Ноябрь, 2012

ЛУЦЬК. Митрополит Ніфонт подарував Музею книги, що у Старому Луцьку факсиміле Луцького Євангелія

Середа, чотирнадцятого листопада, стала особливим днем в історії Музею книги, розташованому у Луцькому замку на території Історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». Цього дня керуючий Волинською єпархією митрополит Волинський і Луцький Ніфонт зробив неоціненний подарунок цьому культурному закладу – владика презентував музею факсимільну копію Луцького Євангелія XIV століття.

У церемонії передачі цієї пам’ятки духовної культури нашого краю взяли участь також ректор Волинської духовної семінарії протоієрей Рустик Капауз, голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук, та секретар єпархії протоієрей Миколай Бондарук.
У своєму слові до присутніх директор Історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Павло Рудецький зауважив, що в нашій історії завжди були подвижники та ентузіасти, які докладали зусиль до збереження історичної спадщини: «і до таких людей належите і ви, дорогий владико Ніфонт, і ми дякуємо вам за цей дарунок».
Варто зауважити, що оригінал Луцького Євангелія, написаного в другій половині XIV століття в Красносільському монастирі Луцька зберігається в Російській державній бібліотеці в Москві , а в 2010 році стараннями Волинської єпархії Української Православної Церкви, і зокрема, митрополита Ніфонта була зроблена і факсимільна копія.
«І я дуже радий, що теж ми долучились до популяризації і видання факсимільної копії цього Євангелія…адже це – наше рідне Луцьке Євангеліє, яке на два століття старше ніж відоме Пересопницьке Євангеліє», — підкреслив, звертаючись до присутніх владика Ніфонт.
В свою чергу, як розповів голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук, це Євангеліє вже презентували в Італії, в містах Барі, Мілані та бібліотеці імені Лоренцо Медічі у Флоренції.
До слова, як зауважила завідувач відділу давньої історії Волинського краєзнавчого музею Олена Бірюліна, серед жертводавців монастиря, де було написане Луцьке Євангеліє був і внук соратника відомого волинського князя Дмитра-Любарта, який і зробив відповідний вкладний запис на одній з сторінок Євангелія.
«Видно, що ви попрацювали – скільки тої людинки є, а ви взяли і віднайшли цей запис, як це вміють робити історики, нехай і далі вам допомагає Господь у вашій праці», — такими словами відзначив пані Олену митрополит Ніфонт.
Від імені обласної та луцької міської влади владиці за цінний дарунок подякували заступник начальника управління культури і туризму облдержадміністрації Валерій Дмитрук та начальник відділу охорони історичної спадщини управління культури Луцькради Сергій Годлевський.
«Це дійсно граний християнський приклад співпраці Церкви і влади», — зауважив, зокрема, Сергій Годлевський.
По завершенні церемонії передачі хор вихованців ВДС під керівництвом протоієрея Петра Муляра виконав кілька духовних піснеспівів, а згодом присутні оглянули виставку світлин рівненських фотографів Олександра Харвата та Віктора Луца «Святині Волині».
Варто також зауважити, що голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук заінтригував дещо присутніх, повідомивши, що видання і презентація факсимільної копії Луцького Євангелія – не останній такий історико-культурний проект Волинської єпархії.

15.11.2012 Evgen Церковь и общество

КИЕВ. Руководство Национального культурно-художественного и музейного комплекса «Мистецький Арсенал» обратилось к Предстоятелю УПЦ

БЛАЖЕННІШОМУ ВОЛОДИМИРУ МИТРОПОЛИТУ КИЇВСЬКОМУ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ
ПРЕДСТОЯТЕЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

ВАШЕ БЛАЖЕНСТВО!

Дозвольте висловити Вам високу повагу та повідомити про наступне.
Згідно архівних джерел на межі 15-16 століть на місці нинішнього Національного культурно-мистецького і музейного комплексу «Мистецький Арсенал» було створено і зведено Печерський Вознесенський монастир, який на той час був структурним підрозділом Києво-Печерської Лаври.
У 2012 році виповнюється 300 років з часу переселення чорниць Печерського Вознесенського жіночого монастиря до Флорівської обителі. Жіночий Вознесенський монастир біля Києво-Печерської Лаври встиг заявити про себе монастирським гаптарським мистецтвом своїх насельниць, їх освіченістю, улаштуванням при обителі школи для православних дівчат і, нарешті тим, що вознесенською ігуменею тривалий час була Марія Магдалина Мазепина (1688-1707) — мати гетьмана Івана Мазепи.
Протягом 2005-2008 років на території «Мистецького Арсеналу» Архітектурно-археологічною експедицією Інституту археології НАН України виконувалися стаціонарні археологічні дослідження. В результаті яких було зафіксовано велику кількість об’єктів релігійного та побутово-господарського призначення, зібрано унікальну за складом та чисельністю колекцію археологічних матеріалів того часу та виявлено 350 поховань Вознесенського монастирського некрополю 17-18 ст.
Щодо музеєфікації здобутої археологічної колекції вже прийнято рішення. В структурі «Мистецького арсеналу» створено музей, спрямований на вивчення, зберігання та експонування унікального зібрання предметів матеріальної культури українського монастиря 17-18 ст.
Але досі залишається відкритим болюче питання, пов’язане з певними моральними зобов’язаннями. Йдеться про перепоховання всіх людських решток, зібраних в процесі розкопок Вознесенського некрополю.
Через те, що окрім чітко атрибутованого поховання губернатора Києва, генерал-майора Семена Івановича Сукіна, жодне з поховань не має точної соціальної ідентифікації, на нашу думку, доцільно було б перепоховати рештки покійних та збудувати пам’ятний хрест на території Флорівського жіночого монастиря як правоприємника Вознесенського жіночого монастиря.
Зважаючи на те, що історія Печерського Вознесенського жіночого монастиря є однією з найяскравіших та найважливіших сторінок життєпису українського народу, звертаємося до Вас, Ваше Блаженство, з проханням благословення на здійснення перепоховання на території Флорівського жіночого монастиря. Зважаючи на виняткову важливість здійснення перепоховання, що знаходилося на території Печерського Вознесенського монастиря, просимо розглянути можливість Вашої особистої участі у Церемонії, а також будемо вдячні за визначення зручної для Вас дати на початку грудня цього року.
Хочемо зазначити, що наша ініціатива вже підтримана керівництвом держави та міста.
Щиро переконані, що факт перепоховання Вознесенського некрополю буде високо оцінений як київською громадою, так і всім українським суспільством.
З глибокою повагою та вдячністю за Вашу невтомну працю,

Генеральний директор Наталія Заболотна

15.11.2012 Evgen Церковь и общество

ДНЕПРОПЕТРОВСК. При поддержке православных братств состоится благотворительный марафон «Оружие за жизнь»

18 ноября в Днепропетровске в спортивно-стрелковом комплексе «Беркут» пройдет благотворительный марафон «Оружие за жизнь» в помощь онкобольным детям. Подробней…

15.11.2012 Evgen Церковь и общество

ДНЕПРОПЕТРОВСК. Община в честь пророка Илии молитвенно отметила 15-летнюю годовщину создания

10 ноября, в день памяти вмц. Параскевы, нареченной Пятница (III), прп. Иова, игумена Почаевского (1651) и свт. Димитрия, митр. Ростовского (1709), викарий Днепропетровской епархии епископ Новомосковский Евлогий с архипастырским визитом посетил общину в честь пророка Божьего Илии городского поселения Мирный первого (правобережного) городского благочиния г. Днепропетровска.
В этом году приход молитвенно отмечает свой юбилей – 15-летие создания общины и освящение места под строительство первого храма. Также 15-ю годовщину священнической хиротонии и настоятельства празднует настоятель храма протоиерей Георгий Феднов.
Под сводами новопостроенного храма в честь Рождества Христова викарный архиерей совершил Божественную литургию. Его Преосвященству сослужили: настоятель храма протоиерей Георгий Феднов, причт храма и городское духовенство.
После богослужения владыка Евлогий передал святительское благословение правящего архиерея, который поздравил духовенство и прихожан со знаменательной годовщиной.

ИСТОРИЧЕСКАЯ СПРАВКА:
Пятнадцать лет назад, в 1997 году, по решению собрания верующих и благословению архиепископа Днепропетровского и Павлоградского Иринея на территории поселка Мирный зарегистрирован приход в честь святого пророка Илии. В этом же году настоятелем прихода был назначен священник Георгий Феднов и совершено освящение места под строительство Ильинского храма.
В 1998 году было решено построить храм, а в сентябре 1999 года получено разрешение на проектирование храма. В мае 2000 года построено первое здание, которое в 2001 году было освящено правящим архиереем как храм в честь святого пророка Илии. 3 июня 2003 года состоялась закладка первого камня в основание храма в честь Рождества Христова, а 10 января 2012 года в новом храме было совершено первое богослужение. В марте 2007 года к празднованию десятилетнего юбилея в Ильинском храме были освящены колокола и временная звонница.

15.11.2012 Evgen Церковь и общество

ДНЕПРОДЗЕРЖИНСК. Управляющий епархией поздравил гендиректора ДМКД Завгородного Максима Сергеевича

Генеральному директору
ОАО «Днепровский металлургический комбинат им.Ф.Э.Дзержинского»
Завгороднему Максиму Сергеевичу

Многоуважаемый Максим Сергеевич!
Мои искренние поздравления в День Вашего рождения!
Призываю на Ваши труды Божие благословение и молюсь о ниспослании крепкого здравия, долголетия и обильной помощи в Вашем служении на благо Святой Церкви Христовой и Отечества нашего!
Многая Вам и благая лета!

Владимир, Епископ
Днепродзержинский и Царичанский

По благословению Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира, за труды на благо Святой Православной Церкви, Завгородний Максим Сергеевич был удостоен высокой церковной награды — ордена святителя Николая Чудотворца.

15.11.2012 Evgen Церковь и общество

КИЕВ. Протоієрей Діонісій Мартишин — скарби золотого міста на Луганщині

Багато наших сучасників, споглядаючи реальне життя провінційного українського містечка, часом впадають у відчай. Зруйновані будинки, скалічені комунікаційні мережі, ніби фронтові, понівечені «бомбами»
автомобільні шляхи, напівпорожні брудні вулиці, порослі бур’яном парки, залишені багатоповерхівки та сіре небо не лише від екологічного лиха, але й від соціальної апатії, відчаю, безвиході, зневіри.
У цих нелюдських умовах живе, на превеликий жаль, більшість громадян України. Якщо на Заході України екологічні умови для проживання населення ще більш-менш відповідають європейським стандартам, то на сході нашої країни ситуація діаметрально протилежна. Понівечений безглуздою екстенсивною економікою часів СРСР пейзаж часом нагадує місячний. Люди постійно перебувають під негативним індустріальним тиском, страждають через передчасні хвороби, швидше старіють і менше живуть.
До екологічних проблем додаються соціальні. Низька заробітна плата, жахливі побутові умови життя, екзистенційний вакуум, депресивний стан, духовно-моральна пустеля є головними похмурими та темними фарбами соціальної картини багатьох міст та селищ східного регіону України. Люди все менше вимовляють слова вдячності, радості, любові, благодаті
та милосердя. Народ все рідше й рідше усміхається один одному. В одних людей — душі оскверняються заздрощами, ненавистю, злобою, лайками, образами, а в інших — вуста сковуються скорботним мовчанням, як печаттю невимовного болю, страждання та розчарування. В серцях більшості народу панує недовіра до влади, можновладців та політиканів. Народ звикає не жити, а виживати. Велика поетеса Ліна Костенко пише:
В минулому нас відняли
майбутнє.
В майбутньому нам
віддадуть минуле.
А де ж наше життя
сьогочасне?
Тому народження нової будови, нового інфраструктурного проекту на периферії країни — справжня подія. Великим духовним святом у гірничому містечку Золоте, що на Луганщині, стала радісна подія — будівництво храму на честь Воскресіння Христового та його освячення 1 листопада 2010 року. Серце радіє, коли стаєш свідком того, як скалічена стражданнями, нелюдською працею земля гірників народжує новий храм Воскресіння, який велично здіймається у сірі небеса, вимолюючи нам, грішникам, прощення та зцілення. Храм Воскресіння для багатьох віруючих Луганщини став не лише символом перемоги над пеклом, смертю та тлінням, але й духовним прапором перемоги над соціальною апатією й масовою руйнацією. Споглядаючи зовнішнє життя парафії, відчуваєш, що сердечний ритм будівничих, благодійників та меценатів цього храму збігається з ударами пульсу самого євхаристичного буття Церкви: приношення Богові та подяка. Це яскравий приклад любові до Бога та Церкви. Бо саме вдячності від серця, милосердя, турботи, життєвої зацікавленості, відданості церковному служінню та виконання місії Церкви не вистачає багатьом сучасним християнам. Людині сьогодення не бракує гарних промов, обіцянок «покращення життя вже сьогодні» — бракує реальних добрих справ активного соціального служіння, порядності, відповідальності та жертовності.
Не всі християни, які роками ходять до храму, готові до відданого життя, присвяченого Богові. Деякі з них здебільшого задовольняються виключно роздумами про високі ідеали християнства, аскетизму, благочестя.
Тому, як правило, вони самозакохано поринають у фантазії і залишаються лише мрійниками про чернечу пустелю, монастирські подвиги, паломництва до святинь усього світу. При цьому такі віруючі спокійно ігнорують соціальні проблеми власних парафій, свого рідного міста та проблеми Церкви загалом. Особливо болісно це споглядати, коли більшість людей навколо говорять про Бога «в душі», святість, пости, молитви, а на практиці ми зустрічаємося з байдужістю, отрутою ненависті, взаємного озлоблення,недовіри та заздрощів.
В умовах глобальної зневіри у можливість влади досягти позитивних змін на шляху покращення побутових умов життя новозбудовані храми стають духовним та соціокультурним осереддям провінційних містечок, свідченням надії, символом спротиву людини недолі та усім негараздам нашого життя. Християнин, який переступає поріг храму, відчуває, що Христос тихо й обережно стукає в його зачинені двері серця, закликає до відродження, оптимізму, віри, надії та дієвої справжньої любові. Людина у храмі, звертаючись до Творця світу, зцілюється від відчаю, зневіри, оновлюється духом, стає носієм світла Христової любові та апостольського оптимізму.
Церква, поділяючи хвилювання, турботи й печалі сучасного суспільства, свідчить про радість спілкування з Творцем. Церква Божа стає таїнством зустрічі людини з Богом, імпульсом творчого натхнення, фундаментом соціальної справедливості, оновлення, одухотворення та вектором Божої любові, спрямованим на оновлення та зцілення соціуму.
Христос Спаситель через церковні таїнства та проповідь Слова Божого звертається до людини, включеної в складні, багатогранні, неординарні та суперечливі умови життя сучасного суспільства.
Цілком очевидно, що відтворення української культури, соціальна, економічна модернізація для людини може розпочатися лише з відродження релігійної свідомості наших громадян. Тільки віра в Бога творить великий розмах та натхнення, щоб творити, жити й любити Всесвіт. Без Бога, без Церкви важко уявити українську культуру, духовне відродження та гідність
людини. Саме ці думки приходять на донбаській, духовно й соціально спустошеній землі, де з кожним днем згасає надія на трансформацію економіки, стабільність та відродження Батьківщини. Стає зрозумілим, що наближення до Творця, соборності, згуртованості людей, творення й розбудова соціальної тканини громадянського суспільства, зміцнення
духовно-релігійних засад сучасного людства, церковна активність та пасіонарність всієї України — вихід із нашої духовної та соціальної руїни.
Не впадаючи у відчай, ми маємо християнську надію на майбутнє про те, що з народженням храму Воскресіння в донбаській глибинці, в окремому містечку, душі людей почнуть воскресати, поставати з руїни спустошення та духовного сирітства. У Золотому місті золотяться не лише бані храмів, а й душі прихожан — громадян духовної України.
Золоте місто на Луганщині має гарну назву, яка асоціюється з матеріальним багатством. істинним скарбом цього міста, як і інших провінційних міст та містечок України, є духовні й свідомі люди, патріоти, які плекають у своїх серцях світло Христової віри. Вони воскрешають зруйновані атеїстичною владою храми України, вони розбудовують нове життя, вони — маяки у буремному морі суєти чи теплохладності для підростаючого покоління, вони — надія спасіння у Царстві Божому кожної душі. У Бога всі живі, Його терпіння і милосердя не мають меж і кордонів, Він очікує наших добрих справ на нелегкому шляху до спасіння. Усі занедбані міста і села України маємо відродити ми, їхні жителі, волонтери і Христові діти. Тоді вони будуть істинно золотими не лише в наших очах, але й очах нашого Спасителя Іісуса Христа, Якому слава навіки вічні.

14.11.2012 Evgen Церковь и общество

КИЕВ. Председатель Синодального отдела благотворительности и социального служения УПЦ встретился с членом Комитета по вопросам социальной политики города Санкт-Петербург

12 ноября в Святой Успенской Киево-Печерской Лавре состоялась встреча Председателя Синодального отдела благотворительности и социального служения Украинской Православной Церкви архидиакона Сергея Косовского с членом Комитета по вопросам социальной политики города Санкт-Петербург, директором «Дома ветеранов войны и труда« Красная звезда »(Российская Федерация ) Эдуардом Григоренко.
В ходе встречи участники обсудили актуальные вопросы помощи пожилым людям и инвалидам, пути и опыт сотрудничества государственных и церковных учреждений социальной направленности в Украине и Российской Федерации, внедрение комплексного системного подхода оказания духовной, социальной и медицинской помощи нуждающимся в государственных и церковных благотворительных организациях. Данная встреча обусловлена деятельностью отдела благотворительности и социального служения с накоплением и обобщением опыта социальной работы с незащищенными слоями населения, привлечением к данной работе волонтерских ресурсов, развитием сестричеств милосердия и церковных домов престарелых, инвалидов и больных, нуждающихся в постоянном уходе.
Дом ветеранов «Красная звезда» г. Санкт-Петербург является одним из лучших в Северо-Западном Федеральном Округе России, и имеет в своем составе «Отделение милосердия» для длительного ухода за лежачими больными, в котором они получают духовное окормление и полное социальное-медицинское обеспечение общим ресурсом государства и Православной Церкви.

14.11.2012 Evgen Церковь и общество

КИЕВ. Ко дню памяти жертв Голодомора отдел «Церковь и культура» откроет выставку «1937 год: Голгофа Церкви»

Готовят выставку, по благословению Блеженнейшего Митрополита Владимира, Синодальный отдел «Церковь и культура» вместе с Национальным Киево-Печерским историко-культурным заповедником. Подробней…

14.11.2012 Evgen Церковь и общество

ПОЛТАВА. Участь представника Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерств у Міжнародній науково-практичній конференції «Особистість педагога у морально-етичному вихованні учнів»а

12 листопада за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Національної академії педагогічних наук України та Всеукраїнського фонду сприяння розвитку культури і освіти «Добро» в Києві відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Особистість педагога у морально-етичному вихованні учнів». Конференція проходила в приміщенні президії Національної академії педагогічних наук України.
Відкрили конференцію академік-секретар відділення загальної педагогіки та історії педагогіки НАПН України, академік НАПН України, доктор педагогічних наук, професор Сухомлинська О.В., головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України Євтушенко Р.І. та президент Всеукраїнського фонду сприяння розвитку культури і освіти «Добро», кандидат історичних наук Поликовська О.О.. На конференцію було заявлено 22 доповіді. Загалом у конференції взяли участь 27 зареєстрованих осіб, а також студенти І курсу Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. За благословенням Високопреосвященнішого Филипа, митрополита Полтавського і Миргородського, голови Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства в роботі конференції взяв участь співробітник відділу Георгій Оніпко.
Відкриваючи конференцію О.В. Сухомлинська зазначила, що даний науковий захід має за мету висвітлення двох аспектів: по-перше, розкрити особистість вчителя, який викладає предмети морально-етичного спрямування, а по-друге, прояснити предмет етики, який вчитель намагається донести до учнів. Після вступного слова кураторів конференції відбулася презентація книги «Етичний розвиток педагога», проректора з наукової роботи Київського університету імені Бориса Грінченка, професора кафедри теорії та історії педагогіки, доктора педагогічних наук Хоружої Л.Л.. Після презентації книги розпочалися доповіді учасників конференції.
Серед всіх доповідей особливо потрібно відмітити доповіді О.О. Чепур, А.І. Кухарчук та священика УПЦ Є.М. Сурело. Так, у своїй доповіді під назвою «Світська етика» методист Зеленоградського окружного методичного центру, керівник полікультурного центру «Джерела» ГБОУ МЦ ЗелОУО ДО м. Москви ЧЕПУР О.О. окреслила процес вивчення курсу «Основи релігійних культур та світської етики» в Зеленоградському окрузі м. Москви, зокрема зазначивши, що батьки учнів під час вибору серед основ релігійних культур різних конфесій надають перевагу саме вивченню світської етики у школах.
Магістр релігієзнавства, викладач філософських і релігієзнавчих дисциплін, магістр богослов’я; заст. голови Громадської ради при Скадовській райдержадміністрації, голова Комісії з питань освіти, культури та духовності; голова Херсонської обласної ГО «Асоціація педагогів християнської етики»; автор програм із християнської етики Кухарчук А.І. у своїй доповіді на тему «Із досвіду викладання християнської етики на Херсонщині» зазначила, що на її думку найбільш головним у викладанні курсу «основ християнської етики» є присутність трьох складових: 1) наявність у вчителя професійної педагогічної освіти; 2) наявність сертифікату, що дозволяє викладати духовно-моральні курси; 3) відсутність релігійної заангажованості. Доповідач розповіла, що на Херсонщині курс «Основи християнської етики» почав викладатися в 2006 році, коли вчителів, які могли викладати даний курс було дуже мало, а зараз у Скадовському районі Херсонської області нараховується майже 110 педагогів, що викладають даний курс. А.І. Кухарчук навела статистику, зазначивши, що в Херсонській області 72 % учнів у школах вивчають даний курс саме у контексті культурології. Як зауважила доповідач, майже всі викладачі даного курсу, серед яких є навіть 2 священики, є соціально активними, створюють соціальні проекти, беруть участь у громадському житті, активно присутні у соціальних мережах. Завершуючи свою доповідь, А.І. Кухарчук наголосила на важливості викладання у школах курсу «Основи християнської етики», зазначивши, що діти які вивчають цей предмет змінюються в кращу моральну сторону.
У своїй доповіді «Християнська етика як основа сучасного виховання школярів» вчитель християнської етики, практичний психолог Чаплинської середньої загальноосвітньої школи Дніпропетровської області, священик УПЦ Євген Миколайович Сурело зазначив, що в Україні у школах викладаються різні курси духовно-морального спрямування, серед яких потрібно відзначити курс «Біблійна історія та християнська етика», який був розроблений для учнів 1-11 класів за ініціативи голови Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства, митрополита Полтавського і Миргородського Филипа. Доповідач наголосив на тому, що у вищих навчальних закладах України має бути відкрита спеціальність «вчитель християнської етики» для повноцінної професійної підготовки педагогів для викладання даного курсу, бо, на жаль, поки підготовка викладачів даного предмету відбувається лише на спецкурсах, які проводяться єпархіальним відділом релігійної освіти та місіонерства Дніпропетровської єпархії УПЦ. Завершуючи свою доповідь, Є.М. Сурело зазначив, що в Дніпропетровській області є декілька священиків УПЦ з базовою педагогічною освітою, до яких він відніс і себе самого.
Конференція закінчилася засіданням «круглого столу» з обміну досвідом щодо підготовки та перепідготовки вчителів з морально-етичного виховання дітей та молоді, на якому доповідачі дали відповіді на різні запитання аудиторії.

14.11.2012 Evgen Церковь и общество