Январь 1st, 2005

Олександр Яровий. Про українську ментальність і спокій Батьківщини

ПРО УКРАЇНСЬКУ МЕНТАЛЬНІСТЬ І СПОКІЙ БАТЬКІВЩИНИ

Сам термін „ментальність”, „менталітет” означає, власне, спосіб почування і мислення, лад і тип психічного життя народу або соціальної групи. Етнопсихологи стверджують, що український характер великою мірою складений із суперечливих рис, які, проте, не руйнують його цілісності. Наприклад, ліризм — це з одного боку. Про романтичність української нації говорять як про базову ознаку її ментальності. (Недаремно фольклорні козаки так багато і сентиментально плачуть)… Та це не виключає іншої ознаки — мужності, навіть певної войовничості. Відомий український поет Євген Маланюк в одній із робіт говорив про „мужесько-волюнтарне начало” української натури (що відобразилося навіть на багатьох образах мужніх жінок, реально-історичних та легендарних — Роксолана-Хуррем (Настя Лісовська), Маруся Богуславка, Маруся Чурай). Це начало Є. Маланюк вважав рисою „воїна — людини вільної”. Історична доля України протягом віків складалася так, що самі обставини гартували національний характер… Тепличні умови, як відомо, ще не є гарантією високої життєздатності оранжерейних рослин. Пригадується інформація про наукове спостереження, проведене зарубіжними вченими. Спостерігачі-науковці дійшли висновків, що діти, які виростали в умовах нелегкої праці і навіть недоїдання та недосипання, є більш пристосованими до життя, їх важче “вибити із сідла” будь-якими життєвими несподіванками. А шанований на Афоні старець Паїсій Святогорець казав у своїх повчаннях дослівно так: „Бідні діти здоровіші”. Повертаємося до теми: українці були „бідними дітьми” світової історії. Щоб не ходити далеко за поясненням причин їхньої духовної витривалості, скажемо прямо: дух України, життя в ній підтримувала православна віра, для якої утиски — стимул до зміцнення. Відхід від віри призводив до деформації національного характеру. Тоді миттєво ослаблювався потяг до києворуського ідеалу духовності, який гранично точно і лаконічно був сформульований академіком Д. Лихачовим: за умов визнання земного світу недосконалим, забрудненим гріхом, — людина Русі любила його і плекала, неначе сад. Гармонійна православна особистість цілком вкладалася в безмежні рамки (якщо можна так сказати), знову ж таки афонського принципу: радіє тому, що живе, і радіє тому, що помре. Представник українського етносу (козак, хлібороб, співець, жінка-мати, вірна наречена) любили життя, але й не боялися смерті. Адже життя української землі протягом віків часом перетворювалося на суцільний екстремум через численні напади, війни, винищення та грабунки. Смерть ставала чимось доволі звичайним (особливо для козаків, про яких М. Гоголь зазначав, що надто сивих і старих на Січі не було — більшість гинула на полі брані, в боєздатному віці).
Подробней…

01.01.2005 archive archive, Вестник №40, Церковь и общество

Президент ВГО “Союзу Чорнобиль України” Юрій Андрєєв. Провокації від безбожників нам не завадять!

Провокації від безбожників нам не завадять!

Ю.Андрєєв,
президент ВГО “Союзу Чорнобиль України”

Сьогодні в Україні існує широке розмаїття партійних і громадських організацій. Але всі вони різні за своїми намірами. Для того щоб зрозуміти, чи справді діяльність політичного чи громадського об’єднання відповідає тим принципам, що задекларовані в їхніх статутах, потрібно небагато: просто оцінити їх справи. Якщо діяльність об’єднання націлена на те, щоб допомагати людям, суспільству, якщо воно не використовує в своїй політиці брудних засобів, — це об’єднання дійсно варте уваги і має право на довіру людей. Якщо ж воно займається лише тим, що поливає брудом своїх конкурентів, не представляє собою ніякої суттєвої сили і не має особливого впливу і визнання в суспільстві, — це організація, яка ніколи не досягне своєї ганебної мети, адже народ рано чи пізно зрозуміє, на чиєму боці правда.
Подробней…

01.01.2005 archive archive, Вестник №40, Церковь и общество