28.04.2010. ВІННИЦЯ. Заява прес-служби єпархії стосовно факту побиття архіерея Української Православної Церкви, захоплення храму та спричинення тілесних ушкоджень громадянам України

28.04.2010 Нарушения прав верующих

1. Щодо переходу релігійної громади Київського патріархату до конфесії Україської Пра-вославної Церкви
06 лютого 2010 року колишні члени релігійної громади Київського патріархату с. Росоша прийняли рішення про перехід до іншої конфесії – Української Православної Цер-кви під предстоятельством мітрополита Володимира (Сабодана) .
На підставі протоколу парафіяльних зборів та інших документів, поданих ними у відділ у справах релігій Вінницької обласної державної адміністрації було здійснено ре-єстрацію статуту у новій редакції, на підтвердження чого релігійній громаді було видано свідоцтво про його реєстрацію від 01 березня 2010 року.
Вказане вище рішення про зміну канонічної підпорядкованості було прийнято від-повідно до статті 8 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” 06 люто-го 2010 року повноважними членами парафіяльних зборів релігійної громади. Вказане рішення не скасоване та є чинним.
Рішення про перехід релігійної громади до іншої конфесії неодноразово обговорю-валось теріторіальною громадою села, більшість членів якої підтримали перехід релігійної громади до конфесії Української Православної Церкви – біля 800 осіб (відповідно до спи-сків підписів, які подавались до обласної державної адміністрації). Представники іншої конфесії Київського патріархату зібрали 250 підписів мешканців села, із яких згодом 150 осіб відкликали свої підписи письмово, вказавши що підписи проти переходу релігійної громади вони підписались, будучи введеними в оману представниками Київського патріархату.
Будівництво храму фактично здійснювалось за рахунок грошових коштів, матеріа-льних пожертвувань громадян – членів релігійної громади Української Православної Церкви.
2. Щодо побиття людей – віруючих Української православної Церкви
Але представники Київського патріархату, діючи без підтримки жителів села, спи-раючись на місцевих мешканців села у кількості близько 15 чоловік, та залучивши до дія-льності по захопленню храму осіб, які не є мешканцями с. Росоша, не бажаючи змиритися із рішенням громади та втратою Київським патріархатом приходу, вчинили протиправні дії щодо силового штурму храму та його захоплення, протягом якого віручим Української Православної Церкви було спричинено тілесні ушкодження. Так, у неділю, 25.01.2010 ро-ку, знаючи про запланований приїзд до храму архіерея Української Православної Церкви – архієпископа Тульчинського і Брацславського Іонафана, представники Київського патріархату, перед проведенням Літургії у храму – зламали вхідні двері, зламали замок на решітці вхідних дверей, увірвались до храму, побили священника та витягли його за волосся зі храму, побили прихожан літнього віку – громадян Телюк Лідію Йосипівну (75 років), Рудик Ніну Денисівну (76 років), Бойко Павліну Дмитрівну (інвалід другої групи, 75 років), Гайдайчук Лідія Вікторівна (66 років), Паламарчук Галіна Тимофіївна (54 роки), Шумник Ніна Миколаївна (60 років), Присяжнюк Валентину Володимирівна (63 роки).
Побиття літніх осіб вчиняли молоді особи чоловічої статі у рясах, — священники Київського патріархату. Внаслідок побиття літньої людини – Присяжнюк Валентини Во-лодимирівни їй було зламано ключицю та нанесено удар в область голови.
3. Щодо побиття архіерея Української Православної Церкви
Близько 12.30 до приміщення церкви приїхав архієпископ Тульчинський і Брацс-лавський Іонафан, приїзд якого був запланований раніше. Увійшовши на територію церк-ви владика Іонафан попрямував зразу до входу у храм, але дійшовши до людей у рясах, що належали до Київського патріархату не зміг увійти до храму, його почали заштовхува-ти представники Київського патріархату, а громадянин Лавриненко В. Вдарив його двічі ногою у живіт.
4. Щодо підпалу будівлі церкви
Захопники храму: Супрун Олена, Мазуренко Надія, Гарбузюк Євгенія, Кравценюк Ніна, адвокат Сніжана Чубенко – залишились у приміщенні храму – і у момент, коли ві-руючи Української Православної Церкви намагались наблизитись до дверей храму – за сигналом свіщенника Київського патріархату Миколи Мельника, який вигукнув „Пожар!” – підпалили майно храму, при цьому для розпалювання використали предмети релігійного призначення – молитвослови, граматки.
5. Щодо розпалювання релігійної та національної ворожнечі
Дії із захоплення храму супроводжувались активними та агресивними діями із при-ниження національних та релігійних почуттів громадян у зв`язку із їх належністю до Української Православної Церкви, яка входить до складу Руської Православної Церкви:
- так, у суботу – перед проведенням Літургії у поштову скриньку священника о. Павла було підкинуто друкований матеріал із віршами, зміст яких спрямований на розпа-лювання національної ворожнечі по відношенню до Російської Федерації;
- при проведенні захоплення храму активіст захоплення — адвокат Сніжана Чубен-ко та інші особи за її ініціативою вигукували „Геть Московських злодіїв!”, „Злодіям мос-ковським ганьба!”;
- при протистоянні віруючих біля дверей храму прибічники Київського патріарха-ту скандували „Москві ганьба!”;
- у момент приїзду владики Іонафана під час його спілкування із віруючими прибі-чники Київського патріархату у присутності мешканців села, членів релігійної громади Української Православної Церкви скандували „Геть Московських попів!”;
- під час публічного виступу владики Іонафана перед входом до храму священники Київського патріархату навмисно заглушали його слова співами, чим безпосередньо при-нижували національну честь та гідність, ображали почуття громадян – віруючих Україн-ської Православної Церкви.
Відповідно до статті 161 Кримінального кодексу України визнаються злочином Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкі-ри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального похо-дження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
6. Щодо бездіяльності міліції
Міліція була викликана прихожанами Української Православної Церкви о 08.15 безпосередньо після початку захоплення храму і до того моменту, коли двері та огорода були зламані та були побиті люди. Ала співробітники міліції прибули на місце лише через півтори години після виклику (09.30-10.00), коли будівля храму вже була захоплена. Після прибуття на місце співробітники міліції не здійснили жодних дій щодо відновлення ста-новища, яке існувало до моменту захоплення, не затримали жодної особи з боку захопни-ків.
Більш того, безпосередньо на співробітника міліції був вчинений напад з боку В. Лавриненко – активіста захопників, який наніс дільничому міліціонеру удар, після чого В. Лавриненко був повалений на землю іншим співробітником міліції. Але навіть після цього В. Лавриненко був залишений вільним і не був затриманий, — і зміг вдарити архієпископа Української Православної Церкви відповідно до подій, описаної у пункті 3 цієї заяви.
Безпосередньо у присутності співробітників органів внутрішніх справ відбувались викрики „Геть Московського попа!” по відношенню до архіерея Української Православної Церкви. При цьому жодна із осіб, які вигукували вказані репліки не були затримані для відібрання пояснень і з`ясування підстав для порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого статтею 161 КК України.
7. Щодо незаконних дій органів внутрішніх справ
Прибулі на місце подій заступник начальника обласного управління внутрішніх справ із громадської безпеки та інші представники МВС вивчивши ситуацію почали відбір пояснень у всіх осіб, які заявили про нанесення їм тілесних ушкоджень, але не спромоглися вчинити дії щодо звільнення приміщення храму та повернення віруючим Української Православної Церкви їх майна – як самої будівлі храму, так і грошових коштів, предметів релігійного призначення, тощо, які залишились у храмі. Натомість предтавники міліції опечатали вхідні двері у храм своїми підписами та печатками, чим позбавили громадян Української Православної Церкви можливості звершувати богослужіння у храмі.
Відповідно до частини 3 статті 397 Цивільного кодексу України фактичне володін-ня майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено судом.
Таким чином, органам внутрішніх справ було відомо, що приміщення храму до моменту захоплення знаходилось у правомірному володінні релігійної громади Українсь-кої Православної Церкви.
Ситуація у с. Росоша попередньо була відома начальнику управління громадської безпеки головного управління МВС України у Вінницькій області Лисому В.Г., який брав участьу роботі робочої групи щодо вивчення питання навколо використання культової споруди храму Димитрія Солунського у с. Стадниця та с. Росоша.
Релігійна громада Київського патріархату двічи зверталась до судових органів – Липовецького районного суду Вінницької області, який ухвалою від 18 березня 2010 року відмовив у прийнятті позовної заяви релігійної громади Київського патріархату у зв`язку із непідсудністю справи суду загальної юрисдикції та до господарського суду Вінницької області, який ухвалою від 14 квітня 2010 року також повернув заяву без рогляду у зв`язку із її необгрунтованістю доказами.
Відповідно органи внутрішних справ, які були повідомлені про усі обставини кон-флікту мали врахувати:
- положення статті 180 Кримінального кодексу України, згідно із якою є злочином неза-конне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під за-грозу зриву релігійний обряд. Представники Київського патріархату незаконно зірвали проведення Богослужіння у храмі – Літургії, а також зірвали молитовне спілкування архі-ерея Української Православної Церкви із паствою;
- положення статті 293 Кримінальний кодекс України , відповідно до якої визнається зло-чином організація групових дій, що призвели до грубого порушення громадського поряд-ку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації (релігійної громади Української Православної Церкви), а також активна участь у таких діях;
- положення статті 295 Кримінальний кодекс України , відповідно до якої визнаються злочином публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту;
- положення статті 296 Кримінального кодексу України, відповідно до якої визнається злочином хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної не-поваги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом;
- положення статті 194 Кримінального кодексу України, відповідно до якої визнається злочином умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у вели-ких розмірах;
- положення частини 2 статті 342 Кримінального кодексу України, відповідно до якої ви-знається злочином опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладе-них на них обов’язків щодо охорони громадського порядку;
- положення пункту 2 статті 10 Закону України „Про міліцію”, відповідно до якої міліція зобов`язана зупиняти та припиняти злочинні дії.
8. Щодо стимулювання міліцією дій захопників
Представники органів внутрішній справ були повідомлені про усі обставини конф-лікту і мали можливість:
- затримати захопників та доставити їх у відділ міліції для відібрання пояснень та вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку;
- маючи достовірні відомості про обставини перереєстрації релігійної громади у іншу конфесію та про належність храму релігійній громаді Української Православної Це-ркви – відкрити замкнені захопниками двері храму та вивести їх із будівлі, доставити до відділу міліції для відібрання пояснень;
- забезпечити затримання особливо активних організаторів захоплення – В. Лаври-ненко, який особисто напав на дільничого міліції та вдарив його, побив особисто архіерея, священника та літніх громадян – віруючих Української Православної Церкви та його дружини – адвоката Чубенко Сніжани, яка особисто замкнулась у захопленому храмі разом із іншими особами та приймала участь у розпалюванні національної та релігійної ворожнечі.
Таким чином саме внаслідок бездіяльності органів внутрішніх справ, яким були ві-домі усі наміри захопників, та представники яких були очевидцями злочинних дій – було допущено захоплення будівлі храму.
9. Щодо ініціаторів розпалювання релігійної ворожнечі, побиття людей та захоп-лення храму
13.01.2010 року на адресу Презадента України, обласної ради, обласної адміністра-ції громадською організацією „Вінницька крайова організація „Українського православ-ного братства Святого апостола Андрія Первозванного” було направлено звернення, у якому його керівник – В.Лавриненко вказав, що:
„Братство св.ап.Андрія Первозданного буде діяти адекватно…Тим більше, що у ме-не, як голови Братства, є більша і краща практика як захоплювати храми, ніж у влади ра-зом із представниками іноземного Патріархату. Чого тільки коштує розроблена та втілена мною операція по захопленню на початку 90-х років резиденції Єпископа Іноземного Патріархату – Агафангела. Якщо Вінницька влада прагне саме такого сценарію – я їй знову його гарантую. Але це може призвести до нестабільності не лише у Вінницькій області, але і в цілому у нашій державі…”
Таким чином представникам правоохоронних органів було відомо про ініціаторів захоплення будівлі храму – В. Лавриненко та його дружини – адвоката С. Чубенко.
В зв’язку з викладеним представники громади УПЦ святого Димитрія Солунсько-го УПЦ, звертаються до керівництДержави і ва області та до правоохоронних органів з проханням захистити їх.
Прес-служба Вінницької єпархії.

28.04.2010. КИЕВ. Команда КДАиС приняла участие в международном турнире по футболу «Кубок святого князя Димитрия Донского»

28.04.2010. ПОЛТАВА. У єпархії помянули жертв Чорнобильскої катастрофи