19.03.2008. МУКАЧЕВО. Єпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор звернувся до прихожан з проповіддю

19.03.2008 Летопись епархий

У Мукачівському кафедральному соборі «Різдва Пресвятої Богородиці» після урочистого богослужіння владика Феодор звернувся до прихожан з проповіддю. Він зазначив, що Дні великого посту для нас і для кожного християнина схожі на плавання до світлого берега, на якому нас чекає Сам Господь. Ми призиваємось омитися сльозами покаяння, укріпити сили душі подвигом посту та молитви, щоб в чистоті і силі духа зустріти найвеличніше торжество — Пасху Господню. Але чи можна добре плисти маючи великий вантаж на собі? Бо яким би тренованим і сильним не був пливець груз невмолимо буде тягнути його на темне дно. Таким же тягарем, який не дає навіть наблизитися до Божественної благодаті є для нас гнів на ближнього. Ось чому з давніх-давен християни перед початком Великого посту зі сльозами просили прощення один в одного. Цей богоугодний звичай добре вжився в нашій Церкві яка насищає своїх чад солодким примиренням. Бо гнів, памятозлобність, образа їдким димом затуманюють людське серце отруюючи кожну дію, кожне бажання роблячи душу недоступною для божої благодаті. Така душа робиться чужою для Бога, в ній можуть знаходитись лиш злобні духи і даремні звернення душі цієї бо по слову преподобного Ісаака Сірина «бути памятозлобним і молитись означає теж саме що й сіяти пшеницю на морі та чекати жатви».
Ми створенні Святим для святості та вдаючись нечистим думкам ми попираємо цю святість. Кожен наш гріх, робить пляму на образі Божому який Ним створений. І якщо б Господь судив нас такими ж мірками якими ми судимо ближнім, то кожен з нас давно був би в преісподній. Ми не варті і цього тимчасового життя, а Всевишній призиває нас до блаженного майбуття за одну сльозу розкаяття Він готовий вибачити нам найтяжкіші провини. Але ж наше немилосердя, не розкаяття загороджує нам дорогу до Милості Божої.
Якщо людина робить тяжку провину навіть проти тебе, але ж за нього як і за тебе страждав Господь на хресті, і тому ворогуючи на таку людину ми зволікаємо любов’ю Господньою. Покрити гріхи ближнього – це високий подвиг.
Важко вибачати наших винуватців, але ще важче – самому просити вибачення. І інколи важко образивши когось і фарисейськи оправдуючись в своїй правоті бачимо «гілочку в оці його», не бачучи «цілої колоди в свому оці». Потрібно щиросердечно вибачитись навіть якщо і не відчуваємо провини за собою. Бо глибоко засівши в нас диявольська гордість шепоче що вибачаючись ми принижуємо себе. Але чи нам грішним боятися приниження, коли Сам Господь і Бог за нас претерпів насміх, побиття, поругання та позорну смерть? А ми заради спасіння наших душ не хочемо просто поросити вибачення. Не така любов християнська. Образивши когось не повинні ми формально вибачитись, але якщо прийдеться то зі сльозами розкаяття навіть навколішки багато раз вибачатись, що б прийшла на нас благодать і на ту страждаючу душу перед ким вибачаємось”.

19.03.2008. ОДЕССА. Митрополит Агафангел отслужил заупокойную литию по почившему митрополиту Лавру

19.03.2008. ОДЕССА. Для ВИЧ-позитивных детей в городе открылся госцентр