Православна твердиня Поділля

01.12.2003 archive, Вестник №27, Юбилеи

ПРАВОСЛАВНА ТВЕРДИНЯ ПОДІЛЛЯ

Подільська земля з найдавніших історичних часів була православною окраїною древньої Русі, прикордонною зоною як у політичному плані (зі сторони диких степів гуляли варварські племена), так і в духовному — була оплотом корінного Православ’я проти прийшлого інослав’я. Про давню історію Подільського краю у розрізі церковних подій написано чимало…
Давня Подільська єпархія 200 років тому охоплювала територію чотирьох сучасних єпархій — Хмельницької, Кам’янець-Подільської, Вінницької та Тульчинської. Щоб збагнути тодішні масштаби та без перебільшень її велич, слід звернутися до історичної статистики, і ми побачимо, що на початку XX ст. у єпархії було 1685 храмів (з них 1416 парафіяльних), 6 чоловічих та 5 жіночих монастирів, 400 вихованців духовних семінарій (а якщо порахувати разом з вихованцями парафіяльних шкіл та училищ, то це число сягне 99 тис. 500 чол.), і по народній освіті Подільська єпархія займала чи не перше місце в імперії. Собори м. Кам’янця-Подільського на честь св. Олександра Невського та Казанської ікони Божої Матері, зруйновані в 20-х роках, не поступалися величчю найвідомішим соборам світу.
Але богоборча влада не пошкодувала своїх сил і залишила у спадок архієреям, що керували єпархією у 30-40 роки ХХ сторіччя, розруху та нестачу кваліфікованих кадрів після закриття семінарій, голоду, громадянської та Вітчизняної війн. І взагалі існування Церкви у ті роки є яскравим свідченням саме боговстановленості даного інституту, а ревність і турбота про народ тодішніх архіпастирів вражає своєю жертовністю, мужністю й мудрістю, особливо у період розрухи та голодних буднів війни…
У 1945 році кафедра керуючого Подільською єпархією була перенесена у м. Проскурів.
У 1964 році Подільська єпархія нараховувала вже лише 309 парафій, були закриті кафедральний собор м. Хмельницького, Городищенський, Головчинецький і Сатанівський монастирі, Хмельницька кафедра була скасована, а керування парафіями було ввірене Вінницьким Преосвященним (до речі, і діючих парафій тоді у Хмельницькій частині єпархії, тобто на час її закриття, було лише 139).
З 1975 року будівництво храмів у Вінницько-Хмельницькій єпархії відродилося з приходом архієпископа Агафангела (теперішнього митрополита Одеського і Ізмаїльського), у 1989 році з його ж благословення трудами секретаря Хмельницького єпархіального управління архімандрита (теперішнього архієпископа) Антонія було закладено перший камінь Свято-Покровського кафедрального собору м. Хмельницького та приміщення нинішньої резиденції архієрея. А у 1990 році Хмельницька єпархія знову відокремлюється в самостійну кафедру, включаючи в себе всю Хмельницьку область.
22 червня 1993 року рішенням Священного Синоду УПЦ Хмельницька єпархія розділяється на дві самостійні: Кам’янець-Подільську і Хмельницьку. З відповідним підпорядкуванням 7 районів південної частини області Кам’янець-Подільській єпархії та 13 районів заходу, сходу й півночі області — єпархії Хмельницькій. Керуючим Кам’янець-Подільською єпархією тоді було призначено нині покійного архієпископа Никанора, Хмельницькою — єпископа Антонія з титулом “Хмельницький і Шепетівський”.
З тих часів багато що змінилося на краще.
Розділення єпархії у 1993 році явилося вдалим вирішенням більш коректного координування влади на місцях, відтак два Преосвященних можуть краще керувати парафіями області, ніж один архієрей. Правлячі архіпастирі обох єпархій частіше відвідують парафіяльні храми, зустрічаючись з віруючими і настоятелями, даючи поради щодо вирішення місцевих проблем та питань, а також стосовно господарчої організації справ кожної парафії. Водночас єпархіальні Преосвященні отримали можливість більш ретельно підходити до кадрових питань, детально вивчати потреби створення нових громад у містах і селах області.
У 1993 році видатною історичною подією Хмельницької єпархії стало перше відвідання її Предстоятелем УПЦ Блаженнішим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України, що дало новий поштовх у служінні пастирів Святій Церкві і народу Божому, а також принесло немало духовної користі віруючим подолянам.
У 1994 році почала виходити єпархіальна газета “Благовіст Хмельниччини”, яка була і залишається до цього дня, носячи назву “Подільські єпархіальні відомості”, основним інформаційним джерелом єпархії.
У 1995 році неймовірними зусиллями вдалося відродити першу чернечу обитель єпархії — Свято-Різдва Богородиці чоловічий монастир у с. Городище Шепетівського району. Давня обитель, яка існувала ще з XVI ст., у роки радянських гонінь припинила існування (1964 р.), і на її території було влаштовано лікарню для душевнохворих. У 1995 році вдалося повернути у власність Церкви перший корпус — напівзруйнований невеличкий будиночок лікарняної лабораторії. Там і поселилися перші монахи і послушники. Вони самовіддано працювали на відбудові, спали лише по декілька годин на добу. Прикро, але й дотепер, коли вже зроблено чимало і вкладено значні кошти, незважаючи на Укази Президента України, не всі корпуси передані законному власнику. Монастир продовжує співіснувати з обласною психлікарнею №2.
Сьогоднішній монастир суттєво відрізняється від тих важких часів, коли робилися лише перші кроки у його відбудові: тут не лише відновлено два храми — Свято-Різдва Богородиці та “теплий” храм на честь Різдва Іоанна Хрестителя, — але й облаштовані для насельників келії, санвузли, братська трапезна, столярна та слюсарна майстерні, гараж для автомобілів, підсобне господарство. Братія монастиря обробляє 1,8 га землі, забезпечуючи себе усіма необхідними продуктами харчування.
У обителі здійснюються щоденні богослужіння, читається чернече правило, ведений внутрішній устав, відроджуються старі традиції побуту та спільного життя братії в монастирі.
1996 рік ознаменувався відродженням ще однієї святині єпархії — Спасо-Преображенського жіночого монастиря в с. Головчинці Летичівського району. Це живописне місце на березі Південного Бугу ще у XVI ст. привабило своїх засновників. На жаль, і цей монастир не став виключенням у роки тотального нищення духовності. На його території у 1922 році облаштували школу-інтернат для дітей з порушенням психіки та дітей-сиріт. У роки Вітчизняної війни сюди повертається кілька черниць, та монастир знову закривають. За роки радянської влади обитель зазнала значної руйнації, але, з Божої волі, у 1996 році на виконання Указу Президента України про повернення Церкві її колишніх приміщень, законному власнику був переданий 1-й корпус, а також Свято-Онуфріївський храм обителі. Саме тоді, 14 серпня 1996 року, тут здійснилося перше, з часу закриття, богослужіння. Сьогодні монастир відбудовується: відремонтовано житлові корпуси, підведена вода, працюють санвузли, у келіях тепло. Завершено розпис Свято-Онуфріївського храму, встановлено новий дубовий іконостас, престол та жертовник. Споруджена монастирська стіна, нові сараї для господарчих цілей; ведеться благоустрій території. У монастирі є підсобне господарство, вантажний та легковий автомобілі, сестри обробляють 10 га орендованої землі і забезпечують себе продуктами харчування на весь рік. Це історичне місце ознаменоване й тим, що Предстоятель УПЦ Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, народився саме у цьому квітучому подільському краї — у межуючому з Головчинцями через Південний Буг селі Марківці Летичівського р-ну. Святе хрещення Блаженніший Володимир приймав у Головчинському монастирі.
У 1996 році з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира в Хмельницькій єпархії були створені відділи з благодійності і місіонерства, катехізаторський відділ, відділи по роботі з військовослужбовцями, з молоддю та з духовного окормлення осіб, що вчинили злочини і відбувають покарання у виправно-трудових колоніях і слідчих ізоляторах Хмельницької області, а також багато недільних шкіл на парафіях єпархії.
1996 рік ознаменувався організацією роботи священнослужителів у місцях позбавлення волі та з військовослужбовцями, розпорядженням по єпархіальному управлінню були призначені відповідальні священнослужителі за душпастирську роботу у військових частинах, колоніях та слідчих ізоляторах, які регулярно відвідують ці заклади з проповідями Слова Божого, допомагаючи вирішувати духовні проблеми військовим та ув’язненим. Втішно констатувати факт відродження давньої доброї традиції благословення Церквою новобранців на несення військової служби. Так, священики єпархії регулярно відвідують військкомати та військові частини у часи призовів і прийняття присяг.
У Національній академії прикордонних військ ім. Б.Хмельницького були організовані систематичні зустрічі з духовенством та тематичні семінари з проблем духовності, за допомогою єпархіального управління облаштовані два спеціалізовані класи духовної просвіти, створений військово-науковий центр духовності та культури, невеличка бібліотека духовної літератури при кафедрі суспільно-економічних дисциплін і молитовна кімната. Також була започаткована традиція виділення єпархіальним управлінням стипендії відмінникам навчання та премій офіцерам професорсько-викладацького складу, які особливо відзначилися у духовно-просвітницькій роботі академії.
У цьому ж році було передано у власність Церкви будівлю Свято-Георгіївського храму м. Хмельницького, що на території в/ч А-0610. Власне, від величного храму залишилася лише “коробка”, без даху, дзвіниці, без вікон і дверей, але Промислом Божим та зусиллями архієпископа Антонія на сьогоднішній день це храм-красень, який було піднято з руїн. Потрібно зазначити, що споруда Свято-Георгіївського храму є історичною для м. Хмельницького, тому що він був збудований на честь 400-річчя Проскурова і, за історичними даними, саме тут вінчався відомий письменник О. Купрін. У 2001 році, завдяки турботі колишнього міністра оборони О. Кузьмука та командувача Західним оперативним командуванням генерал-полковника С.М. Чернілевського, будівля Свято-Георгіївського храму стала відкритою зі сторони вулиць І. Франка та Л.Толстого, адже саме за їх командою Церкві була передана територія 0,75 га та демонтовані господарчі споруди і бокси, які загороджували храм і псували архітектурний ансамбль.
Хмельницьке єпархіальне управління регулярно здійснює матеріально-фінансову допомогу дитячим будинкам, Хмельницькій обласній психлікарні, УТОСу, інвалідам та ветеранам Великої Вітчизняної війни, навчальним закладам, духовним академіям і семінаріям, монастирям єпархії та багатьом знедоленим людям. Так, лише у 2000-2001 роках така допомога людям і фондам становила більш ніж 10000 грн., не рахуючи допомоги продуктами харчування.
У роки атеїстичної пропаганди територія Хмельницького єпархіального управління не належала Церкві, тому тепер прийшлося подбати про її розширення і благоустрій. Для цього до 1998 року було викуплено та демонтовано 6 гаражів, а у 2002 році збудовано нове приміщення для канцелярії, редакції єпархіальної газети та інших структур і відділів управління, яке сьогодні вже здано в експлуатацію.
У 2000 році по усій Україні широко відзначався 2000-річний ювілей Різдва Христова. У багатьох селах та містах Хмельницької єпархії також пройшли урочисті заходи: освячення пам’ятних знаків на честь 2000-річчя Різдва Христова, спільні церковно-світські конференції. У районних центрах Шепетівці та Ізяславі до цієї події було освячено нові величні храми.
Взагалі майже у кожному райцентрі єпархії ведеться будівництво нових великих соборів. Хоча уся ця робота й ведеться неймовірними зусиллями, це позитивне зрушення нової епохи, епохи відродження духовності подолян. Словом, за останні роки ми спостерігаємо, незважаючи на певні проблеми, позитивну тенденцію відродження Православ’я на Поділлі. Так, лише з 1993 року архієпископ Антоній здійснив 127 священицьких хіротоній, а у духовні семінарії та училища України взяли направлення більш ніж 250 юнаків. Їхні серця прагнуть до Бога, служити Святій Церкві та народу Божому.
Церква сьогодні міцно стає на ноги, хоч і не завжди ми зустрічаємо розуміння наших проблем владою, але відрадним є факт відродження духовності на стародавній Подільській землі.

Прот. Виталий Косовский. Религия и мировоззрение человека.

Иеромонах Киприан (Ященко): «Опыт внедрения православной педагогики в России»