Митрополит Луцький і Волинський Ніфонт: “Волинська духовна семінарія є джерелом духовності, яке поповнює Церкву освіченими священнослужителями”

01.07.2006 archive, Вестник №58, Интервью

МИТРОПОЛИТ ЛУЦЬКИЙ І ВОЛИНСЬКИЙ НІФОНТ: “Волинська духовна семінарія є джерелом духовності, яке поповнює Церкву освіченими священнослужителями”

— Владико, що значить для вас як викладача та правлячого архієрея Волинська духовна семінарія?
— Для мене як єпископа головне те, що існує школа, яка належно готує священнослужителів. Я пригадую Хмельницьку єпархію, де я був керуючим з 1990 по 1992 рік. За декілька років відкрилось п’ятсот парафій, а священиків всього двісті десять. З одного боку — уніати, з іншого —автокефали силкувались відібрати наші храми при “найгуманнішому” законі держави, котрий вказував, що якщо десять чоловік організують свою громаду, то мають право молитися, де їм захочеться. Проводились масові захоплення храмів, і ми не знали, як оборонятися. Бувало, священики привозили благочестивих чоловіків, що знали церковний устав, богослужіння, уміли читати по-церковнослов’янськи, і ми їх рукополагали. На Волині ж я висвятив понад трьохсот пастирів, які закінчили Духовну семінарію. Навіть якщо вихованці приймають хіротонію, не пройшовши повний курс, а лише декілька років провчившись на стаціонарі, вони незрівнянно освіченіші від тих ставлеників-самоучок, які рятували Церкву у радянські часи.
Сьогодні настав час, коли суспільство почало проявляти значний інтерес до релігії і Церкви зокрема. Зі Святого Письма ми знаємо, що віра народжується від слухання. Коли є що послухати з уст наших священиків, то люди тягнуться у храми. Тому мені дуже радісно і приємно, що на Волині — західних рубежах України — є такий учбовий заклад. Коли я був переведений з Хмельниччини на Волинь, то мене окрилювало те, що є з ким рятувати парафії канонічної Церкви. Сьогодні на території Волині у двох єпархіях близько шестисот парафій УПЦ. У Волинській єпархії за минулий рік було відкрито сім нових приходів, окрім того, багато настоятелів у літах уже просяться на покій, другі прагнуть повернутися додому, у інші регіони. Тому нам завжди будуть потрібні освічені пастирі.

— Владико, повернімось спогадами до перших днів Вашого перебування на Волинській кафедрі. Що Ви застали у Луцьку після того, як розкольники захопили кафедральний храм?
— У серпні 1992 року рішенням Священного Синоду я був переведений з Хмельницька на рідну Волинь. Усі храми Луцька були зайняті прихильниками “Київського патріархату”, особливо по-розбійницьки були захоплені кафедральний Свято-Троїцький собор, єпархіальне управління і приміщення Волинської духовної семінарії, яка після відродження уже мала три курси. Коли я прийшов у Свято-Покровську церкву (вона донині є кафедральним храмом), мені сповістили, що у нас є 73 студенти, які не залишились у філаретівському розколі, а прийшли до нас (в розкол відпало всього дванадцять студентів, які зрадили Церкву). Ректор протоієрей Петро Влодек, протоієреї інспектор Валентин Негода, Адам Бровчук, покійний нині Володимир Ганджук тяжко переживали трагедією, адже не було ані приміщення єпархії, ані семінарії, окрім однієї сторожки на території храму. Як архієрей я поміняв за рік з десяток квартир.
Мені чогось прийшло на думку, що ми не повинні розпуститись і закрити семінарію, тим більше, що з нами залишилось 73 дитини, і усі вони виявили бажання продовжити вчитися. Це було не навчання, а сльози. У 1992/93 навчальний рік студенти здобували знання у малесенький кімнатці сторожки, площею близько двадцяти квадратних метрів. Лекції читали у три зміни, по тижню для кожного класу. Студенти конспектували уроки, тримаючи свої зошити на колінах. Обідали також тут. Снідали і вечеряли по квартирах, куди добрі люди прийняли їх безкоштовно. Так ми промучились перший рік, але якби ви побачили їх натхнення, вони почували себе першохристиянською общиною часів імператорських гонінь і готові були захищати канонічне Православ’я навіть ціною власної крові.
У 1993 році після довготривалих прохань і сварок нам дали частину колишнього домініканського монастиря, який не був у віданні Католицької Церкви уже понад сто років перед революцією, а у радянські части там знаходились різні установи. Ми отримали у користування старовинний трьохповерховий будинок, який тримається, мабуть, тільки завдяки тому, що має товсті стіни, бо цеглу можна буквально вимітати старим віником. Споруда знаходилася в аварійному стані. Через цілий будинок протікав струмок. Ми за свої кошти ліквідували усі завали, приготували аудиторії і спальні кімнати. Кількість студентів у деякі роки доходила до ста п’ятдесяти чоловік, яких потрібно було забезпечити гуртожитком. Вдалося відкрити і семінарський храм на честь рівноапостольних святителів Мефодія і Кирила, просвітителів слов’ян (початково храм знаходився у одній з сучасних аудиторій).
У 1993 році за резолюцією Священного Синоду при ВДС були відкриті курси для регентів-псаломщиків. Час вимагав професійних псаломщиків. Старші фахівці відходили, і на парафіях не було кому працювати.
Перші роки навчання були роками стояння за віру, оскільки на семінарію та Свято-Покровський храм не раз нападали тодішні прихильники “братів” з Руху і інших політичних угруповань, зокрема “Київського патріархату”, які хотіли знищити оплот Православ’я. Студенти разом з віруючими не раз плакали і молилися на території храму і дякували Богу за те, що Він дав нам перетерпіти цей момент і не втратити єдності Церкви та канонічності. За це я і дякую цим дітям, нинішнім священикам, які уже понад десять років після закінчення ВДС служать Богу і людям у нашому краї. У 1994 році відбувся їх перший випуск.

— Владико, у 1996 році за Вашою ініціативою Волинська духовна семінарія святкувала 200-літній ювілей свого існування…
— Торжества очолили шість архієреїв. Прибув ректор Санкт-Петербурзької духовної академії єпископ Константин, а також гості з Православної Церкви у Польщі на чолі з архієпископом Холмським і Люблінським Авелем. За благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, урочистості очолив наш земляк нині покійний архієпископ Кам’янець-Подільський і Городоцький Никанор. На святкову Літургію прибув архієпископ Варфоломій — перший ректор відновленої ВДС. Радість урочистостей розділили архієпископи Володимир-Волинський і Ковельський Симеон та Херсонський і Таврійський Іонафан. Богослужіння відбулось у тимчасовому храмі на честь усіх святих, що в землі Волинській просіяли, і зібрало понад п’ять тисяч віруючих.
На святкову академію, яка проходила у Луцькому драматичному театрі, прибули ректори та керівники усіх навчальних закладів міста. Доповідь з нагоди ювілею зачитав ректор семінарії протоієрей Петро Влодек, якого Предстоятель УПЦ нагородив орденом Прп. Нестора Літописця. До речі, цю нагороду він отримав одним із перших в Україні. Святкування 200-ліття нашої Волинської духовної семінарії пройшло дуже урочисто.

— Протягом цього року стараннями викладачів та вихованців ВДС відбувся ряд заходів, присвячених уже 210-літтю духовної школи…
— 1996 рік був доволі неспокійним, відбувались захоплення храмів, побиття віруючих і священиків, інформаційна блокада у місцевих ЗМІ та обструкція у органах влади, і організувати ювілей було дуже важко. До цьогорічної події ми намагалися підготувати більше духовних та просвітницьких заходів. Так, ми провели регіональну конференцію “Місіонерська діяльність духовних навчальних закладів УПЦ”, семінар “Держава і релігія. Церква і політика”. Стрітенські вечори духовних читань завжди збирали повну аудиторію, у них брали участь викладачі та студенти світських вузів. Окремо слід виділити фестиваль хорів духовних учбових закладів Української Православної Церкви, що відбувся 27 жовтня минулого року у рамках святкувань нашого ювілею. Учасниками фестивалю були хори Київської духовної академії, Почаївської духовної семінарії, Кременецького, Корецького, Городоцького, Володимир-Волинського, Алчевського духовних училищ. Він показав єдність православної молоді України і підняв дух у вихованців нашої семінарії та віруючих канонічної Церкви. Організувати свято ми намагались так, щоб це сприяло укріпленню святого Православ’я, духовному окриленню вірних Церкви Христової. Ми раді, що радість свята приїхали розділити з нами Преосвященні і серед них голова Учбового Комітету при Священному Синоді УПЦ митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел.

— Владико, як вихованці ВДС реалізують себе у стінах духовної школи з практичного боку?
— Я тільки радію і в глибині серця молюсь і дякую Богу за те, що ми маємо у семінарії на сьогоднішній день. Вихованці стали ініціаторами організації місіонерського гуртка та групи соціального служіння. Наші студенти щороку по декілька літніх місяців працюють з підлітками в шкільних таборах, прилучають дітей, а через них і батьків, до церковного життя. Під час навчання регулярно здійснюються місіонерські десанти у найвіддаленіші села області та парафії, де ведуть активну роботу сектантські угруповання. Важливе місце у роботі посідає спілкування з однолітками у світських навчальних закладах обласного центру. У день святителя Миколая місіонери влаштовують концерти і роздають подарунки у школах, дитячих садках і лікарнях. А на Різдво Христове маємо традицію їздити по області з вертепом, виставами, колядками та піснеспівами. Це дуже велика і складна місіонерська робота, яка спрямована на утвердження православного духу Поліського краю.
Багато наших юнаків читають предмети в загальноосвітніх школах. Також допомагають одиноким, стареньким та знедоленим людям. Наші діти не дивляться на те, якої людина віри чи конфесії, а допомагають усім нужденним. Прикладом свого благочестивого життя вони показують міць православної віри. Дивлячись на них, люди, які ходили до “Київського патріархату” чи отримували матеріальну допомогу від сектантів, почали повертатися у лоно канонічної Церкви.
До речі, у нас є декілька студентів, які працюють з незрячими. Менш, ніж за два роки вони змогли “виколоти” (створити) азбукою Брайля православний молитвослов та інші церковні книги для сліпих, аналогів котрих в Україні не існувало. Завдяки їх прикладу та самовідданій праці нині знайшлися добрі люди, які пожертвували кошти на дороге друкарське устаткування регіональному центру сліпих, що допоможе розмножувати літературу для людей з вадами зору.
Сьогодні мене тривожить одне. У перші роки ми приймали щороку по сорок чоловік, сьогодні ж по двадцять п’ять. У перші роки майже усі закінчували духовну школу священнослужителями, а тепер лише половина приймає сан. Друга половина залишається у громадському стані, тобто невизначеною. Дехто має відмінні знання, і є надія, що вони продовжать освіту у академіях. На жаль, є такі, котрі після семінарії стають барменами, йдуть у бізнес. Закінчивши духовну школу, вони не використовують того, що їм дала Церква, не віддають себе людям, а живуть у власне задоволення.

— Владико, Ви є викладачем семінарії. Чому вибрали предмет сектознавства?
— У моєму рідному селі була православна громада та дві секти: баптисти і п’ятидесятники. Внаслідок хрущовських гонінь храм був знятий з реєстрації та знищений. З дитинства я спостерігав цю трьохконфесійність, коли секти порізнили наш колись єдиний народ. На християнські свята можна було побачити цих заблукалих людей, котрі, йдучи до своїх молитовних будинків, не вітались один з одним, вказуючи, що конкуруюча секта неодмінно приведе її прихильників до пекла. Разом вони усілякими методами старались очорнити Церкву та викорінити православний дух із сердець односельчан. Слава Богу, стараннями сільської громади після розвалу атеїстичної держави вдалося відбудувати новий храм — світильник отчої віри, що буде служити іншим поколінням. Православні молитви наших прабатьків не дали нащадкам згасити істинної віри. Та у радянські часи без православного священнослужителя нам приходилось важко. Звідси в моєму серці з’явилось нестерпне бажання як можна краще пізнати Євангеліє. Це бажання привело мене до Московських духовних шкіл, а вже зараз у ВДС на долю випало викладати сектознавство.
Нині цей предмет дуже актуальний. Сьогодні на території Волинської області зареєстровано багато сектантських течій, які усілякими способами стараються заплутати простих неуцерковлених людей, а тому профілактика тоталітарних культів та сектантських угруповань є пріоритетною діяльністю наших священнослужителів у регіоні. Викладаючи сектознавство, я передаю не тільки апологетичний матеріал. Допомагає тринадцятилітній досвід парафіяльного служіння, коли на одній парафії окормляв віруючих п’ятнадцяти населених пунктів, і щодня доводилось боротися із місцевими сектантами, вивчати методи їхньої діяльності та психологію адептів.
Студентам, нашим випускникам та усім, хто причетний до Волинської духовної семінарії, я б хотів побажати гідного стояння у вірі, оскільки було та буде ще багато різних вітрів, що прагнутимуть збити з праведної дороги, заманити у розкол чи єресь обіцянками посади чи грошей. Це все марнота. Нехай кожен на своєму місці спасає паству, яку доручив Господь, і за яку Він пролив свою кров. Усім бажаю ніколи не забувати тієї духовної школи, яка дала путівку у життя. Моліться за тих, хто у ній навчається та навчає.

Бесіду вів Володимир Свистун

Ректор Київських духовних академії та семінарії професор-протоієрей Миколай Забуга: “Академія та семінарія є святими в очах народу Божого”

Хроника служения Предстоятеля УПЦ, май — июнь