Архієпископ Хмельницький і Шепетівський Антоній: „Пам’ятай, господарю…”
Архієпископ Хмельницький і Шепетівський Антоній: „Пам’ятай, господарю…”
Керуючий Хмельницькою єпархією зустрівся з начальником територіального управління держнагляду охорони праці по Хмельницькій області В. Юзвишеним та кореспондентом всеукраїнського журналу „Охорона праці” В. Сопільняком і відповів на кілька запитань, що стосуються впливу духовного фактору на дотримання людиною вимог безпеки у процесі трудової діяльності.
В. Юзвишен: Ваше Високопреосвященство, на Ваш погляд, чому, незважаючи на відсутність у нашій країні братовбивчих воєн, гинуть і калічаться її громадяни, адже трудові обов’язки, які наші співвітчизники при цьому виконують, самі мирні: своєю працею вони створюють матеріальні блага, необхідні для подальшого розвитку суспільства?
— Причина усіх цих та інших бід полягає у втраті багатьма нашими співвітчизниками віри в Бога. Справжній християнин ніколи не буде нехтувати безпекою, ставлячи під загрозу своє життя та життя ближнього. Упродовж сімдесяти років потужна атеїстична пропаганда робила свою чорну справу, намагаючись знищити у людині все святе. Це, зрештою, призвело до духовного занепаду нашого суспільства, це стало причиною недостатньої самоорганізованості людини у процесі її життєдіяльності, зокрема низької культури виробництва. А де низька культура виробництва, там годі говорити про дотримання норм і правил безпеки. Це я знаю із власного досвіду. Неухильне дотримання інструкцій з охорони праці можливе лише за умови духовного сприйняття працівниками Закону Божого. Одними штрафами, яким доволі часто піддаються порушники правил безпеки, тут не обійтись.
В. Сопільняк: Чи можна стверджувати, що, піддаючи небезпеці працюючого робітника, його колега чи роботодавець, який не подбав про безпечне виконання робіт, порушує заповідь Господню „Не убий?”
— Звісно, що так. У чині сповіді Православна Церква прямо ставить запитання: „Чи не сприяв прискоренню чиєїсь смерті, ставлячи людину у небезпечні ситуації, сприяючи хворобам важкими умовами праці або знесилюючи людину працею чи побоями?”
У недбалості до безпеки своїх підлеглих чи колег по роботі проглядається порушення головної заповіді, в якій йдеться про любов до Бога та до ближнього. Щоправда, заповідь Господня — не наказ, не примушення, а просто порада. Господь говорить нам: ось це для Мене дороге, а ось це ненависне; ось заради цього Я прийшов на землю, а ось це Мене призвело до жорстокої смерті на хресті… Таким чином, кожному роботодавцю і, в першу чергу, тому, який сповідає православну віру, потрібно замислитись над тим, наскільки він гідний звання християнина. Правда Христова проста — якщо комусь не цінна заповідь Господня, то, виходить, що й Він Сам йому не цінний, а тому і не потрібно запевняти, що він любить Бога і що він християнин… Як архіпастир вважаю, що багатьом людям повинно бути соромно за те, що вони не гідно відповідають на Божу любов. За це вони змушені будуть нести відповідальність у призначений час. При цьому слід пам’ятати: чим ширше коло діяльності у людини, тим більше у неї відповідальності, і про що не запитають на Страшному суді одного, за те буде суворо покарано іншого. Той, хто допускає гріх, створюючи своєю бездіяльністю передумови для каліцтва чи загибелі людини, з огляду на Святе Письмо, повинен пам’ятати, що за гріхи батьків страждають діти: „Батьки наші грішили: їх вже немає, а ми несемо покуту за беззаконня їх”, говориться у книзі Плач Ієремії (5, 7). У першу чергу, це повинні усвідомити для себе ті керівники, від яких залежить благополуччя підлеглих.
На закінчення відповіді на поставлене запитання хочу привести слова святителя Григорія Богослова: „Пам’ятай, господарю, що й сам будеш підсудним, і менше згрішиш!”
В. Юзвишен: Як Ви розцінюєте той факт, що іноді, виконуючи роботу, той чи інший працівник внаслідок нещасного випадку отримує серйозні ушкодження здоров’я, а очевидці, колеги по роботі натомість кидають потерпілого напризволяще, хоч всіх їх вчать методам надання першої допомоги, наказують (під час проведення інструктажів з охорони праці) викликати при отриманні травми лікарів і таке інше?
— Поставлене запитання, на мій погляд, дуже актуальне. На жаль, дійсно буває так, що колеги по роботі залишають працівника без належної допомоги, коли той потрапляє у біду, часто навіть не усвідомлюючи, до чого це може призвести. З приводу такої ганебної поведінки я хотів би загострити увагу на двох аспектах.
По-перше, хочу нагадати про існування Духовного Закону, відповідно до якого людина має допомагати іншій, коли та у скрутній ситуації, надто коли ця ситуація може обернутися великою бідою. Якщо працівник не дотримується його, він ризикує завтра потрапити сам у подібну ситуацію. Не припускаючи насилля над свободою волевиявлення, Святе Письмо говорить: „Людино, ось тобі добро і зло — обери добро!” Православ’я пропонує виконувати правила цього Закону не з імперативної позиції авторитету, але з позиції істини, доводячи, що чим більше людина приносить у світ добра, тим більше добра їй повертається, тим щасливішою вона стає. І навпаки…
По-друге, гріх буває не лише активним, тобто зумовленим певними негативними діями, але й пасивним. Це бездіяльність. І за ті, і за інші гріхи кара від Господа буде однаковою. У той самий час немає нічого величнішого, за словами Святого Письма, коли людина „покладе життя своє за ближніх своїх”. Усім ці біблійні істини слід добре пам’ятати, а надто тим, хто волею долі може опинитися поряд з потерпілим…
В. Сопільняк: На Хмельниччині мають місце випадки, коли багато років тому на підприємствах через чуже недбальство загинули працівники, проте роботодавці досі не виплатили передбачених Законом відшкодувань сім’ям потерпілих, хоча там залишились маленькі діти, яких потрібно виховувати… Є випадки зволікання з такими виплатами з боку інституцій, які покликані дбати про соціальний захист потерпілих та їх близьких родичів. Незважаючи на відповідну з цього приводу критику журналу „Охорона праці”, деякі місцеві органи влади стоять осторонь даних проблем, хоча мали б втрутитись у справу для захисту інтересів обездолених.
Чи існує, Ваше Високопреосвященство, міра відповідальності перед Всевишнім для керівників — бюрократів, які допускають такі факти. Адже, кажуть, що всяка влада від Бога?
— Господь все бачить і все знає, від нього нічого приховати неможливо. Настане час, і Він кожного спитає, чому той кривдив ближнього… Це повинні завжди пам’ятати можновладці, ті, хто поставлений керувати людьми. Церква Христова закликає всіх начальників по-батьківськи ставитись до своїх підлеглих та їх сімей, особливо у скрутну годину.
Тут, мабуть, не зайвим буде нагадати слова з Апокаліпсису Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, котрий говорить про глас Божий, який віщав з Неба: „Відплатіть тому (начальнику) так, як він вам платив, удвічі відплатіть за вчинки! Чашею, якою він зачерпнув, зачерпніть йому подвійно!” Ось Божий суд, за яким кожен з нас отримає по заслузі. Нехай ті, кого стосується дане звинувачення, пам’ятають про це!
Подібні слова говорить і святий апостол Павло, згадуючи пророка Давида: „І Давид каже: Хай буде їхня пожива сильцем, пасткою і спокусою — на відплату їм…” Але, водночас, хочу застерегти і потерпілих, знову ж таки посилаючись на слова апостола Павла: „Ніколи не платіть злом за зло, дбайте про добро перед всіма людьми”, а також апостола Петра: „… не платіть злом за зло або лайкою за лайку, а навпаки, благословляйте (знаючи), що ви були покликані на те, щоб успадкувати благословення”.
В. Сопільняк: А чи є шанси врятувати свою душу тим, хто допустив той чи інший гріх, але глибоко кається з цього приводу?
— Шанси такі завжди є. Але тільки людина повинна покаятись не на словах, а й на ділі. Тобто, якщо начальник упродовж тривалого часу не дбав про створення належних умов праці, то, коли серця торкнеться справжнє каяття, він має все зробити для того, щоб ці умови поліпшити. Якщо з його вини підприємство заборгувало перед скаліченим працівником чи перед сім’єю загиблого, він має негайно розрахуватись з нею і попросити вибачення у тих, перед ким завинив. І так у кожному конкретному випадку. Лише у такий спосіб можна розрахувати на прощення гріхів і спасіння.
В. Юзвишен: Ваше Високопреосвященство, ми дуже вдячні Вам за змістовне інтерв’ю. Гадаємо, що Ваші святі слова дійдуть до сердець читачів журналу, зокрема до тих, від кого залежить безпека праці на виробництві.
— Я теж дуже задоволений нашою розмовою, дякую Вам! Напередодні великого християнського свята П’ятидесятниці бажаю усім, від кого це залежить, дбати про людей, мати у своїй душі любов до ближнього, і Господь відплатить сторицею — Ваша справа процвітатиме. Всещедрий Господь, за Своєю любов’ю до роду людського, посилає Духа Святого на увесь світ, світ немічний і грішний, даючи людині змогу оживотворити душу, відкрити її для любові й радості та дієво змінити життя згідно з Божими законами — законами правди, милосердя й любові до ближнього.
Тож нехай кожне віруюче серце сприйме Духа Святого у це живоносне свято і частіше возноситься благочестивою думкою і молитвою до Бога, який дарував нам усе необхідне для життя і спасіння!