Пам’яті спадкоємця благовісників
Пам’яті спадкоємця благовісників
“Специалист по всеобщему” – так одного разу виразився про специфіку своєї роботи визначний учений Сергій Сергійович Аверинцев. Важко збагнути всю багатогранність його творчої спадщини, ще важче перечислити всі праці, дослідження, а також галузі гуманітарних дисциплін, де проявив себе він. Нажаль, нитка його життя обірвалась 21 лютого 2004 року. В пам’ять про визначного вченого 8-10 вересня з благословіння Предстоятеля Української Православної Церкви у Києві відбулись перші міжнародні Аверинцевські читання.
Конференція стала логічним продовженням Успенських читань, що завершились напередодні в Одесі, й зібрала майже всіх її зарубіжних учасників. До них приєдналось багато вітчизняних науковців, які є шанувальниками аверинцевського генія. З Відня до Києва приїхала й Наталія Петрівна Аверинцева – жінка науковця. Перед офіційним відкриттям в актовому залі Києво-Печерської Лаври для присутніх були продемонстровані фільми про життя та творчість відомої особистості.
Перше пленарне засідання відкрив архієпископ Переяслав-Хмельницький Митрофан, який від імені Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира привітав організаторів і всіх учасників. Зазначивши, що подібний захід є сьогодні вкрай актуальним, владика побажав всім плідних успіхів у роботі, а також гідного продовження й розвитку богословських надбань, залишених вченим. Опісля Сергія Аверинцева вшанували хвилиною мовчання та проспівали “Вічну пам’ять”.
Від імені Патріаршого екзарха Білорусі митрополита Філарета (Вахромеєва) Андрієм Петрашкевичем було зачитане вітання, в якому владика поділився спогадами про визначного енциклопедиста. “Він поєднав у собі богословські знання з гнучким розумом, залишаючись скромною й смиренною людиною” – підкреслювалось у слові. Митрополит Філарет зазначив що саме Аверинцеву, як нікому іншому вдалося поєднати у собі ідеал відкритого сповідання віри під час співпраці зі світськими вченими у атеїстичні часи.
У перший день читань прозвучали три доповіді. Виступ архімандрита Януарія (Івлева) (Санкт-Петербурзька духовна академія) стосувався євангельських перекладів. Він свого часу допомагав Сергію Аверинцеву перекладати євангельські писання, а зараз продовжує цю нелегку справу сам (як відомо, Євангеліє від Іоанна – один з найскладніших новозавітних текстів перевести за життя не вдалося). Отець Януарій розкрив цінність цих перекладів, й водночас вказав на невимовну важкість подібної праці. Однією з головних переваг, вміло застосованих вченим, стали оригінали, з котрих робився переклад особливо важких місць. Коли у “Синодальній Біблії” чи інших ми читаємо Євангелія, немовби написані однією людиною, то версія науковця показує стиль кожного євангеліста зокрема. “Сергія Сергійовича справедливо можна представити як витонченого художника-герменевта нашого часу” – підвів підсумки богослов.
У своїй доповіді протоієрей Миколай Макар (Київська духовна академія) акцентував думку слухачів на тому, що Сергій Аверинцев, не дивлячись на кон’юнктуру тогочасності та відкриті гоніння на Церкву Христову був вірним Богу все своє життя і на практиці ревно доказував свою вірність. Доповідь священика Володимира Зелінського (Італія) на тему “Вдячність пам’яті” стосувалась ролі та місця передання у житті християнських поколінь. Одним з прикладів ревного служіння Христу у сучасності стало жертовне та сповнене наукового подвигу життя вченого. Доповідач відмінною якістю його душі вказав вміння дякувати за все Богу.
Перший день конференції завершився концертом хору під керівництвом диякона Димитрія Болгарського, що відбувся у Різво-Богородичному храмі Києво-Печерської Лаври.
На засіданнях наступного дня доповідачі торкнулись різноманітних аспектів творчого доробку Сергія Сергійовича. Протоієрей Михайло Аксенов-Меєрсон (Нью-Йорк) проаналізував проповідь християнського гуманізму як основоположну віху творчості науковця, а також поділився сприйняттям його праць з точки зору людини, що проживає у західному світі. Сергій Кримський (Інститут філософії Національної Академії наук України) дослідив символіку софійності в інтерпретації Аверинцева, а Римма Пашко (Мінськ, Європейський Гуманітарний університет) особливості його візантологічних поглядів.
Окремо слід виділити доповідь Марини Новикової (Таврійський університет), яка торкнулась міфів, що оточували у всі часи вченого та неоціненності місії, яку він виконував під час свого життя. Часто Сергія Сергійовича сприймали як щасливчика, не дивлячись на титанічні зусилля, які він прикладав для власного вдосконалення. Згодом всі дивувались як науковцю вдалося опублікувати знакову статтю “На перехрестях літературних традицій” – культурологічне дослідження про жанри та стилі різноманітних літературних напрямів, що стала справжньою проповіддю віри. Парадоксально й те, що своїми роздумами над релігійними витоками літератури, які вразили як християн, так і мусульман чи юдеїв, (вони вперше відчули себе у країні Рад людьми, а не ходячими пережитками) не зачепили амбіцій ані держчиновників, ані дисидентів. Погляд Марини Новикової про важливість місії Аверинцева у атеїстичний період був підтриманий всіма присутніми.
Денне засідання було перенесене у національний заповідник “Софія Київська”. Там церковні і світські вчені разом роздумували над візантійською культурно-релігійною спадщиною, отриманою нашими предками разом з Православ’ям понад тисячу років тому. Надія Никитенко (Національний заповідник “Софія Київська”) торкнулась іконографічних й, у першу чергу, ідейних мотивів образу святого Онуфрія в розписах Софійського собору, а Ольга Попова (Москва, МГУ) ґрунтовно описала особливості мозаїк Михайлівського Золотоверхого монастиря в контексті розвитку візантійського мистецтва у ХІІ віці.
Перед завершенням робочого засідання другого дня відбувся круглий стіл “Християнство і “веселие сердечное”, де присутні гаряче обговорювали питання комічності й релігійного гумору, аналізували його у творах святих Отців та розкривали відношення Церкви до цих проявів людської природи. У цікаву дискусію включились всі учасники, а глибокі філософські роздуми раз-по-раз розбавлялись кумедними історіями та розповідями, типовими у церковному середовищі.
Заключний третій день конференції відбувся у залі засідань вченої ради Інституту Філософії НАНУ. Ведучим став його директор Мирослав Попович. Змістовні дослідження, зачитані у цей день поставили останні штрихи до портрету вченого.
Юрій Попов (Моква, Російська Енциклопедія) пролив світло на таємничу для багатьох здатність Сергія Аверинцева публікувати свого часу в “Радянській енциклопедії” культурологічні статті наскрізь пронизані релігійними мотивами. Не завжди автору вдавалось своєю майстерністю та неупередженістю “викрутитись” зі статтями недвозначного змісту. Декотрі дослідження подавались для відповідних органів з підписами співробітників інституту наукового атеїзму керівники якого, дивлячись на підпис Сергія Сергійовича, особливо не заглиблювались у зміст написаного. Бувало, що автограф справжнього автора “таємно з’являвся” у чистовому варіанті після повторної вичитки чергових томів у редакції. Іншого разу одна з яскравих статей Аверинцева вийшла під назвою “Павла, апостола послання” і т.д. У ті дні роль академіка в “Російських енциклопедіях” співробітники жартівливо порівнювали з роллю швейцарського посольства в Ізраїлі (деякий час воно представляло інтереси країн соцтабору у державі, після того як Ізраїль розірвав офіційні відносини з СРСР і країнами Варшавського договору). На запитання: “Ким же за ідеологією був науковець, прорадянським чи антирадянським автором?” Юрій Попов відповів свого роду крилатою фразою: “Аверинцев був “парарадянським” автором”.
Доповідь Віктора Малахова (Інститут філософії НАНУ) зустріла гучні оплески, оскільки була живою імпровізацією, що перед очима слухачів вималювала світлий образ великої особистості. Київський філософ поділився спогадами студентських років й розкрив силу впливу статтей вченого на гуманітаріїв. Віктор Малахов розповів з яким запалом та надією він та ровесники з кафедри філософії Київського університету вишукували та детально конспектували статті православного енциклопедиста, що з’являлись у чергових виданнях. За словами філософа можна було відшукати крупинки правди ще у статтях Лосєва (він таємно прийняв чернецтво з іменем Андронік) та декількох інших. Їх працями зачитувалось не одне покоління радянських студентів.
Марина Ткачук (НУ “Києво-Могилянська Академія”) є науковим редактором українських перекладів декотрих творів Сергія Аверинцева, що нещодавно побачили світ у видавництві “Дух і літера”. Пані професор, вказуючи на сучасну актуальність енциклопедичних досліджень по історії християнської думки та патристики, окремо зупинилась на образі патристичної філософії в творчості науковця. Він як патролог гостро відчував відповідальність перед першоджерелом, тому у його творах прослідковується шанобливе відношення до слів автора, які завжди цитувались без змін та неправильних контекстів, не дивлячись на впливи тої чи іншої ідеології, що побутувала у суспільстві. У творах Аверинцева яскраво виділяється внутрішній протест проти будь-якої кон’юнктури. Саме тому читач будь-якого періоду його творчості міг сказати: “Цей вчений справжній і йому можна вірити”. На думку Марини Ткачук особливою рисою неоціненних патристичних студій є культурологічність поєднана з глибоким баченням вченого, що оцінював факт з історичних позицій тієї чи іншої епохи. В обширній доповіді також була піднята тема патристики у її відношенні до філософських наук взагалі.
Олександр Кирлєжов (Москва, Синодальна Богословська комісія РПЦ) прочитав доповідь на тему “Релігія і мислення”, де на прикладах з творчості Сергія Аверинцева довів тезу про те, що Православ’я є релігією не тільки для простих, а й вказав, що християнське вчення здатне задовольнити будь-якого інтелектуала. Церковна догматика має строгу логічність та послідовність, а православне віровчення є ширшим будь-яких крайніх позицій. На думку дослідника душевну теплоту та сердечність в поєднанні з інтелектуальним багатством можна зустріти в текстах відомого філософа, який завжди підкреслював складність християнства як принципової позиції людини.
Сучасний погляд на статті Аверинцева виклав Володимир Верлока (Видавництво “Дух і літера”). Відомо, що до появи “Філософської енциклопедії” у Союзі вийшли збірки творів тільки декількох філософів (дещо Фейєрбаха, перекручений Маркс і т.д.), адже соціалістична система не бачила у цьому потреби, мотивуючи, що партія і так дала нам правильний суспільний лад. Тому видання книги, в якій приймав участь Сергій Сергійович як провідний спеціаліст, було у тому часі справжнім проривом. На погляд доповідача Аверинцев не був позиціонером, він по своєму перетлумачував поставлені перед ним правила. В нав’язаних матеріалістичних рамках він міг описати реалії так, що широта думки ставила всіх незгідних у тупик.
“Статті вченого цінні тим, що він, при описі тих чи інших предметів чітко відчував дистанцію”, – заключив Андрій Баумейстер (Київський університет Шевченка), – це дає можливість бачити й охоплювати речі більш об’ємніше”. Доповідач зазначив, що відомий гуманітарій чітко відчував різницю поміж літературою, богослов’ям чи філософією. Не дивлячись на багаж знань він живо реагував на зміну нових соціальних чи культурних явищ, тому з ним завжди було цікаво спілкуватись співрозмовникам різних поколінь.
Заключним етапом конференції стало проведення круглого столу “Світ Аверінцева: горизонти осмислення”, який зібрав широке коло столичних науковців. Під час круглого столу Костянтином Сіговим та Наталією Аверинцевою був презентований перший том збірки творів Сергія Аверинцева, започаткований київським видавництвом “Дух і літера”. У першу частину ввійшли біблійні переклади синоптичних Євангелій, книги Іова та Псалмів, з коментаріями автора. Наталія Петрівна подякувала організаторам заходу за проявлені труди у справі вшанування пам’яті та збереження творчого надбання її чоловіка. Адже не-де-інде, лише у Києві – столиці країни, що стоїть на стику західної й східної культур вдалось провести міжнародну наукову зустріч такого масштабу.
Учасники конференції – вітчизняні й зарубіжні світила гуманітарних дисциплін, представляли різноманітні школи і напрямки з часто діаметрально протилежними поглядами на ті чи інші речі. Але всіх їх у ці дні об’єднав геній визначної людини: філософа, філолога, богослова… Воістину, Сергій Аверинцев став справжнім феноменом нашого часу. За особливий дар духовної поезії та перекладу Святого письма, він по праву заволодів у церковних колах званням «апостола вітчизняної літератури”. Саме тому теплі слова при осмисленні творчої спадщини Сергія Сергійовича протягом цих днів лунали як із уст людей світських, так із уст людей Церкви.
Вчений як ніхто інший поєднав свого часу ці, здавалося, несуміжні класи. Знаменно, що завдяки визначній особистості вперше з часу революції у залі засідань вченої ради Інституту філософії НАНУ пролунали доповіді священнослужителів і богословів. Отож, нині з’явилась надія, що ім’я вченого надалі об’єднуватиме продовжувачів його справи, а наступні Аверинцевські читання зберуть ще більшу аудиторію.
Підготував Володимир Свистун