Україна Православна » Вестник №87 http://pravoslavye.org.ua Официальный сайт Украинской Православной Церкви Mon, 18 May 2026 13:34:48 +0000 ru-RU hourly 1 http://wordpress.org/?v=3.4 Протоиерей Андрей Новиков. О восточном папизме http://pravoslavye.org.ua/2008/12/protoierey_andrey_novikov_o_vostochnom_papizme/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/protoierey_andrey_novikov_o_vostochnom_papizme/#comments Mon, 01 Dec 2008 17:55:39 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22163 Подробней...]]> Сегодня те, которые отстаивают зарождающуюся новую ересь, пытаются насытить свои писания громкими упоминаниями Вселенских и Поместных Соборов, различными высказываниями и фактами из церковной старины.
Протоиерей Андрей Новиков,
преподаватель Одесской духовной семинарии
В связи с предпринимаемыми в последние годы попытками беззаконного вторжения Константинопольского патриархата на каноническую территорию Русской Православной Церкви (Эстония, Украина) в поддерживающих Фанар церковных и околоцерковных СМИ все чаще стали появляться статьи, авторы которых пытаются теоретически обосновать теорию так называемого «восточного папизма», которая приписывает Константинопольскому патриаршему престолу особые права власти во Вселенской Церкви. Особенно участилось появление таких «исследований» в оранжевых СМИ России и Украины в канун приезда на Украину Константинопольского патриарха Варфоломея, в ожидании принятия им в общение раскольнических украинских групп, ранее отколовшихся от РПЦ и подвергнутых церковным прещениям со стороны Московского Патриархата.
Апологеты «восточного папизма» с различных сторон оправдывают новую еретическую экклезиологическую модель, являющуюся не более чем бездарным копированием древней ереси римского папизма. И точно так же, как на заре папизма появлялись многочисленные работы, в которых приводилась масса ссылок на каноны, отцов Церкви и прецеденты церковной истории в «доказательство» особой власти римских пап во Вселенской Церкви, сегодня те, которые отстаивают зарождающуюся новую ересь, пытаются насытить свои писания громкими упоминаниями Вселенских и Поместных Соборов, различными высказываниями и фактами из церковной старины. Собственно, удивляться тут нечему. Всякая ересь, как правило, находила очень много цитат. Вспомним хотя бы монофелитов, буквально сыпавших «аргументами» на Шестом Вселенском Соборе (1).
Возвращаясь к «восточному папизму», обратим особое внимание на новый опус поборников Константинополя – статью Дмитрия Шабанова «Каноническая справка о праве Вселенского Патриаршего Престола Константинополя – Нового Рима принимать апелляции на судебные дела из других Поместных Церквей», опубликованную на российском портале «Кредо-ру». Как видно из названия, данное сочинение преследует цель доказать особое право Константинопольских патриархов во Вселенской Церкви не только в области административной, но и судебной. Перепечатка этой статьи некоторыми украинскими церковными сайтами свидетельствует о том, что в глазах кругов, пытающихся расчленить Русскую Православную Церковь, труд Шабанова является программным документом, оставить который без ответа не представляется возможным.
Разберем доводы, приведенные г-ном Шабановым в подтверждение особых канонических прав Константинопольской кафедры.
«В IV веке, после того как столица восточной части Римской империи была перенесена в Константинополь, предстоятель Константинопольской кафедры приобрел особое положение как епископ императорской столицы. Это особое положение Константинопольского епископа было закреплено в 3-м правиле Второго Вселенского Собора 381 года, которое определило, что епископ Константинополя – Нового Рима является старшим по чести среди всех православных иерархов, кроме Римского Папы: «Константинопольский епископ да имеет преимущество чести по Римском епископе, потому что град оный есть новый Рим».
Что ж, приятно, что сам Дмитрий Шабанов признает: особое положение Константинопольской кафедры обусловливалось именно тем, что это была кафедра императорской столицы. Логично было бы предположить, что при перемещении столицы православной империи в иной град особое положение приобретает кафедра уже этого града. Но это так, к слову. Из приведенного правила Второго Вселенского Собора со всей определенностью явствует: преимущество Константинополя, как и преимущество Рима, заключается исключительно в первенстве чести. И все. И не более. Но автор делает вывод: «Данное правило поставило Константинопольского епископа во главе всей иерархии Востока». А как же закон достаточного основания? Если «преимущество чести» доказывает главенство Константинополя, то с таким же успехом наличие космонавтов доказывает существование инопланетян. Хотя, может быть, Шабанов перепутал термины «честь» и «главенство»? Что ж, это уже было до него. В XI веке. В Риме. Результаты расхлебываем до сих пор.
«Исторически особые права Константинопольского престола, – с энтузиазмом продолжает Дмитрий Шабанов, – базируются на особых прерогативах Постоянного Константинопольского Собора (или так называемого «Синода Эндимуса») – уникального в истории Православия церковно-административного института, возглавляемого епископом Нового Рима». Что же это за Эндимус такой? «В императорской столице постоянно находилось большое количество епископов, которые прибывали в Константинополь из самых разных епархий для решения дел, требующих государственного вмешательства. Поэтому в Константинополе в любое время существовала возможность созыва весьма репрезентативного и многочисленного по своему составу архиерейского Собора. По старой традиции участие в таком Константинопольском Соборе («Синоде Эндимуса») могли принять все епископы, находящиеся в данный момент в столице, вне зависимости от их юрисдикционной принадлежности». Итак, речь идет не об особых правах Константинопольского патриарха, а о Соборах епископов, прибывавших к императорскому двору и представлявших самые разные Поместные Церкви, – своеобразных аналогах всеправославных совещаний. Где же здесь особые судебные права Константинопольских епископов?
Да и какова была юрисдикция этих Константинопольских Соборов? Тот же Шабанов приводит несколько примеров из церковной истории IV-V веков, свидетельствующих, что «Константинопольский Синод Эндимуса неоднократно выносил судебные решения по делам епископов Понта, Асии и Фракии. Впоследствии эти церковные области были прямо подчинены Константинопольскому Престолу на Четвертом Вселенском Соборе 451 года». Гениальное открытие! Оказывается, Константинопольский Собор «неоднократно выносил судебные решения», касавшиеся канонической территории самого же Константинопольского патриархата. Только каким образом это доказывает право Константинопольских патриархов вторгаться со своим судом на каноническую территорию Русской Церкви?
«Но Константинопольский Синод Эндимуса также принимал к рассмотрению дела и из других церковных областей, которые никогда не были ему подчинены и чуть позже получили устойчивое название патриархатов. Несмотря на высокое значение этих церковных областей, юрисдикция Константинопольского Синода Эндимуса распространялась и на них». Это свое заключение Шабанов подкрепляет такими прецедентами: «Константинопольский Синод 432 года под председательством архиепископа св. Максимиана (431-434) принял ряд решений не только по делам епископов ближайших церковных областей, но и осуществил суд над Елладием, епископом Тарса, который находился в юрисдикции Антиохийского патриарха. Во время архиепископства св. Прокла (434-446) Константинопольский Синод дважды рассматривал дело Афанасия, еп. Пирейского, находившегося в юрисдикции Антиохийского патриархата. Известно, что архиепископ Константинопольский св. Анатолий (449-458) совершил в Константинополе посвящение Максима, патриарха Антиохийского. Кроме того, Константинопольский Синод под председательством того же св. архиепископа Анатолия рассмотрел тяжбу между епископами Антиохийского патриархата Фотием Тирским и Евстафием Беритским и осуществил канонический суд над Фотием, еп. Тирским».
Рассматривать случаи различных отлучений и низложений времен догматических споров в Древней Церкви в качестве правила церковной жизни, мягко говоря, некорректно. Такой подход может привести просто к абсурду. Это хорошо видно из приведенного примера с отлучением Елладия. Кстати, для точности, историки говорят об отлучении Елладия (и не только Елладия, почему-то полюбившегося Шабанову, но также трех иных восточных митрополитов: Дорофея Маркианопольского, Имерия Никомидийского и Евфирия Тианского) не Константинопольским Синодом, а совместным решением Максимиана Константинопольского и Фирма Кесарийского (2). Следует ли из этого наличие и у Кесарийской митрополии каких-либо особых судебных прав над другими патриархатами (все низложенные митрополиты принадлежали к Антиохийскому патриархату – сам термин «патриархат» появляется позже, но, для удобства восприятия, будем использовать именно его)?
Еще более интересна предыстория отлучения восточных митрополитов. Из церковной истории хорошо известно, что параллельно с последними заседаниями Третьего Вселенского Собора в Ефесе проходил так называемый соборик восточных епископов под предводительством архиепископа (в нынешнем понимании – патриарха) Иоанна Антиохийского. Профессор Болотов упоминает, что «восточные возвратились домой, напутствуемые анафемами Феодота Анкирского, Фирма Кесарийского» (3). Феодот и Фирм – епископы вполне православные, за свою анафему на восточных осуждены Церковью не были. Что же это – еще одно свидетельство «особых канонических прав» в Православной Церкви Кесарийской кафедры, а иже с нею и Анкирской? Тему можно продолжить. По прибытии в Тарс архиепископ Антиохийский Иоанн собрал Собор 200 епископов Востока, входивших в юрисдикцию Антиохии, объявивший о низложении святителя Кирилла, архиепископа Александрийского, Мемнона, архиепископа Ефесского, и с ними еще семи участников Третьего Вселенского Собора (4). Да, это низложение, конечно, Церковью Вселенской признано не было (от него впоследствии отказался и сам Иоанн Антиохийский, и большинство восточных епископов). Но для нас интересен сам факт низложения Александрийского и Ефесского архиепископов архиепископом Антиохийским. Почему последний пошел на это низложение? Если следовать логике г-на Шабанова и иных сторонников «восточного папизма», архиепископ Антиохийский мог поступить так только потому, что приписывал своей кафедре какие-то особые судебные полномочия во Вселенской Церкви. Но вряд ли кто-то поверит в такой абсурд. Так в чем же дело? А в том, что анафемы различным предполагаемым еретикам произносились в Древней Церкви сплошь и рядом, без всякой оглядки на юрисдикционную принадлежность. Ведь речь шла не о дисциплинарных моментах, а о чистоте веры, не о канонах, а о догматах.
Очень часто такой ревностью по вере спекулировали различные монахи, клирики, а иногда и епископы. Как описывает Болотов, «достаточно было какой-либо личной неприятности, и какой-нибудь благоговейнейший клирик… отправлялся в Константинополь или Александрию – стенать пред сильными мира и Церкви, что угнетено Православие на Востоке, что совсем не стало дерзновения благочестивым, что епископ такой-то и такой-то мудрствует не здраво. И такие жалобы без труда находили внимательных слушателей» (5). Так было и с Афанасием Пирейским (его упоминает Дмитрий Шабанов), дело которого рассматривалось не только Константинопольским Синодом, но и Александрийским предстоятелем св. Кириллом, даже адресовавшим Домну Антиохийскому два письма в защиту Афанасия. Тот же Болотов замечает, что действия как Константинополя, так и Александрии «отзывались несколько вмешательством во внутреннее диэцезальное управление епископа Антиохийского» (6). И если такое вмешательство свидетельствует о том, что юрисдикция Константинопольского Синода Эндимуса распространялась на будущие Восточные патриархаты, то с той же долей справедливости мы должны будем признать, что аналогичными правами обладала и Александрийская кафедра.
Церковная история знает не один пример, когда не только Константинополь, но и Рим, и Александрия, а иногда и другие кафедры проводили у себя соборы, принимавшие решения о низложении епископов неподведомственных им кафедр за различные ереси. Так, например, Иерусалимский Собор 1442 года, в котором участвовали патриархи Александрийский, Антиохийский и Иерусалимский, отлучил от общения с Церковью патриарха Константинопольского (7). Здесь координирующую роль в православном мире взял на себя Иерусалимский патриарх. А проходивший в Риме под председательством св. папы Мартина I Латеранский Собор 649 года анафематствовал за новую ересь монофелитства трех Константинопольских патриархов и одного Александрийского (8). Означает ли это юрисдикцию Рима над всем Востоком, включая сам Константинополь? Кстати, сторонники римского примата любят вспоминать Латеранский Собор. В этом случае прекрасно просматривается все сходство образа мышления западных и восточных папистов.
В другой плоскости находятся эпизоды с рукоположением Максима Антиохийского и тяжбой между Фотием Тирским и Евстафием Беритским. Но и они не свидетельствуют в пользу особых прав Константинополя. Оба эпизода связаны со святителем Анатолием Константинопольским. Это он совершил в столице Восточной империи посвящение Максима Антиохийского, он возглавил Константинопольский Синод, осудивший Фотия Тирского, епископа Антиохийского патриархата. Оба эти события являются, увы, не лучшими в биографии святителя Анатолия, одного из великих иерархов христианского Востока.
Хиротония св. Анатолием Максима Антиохийского, по совершенно справедливому замечанию Болотова, произошла «вопреки всем обычаям» и свидетельствует о том, «как далеко за границы канонически дозволенного простерли свою компетенцию архиепископы Константинопольские» (9). Это деяние не находит никакого оправдания ни в канонах Вселенских Соборов, ни в канонах Поместных Соборов. Более того, оно прямо нарушает 2-е правило Второго Вселенского Собора, категорически запретившее одним областным епископам вторгаться в область других и даже особо оговорившее границы и преимущества Антиохийской Церкви. К сожалению, иногда и святые люди совершают ошибки. Вспомним хотя бы современника свт. Анатолия римского папу Льва Великого, выдающегося защитника Православия, жизненная летопись которого, однако, омрачена не самой светлой страницей борьбы с 28-м правилом Четвертого Вселенского Собора. (В отличие от современных богословов-фанариотов, он не просто извращал смысл этого правила, а вообще отрицал его каноничность, выступая тем самым против авторитета всего Вселенского Собора.)
История с тяжбой между Фотием Тирским и Евстафием Беритским скорее вредит теории «восточного папизма», чем помогает ей, поэтому совершенно непонятно, зачем Дмитрий Шабанов ее вообще упоминает. Константинопольский Синод, как правильно отмечает автор, «осуществил канонический суд над Фотием, еп. Тирским». Однако дальнейшие утверждения того же господина о том, что «после доклада св. архиепископа Анатолия о правах Константинопольского Синода Вселенский Собор признал законным его юрисдикцию в деле епископов Антиохийского патриархата», абсолютно не соответствуют действительности.
Во-первых, свт. Анатолий не произносил никакого доклада, но сделал лишь краткое сообщение.
Во-вторых, никакого постановления о юрисдикции Константинопольского Синода Четвертый Вселенский Собор не выносил. Кроме сообщения свт. Анатолия, по поводу юрисдикции Константинопольского Синода прозвучало лишь какое-то невразумительное пояснение епископа Хиосского Трифона: «Собор созывается, и сходятся, и притесняемые получают (свои) права».
И – самое главное – в-третьих, Четвертый Вселенский Собор отменил постановление Константинопольского Синода, оправдав епископа Фотия Тирского (10).
Рассуждая о полномочиях Константинопольского Синода Эндимуса в связи с неприятным для этого Синода решением Четвертого Вселенского Собора, профессор Болотов пишет: «Наконец, выясняется, что, не имея собственной митрополитанской области, константинопольский епископ не мог держать и епархиальных соборов, но зато он держал так называемые синоды эндимуса, на которые приглашались епископы, проживавшие в Константинополе по своим делам. Очевидно, состав их мог быть самый неопределенный; не обнимая в целом ни одного диэцеза, они имели случайных представителей от нескольких и потому присвояли себе весьма широкую компетенцию. Отцы собора с удивлением, далеким от удовольствия (выделено мною. – А.Н.), узнали, что Анатолий Константинопольский, следуя этому обычаю, принял к рассмотрению дело епископов Фотия Тирского и Евстафия Виритского, подлежавших юрисдикции архиепископа Антиохийского, – и решил это дело, и Максим Антиохийский, присутствовавший в это время в Константинополе, не был даже приглашен на разбор дела» (11).
Тут будет кстати сказать еще немного о том, что представлял собою Синод Эндимуса. Прежде всего он явно носил случайный характер, и каждый раз авторитет его зависел не от самого факта заседания Синода, а от авторитета его участников. С одной стороны, как это уже ранее подчеркивалось, Синод Эндимуса имел в православном мире авторитет своеобразного Всеправославного совещания, впрочем, ни к чему Поместные Церкви не обязывающего (в отличие от Вселенского Собора), с другой же стороны, для самой Константинопольской Церкви он представлял своеобразный вариант Поместного Собора. Когда на Четвертом Вселенском Соборе были наконец-то определены территориальные границы Константинопольского патриархата, Константинопольский Синод, возглавляемый патриархом, стал для вошедших в патриархат областей высшей судебной инстанцией (за исключением Вселенского Собора, разумеется).
Не следует забывать и того, что в период до Четвертого Вселенского Собора, как справедливо заметил профессор А.Л. Дворкин, «лишь постепенно выкристаллизовывалось территориальное деление между метрополиями. Этот процесс происходил в IV-V веках и, как мы видели, сопровождался множеством конфликтов, ибо между великими кафедрами было достаточно много «ничейных», спорных территорий» (12). Поэтому решения по некоторым областям, воспринимаемые сегодня нами как вмешательство Константинопольского Синода в дела другой Поместной Церкви, на самом деле были решениями по «ничейным» территориям, воспринимаемым в ту пору Константинополем в качестве своих и лишь позднее окончательно закрепившимся за тем или иным патриархатом.
Четвертый Вселенский Собор своим 28-м правилом установил четкую территориальную юрисдикцию Константинопольского патриархата (не будем здесь останавливаться на ложном и позднейшем перетолковании этого канона Фанаром). Это три диоцеза: Понт, Асия и Фракия. Епископы варварских племен, проживающих на территории указанных диоцезов, отныне должны были поставляться не митрополитами своих областей, как это было общепринято, а непосредственно «от святейшего престола Святейшей Константинопольской Церкви».
А в 9-м и 17-м правилах того же Собора упомянуто о судебных правах Константинопольского престола:
«…Аще же на митрополита области епископ или клирик имеет неудовольствие, да обращается к экзарху великия области, или к Престолу царствующего Константинополя, и пред ним да судится» (9-е правило);
«…Аще же кто будет обижен от своего митрополита, да судится пред экзархом великия области или Константинопольским престолом, якоже речено выше» (17-е правило).
Шабанов, ссылаясь на «многочисленных исследователей», связывает принятие этих канонов с рассматривавшимся этим же Халкидонским Собором вышеупомянутым делом епископов Фотия и Евстафия. Однако ни сам Шабанов, ни «многочисленные исследователи» (очевидно, имеются в виду исследователи с берегов Босфора) не приводят ни одной цитаты из деяний Собора, которая хоть как-то подтверждала бы их предположения. Таковы и все построения восточных папистов – сплошь предположения и догадки. Что отцы недосказали – сами додумаем.
Еще раз возвращаясь к делу Фотия – Евстафия, отметим, что если и могло оно повлиять на те или иные решения Четвертого Вселенского Собора, то только не в пользу Константинополя, поскольку Халкидонский Собор отверг решение Константинопольского Синода по этому делу и принял противоположное.
Шабанов, вслед за все теми же многочисленными, но анонимными «исследователями», называет 9-е и 17-е правила Четвертого Вселенского Собора «каноническими постановлениями о праве Константинопольского престола принимать к рассмотрению судебные дела из других патриархатов». В связи с тем, что Константинопольский патриарх Варфоломей во время своего выступления на Софийской площади в Киеве сослался на эти каноны как на обосновывающие его особые права во Вселенской Церкви, прояснение их истинного смысла приобретает особую актуальность и важность в современной церковной ситуации.
Среди серьезных исследователей существуют две точки зрения (а не одна, как утверждает Шабанов) на то, кто имеется в виду под «экзархом великой области».
Согласно первой, содержащейся в толкованиях канонов известного сербского канониста епископа Никодима (Милаша), под «экзархом» подразумевается «главный митрополит, экзарх или патриарх, то есть предстоятель большой церковной области, имеющей несколько митрополитов с подручными им епископами, причем данный предстоятель с подчиненными ему митрополитами и епископами составляют «окружной собор» или «патриарший» или «национальный» собор, к которому со своими жалобами на митрополита и могли обращаться клирики и епископы» (13). Епископ Никодим приводит также высказывания солидарных с ним знаменитых западных церковных ученых XIX столетия Гефеле и Гергенротера. Но доказывает ли такой подход «право Константинопольского престола принимать к рассмотрению судебные дела из других патриархатов»? Обратимся к авторитетнейшему толкователю канонов Зонаре: «Но не над всеми без исключения митрополитами константинопольский патриарх поставляется судьею, а только над подчиненными ему. Ибо он не может привлечь к своему суду митрополитов Сирии, или Палестины и Финикии, или Египта против их воли; но митрополиты Сирии подлежат суду антиохийского патриарха, а палестинские – суду патриарха иерусалимского, а египетские должны судиться у патриарха александрийского, от которых они принимают и хиротонию и которым именно и подчинены» (14).
Сторонники другой точки зрения видят в экзархах великой области Понтийского, Асийского и Фракийского экзархов, подчиненных 28-м правилом Халкидонского Собора Константинопольскому престолу, и, таким образом, относят 9-е и 17-е правила того же Собора исключительно к клирикам Константинопольского патриархата. Эта точка зрения имеет свою аргументацию, на взгляд автора данной статьи, достаточно сильную:
«На 9-е правило ссылаются как на подтверждение исключительных прав Константинопольского патриархата в Церкви Вселенской, из чего уже выводятся и частные преимущества и права последней, в том числе и юрисдикция над диаспорой. Такова суть аргументации митрополита Сардийского Максима, автора сочинения, в котором отстаивается вселенская власть Константинопольских патриархов.
Между тем внимательный анализ исторического контекста, а также содержание этих правил позволяют сделать один-единственный вывод: речь идет о клириках Константинопольского патриархата, который только на Халкидонском Соборе получил право юрисдикции над «великими экзархатами», упоминаемыми в 28-м правиле: Понтийским, Асийским и Фракийским. Сам митрополит Максим не находит возможности распространять действие данного правила и на Западный патриархат. Это было бы слишком абсурдно ввиду действительного соотношения рангов чести первых пяти епископов эпохи Халкидонского Собора. Что же в 9-м и 17-м правилах дает основания для проведения такой границы: к клирикам Римской Церкви оно не относится, а касается только Церквей Антиохии, Александрии, Иерусалима и Кипра? Для столь своеобразно профилированного проведения границы указанные правила никаких оснований не содержат» (15).
Таким образом, как ни крути, но не более чем голословным утверждением являются слова Шабанова: «9-е и 17-е правила Четвертого Вселенского Собора окончательно закрепили за Константинопольской Патриаршей Кафедрой ее древнее и постоянно используемое право принимать к рассмотрению судебные дела других Поместных Церквей». Здесь особенно умиляет упоминание о древности прав Константинопольской Патриаршей Кафедры во времена Четвертого Вселенского Собора, учитывая то, что сам Константинополь был основан в 330 году, то есть всего за 121 год до Халкидонского Собора, а к моменту созыва Второго Вселенского Собора, то есть к 381 году (за 70 лет до Халкидона), Константинопольский архиерей вообще был рядовым епископом в подчинении Ираклийского митрополита.
«В середине VI века, – продолжает Шабанов, – Константинопольский патриарх принимает титул «Вселенский», что в реалиях того времени означало заявление на верховную юрисдикцию над всеми Церквами Римской империи – «Вселенной». Раз над всеми, значит, и над Римской? А как же тогда быть с неоспоримым первенством чести Древнего Рима, неоднократно зафиксированным как в каноническом праве, так и в церковной традиции? Шабанов пытается выйти из положения следующим образом: «Поскольку большая часть западных Церквей в ту пору не входила в состав Римской империи, то права Римского Папы как бы не ущемлялись». Но период, о котором упоминает Дмитрий Шабанов, – это период территориального расцвета Византии, византийской реконкисты, когда под власть константинопольских императоров была возвращена большая часть Западной Римской империи, включая и сам Рим. Так что все увертки восточного папизма – не более чем софистика.
В дальнейшей части «Канонической справки о праве Вселенского Патриаршего Престола» Дмитрий Шабанов приводит различные эпизоды из истории Константинопольской Церкви в эпоху после Вселенских Соборов. Эта тема требует отдельного исследования, которое также, с Божьей помощью, автор данных строк планирует опубликовать. Важно понять, что все последующие высказывания и действия Константинопольских патриархов, отдельных церковных писателей представляют собою пусть важное, но частное богословское мнение. Для нас самым главным было рассмотреть эпоху Вселенских Соборов, в которую сформировалось каноническое устройство Вселенской Православной Церкви и были даны фундаментальные принципы, на основе которых осуществлялось и дальнейшее церковно-территориальное устройство православного мира. И, рассмотрев, убедиться в полной беспочвенности апелляции поборников константинопольского примата к авторитету Древней Церкви.
Завершить нашу скромную статью хотелось бы словами возглавляющего ныне Кипрскую Православную Церковь Блаженнейшего архиепископа Хризостома, особенно замечательными ввиду того, что произнесены они предстоятелем одной из древнейших греческих Церквей:
«Константинопольский патриархат как первенствующая Церковь имеет некоторую регулирующую роль, координирующую функцию, но не имеет право решать. Одно дело координация, и другое – исполнительная власть. Исполнительной власти она не имеет».
Слова архиепископа Хризостома и недвусмысленная принципиальная позиция Священного Синода Кипрской Церкви по приобретшему в последние дни чрезвычайную остроту украинскому вопросу стали холодным душем как для фанариотов, так и для горячих оранжевых голов, трубивших о якобы полной изоляции Русской Православной Церкви в деле отстаивания канонической правды.

Примечания:
1. См. Деяния 8 и 9 VI Вселенского Собора // Деяния Вселенских Соборов. Т. IV. СПб., 1996, с. 86-104.
2. Болотов В.В. Лекции по истории Древней Церкви. Т. IV. М., 1994, с. 222; Поснов М.Э. История Христианской Церкви. Брюссель, 1994, с. 398.
3. Болотов В.В. Цит. соч. Т. IV, с. 221.
4. Поснов М.Э. Цит. соч., с. 398.
5. Болотов В.В. Цит. соч. Т. IV, с. 239.
6. Там же, с. 240.
7. Амвросий, архим. Святой Марк Ефесский и Флорентийская Уния. Джорданвилль, 1963, с. 362-363.
8. Дворкин А.Л. Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Нижний Новгород, 2005, с. 505-506.
9. Болотов В.В. Цит. соч. Т. III, с. 231.
10. Деяние IV Вселенского Собора о Фотие, епископе Тирском, и Евстафие, епископе Беритском, см.: Деяния Вселенских Соборов. Т. III. СПб., 1996, с. 35-41.
11. Болотов В.В. Цит. соч. Т. III, с. 230-231.
12. Дворкин А.Л. Цит. соч., с. 328.
13. Никодим (Милаш), еп. Правила Православной Церкви с толкованиями. Т. I. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1996, с. 352.
14. Там же, с. 374.
15. Цыпин В., прот. Церковное право. М., 1996, с. 206-207.

http://pravoslavie.pl.ua/ru/0/1217490769/view.php

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/protoierey_andrey_novikov_o_vostochnom_papizme/feed/ 0 Визит на Святую Землю http://pravoslavye.org.ua/2008/12/vizit_na_svyatuyu_zemlyu/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/vizit_na_svyatuyu_zemlyu/#comments Mon, 01 Dec 2008 16:26:46 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22211 Подробней...]]>
В рамках празднования 1020-летия Крещения Руси Святую Землю посетила паломническая группа из Украины во главе с Блаженнейшим Митрополитом Киевским и всея Украины Владимиром. В состав делегации вошли 14 иерархов, более 100 священников и свыше 800 мирян.
25 сентября главу Украинской Православной Церкви в аэропорту встречал начальник Русской Духовной Миссии в Иерусалиме архимандрит Тихон (Зайцев). По прибытии в город в храме Миссии – во имя святой мученицы царицы Александры – паломники отслужили молебен, в котором просили у Господа благословения пред началом своего путешествия по стопам Спасителя.
26 сентября группу паломников из Украины во главе с Блаженнейшим Митрополитом Киевским и всея Украины Владимиром принял Блаженнейший Патриарх Святаго Града Иерусалима и всея Палестины Феофил III. Во встрече приняли участие митрополит Кишиневский и всея Молдовы Владимир, архиереи и многочисленные представители духовенства Украинской Православной Церкви, более двухсот паломников из России, Украины и Молдавии.
Предстоятель Украинской Православной Церкви и митрополит Кишиневский Владимир поблагодарили Иерусалимского Патриарха за прием и возможность совершить Божественную литургию у величайшей святыни христианского мира — Гроба Господня.
В своем приветственном слове Митрополит Владимир с благодарностью отметил, что Блаженнейший Патриарх Иерусалимский Феофан в 1620 году оказал неоценимую услугу Русской Православной Церкви — возродил православную иерархию на территории Речи Посполитой.
В дар Иерусалимскому Патриархату Блаженнейший Митрополит Владимир преподнес факсимильное издание «Пересопницкого Евангелия» — первый известный перевод евангельского текста на украинский литературный язык.
Иерусалимский Патриарх Феофил поблагодарил Предстоятеля Украинской Православной Церкви за ценный подарок и подчеркнул, что прибытие в Святую Землю православных паломников из России, Украины и других стран дает силы Святогорскому братству нести послушание по сохранению величайших Святынь Православия.
В день праздника Воздвижения Честного и Животворящего Креста Господня в храме Воскресения Христова за Божественной литургией Блаженнейший Митрополит Владимир вместе с архипастырями Украинской Церкви сослужил Патриарху Святаго Града Иерусалима и всей Палестины Феофилу III.
Вечером того же дня Предстоятель Украинской Православной Церкви в Троицком соборе Русской Духовной Миссии в Иерусалиме при большом стечении духовенства и молящихся преподнес в дар Миссии факсимильное переиздание «Пересопницкого Евангелия». В своем слове Блаженнейший Митрополит Владимир сказал, что «Пересопницкое Евангелие» является той Священной Книгой, на которой Президенты Украины приносят присягу во время инаугурации. Глава УПЦ поблагодарил за гостеприимство, которое члены и сестры Миссии оказывают всем паломникам, прибывающим в Святую Землю на поклонение Живоносному Гробу Господню и другим святым местам.
Сайт Русской Духовной Миссии в Иерусалиме

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/vizit_na_svyatuyu_zemlyu/feed/ 0 15-летие архиерейской хиротонии архиепископа Анатолия http://pravoslavye.org.ua/2008/12/15-letie_arhiereyskoy_hirotonii_arhiepiskopa_anatoliya/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/15-letie_arhiereyskoy_hirotonii_arhiepiskopa_anatoliya/#comments Mon, 01 Dec 2008 15:54:47 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22174 Подробней...]]> 26 жовтня керуючий Сарненською єпархією архієпископ Анатолій молитовно відзначив 15-річний ювілей з дня архієрейської хіротонії. Святкове богослужіння з цієї нагоди відбулося у Свято-Покровському кафедральному соборі міста Сарни. Розділити молитовну радість прибули єпископ Володимир-Волинський Никодим, єпископ Шепетівський і Славутський Володимир, духовенство і миряни ввіреної владиці єпархії. Від місцевої влади владику привітав мер міста Леонтій Сергійович Николайчук. Святійший Патріарх Олексій надіслав вітання архієпископу Сарненському Поліському Анатолію. У вітальній адресі говориться: «Ваше Высокопреосвященство, дорогой Владыка!
Сердечно поздравляю Вас со знаменательной датой в Вашей жизни – 15-летием архиерейской хиротонии.
Пятнадцать лет тому назад в новых условиях церковного возрождения началось Ваше архипастырское служение. Немало трудов Вы подъяли на себя, дабы церковно-приходская жизнь во вверенной Вашему попечению епархии с Божией помощью благоуспешно развивалась и приносила добрые плоды. Вы с усердием совершаете богослужения, добрым делом и мудрым словом помогаете людям идти по нелегкому пути спасения, призывая народ Божий к терпению, благочестию, миру и общественному согласию.
Значителен Ваш вклад в укрепление канонического Православия на Украине, строительство и благоукрашение храмов, попечительскую и просветительскую деятельность. Посему Вы снискали высокий авторитет среди священнослужителей, искреннюю любовь клира и паствы, уважение многих светских людей.
В этот памятный день молитвенно желаю Вам, дорогой Владыка, крепости сил, терпения и обильной помощи Божьей в Ваших дальнейших трудах во благо Святой Церкви.
Предстательством Царицы Небесной да хранит Вас Господь в здравии и благоденствии на многая и благая лета!
С любовью о Господе
+Алексий, Патриарх Московский и всея Руси»

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/15-letie_arhiereyskoy_hirotonii_arhiepiskopa_anatoliya/feed/ 0 Степан Хорольский. На пути к будущему http://pravoslavye.org.ua/2008/12/stepan_horolskiy_na_puti_k_budushchemu/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/stepan_horolskiy_na_puti_k_budushchemu/#comments Mon, 01 Dec 2008 15:47:37 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22218 Подробней...]]>
Степан Хорольский

16 октября 2008 года по благословению Предстоятеля Украинской Православной Церкви Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира состоялось открытие Первых Международных Покровский образовательных чтений «Духовность культура и наука: от традиций к перспективе». Организаторами конференции выступили Миссионерский отдел при Священном синоде УПЦ, институт Международных отношений Киевского национального университета им. Т. Шевченко, Институт проблем воспитания АПН Украины, Киевский городской педагогический университет им. Б. Гринченко, Киевские духовные академия и семинария, Ужгородская Украинская богословская академия им. свв. Кирилла и Мефодия, Всеукраинское православное педагогическое общество, Полтавская миссионерская духовная семинария. Форум проходит на базе Института международных отношений Киевского национального университета им. Тараса Шевченко. Участие в работе конференции принимают делегаты из России, Белоруссии, Германии, Италии, Польши и представители из 37 епархий Украины.
После общей молитвы перед началом работы чтений архиепископ Белоцерковский и Богуславский Митрофан, Управляющий делами УПЦ, зачитал приветственное слово Предстоятеля Украинской Православной Церкви Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира.
Затем к участникам конференции с приветственным словом обратился заместитель председателя Киевской городской госадминистрации Виталий Журавский. От имени КГУ слово произнёс Виктор Матвиенко, заместитель директора Института международных отношений. В президиум форума вошли управляющий делами УПЦ архиепископ Белоцерковский и Богуславский Митрофан, председатель Миссионерского отдела при Священном Синоде УПЦ архиепископ Полтавский и Миргородский Филипп, председатель Синодального отдела по работе с молодёжью Русской Православной Церкви архиепископ Костромской и Галицкий Александр, председатель Синодального отдела по работе с молодёжью УПЦ архиепископ Житомирский и Новоград-Волынский Гурий, проректор Православной духовной семинарии в Варшаве епископ Петроковский Паисий, викарий Лодзинской епархии (Польша), епископ Сумской и Ахтырский Иларий, заместитель председателя Киевской городской госадминистрации Виталий Журавский, секретарь Киевской Митрополии профессор протоиерей Виталий Косовский, заместитель директора Института международных отношений Виктор Матвиенко, настоятельница Архангело-Михайловского женского монастыря Одессы, председатель Синодального отдела «Миссия «Церковь и культура» игумения Серафима (Шевчик).
На первом заседании было принято решение избрать почетным председателем Покровских чтений Блаженнейшего Митрополита Владимира. Далее с докладом выступил председатель Миссионерского отдела при Священном Синоде УПЦ архиепископ Полтавский и Миргородский Филипп.
Второй день работы форума начался с презентаций изданий и проектов Украинской Православной Церкви. Факсимильное издание Пересопницкого Евангелия представляла игумения Серафима (Шевчик), «Закон Божий» издательства «Пролог» представил протоиерей Владимир Савельев. Директор Украинского колледжа им. В.О. Сухомлинского Василина Хайрулина представила фильм о своем учебном заведении «Школа под голубым небом». Кроме того, были презентованы книги о монастырях Полтавщины, в частности докторская диссертация Высокопреосвященнейшего архиепископа Полтавского и Миргородского Филиппа «Спасо-Преображенский Мгарский монастырь». Новые книги издательства «Дух и Литера» представил Константин Сигов. Интересными показались учебные видеофильмы телекомпании «Глас» и литература по христианской этике.
По окончании презентаций конференция продолжила свою работу в секциях. Участникам форума было предложено поучаствовать в работе следующих секций:
1. «Цель и ценность образования XXI века». Секция проходила под руководством епископа Сумского и Ахтырского Илария, заместителя председателя Синодального отдела религиозного образования и катехизации. Основными темами обсуждения стали нравственное воспитание средствами традиционной духовности, духовные традиции начального, среднего и высшего образования.
2. «Традиционные духовные ценности как фактор сохранения отечественной культуры». Секцию вела настоятельница Архангело-Михайловского женского монастыря Одессы, председатель Синодального отдела «Миссия «Церковь и культура» игуменья Серафима (Шевчик). Тематика секции – секуляризм, религиозная терпимость, нетрадиционная духовность, ценностный релятивизм – угроза развития общества.
3. «Человек и семья: здоровье духовное и телесное». Вёл заседание проректор Православной духовной семинарии в Варшаве, директор епархиального центра по социальной работе епископ Петроковский Паисий, викарий Лодзинской епархии (Польша). Владыка рассказал о социальной работе в Польской Автокефальной Православной Церкви. На этой секции обсуждались вопросы помощи обездоленным и реабилитация людей с ограниченными возможностями.
4. «Обращение к молодёжи». Работу этой секции возглавил председатель Синодального отдела по работе с молодёжью Русской Православной Церкви архиепископ Костромской и Галицкий Александр. На предложенной секции обсуждались формы и методы противодействия основным нравственным болезням современной молодежи.
5. «Диалог как путь к будущему». Работу этой секции курировал сотрудник Миссионерского отдела при Священном Синоде УПЦ, настоятель храма Агапита Печерского, председатель миссионерского отдела Киевской епархии протоиерей Андрей Ткачев. В начале работы секции выступил секретарь архиепископа Берлинского и Германского, исполняющий обязанности наместника Свято-Георгиевского монастыря в Гетшендорфе (Германия) игумен Даниил (Ирбитс) с докладом на тему «Диалог с государством».
По окончании работы секции их руководители и кураторы составили итоговые резолюции.
18 октября в актовом зале Института международных отношений Киевского национального университета им. Тараса Шевченко состоялось закрытие Первых Международных Покровских образовательных чтений «Духовность культура и наука: от традиций к перспективе». Председатель Миссионерского отдела при Священном Синоде УПЦ архиепископ Полтавский и Миргородский Филипп зачитал итоговый документ работы чтений, а также обращение к Предстоятелю Украинской Православной Церкви Блаженнейшему Митрополиту Киевскому и всея Украины Владимиру.

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/stepan_horolskiy_na_puti_k_budushchemu/feed/ 0 60-летие митрополита Нифонта. Сергій Волинський. Ювілей архіпастиря http://pravoslavye.org.ua/2008/12/60-letie_mitropolita_nifonta_sergy_volinskiy_yuvley_arhpastirya/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/60-letie_mitropolita_nifonta_sergy_volinskiy_yuvley_arhpastirya/#comments Mon, 01 Dec 2008 15:18:05 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22178 Подробней...]]>
Сергій Волинський

5 жовтня керуючий Волинською єпархією УПЦ митрополит Луцький і Волинський Ніфонт молитовно відзначав свій 60-річний ювілей. Святкову Літургію очолив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир. Крім митрополита Ніфонта, Його Блаженству співслужили архієреї з України та інших країн, а саме: митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, архієпископи Пряшевський і Словацький Іоанн, Орєхово-Зуєвський Олексій, Хустський і Виноградівський Марк, Тернопільський і Кременецький Сергій, Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор, Овруцький і Коростенський Віссаріон, Львівський і Галицький Августин, Почаївський Володимир, Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Білостоцький і Гданський Яків, Конотопський і Глухівський Лука, Бориспільський Антоній, єпископи Туровський і Мозирський Стефан, Володимир-Волинський і Ковельський Никодим, Ніжинський і Прилуцький Іриней, Шепетівський і Славутський Володимир, Івано-Франківський і Коломийський Пантелеймон, Сумський і Охтирський Іларій, Переяслав-Хмельницький Олександр, а також духовенство з різних єпархій.
По завершенні Літургії Блаженніший Митрополит Володимир привітав владику Ніфонта з ювілеєм. «Дорогий Владика, – сказав Предстоятель УПЦ, – прийміть наші молитвенні побажання милості, благості і любові Божої, та нехай Господь Вас кріпить, як кріпив досі, щоб Ви вірно і славно служили Святій Православній Церкві, Батьківщині і нашому боголюбивому народу». Предстоятель подарував імениннику ікону святителя Феодосія Чернігівського із часткою мощей. У свою чергу, керуючий Волинською єпархією подякував Предстоятелю за візит та подарував ікону Покрови Божої Матері. Ювіляр також отримав вітання від Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія ІІ. Текст поздоровлення зачитав вікарій Московської єпархії архієпископ Орєхово-Зуєвський Олексій, він передав і подарунки від Святішого Патріарха: образ Пресвятої Богородиці «Всецариця», архієрейський хрест і панагію та скрижалі для мантії. У пам’ять про подію владика Ніфонт разом із Блаженнішим Митрополитом Володимиром посадили дерево на подвір’ї храму.
Того ж дня у луцькому народному домі «Просвіта» відбулась урочиста академія. Перед її початком Предстоятель УПЦ та гості оглянули фотовиставку, присвячену життю керуючого Волинською єпархією митрополита Луцького і Волинського Ніфонта і відкриту напередодні. Експозиція відобразила основні періоди життя митрополита, зокрема дитячі і юнацькі роки, навчання, священицький та чернечий шлях, єпископське служіння та служіння як архіпастиря на Волині. За слів владики Ніфонта, найдорожчими для його серця є дитячі світлини. А загалом, як він зазначив на прес-конференції, ці фото є нагадуванням того, який шлях насправді пройдено, бо іноді й не віриться, що за плечима вже стільки літ.
Святкова академія відкрилась невеличким документальним фільмом про життєвий шлях ієрарха.
Після перегляду кінострічки Митрополит Київський і всієї України Володимир знову звернувся до іменинника. «Поздоровляючи Вас, я хочу відмітити дві характерні речі, які є притаманними Вам. Ці речі важливі не тільки тому, що є чеснотами нашого життя, але є заповідями, які нам дав Господь, – це любов до Бога і любов до людей. Я хочу Вам подякувати за те, що Ви є зразком по виконанню цих чеснот і Закону Божого», – сказав Першосвятитель.
За заслуги перед Святою Церквою і народом Божим та у зв’язку із 60-річчям від дня народження митрополит Ніфонт був удостоєний ордена святого апостола Іоанна Богослова І ступеня. Високу нагороду він отримав із рук Блаженнішого Митрополита Володимира.
Владика Ніфонт удостоєний і ордена РПЦ святителя Олексія, митрополита Московського, ІІІ ступеня. За благословенням Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія ІІ нагороду вручив вікарій Московської єпархії архієпископ Орєхово-Зуєвський Олексій. Архієпископ Пряшевський і Словацький Іоанн привітав митрополита Ніфонта з ювілеєм та передав вітання від Предстоятеля Православної Церкви Чеських і Словацьких земель, вручивши митрополиту церковну нагороду. Архієпископ Білостоцький і Гданський Яків від імені Предстоятеля Польської Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Савви вручив митрополит Ніфонту орден святої рівноапостольної Марії Магдалини та ікону Пресвятої Богородиці.
У цей урочистий день владика Ніфонт був удостоєний і великої державної нагороди від Президента України Віктора Ющенка – ордена «За заслуги» ступеня, його вручив ювіляру голова Волинської обласної державної адміністрації Микола Романюк.
Також владику вітали голова Волинської обласної ради Анатолій Грицюк, луцький міський голова Богдан Шиба, прокурор Волинської області Андрій Гіль, начальник управління Пенсійного фонду України у Волинській області Петро Філіпчук, який вручив владиці символічне пенсійне посвідчення, та народний депутат України Адам Мартинюк. Представники Козацтва Запорозького – гетьман козацтва маршал Дмитро Сагайдак і головний отаман Волинського округу генерал козацтва Петро Олешко – вручили митрополиту орден Байди Вишневецького.
10 жовтня в стінах Волинської духовної семінарії відбулась презентація книги «Проповіді». Це збірка проповідей владики Ніфонта переважно за той час, коли він перебував у єпископському сані. Над укладанням збірки трудився викладач семінарії ігумен Онуфрій (Куц). Розповідаючи студентам про хід праці над створенням збірки, отець Онуфрій зазначив: « Характер проповідей – це відлуння подій, що відбувалися у нашій молодій державі та у православному світі, і ось тому проповідування Євангельських істин не обмежується поясненням сторінок лише старозавітної історії, подій та притч новозавітних, а доповнювалось поясненнями стану сучасного життя з його трагічними подіями і фактами». На завершення презентації керуючий Волинською єпархією митрополит Ніфонт вручив усім присутнім книги своїх проповідей і благословив іконками Богородиці.
19 жовтня на Волинському телебаченні вийшла телепередача, яка розповідала про ювілей, під назвою «Обраний Богом шлях».

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/60-letie_mitropolita_nifonta_sergy_volinskiy_yuvley_arhpastirya/feed/ 0 Архиепископ Сарненский и Полесский Анатолий http://pravoslavye.org.ua/2008/12/arhiepiskop_sarnenskiy_i_polesskiy_anatoliy_2/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/arhiepiskop_sarnenskiy_i_polesskiy_anatoliy_2/#comments Mon, 01 Dec 2008 15:01:17 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22584 Подробней...]]> Архиепископ Сарненский и Полесский Анатолий

— Владыка, Вы уже 15 лет в сане епископа, какие изменения произошли за это время? Какие важные проблемы прошлых лет были решены, а какие актуальны сегодня и требуют немедленного разрешения?
— За это время произошло довольно много перемен. Так, наша Украинская Православная Церковь укрепилась, сберегла свою каноничность, получила признание православного мира благодаря верным иерархам и православным людям. За это время возродились старинные монастыри, возникли новые, каких прежде не существовало, появились новые духовные учебные заведения, печатные церковные издания. Да и сам состав епископата за это время изменился, появились молодые епископы. Матерь Церковь приобрела новых верующих, многие вернулись из расколов. За последние 15 лет Церковь окрепла, и она свидетельствует всему миру о своем подвиге во славу Божию, во благо людей.
Ныне Церковь из состояния выживания перешла в состояние созидания. Во многих регионах нашей державы началась активная духовная деятельность, миссионерская, просветительская. Священство пошло учить христианским истинам в школы, больницы, армию, заботиться о духовном окормлении осужденных. За это время, в частности в Сарненской епархии, положительных изменений произошло много. Скажем, в 1999 году, когда я был назначен сюда правящим архиереем, в епархии было 176 приходов, из которых активно действующих, наверное, было 120, все остальные находились в стадии оформления или строительства. На сегодняшний день их 231, мы построили за это время около ста храмов. Мною совершено много священнических хиротоний. Активными стали сами приходы, при них создаются воскресные школы, развивается социальное служение. В епархии действует уже пять монастырей, хотя на Полесье при советской власти не было ни одной действующей обители. Например, женский монастырь в честь Иверской иконы Божьей Матери в урочище «Юзефин» и мужской монастырь иконы Божьей Матери «Живоносный Источник» в урочище «Федарина» – это глухие лесные территории, где монашествующие живут, как преподобный Савва Освященный, в пустыне. В округе нет селений и людей. Строительство обителей шло довольно сложно. К сожалению, на территории епархии нет крупных предприятий, поэтому с финансированием их строительства были трудности.

— Вы получили хорошее богословское образование. Скажите, какие знания вам пригодились в вашей архипастырской деятельности и кто из преподавателей повлиял на ваше формирование как богослова?
— Думаю, что в пастырской деятельности используются все знания, а не какие-то отдельно. Нет знаний, какие бы не пригодились, для этого их преподают студентам. Свое духовное образование я получал в стенах Санкт-Петербургской (в те времена еще Ленинградской) семинарии, в которую поступил в 1979 году, позже там же продолжил обучение в академии. Конечно, в данном духовном заведении была очень сильная база как материальная, так и интеллектуальная: это в первую очередь, конечно, касается обширной библиотеки, исчисляющей свои фонды сотнями тысяч экземпляров. Это обусловлено тем, что академию не закрывали в советское время, а также тем, что все имущество, книги свозились в академию из различных мест, где были закрыты церковные учреждения. Замечательны были учителя, воспитавшие не одно поколение пастырей и богословов, – отец протоирей Иоанн Белевцев, протоиерей Ливерий Воронов; прекрасный педагог, учитель и проповедник профессор протоиерей Николай Гундяев, брат нынешнего председателя ОВЦС Московской Патриархии митрополита Смоленского и Калининградского Кирилла. Они передавали нам не только то, что впитывали в себя через науку, но и опыт предыдущих поколений, преемственность от преподавателей еще дореволюционных времен. Естественно, что, будучи студентами семинарии и академии, мы оставались детьми и не всегда ответственно себя вели, иногда пропускали уроки, может, в чем-то были невнимательны. Но, находясь в стенах духовного заведения, мы научились осваивать богословские науки, мы их полюбили. И когда в этом году я посетил Санкт-Петербургскую академию, классы, где учился, встретился с преподавателями, я как бы окунулся в ту атмосферу прошлого, что так дорога моему сердцу и поныне.

— Известно, что вы в прошлом году получили степень доктора философии в Ужгородской богословской академии имени святых Кирилла и Мефодия, а недавно были утверждены доцентом. Думаете ли дальше продолжать свою научную деятельность? Какие просветительские мероприятия действуют у вас в епархии сегодня?
— Я действительно много работал над собой, в свое время Ученый совет Киевской духовной академии утвердил тему моей кандидатской: «Жизнь и деятельность проф. В.Н. Бенешевича в историко-богословском осмыслении». Я написал и защитил эту работу, мне было присвоена степень кандидата богословия. Тема моего исследования была связана с деятельностью петербургского богослова, историка и канониста профессора Владимира Бенешевича. В работе я писал о значении его трудов для Церкви, о том, какой вклад он оставил не только в виде своих научных работ, но и как свидетель Христовой истины. Выдающийся богослов закончил жизнь мученически – во времена репрессий он был расстрелян большевиками. Чуть позже эта же участь постигла двух его сыновей.
Недавно по ходатайству ректора Ужгородской академии протоиерея Виктора Бедя Блаженнейший Митрополит Владимир назначил меня быть доцентом в данном учебном заведении. Я думаю, что, несмотря на расстояния, все же буду находить возможность ездить преподавать в академии. В свое время меня приглашали преподавать в Острожской академии. Говоря о просветительской деятельности среди духовенства, следует сказать, что мы всячески заботимся об их информационном обеспечении, при приходах созданы библиотеки с церковными газетами, книгами и журналами. Многие священники нашей епархии проходят курс обучения в Острожской академии по специальности «религиоведение», получают высшее светское образование. Прискорбно, что, имея на руках диплом наших духовных заведений, по-прежнему трудно добиться права преподавать в школе, так как данный вопрос у нас упирается в личные конфессиональные симпатии руководства районо. И если оно поддерживает раскольников или протестантов, то естественно священник УПЦ преподавать в такой школе не имеет возможности.

— Вы коснулись вопроса взаимоотношений с властями. Как вы их строите и почему представители власти в большинстве случаев остаются невоцерковленными.
— Нужно отметить, что в данное время отношения у нас с региональной властью приемлемые. Было время, когда они были замечательные, скажем, при губернаторстве Николая Сороки. Когда губернатором области стал Василий Червоний, отношения были не просто натянутыми, но откровенно враждебными. Многие вопросы решались через судебные инстанции, но по милости Божьей этот человек был уволен. На сегодняшний день в области новый губернатор Виктор Матчук, он доброжелательно относится к каноничной Церкви, представленной двумя архиепископами – Ровенским и Острожским и Сарненским и Полесским. С новым руководителем у нас нормальные рабочие отношения, и когда возникают какие-то проблемы, мы решаем вопросы сообща, обмениваясь звонками. Виктор Матчук свидетельствует уважение к нашей Церкви, например, на Пасхальное богослужение приехал к нам в Сарны и был на нем с начала и до конца службы.
Вы спрашиваете, почему так плохо идет воцерковление власти? Первая причина в том, что люди, которые стоят сегодня при власти, это дети советской атеистической системы, и поэтому отношение к Церкви у них строятся по-разному. Одни из них приходят в Церковь и становятся истинными христианами, а другие только создают видимость, как бы налаживают отношения, но в душе остаются такими же, как и прежде, и ничего светлого в душу им не приходит. А есть еще третьи, которые в силу своей конфессиональной принадлежности вообще враждебно относятся к Церкви, и поэтому они не желают поддерживать УПЦ в данном регионе. И естественно, если руководитель симпатизирует раскольническим группировкам или протестантским, то он не только не помогает Православной Церкви, но иногда и вредит. Добавлю, что есть еще и четвертый момент – это когда глубинка смотрит на центр, на отношение первых лиц государства. Когда они своим действиями демонстрируют симпатию или антипатию к той или иной церкви, публично привечают раскольников, то региональные руководители вторят руководителям центра.

— Сегодня по вопросу так называемого «Киевского патриархата» и УАПЦ идут совещательные комиссии. Скажите, какие вы видите перспективы преодоления церковного раскола в Украине. Возможно ли объединение в принципе?
— Я считаю, что диалог должен быть, это однозначно. Он сегодня нужен, для того чтобы показывать не только пагубность для христианина раскольничьих организаций, но и пути преодоления раскола. У нас это сделать нелегко, поскольку раскольники с насилием захватывали наши храмы, вели себя крайне агрессивно. Диалог нужен, потому что мы должны прийти к примирению, естественно, на канонической основе, о чем Украинская Православная Церковь заявила решением Священного Синода. А на вопрос, возможно ли объединение, я скажу, что возможно и нужно. Я не знаю, как обстоит дело в других регионах, но на Западе раскол прошел не просто через общество, через Церковь, но через семьи. Разделены не просто приходы – разделены семьи. Когда отец, например, является верующим УПЦ, а его домочадцы сторонниками «Киевского патриархата».

— Скажите, а в среде приверженцев «Киевского патриархата» вы видите лиц, которые хотели бы вернуться в лоно православия, которые проявляли бы к нашей Церкви более теплое отношение?
— Когда «казачок» Василий Червоний насильственными методами захватил около ста наших храмов, я был управляющим Ровенской епархией.
Тогда никто не спрашивал верующих людей, хотят ли они быть членами раскольнической церкви, просто приезжал отряд «казачков» во главе с «атаманом», сбивались замки, забирался храм, иногда заодно и обворовывался, изгоняли законного священника. Так силовыми методами с молчаливого согласия властей приходы переводились в раскол.
В 1993 году Блаженнейший Владыка Владимир назначил меня управляющим Ровенской епархией. Тогдашний губернатор Роман Василишин заявил мне: «Это родная область нашего президента Леонида Кравчука. Вы должны знать, что президент стоит на позициях «Киевского патриархата», и, если хотите удержаться в данной области, то должны передать храм в селе Великих Межиричах Корецкого района. Это будет означать, что мы сработались и что в дальнейшем препятствий в вашей архиерейской деятельности со стороны властей не будет». Следует сказать, что на то время в Корецком районе не было ни одного раскольнического прихода. На мой отрицательный ответ губернатор ответил, чтобы я немедленно вышел из кабинета и забыл к нему дорогу. О какой-либо демократии говорить было трудно. И действительно за время правления Кравчука меня больше областная власть не принимала.

— Есть ли факты перехода «священников» «Киевского патриархата» в лоно каноничной Церкви.
— Действительно, такие факты есть, и не только на территории Сарненской епархии, но и в других епархиях. Нужно сказать о том, что западная область специфическая. Там если бы так называемый священник даже хотел перейти в лоно канонической Церкви, то ему просто угрожают, и, естественно, не каждый согласится мужественно выстоять в испытаниях, учитывая, что при этом он теряет жилье и источник существования. В мою бытность ко мне лично с такой просьбой обращались многие «священники». Некоторых из них я принял, и перерукоположил. Уже много лет они достойно несут свое послушание на приходах вверенной мне епархии. Однако, нужно заметить, что принимаем мы не всякого переходящего из раскола, но лишь тех, кто через покаяние приходит к Матери Церкви и может быть достойным пастырского служения. Аморальных личностей мы не принимаем.

— Сейчас идет много разговоров об автокефалии Украинской Церкви. Данный вопрос звучит и в СМИ, и в самой Церкви. Скажите, нужна ли Украинской Православной Церкви автокефалия?
— Мнение украинского епископата зафиксировано в обращении нашего Архиерейского Собора в начале нынешнего года. В нем говорится о важности единства с Русской Православной Церковью. На архиерейском Соборе РПЦ было принято Определение о единстве, которое подписали все наши епископы. Архиереи были объединены единой властью Божьей под председательством Святейшего Патриарха Алексия II и Соборного разума, и было засвидетельствовано единства епископата.
Епископат Украинской Православной Церкви принимал участие вместе с другими епископами Русской Православной Церкви в деятельности собора, скорбел о тех проблемах которые, к сожалению, есть в Церкви сегодня, участвовал в их разрешении. Во время проведения собора я лично чувствовал духовное единение, любовь, внимание, уважение друг к другу, независимо от того, кто и где несет свое послушание. О единстве епископата свидетельствуют и визиты в Киев в рамках празднования 1020-летия Крещения Руси Патриархов Алексия II и Константинопольского Варфоломея I. Совместное богослужение Представителей других Поместных Церквей тоже свидетельствовало об уважении друг к другу и единстве церкви.
Проблема автокефалии – это внутреннее дело Церкви. Блаженнейший Митрополит Владимир говорит о том, что ныне она неактуальна, она может привести к новым разделениям. Автокефалия должна строиться на фундаменте Украинской Православной Церкви, а не расколов. И ею должны заниматься сами верующие, а власть должна заниматься непосредственно своими обязанностями, заботиться о насущных проблемах, которых множество: финансовый кризис, инфляция, социальные вопросы. Проблемы Церкви должны решать иерархи, духовенство и миряне, но не бывшие комсомольцы, атеисты – люди, которые сами свидетельствуют о себе как о врагах Церкви, являясь последователями раскольнических группировок.

— После советской эпохи в обществе наблюдался большой интерес к религии. Скажите, можно ли констатировать духовное возрождение как реальный факт или это лишь выдаваемое желаемого за действительное?
— Да, возрождение – это реальный факт. Почему? Ситуации начала восьмидесятых годов и теперь – большая разница. Во многом религию для нас сохранили в те годы смелые люди, которые не боялись ходить в храм, участвовать в богослужениях. Они свидетельствовали о своей вере своим молитвенным отношением, передавая ее последующим поколениям. Я помню, когда люди боялись держать в доме иконы, особенно если занимали какие-то посты. Икона у обыкновенного сельского учителя – как минимум выговор! Если сравнивать с нынешним временем, конечно, гонений нет. Безусловно, с падением советского режима атеизм перестал быть главной идеологией, по сути, в обществе началась новая эпоха духовного возрождения. Теперь, в наше время, каждый может излагать учение Церкви, свидетельствовать о Боге. Люди изменились, и если бы не раскол, я думаю, уровень духовности в украинском обществе был бы намного выше. Я вижу возрождение в монашеской жизни и литургической. Люди не ленятся прийти на богослужение из соседнего села, с большим интересом слушают учение Церкви, творят добрые дела.

— Какие перспективы деятельности Церкви вы видите в будущем?
— Они прежде всего в гуманитарной сфере. Нужно обратить внимание на духовное воспитание подрастающего поколения, это наше с вами будущее. Церковь должна охватить как можно больше сфер деятельности. Это и больницы, их духовное окормление, патронат за больными, престарелыми, немощными, душпастырская работа в армии и тюрьме. Необходимо, чтобы Церковь несла в общество нравственные правила и чтобы они были правильно восприняты. Я просто уверен, что многое в обществе изменится. Не будет столько жестокости и насилия, не будет самоубийств. Нужно, чтобы священник стал психологом, помогал людям решать их жизненные проблемы, занял соответствующее место в обществе. Церковь должна пропагандировать себя в обществе. Конечно же, было бы желательно, чтобы функцию финансирования гуманитарных проектов взяло на себя государство, как это делается в соседних странах, в частности в Польше, когда при многих организациях есть священник, с которым в любой момент можно было бы решить любые жизненные вопросы.

— Что бы вы, владыка, пожелали нашим читателям в заключение беседы?
— Я хотел бы всем пожелать стойкости в стоянии за Православную веру, терпимости к себе и к другим, особенно в наше время, когда так много испытаний, а также любви, доброты и человеческого счастья.

Беседовал Игорь Стокалич

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/arhiepiskop_sarnenskiy_i_polesskiy_anatoliy_2/feed/ 0 Тайна Ватиканa о Иоанне Павле II http://pravoslavye.org.ua/2008/12/tayna_vatikana_o_ioanne_pavle_ii/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/tayna_vatikana_o_ioanne_pavle_ii/#comments Mon, 01 Dec 2008 14:40:48 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22160 Подробней...]]>
Грузинской Патриархии передано 11 государственных объектов
На заседании правительства Грузинской Патриархии передано за символическую цену в один лари 11 находившихся в государственной собственности объектов. Во владение Патриархии переданы здания и строения и прилегающие к ним земельные участки в Тетрицкаро, здания и сооружения в селе Ананури Душетского района, на курорте Цкалтубо, в селе Деканашвили Хулойского муниципалитета в Аджарии, в селе Такидзе Шуахевского муниципалитета. За ту же символическую цену были переданы участки несельскохозяйственного назначения и ряд зданий. У Грузинской Православной Церкви было отнято много зданий как меньшевиками, так и большевиками. Но сейчас идет масштабный процесс их возвращения, и он будет продолжен в будущем.

22.10.2008. АФОН. Появился еще один русский храм
«Русское афонское общество» подписало договор с монастырем Святого Павла о строительстве одноименного храма. Храм будет построен недалеко от пещеры, где в X веке подвизался преподобный Павел Ксиропотамский. После нападения на обитель каталонских захватчиков обитель утратила свою независимость. В 1370 году благодаря покровительству сербского князя Георгия Бранковича обитель вновь стала укрепляться. Главные святыни этого места – дары, принесенные Младенцу Иисусу, и две большие частицы Животворящего Креста Господня. Финансирование строительства взяли на себя частные лица.

Уникальный богословский журнал переиздан в электронном формате
В продолжение изданного в 2007 году диска «Богословский вестник» Учебным комитетом Русской Православной Церкви совместно с Центром информационных технологий Московской духовной академии и журналом «Богословский вестник» подготовлен диск «Прибавления к изданию творений святых отцев в русском переводе». Этот диск является уникальным архивом журнала Московской духовной академии «Прибавления к творениям святых отцов». Полные комплекты журнала хранятся только в библиотеках Московской и Санкт-Петербургской духовных школ.
Как сообщает пресс-служба Московской духовной академии, «Прибавления» – это научно-богословский журнал академии периода ее расцвета, «золотого века» русской богословской мысли, который связан с именем протоиерея Александра Горского. По примеру «Прибавлений» Московскими духовными школами начался издаваться журнал «Богословский вестник».
Поскольку «Прибавления» еще до революции стали библиографической редкостью, редакция «Богословского вестника» совместно с порталом «Богослов.Ru» осуществила их электронное переиздание в полном объеме. На настоящем диске в формате DJVU помещено 1349 публикаций и статей, общий объем которых составляет 38.362 страницы. «Прибавления» издавались с 1843 года по 1891 год. За 48 лет было издано 48 частей. Общее число авторов составляет 136 человек. Подобно «Богословскому вестнику» «Прибавления» ныне полностью представлены на портале «Богослов.Ru» в открытом доступе.

В фашистских лагерях погибло более 1,2 миллиона детей из СССР
В фашистской неволе оказалось более 2 миллионов детей из СССР, около 1,3 миллиона из них погибли. По всей Европе нацисты соорудили около 14 тысяч мест принудительного содержания, куда насильственно поместили 18 миллионов людей из разных стран, более 11 миллионов из которых погибли.
Эти данные были приведены во время встречи митрополита Смоленского и Калининградского Кирилла с руководителями Центрального совета Российского союза бывших несовершеннолетних узников фашистских концлагерей, объединяющего более 160 тысяч человек.
На ней состоялось награждение владыки Кирилла медалью «Непокорённые» в знак особого уважения и благодарности за верное служение Отечеству и его православному народу и за сохранение благодарной памяти о пострадавших в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 годов на фронтах, на оккупированных территориях нашей Отчизны, в лагерях смерти, в нацистском рабстве.
Памятную медаль митрополиту Кириллу вручил председатель Центрального совета этой организации Н.Н. Дорожинский. Принимая награду, владыка подчеркнул важность сохранения памяти о пострадавших в годы войны. «Всякое исчезновение из национальной памяти такого рода событий опасно для будущего, – отметил владыка. – Работая над сохранением прошлого, мы боремся за то, чтобы иным было наше будущее».
Участвовавший в мероприятии бывший узник нацистского концлагеря М.Е. Синкевич рассказал о малоизвестных страницах войны и о своем нахождении в марте 1944 года в концентрационном лагере «Озаричи» в Гомельской области. Лагерь просуществовал с 8 по 19 марта 1944 года. За 11 дней в нем погибли от холода, голода и болезней более 22 тысяч человек. Свыше 33 тысяч удалось спасти советским солдатам. «Имеется много книг и других публикаций о советских воинах как победителях и освободителях, – добавил другой узник нацизма, А.А.Урбан, – но нет труда, в котором был бы зафиксирован их ратный труд как спасителей тех, кто оказался в концлагерях и фашистском рабстве». В ходе встречи обсуждались вопросы более широкого информирования современного общества о трагических событиях Великой Отечественной войны.

Икона Владимира Мономаха возвращается после реставрации
В Новгородский государственный объединенный музей-заповедник в ближайшее время доставят из Москвы после реставрации самую древнюю русскую икону «Апостолы Петр и Павел», датируемую XI веком.
По словам заместителя генерального директора, главного хранителя музея Наталья Гормина, эта настольная икона новгородского Софийского собора, построенного сыном Ярослава Мудрого Владимиром Ярославичем, была написана византийскими мастерами. На исследование и реставрацию она была направлена в 2002 году.
По преданию, эту икону привез из Корсуни великий киевский князь Владимир Мономах. В летописях и в софийских описях ее именовали Корсунской (византийской) иконой. Новгородский музей предложил присвоить премию реставраторам древнего образа.

Зарплату болгарским священникам будет выплачивать Синод
VI Церковно-народный собор Болгарской Православной Церкви, который проходил в Рыльском монастыре, решил один из важнейших вопросов современной церковной жизни — вопрос о зарплате священникам. Собор постановил, что выплата вознаграждений белому духовенству является обязанностью Святого Синода, а не епархиального митрополита, как это было раньше. При этом зарплата священникам не может быть меньше страхового уровня за год.
Священнослужители довольны принятым решением. По их мнению, это решение прекратит порочную практику, когда в некоторых епархиях вознаграждение выплачивалось священникам в виде свечей, из продажи которых они должны были выручить деньги, а в других епархиях деньги не выплачивались священникам месяцами, из-за чего духовенство оказалось в состоянии исключительной бедности.
Теперь осталось только определить процент, который митрополиты будут выделять из бюджетов епархий для формирования Синодального фонда для зарплат низшему клиру.

Вышел в свет документальный фильм «Княгиня Ольга»
Вышел в свет документальный фильм «Княгиня Ольга» из серии «От земли – к Отечеству Небесному», которая посвящена известным русским святым, сообщает сайт храма Рождества Христова на Пресне. В основе фильма, подготовленном при поддержке комиссии по делам молодежи при Епархиальном совете Москвы, – повествование об истории любви Игоря и Ольги – киевского князя и дочери лодочника, которая стала великой княгиней.
Вереница ярких образов и калейдоскоп душевных переживаний раскрывают личность Ольги – юной девушки, затем верной и любящей супруги. Пересечения языческих обычаев и христианской морали, старого мира и новых устремлений в душе будущей христианки – все это делает фильм эмоциональным и живым. Приняв впоследствии Святое Крещение, Ольга всеми силами способствовала христианскому просвещению Руси. Равноапостольная княгиня прославлена Церковью в лике святых. Повествование о жизни княгини Ольги ведется в форме беседы, простым и понятным современным языком, что делает фильм увлекательным и современным. В роли повествователя выступает народный артист России, актер театра «Ленком» Дмитрий Певцов.
Документальный фильм «Княгиня Ольга» принял участие во внеконкурсной программе XVII кинофестиваля «Золотой витязь».

Частицы мощей святителя Иоанна (Максимовича) переданы православным верующим Китая
Епископ Сиэтлийский Феодосий передал частицы мощей святителя Иоанна (Максимовича) для прихожан православных церквей в Китае.
«Пребывание мощей святителя Иоанна в пределах Китая да послужит духовному укреплению всем православным на китайской земле во имя возрождения Китайской Автономной Православной Церкви», – говорится, в частности, в послании епископа Феодосия православным верующим Китая.
В этом году исполнилось 15 лет со дня обретения мощей святителя Иоанна, чудотворца Шанхайского и Сан-Францисского.

Фидель Кастро считает своим союзником митрополита Кирилла
Бывший кубинский лидер Фидель Кастро заявил, что председатель Отдела внешних церковных связей Московского патриархата митрополит Смоленский и Калининградский Кирилл разделяет его взгляды на внешнюю политику США. В частности, бывший руководитель Кубы сказал: «Владыка — не враг социализма и не осуждает гореть на вечном огне тех, кто, как мы, исходит из марксизма-ленинизма, чтобы бороться за справедливый мир. Когда он выступает в Комиссии ООН по правам человека и в других организациях, ему внимают с большим уважением. В его огромной стране он часто выступает по субботам в 15-минутной телевизионной программе, и его слушают с интересом десятки миллионов человек». Говоря о недавнем освящении первой русской церкви на Кубе, Фидель Кастро отметил, что столица его страны Гавана «стала богаче с храмом, достойным авторитетной Русской Православной Церкви», и это, по словам кубинского лидера, является «неопровержимым доказательством уважения» Кубы «к одному из основных принципов прав человека …».

Иерархи Русской Православной Церкви впервые в истории молились у знаменитой статуи
В рамках Дней России в Латинской Америке состоялось беспрецедентное богослужение у знаменитой статуи Иисуса Христа, что на горе Корковадо на высоте более 700 метров над Рио-де-Жанейро. По его завершении у подножья развернули российский флаг, который поддерживали и воодшевленные бразильцы, и туристы из других стран. «Мы молились о России и о благосостоянии бразильского народа и этой прекрасной страны», – сказал после двухчасового богослужения митрополит Аргентинский и Южно-Американский Платон. «Мы также молились о единстве святой Церкви», – добавил он. По его словам, «тысячу лет Христианство было единым, а вторую тысячу лет оно в некотором разделении». Разделение Церкви на Православную и Католическую произошло в 1054 году. Митрополит подчеркнул, что вместе с архиереями Московского Патриархата на горе Корковадо служили представители делегации Русской Зарубежной Церкви Заграницей (РПЦЗ) во главе с ее Первоиерархом Митрополитом Восточно-Американским и Нью-Йоркским Лавром. В богослужении участвовали архиепископы Рязанский и Касимовский Павел, Хустский и Виноградовский Марк (Украинская Православная Церковь), епископ Домодедовский Евтихий, епископ Каракасский Иоанн (РПЦЗ), наместник Московского Сретенского монастыря архимандрит Тихон и другие представители духовенства.

Католицизм
Ватикан хранил тайну о том, что Иоанн Павел II был ранен в Португалии
В итальянской газете La Repubblica опубликована статья Орацио Ла Рока о покушении на жизнь Иоанна Павла II в Португалии. Это произошло год спустя после покушения на понтифика в 1981 году на площади Святого Петра (полный текст на сайте InoPressa.ru.
Второе покушение имело место во время посещения Папой в мае 1982 года знаменитого храма в Фатиме, куда он приехал, чтобы воздать Божией Матери Фатимской благодарность за то, что она его спасла от выстрелов турецкого террориста Али Агджи. Об этом эпизоде было известно многим: на Папу напал испанский ультраконсервативный священник Хуан Фернандес Крон, страдавший нервным расстройством. Однако никто так и не узнал о том, что священник ранил Папу ножом.
Автор статьи сообщил, что 16 октября в Ватикане в присутствии Папы Бенедикта XVI состоится предпремьерный показ фильма «Свидетельские показания», основанный на книге «Жизнь с Каролем», написанной бывшим личным секретарем Иоанна Павла II Станиславом Дживичем в соавторстве Джанфранко Свидеркоски – бывшим заместителем главного редактора официального издания Ватикана, газеты Osservatore Romano. Ныне Католическая церковь отмечает 30-летие со дня избрания на папский престол первого в истории понтифика-славянина. В документальной ленте польского режиссера Павела Питера рассказывается о многих эпизодах из жизни Папы Войтылы, в том числе и о покушении в Фатиме.
Кардинал Станислав Дживич, который ныне является архиепископом Кракова, заявил: «Сегодня я впервые могу рассказать, что вечером того дня, когда было совершено нападение, Святой Отец, вернувшись в отведенные ему покои, увидел, что его белое облачение обагрено кровью». Он сказал также, что Ватикан принял решение не разглашать факт ранения Иоанна Павла II.
В статье, опубликованной британской газетой, отмечается, что документальная лента, где в роли рассказчика выступает известный актер Майкл Йорк, дополняет книгу Дживича некоторыми подробностями. Дживич был ближайшим помощником Иоанна Павла II на протяжении почти 40 лет, включая 27 лет его понтификата.
Нападение душевнобольного испанского священника было во время пресечено полицией. Однако кинжал, с которым тот набросился на Папу, все же достиг цели, но этот факт оставался известен только ближайшему окружению понтифика.
Несмотря на полученный удар кинжалом, Папа Римский продолжал свою поездку по Португалии, и никаких разговоров о ранении, которое, вероятно, было легким, не было. Хуан Фернандес Крон был арестован, несколько лет он служил в португальской тюрьме, а затем был изгнан из страны.
Сюжет фильма строится на рассказе Майкла Йорка, перемежающемся кадрами интервью с кардиналом Дживичем, хроникальными эпизодами, запечатлевшими Иоанна Павла II, и сценами его жизни, сыгранными актерами.
В фильме можно увидеть и сохранившееся на пленке последнее появление Папы перед паломниками. Измученный болезнью Паркинсона и другими недугами, Папа показывается в окне своих покоев в Ватиканском дворце. В нем чувствуется эмоциональное напряжение, однако он не может внятно произнести ни слова. Дживич рассказывает, что после того как Иоанну Павлу II была сделана операция, позволившая немного облегчить дыхание, его снова перевезли в ватиканские покои. Силы ненадолго вернулись к нему, и он мог общаться с окружающими шепотом. «Раз я больше не могу говорить, значит, настало время уйти», – сказал он тогда.
Несколько дней спустя Иоанна Павла II не стало.
Съемки документального фильма велись в Риме, Ватикане и в тех польских городах, где Иоанн Павел родился, служил священником, епископом и кардиналом, пока не был в 1978 году избран на Папский престол.

В Москве убиты члены ордена иезуитов
29 октября в центре Москвы были убиты двое членов ордена иезуитов. Глава католической архиепархии в Москве Паоло Пецци подтвердил, что ночью в Москве произошло убийство двух католических монахов. «Мы пока не располагаем деталями. По нашей информации, тела иезуитов были найдены в квартире, в которой они проживали», – сообщил архиепископ. Он отметил, что скорбит по поводу случившегося.

Константинопольский Патриарх помолился с Папой Римским
Константинопольский Патриарх Варфоломей совместно с Папой Римским Бенедиктом XVI вознес молитвы во время вечернего богослужения в Сикстинской капелле. Также Патриарх Варфоломей по приглашению Папы выступил на Синоде епископов Римско-католической Церкви, проходящем в эти дни в Ватикане. Тем самым Варфоломей I стал первым в истории православным Патриархом, приглашенным на Синод. Сам он усмотрел в этом факте «знамение действия Святого Духа, ведущего наши Церкви к более близким и глубоким взаимоотношениям», сообщает католическое агентство «Zenit».
Бенедикт XVI поблагодарил своего гостя за совместную молитву под знаменитыми фресками Микеланджело, назвав ее «радостным опытом единства, возможно, не совершенного, но искреннего и глубокого», сообщает газета «USA Today» со ссылкой на агентство «Associated Press».
На Синоде епископов в Ватикане в этом году также впервые в истории выступил представитель иудаизма – главный раввин Хайфы и сопредседатель комиссии по диалогу между Ватиканом и Израилем Шеар-Яшув Коэн.

Протестантизм

Под мостом «Золотые ворота» установят сетку, чтобы предупредить попытки суицида
Власти Калифорнии, ответственные за управление мостом «Золотые ворота» в Сан-Франциско, проголосовали за то, чтобы установить под знаменитой на весь мир конструкцией металлическую сетку, которая предупредила бы попытки суицида.
Ежегодно с моста в воду с высоты 70 метров бросаются в среднем около 20 человек. Впрочем, в последние годы это число было больше обычного. Так, в прошлом году на мосту «Золотые ворота» свели счеты с жизнью 38 человек, а за первые девять месяцев этого – 19.
Сетка будет установлена на расстоянии примерно шести метров под мостом и, как предполагается, будет выдаваться на шесть метров с каждой стороны. Установка металлической сетки обойдется в 40-50 миллионов долларов. Поддержание ее в порядке ежегодно обойдется примерно в 100 тысяч.
Пока что не ясно, кто будет оплачивать эти расходы. Согласно одним планам, финансовое бремя будут нести налогоплательщики, согласно другим – финансировать установку сетки будут за счет платы, взимаемой за проезд по мосту.
Противники проекта утверждают, что сетка – это пустая трата денег, которые лучше было бы потратить, например, на психологическую помощь нуждающимся, чтобы помочь людям до того, как они решат прийти на мост сводить счеты с жизнью.

Европарламент признал Голодомор преступлением, но не геноцидом
Европейский парламент поддержал резолюцию, в которой признал голодомор 1932-33 годов в Украине ужасным преступлением против украинского народа и человечества, и призвал постсоветские страны открыть архивы для объемного изучения этого преступления.
Резолюция такого содержания была проголосована в Страсбурге в рамках пленарного заседания Европейского парламента. В частности, в документе сказано: «Европейский парламент решительно осуждает этот акт, направленный против украинского крестьянства, который отмечен массовым истреблением и грубым нарушением прав человека и свобод».
В связи с этим Европарламент «выражает свои сочувствия украинским людям, которые прошли через эту трагедию, и отдает свое уважение тем, кто умер в результате искусственного голода 1932-33 годов».
Кроме того, Европейский парламент призывает все постсоветские страны открыть архивы по голодомору в Украине 1932-33 годов для «всеобъемлющего изучения с тем, чтобы были раскрыты и расследованы в полном объеме все случаи и их последствия».
Европарламент также поручил президенту передать эту резолюцию в Совет ЕС, правительство и парламент Украины, генеральному секретарю ООН, генеральному секретарю ОБСЕ и генеральному секретарю Совета Европы.
Как сообщалось, совместная резолюция была согласована представителями группы народных партий, группы либералов, «зеленых» и группы Союз за Европу наций и группы социалистических партий.
Европарламент 22 октября провел дебаты на тему чествования памяти жертв Голодомора. Украина благодарна Европарламенту за намерение почтить память жертв Голодомора.

Европейский суд оказывает поддержку болгарским раскольникам
В ближайшее время Европейский суд по правам человека в Страсбурге обнародует своё решение по так называемому «делу Иннокентия». «Митрополит Софийский» Иннокентий — глава раскольничьей церковной группировки, часто именуемой в печати «альтернативным синодом», которая подала в суд на каноническую Болгарскую Церковь после того, как храмы, которые она захватила в девяностые годы, были возвращены законным владельцам. По сообщению компетентных источников, приговор суда в пользу раскольников был вынесен ещё весной, но его официальное обнародование задержалось из-за замены болгарского члена судейской коллегии — Снежаны Ботушаровой, мандат которой в Европейском суде истек 1 апреля. Её место заняла Здравка Калайджиева. В 90-е годы «альтернативный синод» при всесторонней поддержке государства захватил множество храмов в стране и даже получил судебную регистрацию от имени всей БПЦ вместо канонического Священного Синода во главе с Патриархом Максимом. Положение изменилось к лучшему после того, как в начале 2000-х годов к власти пришла партия бывшего болгарского царя Симеона Второго. Тогда был принят новый закон о вероисповеданиях, и Церкви было возвращено захваченное у неё имущество.
По мнению бывшего главы Дирекции по вероисповеданиям Ивана Желева решения Европейского суда по правам человека в многих случаях имеют политическую окраску. «Их цель — показать, что государство всегда виновато. Процесс против болгарского государства и БПЦ ведется не из-за каких-то религиозных или идейных мотивов, а из-за денег и частных интересов», — заявил он.

Ислам
Открылась самая крупная в Европе мечеть
В Грозном начались торжественные мероприятия, посвященные открытию самой крупной в Европе мечети. На прилегающей к мечети площади собрались несколько тысяч человек. Среди них более 2,5 тыс. гостей, прибывших из регионов России, СНГ и дальнего зарубежья, сообщили в пресс-службе президента Чеченской республики.
Согласно плану мероприятий, красную ленточку в связи с открытием мечети перерезать не будут. Как заявил муфтий Чечни Султан Мирзаев, «этого нет в традициях ислама». На прилегающих к мечети улицах ограничено движение транспорта. Сегодня же гости посетят открывающийся музей им. Ахмада Кадырова, а в субботу в Грозном начнет работу международный миротворческий форум «Ислам – религия мира и созидания».
Мечеть, носящая имя Ахмада Кадырова, построена в центре Грозного на левом берегу реки Сунжа и может вместить одновременно 10 тыс. человек, для молитвы приспособлены и прилегающие территории.
В комплекс, получивший народное название «Сердце Чечни», также входят Российский исламский университет им. Кунта-Хаджи, духовное управление мусульман, медресе, исламская библиотека и общежитие для студентов.

Мелкитский Патриарх призвал лидеров арабских стран и политиков мира спасти христиан Ирака
Глава Мелкитской Греко-Католической Церкви Патриарх Антиохийский Григорий III Лахам выступил в среду с обращением к Лиге арабских государств и мировым лидерам. Ирак — «родина Авраама, отца веры в иудаизме, христианстве и исламе», религиях, которые разделяют общие духовные и гуманитарные ценности, говорится в обращении Патриарха. Григорий III призвал «королей и президентов, духовных и гражданских лидеров сберечь многообразие, которое характеризует этот регион». Как сообщил представитель Верховного комиссара ООН по делам беженцев, за последние недели Мосул покинули более половины его жителей-христиан — 13 000 человек. По словам пресс-секретаря Ватикана священника Федерико Ломбарди, экстремисты обходят дома христиан и требуют от них под страхом смерти покинуть город.

По сообщениям информагентств подготовил
Анатолий Чорногор

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/tayna_vatikana_o_ioanne_pavle_ii/feed/ 0 Церковь против абортов. Микола Дитятко. Біль за ненароджених http://pravoslavye.org.ua/2008/12/tserkov_protiv_abortov__mikola_dityatko_bl_za_nenarodzhenih/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/tserkov_protiv_abortov__mikola_dityatko_bl_za_nenarodzhenih/#comments Mon, 01 Dec 2008 14:38:38 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22176 Подробней...]]>
Микола Дитятко

Міністерство охорони здоров’я України та священнослужителі об’єднали зусилля в протидії абортам.
За участі міністра охорони здоров’я України Василя Князевича відбулася нарада предстоятелів християнських Церков України, присвячена питанням співпраці в галузі протидії абортам, вдосконаленню паліативної допомоги та іншим нагальним питанням.
Представники дев’яти церков, які репрезентують православний, католицький та протестантський напрямки у християнстві, особливу увагу звернули на опрацювання стратегії протидії абортам в Україні. Виступаючи перед високоповажними священнослужителями, Василь Князевич зазначив, що вирішення проблеми штучного переривання вагітності є одним з найбільш важливих в діяльності не лише МОЗ України, а й інших державних та громадських організацій. На думку міністра, найбільш ефективним засобом протидії абортам є належне виховання вдома, в школі, громаді, в церкві, пропаганда здорового способу життя. Натомість реклама ранніх статевих зв’язків наносить непоправної шкоди здоров’ю молоді і особливо жінки.
Як відомо, аборт (в терміні вагітності до 12 тижнів) був легалізований в 1955 році (після періоду заборони з 1936 року). Легалізація аборту передбачала подальше зниження їх кількості шляхом подальшого розширення державних заходів заохочення материнства та виховного і роз’яснювального характеру. Із історії розвитку нашої держави відомо, яку непоправну шкоду завдають здоров’ю жінки кримінальні (зроблені за межами лікувального закладу) аборти, а в значній частині ціною такого аборту стає життя жінки. У 90-х роках питома вага жінок, які померли від кримінального аборту, складала 93% від померлих у структурі причин аборту. Саме до такого виду переривання небажаної вагітності вдавалися жінки під час заборони аборту в державі. На думку Василя Князевича, заборона аборту в Україні неминуче призведе до росту кримінальних абортів і, як наслідок, до росту материнських втрат. Тому Міністерство охорони здоров’я зацікавлене співпрацювати з усіма верствами населення в питаннях саме профілактики абортів, а не їх заборони. Без перебільшення можна сказати, що роль церкви в цьому питанні має велике значення.
Представники церков надали свої пропозиції щодо протидії абортам. Зокрема, пропонується більш активно впроваджувати в школах пропаганду здорового способу життя, духовних, морально-етичних, культурних цінностей, утримання від раннього початку статевого життя і стриманості від до- та позашлюбних статевих стосунків, відповідальної поведінки. Це є найефективнішими засобами профілактики абортів та хвороб, які передаються статевим шляхом (такі програми розроблені МБФ «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», подібні програми мають багато релігійних конфесій). Світовий досвід показує ефективність і так званої АВС-стратегії. Ця абревіатура означає «abstinence» – стриманість (свідомий початок статевого життя в більш старшому віці), «be faithful» – вірність у стосунках, а також «us a condoms» – користування презервативами. Важливим є, на думку священнослужителів, проведення навчальних семінарів для тих, хто збирається одружуватись, де б надавалась інформація: про ранньоабортивну дію значної кількості медикаментозних засобів «планування сім’ї», а особливо так званих «таблеток другого дня»; ґрунтовне вивчення природних методів розпізнання плідності; про внутрішньоутробний розвиток дитини та суть аборту; негативні наслідки аборту для їх фізичного та духовно-психологічного здоров’я.
Спільними зусиллями Міністерство охорони здоров’я та представники церков планують запровадити обов’язкове соціально-психологічне консультування жінок, які виявили намір робити аборт. У цьому процесі жінки мають бути проінформовані про внутрішньоутробний розвиток дитини та суть аборту, про негативні наслідки аборту для їх фізичного та духовно-психологічного здоров’я, про можливості соціально-психологічного супроводу та мережі підтримки (матеріальної та духовно-психологічної) від громадських та релігійних організацій, про можливість народити дитину та залишити її для усиновлення іншими людьми.
Незважаючи на досить складну ситуацію, завдяки цілеспрямованій політиці держави щодо профілактики абортів, впровадженню заходів планування сім’ї вдалося досягти за останнє десятиріччя зниження кількості абортів. Зниження кількості офіційно зареєстрованих абортів було більш істотним, ніж падіння числа пологів. У 1991-2007 рр. число абортів знизилося більш як на 70%, у той час як число пологів – на 40%. Результати суттєві, проте рівень абортів в Україні, у порівнянні з високорозвиненими країнами, залишається високим.
На цьому фоні динаміка частоти реєстрації абортів та родів у закладах охорони здоров’я має позитивний характер – зниження частоти абортів на 1000 жінок фертильного віку і стійка тенденція до зростання частоти родів на відповідне жіноче населення. Починаючи з 2001 року, частота пологів стала перевищувати частоту абортів, що безперечно впливає позитивно на вирішення демографічних проблем.
Слід зазначити, що у розвинених країнах Європи вже майже десять років не спостерігається випадків переривання вагітності у дітей віком до 14 років, і надзвичайно прикро, що в Україні до такого методу вдається щорічно близько 100 дівчаток, що свідчить про необхідність більш активного інформування дівчат раннього пубертатного віку про здоровий спосіб життя та згубний і негативний вплив ранніх статевих стосунків на їх здоров’я. Особливо важливим у даному випадку є просвітня робота серед батьків, вчителів, які повинні сформувати у дівчаток цього віку несприятливе ставлення до сексуальних посягань.
Так, у 2007 р. зареєстровано:
– 84 аборти у дівчаток віком до 14 років,
– 4089 абортів у дівчат віком 15-17 років,
– біля 170 тис. у жінок віком 18-35 років.
В Україні у відповідності до існуючого законодавства штучне переривання вагітності здійснюється за бажанням жінки, лише у виключних випадках за існуючої тяжкої хвороби у вагітної, що загрожує її здоров’ю та життю. Розуміючи актуальність проблеми, МОЗ України внесло зміни до Основ законодавства про охорону здоров’я, згідно з яким термін штучного переривання вагітності за медичними показаннями зменшено і встановлено – з 12 до 22 тижнів вагітності.
Особливу увагу слід звернути на співвідношення числа абортів та пологів у дівчат-підлітків 15-17 років включно. Штучне переривання вагітності, особливо першої, як правило, має вкрай негативний вплив на загальний стан здоров’я жінки і її репродуктивної системи і може стати однією з основних причин гінекологічної захворюваності і наступного порушення генеративної функції.
Надзвичайно важливим показником роботи служби дитячої та підліткової гінекології, планування сім’ї є частота пологів у юних неповнолітніх жінок, який в Україні значно перевищує відповідний у розвинених європейських країнах та середньосвітовий показник (3-4%). Як свідчать результати соціологічних опитувань, у 80% юних жінок вагітність була незапланованою і народжування дитини супроводжувалося складністю соціальної адаптації юної матері у суспільстві.
За останні десять років кількість абортів в Україні зменшилась у 6 разів, проте у 2007 р. було здійснено за бажанням жінки біля 200 тис. абортів і рівень абортів (17,2 на 1000 жінок репродуктивного віку) ще значно перевищує рівень таких в розвинених країнах світу (5,0 на 1000 жінок репродуктивного віку). На тлі стабільної тенденції до зменшення кількості абортів відбуваються позитивні зміни у зменшенні кількості позалікарняних абортів, що свідчить про наявну доступність до цієї послуги в закладах охорони здоров’я. І саме таким підходом вдалося зменшити кількість позалікарняних абортів, а також досягнути позитивних результатів у відсутності випадків смерті жінок від кримінальних абортів. Свідченням цього може стати зменшення показника смертності жінок від причин, пов’язаних з абортом. У 80-90 роках питома вага жінок, померлих від абортів, складала 60%, у 2007 р. – 4,7%.
У структурі абортів штучні переривання вагітності складають 39,5% (понад 83 тис. абортів із загальної кількості абортів), 6,8% (14225 абортів) – це самовільні аборти та майже 3% (5876) – за медичними показаннями.
Незважаючи на досягнення певних позитивних успіхів, в Україні існують серйозні проблеми, пов’язані з безпечністю штучного переривання вагітності. Післяабортні ускладнення реєструються в Україні в 40-70%, що негативно впливає на репродуктивне здоров’я жінок молодого віку.
Учасники заходу висловили занепокоєння безсиллям держави в питанні протидії пропаганді хаотичних статевих зв’язків та так званого «вільного кохання», яке призводить до серйозних наслідків. Пропонується проведення спільної рекламної кампанії «За життя», яка б дозволила донести через соціальну рекламу якнайширшому колу молодих громадян на радіо, телебаченні, бігбордах важливу інформацію про шкоду абортів.
Василь Князевич підтримав пропозицію священнослужителів створити у МОЗ міжвідомчу робочу групу з залученням представників міністерства та релігійних організацій України з метою розробки освітніх програм для студентів медичних закладів, інститутів підвищення кваліфікації з біоетичних питань та абортивної проблематики та опрацювати механізм обов’язкового консультування жінок, які виявили намір зробити аборт.
У свою чергу міністр охорони здоров’я ініціював проведення до Дня захисту дітей у 2009 році спільно Міністерством охорони здоров’я та представниками Церков різних конфесій великого заходу, покликаного поставити проблему запобіганню штучного переривання вагітності та охорони здоров’я жінки на державний рівень.
Опираючись на підсумки проведеної наради, християнські церкви України виступили зі зверненням до держави та українського народу.

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/tserkov_protiv_abortov__mikola_dityatko_bl_za_nenarodzhenih/feed/ 0 Филип, архієпископ Полтавський і Миргородський. Криза суспільної свідомості і шляхи її подолання http://pravoslavye.org.ua/2008/12/filip_arhiepiskop_poltavskiy__mirgorodskiy_kriza_susplnoi_svdomost__shlyahi_ii_podolannya/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/filip_arhiepiskop_poltavskiy__mirgorodskiy_kriza_susplnoi_svdomost__shlyahi_ii_podolannya/#comments Mon, 01 Dec 2008 14:32:02 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22582 Подробней...]]> Однією з ознак сучасної кризової ситуації в суспільній свідомості є те, що суспільство все більше втрачає єдність. На жаль, ми констатуємо, що у деяких питаннях суспільне прагнення до фрагментації проникає всередину свідомості церковної. Той хто займається просвітою, соціальним служінням, моральним вихованням, роботою з молоддю тощо — і в цьому середовищі все гостріше постає проблема єдності.
Филип, архієпископ Полтавський і Миргородський
Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Всечесні отці! Браття й сестри! Пані та панове! Шановні організатори, учасники та гості
Перших Покровських Міжнародних просвітницьких читань!
Сьогодні ми розпочинаємо роботу нового для православної спільноти України форуму — Покровських читань. Організовуючи читання, ми намагалися зробити їх форумом нового формату. Від Першого всеукраїнського місіонерського з’їзду, який відбувся понад п’ять років тому, і донині відбулося кілька серйозних і представницьких з’їздів та конференцій міжнародного рівня, багато зібрань регіонального і місцевого характеру. Всі вони були присвячені окремим напрямкам православного свідчення в сучасному світі.
Сьогодні ж ми збираємося на Покровські читання, які, за словами Його Блаженства, мають стати представницьким зібранням, покликаним «засвідчити роль і значення духовності в сучасному житті, висловити побажання та пропозиції щодо співпраці Церкви і держави у створенні майбутнього нашої країни». Ці читання, з Божою допомогою, повинні узагальнити наші напрацювання в різних сферах, висвітлити ряд проблем. У вільній та невимушеній дискусії ми маємо з’ясувати болючі питання нашої діяльності та окреслити шляхи їхнього вирішення.
Приємно, що ми користуємося гостинністю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Багаторічна увага керівництва центрального українського вузу до проблем Церкви є доброю ознакою, і ми будемо молитися, щоб і надалі вуз, який є нащадком університету святого Володимира, під керівництвом нового ректора (вибори якого відбуваються сьогодні) вносив свій вагомий внесок у скарбницю української духовності, фундамент якої було закладено святим рівноапостольним князем.
Нині зібралися представники православної наукової, педагогічної, медичної громадськості, творчої інтелігенції, молодші й старші. Ми раді бачити тут тих, хто служить Богові і народу Божому в Україні, Росії, Білорусі, Польщі, Німеччині, Італії. Дякую всім, хто подолав більші чи менші відстані для того, щоб дістатися сюди, всім, хто знайшов у своєму щільному розкладі час для відвідання наших читань і активної участі в роботі пленарних та секційних засідань, хто доклав зусиль для підготовки та проведення форуму, і запрошую вас до уваги і обговорення тих питань, які стоять сьогодні на порядку денному.

Шановне зібрання!
Ось уже 1020 років ціла Україна живе у світлі вчення Христового. Святкування пам’ятної дати, встановлення свята Хрещення Русі, державна участь у святкуванні церковних свят тощо — все це спонукає не лише до радості, але й до серйозних роздумів. Наскільки ми зберегли скарб віри, переданий нам у спадок святим Володимиром? Чи є ми настільки християнами, як демонструємо світові? І навпаки: чи потрібне сьогодні християнство українському суспільству? Яку, зрештою, користь, матиме Україна, якщо звернеться до вчення Христового і всім серцем сприйме Євангеліє Царства? І чи припустимо взагалі говорити про це в умовах багатовекторності та багатоконфесійності?
Українське суспільство переживає зараз серйозну кризу. Причому я маю на увазі не питання політики чи економіки, навіть не демографії чи моралі. Йдеться, як на мене, про кризу набагато глибшого рівня — кризу свідомості, кризу світоглядну, ціннісну. А проблеми політики та економіки, демографії та моралі — то лише похідні від головної проблеми.
У відповідності до статистичних даних, українське суспільство вірить нині (від більшого до меншого відсотка) в що завгодно: в народну медицину і народні прикмети, долю, астрологію, екстрасенсів, інопланетян, друге пришестя, комунізм. Як бачимо, ієрархія найголовніших цінностей більш, ніж дивна. Не спостерігаємо тут Бога — але зустрічаємо богоборні та богопротивні за сутністю своєю речі. І це — тривожний сигнал.
Роки примусового атеїзму, десятиліття спотвореного виховання, яке складалося із цілком вірних моральних висновків та не мало правильних духовних основ, далися взнаки. Спрага за духовністю, бажання чимось заповнити світоглядну прірву в душі на тлі майже цілковитої безграмотності в питаннях віри спричинили релігійну всеїдність. Остання проявляється як індиферентизмом у віровчительних питаннях, так і своєрідним світоглядним синкретизмом та спробою не просто змішати, але примирити й погодити в одній душі кілька часом протилежних духовних спрямувань.
Відтак, кожна окрема особистість нині має в собі низку різноспрямованих моралей. Але такого стану в природі існувати не може. І якщо в суспільстві може існувати кілька точок зору на питання політики чи економіки, ба навіть моралі чи виховання, якщо ми докладаємо зусиль для розбудови справді плюралістичного суспільства — це добре. Ми поважаємо також виголошені державою в особі її вищих керівників принцип рівного ставлення до людей, незалежно від їхніх переконань.
Але плюралізму в одній голові не існує, різновекторності в одній душі бути не може. Вірніше сказати, вони наявні в формі амбівалентності та амбітендентності при сумно відомому психічному захворюванні… Це не нормою є ні за яких обставин. Але важливо зазначити, що суспільство складається з окремих індивідів із отакою спотвореною свідомістю і внутрішньою різноспрямованістю. Тож і суспільство в цілому страждає.
Різна спрямованість головних світоглядних орієнтирів породжує непевність напрямку руху. Велика кількість авторитетів у свідомості (вірніше сказати, практична відсутність власне авторитету) сприяє руйнуванню навіть залишків консолідації суспільства.
Втім, ті ж соціологічні дослідження показують і серйозніші вади суспільної свідомості. Зокрема, йдеться про гіпертрофовану увагу до нетрадиційної духовності. Так, за даними соціологічного моніторингу Інституту соціології Національної академії наук України, українці вірять астрологам більше, ніж сусідам, міліції, податковій міліції, прокуратурі, Президенту, Верховній Раді, уряду, політичним партіям, страховим компаніям і банкам. Тут є над чим розмислити! І йдеться не лише про невисокий рівень довіри до ближніх, влади, політиків та силових структур — помітно саме надто високий рівень довіри до астрологів. Отже, пересічний громадянин зараз позбавлений не лише справжніх духовних авторитетів — він не має й опори на науку; звичайно, говоримо про справжню науку. Відтак, маємо визнати глибоку кризу особистості у багатьох наших співвітчизників та в суспільстві в цілому.
Що ж до рівня та якості релігійної свідомості наших співгромадян, мусимо зазначити: тенденції сумні! По-перше, вражає виражений індиферентизм. Достатньо велика частина мешканців Україні, в принципі, визнаючи існування Бога, не вважають за потрібне визначитися зі своєю приналежністю до Церкви чи якоїсь релігійної групи. Часто за фразою «Бог має бути в душі» стоїть відверте ставлення до самого факту визначення як до питання непотрібного і явно неактуального. Водночас прибічники таких поглядів спокійно беруть участь то в православній літургії, то в католицькій месі; з таким же внутрішнім спокоєм вони разом можуть відвідати і протестантське зібрання, навіть і нехристиянські культові споруди. Причому пояснення такому дивному модусу життя є чітке і беззаперечне: «В принципі, все одно, як вірити». І далі вже відоме твердження про те, що «Бог має бути в душі».
Із цього явища випливає наступне, не менш сумне — релігійний синкретизм. У свідомості змішуються догмати та моральні положення зовсім різних напрямків та різного ж походження. Саме тому, наприклад, кількість тих, хто вірить у друге пришестя, удвічі менша від тих, хто вірить в існування раю та пекла. Люди змішують в собі різні — часом діаметрально протилежні — постулати, і відповідно втілюють їх у життя. Прекрасно ілюструють синкретичні релігійні уявлення людей та їхню життєву практику так звані «народні звичаї», які чомусь вважаються не просто «народними», але саме «християнськими». Відвідування цвинтарів на Великдень, магічні ритуали зі святими іконами, типові замовляння на теми житій святих тощо свідчать про змішування поганства з елементами християнства, причому, в залежності від потреби, перевага в житті надається то одному, то іншому з компонентів воістину пекельної суміші. От і виходить часом, що кількість тих, хто вірить у Бога, виявляється меншою від тих, хто вірить у друге пришестя, а тих, хто визнає існування диявола, — меншою від тих, хто вірить в існування пекла.
Серйозним фактором сучасної суспільної свідомості є її виражена суперечливість і часта протилежність постулатів віри окремої особистості вірі конфесії, до якої особистість належить. Цей феномен відомий як «шейлаїзм». Походить це визначення від слів американської медсестри Шейли Ларсон, які записав вчений зі США Роберт Белла. «Я вірю в Бога, але я не релігійна фанатичка. Не пригадую, коли я востаннє була в церкві. Я маю свою віру — шейлаїзм», — сказала дівчина. Шейлаїстами в Україні є досить велика кількість людей — звичайно, вони декларують себе як «християни», «православні», «католики» тощо. Практично ж їхні вірування — як догматичні переконання, так і моральні принципи — часто повністю суперечать вченню не просто окремої конфесії чи релігійного угруповання, але й цілого напрямку, і Священних Книг, шанованих у відповідній релігії.
Це така собі «приватизація» релігії, створення своєї віри, яка, хоча й суперечить вірі Церкви чи конфесійної групи або угруповання, але іменується так само. Варіант «шейлаїзму» дуже вигідний для людей із невисокими моральними принципами і відвертим небажанням духовного самовдосконалення, а разом і низьким рівнем внутрішньої дисципліни. «Якщо правило важке — його скасовують», так чинять «шейлаїсти». Іменуючись, до прикладу, християнами, вони не докладають зусиль до покаяння, не вважають за потрібне дотримуватися подружньої вірності, знаходять «підстави» для виправдання вживання наркотиків тощо. Такий стан речей шкодить не лише єдності Церкви, але й порушує єдність суспільства, нищить моральні основи розвитку нації.
Нарешті — що найважливіше — спостерігається явна і чітка невідповідність декларованої релігійної приналежності практиці життя. Ясно, що віра і відповідні переконання мають проявлятися в житті особи. «Віра без справ мертва», – свідчить святий апостол Іаков. Тому неможливо бути православним, не відвідуючи Божого храму та не причащаючись Святих Таїн, не беручи взагалі участі в Таїнствах, не живучи у відповідності до вимог християнської моралі тощо. Між тим, за даними Центру Разумкова, якщо віруючими себе називають близько 60% українців, то, наприклад, участь у богослужіннях беруть від 17 до 25 відсотків. Кількість же тих, хто не лише час від часу відвідує храм, але й бере участь у Таїнствах, становить відсоток іще нижчий.
Чому я так багато уваги приділив на початку виступу статистичним даним? Тому що вони свідчать про події в суспільній свідомості явно непересічні і надто складні, щоб їх можна було ігнорувати чи намагатися вкласти в прокрустове ложе існуючих стереотипів на кшталт «відбувається духовне зростання суспільства», або «українці визначаються у переважній більшості як люди віруючі» — цитати з газет.
Складна ситуація і змушує нас — всіх разом, від Церкви до інститутів суспільних — шукати неординарних рішень для її покращення. Звичайно, за таких критичних умов у першу чергу ми маємо визначитися зі стратегію розвитку суспільства, з’ясувати, які саме ціннісні орієнтири стануть провідними в нашому житті. Мусимо, на жаль, констатувати, що аксіологія розвитку суспільства, як вона пропонується, не завжди може бути схвально сприйнята. І тут потрібно подивитися на проблему саме зі світоглядного боку.
Пропоную звернутися до цікавого документу — «Концепції гуманітарного розвитку України», розробленого дуже серйозною робочою групою за участі Національної ради з питань духовності і культури та Національного інституту стратегічних досліджень. Можна вважати, що згадана Концепція висловлює погляди не просто високих посадовців від науки, але й серйозних прошарків суспільства.
Ні серед основних принципів гуманітарного розвитку країни, ні серед пріоритетів розвитку, ні в якості основи створення Концепції не згадується щось, так чи інакше пов’язане з християнством. Я свідомо уникаю конфесійних визначень, оскільки саме питання конфесійності часто стають каменем спотикання для малоцерковних політиків. Тож навіть натяку на християнський зміст вітчизняного гуманітарного потенціалу ми не знаходимо. І це не просто прикрий факт. Здається, що Концепція зорієнтована на свідоме перетворення України на таку собі країну без коріння і ґрунту.
Першим принципом гуманітарного розвитку України проголошено людиноцентризм. Можу процитувати слова Блаженнішого Митрополита Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви: «Під гаслами утвердження прав людини та поваги до людської гідності висувається думка про «людиноцентризм» як основний принцип гуманітарного розвитку України. Однак людина, яка несе тягар гріхів прабатьків і має ушкоджену природу, сама є суб’єктом розвитку і не може бути дороговказом на своєму ж шляху. З іншого боку, часто людина, як носій гріхів та пристрастей, вважає за норму речі та явища явно неприпустимі і вимагає такого визнання від цілого суспільства. Це ілюструють події останніх років». До мудрих і виважених слів Київського Первосвятителя мало що можна додати.
Справді, ми орієнтуємося на людину, тобто самі для себе визначаємо в якості точки відліку і початку системи координат … знову таки себе. Не знаю, наскільки ця проблема опрацьована в математиці, але вважаю, що суспільство ніколи не зможе розпочати рух, поки рухається початок системи координат.
Мораль і принципи розвитку мають спиратися на щось вічне і незмінне. Вище — бо всім відомо, наскільки низько може впасти людина. Незмінне — бо «чоловік як трава дні його, немов цвіт польовий так цвіте він, та вітер перейде над ним і немає його, і вже місце його не пізнає його» (Пс. 102, 15-16). Хіба з такими орієнтирами можна йти далеко і, головне, у вірному напрямку достатньо довго? Певно, що ні.
Церква наполягає на віднайденні таких принципів і точок відліку розвитку країни, які забезпечували би не просто реалізацію короткотермінових програм та самореалізацію групи науковців чи політиків, але саме сталий і поступовий розвиток.
І ми не соромимося стверджувати, що в якості такого підґрунтя може бути обране тільки й сáме православне християнство — віра, яка створила не якісь окремі моменти нашого сьогодення, але віками виховувала народ, зрощувала геніїв та подвижників, святих і праведників. Саме завдяки християнству, попри всі негаразди, ми надто багато разів уникали братовбивчої війни та руйнації суспільства. Навпаки, щойно християнський компонент життя послаблювався — виникали не просто певні негаразди і окремі проблеми, а й гуманітарні катастрофи.
Нас непокоїть сформульована в Концепції ідея практично всеосяжної рівності громадян — не тому, що ми заперечуємо ідею рівності, але тому, що рівність не завжди і не в усьому можлива. Тут скажемо принагідно про так звану «гендерну рівність». Ідея рівності чоловіків та жінок не може бути реалізована вповні — оскільки ті й інші мають різний устрій душевний та тілесний. Тож і говорити про «рівність» часто можна лише в розумінні позбавлення жінок притаманних їм жіночих властивостей, а чи чоловіків — чоловічих. Результат намагання зрівняти принципово різних чоловіка й жінку спричинив протягом останніх десятиліть, серед іншого, сумні явища виконання жінками важкої фізичної праці. Тут важко щось коментувати!
Але ми стверджуємо, що існує й інший вимір рівності чоловіка й жінки — рівність перед Богом, точніше, рівність у Богові. «Нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі» (Гал. 3, 28). Ця рівність не має, звичайно, нічого спільного з «гендерною рівністю», пропонованою творцями сучасної ідеології. Але рівність «у Христі Ісусі» практично вирішує питання подолання фізичної та душевної нерівності — через освячення, взаємну любов та вдосконалення. У соціальному плані нерівність залишається — але «у Христі» вона перетворюється на «різність», «несхожість», але сáме нерівність як приниження одних через звищення інших — зникає.
І знову ж, повертаючись до головної теми, свідчимо: без християнського виміру не може бути справді повноцінного розвитку суспільства. Програми запровадження «гендерної рівності» без християнізації взаємостосунків чоловіка і жінки приречені на невдачу. Нарешті, у згаданій «Концепції» сформульовано також «національні пріоритети гуманітарного розвитку України», які, зокрема, «зорієнтовані на формування сучасної конкурентоспроможної нації.
Їх реалізація передбачає:
– формування нової якості життя громадян України шляхом створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини, реалізації нею всіх своїх професійних можливостей, досягнення високих соціальних стандартів, впровадження пріоритетів здорового способу життя, гармонізації людського і природного середовища, підтримки сім’ї та сприяння народжуваності;
– формування суспільства знань…
– соціальну активність громадян…
– культурну та політичну консолідацію української нації в якості модерної європейської спільноти…».
Таким чином, питання духовного розвитку фактично витіснені з Концепції, зазначте, гуманітарного розвитку нашої країни. Гуманітарного — тобто такого, який має безпосереднє відношення саме до розвитку людини і є, власне, цим розвитком. Натомість запропонована ціла низка понять та напрямків, які є відверто ерзац-формами гуманітарного розвитку.
Але ні «всебічний розвиток людини», ні «реалізації професійних можливостей», ні «здоровий спосіб життя», ні «висока соціальна активність громадян», ні, тим паче, створення «суспільства знань» не є власне кардинальними напрямками розвитку, якщо вони не випливають з духовного вдосконалення людини.
Тут при нагоді хочу зазначити таке. Дуже часто, маніпулюючи словом «духовність», фахівці та аматори від освіти і науки практично не мають гадки про справжнє значення цього слова. Говориться про «духовність» в контексті культури та поезії; просторікується на тему «духовності» в чуттєвому вимірі. Проте духовність означає зовсім інше, що насправді часто протилежне уявленням про «духовність» багатьох її популяризаторів.
За словами святого апостола Павла, духовна людина відрізняється від людини душевної. Духовна — людина, яка має в собі дії Святого Духа, а душевна — та, яка, хоча й має душу та тіло, але не стяжала Святого Духа, Який дає душі особливе життя. «Говоримо не вченими словами людської мудрості, але навченими [Святим] Духом, порівнюючи духовне з духовним. Тілесна ж людина не приймає того, що від Божого Духа, бо для неї це безумство і вона не може цього пізнати, бо це розсуджується духовно. Духовна ж людина розсуджує все це» (1 Кор. 2, 13-15).
У тому ж Посланні апостол розрізняє людину духовну і плотську. Плотська — та, що не має Святого Духа в серці своєму, хоча й зберігає всі душевно-тілесні властивості та функції людського єства. Відтак, визначення «плотська людина» належить не до суто тілесного виміру, але означає ту ж душевну людину, яка, будучи позбавленою Всесвятого Духа Божого, в своїх діях співвідноситься виключно зі своїм «біологічним я». Апостол пише, зокрема: «І я, браття, не міг до вас говорити, як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі. Я напував вас молоком, а не їжею, бо ви не могли їсти, та й тепер ще не можете, бо ви ще тілесні. Звідки між вами є заздрість, суперечки [й поділи], то хіба ви не тілесні, хіба не поступаєте як люди?» (1 Кор. 3, 1-3).
Навпаки, духовна людина, за вченням апостола, — та, яка стала дитям Божим за благодаттю: «Браття, ми не боржники тіла, щоб тілом жити. Бо якщо живете тілом, — помрете; якщо ж духом умертвляєте тілесні вчинки, — житимете. Бо всі, що водяться Божим духом, є Божі сини. Бо ви не одержали духа рабства знову на страх, але одержали Духа синівства, через який кличемо: Авва, Отче! Сам Дух свідчить нашому духові, що ми є Божими дітьми» (Рим. 8, 12-16).
Тобто духовна — та лиш людина, яка свідчить у Святому Духові і яка твердо переконана і справді знає, що вона — оселя Святого Бога. Так вона розуміє, що є чадом Божим (по благодаті), і в серці своїм кличе: «Авва, Отче!» Та апостол свідчить і більш категорично: «Ті, що є за тілом, думають про тілесне; а ті що, за Духом, — про духовне. Адже тілесне мудрування — то смерть, а думка Духа — то життя й мир; тілесне мудрування — ворожнеча проти Бога, воно не підкоряється Божому законові, та й не може. І ті, що живуть тілом, Богові догодити не можуть. Ви живете не тілом, а Духом, тому що Божий Дух живе у вас» (Рим. 8, 5-8). І далі: «Якщо ж хтось не має Христового Духа, той Йому не належить» (вірш 9), — фактично, вирок для тих, хто намагається говорити про християнство без стяжання Духа. Намагання ж недуховної — себто плотської, душевної людини — удавати діяння духовні, імітувати духовне життя — не просто приречені на невдачу, але й є, думаю, відвертим блюзнірством.
Святитель Василій Великий, досліджуючи питання щодо того, як саме людина стає храмом Духа, зазначає, що справді духовна людина безупинно пам’ятає про Бога. Відтак, важко говорити про роль у розвитку духовності багатьох видів сучасного мистецтва, взагалі — культури сьогодення. І преподобний Симеон Новий Богослов відзначає, що плотська людина схожа на сліпу… Навпаки, людина духовна жива в Богові і зряча. «Хто не вдягнув в пізнанні й почуттях свою розумну й умну людину в образ Господа нашого Іісуса Христа… є лише кров і плоть, відтак не може сприйняти почуття розуму духовного зі слів, подібно до того, як сліпі від народження не можуть пізнати світло сонячне тільки зі слів», — говорить святий!
Тож розмови про духовність насправді у переважній більшості мають на увазі максимум душевне. Тому і «розвивати» духовність», а чи «піднімати рівень духовності» можливо по-справжньому тільки тоді, коли розвивається дух людини, себто коли людина причащається енергíям Бога, стає чадом Божим по благодаті.
Усі інакші варіанти мають на увазі зовсім не духовність! І ми, допоки не спробуємо донести цю істину до якнайширших верств народу Божого — від академіків до малописьменних, — будемо приречені на боротьбу за «підвищення» та «покращення» невідомо чого. І тут зазначу, що цінність точного визначення з термінами не минає з часом. Закликаючи «підвищувати духовність», насправді багато хто бажає будь-чого, лише не тієї самої духовності.
Потрібно у співпраці з педагогами-вченими виробити загальноприйнятні підходи до термінології духовності і всього, що з цим пов’язане. Водночас закликаю науковців і журналістів бути обережними у користуванні термінологією, пов’язаною з духовністю та тією, що належить до компетенції Церкви. Сумно, коли навіть у наукових виданнях, вузівських підручниках пишуть про те, що «сьогодні вже починається апокаліпсис», або серйозно розмірковують про «духовність тварин»…
Повернімося до головних тем. Цінності освіти необхідно випливають із цінностей та стратегій розвитку суспільства. Що ці стратегії є далеко не бездоганними — про це вже йшлося раніше.
Та головне, що ціннісна структура освіти, збудована під впливом хибних орієнтирів, спричинить до виховання нових і нових поколінь «блудних синів», які так і не наважаться повернутися до втраченого Батьківського дому, а все блукатимуть у пошуках брудної їжі, хоча в домі Отця можна бути і ситим, і щасливим. Наші нащадки можуть так і не дізнатися, де їхня Небесна Батьківщина — бо будуть міряти все мірками земними та тимчасовими. У Святому Письмі сказано: «Горе тому [дослівно — «проклятий той»], хто сліпого збиває з дороги!» (Втор. 27, 18). Чи не опиняться педагоги, які свідомо чи несвідомо збивають своїх не дуже зрячих учнів та вихованців із вірного шляху, під такою карою Божою? Не хотілося би!
Цінності бувають тимчасові й вічні. Суспільство зараз настільки вже виснажене швидкою зміною ціннісних систем, що вже готове до серйозного обговорення питань вічних цінностей. А такими цінностями можуть — і мають бути! — тільки цінності християнські.
У цьому контексті ще раз скажемо про одну вже всім відому тему.
Розмова про потребу у викладанні християнської етики в українській культурі ведеться не один рік. Де ж її результати? Окрім окремих напрацювань, зрушення в загальнодержавному масштабі практично не відбулося. Богу дякувати, в Києві та кількох регіонах викладання предметів християнського наповнення триває і квітне. Натомість, у великій кількості місцевостей керівники освіти, а часто і викладачі — шкільні вчителі — не поспішають запроваджувати християнську етику. Якими б правильними словесами це не пояснювалося, причина, думаю, саме у звичці орієнтуватися на тимчасове і скороминуче. До вічного багато хто просто не готовий. А християнська етика належить до категорій вічних і незмінних.
Але я — і думаю, мене підтримають всі учасники читань — ще раз звертаюся до всіх, від кого це може залежати, із проханням сприяти запровадженню викладання християнської етики в українській культурі. Хоча це не може бути панацеєю, але однозначно стане на перепоні тим страшним і сумним тенденціям, про які йшлося вище.
Звертаю вкотре увагу на потребу підходу до викладання етики в її культурологічному вимірі. Інакше під виглядом викладання християнської етики ми вчинимо насильство над душами дітей і позбавимо їх укоріненості в християнській українській культурі — створимо постхристиянську цивілізацію на теренах екс-України… Один нині вже покійний православний діяч зазначив колись про свою країну приблизно так: «Ми були краєм квітучої самобутньої християнської культури, а нині перетворюємося лише на один із гробків на загальноєвропейському цвинтарі націй та культур». Подібна небезпека чатує й на Україну — якщо ми вчасно не повернемося до наріжних каменів нашого буття.
І в цій святій справі я сьогодні закликаю науковців та практиків до єдності зусиль та припинення фракційної боротьби. Відомі сумні факти протистояння тих, хто має бути союзниками, боротьби між тими, хто міг би працювати на спільне благо — залишаючись самими собою і зберігаючи свою ідентичність, але водночас і погоджуючи свої зусилля. Прошу також і науковців, і керівників системи освіти сприяти примиренню тих, хто через різні теоретичні погляди, а чи нетотожний практичний досвід витрачає дорогоцінні сили на боротьбу одне з одним замість спільної праці во славу Божу і на благо Божого народу.
Свідомість людська сповнена стереотипами. Ми звикли жити так, як навчені батьками, а ті — своїми батьками, і так далі. Кожна вікова категорія, кожна з верств населення має свої стереотипи. А стереотипи потрібно ламати, вибачте за банальність. І ось у справі просвіти та виховання ми маємо бачити різні боки нашої праці — відтак, спрямовувати зусилля для несення Світла Істини різним людям по-різному.
Мають поступово зникати стереотипи й наших підходів до виховання і просвіти. Хороші й прийнятні православні за духом недільні школи часом напівпусті — тоді як хай і погано організовані, але нетрадиційні «молодіжки», створені у найменших провінційних містечках за зразком справді зразкової «молодіжки» Іонинського монастиря, — ті збирають повні зали чи храми. І справа тут саме в тому, що «звичайне» часом менш цікаве, чим незвичайне.
Зрозуміло, не можна звести все просвітництво Церкви до «молодіжок», всю проповідь — до інтернет-свідчення, а культурну роботу — до «православних рок-концертів». Та ми маємо не боятися говорити про Христа по-православному, за словом апостола, «вчасно і невчасно» (2 Тим. 4, 2).
Пам’ятаю, читав цікаве свідчення пересічного християнина. Він розповідав, що якось уранці до нього завітали представники однієї з сект. Та він не розгубився і відразу першим сказав, що він знає про Євангеліє. На що сектанти відповіли: «Якщо ти знаєш про Євангеліє, чому ж ми прийшли до тебе із нашим вченням, а не ти — до нас зі своїм»? Питання стосується і всіх нас. Не слід боятися чогось іншого, якщо воно ґрунтується на церковному розумінні просвітництва — від «молодіжки» до рок-концерту. Але в намаганні донести Світло до кожного не слід, у відповідності до бажань і примх частини слухачів, намагатися загасити лампаду Божественної правди.
А першочергову увагу нам слід приділити утвердженню сімейних цінностей — як таких, що найкраще відбивають християнські традиції нашого народу і водночас є підґрунтям розвитку суспільства.
Ми не боїмося казати про наше категоричне неприйняття нав’язуваних нам і нашим дітям псевдоцінностей на зразок «вільного кохання», легалізації розпусти та секс-просвіту. І Церква — якщо користуватися сучасною термінологією — як невід’ємна частина справді громадянського суспільства — має бути партнером і однією із сторін у діалозі щодо припустимого і неприпустимого в просвітництві. І кожен із тих, хто має право голосу, не повинен мовчати, коли порушуються принципи, які християнство сприймає не просто в якості заповідей — а як заповіді найперші і найголовніші. Не треба мовчати!
Саме тоді, коли буде відновлено міцний традиційний інститут української сім’ї, тоді лиш можемо сподіватися і на справжнє відродження суспільства.
Іншим важливим служінням, на яке і сьогодні, і завжди відчувається великий попит, є служіння знедоленим. Разом із утвердженням сімейних цінностей, становлення милосердя як системи не лише поглядів та декларацій, але як комплексу заходів практичного змісту зможе значно оздоровити наше суспільство.
Кожен сильніший, допомагаючи слабшому, вдосконалюється — це факт. Але й оточення відчуває добрий вплив справ милосердя.
У цьому контексті зазначу, що ми не можемо схвалити пропаганду егоїзму як звичайного і цілком припустимого способу існування. Навіть рекламні трюки із вживанням егоїстичної лексики можуть поступово отруїти свідомість. Не кажемо вже про те, який вплив справляють більш відверті сцени торжества егоїзму!
Та — зазначу вкотре! — ми маємо не просто взагалі критикувати, але повинні запропонувати суспільству, а найперше дітям, наше бачення проблеми. Часто зустрічаю факт, коли лунає критика того чи іншого світського підходу, або ж педагогічної методики, чи форми молодіжного служіння. Часто і насправді слушна критика, але… Що ми запропонуємо замість цього?
Ми справедливо дорікаємо державі за дуже вже відверті програми з сексуальної просвіти. Але в той же час ми практично не маємо, чого порадити батькам, які дотримуються, слава Богу, традиційних поглядів на неприпустимість форсованої «секс-просвіти». І дитина, якщо йтиме до школи, де казатимуть «про це», що може протиставити? Констатацію фактів: «батьки мені про це нічого не казали», або «ми про це не розмовляємо». Але дитина це почує обов’язково… Тож чи не краще віднайти «щеплення», маючи яке молода людина могла би йти в духовно заразну атмосферу, але не захворіти на страшну хворобу розпусти?
І батькам слід знати, як і в якому віці і що саме можна говорити про сімейне життя і подружні цінності. На жаль, подібної православної літератури практично не існує — натомість є інославна і, до речі, небездоганна… Потрібно докласти зусиль для вироблення виважених підходів до просвіти в цьому напрямку і збереженні традиційних сімейних цінностей.
Звертаючись до проблеми традиційної духовності, не можу оминути проблеми, яка щороку важливішою та актуальнішою стає в нашій свідомості. Все частіше висловлюється думка про розвиток «української духовності». Що мається на увазі?
Одні вважають, що йдеться про створення «національної церкви» — хоча відомо, що «Нема ні юдея, ні поганина; нема раба, ні вільного, нема чоловічого роду, ні жіночого: всі ви є одним в Ісусі Христі» (Гал. 3, 28), відтак національна церква настільки ж реальна, як «жіноча церква» чи «церква лікарів».
Інші говорять про збереження народних звичаїв та обрядів як запоруку збереження національної самосвідомості. Та з огляду на специфічне походження та неоднозначний зміст більшості обрядів дивно було би всю духовність вкладати в таке прокрустове ложе.
Нарешті, існують і спроби створення чогось «особливого» — «креативного» та «ексклюзивного» в плані духовності. Тим дедалі більше активізується рух із відродження вітчизняного язичництва, або, користуючись міжнародною термінологією, поганства. Варто познайомитися із творіннями адептів поганства, аби зрозуміти, що їхня реалізація може спричинити надто серйозні наслідки, щоб це просто ігнорувати. Тому варто, не боячись, говорити про сутність поганства як саме обожнення тварі замість Творця, як систему жорстоких і завжди звужених принципів, які не сприяють розвитку особистості. Тому потрібна і система пропаганди чистого і невикривленого християнського вчення.
Водночас мушу зазначити, що не завжди, наприклад, світські ЗМІ користуються перевіреними джерелами інформації, коли пишуть про питання віри. Для багатьох журналістів питання віри — «терра інкогніта». Тому нам слід частіше запрошувати журналістів на своєрідні «круглі столи» та семінари, присвячені найпростішим питанням. Не потрібно соромитися займатися просвітництвом через вчасне розсилання прес-релізів до свята чи коментарів служби або обряду, звершеного на очах журналістів.
Спеціалістам — себто і викладачам духовних шкіл, і представникам духовенства, і освіченим мирянам – не потрібно забувати про «лікнеп» і серед представників влади. Звичайно, владники не мають богословської освіти, але змушені говорити і на церковних урочистостях, куди їх запрошують, і вітати зі святами Великодня чи Різдва, і брати участь у святкуванні, і просто листуватися з духовними особами. І ми зможемо допомогти всім цим людям не потрапляти в сумні і водночас смішні історії, спричинені простим невіглаством у справах церковних.
Повертаючись до теми української духовності, мушу висловити занепокоєння саме станом нашої національної свідомості. З одного боку, крайні сили пропонують ідеології, збудовані на спротиві та протистоянні: «Геть! Ганьба». Таким чином, шукаючи ворогів усередині суспільства чи за кордонами держави, сподіваються об’єднати суспільство: мовляв, найкраще дружити проти когось.
З іншого боку, слід визнати, що ми забагато говоримо про інтеграційні процеси, роблячи з них мету замість способу, і в процесі інтеграції все більше спостерігаємо деперсоналізацію окремої особистості та фактичну деісторизацію суспільства, а разом і стирання важливих ознак саме українського народу. Навіть мова — яка, як скаржилися, до цього часу була занадто русифікована — тепер дуже схожа … знову не на українську, але на якусь іншу. «Пропонуємо дайджест управлінського континіуму, практично від часів царя Мойсея», — пишуть автори серйозного навчального посібника «Аксіологічний потенціал державного управління освітою», виданого «Освітою України» в 2005 році. Не кажемо про рівень богословсько-історичної грамотності (про «царя Мойсея») — але мова яка! Бачимо просто набір надто розумних за звучанням фраз.
І не дивно, що від стольного міста і до глухого села магазини та крамниці перетворюються на «шопи» та «бутіки», а звичайні конторські працівники стають уже «офісними» тощо. Намагаючись відчайдушно позбавитися ізольованості та комплексу меншовартості, ми чомусь дуже нагадуємо маленьку дівчинку, яка, в бажанні швидше стати дорослою, розмальовує личко маминими рум’янами та тінями, вдягає завеликі матусині сукні і гордовито походжає перед дзеркалом…
По-перше, сільська «лавка» від зміни вивіски найчастіше не перестає бути лавкою, а взуттєва крамниця після визнання її «бутіком» не виходить на новий рівень обслуговування. А по-друге, і це найголовніше, у прагненні йти вперед не можна зрікатися абсолютно всього, що в нас є нині.
Зокрема, це стосується і наших цінностей — чи пак, «нашої аксіологічної системи», як годиться казати тепер. Не можна, як на мою думку, ні вести справу до культурно-політичного ізоляціонізму, ні зрікатися всього минулого на догоду невідомому і темному майбутньому. І якщо вже суспільство насправді потребує об’єднавчої ідеології, нею може стати ідеологія християнська, аби тільки її не намагалися запровадити примусово і з оглядом на персональні симпатії чи антипатії. І, незважаючи на ці самі власні — приватні — погляди та позиції, ми, оскільки живемо серед людей, просто приречені на спілкування з ними. Питання лише в тому, наскільки прийнятним є діалог і в яких саме сферах. Я знайомився із матеріалами виступів на секційних засіданнях і побачив кілька дуже глибоких робіт, присвячених саме питанням діалогу. Відтак, я не буду занадто поглиблюватися в цю тему, скажу лишень, що між простим спілкуванням та діалогом є різниця. І в залежності від того, з якою метою здійснюється таке спілкування, воно може мати різні виміри. Хотілося би, щоби п’ята секція докладно обговорила ці питання і представила на заключне засідання свої напрацювання.
Мабуть, однією з ознак сучасної кризової ситуації в суспільній свідомості є те, що суспільство все більше втрачає єдність. На жаль, ми констатуємо, що у деяких питаннях суспільне прагнення до фрагментації проникає всередину свідомості церковної. Зазначу, що й у справах тих, хто займається просвітою, соціальним служінням, моральним вихованням, роботою з молоддю тощо — і в цьому середовищі все гостріше постає проблема єдності. П’ять років тому на Першому місіонерському з’їзді моя пропозиція про необхідність якнайшвидшого об’єднання зусиль у справі свідчення викликала бурхливе схвалення. Мусимо констатувати, що від того часу ситуація змінилася хіба що на гірше.
Часто в одному регіоні існують кілька роз’єднаних і невпорядкованих, непогоджених програм, наприклад, соціальної допомоги чи християнської морально-етичної просвіти. Відтак розпорошуються зусилля, благодійники перебувають у невіданні, кому ж із багатьох допомагати, волонтери розриваються між кількома керівниками проектів тощо. Та часто спостерігаємо й гіршу ситуацію. Відомі дуже прикрі факти, коли «угруповання» та «фракції», які виконують у відриві одне від одного своє служіння, не просто конкурують, а навіть і ворогують між собою — про що вже йшлося раніше. Я особисто знайомий із ситуацією, коли одна невеличка організація, яка веде соціальне служіння, мов піранья, намагалася пожерти інші подібні — для того, щоб одноосібно отримувати гранти від спонсорів. Знаю також, як одні педагоги у прагненні довести, що саме їхня програма з моральних дисциплін найкраща, докладають великих зусиль не до популяризації свого досвіду, а до паплюження чужих напрацювань. Знаю факт, коли молодіжне об’єднання для залучення молоді до своїх лав вдалося до наклепів на інше подібне об’єднання. Але страждає справа!
І я закликаю всіх присутніх забути про власні амбіції у високому і відповідальному служінні Богу і народу Божому. Погодьтеся: коли минуть століття, навряд чи хто пам’ятатиме імена та факти біографії бодай найвидатніших із нас — так, як не знають імен хліборобів, які зростили пшеницю для запашної хлібини. А от результат нашої спільної узгодженої праці, якщо він буде, стане доброю пам’яттю та найкращим пам’ятником кожному з нас. Навпаки: поки ми займаємося боротьбою між собою, себто зі своїми ж потенційними співпрацівниками, поки з’ясовуємо, хто ж розумніший і талановитіший, нас будуть витісняти. І не виключений той факт, що скоро суспільна свідомість стане настільки хворою, що вже відмовиться слухати здорові слова. А ми в цей час будемо вести фракційну боротьбу і внутрішню полеміку!
Тим більше це актуально, що ми не сповна знаємо, для чого ми працюємо.
У Росії фахівці Інституту соціології Російської академії наук спробували з’ясувати, чого саме чекають «пересічні громадяни» від Православної Церкви. 2/3 чекають від Церкви допомоги у життєвих негараздах, стільки ж — перетворення стосунків між людьми у більш моральні; трохи більше половини вважають, що за допомогою Церкви можна зберегти вітчизняну культуру та національні традиції; близько третини очікують допомоги Церкви у виході країни з кризи; п’ята частина вважає, що Церква може полегшити душевні переживання, страждання і біди. Ситуація в Україні, за нашими даними, майже аналогічна.
Тож криза свідомості, про яку я говорив на початку доповіді, проявилася в духовній сфері цікавими для спостерігача, але трагічними для жертв наслідками.
Отже, суспільство бачить у Церкві все, що тільки можна, крім найголовнішого: спасіння. І ми, працюючи на ниві просвіти чи соціального служіння чи служіння молодіжного, маємо про це знати. І тому діяльність без зазначення головної мети буде лише ствердженням правильності абсолютно хибної позиції багатьох наших співгромадян. Церква, ще раз зазначу, — не пансіонат чи заклад психологічного розвантаження, не історико-культурний заповідник і не третейський суд. Церква — двері до Джерела життя вічного. Поза цим джерелом не мають сенсу ні просвіта, ні соціальне служіння, ні заняття з молоддю…
Ми маємо чітко визначитися з метою всієї нашої місіонерсько-просвітницької діяльності. Приступаючи до високої справи освіти та виховання, утверджуючи ідеали вітчизняної культури та зміцнюючи сім’ю, вступаючи до відповідального діалогу із представниками інших культур і традицій, ми маємо усвідомлювати: навіщо все це? Мудра людина сказала колись: якщо цілитись в нікуди, можна саме туди точно влучити. Боюся, що часом і наші невдачі спричинені тим, що ми працюємо без мети, робимо щось заради самого процесу, втішаючись тим уже, що відбувається. Це — не просто прикра недоречність помилка, а стратегічна помилка. Тож, здійснюючи все, до чого ми лиш покликані, пам’ятаймо про найголовніше.
Шановне зібрання!
Питань та проблем стоїть перед нами дуже багато. Та, за словом Євангельським, «просіть, і буде вам дано, шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Бо кожен, хто просить, отримує; хто шукає — знаходить; і тому, хто стукає, відчиняють» (Мф. 7, 7-8). Тому, займаючись тим, хто до чого покликаний, ми маємо не покладатися занадто на власні сили. Будьмо реалістами: людськими зусиллями виконати поставлені перед нами завдання просто неможливо. «Якщо не Господь збудує дім, даремно працювали будівничі; якщо не Господь збереже місто — даремно пильнує вартовий» (Пс. 126, 1). Тим більше злочинною самовпевненістю буде думати, що ми, зібравшись тут і виробивши низку підходів та поглядів, спроможемося відразу — тобто швидко і радикально — змінити ситуацію. Тоді для чого наша праця? Чи потрібна ця і подібні зустрічі? Яку користь вони зможуть принести Церкві і суспільству?
Ми сьогодні окреслили низку проблем. Ми свідомо загострили увагу високого зібрання на поганому, мало сказавши не лише про хороше, але й про шляхи вирішення окреслених проблем. Просто не хочеться, щоб програмна доповідь стала черговим «керівництвом до дії» — бажано, щоби вона була ґрунтовно обговорена в секціях, і шляхи вирішення проблем були не визначені вольовим рішенням керівника місіонерського відділу, але сформульовані, виходячи з досвіду та переконань теоретиків і практиків. Саме тому я закликаю колег говорити переважно про нагальні проблеми різних галузей життя — з тим, щоб на секціях були важливі теми для обговорення і вирішення. І в цьому обговоренні ми повинні також усвідомити потребу чесно говорити про наші проблеми та наші немочі, про суспільні хвороби та церковні негаразди — все це існує, але все це можна, з допомогою Милостивого Бога, виправити.
Ми зібралися сьогодні тут, щоб у спільній праці і спільній молитві знайти бодай деякі відповіді на бодай деякі нагальні питання. Я переконаний, що вони будуть знайдені. І тоді ми, прокинувшись – хто від самозаспокоєння, хто від самовдоволеності, хто від байдужості, – з новими силами та новим натхненням продовжимо працювати кожен на своїй ниві.

Звернення до Предстоятеля Православної Церкви України
Ваше Блаженство!
16-18 жовтня 2008 року з вашого Первосвятительского благословення в Києві відбулися Перші Покровські міжнародні просвітницькі читання, які зібрали понад 230 учасників із України, Росії, Білорусі, Польщі, Італії та Німеччини. Ваше Блаженство одностайно були обрані Почесним головою Покровських міжнародних просвітницьких читань. Протягом трьох днів відбулися пленарні та секційні засідання, презентація та круглі столи. За результатами роботи був схвалений Підсумковий документ, буде видано збірку наукових праць читань.
Учасники засвідчили зростаючу необхідність православного свідчення в світі, який швидко міняється та глобалізується. Саме духовні цінності та культурне надбання Православного християнства можуть стати на перешкоді глибокій світоглядній кризі, яку переживає українське суспільство. Висловлено переконання в тому, що форум об’єднає зусилля Церкви і суспільства в утвердженні християнських цінностей як підґрунтя розвитку держави взагалі і кожної особистості зокрема.
Дякуючи Богові за радість спілкування та плідної співпраці, організатори, учасники та гості Перших Покровських міжнародних просвітницьких читань докладатимуть зусиль для піднесення рівня істинної духовності суспільства та подальшого розвитку свідчення в усіх сферах буття.
Учасники форуму сердечно дякують Вашому Блаженству за вітання, архіпастирське благословення і настанови, а також за постійну увагу і велику особисту участь у розвитку всіх видів церковного свідчення в сучасному суспільстві та об’єднанні сил найкращих синів і дочок України в служінні Богові та Вітчизні.
Організатори, учасники та гості Перших Покровських міжнародних просвітницьких читань просять святих молитов і благословення Вашого Блаженства на подальшу роботу форуму, який, за Вашим Первосвятительским благословенням, має стати щорічним.
Із синівською любов’ю, за дорученням організаторів, учасників та гостей І Покровських міжнародних просвітницьких читань
Филип,
Архієпископ Полтавський і Миргородський,
Голова Місіонерського відділу при Священному Синоді
Української Православної Церкви
18 жовтня 2008 року
Прес-служба Полтавської єпархії

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/filip_arhiepiskop_poltavskiy__mirgorodskiy_kriza_susplnoi_svdomost__shlyahi_ii_podolannya/feed/ 0 Блаженнейший Митрополит Владимир: «Мы должны научиться терпимости и солидарности» http://pravoslavye.org.ua/2008/12/blazhenneyshiy_mitropolit_vladimir_mi_dolzhni_nauchitsya_terpimosti_i_solidarnosti/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/blazhenneyshiy_mitropolit_vladimir_mi_dolzhni_nauchitsya_terpimosti_i_solidarnosti/#comments Mon, 01 Dec 2008 13:25:06 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22180 Подробней...]]> Блаженнейший Митрополит Владимир

— Ваше Блаженство! В Украине существуют три православных церкви, но только одна из них — Украинская Православная Церковь, главой которой Вы являетесь, — признается мировым православием. Чем это объясняется и каково место канонической Украинской Православной Церкви на современной конфессиональной карте страны?
— Наша Церковь была и остается единственной в Украине Церковью, находящейся в полном общении со Вселенским Православием. Кроме того, УПЦ — это наиболее многочисленная конфессия в стране, поскольку в ее состав входит более десяти тысяч приходов. Параллельно с нашей Церковью в Украине существуют еще две неканонические церковных группы — самопровозглашенные УПЦ КП и УАПЦ, общая численность приходов которых достигает около четырех тысяч. Эти церковные группы не имеют апостольского преемства, канонического статуса и не признаются мировым православием. Диалог нашей Церкви с УАПЦ с той или иной степенью активности ведется с 1995 года. Существуют определенные контакты и с представителями Киевского Патриархата, однако полноформатный диалог пока не начат, причиной чему является жесткая, не направленная на поиск компромиссных решений позиция лидера УПЦ КП.
Чем объясняется тот факт, что наша Церковь является единственной церковной структурой в Украине, находящейся в полном общении с мировым православием? Во-первых, именно наша Церковь является прямой канонической и исторической наследницей тысячелетней Киевской Митрополии. Во-вторых, согласно древнему каноническому принципу «один город — один епископ», на одной канонической территории не может существовать несколько Православных Церквей. В-третьих, православный мир не приемлет революционных методов. В Церкви очень важна традиция — верность принятым в церковном мире православному вероучению и каноническом нормам. Когда же церковная структура создается путем самопровозглашения, с грубыми каноническими нарушениями (как это имело место в УАПЦ и УПЦ КП), то ее признание становится невозможным.

— Вашу Церковь часто называют «канонической» или «законной». Что это значит?
— Понятие «закона» радикально переосмысляется в Новом Завете, который провозглашает свободу во Христе. Но свобода не тождественна хаосу либо беззаконию. Поэтому жизнь христианской Церкви регулируется собственным законодательством или канонами. Когда Украинскую Православную Церковь называют канонической, имеется в виду, что наша Церковь — это неотъемлемая часть мирового Православия, с которым мы находимся в полном молитвенном общении. Кроме того, понятие «каноничность» означает, что наше церковное устройство и жизнь сохраняет традиционный для православной традиции строй, основываясь на священных канонах.

— Некоторые полагают, что Церковь слишком консервативна. Так ли это? Стремится ли Украинская Православная Церковь, так сказать, шагать в ногу со временем?
— Православие консервативно в хорошем смысле этого слова. Выбирая между новым и старым, мы стремимся к тому, чтобы соблюсти принцип золотой середины. С одной стороны, необходимо, чтобы священник говорил со своей паствой на одном языке. С другой — отвечая на вызовы времени, не нужно пытаться догнать его уходящий поезд. Судьбу Церкви формирует не мнение и мысли человеков, а мысли Божии. Поэтому, как для отдельного человека, так и для Церкви, в целом очень важным является овладеть искусством доверия Богу. Чтобы научиться плавать, необходимо, образно говоря, довериться воде. Но чтобы «научиться жить», необходимо освоить искусство доверия Богу. Церковь не может и не должна игнорировать новые исторические и культурные реалии. Действуя в новых условиях, наша Церковь стремится стать ближе современному человеку. Но «горизонтальные» или общественные коммуникации не могут вытеснять то главное, что составляет суть религии, — связь человека с Богом. Поэтому самое главное для нас как религиозных людей — это наша открытость и доверие Богу.

— Возможно ли создание единой поместной Церкви в Украине? И является ли этот путь наиболее адекватной формой консолидации Украинского православия?
— Формула, которую вы упомянули, чаще всего употребляется в политической среде, и политики нередко вкладывают в нее различный смысл. Одни считают, что «единая Церковь» должна объединить в себе каноническую УПЦ и две неканонические церковные группы: самопровозглашенные Киевский Патриархат и Украинскую Автокефальную Православную Церковь. Другие полагают, что «поместная» (читай «национальная») Церковь должна вобрать в себя также Украинскую Греко-Католическую Церковь. Страна переживает период государственного становления. И многим политикам сегодня свойственен конфессиональный романтизм. Идея «единой поместной Церкви» — это плод именно такого романтического восприятия действительности. Сама по себе эта идея не несет в себе какой-либо негативной коннотации. Единство — это неоспоримая церковная ценность. А понятие «поместности» указывает на территориальный характер, который всегда был присущ христианской Церкви. Однако, как показала новейшая церковная история, современная политическая элита недостаточно компетентна в религиозных вопросах и не способна выработать модели преодоления раскола, которые были бы приемлемы для Церкви. Сводить вопрос раскола к вопросу статуса Украинской Церкви было бы непозволительным упрощением. Раскол вызван не только желанием части духовенства видеть Украинскую Церковь автокефальной, но и целым рядом причин, среди которых необходимо обратить внимание и на проблему цивилизационного раскола в украинском обществе. Поэтому автокефалия не может рассматриваться сегодня как способ объединения. Необходимо сначала выйти из канонического кризиса, преодолев раскол, а уже потом вернуться к вопросу о каноническом статусе Украинской Церкви.
Мы можем понять политиков, озабоченных разделением украинского общества и видящих в создании единой поместной Церкви инструмент его консолидации. Но политики, желающие в кратчайшие исторические сроки обрести автокефалию, могут только навредить делу консолидации. Во время визита в Украину Святейших Патриархов Константинопольского Варфоломея и Московского и всея Руси Алексия II в прессе активно обсуждался проект создания двух «параллельных» юрисдикций — Константинопольской, в состав которой гипотетически могли войти все православные приходы в Западной и Центральной Украине, и Московской, верность которой, по мнению журналистов, сохранят Юг и Восток. Но ведь это, по сути, план разделения Украины. Между Правобережной и Левобережной Украиной и так существуют четкие ментальные, культурные и политические различия. Зачем же усугублять этот раскол? Неужели ценой такой церковной «евроинтеграции» должен стать духовный раскол страны?

— В византийскую эпоху Православная Церковь была тесно связана с государством и политикой. А сегодня? Влияют ли Церковь и политики друга на друга, и если да, то как именно?
— Неоправданные с нравственной точки зрения поступки современных политиков в глазах общества скомпрометировали само понятие «политика». Говоря о человеке как о политике, сегодня нередко имеют в виду, что он недостаточно откровенен либо склонен к интриге. Тем не менее до тех пор, пока будет существовать этот мир, он будет нуждаться в политике и политиках как неком, пусть и несовершенном, средстве саморегуляции общества. Согласно определению Платона, политика — это умение «оберечь всех граждан и по возможности сделать их из худших лучшими». Как мы видим, в этих словах Платона заметен скепсис. Философ делает уточнение, оговариваясь, что «оберечь» и «сделать из худших лучшими» политика может только частично — «по возможности». Это очень верное замечание. Человека действительно нельзя сделать из «худшего лучшим», оставаясь в рамках политики. Политика может и должна ориентироваться на нравственный идеал, но его достижение — это задача религиозная. Сделать человека лучше может только религиозный опыт — вера, молитва, аскеза.
Вы спрашиваете, влияют ли Церковь и политика друг на друга? Конечно же, влияют. Однако было бы неверным думать, что связи между Церковью и политиками носят исключительно прагматический характер. Да, политики действительно нередко пытаются использовать Церковь как инструмент влияния. Но Церковь противится такому сотрудничеству, предлагая политикам альтернативу — партнерство в области утверждения нравственных ценностей. Человека нельзя сделать лучше методами политики. Политика может частично примирить конфликт интересов. Но она не способна устранить сам конфликт, основой которого является самодостаточность индивида и нежелание поступаться своими интересами ради ближнего. Чтобы сделать человека «из худшего лучшим», необходимо, чтобы желание стать лучше стало для него внутренней необходимостью. Преодолеть самодостаточность может лишь тот, в чьем сердце почил огонь Божией благодати.

— Ваше Блаженство, Вы рассказали об общем идеале сотрудничества между политиками и Церковью. Однако наших читателей интересуют и более приземленные вопросы. Сотрудничает ли Украинская Православная Церковь с политиками, и каким критериям должен отвечать политик, чтобы рассчитывать на помощь Церкви?
— Если вы имеете в виду помощь в привлечении симпатий избирателей, то это задача, решать которую политик должен самостоятельно. Православная Церковь не может позволить себе ассоциироваться с определенной политической силой, поскольку, будучи универсальной, она — сверхнациональна и сверхполитична. Но если речь идет о формате сотрудничества, не предполагающем «агитации и пропаганды», то мы всегда к нему открыты. У каждого члена Церкви могут быть те или иные политические предпочтения. Но у Церкви в целом таких предпочтений существовать не должно. Поэтому единственным критерием для нас является критерий нравственный. Церковь делает все от нее зависящее, чтобы содействовать нравственному возрождению общества. И главное, чего мы ждем от наших потенциальных партнеров в политической сфере, — это конкретные дела, направленные на духовное и нравственное возрождение.

— Какие перспективы имеет это возрождение? Каким видится современное положение украинского общества с точки зрения Украинской Православной Церкви?
— Перспективы возрождения зависят от нас самих. «Тут дьявол с Богом борется, а поле битвы — сердца людей», – говорит один из персонажей Достоевского. Возрождение начинается с нашего собственного сердца, с того, смогли ли мы превозмочь грех в себе самих. Но, как засвидетельствовал Господь, «зажегши свечу, не ставят ее под сосудом» (Мф. 5, 15). Поэтому свет и любовь, почившие в сердце человека, становятся видимыми для многих. Мы живем в постатеистическом обществе, и перед каждым из членов Церкви стоит задача свидетельства о своей вере и опыте. Юбилей 1020-летия Крещения Руси показал, что жизнь Православной Церкви интересна миллионам наших соотечественников. Но чтобы эти люди могли не только услышать о Церкви, но и соприкоснуться с реальным опытом церковной жизни, нужно, чтобы свидетелем веры стал каждый член Церкви.
Главной проблемой нашего общества сегодня является разделение. Общество разделено на бедных и богатых, «правых» и «левых», приверженцев интеграции в Европу и тех, кому дорога Россия и русская культура. Но внутреннее разделение — это путь в никуда. «Всякое царство, разделившееся само в себе, опустеет, и дом, разделившийся сам в себе, падет», – говорит Господь (Мф. 12, 25; Лк. 11, 17). Поэтому главное, в чем нуждается сегодня украинское общество, — это солидарность. Богатый должен помогать бедному. «Левый» прислушиваться к мнению «правого». Тот, кто видит будущее Украины в Европе, — понять того, кому дорога русская культура. Украина — полиэтническая и поликонфессиональная страна. Но мы все — дети Украины, и если нам действительно дорога наша страна и ее единство, то мы должны научиться терпимости и солидарности.
Беседовал Сергей Иваненко,
«Столичные новости»

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/blazhenneyshiy_mitropolit_vladimir_mi_dolzhni_nauchitsya_terpimosti_i_solidarnosti/feed/ 0 Обращение Блаженнейшего Митрополита Владимира к Предстоятелям Поместных Церквей http://pravoslavye.org.ua/2008/12/obrashchenie_blazhenneyshego_mitropolita_vladimira_k_predstoyatelyam_pomestnih_tserkvey/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/obrashchenie_blazhenneyshego_mitropolita_vladimira_k_predstoyatelyam_pomestnih_tserkvey/#comments Mon, 01 Dec 2008 13:16:19 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22185 Подробней...]]> Движимые благородным порывом помочь делу единения, государственные и политические деятели Украины неоднократно предлагали и предлагают различные модели восстановления единства. Однако эти модели не всегда соответствуют православной экклесиологии и нормам канонического права.
Его Всесвятейшеству
Всесвятейшему Варфоломею,
Архиепископу Константинополя — Нового Рима
и Вселенскому Патриарху

Ваше Всесвятейшество, возлюбленный о Господе Собрат и Сослужитель!
От Полноты Украинской Православной Церкви еще раз сердечно благодарим Вас за участие в прошедших в столице Украины торжествах, приуроченных к 1020-летию Крещения Киевской Руси. Наша встреча и братское молитвенное и евхаристическое общение вновь засвидетельствовали, что мы едины и дорожим даром единства, следуя слову Господа: «как Ты, Отче, во Мне, и Я в Тебе, так и они да будут в нас едино» (Ин.17, 20-21). Основываясь на этой евангельской заповеди, Святые Поместные Церкви развивают свои взаимоотношения таким образом, чтобы многообразие подходов к проблемам современной церковной жизни не умаляло заповеданных Спасителем единства и любви.
Одной из проблем, которая болезненно отзывается в жизни всего Вселенского Православия, является церковный раскол в Украине. По нашему глубокому убеждению, эта проблема может быть решена лишь соборным разумом всех Поместных Православных Церквей. Со своей стороны мы свидетельствуем о готовности участвовать в общецерковном обсуждении вопроса церковного разделения в Украине.
Обретя в составе Московского Патриархата статус Самоуправляемой Церкви с правами широкой автономии, Украинская Православная Церковь демонстрирует ныне неизменно высокую динамику роста. Сегодня наша Церковь насчитывает более 11 000 общин, объединенных в 43 епархии, которые управляются 55 архиереями (43 правящих и 12 викарных). В Украинской Православной Церкви несет послушание свыше 9 000 священнослужителей, действуют 20 учебных заведений (1 академия, 7 семинарий и 12 училищ). В более чем 200 монастырях подвизаются около 5 тысяч монашествующих.
Рана раскола, нанесенная церковному Телу в начале 1990-х годов, постепенно уврачевывается. Украинская Православная Церковь ведет диалог с «Украинской Автокефальной Православной Церковью». Проводятся регулярные собеседования с представителями «Киевского Патриархата». Ведя диалог с непризнанными церковными сообществами, мы движимы духом Христовой любви, которая «не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла, не радуется неправде, а сорадуется истине; все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит» (1 Кор. 13, 5-7).
Следуя этим словам святого апостола Павла, Собор епископов Украинской Православной Церкви, собравшийся в Свято-Успенской Киево-Печерской Лавре 21 декабря 2007 года, призвал верных чад нашей Церкви «с христианской любовью и без враждебности относиться к тем нашим братьям и сестрам, которые, верим, временно пребывают вне спасительной ограды Церкви».
Полную поддержку такому пастырскому подходу к решению проблемы раскола в украинском Православии выразила также Полнота Русской Православной Церкви, Архиерейский Собор которой «одобрил усилия, предпринимаемые Украинской Православной Церковью для преодоления раскола посредством диалога с теми, кто отпал от общения с нею» (Определение освященного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви «О единстве Церкви». Москва, 24-29 июня 2008 года).
Исходя из вышесказанного, просим Ваше Всесвятейшество и возглавляемую Вами Святейшую Константинопольскую Церковь поддержать усилия Украинской Православной Церкви, направленные на восстановление церковного единства в нашей стране.
Проблема раскола вызывает серьезную обеспокоенность также у государственных и политических деятелей Украины. Движимые благородным порывом помочь делу единения, они неоднократно предлагали и предлагают различные модели восстановления единства. Однако эти модели не всегда соответствуют православной экклесиологии и нормам канонического права.
В последнее время в украинских средствах массовой информации обсуждается сценарий решения украинского церковного вопроса путем создания в Украине нескольких параллельных православных юрисдикций.
Ответственно заявляем, что такой способ решения проблемы является неприемлемым, поскольку:
• противоречит каноническому принципу «один город – один епископ»;
• усилит этнофилетические настроения в церковных общинах;
• усугубит негативные тенденции, ведущие к поляризации украинского общества;
• может привести к возобновлению жесткого противостояния в борьбе за храмы и церковное имущество;
• ослабит миссионерский потенциал Православия в Украине на фоне активности новых религиозных движений и униатства;
• и, наконец, не решит проблемы уврачевания раскола, поскольку в Украине останутся неканонические церковные группы, претендующие на автокефальный статус.
Украинская Православная Церковь осуществляет ныне свое спасительное служение в сложных исторических условиях. Вместе с тем именно она обладает необходимым потенциалом для объединения разделенного украинского Православия и консолидации украинского общества. В осуществлении этой миссии Украинская Православная Церковь нуждается в единой позиции всех Поместных Православных Церквей по вопросу о способах уврачевания церковных разделений в Украине. Мы надеемся, что просвещаемый Духом Святым соборный разум Вселенской Церкви укажет путь к восстановлению богозаповеданного церковного единства.
Возлагая упование на Господа, просим молитв Вашего Всесвятейшества об Украинской Православной Церкви, ее целостности и единстве, ибо все мы, по слову святого апостола Павла, составляем одно Тело во Христе, в котором «страдает ли один член, страдают с ним все члены; славится ли один член, с ним радуются все члены» (1 Кор. 12, 26).
Примите, Ваше Всесвятейшество, искреннее пожелание доброго здравия и изобильной помощи Божией в Ваших Первосвятительских трудах на благо Святейшей Константинопольской Церкви.
С неизменной к Вашему Всесвятейшеству братской во Христе любовью

От имени Священного Синода Украинской Православной Церкви
† Блаженнейший Владимир,
Митрополит Киевский и всея Украины,
Предстоятель Украинской Православной Церкви

(Аналогичные обращения были переданы Предстоятелям и Представителям Александрийской, Антиохийской, Иерусалимской, Русской, Грузинской, Сербской, Румынской, Болгарской, Элладской, Кипрской, Польской, Чешских земель и Словакии и Американской Церквей).

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/obrashchenie_blazhenneyshego_mitropolita_vladimira_k_predstoyatelyam_pomestnih_tserkvey/feed/ 0 Анатолий Чорногор. Встречи в Византии http://pravoslavye.org.ua/2008/12/anatoliy_chornogor_vstrechi_v_vizantii/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/anatoliy_chornogor_vstrechi_v_vizantii/#comments Mon, 01 Dec 2008 13:01:13 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22183 Подробней...]]>
Анатолий Чорногор

10 октября в кафедральном храме Святого великомученика Георгия на Фанаре (Стамбул, Турция) кратким молебном открылась встреча Предстоятелей и представителей Поместных Православных Церквей, посвященная двухтысячному юбилею святого апостола Павла, который предположительно родился около 8 года от Рождества Христова.
Накануне Святейший Патриарх Константинопольский Варфоломей рассказал о проблемах, которые будут обсуждаться на совещании. Он отметил необходимость предпринять определенные действия, «сознавая долг нашей Церкви перед Богом и Историей в эпоху, когда единое свидетельство Православия считается необходимым и ожидается всеми». В частности, планируется продвижение подготовки Святого и Великого Собора Православной Церкви, была отмечена и необходимость приведения в действие соглашения, достигнутого на Межправославной подготовительной комиссии Святого и Великого Собора 1993 года относительно разрешения нерешенного вопроса православной диаспоры.
Вселенский Патриарх высказал также мысль о необходимости усиления всеправославно согласованного участия Православной Церкви в проводимых богословских диалогах с неправославными. Также, по его словам, необходимо будет снова показать живой интерес полноты Православной Церкви к актуальной проблеме защиты окружающей среды и поддержать на всеправославном уровне соответствующую инициативу Вселенской Патриархии. Кроме того, планируется создать Межправославную комиссию для изучения возникающих сегодня вопросов по биоэтике, поскольку мир ожидает позицию Православия по отношению к ним.
Эти предложения вынесены на рассмотрение Предстоятелей Православных Церквей на Совещании, в ближайшие дни будет происходить обмен мнениями, и будут приняты конкретные решения, посредством которых на практике будет выражено единство Церкви.
«Именно это ожидает от нас общественность, наша паства и окружающий нас мир», – подытожил Вселенский Патриарх.
После молебна Святейший Патриарх Константинопольский Варфоломей выступил с обращением, в котором отметил непреходящее значение служения святого апостола Павла и его наследия в Церкви Христовой, а также затронул различные проблемы современного человечества и выразил пожелание более тесного сотрудничества Православных Поместных Церквей в общем свидетельстве миру. В частности, Патриарх осудил этнофилитический автокефализм.
«Мы должны откровенно признать, что иногда мы представляем картину неполного единства, будто мы не являемся одной Церковью, а некой конфедерацией или федерацией Церквей. Это происходит во многом благодаря институту автокефалии, характеризующему структуру Православной Церкви», сказал он.
Вселенский Патриарх напомнил о корнях данного явления: «Этот институт относится к древней Церкви, когда действовала так называемая «Пентархия» древних Апостольских кафедр: Римской, Константинопольской, Александрийской, Антиохийской и Иерусалимской, общение и «симфония» которых выражали единство Церкви во Вселенной. Эта Пентархия распалась после трагической Схизмы 1054 г., в начале между Римом и Константинополем, а затем между Римом и остальными Патриархатами. К оставшимся после Схизмы четырем Патриархатам присоединились с середины второго тысячелетия и до нашего времени другие автокефальные Церкви, и, таким образом, была сформирована сегодняшняя структура Православной Церкви».
Однако, как отметил Его Всесвятейшество, «если система Пентархии вытекала из уважения к апостольскому характеру и к особенностям традиций древних Патриархатов, а автокефалия Церквей из уважения к культурной идентичности народов, в новейшее время и под воздействием светского влияния в систему автокефалии проник дух этнофилетизма или, что еще хуже, этатизма. Таким образом, основой автокефалии уже является светское государство, пределы которого, как известно, не остаются стабильными, но зависят от исторической конъюнктуры».
Вселенский Патриарх констатировал, что «мы пришли к концепции о том, что Православие является федерацией национальных Церквей, которые нередко в своих взаимоотношениях отдают предпочтение национальным интересам» и, подобно Апостолу Павлу, задал вопрос: разделяется ли Православие? Рассмотрев, как предстает Православная Церковь перед неправославными («мы иногда представляемся разделенными в богословских диалогах и в других мероприятиях»), он резюмировал: «Нам необходимо большее единство, чтобы мы представлялись миру не как федерация Церквей, а как одна единая Церковь, которая, как и в древние века, готова оказать помощь и поддержку находящимся в затруднениях Церквам, когда бы ее об этом ни попросили».
Именно такой канонический порядок, когда координирующая роль Патриархии гарантирует единство Православной Церкви без ущерба или ущемления самостоятельности поместных автокефальных Церквей каким-либо вмешательством в их внутренние дела, когда каждая автокефальная Церковь не действует самостоятельно, а в координации с остальными Православными Церквами, был назван Вселенским Патриархом «здоровым смыслом института автокефалии».
«Если эта координация исчезнет или расслабится, тогда автокефалия превращается в «автокефализм», то есть становится фактором разделения, а не единства Православной Церкви», – отметил он.
В завершение выступления прозвучала мысль о том, что «мы призываемся содействовать любыми путями единству Православной Церкви, преодолевая всякого рода местническое или этнофилетическое искушение, чтобы мы действовали как единая Церковь, как единое, канонически организованное тело». «Осознание необходимости и нашего долга, чтобы мы представляли единое, канонически организованное тело, одну Церковь, способно гарантировать наше единство без всякого внешнего вмешательства», – подытожил Вселенский Патриарх.
На встрече председатель Отдела внешних церковных связей Московского Патриархата митрополит Смоленский и Калининградский Кирилл огласил заявление делегации Русской Православной Церкви. Он, в частности, сказал: «Апостол Павел более других послужил и делу единства Церкви, о чем так убедительно сказал сегодня Святейший Патриарх Варфоломей.
Сознавая важность и своевременность этой братской встречи Предстоятелей и представителей Поместных Православных Церквей, Русская Православная Церковь приняла решение участвовать в ней. И сегодня мы находимся здесь, несмотря на присутствие на данном собрании Преосвященного митрополита Стефана из Эстонии, представляющего церковное образование, которое не признано всеправославно в качестве автономной Церкви.
Наше участие в этой встрече не следует рассматривать как фактическое признание автономного статуса юрисдикции Константинопольского Патриархата в Эстонии. Подчеркиваем, что на данную встречу не следует ссылаться в будущем как на прецедент. Мы пошли по пути крайней икономии, распространяемой только и исключительно на данную встречу, будучи движимы сознанием необходимости всеправославно отметить важный для христианского мира юбилей 2000-летия святого апостола Павла, а также стремясь поддержать инициативу Святейшего Патриарха Константинопольского, пожелавшего использовать этот юбилей для достижения лучшей координации всеправославных усилий перед лицом проблем современного мира».
Текст заявления был распространен среди участников встречи. Многие делегации выразили поддержку позиции Русской Православной Церкви, в то же время высоко оценив факт согласия ее делегации принимать участие в совместной работе, несмотря на существующие противоречия.
В дальнейших выступлениях Предстоятелей и представителей Поместных Православных Церквей высказывались многочисленные предложения по доработке проекта итогового документа встречи, ранее подготовленного специально созванной межправославной комиссией (Родос, 19 июня 2008 года). Как сообщалось ранее, в работе этой комиссии представители Русской Православной Церкви не смогли принять участие.
По предложению Святейшего Патриарха Варфоломея была сформирована редакционная комиссия по доработке документа, в которую вошли Блаженнейший Архиепископ Тиранский и всей Албании Анастасий, митрополиты Пергамский Иоанн и Галльский Эммануил (Константинопольский Патриархат), митрополит Смоленский и Калининградский Кирилл.
11 октября для участия во встрече прибыл Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир, которого сопровождали архиепископ Бориспольский Антоний, секретарь Предстоятеля УПЦ епископ Переяслав-Хмельницкий Александр, руководитель ОВЦС УПЦ архимандрит Кирилл. Во второй половине дня в Стамбул прибыл Святейший Патриарх Московский и всея Руси Алексий II. В аэропорту Предстоятеля Русской Православной Церкви встречали Блаженнейший Митрополит Владимир, митрополиты Сасимский Геннадий и Дарданелльский Никита (Константинопольский Патриархат), Посол России в Турции В.Е. Ивановский, генеральный консул России в Стамбуле А.И. Кривенко, генеральный консул Украины в Стамбуле В.М. Пузырко, заместитель губернатора Стамбула Мурат Коджабаш, а также представитель МИДа Турции.
Из аэропорта Его Святейшество направился в Константинопольскую Патриархию, где состоялась беседа со Святейшим Патриархом Константинопольским Варфоломеем, после которой два Патриарха направились в Патриарший храм Святого великомученика Георгия Победоносца на заключительное заседание встречи, приуроченной к празднованию 2000-летнего юбилея святого апостола Павла. В начале заседания Святейший Патриарх Константинопольский Варфоломей вновь обратился к Предстоятелю Русской Православной Церкви со словами приветствия, отметив, в частности, что в скором времени – в феврале 2009 года – будет праздноваться 80-летие Святейшего Патриарха Алексия, и поздравил его с приближающимся юбилеем. Святейший Патриарх Московский и всея Руси Алексий II поблагодарил за приветствие и поздравление. В своем слове он также подчеркнул значение братского общения для сохранения единства Церкви Христовой перед лицом разделенного мира.
На заседании состоялся обмен мнениями по актуальным вопросам православного свидетельства в мире, были распространены документы, в частности обращение Блаженнейшего Митрополита Владимира к Константинопольскому Патриарху и предстоятелям других Поместных Церквей. В завершение заседания был оглашен и принят итоговый документ − Послание Предстоятелей Поместных Православных Церквей. Предстоятели и представители автокефальных Православных Церквей поставили под ним свои подписи.
В тот же день Святейший Патриарх Московский и всея Руси Алексий принял участие в открытии симпозиума, посвященного святому апостолу Павлу. Симпозиум открыл в качестве модератора архиепископ Американский Димитрий (Константинопольский Патриархат). Затем с докладом выступил Святейший Патриарх Константинопольский Варфоломей, который, в частности, отметил, что святого Павла по праву называют богословом единства. Однако подлинное единство Церкви, о котором говорил святой апостол, «может быть осуществлено только в диалоге и коллегиальности, а не путем навязывания всему миру какого-либо мнения или доктрины». После этого слово было предоставлено Святейшему Патриарху Московскому и всея Руси Алексию. В своем обращении Предстоятель Русской Православной Церкви сказал: «В первую очередь хочу поблагодарить Его Святейшество Патриарха Варфоломея за встречу Глав и представителей Поместных Православных Церквей и проводимый в связи с этой встречей симпозиум, приуроченный к году юбилея святого апостола Павла. С любовью приветствую представителей всего православного мира, прибывших в город святого царя Константина, дабы вновь засвидетельствовать миру единство Вселенской Церкви и воздать должную честь святому первоверховному апостолу.
Церковь по праву именует Божественного Павла «печатью и венцом апостолов… иже напоследок званный времен, тщанием же всех превзошед» (тропарь канона апостолу Павлу, песнь 7). Получив от Господа указание о благовестии, он обошёл с проповедью всю вселенную, в пути рассылая верным свои послания, которые, по словам Златоуста, ограждают Вселенскую Церковь подобно стене, построенной из адаманта. Сам Господь в видении апостолу Анании назвал Павла «избранным сосудом», призванным возвещать имя Иисуса Христа «перед народами и царями и сынами Израилевыми» (Деян. 9, 15). Эта боговдохновенная апостольская весть о имени Христовом преодолевает время и пространство. В силу своей сотериологической направленности во все периоды исторического бытия Церкви она всегда свежа, актуальна и насущно необходима человечеству, «ибо нет другого имени под небом, данного человекам, которым надлежало бы нам спастись» (Деян. 4, 12). Не составляет исключения и переживаемая нами эпоха с ее попытками поставить человека на место Бога, вытеснить религию из общественной жизни, оправдать грех, противопоставить идеи святости и свободы, навязать народам в качестве обязательных внерелигиозные ценности и языческую по сути идеологию потребления. Ответы на эти опасные вызовы современности в изобилии содержатся в неистощимой сокровищнице богословия святого апостола Павла, откуда мы можем и должны их извлекать и использовать в нашей пастырской деятельности.
Еще одним серьезным вызовом Церкви является проникновение в ее ограду духа мира сего, ведущее к внутренним разделениям, и, соответственно, ослаблению ее свидетельства миру. В третьем тысячелетии по Рождестве Христовом к нам вновь обращен вопрос апостола Павла: «Разве разделился Христос?» (1 Кор. 1, 13) – и его же вдохновенный призыв к единению «в одном духе и в одних мыслях» (1 Кор. 1, 10). Тот же апостол говорит о разномыслиях, которым надлежит быть между нами (1 Кор. 11, 19). Несовпадения мнений по вопросам, не связанным с православным вероучением, действительно имеют место в межцерковных отношениях. Однако при наличии взаимной любви и они могут побудить нас к более глубокому осознанию и переживанию церковного единства.
От лица многонациональной Русской Православной Церкви, Церкви, прошедшей в ХХ столетии тернистым путем мученичества и исповедничества, призываем наших православных братьев во всем мире делать все для предотвращения разделений, «стараясь сохранять единство духа в союзе мира» (Еф. 4, 3). Доброй поддержкой тому является наше литургическое общение, а также общение в молитвах и трудах на ниве богословских исследований, подобное нынешнему всеправославному форуму. От души молитвенно желаем его участникам благословенных успехов и помощи Божией, дабы вашими трудами прославлялось на земле имя Христово, к чему вдохновенно призывает нас святой апостол Павел: «Итак будем через Него непрестанно приносить Богу жертву хвалы, то есть плод уст, прославляющих имя Его» (Евр. 13, 15).
Я сердечно благодарю Его Святейшество за доклад. Он ввел нас в обсуждение и богословское осмысление того наследия, которое оставил нам святой апостол Павел. И я убежден, что симпозиум, посвященный жизни, учению, подвигу святого апостола Павла, даст нам многое для того, чтобы нам в нашем служении подражать его примеру».
На первом заседании симпозиума далее выступил кардинал Андреа Монтеземоло.
По завершении заседания в гостинице, где располагался Предстоятель Русской Православной Церкви, состоялись переговоры Его Святейшества со Святейшим Патриархом Константинопольским Варфоломеем. Со стороны Константинопольского Патриархата в них приняли участие митрополиты Пергамский Иоанн, Галльский Эммануил и генеральный секретарь Священного Синода архимандрит Елпидифор (Ламбриниадис). Со стороны Русской Православной Церкви участвовали председатель Отдела внешних церковных связей Московского Патриархата митрополит Смоленский и Калининградский Кирилл и секретарь ОВЦС МП по межправославным отношениям протоиерей Николай Балашов. Обсуждались вопросы двусторонних и общеправославных отношений.
12 октября 2008 года в Патриаршем соборе Святого Георгия Победоносца на Фанаре (Стамбул) Божественную литургию совершили Святейший Патриарх Константинопольский Варфоломей, Блаженнейший Патриарх Александрийский Феодор, Блаженнейший Патриарх Антиохийский Игнатий, Блаженнейший Патриарх Иерусалимский Феофил, Святейший Патриарх Московский и всея Руси Алексий, Блаженнейший Архиепископ Кипрский Хризостом, Блаженнейший Архиепископ Афинский и всей Эллады Иероним, Блаженнейший Архиепископ Тиранский и всей Албании Анастасий, Блаженнейший Митрополит Чешских земель и Словакии Христофор, Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир, а также представители Грузинской, Сербской, Румынской, Болгарской и Польской Православных Церквей, принимавшие участие в завершившейся накануне встрече. Ектении, песнопения и возгласы звучали на различных языках, в том числе на церковнославянском. По чтении Евангелия было оглашено подписанное 11 октября Послание Предстоятелей Поместных Церквей.
После окончания богослужения в кабинете Святейшего Патриарха Варфоломея состоялась встреча Предстоятеля Константинопольского Патриархата со Святейшим Патриархом Московским и всея Руси Алексием. Затем Предстоятели Поместных Православных Церквей посетили монастырь в честь иконы Божией Матери «Живоносный Источник» в Валукли (Стамбул), где поклонились святым мощам Константинопольских святителей и совершили молитву о упокоении погребенных в монастыре почивших Предстоятелей Константинопольской Церкви. Чин литии совершил Блаженнейший Архиепископ Афинский и всея Эллады Иероним.
На последующей братской трапезе Святейший Патриарх Московский и всея Руси Алексий обратился к Святейшему Патриарху Константинопольскому со словом благодарности, он подчеркнул важность состоявшейся встречи Предстоятелей и особенно евхаристического сослужения. Его Святейшество указал на особое значение церковного единства, к которому необходимо стремиться ради блага Вселенского Православия, с братской любовью и терпением преодолевая существующие разногласия и недоразумения. Святейший Патриарх заверил в том, что находясь в первопрестольном граде Москве, посещая монастыри и храмы Русской Православной Церкви, будет возносить сердечные молитвы о высоких паломниках, совершающих свой путь по стопам великого апостола Павла.
В международном аэропорту имени Ататюрка с Предстоятелем Русской Православной Церкви простился Святейший Патриарх Константинопольский Варфоломей. Святейшего Патриарха Алексия провожали архиереи Константинопольской Церкви и другие официальные лица.
Комментируя итоги встречи, секретарь по межправославным отношениям Отдела внешних церковных связей Русской Православной Церкви протоиерей Николай Балашов отметил, что «Патриархия считает возможным проведение Великого Собора Восточной Православной Церкви». По его словам, « в Стамбуле были приняты решения, которые открыли возможность подготовки этого исторического события, которые с 1996 года зашли в тупик». Единственной проблемой организации Собора является вопрос о структуре созданной Константинопольским Патриархатом в Эстонии на канонической территории Русской Православной Церкви. На заседании был принят документ, согласно которому принимать участие в Соборе могут лишь признанные православные церкви. На Великом Соборе планируется сформировать общеправославный взгляд на проблемы современного мира. В частности на нем будет дана нравственная и духовная оценка мирового финансового кризиса. Также, согласно предполагаемой повестке дня, будет решен механизм о предоставлении автокефалии. По словам протоиерея Николая Балашова, сложные дискуссии будут касаться вопросов о диаспорах, о членах Церкви в странах, не являющихся исторической территорией какой-либо из Православных Церквей. Речь идет о Южной и Северной Америке, Австралии, а также о канонических территориях Римской Церкви до разделения 1054 года.
Подготовлено по материалам отечественных и зарубежных СМИ

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/anatoliy_chornogor_vstrechi_v_vizantii/feed/ 0 Звернення християнських Церков України до держави та українського народу http://pravoslavye.org.ua/2008/12/zvernennya__hristiyanskih_tserkov_ukraini_do_derzhavi_ta_ukrainskogo_narodu/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/zvernennya__hristiyanskih_tserkov_ukraini_do_derzhavi_ta_ukrainskogo_narodu/#comments Mon, 01 Dec 2008 12:42:17 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22175 Подробней...]]> Християнські Церкви України наголошують, що право на життя повинно розповсюджуватися на кожну людину, а не тільки на ту, яка вже народилася
Дорогі браття і сестри, шановні співгромадяни! Пройдений нашим народом шлях будівництва незалежної держави вимагає того, щоб ми не тільки згадали свої здобутки, але й замислилися над тими проблемами, виклик яких християнські Церкви не мають права оминути мовчанням. На нашу думку, до них належать проблеми зміни і викривлення світогляду та поступової втрати значною частиною наших співгромадян розуміння цінності життя людини протягом всього часу її фізичного буття – від моменту зачаття і до природної смерті. Тому з нагоди відзначення 1 червня Міжнародного дня захисту дітей і враховуючи проголошення Президентом України Леонідом Кучмою 2004 року „Роком сім’ї» вважаємо за необхідне поділитися з вами нашим спільним баченням існуючих проблем та шляхів їхнього вирішення.
Україна, як і більшість країн Європи, протягом тривалого часу переживає демографічну кризу. Відтворення населення забезпечується лише наполовину, його загальна кількість поступово зменшується, і воно відчутно старіє. На нашу думку, такий стан речей одночасно є і духовно-моральною проблемою, і становить реальну загрозу національним інтересам і безпеці нашої держави. Однією з основних причин, яка спонукала нас до цього звернення, є те, що в Україні в середньому половина вагітностей закінчується абортами – вбивством ненароджених дітей у лоні матері. Внаслідок цього за 12 років своєї незалежності наша держава фактично втратила 8,5 мільйонів ненароджених громадян. 3 цими цифрами пов’язаний і той сумний факт, що кожна п’ята подружня пара безплідна, бо причиною безпліддя у 60% випадків є ускладнення після аборту.
Існує багато причин, якими можна пояснити виникнення згаданих проблем, але найголовнішою з них, на нашу думку, є світоглядна криза, і як її наслідок – зміна пріоритетів людського життя. Протягом всієї історії українському народу були притаманні родинні цінності, а створення сім’ї, народження і достойне виховання дітей визнавалися одними з найважливіших обов’язків людини. Тепер на противагу цим цінностям прийшли інші – матеріальний добробут і свобода самореалізації. Якщо раніше у суспільній свідомості права людини нерозривно сполучалися з її обов’язками, то тепер ми бачимо, що для багатьох цей зв’язок втратився, а набуття тих чи інших прав стало не засобом, а метою існування особистості.
Ми не виступаємо ні проти свободи самореалізації, бо Сам Господь створив людину за Своїм образом і наділив її свободою, ні проти матеріального добробуту, набуття якого повинно усвідомлюватися як Боже благословення. Разом з тим кожен з нас повинен пам’ятати, що духовні, а не матеріальні цінності повинні складати основу світогляду людини, що людина покликана до існування не заради скороминучих благ теперішнього життя, а заради блаженного вічного життя з Богом. Ніхто не повинен забувати про те, що свобода людини нерозривно пов’язана з відповідальністю, а її права не можуть бути відділені від обов’язків. Живучи разом з іншими, людина не може ігнорувати суспільних потреб і заради егоїстичних та індивідуалістичних забаганок не повинна відкидати спільні обов’язки. Саме тому захист права на життя ненародженої дитини, відродження сімейних цінностей і як наслідок, вихід з демографічної кризи є загальною справою, посильну участь в якій мають брати всі члени суспільства.
Загальновизнаним є право людини на життя. Воно закріплене і Божими заповідями, і міжнародним правом, і Конституцією України. Але християнські Церкви України вкотре наголошують на тому, що право на життя повинно розповсюджуватися на кожну людину, а не тільки на ту, яка вже народилася. Церква визнає, що життя кожної людської особи починається з моменту зачаття, а тому штучне переривання вагітності – аборт – є не чим іншим, як вбивством беззахисної маленької людини. Плід в утробі матері не є одним з органів її тіла, а є живою людською істотою, яка так само, як і інші люди, має право на захист свого життя з боку суспільства і закону. У момент народження змінюється стан, а не сутність дитини, а тому важко зрозуміти, чому суспільство і закон засуджують жінок, які вбивають новонароджених немовлят, у той час, як вбивство ненароджених дітей вважається і законним, і суспільно виправданим.
Також викликає особливе обурення той факт, що в Україні не тільки існує суспільне прийнятне дітовбивство, але й узаконено використання так званих «людських зародків» – тіл вбитих шляхом аборту немовлят. Тільки зневагою до гідності людини можна пояснити той факт, що вбита дитина певними представниками медичного бізнесу розглядається як сировина для медичних та косметичних препаратів. Це створює навколо акту аборту атмосферу схвалення та дозволеності, яка ризикує перерости у справжній виробничий інтерес.
Вважаємо, що проблема вбивства ненароджених дітей нерозривно пов’язана з кризою сім’ї, бо найчастіше мотивом аборту є бажання не створювати собі соціальних проблем. Християнська Церква розглядає сім’ю як природний і первинний інститут суспільства, який базується на добровільно укладеному благословенному Богом союзі чоловіка та жінки. Сім’я відіграє виняткову роль у справі виховання людини і становлення здорового і повноцінного суспільства. Ми глибоко переконані, що в разі деградації сім’ї, як соціального інституту, обов’язково відбудеться і занепад українського суспільства, яке втратить свою самобутність та ідентичність.
Що ми можемо зробити для того, щоб захистити життя кожної людини і запобігти суспільній катастрофі?

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/zvernennya__hristiyanskih_tserkov_ukraini_do_derzhavi_ta_ukrainskogo_narodu/feed/ 0 Обращение руководителей христианских Церквей Украины к украинскому народу http://pravoslavye.org.ua/2008/12/obrashchenie_rukovoditeley_hristianskih_tserkvey_ukraini_k_ukrainskomu_narodu/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/obrashchenie_rukovoditeley_hristianskih_tserkvey_ukraini_k_ukrainskomu_narodu/#comments Mon, 01 Dec 2008 12:30:17 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22164 Подробней...]]> Обращение
руководителей христианских Церквей Украины
к украинскому народу
Дорогие братья и сестры, соотечественники!
«Всякое царство, разделившееся само в себе, опустеет, и всякий город или дом, разделившийся сам в себе, не устоит» (Мф. 12, 25).
В условиях, когда снова в нашем государстве обостряется политическое соперничество, что подрывает основы нашей государственности, когда ведущие государственные институции не могут найти понимания, а разочарование, безразличие и утрата веры овладевают обществом, христианские Церкви Украины считают своей обязанностью обратиться к вам с изложением своего взгляда на эти проблемы и возможные пути их преодоления.
Мы убеждены, что независимость нашего государства – дар Божий, которым мы должны распоряжаться мудро и взвешено, умножая, а не расточая данное нам Господом. Заповеданная Спасителем любовь к ближнему, как к самому себе (Мф. 22, 39), должна проявляться не только через любовь к отдельным людям, но и через любовь ко всему украинскому народу как к своей большой семье.
Признаком истинной любви является жертвенность, когда ради того, кого любишь, готов отдать – и отдаешь – самое ценное, включая саму жизнь. «Нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих» (Ин. 15, 13), – говорит Господь Иисус Христос. Ради спасения своего народа от гнева Божьего пророк Моисей был готов принять на себя наказание за его отступничество. «Я желал бы сам быть отлученным от Христа за братьев моих, родных мне по плоти» (Рим. 9, 3), – говорит апостол Павел. Эти примеры жертвенной любви к своему народу должны вдохновлять каждого из нас, а особенно каждого, кто наделен властью, на служение Украине.
Власть дается Богом для того, чтобы ее носитель, держа в руках меч закона, защищал добро и наказывал зло. Каждый представитель власти является неотъемлемой частью народа, а не стоит над ним. Тот, в чьи руки дана власть – законодательная, исполнительная или судебная, – должен помнить, что за ее использование он даст ответ не только перед обществом и судом истории, но и перед Самим Богом – служил ли он народу, проявляя любовь к нему, или служил он самому себе?
Сегодня мы считаем особенно актуальными вынесенные в эпиграф евангельские слова. Это – напоминание всем, что борьба за лучшее политическое устройство, за удержание или перераспределение властных полномочий может привести к полному разрушению нашего государственного дома.
Не раз в истории украинского народа непримиримая борьба между его руководителями приводила к уничтожению государственности. Междоусобные войны князей, борьба между гетманами времен Руины, взаимное поборничество руководителей национально-освободительного движения в XX в. – все это печальные примеры того, как в борьбе за власть над Украиной разрушалась сама Украина, уничтожалась ее государственность, чем умело пользовались противники. Не стоит повторять эти ошибки!
Дорогие соотечественники!
На руководителях лежит большая ответственность за судьбу Украины, но это не означает, что часть этой ответственности не несет каждый из нас. Не нужно ждать, пока кто-то другой решит наши проблемы. Если каждый на своем месте в меру возможного будет работать во славу Божью и на благо Украины – тогда мы действительно сможем исправить недостатки нашей государственной и общественной жизни.
Несмотря на политические конфликты, за время независимости Украины наш народ никогда не опускался до уличных беспорядков или вооруженного противостояния, а гражданские протесты всегда носили мирный характер. Это свидетельствует о мудрости и взвешенности народа, которы являются залогом возможности найти понимание.
Этим совместным обращением мы хотим показать пример того, что, несмотря на объективные отличия между нами, мы можем работать вместе. Верим, что и политики, государственные деятели, оставаясь приверженцами разных взглядов, смогут найти формы сотрудничества на благо Украины.
Недоверие и разочарование не должны останавливать наше общественное развитие, поскольку только на нас, гражданах Украины, лежит ответственность за то, что будет с нашим общим домом завтра. Молимся Богу за власть и народ, будем работать вместе – и пусть Господь поможет нам!
Призываем на всех вас Божье благословение!

13.10.2008. РИМ. Президент Украины высоко оценил роль униатов в Италии
В рамках официального визита в Италию Президент Украины Виктор Ющенко провел встречу с руководителями организаций украинской общины. На мероприятии присутствовали представители 26 таких организаций и 15 духовных лиц. В своем выступлении Президент заверил, что забота о зарубежном украинстве – один из приоритетов политики украинского государства, и призвал представителей общественных организаций украинцев Италии сосредоточить усилия на налаживании между ними более эффективного сотрудничества и взаимодействия. Глава государства высоко оценил роль, которую играет в объединении украинцев Италии украинская Греко-Католическая Церковь. Об этом сообщила пресс-служба Президента Украины.
«Для нас очень важно продемонстрировать и реализовать заботу о каждом украинце, независимо от того, где он находится», – сказал Виктор Ющенко.
Президент подчеркнул актуальность сохранения активного диалога с украинскими общинами за рубежом. В то же время Виктор Ющенко выразил убежденность, что украинская власть должна приложить все усилия, чтобы в нашем государстве были созданы условия для жизни и труда, обеспечивающие возвращение в Украину граждан, работающих за границей.
Президент сообщил, что в ходе встреч с руководством Италии обсуждались вопросы, связанные с жизнью украинцев в этой стране.
По его словам, в ходе переговоров речь также шла об открытии в Риме украинской воскресной школы и других шагах, необходимых для сохранения национальной идентичности украинцев в Италии.
Особую признательность глава государства выразил украинским гражданам за их позицию в признании Голодомора 1932-1933 годов. Президент Украины передал руководителям Итальянской Республики обращение от украинской общины о принятии парламентом Италии решения о чествовании памяти жертв Великого Голода. Во время встречи Президент также остановился на внешнеполитических приоритетах Украины, подчеркнув неизменность европейского и евроатлантического курса Украины. В этом контексте Виктор Ющенко выразил надежду, что в сентябре 2009 года Украина и ЕС будут готовы подписать соглашение о создании зоны свободной торговли. Говоря о европейской интеграции Украины, Президент обратился к украинской зарубежной общине: «Ваше место в этом вопросе уникально».
По официальным данным МВД Италии, на начало 2008 года в Италии легально находились 91 544 украинских граждан. В то же время, по оценкам экспертов, на территории страны без разрешения на проживание находятся более 400 тыс. граждан Украины.

20.10.2008. КИЕВ. В столице прошел антинатовский крестный ход
Православные верующие в очередной раз провели в Киеве крестный ход, протестуя против стремления политического руководства Украины войти в НАТО. Основными лозунги акции были: «Нет евроатлантической интеграции Украины!», «Нет Плану действий по достижению членства в НАТО!», «Уберите имя гетмана – предателя и блудника – с названия улицы, на которой Киево-Печерская лавра!»
Крестный ход, который провели представители православных и патриотических организаций, был приурочен к четвертому заседанию Киевского административного суда, рассматривающего иск православных к высшему руководству Украины в связи с отправкой в Брюссель заявки на членство в НАТО.
«Предательский курс нынешней украинской власти на европейскую интеграцию является логическим продолжением действий гетмана Мазепы, который предал не только царя и принесенную ему присягу, но и свой народ, народную веру, открыв путь на родную землю иноземным иноверным захватчикам», – заявил журналистам один из организаторов акции.
Более двух тысяч активистов из различных регионов Украины прошли от Киево-Печерской лавры по центральным улицам Киева с остановками возле зданий Верховной Рады, Кабинета Министров, Секретариата президента, Киевсовета, МИД. Конечным пунктом было здание Киевского административного суда. Участники крестного хода протестовали не только против действий украинских властей по насильственному втягиванию Украины в НАТО, но и требовали от депутатов Киевсовета отменить решение предыдущего состава горсовета назвать улицу, на которой находится Киево-Печерская лавра, именем Мазепы. Участники крестного хода обратились к депутатам горсовета с просьбой назвать эту улицу так, как предлагает священноначалие Украинской Православной Церкви, – Лаврская. Они также призвали власти страны «прекратить пропаганду евроатлантической интеграции, которая является чисто политическим заказом». Завершился крестный ход у памятника гетману Богдану Хмельницкому, «благодаря которому Переяславская Рада своим историческим решением в 1654 году подтвердила православный цивилизационный выбор народов Киевской Руси», добавили организаторы. Следующий крестный ход они планируют провести в Киеве 4 ноября, в день Казанской иконы Божией Матери.
Интерфакс

20.10.2008. КИЕВ. Катерина Ющенко собрала для униатов 100 тысяч долларов
Благотворительный вечер, состоявшийся 11 октября в Киеве, собрал двести двадцать человек, желающих поддержать униатский Украинский католический университет. Среди них – глава наблюдательного совета Международного благотворительного фонда «Украина – 3000», первая леди Украины Екатерина Ющенко, глава Украинской Греко-Католической Церкви кардинал Любомир (Гузар), Папский нунций в Украине архиепископ Иван Юркович, сообщает отдел информации УКУ.
Глава УГКЦ, Великий канцлер УКУ, кардинал Любомир призвал собравшихся поддерживать УКУ финансово как уникальный университет, который в воспитании студентов пытается совмещать профессиональное знание и духовную культуру. «Этот университет – один из немногих, который готовит для нашего государства и Церкви духовную элиту. Его выпускники не только являются квалифицированными работниками, но и владеют духовной культурой и смотрят на мир сквозь призму духовных ценностей, что в настоящий момент нам чрезвычайно нужно», – отметил глава УГКЦ.
Екатерина Ющенко в своем обращении отметила, что поддерживает УКУ потому, что этот университет в течение многих лет возрождает в Украине наилучшие традиции морального, духовного и патриотического воспитания и дает возможность получить качественное, современное и разностороннее образование.
Благотворительный вечер помог собрать около ста тысяч долларов для нужд университета – это общая сумма от продажи билетов, от аукциона и пожертвования спонсоров.

21.10.2008. КИЕВ. Национальный банк ввел в обращение памятную монету с изображением Виктора Ющенко
По сообщению пресс-службы НБУ, памятная монета выпущена по случаю визита в Украину Вселенского Патриарха Варфоломея І во время празднования 1020-летия крещения Киевской Руси и вводится в обращение с 20 октября 2008 года.
На аверсе монеты вверху размещен малый Государственный Герб Украины, под которым надпись – Украина, по кругу – надписи: Национальный банк (вверху), пятьдесят гривен (внизу); в кругу на фоне Днепра и Левобережья изображен памятник Владимиру Великому, открытый в Киеве в 1853 году, слева на ленте – год чеканки монеты 2008.
На реверсе монеты в кругу изображен Президент Украины Виктор Ющенко, который держит венок с горящей свечой, пламя которой имитирует голограмма, и Вселенский Патриарх Варфоломей І, по кругу размещена надпись: в честь визита в Украину Вселенского Патриарха Варфоломея І.
Монета изготовлена из серебра 999-й пробы: ее масса – 500 г, диаметр – 85 мм, тираж – до тысячи штук, сообщает пресс-служба банка. В обращении с 20 октября 2008 года.
Автор эскизов – Роман Чайковский. Авторы моделей – Владимир Демьяненко, Роман Чайковский.

22.10.2008. КИЕВ. Виктор Ющенко благодарит Патриарха Варфоломея за содействие в создании поместной Церкви в Украине
Президент Украины Виктор Ющенко поздравил Патриарха Константинопольского Варфоломея с 17-летием избрания на этот пост.
«Вы являетесь образцом служения Господу для православных Украины и всего мира. Мы высоко ценим Ваш вклад в поиск канонического пути к созданию Украинской поместной православной церкви в независимом украинском государстве», – отметил В. Ющенко в поздравлении, которое цитирует пресс-служба главы украинского государства.
Интерфакс-Религия

24.10.2008. КИЇВ. Єпископ Васильківський Пантелеімон мав зустріч із директором Інституту міцності імені Г.С. Писаренка НАН України
За благословенням Блаженнішого Митрополита Володимира вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон відвідав Інститут міцності імені Г.С. Писаренка НАН України. Його супроводжували співробітник Синодального військового відділу УПЦ, настоятель Свято-Володимирського храму при Верховній Раді України священик Віктор Яценко, голова виконавчого комітету з відродження Свято-Миколаївського храму на Звіринці Вадим Линник і представник парафіяльної ради цієї церкви Руслан Новакович.
Мета візиту делегації – зустріч із директором інституту академіком Валерієм Трощенком. У бесіді також взяли участь заступники директора з наукової роботи професор Петро Лепихин, доктор технічних наук Валерій Харченко, а також заступник директора з загальних питань Віталій Пасечко.
Вони прийняли представників Української Православної Церкви за дорученням Президента Академії наук України Бориса Патона.
Нагадаємо, що 16 жовтня з ним мав зустріч голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовим формуваннями України архієпископ Львівський і Галицький Августин. Обговорювалось питання Свято-Миколаївського храму, що був закладений у 1916 році в присутності імператриці Марії Федорівни та побудований у пам’ять про загиблих під час Першої світової війни.
Свято-Миколаївський є одним із небагатьох типових храмів у Києві, що досі не був переданий Українській Православній Церкві. З 1950 року він знаходиться на балансі Академії наук і використовується як лабораторний корпус, у якому при різних температурах випробовують на міцність металеві конструкції.
Владика Августин і Борис Євгенович проаналізували письмові звернення православної громади до Академії наук і Кабінету Міністрів з проханням надати Церкві можливість використовувати будівлю храму за богослужбовим призначенням і дозволити на території навколо храму звести меморіал, щоб увіковічити пам’ять наших співвітчизників, загиблих у Першій світовій війні.
Вадим Линник розповів присутнім про діяльність комітету, проведену у напрямку відродження храму, а також передав Президенту НАН України результати історичних досліджень стосовно храму, здійснених представниками виконавчого комітету. Серед документів, переданих на розгляд президії, була і копія листа Блаженнішого Митрополита Володимира на ім’я Бориса Патона з проханням «надати підтримку та прийняти відповідні рішення щодо звільнення будівлі для її подальшого використання Українською Православною Церквою в богослужбових цілях і виділити земельну ділянку біля храму для створення Меморіалу братського військового кладовища, сплюндрованого за часи радянської влади».
Сторони дійшли висновку, що треба докласти максимум зусиль для того, щоб знайти компромісне вирішення цього питання.
Тож відвідання єпископом Васильківським Пантелеімоном Інституту міцності імені Г.С. Писаренка стало наступним кроком у цій роботі.
Під час зустрічі провідні співробітники інституту позитивно поставилися до бажання Української Православної Церкви відродити Свято-Миколаївський храм і увіковічити пам’ять про загиблих співвітчизників шляхом встановлення меморіалу. Академік Трощенко розповів гостям про те, як нині науково-дослідним закладом використовується приміщення цього храму.
Учасники зустрічі оглянули навколишню територію. З роками біля церкви були побудовані численні лабораторні корпуси, наповнені спеціальною технікою, тому доступ до храму закритий. На сьогоднішній день дирекція інституту не бачить жодного варіанту перенесення цього обладнання в інше місце, але в той же час вчені висловили щире бажання вислухати та проаналізувати будь-яку пропозицію з боку Церкви. Для пошуку компромісу була створена робоча група. З боку інституту її очолив доктор технічних наук Валерій Харченко, а з боку громади — Вадим Линник.
Поки що в результаті огляду приміщення храму та території навколо нього сторони одностайно зупинилися на такому варіанті відродження церковнопарафіяльного життя тут — виділити територію в межах інституту для будівництва тимчасового храму та зведення невеликого меморіалу. Цей та інші варіанти будуть обговорюватися під час подальших засідань робочої групи.

24.10.2008. КИЕВ. Ющенко поздравил отлученного от Церкви М. Денисенко (Филарета) с 13-й годовщиной «интронизации»
Президент Украины Виктор Ющенко поздравил главу самопровозглашенного «Киевского патриархата» Филарета Денисенко с 13-й годовщиной «интронизации», сообщает пресс-служба главы государства.
Он пожелал главе украинских раскольников «неисчерпаемых духовных сил ради патриаршего служения на благо Украины и прочности веры в будущее нашего государства».

27.10.2008. КИРОВОГРАД. Городу собираются вернуть историческое имя
Кировоград – последний областной центр в Украине, который носит название коммунистического лидера. На заседании горсовета принято решение о переименовании Кировограда в Елисаветград, город святой Елизаветы, матери Иоанна Крестителя. Следующий этап – это референдум, на котором жители города будут решать, оставлять название из коммунистического прошлого или вернуть настоящую историю.
Город назвали Елисаветградом с момента его основания в 1754 году царицей Елизаветой Петровной, но после большевистской революции он был переименован сначала в Зиновьевск, затем в Кирово и в Кировоград (Сергей Киров — коммунистический вождь 30-х годов, убитый при загадочных обстоятельствах в 1934 году).

27.10.2008. КИЕВ. СБУ передала ветерану КГБ старинную икону
Делегация от СБУ во главе с и.о. председателя спецслужбы Валентином Наливайченко прибыла в резиденцию отлученного от Церкви М. Денисенко (Филарета) с тем, чтобы поздравить Михаила Антоновича с 13-летием его «интронизации» и передать главе УПЦ-КП старинную икону, изъятую у незаконного владельца при попытке ее вывоза за границу. Об этом сообщает газета «Україна молода». Икона выполнена в стиле старинной православной традиции — образ Божьей Матери нанесен на деревянную доску, сверху наложен вышитый бисером оклад. Верующие смогут помолиться перед иконой во Владимирском соборе, незаконно удерживаемом Филаретом, куда ее якобы впоследствии передадут.
Руководитель СБУ в интересах следствия не сообщил журналистам детальные обстоятельства изъятия иконы. Лишь намекнул, что она была похищена из одной львовской церкви.
Как известно, М. Денисенко был изобличен демократической прессой и правозащитниками в том, что, будучи епископом Церкви, являлся агентом КГБ по кличке «товарищ Антонов», и под церковной «крышей» посетил 60 стран мира, выполняя задания КГБ, партии и правительства, за что был награжден орденом Трудового Красного Знамени (по свидетельству некоторых историков был представлен или даже получил орден Ленина). В сотрудничестве с КГБ сознался, обосновывая его тем, что «такое было время». В независимой Украине был обвинен в финансовых аферах, сокрытии денег Компартии, связях с репрессивными органами и партноменклатурой, в аморальной для монаха образе жизни и т.д. – и по совокупности доказанных церковных преступлений в 1992 году на Харьковской соборе УПЦ был изгнан из церковного руководства и расстрижен в монахе (затем – анафематствован). Однако, пользуясь связями с КГБ и старой дружбой с многолетним куратором атеистической работы в ЦК КПУ Леонидом Кравчуком, ставшим президентом Украины, сумел утащить церковную кассу и основать «свою» «церковь» (так называемую УПЦ-КП), которая никем не признана, но паразитирует на православной собственности. Себя в ней он числит «святейшим патриархом Филаретом». Генеральная прокуратура Украины дважды снимала УПЦ-КП с регистрации как незаконно созданную структуру, но всякий раз, благодаря чекистским связям, Михаил Антонович избегал тюрьмы и сумы.
Несмотря на вышеизложенное, СБУ не первый раз незаконно передает своему старшему товарищу ворованное. Почему, спрашивается, украденную икону надо дарить Денисенко-Филарету, а не возвращать храму, из которого она украдена, пусть даже он и львовский?

30.10.2008. СТАМБУЛ. Состоялась встреча президента Украины с Константинопольским Патриархом Варфоломеем
Во время визита в резиденцию Константинопольского патриархата в Фанаре Президент Украины Виктор Ющенко выразил признательность Патриарху Константинопольскому Варфоломею за участие в торжественном праздновании 1020-летия Крещения Киевской Руси. По словам Президента, визит этим летом Его Святейшества Варфоломея I произвел сильное впечатление на православное население Украины, дал уверенность в действенной помощи в создании Украинской поместной православной церкви. Президент подчеркнул, что для украинского народа проведение этой встречи в Киеве будет иметь большое значение, поскольку засвидетельствует неразрывную связь с мировым православным сообществом. Виктор Ющенко сообщил также о мероприятиях, посвященных 75-й годовщине Голодомора в Украине, и попросил Патриарха Варфоломея обратиться к Предстоятелям Поместных Православных Церквей о проведении в этот день поминальных молебнов.
Сайт президента Украины

28.10.2008. СТАМБУЛ. Виктор Ющенко предложил провести Всеправославное совещание в 2009 году в Киеве
С учетом того, что празднование 1020-летия Крещения Киевской Руси получило высокую оценку со стороны Константинопольского патриархата, глава Украинского государства высказался о целесообразности предложения провести следующее Всеправославное совещание в 2009 году в Свято-Софийском соборе в Киеве.
Президент подчеркнул, что для украинского народа проведение этой встречи в Киеве будет иметь большое значение, поскольку засвидетельствует нашу неразрывную связь с мировым православным сообществом.
«ForUm»
24.09.2008. КИЕВ. В. Ющенко пообещал иудеям содействовать в возвращении их культовых сооружений
Президент Украины Виктор Ющенко пообещал еврейской общине страны поддержку в вопросе возращения ей недвижимости. «Моя непоколебимая позиция – все духовные объекты должны быть переданы соответственно Церкви, общине (еврейской – «ИФ»). Это обязанность государства», – сказал В. Ющенко на встрече с руководителями еврейских организаций США, сообщает пресс-служба президента.
В ходе встречи В. Ющенко отдельно отметил совместную работу, которую украинская сторона проводит с израильской относительно благоустройства еврейской общины в Украине. Он, в частности, обратил внимание на то, что ежегодно увеличивается количество паломников, приезжающих в Украину к святым местам иудеев.
Президент Украины вручил государственные награды самым активным представителям еврейской общины США, деятельность которых направлена на укрепление стратегического украинско-американского партнерства. Государственных наград были удостоены исполнительный директор Американского еврейского комитета Дэвид Харрис и директор Национальной конференции по вопросам советского еврейства Марк Левин.
В. Ющенко поблагодарил еврейские организации за поддержку евроатлантических устремлений Украины.
Интерфакс-Религия

02.10.2008. КИЕВ. Власти столицы передали Спаса на Берестове Киево-Печерской Лавре
Киевский городской совет передал в бесплатное пользование Украинской Православной церкви церковь Преображення (Спаса на Берестове), которая принадлежала Киево-Печерскому заповеднику и является памятником национального значения.
Как передает корреспондент УНИАН, за соответствующее решение проголосовал 91 из 114 присутствующих в зале депутатов Киевсовета.
Вместе с церковью переданы сторожка при входе в Гостиный двор монастыря и Часовая Южная башня.
Во время обсуждения этого вопроса выступил генеральный директор Национального Киево-Печерского заповедника Сергей Кролевец.
Он отметил, что церковь была построена еще в XI-XII веках. Долгое время она пребывала закрытой, непригодной для проведения богослужений, а теперь именно с этой целью УПЦ просит эту церковь в пользование.
С. Кролевец пояснил, что для того чтобы проводить в ней богослужения, необходимо провести строительные работы, которые могут разрушить уникальные древние фрески XI-XII веков. Сейчас эти фрески закрыты росписями XVII века.
На сессии была озвучена информация, что государство не выделяет средства на ее содержание. По убеждению депутатов, передача церкви мужскому монастырю Киево-Печерской лавры, наоборот, поможет сберечь ее и уникальные фрески.

13.10.2008. КИЕВ. Христианские Церкви призывают политиков к сотрудничеству во благо Украины
В Обращении, принятом 7 октября 2008 года на встрече глав и представителей Церквей, выражен взгляд на проблему обострения политического противостояния в Украине и возможные пути его преодоления. Они призывают политиков и государственных деятелей найти формы сотрудничества во благо Украины. Вместе с тем они обратились к украинцам с призывом к взаимопониманию ради избежания вооруженных противостояний, к труду на благо Украины и предостерегают народ от разочарования. Обращение подписали управделами УПЦ архиепископ Белоцерковский и Богуславский Митрофан, лидер униатов кардинал Любомир Гузар, епископ римско-католической Церкви Маркиян (Трофимьяк), руководители украинских баптистов, евангелистов, пятидесятников, лютеран, а также отлученный от Церкви Михаил Денисенко (Филарет).

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/obrashchenie_rukovoditeley_hristianskih_tserkvey_ukraini_k_ukrainskomu_narodu/feed/ 0 В Священном Синоде УПЦ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/v_svyashchennom_sinode_upts_8/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/v_svyashchennom_sinode_upts_8/#comments Mon, 01 Dec 2008 12:13:26 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22212 Подробней...]]>
12.11.2008. КИЇВ. Відбулось засідання Священного Синоду УПЦ
У Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви.
У засіданні взяли участь: митрополит Харківський і Богодухівський Никодим, митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел, митрополит Луганський і Алчевський Іоанникій, митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней, архієпископ Хустський і Виноградівський Марк, архієпископ Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор, єпископ Олександрійський і Світловодський Пантелеімон, архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан — керуючий справами УПЦ.

СЛУХАЛИ: інформацію Його Блаженства, Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, про візит делегації Української Православної Церкви до Стамбула та про участь у Зібранні Предстоятелів Помісних Православних Церков.
Зустріч Предстоятелів Помісних Православних Церков відбувалася в рамках відзначення року святого апостола Павла. Підсумком роботи форуму стало ухвалення Послання Предстоятелів Помісних Православних Церков. Найважливішою подією Зібрання та свідченням єдності православного світу стала спільна Літургія в неділю, 12 жовтня, у Свято-Георгіївському храмі. Богослужіння очолив Вселенський Патріарх Варфоломій. Серед інших йому співслужив і Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир.
Під час свого перебування в Стамбулі Блаженніший Митрополит Володимир від імені Священного Синоду Української Православної Церкви передав Предстоятелям і представникам усіх Помісних Православних Церков лист з проханням соборно посприяти вирішенню проблем українського Православ’я. У посланні, зверненому до Предстоятелів всіх Православних Церков, містилося прохання підтримати зусилля Української Православної Церкви у справі відновлення церковної єдності в Україні й виробити єдину позицію щодо шляхів подолання існуючих церковних розділень.

УХВАЛИЛИ:
1. Інформацію прийняти до уваги.
2. Схвалити результати Зібрання (Синаксису) Предстоятелів Помісних Православних Церков.
3. Підтримати ініціативи Предстоятеля Української Православної Церкви, спрямовані на подолання розколів в українському Православ’ї.
4. Висловити сподівання, що завдяки спільним конструктивним зусиллям Помісних Православних Церков та їхній молитовній підтримці ініціатив Української Православної Церкви церковні розколи в Україні будуть подолані.

СЛУХАЛИ: інформацію Його Блаженства, Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, про лист Блаженнішого Митрополита Варшавського і всієї Польщі Савви, що надійшов на адресу Предстоятеля УПЦ :
”Его Блаженству, Блаженнейшему Владимиру,
Митрополиту Киевскому и всея Украины
Ваше Блаженство, дорогой о Господе Владыко Митрополит!
Приветствую Вас в духе братской любви во Иисусе Христе.
В ответ на Ваше обращение, направленное Предстоятелям Поместных Православных Церквей от 11.Х.2008 г., настоящим свидетельствую полное понимание сложившегося церковного положения на Украине Польской Православной Церкви и её поддержку Вашим стараниям, направленным на ликвидацию ненормального канонического неустройства, нарушающего здоровую церковно-литургическую жизнь православного украинского народа.
Отсутствие единства в недрах Православной Церкви Украины является нашей общей болью и заботой. Поэтому необходимо всем нам в полном согласии и с ответственностью включиться в правильное экклезиологическо-каноническое решение существующего беспорядка.
Кажется нам, что первым долгом, в согласии с Предстоятелем Московского Патриархата, необходимо решить вопрос объединения всех раскольнических групп с Украинской Православной Церковью. В основе этого труда объединения должна лежать верность канонической норме Православной Церкви. Украинская Православная Церковь вполне обладает всеми возможностями, дабы провести такой труд и при поддержке Поместных Православных Церквей и помощи Божией достигнуть желаемого всеми нами церковного единства.
Желая Вашему Блаженству богатых милостей от Пастыреначальника Господа нашего Иисуса Христа, остаюсь с братской любовью.
†Савва
Митрополит Варшавский и всея Польши”
УХВАЛИЛИ:
1. Інформацію прийняти до уваги.
2. Скласти подяку Предстоятелю, єпископату, духовенству та вірним Польської Православної Церкви за підтримку канонічної Української Православної Церкви та розуміння проблеми розколу українського православ’я.

МАЛИ МІРКУВАННЯ щодо відзначення в поточному році скорботної дати – 75-х роковин голодомору в Україні.
УХВАЛИЛИ:
1. Направити відповідне звернення до єпископату, духовенства та вірних Української Православної Церкви.
2. 22-23 листопада 2008 р. провести в єпархіях УПЦ жалобні поминальні заходи за жертвами голодомору.
3. За Божественною літургією та іншими заупокійними богослужіннями (панахиди, літії) в заупокійній єктенії додати слова „…о упокоении душ усопших рабов Божиих от глада и пагубы безбожною властию уморенных…».

СЛУХАЛИ: інформацію Керуючого справами Української Православної Церкви Преосвященного Митрофана, архієпископа Білоцерківського і Богуславського, про візит до Києва делегації Польської Православної Церкви на інаугураційну церемонію вручення Блаженнішому Митрополиту Варшавському і всієї Польщі Савві звання доктора Київської Духовної Академії «Honoris Causa».
Довідка: Рішенням Вченої Ради Київської Духовної Академії від 30 травня 2008 року (журнал № 70) Предстоятелю Польської Православної Церкви Блаженнішому Митрополиту Варшавському і всієї Польщі Савві було присвоєно звання доктора Київської Духовної Академії «Honoris Causa». Інаугураційна церемонія вручення наукового звання відбулася 28 жовтня 2008 року в Актовій залі Київської духовної академії. За станом здоров’я Блаженніший Митрополит Савва особисто не зміг прибути до Києва, тому делегацію очолив Преосвященний архієпископ Люблінський і Холмський Авель. До складу делегації також увійшли Преосвященний єпископ Семятицький Георгій та архієпископ Польської Старокатолицької Церкви Віктор Височанський.
УХВАЛИЛИ:
1. Інформацію прийняти до уваги.
2. Висловити задоволення високим рівнем дружних стосунків між Українською та Польською Православними Церквами та вважати важливим подальший розвиток взаємовідносин на благо народів наших країн.
3. Вознести молитви до Бога про здоров’я Блаженнішого Митрополита Варшавського і всієї Польщі Савви.

СЛУХАЛИ: інформацію Його Блаженства, Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, щодо прохання Блаженнішого Папи і Патріарха Олександрійського і всієї Африки Феодора ІІ про прийняття для служіння в Свято-Троїцькому храмі міста Одеси клірика Олександрійської Православної Церкви.
Довідка: Блаженніший Папа і Патріарх Олександрійський і всієї Африки Феодор ІІ звернувся до Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з листом, в якому просив відновити традицію звершення грецькими кліриками служіння в Свято-Троїцькому храмі міста Одеси.
До перенесення з Одеси до Москви Представництва Олександрійського Патріарха при Патріархові Московському і всієї Русі Свято-Троїцький храм міста Одеси був місцем служіння представників Олександрійської Православної Церкви. Свого часу Блаженніший Патріарх Феодор особисто звершував служіння в цьому храмі, історично пов’язаному з грецькою громадою міста.
Отримавши листа від Предстоятеля Олександрійської Православної Церкви, Блаженніший Митрополит Володимир звернувся з відповідним запитом до Керуючого Одеською єпархією Преосвященного Агафангела, митрополита Одеського і Ізмаїльського, який відповів, що зі свого боку не має заперечень щодо відрядження у Свято-Троїцький храм міста Одеси клірика Олександрійської Православної Церкви для постійного служіння.
УХВАЛИЛИ: схвально поставитися до прохання Блаженнішого Папи і Патріарха Олександрійського і всієї Африки Феодора ІІ і благословити прийняти у клір Свято-Троїцького храму міста Одеси клірика Олександрійської Православної Церкви.

СЛУХАЛИ: інформацію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України про стан фінансування будівництва кафедрального собору Воскресіння Христового у місті Києві.
УХВАЛИЛИ: для координації збору коштів та контролю за їх використанням утворити Фінансову комісію будівництва кафедрального собору Воскресіння Христового у складі:
– Преосвященний Павел, архієпископ Вишгородський, вікарій Київської Митрополії;
– Преосвященний Пантелеімон, єпископ Васильківський, вікарій Київської Митрополії;
– Протоієрей Віталій Косовський;
– Архімандрит Діонісій (Константинов);
– Архімандрит Феодосій (Снігірьов).
Для ефективної роботи комісії голова парафіяльної ради і бухгалтер кафедрального собору Воскресіння Христового щомісяця звітують перед членами комісії про надходження коштів та їх використання.

СЛУХАЛИ: інформацію Керуючого справами Української Православної Церкви Преосвященного Митрофана, архієпископа Білоцерківського і Богуславського, про порядок звершення Всеукраїнських хресних ходів.
УХВАЛИЛИ:
1. Всеукраїнською хресною ходою вважати таку хресну ходу, що проходить територією трьох і більше єпархій та має значення, яке є актуальним в масштабах всієї Української Православної Церкви.
2. Всеукраїнські хресні ходи звершувати тільки за благословенням Священного Синоду Української Православної Церкви.
3. Організатори Всеукраїнських хресних ход мають подавати відповідну заявку до Управління справами Української Православної Церкви не пізніше ніж за місяць до проведення ходи. Заявка має містити інформацію про організаторів та учасників, святині, що супроводжуватимуть ходу, мету проведення, джерела фінансування тощо.
4. За результатами проведення Всеукраїнських хресних ход організатори складають звіт, що подається Керуючому справами Української Православної Церкви, який в свою чергу відповідним чином інформує Священний Синод Української Православної Церкви.
5. Жодна хресна хода: Всеукраїнська чи така, що організується єпархіями, парафіями, монастирями, братствами, сестринствами тощо, – не може проходити під політичними гаслами або бути присвячена подіям політичного життя.

МАЛИ МІРКУВАННЯ про діяльність Союзу православних братств України (Всеукраїнського православного братства в ім’я святого Архістратига Божого Михаїла, Всеукраїнського православного братства Олександра Невського) та деяких інших громадських організацій мирян («Православная общественность Одессы», «Духовно-патриотический союз “Новороссия”), а також про відео- та про друковану продукцію, що розповсюджується за благословенням Преосвященного єпископа Іполита (Хилька).
Довідка: Союзом православних братств України (Всеукраїнським православним братством в ім’я святого Архістратига Божого Михаїла, Всеукраїнським православним братством Олександра Невського) та деякими іншими громадськими організаціями мирян розповсюджуються ідеї та літургійні обряди, які суперечать правилам і вченню Православної Церкви. Серед таких ідей та обрядів особливо слід відзначити:
• ідею канонізації московського царя Івана Грозного та Г.Є. Распутіна, що була піддана осуду Архієрейським Собором Руської Православної Церкви 3-8 жовтня 2004 року;
• так званий «чин всенародного покаяння», який, у прихованій формі відроджуючи єретичне вчення про «викупний подвиг царя», вимагає від віруючих каятися у недостатньому прославленні царської родини; поширюючи хибні есхатологічні страхи, закликає віруючих каятись у тому, що вони прийняли ідентифікаційний номер платника податків, новий паспорт, медичний поліс тощо, тобто безвідповідально спонукає чад Церкви до сектантства та асоціальної поведінки («чин всенародного покаяння» був засуджений Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм ІІ у зверненні до духовенства на Єпархіальних зборах м. Москви 24 грудня 2007 року).
З метою поширення цих ідей і положень Союзом православних братств України та іншими організаціями мирян («Православная общественность Одессы», «Духовно-патриотический союз „Новороссия» та ін.) проводяться хресні ходи без благословення Священноначалія, під час яких присутнім роздають «ікони» царя Івана Грозного та Г. Є. Распутіна, Божої Матері «Орлиные крылья», Божої Матері «Державна» із зображеним на іконі Г.Є. Распутіним, а також тексти виданого зазначеними організаціями «чину всенародного покаяння». З подібною метою Союз православних братств України розповсюджує газети «Дух христианина» та «Пасха Третьего Рима», які було заборонено розповсюджувати у храмах та монастирях постановою Священного Синоду Руської Православної Церкви від 15 квітня 2008 року (журнал № 32), оскільки діяльність цих видань визнана «шкідливою для Церкви, такою, що вносить у середовище православних християн дух неправди, розбрату та розділення».
Сіючи серед віруючих Української Православної Церкви смуту, непорозуміння та недовіру до Священноначалія, Союз православних братств України поширює звернення колишнього єпископа Діомида, діяльність якого засуджена Архієрейським Собором Руської Православної Церкви 24-29 червня 2008 року, а сам він позбавлений архієрейського сану постановою Священного Синоду Руської Православної Церкви від 6 жовтня 2008 року (журнал № 90); а також деякі друковані та відеовидання, які мають благословення колишнього єпископа Діомида та заштатного єпископа Української Православної Церкви Іполита (Хилька), звільненого на спокій постановою Священного Синоду Української Православної Церкви від 14 грудня 2007 року (журнал № 112).
Богословсько-канонічна комісія при Священному Синоді Української Православної Церкви за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира проаналізувала відеоматеріали та книги, що мають гриф «По благословению Преосвященного епископа Ипполита (Хилько)». Комісія констатувала, що ці видання містять пропаганду «чину всенародного покаяння» та інших псевдоцерковних послідувань Таїнства сповіді, вчення про викупний характер смерті царя Миколи II, підтримку ідеї канонізації царя Івана Грозного та Г.Є. Распутіна, проповідь недовіри до церковної ієрархії, наклепи на адресу Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Сергія (Страгородського), нагнітання паніки та страху у зв’язку з персональною ідентифікацією громадян та новими документами, пропаганду хибної есхатології.
Розповсюджуючи зазначені видання і влаштовуючи відповідні маніфестації, Союз православних братств України в такий спосіб висловлює підтримку діяльності Преосвященного єпископа Іполита (Хилька) та колишнього єпископа Діомида. Розповсюджувані Союзом православних братств України за благословенням цих осіб видання завдають великої шкоди просвітницько-місіонерській діяльності Церкви.
Крім того, Союз православних братств України продовжує брати участь у самочинних акціях, які проходять під політичними гаслами, що заборонено Статутом про управління Української Православної Церкви (розділ XІ, п. 2), а також суперечить постанові Священного Синоду Української Православної Церкви від 18 квітня 2008 року (журнал № 21, п.3).
УХВАЛИЛИ:
1. Засудити політичне спрямування діяльності Союзу православних братств України (Всеукраїнського православного братства в ім’я святого Архістратига Божого Михаїла, Всеукраїнського православного братства Олександра Невського) та деяких інших громадських організацій мирян («Православная общественность Одессы», «Духовно-патриотический союз “Новороссия”»), а також розповсюдження та пропагування Союзом православних братств України та іншими громадськими організаціями мирян ідей і літургійних обрядів, які суперечать правилам і вченню Православної Церкви, а саме:
• пропагування ідеї канонізації московського царя Івана Грозного та Г.Є. Распутіна;
• розповсюдження так званого «чину всенародного покаяння».
2. Висловити занепокоєння з приводу поширення Союзом православних братств України серед віруючих Української Православної Церкви звернень колишнього єпископа Діомида, діяльність якого була засуджена Архієрейським Собором Руської Православної Церкви 24-29 червня 2008 року, а сам він позбавлений архієрейського сану постановою Священного Синоду Руської Православної Церкви від 6 жовтня 2008 року (журнал № 90); а також інших видань, які мають благословення зазначеної особи та єпископа Іполита (Хилька), звільненого на спокій постановою Священного Синоду Української Православної Церкви від 14 грудня 2007 року (журнал № 122).
3. Просити Преосвященного єпископа Іполита (Хилька) утриматися від надання благословення на публікацію книг, періодичних видань та відеоматеріалів, які містять згадані вище хибні еклезіологічні, сотериологічні та есхатологічні погляди, що суперечать віровченню Православної Церкви.
4. Керуючись Статутом про управління Української Православної Церкви (розділ XI, пункт 5), відкликати благословення на діяльність Союзу православних братств України.
5. Підтримуючи ініціативи духовенства і мирян щодо проведення хресних ходів, які є видимим проявом віри та благочестя народу Божого, водночас звернути увагу на необхідність організації і проведення їх за благословенням Священноначалія та в рамках церковної дисципліни.
6. Закликати православні братства та інші мирянські організації у своїй діяльності керуватися віровченням Православної Церкви та святими канонами, діяти у послуху до Священноначалія Української Православної Церкви та згідно з власними Статутами і Статутом про управління Української Православної Церкви.

СЛУХАЛИ: рапорт Голови Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді Української Православної Церкви Преосвященного Євлогія, єпископа Кременчуцького і Лубенського, про богословсько-канонічний аналіз відео- та друкованої продукції, що розповсюджується за благословенням Преосвященного єпископа Іполита (Хілька).
УХВАЛИЛИ:
1. Уповноважити Керуючого справами Української Православної Церкви Преосвященного Митрофана, архієпископа Білоцерківського і Богуславського, довести до відома Преосвященного єпископа Іполита (Хілька) висунуті проти нього звинувачення, що викладені в рапорті Голови Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді Української Православної Церкви;
2. Преосвященному єпископу Іполиту (Хільку) на черговому засіданні Священного Синоду УПЦ, що відбудеться 22 листопада 2008 р., особисто дати пояснення стосовно висунутих щодо нього обвинувачень;
3. Остаточне міркування щодо діяльності Преосвященного єпископа Іполита (Хілька) мати на черговому засіданні Священного Синоду УПЦ, що відбудеться 22 листопада 2008 р.

СЛУХАЛИ: рапорт Преосвященного Луки, архієпископа Конотопського і Глухівського, про встановлення місцевого святкування Варгольській іконі Божої Матері, що знаходиться в м. Путивлі, та Дубовицькій іконі Божої Матері, що знаходиться в м. Кролевець Сумської області.
УХВАЛИЛИ:
1. Благословити місцеве святкування Варгольській та Дубовицькій іконам Божої Матері в межах Конотопської єпархії;
2. Святкування Варгольській іконі Божої Матері звершувати 30 липня/10 серпня та в десяту п’ятницю по Пасці;
3. Святкування Дубовицькій іконі Божої Матері звершувати в десяту п’ятницю по Пасці.

СЛУХАЛИ: рапорт Голови Церковного суду Української Православної Церкви Преосвященного Онуфрія, митрополита Чернівецького і Буковинського, про судові діяння щодо стану справ в Свято-Георгіївському жіночому монастирі с. Кочержинці Уманської єпархії, пов’язані зі звільнення ігумені Рафаїли (Горбань) з посади настоятельки Свято-Георгіївського жіночого монастиря с. Кочержинці Уманської єпархії.
УХВАЛИЛИ: поновити ігуменю Рафаїлу (Горбань) на посаді настоятельки Свято-Георгіївського жіночого монастиря с. Кочержинці Уманської єпархії.
СЛУХАЛИ: інформацію Його Блаженства, Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, про відкриття жіночого монастиря на честь ікони Божої Матері „Відрада і Утішання” в с. Велика Ольшанка Васильківського району Київської області.
УХВАЛИЛИ: благословити відкриття жіночого монастиря на честь ікони Божої Матері „Відрада і Утішання” в с. Велика Ольшанка Васильківського району Київської області.

СЛУХАЛИ: рапорт Преосвященного Єлисея, єпископа Бердянського і Приморського, про відкриття Свято-Михайлівського жіночого монастиря в с. Верхній Токмак Чернігівського району Запорізької області та про затвердження настоятелькою монастиря монахині Аркадії (Бляшук) з возведенням в сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою.

УХВАЛИЛИ:
1. Благословити відкриття Свято-Михайлівського жіночого монастиря в с. Верхній Токмак Чернігівського району Запорізької області.
2. Затвердити монахиню Аркадію (Бляшук) настоятелькою Свято-Михайлівського жіночого монастиря в с. Верхній Токмак Чернігівського району Запорізької області з возведенням в сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою.

МАЛИ МІРКУВАННЯ щодо призначення вікарія Київської Митрополії.
УХВАЛИЛИ:
1. Єпископом Городницьким, вікарієм Київської Митрополії, бути архімандриту Александру (Нестерчуку), наміснику Городницького Свято-Георгіївського ставропігійного чоловічого монастиря.
2. Наречення та хіротонію архімандрита Александра (Нестерчука) в єпископа Городницького, вікарія Київської Митрополії, звершити в Городницькому Свято-Георгіївському ставропігійному чоловічому монастирі.

СЛУХАЛИ: рапорт Преосвященного Василія, архієпископа Запорізького і Мелітопольського, про призначення вікарного єпископа Запорізької єпархії.
УХВАЛИЛИ:
1. Єпископом Вільнянським, вікарієм Запорізької єпархії, бути архімандриту Іосифу (Масленнікову), клірику Запорізької єпархії.
2. Наречення та хіротонію архімандрита Іосифа (Масленнікова) в єпископа Вільнянського, вікарія Запорізької єпархії, звершити в м. Києві.

СЛУХАЛИ: рапорт Голови Церковного суду Української Православної Церкви Преосвященного Онуфрія, митрополита Чернівецького і Буковинського, про судові діяння щодо стану справ у Сумській єпархії.
УХВАЛИЛИ:
1. Звільнити Преосвященного Іларія (Шишковського), єпископа Сумського і Охтирського, від управління Сумською єпархією;
2. Преосвященного Іоанна (Сіопко), архієпископа Херсонського і Таврійського, звільнити від управління Херсонською єпархією та призначити його архієпископом Сумським і Охтирським, Керуючим Сумською єпархією;
3. Єпископом Херсонським і Таврійським, Керуючим Херсонською єпархією призначити Преосвященного єпископа Іларія (Шишковського);
4. Затвердити Указ Керуючого Сумською єпархією (№ 16 від 15. 04. 2008г.) щодо звільнення протоієрея Георгія Бавикіна з посади настоятеля Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Суми;
5. За порушення церковної дисципліни заборонити клірика Сумської єпархії протоієрея Георгія Бавикіна у священнослужінні строком на три роки до повного розкаяння;
6. Настоятелем Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Суми призначити Керуючого Сумською єпархією архієрея.

СЛУХАЛИ: рапорт Голови Синодального відділу релігійної освіти та катехизації УПЦ Преосвященного Єфрема, архієпископа Криворізького і Нікопольського, про звільнення його з посади Голови Синодального відділу релігійної освіти та катехизації.
УХВАЛИЛИ:
1. Звільнити Преосвященного Єфрема, архієпископа Криворізького і Нікопольського, з посади Голови Синодального відділу релігійної освіти та катехизації, висловивши йому подяку за понесені труди;
2. Головою Синодального відділу релігійної освіти та катехизації призначити Преосвященного Іларія, єпископа Херсонського і Таврійського.

МАЛИ МІРКУВАННЯ щодо розподілу Сімферопольської єпархії на дві самостійні.
УХВАЛИЛИ:
1. Утворити Джанкойську єпархію, виділивши її зі складу Сімферопольської єпархії.
2. У Сімферопольській єпархії залишаються наступні адміністративні одиниці АР Крим: м. Алушта, Бахчисарайський р-н, Білогірський р-н, м. Євпаторія, м. Керч, Кіровський р-н, Ленінський р-н, Сакський р-н, м. Сімферополь, Сімферопольський р-н, м. Судак, м. Феодосія, Чорноморський р-н, м. Севастополь;
3. До Джанкойської єпархії віднести наступні райони АР Крим: Джанкойський, Красногвардійський, Красноперекопський, Нижньогірський, Первомайський, Роздольненський, Совєтський.
4. Залишити за Преосвященними Сімферопольської єпархії титул „Сімферопольський і Кримський”;
5. Преосвященним Джанкойської єпархії іменуватись „Джанкойський і Роздольненський;
6. Залишити управління Сімферопольською єпархією за Преосвященним митрополитом Лазарем (Швецьом);
7. Єпископом Джанкойським і Роздольненським бути архімандриту Нектарію (Фролову), клірику Рівненської єпархії.
8. Наречення та хіротонію архімандрита Нектарія (Фролова) в єпископа Джанкойського і Роздольненського звершити в м. Києві.

МАЛИ МІРКУВАННЯ щодо стану справ в Уманській єпархії.
УХВАЛИЛИ:
1. Звільнити Преосвященного Антонія (Боровика), єпископа Уманського і Звенигородського, від управління Уманською єпархією.
2. Звільнити Преосвященного Пантелеімона (Бащука), єпископа Олександрійського і Світловодського, від управління Олександрійською єпархією та призначити його єпископом Уманським і Звенигородським, Керуючим Уманською єпархією;
3. Єпископом Олександрійським і Світловодським призначити Преосвященного єпископа Антонія (Боровика).

† Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви

† Никодим, митрополит Харківський і Богодухівський
† Агафангел, митрополит Одеський та Ізмаїльський
† Іоанникій, митрополит Луганський і Алчевський
† Онуфрій, митрополит Чернівецький і Буковинський
† Іриней, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський
† Марк, архієпископ Хустський і Виноградівський
† Феодор, архієпископ Кам’янець-Подільський і Городоцький
† Пантелеімон, єпископ Олександрійський і Світловодський
† Митрофан, архієпископ Білоцерківський і Богуславський — Керуючий справами УПЦ

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/v_svyashchennom_sinode_upts_8/feed/ 0 Рождественское Послание Блаженнейшего Митрополита Владимира архипастырям, пастырям, монашеству и всем чадам Украинской Православной Церкви http://pravoslavye.org.ua/2008/12/rozhdestvenskoe_poslanie_blazhenneyshego_mitropolita_vladimira_arhipastiryam_pastiryam_monashestvu_i_vsem_chadam_ukrainskoy_pravoslavnoy_tserkvi/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/rozhdestvenskoe_poslanie_blazhenneyshego_mitropolita_vladimira_arhipastiryam_pastiryam_monashestvu_i_vsem_chadam_ukrainskoy_pravoslavnoy_tserkvi/#comments Mon, 01 Dec 2008 11:59:49 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=23978 Подробней...]]> Стихира на литии
Возлюбленные о Господе архипастыри, досточтимые пастыри,
честное во Христе монашество, боголюбивые миряне, братья и сестры!

Разделяя ныне с каждым из вас радость великого праздника, от всего сердца поздравляю всех с этим дивным торжеством Неба и земли — с Рождеством Господа и Бога и Спаса нашего Иисуса Христа!
Сын Божий ныне с нами на земле! “Днесь Христос раждается, днесь Безначальный начинается, Силы Небесныя радуются, и земля с человеки веселится…” (стихира праздника). Весь мир в эти святые дни затаил дыхание, ибо вновь из разверстых небес доносится пение ангельского славословия: “Слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение” (Лк. 2: 14). Верим, что это ликование Бесплотных Сил находит отзыв в каждом христианском сердце. Ибо благодатный мир, принесенный родившимся Господом, озаряет сегодня и наши души. Христос примирил с Собою человечество, не вменяя людям их прегрешений, и дал всем им слово примирения (см.: 2 Кор. 5: 19). Вместе с Ангелами мы воспеваем славу в вышних Богу, ибо в воплощении Сына Божия открылась вся глубина премудрости Божией, спасающей погибающее, восстанавливающей падшее, обновляющей истлевшее. Празднуя Рождество Христово, мы исполняемся благодарности Богу, Который не оставил человека, но так возлюбил мир, “что отдал Сына Своего Единородного, дабы всякий верующий в Него, не погиб, но имел жизнь вечную” (Ин. 3: 16). Мы свидетельствуем также, что Иисус Христос “есть мир наш, соделавший из обоих одно и разрушивший стоявшую посреди преграду, упразднив вражду… и, придя, благовествовал мир” (Еф. 2: 14–15, 17).
Сегодня, когда наше общество погружено в житейские земные заботы, охвачено беспокойством и целиком занято борьбой в поисках лучшего завтрашнего дня, мы всем своим существом ощущаем крайнюю необходимость прислушаться к голосу пришедшего в мир Спасителя, призывающего: “Придите ко Мне, все труждающиеся и обремененные, и Я успокою вас” (Мф. 11: 28). Все, что в человеческой душе возвышается над суетой и беспокойством повседневности, все, что создается не для сиюминутных потребностей, а служит для вечности — все это является плодом мира Христова. Как никогда ранее, человеку необходимо ощутить в сердце своем ту поистине детскую радость и блаженный мир, которые низошли некогда на простых пастухов, услышавших благую весть в Вифлеемском небе (Лк. 2: 8–14).
Младенец Христос родился в бедности, простоте и в глубоком смирении. Сын Божий разделил с нами наше человеческое естество, чтобы освободить Адама от прежде бывшей клятвы и примирить нас с Богом.
Святой евангелист Иоанн говорит нам, что “Свет во тьме светит, и тьма не объяла его” (Ин. 1:5). Православный народ, просвещенный Духом Святым, несет этот Свет в своих сердцах. Поэтому, несмотря на тьму окружающего нас мира, мы не можем не радоваться. Ибо этот Свет освещает нам путь новой жизни, жизни во Христе, и из наших сердец, из наших уст раздается ныне праздничное ликование: “Христос раждается — славите!”
В прошлом году мы молитвенно отметили знаменательную дату — 1020-летие Крещения Руси. Предстоятели и представители всех Православных Церквей мира, собравшись для совместной молитвы в древнем Киеве — матери городов Русских, засвидетельствовали нам свою братскую любовь и поддержку. Благодаря празднованию юбилея Крещения нашего народа мы не только вспомнили нашу общую историю. Собравшись вместе на берегах Днепра, у нашей общей крещальной купели, в которой родилась великая православная душа нашего народа, мы вновь ощутили крепость тесных братских уз, дух единства во Христе, сплотившего всех нас. Нам важно сегодня сохранить это чувство братского единения, не потерять тот духовный залог, который наши предки вынесли из днепровской купели.
Ушедший год принес нам и скорбное событие. Ушел из жизни Святейший Патриарх Московский и всея Руси Алексий II. Вся его жизнь была посвящена беззаветному служению высоким христианским идеалам, любви к Богу и ближнему. Он отдал всего себя без остатка на служение Святой Церкви, действительно став пастырем добрым для своей многочисленной паствы. То, как народ Божий отозвался на смерть своего Предстоятеля, свидетельствует, что само служение Святейшего коснулось каждого христианского сердца, никого не оставив равнодушным. Поистине исполнились слова апостола: “Когда вы стали рабами Богу, плод ваш есть святость, а конец — жизнь вечная” (Рим. 6: 22).
Отрешимся ныне от земных забот и переживаний и прислушаемся к голосам Ангелов, возвещающим миру истинную, небывалую радость. Это благовестие принесло величайшую духовную радость всей твари, потому что сегодня нам даровано исполнение спасения, которого на протяжении многих поколений праотцы с нетерпением ожидали, пророки предвещали, и праведники чаяли видеть. Какова же радость для нас, и каково должно быть наше веселие! Празднуя этот радостный день, Святая Церковь призывает нас: “Придите, возрадуемся Господеви, настоящую тайну сказующе!” (стихира праздника).
Радуясь вместе со всем миром, с Ангелами славословя, с волхвами поклоняясь рождшемуся Богомладенцу, возвеселимся святой рождественской радостью! Желаю всем боголюбивым чадам Святой Православной Церкви мира и радости о Господе! Ангел возвестил нам ныне “радость велию… ибо родися Спаситель Христос Господь” (Лк. 2, 10–11). Аминь.

Рождество Христово
2008 / 2009 г.
г. Киев

† Владимир,
Митрополит Киевский и всея Украины,
Предстоятель Украинской Православной Церкви

Різдвяне Послання Блаженнішого Митрополита Володимира архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім чадам Української Православної Церкви

“Небо і земля нині пророчо нехай звеселяться,
Ангели і пророки духовно нехай торжествують,
Бог бо у плоті явився в пітьмі та мороці сущим,
народившись від Діви…”

Стихира на литии
Возлюблені у Господі архіпастирі, високоповажні пастирі,
чесне у Христі чернецтво,
боголюбні миряни, брати й сестри!

Розділяючи нині з кожним із вас радість великого свята, від щирого серця вітаю усіх із цим дивним торжеством Неба і землі — з Різдвом Господа і Бога і Спаса нашого Іісуса Христа!
Син Божий нині з нами на землі! “Нині Христос рождається… нині Безначальний починається… Сили Небесні радіють, і земля з людьми веселиться…” (стихира свята). Весь світ у ці святі дні затамував подих, бо знову з небес, що відкрилися нині, чути спів ангельського славослов’я: “Слава у вишніх Богу і на землі мир, у людях благовоління” (Лк. 2: 14). Віримо, що ця радість Безплотних Сил знаходить відгук у кожному християнському серці. Бо благодатний мир, принесений новонародженим Господом, осяває сьогодні й наші душі. Христос примирив із Собою людство, не ставлячи за провину людям їхніх гріхів, і дав їм слово примирення (2 Кор. 5: 19). Разом з Ангелами ми співаємо славу у вишніх Богу, бо у втіленні Сина Божого відкрилася вся глибина премудрості Божої, яка рятує те, що гине, піднімає те, що занепало, оновлює те, що зітліло. Святкуючи Різдво Христове, ми сповнюємося вдячністю до Бога, Який не полишив людину, бо так возлюбив світ, “що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3: 16). Ми свідчимо також, що Іісус Христос “є мир наш, Котрий створив з обох одне і зруйнував перегороду, знищивши ворожнечу… і, прийшовши, благовіствував мир” (Єф. 2: 14–15, 17).
Сьогодні, коли наше суспільство переймається житейськими земними турботами, коли воно пройняте занепокоєнням і цілковито поринуло у боротьбу в пошуках кращого завтрашнього дня, ми усім своїм єством відчуваємо особливу потребу прислуховуватися до голосу Спасителя, Який прийшов у світ, і зве: “Прийдіть до Мене, всі струджені й обтяжені, і Я заспокою вас” (Мф. 11: 28). Усе, що в людській душі підноситься над суєтністю і турботами повсякденності, усе, що робиться не для сьогоденних потреб, а служить для вічності — усе це є плодом миру Христового. Як ніколи раніше людині необхідно відчути у серці своєму ту справді дитячу радість і блаженний мир, що охопили колись простих пастухів, які почули благу вість з Віфлеємського неба (Лк. 2: 8–14).
Немовля Христос народився у бідності, простоті та в глибокому смиренні. Син Божий розділив з нами наше людське єство, щоб звільнити Адама від колишньої клятви і примирити нас з Богом.
Святий євангеліст Іоанн говорить нам, що “Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його” (Ін. 1: 5). Православний люд, просвітлений Духом Святим, несе це Світло у своїх серцях. Тому, незважаючи на пітьму навколишнього світу, ми не можемо не радіти. Бо це Світло освітлює нам шлях нового життя, життя у Христі, і з наших сердець, і з наших вуст лунає нині святкове славослов’я: “Христос народжується — славте!”.
Минулого року ми молитовно відзначили знаменну дату — 1020-річчя Хрещення Русі. Предстоятелі та представники усіх Православних Церков світу, зібравшись для спільної молитви у древньому Києві — матері міст Руських, засвідчили нам свою братерську любов і підтримку. Завдяки святкуванню ювілею Хрещення нашого народу ми не лише пригадали нашу спільну історію. Зібравшись разом на берегах Дніпра, біля нашої спільної хрещальної купелі, в якій народилася велика православна душа нашого народу, ми знову відчули міцність тісних братерських уз, дух єдності у Христі, що згуртувала всіх нас. Для нас важливо сьогодні зберегти це почуття братерського єднання, не втратити тієї духовної запоруки, яку наші предки винесли з дніпровської купелі.
Рік, що минув, приніс нам і скорботну подію. Пішов з життя Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II. Усе його життя було присвячене самовідданому служінню високим християнським ідеалам, любові до Бога і ближнього. Він віддав усього себе до останку служінню Святій Церкві, дійсно став пастирем добрим для своєї численної пастви. Те, як народ Божий відгукнувся на смерть свого Предстоятеля, свідчить, що служіння Святішого торкнулося кожного християнського серця, нікого не залишивши байдужим. Воістину здійснилися слова апостола: “Коли ви стали рабами Богові, плід ваш є святість, а кінець — життя вічне” (Рим. 6: 22).
Відкинемо нині земні турботи та хвилювання і прислухаємося до голосів Ангелів, які сповіщають світові істинну, небувалу радість. Це благовістя принесло надзвичайну духовну радість усьому створінню, тому що сьогодні нам дароване здійснення спасіння, яке праотці протягом багатьох поколінь з нетерпінням очікували, пророки провіщали, і праведники сподівалися бачити. Яка ж радість для нас, і яким має бути наше торжество! Святкуючи цей радісний день, Свята Церква закликає нас: “Прийдіть, зрадіємо Господеві, справжню таємницю оповідаючи!” (стихира свята).
Радіючи разом з усім світом, з Ангелами славословлячи, з волхвами вклоняючись народженому Богонемовляті, звеселімося нині святою різдвяною радістю! Бажаю усім боголюбним чадам Святої Православної Церкви миру й радості у Господі! Ангел сповістив нам нині “велику радість… бо народився Спаситель Христос Господь” (Лк. 2: 10–11). Амінь.

Різдво Христове
2008 / 2009 р.
м. Київ

† Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/rozhdestvenskoe_poslanie_blazhenneyshego_mitropolita_vladimira_arhipastiryam_pastiryam_monashestvu_i_vsem_chadam_ukrainskoy_pravoslavnoy_tserkvi/feed/ 0 Послание Синода Белорусской Церкви по случаю юбилея Крещения Руси http://pravoslavye.org.ua/2008/12/poslanie_sinoda_belorusskoy_tserkvi_po_sluchayu_yubileya_kreshcheniya_rusi/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/poslanie_sinoda_belorusskoy_tserkvi_po_sluchayu_yubileya_kreshcheniya_rusi/#comments Mon, 01 Dec 2008 11:19:08 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22177 Подробней...]]> И все мы видим и свидетельствуем, что сегодня, как и столетия тому назад, сердца людей согревает надежда и память о том, что Святая Русь – это Дом Пресвятой Богородицы. И никогда Святая Русь не была ограничена этническими межами, национальными территориями или государственными пределами.
Послание Синода Белорусской Церкви по случаю юбилея Крещения Руси
Накануне торжеств в Минске по случаю 1020-летия Крещения Руси Синод Белорусской Православной Церкви опубликовал послание.
«Возлюбленные о Господе отцы, братия и сестры – клир, монашествующие и паства Белорусской Православной Церкви, дорогие соотечественники!
Два десятилетия назад произошло событие, положившее начало возрождению Православной Церкви на исторических землях Святой Руси и послужившее духовному преображению народов Руси Великой, Белой и Малой.
В 1988 году весь христианский мир пытался понять, чем станет 1000-летняя годовщина Крещения русичей в водах Днепра святым равноапостольным князем Владимиром? Будет ли празднование этой даты значимым лишь для узкого в те времена круга верующих людей, или же оно найдет более широкий отклик в обществе? Жива ли память народа о своих православных корнях и великой истории и ждёт ли она часа своего пробуждения?
Сама история ответила на эти вопросы в год 1000-летия Крещения Руси.
Семьдесят лет, которые предшествовали этой величественной дате, стали исполнением Библейского образа, явленного пророку Илие на горе Хорив (3 Цар. 19: 8-14). Так и революция была подобна большому и сильному вихрю, «раздирающему горы и сокрушающему скалы». Вслед за ней последовало коренное преобразование уклада жизни, сравнимое с землетрясением. А затем был огонь нескончаемой войны – войны друг с другом, с внешним врагом, с самими собой…
Святая Церковь на нашей земле выживала, буквально следуя словам Божественной книги Псалтири и повторяя их вслед за страждущим Псалмопевцем: «Буду я наблюдать за путями моими, чтобы не согрешать мне языком моим; буду обуздывать уста мои, доколе нечестивый предо мною. Я был нем и безгласен, и молчал даже о добром; и скорбь моя подвиглась».
Но вот в юбилейном году Крещения Руси с прореченной точностью стали сбываться и следующие строки тридцать восьмого псалма Давидова: «Воспламенилось сердце мое во мне; в мыслях моих возгорелся огонь; я стал говорить языком моим» (Пс. 38: 2-4).
В дни торжеств Православная Церковь впервые за семьдесят лет получила возможность во весь голос, во всеуслышание обратиться ко всем и к каждому и говорить к сердцам соотечественников своим языком – языком Евангелия и милосердия, языком примирения и любви, языком исторического единомыслия и общенародного единодушия.
Тысяча лет христианской истории нашего Отечества словно сосредоточились в словах, которые лежат в начале всех начал и в основании всех основ: «Во имя Отца и Сына и Святаго Духа». И до небес достигло ответное слово народа: «Аминь»! И хотя ещё далеко не все сознавали тогда значение этого слова, – оно было сказано! История Отечества вновь вступила на христианский путь: тысячу лет спустя после выбора этого пути святым равноапостольным князем Владимиром!
Вопреки многим ожиданиям празднование 1000-летия Крещения Руси так всколыхнуло сердца и умы людей разных возрастов и званий, что сон разума отлетел, и жажда Истины пробудила души. После грозных испытаний, мы, как и пророк Илия, ощутили «веяние тихого ветра», в котором был Господь (3 Цар. 19: 12).
За двадцать лет, прошедших с юбилейного 1988 года, неузнаваемо изменилась жизнь человека и народа, страны и мира. Но не революционные потрясения, не воинствующий дух неразумной ревности возрождают Православную Церковь и служат преображению народной души, а веяние тихого ветра молитвы и раскаяние в делах, недостойных христианского звания.
Повседневным кропотливым трудом и стремлением стяжать дух мирный, как учил прадедов наших преподобный Серафим Саровский, восставала из тесноты и уничижения Русская Православная Церковь в России, Украине, Беларуси, во всех странах и на всех землях, где живут люди, осознающие себя её духовными чадами.
И всё это время мы не были и не остаёмся одни! В каждый миг нашего возрождения о нас и об отцах наших молятся наши святые соотечественники, весь сонм христианских святых и Приснодева Мария, Которая не оставляет без Своего Покрова народы Руси.
Сегодня каждый из нас, православных христиан, в ответе перед Господом и Царствием Его за то, как распоряжаемся мы благодатью, привнесённой в наши сердца милостию Божией. Именно об этом вопрошают нас лики со святых икон древних и современных мастеров, об этом заставляют размышлять книги великих отцов и учителей Церкви и труды нынешних богословов и церковных писателей.
Ведь ни для кого не секрет, что враг рода человеческого усиливается в этом мире день ото дня и потому не может терпеть перед собой таких преград, как верующее сердце человека, как духовно воспрянувший народ. В духовном мире никогда не прекращается противостояние тихого ветра Господня бурям, потрясениям и огненным испытаниям князя мира сего.
Что сможем мы противопоставить новым опасностям разделения? Как сумеем сохранить в единстве то, что достигнуто за двадцать лет возрождения Святого Православия? Как преумножить нам на нашей земле славу Божию и укрепить христианское достоинство наших народов?
Ответ дан без малого две тысячи лет тому назад святым апостолом Павлом и заключается он в общенародном и общецерковном стремлении «сохранять единство духа в союзе мира» (Еф. 4: 3).
Слова Апостола, прозвучавшие в Послании к жителям древнего Ефеса, должны быть не только гимном нынешних торжеств в честь 1020-летия Крещения Руси! Этот символ христианской мудрости и залог современного торжества Православия призван стать огненным начертанием на скрижалях каждого верующего сердца: «Один Господь, одна вера, одно крещение» (Еф. 4: 5).
Вспомним, возлюбленные отцы, братья и сестры, какие события в жизни наших народов предшествовали 1000-летию Крещения Руси и последовали после него. За два года до юбилея, в апреле 1986-го, образ апокалиптической «звезды полыни» (Откр. 8: 11) полыхнул смертельным огнём в Чернобыле. А в конце 1991-го распалась единая семья народов.
Мы научились жить с тем наследием, которое оставили после себя эти события. Но мы не должны забывать их жестоких уроков и трагических последствий, ибо они оплачены высокой ценой жизни и разбитых судеб огромного числа людей.
История показала, что именно Святое Православие пребывает самой тонкой и одновременно сильнейшей связующей нитью для наших народов. Тайна этого единства не скрыта от нас, хотя начало её находится в глубине тысячелетий человеческой истории. В Священном Писании устами Премудрого царя Господь призывает каждого человека: «Сын мой! отдай сердце твое Мне» (Притч. 23: 26). Земная Церковь ответственна за все сердца, которые устремлены к Богу. Она потому и пребудет вовек, что ей доверяют и Бог, и человек.
Но это обоюдное доверие требует особой ответственности! Ибо как можно совершать миссию единения рода человеческого с его Творцом, не сохраняя при этом внутри себя единства веры и служения, не соблюдая соответствия образа мыслей образу жизни, не заботясь о совпадении слов и дел? Тем паче, что во всём этом Церковь призвана являть миру образец устроения жизни, заповеданный Самим Богом.
В июле сего знаменательного года в первопрестольном граде Москве Освященный Архиерейский Собор Русской Православной Церкви вынес особое определение о единстве Церкви.
«Сегодня, как и во все времена, – говорит Святая Церковь устами сонма всех своих архипастырей, – одним из главных вызовов Святому Православию является разномыслие в Церкви по различным вопросам церковной жизни. Оно может обратиться в орудие против Церкви Христовой, раздирая её на части, а может побудить к более глубокому осознанию и переживанию церковного единства».
Празднование 1020-летия Крещения Руси в Москве и в Киеве благоутвердили выбор церковного народа Великой, Малой и Белой Руси, который неразделим в своем единении вокруг общей Купели Крещения и единой Евхаристической Чаши!
Святейший Патриарх Московский и всея Руси Алексий ІІ, совершив в Киеве Божественную литургию в сонме многочисленных представителей Поместных Православных Церквей, произнёс пророческое слово с вершины Лаврского Киево-Печерского холма: «Ни границы, ни пространства, ни воля отдельных людей не властны над великой и непреодолимой силой: над духовным и молитвенным единством святых угодников Божиих, которые оставили нам в наследие единую Церковь Христову».
Возлюбленные отцы, братья и сестры! В эти дни Белорусская Православная Церковь вносит свой вклад в летопись празднования 1020-летия Крещения Руси. И все мы видим и свидетельствуем, что сегодня, как и столетия тому назад, сердца людей согревает надежда и память о том, что Святая Русь – это Дом Пресвятой Богородицы. И никогда Святая Русь не была ограничена этническими межами, национальными территориями или государственными пределами. Равно как и Дом Приснодевы Марии не имеет на земле ни стен, ни ограждений.
Святая Русь – это место, о котором можно сказать словами Господа нашего Иисуса Христа: «Где двое или трое собраны во имя Мое, там Я посреди них» (Мф. 18: 20). А Дом Богородицы на земле – это сердце человеческое. И потому ныне, в дни нашего торжества 1020-летия Крещения Руси, мы вторим едиными устами и единым сердцем священному призыву святого апостола Павла: «Один Бог и Отец всех, Который над всеми, и через всех, и во всех нас» (Еф. 4: 6). Аминь.
+ Филарет, Митрополит Минский и Слуцкий,
Патриарший Экзарх всея Беларуси
+ Димитрий, Архиепископ Витебский и Оршанский
+ Стефан, Архиепископ Пинский и Лунинецкий
+ Аристарх, Архиепископ Гомельский и Жлобинский
+ Гурий, Архиепископ Новогрудский и Лидский
+ Феодосий, Архиепископ Полоцкий и Глубокский
+ Артемий, Епископ Гродненский и Волковысский
+ Софроний, Епископ Могилевский и Мстиславский
+ Иоанн, Епископ Брестский и Кобринский
+ Стефан, Епископ Туровский и Мозырский
+ Серафим, Епископ Бобруйский и Быховский
23-25 октября 2008 года»

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/poslanie_sinoda_belorusskoy_tserkvi_po_sluchayu_yubileya_kreshcheniya_rusi/feed/ 0 Послание Предстоятелей Православных Церквей http://pravoslavye.org.ua/2008/12/poslanie_predstoyateley_pravoslavnih_tserkvey/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/poslanie_predstoyateley_pravoslavnih_tserkvey/#comments Mon, 01 Dec 2008 10:47:26 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22186 Подробней...]]>
Во имя Отца и Сына и Святаго Духа.

1. По благодати Божией мы, Предстоятели и представители Поместных Православных Церквей, собрались с 10 по 11 октября 2008 года на Фанаре по приглашению и под председательством первого среди нас Вселенского Патриарха Варфоломея по случаю провозглашения этого года годом апостола языков Павла. С братской любовью мы обсудили вопросы, беспокоящие Православную Церковь. Приняв участие в праздничных мероприятиях по этому случаю, мы совершили совместно Божественную Евхаристию во всечестном Патриаршем храме Вселенского Престола сегодня, 12 октября 2008 года, в Неделю святых отцов VII Вселенского Собора в Никеи. В эти дни мы укрепились истиной даров Божественного промысла апостолу языков, благодаря которым он явился превосходным «избранным сосудом» (Деян. 9. 15) Божиим и ярким примером апостольского служения телу Церкви.
Вся Православная Церковь, почитая сего апостола в настоящем спасительном году, предлагает его всей своей Полноте как образец современного свидетельства нашей веры ближним и дальним (Еф. 2. 17).

2. Православная Церковь, авторитетно истолковывая учение Апостола языков в мирные и трудные времена ее двухтысячелетнего исторического пути, может и должна представить современному миру учение не только о восстановлении во Христе единства всего человеческого рода, но и о всемирности Его искупительного дела, которым преодолеваются все расколы мира и утверждается общая природа всех людей. Достоверное свидетельство Его спасительной вести предполагает преодоление и внутренних противоречий в Православной Церкви через избавление от националистических, этнофилетических или идеологических напряженностей, потому что только таким образом слово православной веры найдет надлежащий отклик в современном мире.

3. Вдохновляемые учением и деятельностью апостола Павла, мы, во-первых, отмечаем важность, которую имеет для жизни Церкви и особенно для нашего общего служения миссионерское поручение, согласно последней заповеди Господа: «И будете Мне свидетелями в Иерусалиме и во всей Иудее и Самарии и даже до края земли» (Деян. 1. 8). Благовестие народу Божию, а также и неверующим во Христа составляет высший долг Церкви. Этот долг не следует исполнять агрессивно или посредством различных видов прозелитизма, но в любви, смирении и уважении к идентичности каждого человека и культурным особенностям каждого народа. Все Православные Церкви должны вносить свой вклад в эту миссионерскую деятельность при уважении канонического порядка.

4. Церковь Христова совершает ныне свое служение в стремительно меняющемся мире, который становится все более взаимосвязанным благодаря средствам сообщения, а также развитию транспортных и технических возможностей. Параллельно все более нарастают масштабы отчужденности, разделений и конфликтов. Христиане отмечают, что источником этого состояния является отдаление человека от Бога. Никакие трансформации социальных структур и правил поведения не способны уврачевать такое положение. Церковь постоянно указывает, что борьба с грехом возможна только в соработничестве Бога и человека.

5. В этих условиях современное свидетельство Православия о постоянно возрастающих в объеме проблемах человека и мира становится более насущным не только для констатации вызвавших эти проблемы причин, но и для непосредственно возможного преодоления проистекающих из них трагических последствий. Разнообразные националистические, расовые, идеологические и религиозные противоречия постоянно предоставляют питательную среду для возникновения опасных смущений не только по отношению к бесспорному онтологическому единству человеческого рода, но и касательно связи человека с творением Божиим. Священное достоинство человеческой личности сводится к отдельным проявлениям индивидуума, а его связь с прочим творением Божиим подвержена злоупотреблениям потребительского своеволия.
Разделения, навязанные миру, влекут за собою неравенство возможностей людей и народов в доступе к благам творения, лишают миллионы людей основных благ и ведут к уничижению человеческой личности, вызывают массовые миграции народов, обостряют националистические, религиозные и социальные различия и конфликты и угрожают традиционной внутренней сплоченности обществ. Последствия этих разделений более чем тягостны, ибо неразрывно сопряжены с угрозой окружающей среде и всей экосистеме.

6. Православные христиане разделяют с другими религиозными и нерелигиозными людьми планеты ответственность за современный кризис, потому что они безрассудно попустительствовали злоупотреблениям свободы или примирялись с ними, не противостоя им достойно словом веры. Таким образом, их величайшим долгом является вклад в преодоление разделений мира.
Христианское учение об онтологическом единстве человеческого рода и Божественного творения, как оно выражено всем таинством Божественного домостроительства спасения человека и мира во Христе, представляет фундаментальную основу для истолкования отношения человека к Богу и миру.

7. Общей тенденцией во многих современных государствах являются попытки вытеснить религию из общественной жизни. Принцип светскости государства может сохраняться, но недопустимо понимать этот принцип как означающий радикальное изгнание религии из всех сфер жизни народа.

8. Пропасть между богатыми и бедными драматически разрастается вследствие экономического кризиса, который является результатом извращенной экономической деятельности, лишенной человеческого измерения и не служащей подлинным потребностям человечества, а также погони финансистов за наживой, часто приобретающей маниакальный характер. Жизнеспособна лишь такая экономика, которая сочетает эффективность со справедливостью и общественной солидарностью.
9. В вопросе об отношении христианской веры и естествознания Православной Церкви чуждо стремление брать под свою опеку развитие научных исследований и высказывать свою позицию по всякой научной проблеме. Для православного мировоззрения свобода исследования представляется Божиим даром человеку. Вместе с тем Православие отмечает опасности, которые таятся в определенных научных достижениях, и указывает на границы научного познания, не забывая о наличии иного знания, не входящего непосредственно в сферу науки, но необходимого для подобающего ограничения свободы и правильного использования плодов науки на основе уважения к достоинству человеческой личности и отказа от эгоцентризма.

10. Православная Церковь убеждена в том, что технический и экономический прогресс не должны вести к уничтожению среды обитания и истощению природных ресурсов. Неограниченное стремление к удовлетворению материальных потребностей ведет к оскудению и души человека, и окружающей природы. Нельзя забывать, что природные богатства земли суть не только человеческое достояние, но прежде всего творение Божие: «Господня земля и что наполняет ее, вселенная и все живущие в ней» (Пс. 23. 1). Мы должны помнить о том, что не только нынешние, но и будущие поколения имеют право на пользование теми природными благами, которые даны нам Творцом.

11. Мы твердо поддерживаем все мирные усилия, направленные на справедливое разрешение возникающих конфликтов. Приветствуем позицию Русской и Грузинской Церквей во время недавнего конфликта и их братское сотрудничество. Таким образом, обе Церкви исполнили долг служения примирению. Мы надеемся, что взаимные усилия Церквей будут содействовать преодолению трагических последствий военных действий и скорейшему примирению народов.

12. В нашу эпоху нарастающих смут институт брака и семьи переживает кризис. Церковь в духе понимания новых сложных социальных условий должна изыскать способы духовной поддержки и укрепления молодежи и многодетных семей.
В особенности мы обращаемся к молодым, чтобы призвать их принимать активное участие как в богослужебной жизни, так и в миссионерской и социальной деятельности Церкви, дабы они могли принести ей свои заботы и чаяния. Ведь молодежь – не только будущее, но и настоящее Церкви.

13. Мы, Предстоятели и представители Святейших Православных Церквей, вполне осознавая значение указанных выше проблем, стремимся к безотлагательному их решению как служители Христовы и домостроители Таин Божиих. Мы возвещаем с этой кафедры Первопрестольной Церкви и еще раз подтверждаем:
а) наше непоколебимое обязательство сохранять единство Православной Церкви в вере отцов наших, однажды преданной святым (Иуд. 3), в единой Божественной Евхаристии и в верном следовании канонической системе управления Церковью, стремясь к урегулированию временами возникающих проблем в наших взаимных отношениях в духе любви и мира;
б) нашу волю к скорейшему уврачеванию канонических нестроений, происходящих из исторических обстоятельств и пастырских нужд в так называемой православной диаспоре, желая преодолеть всевозможные влияния, чуждые православной экклезиологии. В этой связи мы приветствуем предложение Вселенской Патриархии созывать в следующем 2009 году по этому вопросу, а также по вопросу продолжения подготовки Святого и Великого Собора Всеправославные совещания, на которые будут приглашены все автокефальные Церкви, согласно с порядком и практикой, существовавшими до Всеправославных совещаний на Родосе;
в) наше желание, несмотря на имеющиеся трудности, продолжать богословский диалог с прочими христианами, а также межрелигиозный диалог, в особенности с иудаизмом и исламом, имея в виду, что диалог является единственным способом решения разногласий между людьми, особенно в эпоху, подобную нашей, когда любые разделения, включая разделения во имя религии, становятся угрозой миру и единству людей;
г) нашу поддержку инициативам Вселенского Патриархата и других Православных Церквей по защите природной среды. Экологический кризис наших дней, имеющий, в том числе, духовные и нравственные причины, побуждает Церковь имеющимися у нее духовными средствами безотлагательно содействовать защите Божия творения от последствий человеческой алчности. В связи с этим мы вновь подтверждаем установленный ранее день особых молитв о защите творения Божия 1 сентября, в начале церковного года. Мы поддерживаем введение темы защиты природной среды в катехизацию, проповедь и пастырскую работу наших Церквей, как это уже происходит в ряде из них;
д) наше решение осуществить все необходимое, дабы создать межправославную комиссию для изучения вопросов биоэтики, по которым мир ожидает услышать слово Православной Церкви.
Обращаясь с этими словами ко всем православным народам и всему миру, мы паки и паки желаем, чтобы мир, справедливость и любовь Божия восторжествовали в конечном итоге в жизни людей. «А Тому, Кто действующею в нас силою может сделать несравненно больше всего, чего мы просим, или о чем помышляем, Тому слава в Церкви во Христе Иисусе» (Еф. 3. 20-21). Аминь.

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/poslanie_predstoyateley_pravoslavnih_tserkvey/feed/ 0 Олександр Яровий. «ПОКРОВ – 2008»: РУХ УПЕРЕД І ВГОРУ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/oleksandr_yaroviy_pokrov__2008_ruh_upered__vgoru/ http://pravoslavye.org.ua/2008/12/oleksandr_yaroviy_pokrov__2008_ruh_upered__vgoru/#comments Mon, 01 Dec 2008 10:15:46 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22580 Подробней...]]> Розмаїте православне кіно набуває висоти польоту, широкого розмаху крил. Перед ним – великі перспективи. На суспільній ниві багато роботи для сіячів Христової істини, серед яких сьогодні помітне місце займають кіномитці.
Олександр Яровий,
кандидат філологічних наук

Шостий фестиваль православного кіно «Покров» засвідчив значний прогрес у галузі православного кінематографа та відкрив нові мистецькі явища
Почнемо… із закриття, яке відбулося 14 жовтня, на свято Покрови, – щоб ознайомити читачів із результатами конкурсних змагань. Як і раніше, премії присуджувалися в трьох головних номінаціях: ігрове кіно, документальне, телепередачі. Премії розподілилися наступним чином.
І) Художні фільми: 1. «За имя Мое», реж. Марія Можар (Москва); 2. «Лялька різдвяної дівчинки», реж. Людмила Ролдугіна (Санкт-Петербург); 3. «Маленьке життя», реж. Олександр Жовна (Київ).
ІІ) Документальні фільми: 1. «Братія», реж. монахиня Іоанна (Орлова), (Білорусь); 2. «Острів благодаті», реж. С. Дубов (Київ); 3. «Сіяч», реж. В. Матвєєва (Росія) та «Псковська православна місія», реж. Н. Маргевич (Росія).
ІІІ) Телепрограми: 1.«Сторінки Євангелія», реж. О. Каретник; 2. «Стасидії», реж. прот. Ігор Собко (Дніпропетровськ); 3-я премія не присуджувалась.
Гран-прі отримав фільм «Форпост» режисера Михайла Шадріна.
Були також вручені премії у дрібніших номінаціях (за кращий сценарій, кращу операторську роботу та ін.; окрема премія, встановлена народним депутатом П. Порошенком, – «За внесок у розвиток православного кіно»). Президент міжнародного кінофестивалю «Покров» – Андрій Деркач, генеральний директор – Олександр Акулов. Участь у організації брали народні депутати України В. Сивкович та В. Горбаль. У складі журі були: голова – архієпископ Митрофан, керуючий справами УПЦ, архімандрит Іларіон (Свято-Троїцький Іонинський монастир), А. Хмельницька (режисер), О. Голосій (кінорежисер), В. Романенко (директор компанії «Фабрика кіно»), Н. Стешенко-Григор’єва (журналіст), Д. Санін (кінооператор). Серед тих, хто матеріально забезпечував проведення кінофестивалю, – група компаній «Фокстрот» та «Укрзолото». Остання організація надала ювелірні призові значки фестивалю у вигляді кінокадриків. Оскільки Гран-прі не вручався минулого року, то у 2008 р. склав 10 000 доларів.
Цьогорічний фестиваль проходив під гаслом «Православне кіно для молоді і про молодь». Також приділялась увага проблемі соціальної реклами. Відомий режисер Роман Балаян провів свої майстер-класи. Одночасно із фестивалем у Будинку кіно 10-14 жовтня відбувалася Покровська православна виставка.

На фестивалі було представлено кілька десятків картин із семи країн світу. Традиційно беруть участь, крім нашої країни, Росія, Білорусія, Грузія, Австралія. Прикметно, що збільшилася питома вага ігрового кіно.
Відкрився фестиваль стрічкою «Адмірал», яка за жанром є історичною ліро-драмою, оповідає про складні життєві перипетії адмірала Російського флоту Олександра Колчака, про кохання і про трагедію революції, про честь і обов’язок перед Вітчизною та народом. На цьогорічному «Покрові» з’явилася рекордна кількість ігрових стрічок – 15. Переважно це малобюджетні притчі, засновані на психологізмі та філософічності… Крім названих призерів, можна відзначити фільм «Блаженна» – власне, фільм-фантазію на теми тонкої і вразливої мистецької особистості, проти якої, здається, повстає весь навколишній світ зла і насильства. Дівчина Олександра несподівано стає спадкоємицею величезного багатства сучасного московського магната Прохорова. Але вона – художниця. Вона любить людей і хоче до людей, і фешенебельні апартаменти для неї – неволя золотої клітки. Після життєвого стресу героїня стає «дурненькою», блаженною. Вона бачить те минуле й приховане, чого не бачать інші люди, намагається передати це у своїх творіннях. Бачимо той випадок, коли попіл скаліченого життя перетворюється на квіти (як і зазначав девіз афіші), коли страждання переплавляється у мистецтво, що приносить радість душам інших. Хоча за це доводиться платити нелюдськими переживаннями, перенесенням кривд та образ. Втім, фільм можна критикувати за деякі натуралістичні сцени.
У притчевому жанрі виконана й короткометражка О. Кушніра «Чим люди живі» (за оповіданням Л. Толстого). Ангел, який усумнився у мудрості Божого рішення, відправлений на землю, щоб пожити у людській подобі і зрозуміти людей. У родині простого й бідного, але чесного чоботаря він починає розуміти, що головний і богоподібний скарб – це жертовна любов. Що беззахисна людина може вижити навіть без батька і матері, але без Божої любові і промислу не здатен обійтися ніхто. При перегляді цієї мудрої притчі мимовільно думається: шкода, що талановитий письменник пішов на невластиві йому шляхи і закінчив похмурим запереченням Христа та церковною анафемою. Його не можна церковно поминати, але, може, за несповідимим Божим промислом, кожне подібне звернення до кращих зразків його письменницької спадщини приносить якесь полегшення відторгненій душі?..
Звертали на себе увагу анімаційні фільми («Дзвіночок» від реж. «Блаженної» Сергія Струсовського та кількахвилинна «Рибка» Сергія Рябова). Зрозуміло, що це – мініатюри. У них йдеться про філософські шукання: як висловити у прозорих образах боротьбу добра і зла, як показати доброту Божу, що переноситься на всі творіння?
Нікого не залишить байдужим повнометражний «Руський хрест» Олени Козенкової з Москви. Це документальна стрічка, задум якої навіяний трагічним перетином, перехрещенням двох графіків: кривої народжуваності, що йде вниз, і кривої смертності, що зростає. Вони утворюють цей хрест. Фільм насичений інформацією, він розповідає про злочинну індустрію абортів, про підступність і огидність «секспросвіти» у пострадянських школах, про те, як різноманітні злочинні «фонди», координовані антиправославною світовою закулісою, «планують народжуваність», тобто винищують наше населення найрізноманітнішими «легальними», насправді ж – злочинними методами. Цікавим з пізнавального боку є документальний фільм грузинського режисера З. Нанобашвілі «Історія Анчисхатського образу «Спас Нерукотворний»». Детально оповідає про духовне відродження на батьківщині преподобного Сергія Радонезького фільм режисера Л. Смірнової «Під благодатним покровом преподобного Сергія». Фільм режисера із Запоріжжя «По душам» по-суті виконаний як інтерв’ю із владикою Василієм, архієпископом Запорізьким і Мелітопольським. Владика оповідає про своє життя, про нелегкі роки атеїстичних гонінь, про зримі чудеса віри, свідком яких він був у своєму життя. Засвідчувати свою віру йому доводилося в часи «хрущовських заморозків», коли з 20 000 приходів у Радянському Союзі залишилося 8 тисяч, а сотні людей перебували в тюрмі «за релігію».
Несподіваним поворотом теми зацікавив глядачів документальний фільм «Люди і бджоли» В. та Л. Дьоміних. Бджолине життя постає як метафора ладу, праці, дружнього співіснування в Божому світі. Ця концепція світу як добра протиставляється західній концепції світу природи як арени битви за виживання, як сфери агресії. Режисер Валентина Матвєєва представила четверту серію фільму «Сіяч» про пріснопам’ятного митрополита Сурозького Антонія. Переконливі документальні кадри, унікальні спогади людей, продумана концепція фільму засвідчують небуденність постаті цього сіяча Добра на Христовій ниві. Фільм випромінює тихе світло християнського оптимізму, пробуджує спрагу духовної досконалості, бажання бути «подражателями жития», наслідувати таких духовних світочів.
Особливо хочеться сказати про документальний фільм «Форпост» Михайла Шадріна, роботу, яка отримала Гран-прі. Це справді стрічка великої духовної та емоційної напруги. За 7 кілометрів від румунського кордону існує в Україні Свято-Вознесенський монастир, а при ньому – притулок для дітей-сиріт. Під батьківською опікою отця Михаїла знаходяться 140 дітей, з них більше 30 перебувають під його оформленим опікунством. В Україні 140 тисяч сиріт. Отже, кажуть за кадром, треба тисячу отців Михаїлів, щоб зробити сиріт щасливими… Реально це навряд чи можливо, такі подвижники духу не можуть бути «тиражними», на жаль, – де їх узяти? Священик переніс три інфаркти, але й збудовав 11 храмів. Життя в монастирі непросте, але віра монахів, дітей і простих прихожан прикордонної глибинки міцна до неймовірності. З екрану постають чудеса, гідні древніх житій та патериків… Бог чудесно допомагав у часи недостачі, в обитель несподівано приходило необхідне. На Страсну П’ятницю з’ясувалося, що є абсолютно здоровим улюбленець братії «младенець Лаврентій», від якого батьки відмовились, дізнавшись, що він інфікований ВІЛ-вірусом. Отець Михаїл, який сам звідав сирітство, не словами, а власним прикладом закликає ніколи не впадати у відчай, не скаржитись на тяжкість свого хреста. Серед дітей притулку є діти без руху, позбавлені кінцівок, з різними хворобами і цілими їх «букетами». Для деяких із них подвигом і радістю перемоги стає кожний прожитий день. «Радуйтеся!» – лунає лейтмотивом фільму Господній та апостольський заклик. Радуйтеся у всіх обставинах, адже ви маєте найцінніший дар від Бога – життя, яке можна зробити вічним. Фільм настільки глибокий (хоч і прозорий за викладом та композицією), що ні в кого не виникне сумніву у справедливості присудження авторам найвищої нагороди фестивалю.
Фестиваль «Покров» засвідчив розширення тематичних меж, урізноманітнення жанрів, увагу режисерів до створення якісного ігрового кіно, яке «бере» глядача не бюджетом, а майстерною грою акторів та психологічною переконливістю. У стрічці ««Чим люди живі», наприклад, всі ролі грають не професіонали-актори, а звичайні аматори, у головній ролі – електрик за фахом… Були представлені фільми катехізаторські («Іоанн Хреститель: погляд із ХХІ віку» О. Ліванської; біографічні «Мала Церква. Сім’я» М. Шермана; «Отець Миколай» Т. Александрової; культурно-історичні (як стрічка А. Афоніної про зв’язки Андрія Тарковського з Україною), проблемні фільми («Дівчатка, дівчатка» О. Столярова – про дитячу та дівочу долю, яка центрується навколо духовного вогнища — монастиря…)
Словом, було багато фільмів і хороших, і різних. Відчувається значний якісний і кількісний прогрес. Розмаїте православне кіно набуває висоти польоту, широкого розмаху крил. Перед ним – великі перспективи. На суспільній ниві багато роботи для сіячів Христової істини, серед яких сьогодні помітне місце займають кіномитці.

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/12/oleksandr_yaroviy_pokrov__2008_ruh_upered__vgoru/feed/ 0 Православные правозащитники требуют прекратить уголовное преследование лидера подкарпатских русин http://pravoslavye.org.ua/2008/10/pravoslavnie_pravozashchitniki_trebuyut_prekratit_ugolovnoe_presledovanie_lidera_podkarpatskih_rusin/ http://pravoslavye.org.ua/2008/10/pravoslavnie_pravozashchitniki_trebuyut_prekratit_ugolovnoe_presledovanie_lidera_podkarpatskih_rusin/#comments Tue, 07 Oct 2008 10:20:36 +0000 archive http://lavr1.centcms.com/?p=22261 Подробней...]]> 07.10.2008. КИРОВОГРАД. Пресечена деятельность группировки, которая хотела устроить взрыв у синагоги
в Кировограде предотвращена деятельность антисемитской группировки, планировавшей избиение евреев и других лиц неславянской национальности. Это формирование планировало распространять среди населения листовки, унижающие достоинство еврейского народа, а также приобретать оружие и взрывчатку для взрыва у здания хоральной синагоги в областном центре, сообщил начальник отдела защиты национальной государственности управления Службы безопасности Украины в Кировоградской области Сергей Ткачук.
По его словам, группировка была раскрыта еще в начале 2008 года. В настоящее время материалы расследования переданы в прокуратуру Кировограда, однако уголовное дело еще не возбуждено. Возглавлял формирование 38-летний житель Кировограда, бывший сотрудник правоохранительных органов, который собрал вокруг себя 14 молодых людей в возрасте от 18 до 20 лет.
«Группировка расистов была сформирована в основном из студентов учебных заведений Кировограда. Идеологически готовилась к преступлениям, изучая литературу времен фашистской Германии и произведения Гитлера. Соратников глава формирования искал, используя Интернет», – заявил С. Ткачук.
Интерфакс-Религия

10.10.2008. ВИННИЦА. Черные археологи грабят могильники по всей области
Как пишет «Комсомольская правда в Украине», сотрудники УБОП Винницкой области взяли с поличным двух дельцов, которые продавали золотые украшения из Гордеевского могильника (Тростянецкий район). В нынешнем году разграблениям уже подверглись захоронения в Тростянецком, Бершадском, Песчанском, Могилев-Подольском, Мурованокуриловецком, Ямпольском районах Винницкой области. В Тульчинском районе могильник разрыли даже бульдозером.
«У «черных археологов» на вооружении самая современная техника, – рассказывает археолог Михаил Попутчик. – Например, металлоискатели за 1500-5000 тысяч долларов, геосканеры, которые просвечивают грунт на глубину до 15 метров, стоимостью в 15 тысяч долларов. Да и цены самих археологических находок выросли в 5-10 раз».

10.10.2008. КИЕВ. Арендная плата за землю для монастыря в три раза превышает плату коммерческих структур
Об этом пишет Генрих Сикорский в «Киевских ведомостях». Речь идет о Свято-Введенском монастыре на Печерске, в котором находится чудотворная икона Божией Матери «Призри на смирение». Настоятель монастыря архимандрит Дамиан пытается добиться для возрождающейся обители снижения арендной платы, которая достигла заоблачных высот. Однако и.о. Киевзема Юрий Кулаковский уверяет, что «действующим законодательством не предусмотрено освобождение от арендной платы. Минимальная же ее ставка составляет три процента от нормативной денежной оценки земельного участка, плюс коэффициент инфляции». Такую плату и предлагают власти монастырю. Однако почему-то для коммерческих организаций и фирм по договорам аренды установлена однопроцентная ставка оплаты за землю, недоумевает газета.
Кроме того, монастырь уже однажды выкупил у города не только нынешний кусочек земли, на котором он находится, но и половину Печерска. Сделала это в конце 19 века матушка Матрона, вдова участника освободительной войны в Болгарии, которая основала обитель и была в ней похоронена. Она создала крупнейший, в целый квартал, благотворительный центр Киева, который опекал прежде всего девушек-сирот. После революции и земля, и сооружения были экспроприированы государством, большая часть монастыря разрушена (включая колокольню). Возвратив жалкие остатки, власть еще и дерет с монастыря три шкуры, не давая возможности возродить славную обитель.

13.10.2008. СИМЕРОПОЛЬ. Пресс-служба епархии осудила высказывания исламского публициста
В связи с появлением в газете «Голос Крыма» (№№ 36-39 за 2008 г.) материала Ибраима Абдуллаева «Таракташская трагедия», в котором пересматриваются печальные события 150-летней давности, происходившие в Крыму, пресс-служба Симферопольской и Крымской епархии считает своим долгом заявить следующее: «Автор данной статьи весьма своеобразно интерпретирует известные факты, ссылаясь на некие архивные материалы (источник неизвестен) по делу об убийстве святого преподобномученика Парфения, игумена Кизилташского.
Преподобномученик Парфений причислен к лику святых, память которых празднуется всей полнотой Вселенского Православия, Собором Русской Православной Церкви, где присутствовали представители всего православного мира, в 2000 году.
К нашему великому сожалению, в данной публикации содержатся утверждения и предположения, порочащие христианские святыни и святых, причиняющие нравственные страдания всем верующим христианам Украины и оскорбляющие их религиозные чувства, что, как известно, является нарушением действующего законодательства Украины, запрещающего разжигание религиозной ненависти.
В свете всего сказанного хотелось бы напомнить г-ну Абдуллаеву и редколлегии газеты «Голос Крыма», что православная паства и духовенство Симферопольской и Крымской епархии никогда не занимались ревизией исламской истории, жизни и учений почитаемых в исламской традиции лиц, а также не подвергали критике деяния уважаемых мусульманами шейхов, имамов и других, чья память для каждого мусульманина священна.
Кроме того, православная паства и духовенство Симферопольской и Крымской епархии всегда с уважением относились к святыням и традициям мусульманского народа, не допуская никаких оскорбительных высказываний в их адрес.
Мы выражаем надежду, что данная публикация И. Абдуллаева не станет поводом для аналогичных выступлений со стороны верующих других религий и не нарушит традиций добрососедства и взаимного уважения, исторически сложившихся у верующих Симферопольской и Крымской епархии УПЦ с представителями других традиционных конфессий нашего края.
Пресс-служба Симферопольской епархии

24.10.2008. МОСКВА. Православные правозащитники требуют прекратить уголовное преследование лидера подкарпатских русин
Правозащитный центр Всемирного русского народного собора (ВРНС) призвал власти Украины прекратить преследование одного из лидеров русинского национального движения протоиерея Димитрия Сидора, на которого ранее было заведено уголовное дело за сепаратизм.
«Возглавляемый протоиереем Димитрием Сидором Сойм (народный парламент) подкарпатских русин в действительности не ставит своей задачей нарушение территориальной целостности Украины, призывая лишь к соблюдению прав русин и признанию их самостоятельным народом, имеющим право на автономию в составе Украины», – говорится в заявлении Центра, переданном в СМИ.
Авторы заявления с сожалением отметили, что «суды Закарпатской области не принимают иски Сойма, пытающегося опротестовать заведенное против его лидера уголовное дело, безуспешными также остаются попытки ознакомиться с материалами этого дела».
«В адрес русин продолжают звучать угрозы физической расправы, постоянно оскорбляется их национальное достоинство», – заявили в Правозащитном центре. Там отметили, что «наибольшую угрозу для территориальной целостности Украины несут не русины, а действия раскольников, до сих пор безнаказанно захватывающих православные храмы, и радикальных политиков, которые постоянно оскорбляют русских и русофильски настроенных жителей страны». «Как показали недавние события на Кавказе, непродуманная национальная политика и дискриминация национальных меньшинств могут действительно склонить их к сепаратизму и вызвать серьезный конфликт», – сказано в заявлении. Правозащитный центр ВРНС призвал все российские и зарубежные правозащитные организации «обратить самое пристальное внимание на случаи нарушения прав русин, а также указать властям Украины на недопустимость подобных действий».
Интерфакс-Религия

]]> http://pravoslavye.org.ua/2008/10/pravoslavnie_pravozashchitniki_trebuyut_prekratit_ugolovnoe_presledovanie_lidera_podkarpatskih_rusin/feed/ 0