Ієрархи Помісних Церков про перехрещення українських розкольників

03.09.2012 top, Межконфессиональные отношения

Святкування 20-річчя Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Володимира 26-28 липня 2012 року традиційно зібрало в Києві на декілька днів представників усіх Помісних Православних Церков.
Під час ювілейних урочистостей редакція інформаційного порталу «Православіє в Україні» за сприяння Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ поспілкувалася з іноземними ієрархами, щоправда, на теми не зовсім святкові. Нас цікавив насамперед обмін досвідом та погляди на проблеми всередині УПЦ, якими їх бачать та сприймають за межами України.
Ми поставили гостям по три запитання:
1. Основною больовою точкою Української Православної Церкви на сучасному етапі є проблема розколу. Які складні ситуації актуальні для інших Помісних Православних Церков, і що робиться для їх вирішення?
2. Українські розкольники у намаганнях виправдати своє відпадіння від Церкви шукають приклади та аналогії в церковній історії. Наскільки реальною є ситуація, коли одна з відпалих гілок Українського Православ’я може бути визнана Помісними Православними Церквами? У цьому ж контексті — чи може бути засуджена, як того вимагають розкольники, практика перехрещування під час повернення з розколу, яка існує в УПЦ?
3. Який найбільш вдалий приклад місіонерської, соціальної чи просвітницької діяльності здійснено у вашій Помісній Церкві за останній час? Видається цікавим, чим живуть православні віруючі в інших країнах, і яким чином тут, в Україні, ми могли б перейняти їхній досвід.
***
Константинопольская Православная Церковь
Митрополит Гальский Эммануил: «Не может быть даже и речи об одностороннем признании раскольников»

О РАСКОЛЕ В УПЦ, КОТОРЫЙ КАСАЕТСЯ ВСЕЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ
Раскол, который существует в Православной Церкви в Украине, касается не только Украины – он касается всей Православной Церкви. Потому что если один член страдает, то страдает и все тело. И мы считаем, что Украина является членом тела Православной Церкви, поэтому наше отношение, как Вселенского Патриархата, к Украинской Православной Церкви – это отношение именно отеческое.
В 2008 году, когда приезжал Вселенский Патриарх Варфоломей и служил вместе с уже почившим Патриархом Алексием ІІ, он имел только это желание и такие отеческие намерения, чтобы способствовать возобновлению единства Церкви в Украине.
И мы верим, что к этому есть только одна дорога, единственный путь – это возращение раскольников в Православную Церковь, которую возглавляет Митрополит Владимир.
Считаем, что сам образ, личность и деятельность Митрополита Владимира, как Предстоятеля УПЦ, на протяжении последних 20 лет были и остаются главными факторами стабильности церковной жизни в Украине.
Конечно, диалог должен продолжаться, чтобы не оставлять возможности возникновению большего числа других раскольнических общин или групп.
И конечно, мы не можем позволить, чтобы православные отходили от православной веры и шли к униатам или другим группировкам. Киев является матерью всего восточнославянского и даже русского христианства, имеет постоянную, непрерывную связь с Константинопольской Церковью — и мы говорим об этом не только сегодня, об этом свидетельствует и история, и храмы, построенные в то время. Поэтому каждый раз, когда мы приезжаем в Киев, мы считаем, что приезжаем в наш город. Чем быстрее будет преодолен раскол, тем лучше будет это для блага всей Православной Церкви.

ОБ ОТНОШЕНИЯХ КОНСТАНТИНОПОЛЯ И МОСКВЫ
Сегодня отношения между Константинополем и Москвой улучшились, и мы должны как зеницу ока беречь эти хорошие отношения между нашими Церквями, те взаимоотношения, которые мы возделывали на протяжении многих лет с таким трудом. Я уверен, что Святейший Патриарх Московский и всея Руси Кирилл расположен к тому, чтобы решать эти проблемы.
Мы сейчас работаем над созывом большого Всеправославного Собора. Это действительно, старание и забота не только Патриарха Константинопольского, но и всех других Православных Церквей. Нам нужно найти ключи для решения тех проблем, которые сейчас стоят перед всеми православными.

О ЮБИЛЕЕ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УПЦ
Но поскольку мы приехали на празднование 20-летия Предстоятельства Блаженнейшего Митрополита Владимира, я хотел бы еще раз выразить через ваш сайт самые теплые пожелания от Святейшего Патриарха Константинопольского Блаженнейшему Митрополиту Владимиру. Пожелать ему доброго здоровья, многолетия и доброго продолжения его боголюбивого пастырского служения. Чтобы мы в Украине, которую Вселенский Патриархат очень сильно любит, увидели лучшие дни.

О ВОЗМОЖНОСТИ ПРИЗНАНИЯ РАСКОЛЬНИКОВ
Константинопольский Патриархат не имеет связей с раскольниками (это к тому, что в среде УПЦ КП ведутся разговоры о постоянных консультациях с Вселенской Патриархией относительно признания — ред.). Он их не признаёт и не признáет. И Константинопольская Церковь не имеет другой линии, кроме той, которая присуща всем православным. Не может быть даже и речи об одностороннем признании раскольников (это к тому, что якобы Константинополь может признать их отдельно – прим. редакции). Вселенский Патриархат всегда смотрел не на свои интересы, чтобы их как-то защитить или отстоять, а чтобы защищать интересы всей полноты Православной Церкви. И разговоры о том, что наша Церковь якобы может их признать – указывает на то, что как Шекспир написал «Сон в летнюю ночь», так и Филарет пытается написать свой «Сон в летнюю ночь».
***
Елладська Православна Церква
Митрополит Месогійський і Лавреотікійський Миколай: «Вилікування розколу — це внутрішнє питання УПЦ, і вирішувати його вона має так, як сама вважає за потрібне»

ПРО РОЗКОЛ
Кожна Церква має свої особливості та свої історичні характеристики, тому добре, щоб, скажімо, одна Церква вивчала історію іншої. Але головне, щоб у цьому питанні ми покладались на десницю Божу, а не на свої, людські сили.
Виходячи з того, що мені відомо про вашу історію, я не можу накладати на вас якісь свої лекала, проте можу сказати, що все, що базується на терпінні і любові, то є святим.
Звичайно, що не може й бути мови, що «Київський патріархат» визнають, бо Помісні Православні Церкви визнають лише канонічну Православну Церкву. Вилікування розколу — це внутрішнє питання Української Православної Церкви, і вирішувати його вона має так, як сама вважає за потрібне, щоб не було тиску з боку інших Помісних Православних Церков.
У нас також є проблеми з розколом старостильників. Це почалося в 1924 році, і скоро вже виповниться майже 100 років, як цей розкол триває. У моїй митрополії є 18 монастирів і 12 парафій, які належать до семи різних старостильницьких юрисдикцій, які навіть не спілкуються між собою. Я вимушений дуже обережно до них ставитися, дуже делікатно. Два з цих монастирів і чотири парафії сьогодні вже готові перейти до нас — і це через 100 років!
Але питання з цими парафіями не стоїть так гостро, бо вони знаходяться у стані занепаду. Проблема ж ваша полягає в тому, що парафії розкольницької Церкви поки що сильніші, ніж наші старостильницькі парафії.
Скажу так – те, що не дасть логіка і не є в можливостях людини, то все доповнить і дасть Господь. Тому нашою метою є довести нашу святість, істинність нашої Церкви через наше життя.

ПРО ВИЗНАННЯ ТАЇНСТВ
Я не можу чогось порадити, тому що ви самі маєте вирішувати, як вам чинити, з огляду на вашу ситуацію. Але я можу розповісти, як ми вирішуємо подібну проблему в нас, у Греції.
У Греції Священний Синод нашої Церкви прийняв рішення не визнавати хрещення старостильників, а приймати їх тільки через перехрещення. Але я мав велику проблему в моїй Митрополії через те, що до нас приїхало чимало людей із Росії, України, які живуть за старим календарем. А це тисячі людей. Тож я попросив дозволу Священного Синоду приймати їх через миропомазання, і ми їх прийняли. Дійсно, їх дуже багато перейшло до нас.
(Уточнення: В цьому місці митрополит Миколай мав на увазі людей, які, приїхавши до Греції з Росії, України та інших країн, почали хрестити своїх дітей у грецьких старостильників по причині однаковості календаря, не знаючи, що в Греції старостильники є розкольниками. Саме їх митрополит Миколай приймав через миропомазання. Притому, Елладська Церква цілком і повністю визнає наше хрещення, і людей, що хрестилися в храмах РПЦ, УПЦ та інших канонічних Церквах, не перехрещує — перекладач.)

ПРО ЗАХОДИ, ЯКІ ВЖИВАЮТЬСЯ ЗАДЛЯ ПОДОЛАННЯ РОЗКОЛУ В ЕЛЛАДСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ
Перш за все, я відвідую їх, спілкуюся з ними, щоб зрозуміти їхні прагнення та намагання.
Наприклад, вони дуже антиекуменістично налаштовані, дуже консервативні. Тому я намагаюся зрозуміти їхню логіку, через що вони мене люблять:)). Люблять ще й тому, що я — єдиний єпископ, який раніше жив на Святій горі Афон. Я їм розповідаю про Святу гору, свідчу про свою до них любов, тримаюся в русі традиційних цінностей. Але не відступаю, коли справа торкається принципових питань.
Ось, на цьому тижні, коли повернуся додому, поїду в один монастир – там уже мене, як єпископа, поминають за богослужінням, хоча вони є старостильниками…
Тобто, я вважаю, що потрібно більше працювати з простим народом, аніж з вождями розколу.

ПРО СУЧАСНИЙ СТАН І ДОСЯГНЕННЯ ПРАВОСЛАВ’Я В ГРЕЦІЇ
Елладська Церква зараз переживає важкі часи, але це пов’язано не лише з економічною кризою, а стосується й історичних зв’язків між Церквою, державою та суспільством. Що хочу сказати: вчіться на наших помилках. Тримайте державу на відстані витягнутої руки, тому що інакше Церква може секуляризуватися.
З тих тем, які в нашій Церкві зараз дуже добре розвиваються, це допомога бідним. Ми навіть допомагаємо коштами, допомагаємо в лікуванні, годуємо голодних. За останній рік наша Церква виділила на допомогу людям приблизно 100 тисяч євро. Ці гроші ми не брали з банку, ці гроші дав народ, і ми народу їх повернули.
Іншим таким моментом, який дуже успішно розвивається, є розвиток традиційного монашества. Це монашество, яке робить акцент на молитві, тиші й подвигу. Думаю, це допомагає Церкві з духовної точки зору. Так уже повелося, що народ більше любить старців, аніж владик :)).

ПРО ВРАЖЕННЯ ВІД УКРАЇНИ
Оскільки я вперше в Україні, то хочу сказати, що дуже радий і душе зворушений тим, що тут побачив. Одразу згадав радянські часи, коли ваша Церква страждала через гоніння, а в нашій Церкві тоді все було нормально. І ось через 20 років ви стали набагато кращі за нас. Дуже радий з того і бажаю, щоб ви розвивалися і надалі.
Зараз ми переживаємо рабство навіть більше за ваше радянське. Це — західне, секулярне рабство. Та тепер, у наших скорботах, будемо згадувати про вас, щоб спільно долати наші проблеми. Але будьте уважні, щоб те, чого ви набули через гоніння, ви не втратили через секуляризацію.
Маю сказати вам, що найбільша істина Української Православної Церкви знаходиться в печерах Києво-Печерської Лаври. Вона не у величних соборах і храмах — звичайно, це теж є благословенним, — але печери – то є святе. Ви тут, під землею маєте зерно дуже великої цінності! Тож Господь нехай благословляє вас!
***
Болгарская Православная Церковь
Митрополит Ловчанский Гавриил: «Если ваша Церковь примет из раскола, то и Поместные Церкви будут признавать. А раскольников самих по себе никогда не признают»

О РАСКОЛЕ В БОЛГАРИИ И ЕГО ПРЕКРАЩЕНИИ
Видите, у нас тоже был раскол. Несколько лет тому назад он закончился. Правительство содействовало в свое время возникновению раскола в 1992 году. Потом опять наше правительство приняло такой закон о вероисповеданиях, которым фактически раскол был упразднен. Правительству очень помогло разобраться в ситуации то, что они видели, что никакая Православная Церковь не признает раскольников, а все признают только каноничную Церковь. В правительстве же люди светские и не всегда могут разбираться в этих моментах. Но они видели, что Православная Церковь едина и не признает раскольников.
Так что у нас уже, можно сказать, этого раскола уже нет. Пробовали они подавать в суд в Страсбург, но там у них тоже ничего не получилось. Слава Богу, раскол кончился.
Я желаю и Украинской Православной Церкви прекращения раскола, потому что это очень трудно для Церкви. Когда раскол, трудно и настоящую жизнь наладить, и дисциплину сохранять. Если, например, сделаешь священнику замечание, он тебя, бывает, в ответ пугает, что пойдет вместе с приходом к раскольникам…
Одним словом, это было очень трудное время. И это очень вредно для веры: люди соблазняются.

О ДЕЙСТВИЯХ СВЯЩЕННОНАЧАЛИЯ ПО УВРАЧЕВАНИЮ РАСКОЛА
Мы все боролись, как могли. Я тогда был протосингелом у Святейшего Патриарха, потом был викарным епископом в самые страшные годы раскола. Боролись, как могли, всеми силами. Время было трудное. Господь немножко нам дал потерпеть, а потом избавил.
Видите, в истории Церкви какие бы ни были расколы – ничего не осталось. Остается только одна Православная Церковь. Где больше времени, где меньше – но в конечном итоге расколы уходят, остается только каноническая Церковь. Так и у вас будет.

О ВОЗМОЖНОСТИ ПРИЗНАНИЯ РАСКОЛЬНИКОВ
У нас как получилось? Был Всеправославный Собор в Софии в 1998 году. Он вызвал раскольников именно как раскольников, а не как каноническую Церковь. Потребовал от них покаяния. Они все написали покаяние: что каются, понимают, что согрешили. И тогда им вернули каноничные титулы. Но не те, которые они на себя самовольно взяли, а уже Синод и Патриарх им могли давать по своему усмотрению. Некоторые остались, некоторые потом все равно ушли в раскол, потому что они себе понапридумывали титулов – то митрополитов, то патриархов, и потом это все ушло – их признали только епископами.
Если ваша Украинская Православная Церковь примет их из раскола, то и Поместные Церкви будут признавать. А раскольников самих по себе никогда не признают, нет.

О ПРОСВЕТИТЕЛЬСКИХ ИНИЦИАТИВАХ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ В БОЛГАРИИ
Мы следим и стараемся заниматься социальной деятельностью по епархиям – это и забота о малоимущих, и работа с наркозависимыми.
Сейчас работаем над тем, чтобы больше было воскресных школ, чтобы можно было детей Православию обучать, потому что у нас плохо с этим дело обстоит.
Стараемся, чтобы правительство ввело изучение религии в школах так, как, скажем, в России. Мы давно разработали такую систему, но пока не хотят. Те дети, которые хотят изучать религию, будут учить, а которые не хотят – будут изучать светскую этику. Но этика — тоже предмет, которые учит человека нравственности. Меньше 1% детей сейчас в Болгарии изучают Православие, что, конечно же, страшно мало.
Сейчас у нас будут принимать новый закон об образовании, и нам очень хотелось бы, чтобы изучение религии вошло в новый закон, чтобы эту систему приняли. Потому что в Сербии, Румынии, России дети изучают Православие, а у нас нет – так что же будет с нашими детьми? Какое у них будущее?
Этот вопрос сейчас очень важен для нас. Мы сейчас много литературы стараемся для детей выпускать, делать какие-то проекты для детей, потому что понимаем, что это будущее страны. И уже сама жизнь показывает, что за последние 20 лет у детей изменились критерии нравственности, у многих не хватает нравственного воспитания.

О ВЗАИМОДЕЙСТВИИ ЦЕРКВИ И ГОСУДАРСТВА
Такие полезные дела, как образование и воспитание, Церковь должна делать вместе с государством. Потому что без государства закон не примешь. Если государство понимает пользу того, что Церковь хочет для людей, и будет помогать, то таким образом, оно получит и поддержку Церкви. Потому что Церковь будет поддерживать то правительство, которое хочет хорошего, нравственного, православного для своего народа. И в этом смысле как бы сама собой получается связь государства и Церкви. А так просто, чтобы нам ходить перед правительством, — нет в этом никакой нужды.

О ВПЕЧАТЛЕНИЯХ ОБ УКРАИНЕ
Я здесь уже не впервые. И мне очень нравится Украина. Люблю украинский народ – славянский, православный. Я рад, что сейчас представляю Болгарскую Церковь.
Желаю Украине, во-первых, избавиться от раскола, потому что это очень большая рана. Желаю также, чтобы вы действительно стали страной богатой – и духовно, и материально, чтобы народ, который, я уверен, заслуживает достойного существования, чтобы он его имел, чтобы не надо было украинцам ходить по миру и искать работу, а чтобы они ее нашли здесь.
Желаю благословения Божьего украинскому народу, украинской стране, Украинской Церкви.
***
Александрийская Православная Церковь
Митрополит Аксумский Петр: «Юбилейные торжества — это показатель стабильности, которая существует сегодня в Украинской Церкви»

О РАДОСТИ ОТ ВСТРЕЧИ С УКРАИНСКИМ ПРАВОСЛАВИЕМ
Я хочу выразить свою радость, свое удивление, изумление торжествами, которые наполняют сердце и свидетельствуют о том, что Христос посреди нас — в Украине, России и во всей Православной Церкви. Находясь здесь с вами, мы чувствуем, что, действительно, в сердцах людей господствует Сам Христос.
По поводу признания раскольников, то, конечно, этого не может быть. Потому что даже вчера на концерте, где принимали участие, как маленькие, так и большие актеры, как монахи и монашки, — этот концерт показал, какая на самом деле жизнь в вашей Церкви. Это было показанием стабильности, которая существует сегодня в Украинской Церкви. Ничего не сможет разрушить и расколоть спокойствие, которое имеет Церковь сегодня. Даже маленькие дети, так, как они играли, танцевали, они передали столько энтузиазма, вдохновения народу, — для нас это остается незабываемым.
***
Польська Православна Церква
Архієпископ Люблінський и Холмський Авель: «Очільник «Київського патріархату» Філарет має анафему і очолювана ним структура ніякого місця не має поміж канонічних Церков».

ПРО РОЗКОЛ В УКРАЇНІ І МОЖЛИВІСТЬ ЙОГО ПОДОЛАННЯ
Слава Богу, що в нашій Церкві немає розколу. Якщо б у нас якесь розділення з’явилось, то було б для нас зовсім великою трагедією.
Розкол – то гріх, а кожний гріх лікується нічим іншим, як через покаяння. Церква має свою структуру, свою дисципліну, своє канонічне право, Церквою не можна маніпулювати. У Церкві є визначена проста канонічна дорога.
У міжвоєнний період наші предки, православні Польщі, теж мали свої проблеми, але, слава Богу, не дійшло до розколу. Були важкі часи. Ми в 1924 році дістали автокефалію від Константинопольської Церкви, всі Помісні Церкви схвалили цю автокефалію. Але в цей міжвоєнний період у нас не було євхаристичного спілкування з Матір’ю-Церквою, з Московською Патріархією. Але час у таких питаннях є найкращим лікарем.
Я бажаю для Української Православної Церкви і українського народу, щоб з часом через це лікування, через якийсь період часу, Господь послав радість торжества єдності для святого Православ’я. І ми віримо, коли призиваємо благодать Святого Духа, коли молимося, співаємо молитву Царю Небесний: «Прийди і вселися в нас», що Господь пошле на Церкву в Україні і благодать Святого Духа, і мир, і спокій, і злагоду. І в добрі часи ми, як представники всіх Помісних Церков об’єднаємось у молитві.

ПРО ВИЗНАННЯ ТАЇНСТВ І ПЕРЕХРЕЩУВАННЯ
Ми в Польщі живемо в нелегких умовах, тому що православних у нас дуже мало. На такому ґрунті нам вдалося з Римо-Католицькою Церквою підписати декларацію про взаємовизнання Таїнства Хрещення, бо в Польщі є змішані шлюби, і це питання все одно постає. Але з Римо-Католицькою Церквою немає в цьому відношенні такої проблеми, тому що апостольське преємство (спадковість) збережене в обох Церквах.
Очільник «Київського патріархату» Філарет має анафему і очолювана ним структура ніякого місця не має поміж канонічних Церков. Розкольники можуть засуджувати, мовляв, католиків приймають, а своїх не приймають. Але тут треба глибше сягнути, бо ця проблема бере початок від очільника.

ПРО ТЕ, ЧИМ ЖИВЕ ЗАРАЗ ПОЛЬСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА
Говорячи про життя Православ’я в Польщі та в Україні, варто сказати, що ми становимо одну цілість — у нашому літургічному спілкуванні, у нашому євхаристичному житті.
Моя єпархія в Польщі сусідствує з Волинською, Львівською єпархіями, і в нас тепер є часте спілкування, маємо гарні приклади того спілкування. Тим більше, що багато нинішніх українців є насправді переселенцями з Холмщини, а з них багато є вірянами Православної Церкви. Вони відвідують разом зі своїми священнослужителями церковні свята.
А ще відома Холмська ікона Божої Матері зберігається у Волинському музеї, і щороку я беру участь у святкуваннях. Разом із митрополитом Луцьким і Волинським Ніфонтом ми служимо акафіст перед цією іконою. Таких ініціатив у нас є багато. Сподіваємося, буде розвиватися спілкування і в майбутньому.
***
Православная Церковь Чешских земель и Словакии
Архимандрит Серафим (Шемятовский): «У нас даже тех, кто переходит из Греко-Католической Церкви, заново перекрещивают»

О ПРОБЛЕМАХ В ЧЕШСКОЙ ЦЕРКВИ
Самая основная проблема у нас в Словакии – это распространение униатства. У нас нет как такового раскола внутри Православия, но есть проблема внешняя, связанная с Греко-католической Церковью.
Она на данный момент более-менее сглажена, потому что нет причин для борьбы. Но в 1998 году, когда Греко-католическая Церковь вернула себе всю недвижимость, а нам за счет государства компенсировали деньгами, мы были вынуждены строить свои храмы заново. И до сих пор продолжаем их строить.

НАСКОЛЬКО РЕАЛЬНО, ЧТО ПОМЕСТНЫЕ ЦЕРКВИ ОСУДЯТ ПРАКТИКУ ПЕРЕКРЕЩИВАНИЯ?
Думаю, что это совершенно нереально. У нас даже тех, кто переходит из Греко-Католической Церкви, заново перекрещивают. И если приходит священник, его заново крестят, а потом – рукополагают.

О МОЛОДЕЖНОЙ РАБОТЕ В СЛОВАКИИ
У нас в Словакии в основном проводится работа с молодежью. Этот год был провозглашен годом семьи. Мы привозили частицы мощей святых Петра и Февронии, возим их по приходам, рассказываем об этих святых.
***
Переклад із грецької здійснював заступник голови ВЗЦЗ УПЦ протоієрей Миколай Данилевич
Фото диякона Максима Брусники

Василий Анисимов: «Pussy Riot» явила воинствующее невежество в полной мере

Александр Яровой, кандидат филологических наук. Кадетское лето — 2012