30.11.2011. ВІННИЦЯ. Коментар прес-служби єпархії УПЦ на «Інтерв’ю зі священиком,який перейшов до Київського Патріархату

30.11.2011 Расколы, ереси, секты

23 листопада 2011 року на офіційному сайті Вінницької єпархії Київського патріархату з’явилося інтерв’ю з колишнім кліриком Вінницької, а пізніше Тульчинської єпархії УПЦ протоієреєм Станіславом Березою. Матеріал є спробою священика виправдатися за розкол, вчинений ним на парафії храму с. Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької єпархії, де протягом майже двадцяти років протоієрей Станіслав був настоятелем.
В зв’язку із тим, що намагаючись виправдати свій вчинок, протоієрей Станіслав Береза нерідко вдається до перекручення фактів та відвертого обману, прес-служба Вінницької єпархії УПЦ вважає за необхідне прокоментувати окремі висловлювання, наведені у інтерв’ю, та викласти описані у ньому події у тому вигляді, у якому вони добре відомі їхнім безпосереднім учасникам.
«Роздуми та розмови про можливість переходу нашої громади під омофор Київського Патріархату існували від самого початку, з 1992 року. Подібна ситуація існує в багатьох інших громадах УПЦ (МП)».
Звідки протоієрей Станіслав Береза почерпнув останню інформацію невідомо, адже факти свідчать про протилежне. Лише за період 2009-2011 років до Вінницької єпархії з Київського патріархату повернулося вісім парафій зі своїми священиками. За цей же період зі складу Вінницької єпархії до Київського патріархату не перейшло жодної релігійної громади. Пішли лише два священики: Станіслав Береза та Олег Бабак.
Обоє пішли не через переконання. Наприклад, колишній настоятель храму с. Хоменки Шаргородського району Олег Бабак пішов у розкол по тій причині, що на відміну від УПЦ, у Київському патріархаті йому дозволили і надалі займатися псевдоцілительством, яке він відкрито називав «бізнесом», цинічно заробляючи гроші на людській біді. Про причини, які спонукали піти у розкол самого протоієрея Станіслава Березу, буде сказано нижче, однак вони також не мають ані ідеологічного, ані патріотичного підґрунтя, а лежать у площині суто людських гріховних страстей.
«Роздуми та розмови про можливість переходу нашої громади під омофор Київського Патріархату існували від самого початку, з 1992 року.
Це «одкровення» протоієрея Станіслава Берези викликає, щонайменше, подив у його колишньої пастви. Адже ще рік тому священик публічно, на загальних зборах, заявляв своїм парафіянам, що ніколи і ні за яких обставин не піде до Київського патріархату. Неодноразово, зі сльозами на очах, протоієрей Станіслав промовляв такі ж клятви перед владикою Симеоном. Таким чином, ще на самому початку свого інтерв’ю протоієрей Станіслав Береза постає нечесною людиною. Питання лише в тому, коли він почав обманювати – у 1992 році, чи тепер, коли став розкольником.
«У 2008 році до мене письмово звернулися діти, учні нашої недільної школи та педагоги. Вони попросили запровадити в храмі богослужбову українську мову».
Протоієрей Станіслав підводить читачів до думки, що основною при-чиною претензій до нього з боку єпархіального керівництва стала україн-ська мова. Але далі він сам свідчить: «Я звернувся до вінницького єпископа УПЦ (МП) Симеона і взяв у нього благословення на це». Отже, протоієрей Станіслав Береза особисто визнає, що митрополит Симеон дав йому благословення на звершення богослужінь українською мовою.
«Декому з «пєвчих» не сподобалося переучуватися, але основна дискусія виникла, коли один член церковної ради наслухавшись різних «страшилок» заявив, що молитися українською мовою означає бути «в розколі».
Протоієрей Станіслав забув розповісти про те, що владика Симеон попереджав його про можливість саме такої реакції церковних людей. Як архієрей, котрий 11 років прослужив у західному регіоні України і знає досвід переходу парафій на звершення богослужінь українською мовою, митрополит Симеон неодноразово наголошував протоієрею Станіславу, що у погоні за новими членами громади, які теоретично можуть прийти до храму, слід бути обережним, щоб не розігнати свою колишню вірну паству. Владика радив священику переконатися, що його ідея знайде стовідсоткову підтримку серед парафіян, і лише тоді починати служити українською. Однак, на жаль, протоієрей Станіслав Береза вкотре не прислухався до поради свого архіпастиря.
Розповідаючи цю історію, протоієрей Станіслав Береза навмисно ро-бить наголос на тому, що запровадження української мови не сприйняли лише «деякі пєвчі» і «один член церковної ради». Насправді ж, не «декому», а більшості хористів не хотілося залишати церковнослов’янську мову, і не «один», а майже всі члени парафіяльних зборів не зрозуміли, навіщо священик насильно нав’язує їм свою думку.
«За короткий час після цього єпископ Симеон направляє мене служити в інше село. Жодної причини цього кроку мені не пояснили».
На загальних зборах 26 серпня 2010 року парафіянам було повідомлено, що причиною звільнення протоієрея Станіслава Берези з посади настоятеля храму с. Рахни-Лісові є не питання мови, а питання морального стану священика, що він і обговорив попередньо з Архієреєм і власноручно написав прохання про звільнення з посади настоятеля. Деталі розмови протоієрея Станіслава Берези з архієреєм людям не повідомили, як про це просив о. Станіслав, щоб не розкривати перед паствою гріховних вчинків її пастиря. Однак самому протоієрею Станіславу Березі прекрасно відомі причини його конфліктів з Церковною владою. Тому, стверджуючи, що їх йому «не пояснили», священик вкотре відверто бреше.
Ще за часів керування єпархією митрополитом Макарієм, а згодом і при владиці Симеону, єпархіальна рада неодноразово розглядала аморальну поведінку отця Станіслава. Серед його непастирських вчинків непослух церковному священноначаллю, інтриги проти благочинного з метою зайняти його місце, пияцтво і нарешті, порушення сьомої заповіді, тобто перелюб.
Як свідчать документи, які залишилися у Вінницькому єпархіальному управлінні, першими на поведінку протоієрея Станіслава Берези скаржилися парафіяни с. Рахнів-Лісових. У листі, датованому 2003 роком, розповідається, що у о. Станіслава з’явилася нова дружина, співжиття з якою він не приховує, а відкрито приводить її до храму і при всіх називає своєю «матушкою». Саме тоді, у далекому 2003 році, відбулися перші серйозні розмови єпархіального керівництва з протоієреєм Станіславом Березою. Але ні розмови, ні вмовляння на священика не подіяли.
Парафіяни скаржилися знову, до їхніх скарг додавалися скарги духовенства. А коли у 2007 році протоієрей Станіслав подав на розлучення зі своєю законною дружиною, то не витримала й сім’я священика.
15 січня 2008 року дочка о. Станіслава у листі до єпархії розповіла про те, як батько фізично і психологічно знущався над своєю сім’єю. Розповіла вона й про те, що коханка у протоієрея Станіслава з’явилася давно, про що він сам зізнавався своїй дочці: «Я тьотю Л… люблю більше ніж тебе», «я лише чекав, щоби ти одружилася». Лист від дочки був криком душі дитини, яка попри те, що батько подавав їй поганий приклад, залишилася віруючою і не могла зрозуміти: «Чому батюшка такий жорстокий, дволічний, чому він не може визнати свої гріховні помилки і відповісти за них. Адже Господь забороняє прелюбодійство, порушення подружної вірності, усіляку незаконну і нечисту любов. А батюшка, будучи в розводі з матушкою та не покаявшись, весь окутаний обманом, продовжує вести службу в церкві, хрестити діточок та вінчати молодят. Та це ж все не красить священика. Ці поступки лише чорнять нашу церкву і нашу віру. Якщо таке дозволяється батюшці, то що можна подумати?…»
У листі доньки протоієрея Станіслава написано достатньо про ганебну поведінку протоієрея Станіслава Берези, однак ці факти ніколи раніше не були оприлюднені, за що деякі парафіяни дорікали керівництву Вінницької єпархії: «Мовляв, незаслужено ображаєте нашого батюшку». Сам же протоієрей Станіслав Береза добре знав про ці факти, тільки тепер, виявляється, він їх забув.

Але якщо о. Станіслав і забув, та не забули про них його найближчі духовні чада, котрі брали на поруки свого настоятеля і обіцяли за нього, що він покине чужу жінку. Вони не забули, як оббивали пороги і Вінницької єпархії, і Київської Митрополії, як долучали до захисту свого пастиря можновладців. Люди були готові простити своєму священику будь-який гріх, окрім розколу. Тому ті люди, які колись палко підтримували протоієрея Станіслава Березу, сьогодні, на відміну від нього, залишилися у лоні Церкви Христової і якщо він забув, за що вони його захищали і що йому прощали, то ці люди чудово про все пам’ятають.
«Люди зробили свій висновок — зразкову парафію з новим храмом комусь продали».
Отець Станіслав в даному випадку говорить напівправду, тому що не люди зробили такий висновок, а як вони сьогодні розповідають, такі дум-ки їм навіював сам о. Станіслав. Залишимо на совісті протоієрея Станіслава ці його домисли й наклепи, а натомість пригадаємо факти.
А факти свідчать про наступне. У 2008 році сам протоієрей Станіслав Береза намагався здійснити приватизацію храму с. Рахни-Лісові на себе особисто. Тільки через втручання правоохоронних органів вдалося запобігти його протизаконній спробі. Отже, якщо хтось і намагався привласнити собі храм Божий, то це сам протоієрей Станіслав Береза, котрий бажає звернути все з хворої голови на здорову.
«Замість мене в село направили монаха Єліазара. Але люди кате-горично не сприйняли його. Чому? Запитайте в людей».
Запитали. І виявилося, що сам протоієрей Станіслав налаштовував свою колишню паству проти нового священика. До речі, о . Єлеазару жодного разу до самого закриття храму, жодна людина у Рахнах не сказала, що його у селі не сприймають. Він служив і звершував треби. Інша річ, що люди хотіли повернути протоієрея Станіслава, який вдавав з себе мученика за правду.
«Рішенням загальних зборів громади, без моєї участі, храм вирішили закрити».
Згадані збори відбулися 9 жовтня 2010 року. За три дні перед цим у Тульчинське єпархіальне надійшла особова справа протоієрея Станіслава Берези, він отримав Указ про призначення кліриком Тульчинської єпархії. Переконавшись, що він перебуває у безпеці і Вінницький архієрей не може тепер покарати його за церковні злочини, протоієрей Станіслав дав своїм вірним людям команду закрити храм. Люди самі розповіли про це, тому що розуміють, що закриття храму – це безбожна справа. Тоді вони цього не розуміли, бо безумовно вірили своєму пастирю. Але не стільки люди винні у тому, що храм довгий час був закритий, а, насамперед той, хто віддав їм такий безбожний наказ. Але протоієрей Станіслав Береза не бажає визнавати свою провину і знову все звалює на інших, у даному випадку – на свою паству. «Без моєї участі» — пише він.
«Як слухняний клірик, я з біллю в серці залишив Рахни-Лісові та перевівся до Тульчинської єпархії. Але ініціативна група, яку створили прихожани в Рахнах почала добиватися мого повернення в село».
Якби т.з. «слухняний клірик» дійсно був слухняним, він би навчав свою паству, насамперед, послуху Богу і Церкві Христовій. Протоієрей Станіслав міг би сприймати все, що з ним відбувається, як випробування, як дію Промислу Божого, якою Господь хоче виправити його неправедне життя. «Слухняний клірик» не благословив би створення якоїсь незрозумілої ініціативної групи, а поклався б на волю Божу. Чи волю Божу можна проповідувати лише тоді, коли вона не торкається твоєї власної шкури?
«Люди приїжджали до мене в Тиврівський район з проханням охрес-тити, повінчати, висповідати».
«Слухняний клірик» не обманював би свого Правлячого Архієрея архієпископа Тульчинського і Брацлавського Іонафана, якому у пояснювальній записці від 7 лютого 2011 року протоієрей Станіслав Береза написав: «з 6 жовтня … по даний час я не маю ніякої пастирської опіки і керівництва над парафією храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької єпархії і все роблю по волі свого архієрея». Протоієрей Станіслав Береза вкотре обманював архієрея, тепер вже Тульчинської єпархії, що підтверджують наведені вище слова з його інтерв’ю.
«22 вересня 2011 року я подав прохання вивести мене за штат Тульчинської єпархії УПЦ (МП) Жодної заборони чи санкцій з боку священноначалія до мене вжито не було».
Звичайно, якщо б протоієрей Станіслав Береза розповів би архієпископу Іонафану про свої плани піти у розкол, то він не зміг би написати: «Жодної заборони чи санкцій з боку священноначалія до мене вжито не було». Все було б по-іншому. Але протоієрей Станіслав побоявся чесно зізнатися про свої наміри. Натомість, як нам відомо, протоієрей Станіслав у Тульчинському єпархіальному управлінні зображував з себе ледь не смертельно хвору людину і за штат був почислений за станом здоров’я. Однак здоров’я, якого так не вистачало на прийомі у архієрея, не підвело тоді, коли протоієрей Станіслав Береза прибув до іншої єпархії проводити збори. Вже 24 вересня живий і здоровий протоієрей Станіслав Береза у Рахнах розповідав людям про свої історичні дослідження, які нібито привели його до Київського патріархату.
«Релігійна громада Парафії Різдва Пресвятої Богородиці села Рахни – Лісові офіційно оголосила про вихід з-під юрисдикції Московського Патріархату та перехід під омофор Української Православної Церкви Київського Патріархату. Моя позиція повністю співпала з позицією загальних зборів».
Читачів, які не були присутні на тих зборах дуже легко ввести в оману. Після слів священика складається враження, що саме громада вирішила піти у розкол, а священику не залишалося нічого іншого, як підтримати людей. Насправді, ж як розповідають учасники і свідки зборів, саме священик оголосив про свій вихід з Церкви і спокусив свою паству піти у розкол. Чому протоієрей Станіслав Береза соромиться зізнатися, що саме він, а не громада є ініціатором розриву з Церквою? Можливо тому, щоб не бути схожим на Денницю, який сам впав з неба і потягнув за собою частину ангелів?
«Також на зборах ревізійною комісією була виявлена відсутність оригіналів реєстраційних документів та печатки, про що було складено акт та повідомлено згідно закону, що вони недійсні, в районній газеті «Шаргородщина» (6 жовтня 2011 року)».
Мешканці Рахнів добре пам’ятають, що під час зборів не йшла мова ані про реєстраційні документи, ані про печатку, тим більше не складалося жодного акту. Все це було зроблено потім, разом зі збором підписів, які збирали по будинках, а не на зборах.
«Ми цю неправдиву інформацію спростували, взявши дві довідки у сільській раді, від 1 жовтня та 2 листопада, про те, що жодного міжцерковного конфлікту в селі не має і не було».
Якщо у Рахнах-Лісових люди не б’ються за храм, то це не означає, що у селі не існує конфлікту. Це свідчить лише про миролюбність віруючих Української Православної Церкви, які послідовно уникають прямого протистояння і намагаються вирішити всі питання у правовому руслі. Що ж до того, що протоієрей Станіслав Береза не бачить у Рахнах конфлікту, то це свідчить лише про його дивну вибіркову сліпоту. Якщо о. Станіслава переводять на іншу парафію – це конфлікт, а якщо громаду, яка 13 років будувала свій храм, виставили з нього представники іншої конфесії – це, на думку о. Станіслава Берези, не конфлікт. Ось такими подвійними стандартами користується Станіслав Береза.
«Ми дізналися про те, що в селі виявляється існує паралельна громада Московського Патріархату. Звідки вона взялася невідомо. У сільській раді ми отримали довідку про те, що від 24 вересня до сьогодні жодних загальних, і тим більше установчих зборів, релігійних громад в селі не відбувалося».
По-перше, згідно чинного Законодавства, релігійна громада не зобов’язана повідомляти сільського голову чи будь-якого іншого чиновника про свої внутрішні збори і прийняті на них рішення, тому давати відповіді щодо церковних зборів не є компетенцією сільського голови.
По-друге, ми знову зустрічаємось з дивною сліпотою протоієрея Станіслава Берези. «Звідки взялася громада невідомо». Нагадаємо протоієрею Станіславу, що ця громада повністю складається з тих, хто ще вчора був його вірними помічниками, хто входив до складу Парафіяльних зборів, хто клопотав за о. Станіслава перед церковною і світською владою, хто жертвував своєю працею і коштами на будівництво храму. За одну мить протоієрей Станіслав забув своїх колишніх «овечок», як він любить їх називати, і дивується, звідки вони взялися у нього під ногами?
«Виходить так, що варто комусь випадковим чи злочинним шляхом заволодіти документами».
І документи, і печатка у членів парафіяльної ради з’явилися не випадково і не злочинним шляхом, як стверджує протоієрей Станіслав, а постійно знаходились у них, тому що вони були і залишаються керівним органом релігійної громади. Ця громада живе і діє. У неї є настоятель — протоієрей Сергій Смей. До тимчасового храму, де служить о. Сергій щонеділі приходить 50-70 віруючих людей. А от яким шляхом опинився у Рахнах-Лісових «слухняний клірик» іншої єпархії і за яким правом він проводив тут збори? – це питання до самого протоієрея Станіслава Берези.
«Я спостерігаю, як наші «опоненти» ведуть себе і дуже хвилююся за стан їхніх душ. Приведу приклад. Днями до села привозили ікону Богородиці представники УПЦ МП з метою відвернути людей від Київського Патріархату. Це ж треба додуматися, щоб використовувати святиню в своїх вузько конфесійних інтересах».
Дійсно до с. Рахни-Лісові зі Свято-Успенської Почаївської Лаври прибула Почаївська ікона Пресвятої Богородиці. Скільки в Україні є ще міст, не говорячи про села, де ця святиня не побувала, а у Рахнах ікона пробула три дні. І це ж треба було додуматися священику ходити напередодні прибуття ікони по базару і відмовляти свою паству, щоб не ходила вклонитися перед святинею. А саме цим, за словами селян, займався протоієрей Станіслав Береза.
Ікона прибула у Рахни-Лісові на прохання його мешканців, які відвідали Свято-Успенську Почаївську Лавру. Разом з іконою прибула Сама Пресвята Богородиця, Котра говорила, що з Її образами перебуває Її благодать і сила. Яким же треба бути недолугим, щоб сприймати прихід Божої Матері і Її святині як тактичний хід УПЦ МП.
А щодо «вузькоконфесійного використання святинь», щодо чого так пафосно обурюється протоієрей Станіслав Береза, то нагадаємо, що про приїзд до Рахнів-Лісових Почаївської ікони стало відомо задовго до самого приїзду. Дізнавшись про це, представники Київського патріархату й собі привезли до села ікону, правда не з Почаєва, бо їх туди не пускають, а з Вінниці. Для чого вони привозили святиню – невідомо. Напевно, як сказав протоієрей Станіслав Береза, у «вузькоконфесійних цілях».
У інтерв’ю протоієрея Станіслава Берези хотілося б побачити хоча б краплину правди щодо мотивів його втечі до Київського патріархату. І, виявляється, краплина правди у його словах є. Протоієрей Станіслав Береза на мить зізнається читачам і, напевно, собі, що «Образа також вплинула на моє рішення». Здається, о. Станіслав нарешті зняв маску і став відвертим. Але ні, маска актора швидко повертається на обличчя священика: «Але не особиста образа. Я просто не зміг мовчки споглядати на страждання духовних овечок». Насправді ж, протоієрей Станіслав Береза образився на архієрея, котрий бажав лише одного — його духовного і морального виправлення, на паству, яка, на думку о. Станіслава, не відстояла його до кінця, і на Церкву, яка вимагає виконувати заповіді Божі для спасіння душі.
Скільки було священиків, які несли церковні покарання і виправлялися. Вони залишилися у Церкві, а ті, хто не захотів виправитися, або взагалі зреклися Церкви, або пішли до Київського патріархату. Серед таких і протоієрей Станіслав Береза, котрий нині заборонений у священнослужінні. Але й для о. Станіслава відкритими залишаються двері покаяння, варто лише підкоритися волі Божій і позбутися гріховних діл плоті, про які писав Апостол Павел: «помисли плотські є ворожнеча проти Бога; бо законові Божому не підкоряються, і не можуть. Тому ті, що живуть за плоттю, Богові угодити не можуть» (Рим. 8:7-8).
Прес-служба Вінницької єпрархії

Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел:»Цветной» сценарий в Москве — удар в самое сердце Святой Руси

30.11.2011. ЛЬВІВ. Архієпископ Августин взяв участь у заходах днів безпеки дорожнього руху