26.04.2011. КИЇВ. Чорнобиль все ще болить
Вже 25-ть років минуло від тієї трагічної ночі, якої виникла аварія на Чорнобильській атомній електростанції ім.В.І.Леніна.
Страшним лихом для всього українського народу стала та аварія.
Біда прийшла до нас зненацька про, котру й гадки ніхто не мав. Ніхто не міг подумати, що таке можливе, що опустіють містечка, села, домівки. Навіть пташки і ті були змушені залишити свої нажиті гніздечка, в котрі вони поверталися кожного року після зимівлі.
Ця трагедія забрала життя багатьох людей, завдала шкоди здоров’ю мільйонам українців і її наслідки ще довго відчуватимуть на собі майбутні покоління.
Нас запевняли, що електростанція така небезпечна, що можливо ложити з собою в ліжко. Але біда не приходить одиноко. Скільки життів вона забрала і ще скільки забере. Жодна статистика не скаже, скільки людських доль понівечено чорнобильським смерчем, скільки ще ліквідаторів «дотлівають» у різних лікарнях, а скільки їх уже відійшло у вічність.
Народженні і народжуються діти з вадами чорнобильського відлуння, навічно приписуються до лікарень. Це наше майбутнє: вчителі, лікарі, вченні, робітники різних галузей нашої країни.
Сьогодні Чорнобиль для нас — це біля чотирьох мільйонів постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це майже 10 відсотків території, що зазнала прямого радіаційного ураження. Це 160 тисяч людей із 129 населених пунктів, яким довелося залишити рідні домівки і переїхати в інші місця. Це біль, котру не можливо передати нікому.
Потерпілі — це не лише люди, які безпосередньо зазнали горя, але й ті кого Чорнобиль, більшою чи меншою мірою, торкнувся кожного. Адже якби не аварія, то не було б настільки скалічених доль і стільки хвороб. Якби не люди, які пожертвували собою, щоб ліквідувати наслідки аварії, то не було б і всіх нас. Ми, українці, повинні пам’ятати і шанувати героїв Чорнобиля, завдяки яким сьогодні живемо.
Полісся завжди вважалися природною скарбницею України, але Чорнобиль усе змінив, після трагедії його знають в усіх куточках землі. Проте не зовсім ця земля обезлюдніла – багато її уродженців через кілька років після аварії повернулися у рідні обійстя, а дехто і взагалі не виїжджав звідси. Початком відродження Поліського краю, стало відродження головної святині– Свято-Іллінського храму, розташованого в місті Чорнобилі. З людей, які працюють в зоні відчуження і самоселів сформувалася православна громада, і ось уже багато років на древній Чорнобильській горі знову підноситься молитва до Бога.
Чорнобиль був, є і буде, а тому згадувати про нього потрібно не лише раз на рік, а робити це постійно. Бо, що б там не було, але ми всі маємо пряме відношення до трагедії. І відлуння Чорнобильських дзвонів буде чути ще не одне покоління.
Леся Вознюк. Пам’ять про Чорнобиль
Голосить дзвін стривожено у квітні,
засмучує весняні дні привітні,
озветься в серці кожної родини
і стогоном у грудях України.
Над Прип’яттю весна у двадцять п’яте
деревам приміряє пишні шати.
Усе цвіте, радіє, веселиться,
в кущах бузку гніздо лаштує птиця.
Життя триває. Наче застороги,
дрімають заколисані тривоги,
та пам’ятають спорожнілі хати,
яким буває грізним мирний атом.
І ти не забувай про це, дитино,
та свічку запали за Україну.
Загояться землі болючі рани.
Вона воскресне, з попелища встане!
http://lesia.vozniuk.com
Прес-служба УПЦ,
Захарченко А.В.
26.04.2011. КИЕВ. Уроки Чернобыля: социальная солидарность и самопожертвование