11.05.2010. ПОЛТАВА. Полтавчані вклонилися безсмертному подвигу захисників Вітчизни

11.05.2010 Церковь и общество

Тисячі мешканців Полтавщини напередодні 65 річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 8 травня приїхали в урочище Шумейкове Лохвицького району аби вшанувати пам’ять земляків, що полягли тут на початку війни, захищаючи рідну землю. Разом з ветеранами та мешканцями Полтавщини вклонилися безсмертному подвигу захисників Вітчизни голова облдержадміністрації Олександр Удовиченко, народний депутат України Сергій Гордієнко, заступник голови обласної ради Іван Момот, архієпископ Полтавський і Миргородський Филип та Преосвященний Єпископ Кременчуцький і Лубенський Тихон. Олександр Удовиченко, звертаючись до учасників пам’ятного заходу, відзначив, що прикладом Великого Подвигу під час оборони рідного краю від німецько-фашистських загарбників на початку Великої Вітчизняної війни у вересні 1941 року є битва в урочищі Шумейкове Лохвицького району.
Тут полягли воїни Південно-Західного фронту, які мужньо – понад два місяці – тримали оборону столиці України – Києва.
На жаль, із стратегічних міркувань час для планомірного відводу армії було втрачено. Кільцем оточення було охоплено велику територію Київської та Полтавської областей. Навіть в оточенні наші воїни хоробро боролися з ворогом. І прикладом цього було командування Південно-Західного фронту на чолі з Михайлом Петровичем Кирпоносом, членом Військової Ради Михайлом Олексійовичем Бурмистенком, дивізійним комісаром Євгеном Павловичем Риковим і начальником штабу фронту Василем Івановичем Тупіковим.
Відступаючи від Києва наші війська пройшли всі кола пекла, втрати були величезні.
До цього часу немає точної статистики, скільки загинуло воїнів у Київському Кільці, яке замкнулося на Полтавській землі по лінії Лохвиці, Лубен, Оржиці, Кременчука. Фактично разом з Кирпоносом знаходилися лише штабні служби Південно-Західного фронту та штабу 5-ої армії.
Оточені в урочищі Шумейкове, Кирпонос і штаб прийняли бій з переважаючими силами ворога. Декілька разів вони переходили в штикові контратаки і мужньо захищали ту частину землі, яка стала для них останньою межею. У рукопашній сутичці брали участь всі – від солдата до командувача фронтом. Кирпонос спочатку був поранений у ногу, а згодом осколки міни зрешетили його груди – командувач одразу помер. Частині радянських воїнів вдалося прорватися, але більшість – близько 800 воїнів – полягли на полі бою.
Були втрачені й усі документи, тому ми можемо тільки приблизно визначити зміст трагедії та кількість загиблих радянських воїнів. Єдине, про що можемо з упевненістю говорити, – про героїчний подвиг наших співвітчизників.
Полеглим – вічна пам’ять. Живим – низький уклін та найщиріші слова подяки за мир на землі, відбудовану з руїн країну, виховання власним прикладом кількох поколінь.
Сайт Полтавської облдержадміністрації

11.05.2010. КРИВОЙ РОГ. Архиепископ Ефрем освятил возрожденный памятник освободителям

11.05.2010. ХЕРСОН. Морський порт нагороджено церковним орденом