Ректор Академії мистецтв Андрій Чебикін: «Ми завжди пам’ятаємо, що знаходимось у приміщенні колишньої духовної семінарії»

01.01.2003 archive, Вестник №16, Тема номера

Ректор Академії мистецтв Андрій Чебикін: «Ми завжди пам’ятаємо, що знаходимось у приміщенні колишньої духовної семінарії»

Шановний Андрій Володимирович, Національна Академія мистецтв займає приміщення колишньої Київської Духовної Семінарії. Ви випускаєте спеціалістів, які використовують свої знання в тому числі і при відбудові храмів. Чи співпрацюєте ви з Церквою у вихованні своїх студентів або у інших галузях?

Наша Академія була заснована у 1917 році за часів існування Української Народної Республіки. Серед ініціаторів створення цього закладу був перший президент України Михайло Грушевський. Постанову про заснування підписав тодішній прем’єр-міністр Вінниченко. В цьому році у грудні ми святкуємо своє 85-річчя. Слід зазначити, що історія академії дуже цікава. Були у неї і трагічні періоди, особливо під час тоталітарної влади. Наприклад, багато художників, яких міг би побачити світ, були репресовані. Біля нашої академії є пам’ятник-меморіал репресованим художникам. Найтрагічніші події відбулися у 1937-1938 роках, коли багато наших митців було розстріляно. Але все одно у всі часи в академії відбувалися виставки і з 20-тих років тут вирує активне життя.

Це приміщення ми отримали у 1922 році після встановлення радянської влади. Воно дійсно колись належало Київській Духовній Семінарії. Ми завжди про це розповідаємо, вказуючи, що тут збереглася прекрасна духовна атмосфера. По-перше, саме розташування академії на Вознесенському узвозі — в одному із найісторичніших місць Києва, на одному з тих пагорбів, де було засновано наше місто. Ще у воєнні роки, коли я був школяром, цей район називався «Семінарка».

Наша художня школа започаткована на класичних академічних основах підготовки художників і ми робимо все можливе, щоб зберегти кращі традиції цього закладу. Наприклад, у нас художники навчаються по системі майстерень, чого немає поки що ні в одному закладі нашої держави. Тобто, після здобуття базової освіти молодий художник обирає собі майстра, у якого він хотів би навчатися. Якщо їх інтереси збігаються, наказом ректора він зараховується на навчання, після якого захищає роботу та отримує диплом чи то художника, чи то скульптора, чи то архітектора. Останнім часом у нас значно розширився круг спеціальностей, за якими готуються студенти. Також у нас є бажання відкрити майстерню іконопису. Цього немає ні в одному державному навчальному закладі. Відомо що такі майстерні існували в монастирях і духовних семінаріях. Наскільки мені відомо, за радянські часи основна іконописна школа була в Загорську. До речі, там навчалися, а потім навіть викладали і наші випускники.

На сьогоднішній день у нас діє майстерня монументального мистецтва та храмової культури. Вона існує уже десять років. За цей час через неї пройшло дуже багато спеціалістів. Ми працюємо над шедеврами художнього мистецтва і на дипломи, як правило, беруться ікони з Києво-Печерської Лаври та Національного художнього музею. Багато з наших студентів беруть на дипломи окремі складні ікони, домові та, навіть, храмові іконостаси. Один з таких дипломів був два роки тому. Це хатній іконостас, який демонструвався на Всеукраїнській виставці «Мистецтво молодих».

Останнім часом ми розробили непоганий іконостас для церкви, що знаходиться у Вінницькій лікарні для душевно хворих людей. Мер міста Анатолій Матвієнко звернувся до нас з проханням виконати цю роботу. Нині його зусиллями ця церква відреставрована, відремонтована і тепер там ведуться богослужіння, але проект іконостасу поки що не втілений в життя. Бракує коштів.

Ми також співпрацюємо з іншими установами. Так, керівник нашої майстерні Микола Стороженко, вже літня людина, власноруч разом з деякими студентами розписав купол та стіни храму Миколи Притиски, що на Подолі.

Великий об’єм роботи робиться і в реставраційній майстерні. Зараз деякі наші фахівці допомагають в роботі над реставрацією Волинської ікони Божої Матері. На факультеті книжкової графіки нещодавно в Києво-Могилянській Академії була зроблена книжка XVIII століття, а саме були проілюстровані прекрасні твори Максимовича, які теж пов’язані з Біблією та духовністю. Також ми готуємо фахівців, які можуть переписати книжку своїми руками від початку до кінця. Цим яскраво свідчить про те, що ми є нащадками високої духовної справи наших предків.

Чи викладаються богословські дисципліни для спеціальностей, які працюють з іконами?

Безумовно, на реставраційному відділені та на інших факультетах викладається «Історія мистецтв». Цей предмет не можливо вивчити без знання Біблійних сюжетів, Старого та Нового Заповіту. Звичайно, богослов’я не вивчається так, як в Духовних закладах, але принаймні деякі знання студенти все-таки отримують. Іноді ми запрошуємо духовенство, але систематичного викладання богословських дисциплін в нас не ведеться. Але те, що стосується безпосередньо храмової культури та мистецтва, вивчається. Крім того для цієї роботи підбираються більш підготовлені студенти, які мають до цього відповідне ставлення. Звісно, не може писати ікони людина, яка не має навіть елементарної уяви про духовність. Для таких речей потрібно відбирати людей віруючих, які час від часу моляться та постують. В світському закладі дуже важко тримати такий блок, який би мав чітко іконописний напрямок. Але зараз такий час, коли ми не можемо забувати храми.

Ви не могли не бачити, скільки бездарних речей робиться зараз в деяких парафіяльних храмах. Самоуки лізуть туди, отримуючи замовлення від неосвічених священиків, виконують свої замовлення на низькому делітантському рівні. Інколи будуються храми, які не те, що не відповідають канонам або будівельним нормам, але і здоровому глузду. Тому у нас на архітектурному відділені існують завдання, які виконують студенти: проекти церков, відбудови храмів, реставрація пам’яток культури. Можливо і не треба в світському закладі відкривати такі секції, бо тут звісно немає тієї святості, яка є в кел’ях, в яких мають працювати іконописці. Тому можливо було б співпрацювати з церковними установами і відкрити таку секцію в духовному закладі. Зараз же ми відкрили таку майстерню у себе тимчасово, тому що поки що немає професіоналів у цій сфері, а потреба в суспільстві, яке відбудовує свої святині існує. Так що роботи вистачить на декілька десятиліть.

У нас також була заснована кафедра синтезу мистецтв, яку очолив Юрій Асєєв, який зробив реконструкцію майже всіх давніх храмів Києва. Сьогодні він, хвала Богу, ще живий і має найвищі знання у цій галузі. Так перший хрест вже на 70-му році радянської влади в СРСР було встановлено саме в Києві на Золотих воротах. Там було багато сумнівів: ставити чи не ставити хрест. І врешті решт, трудами Юрія Сергійовича він був встановлений.

Чи плануєте ви відновити академічний храм, чи збудувати каплицю на місці стародавнього храму ХІІ, фундаменти якого відкрили вчені?

Коштів на відновлення древнього храму поки що немає. Тому ми планували розкрити фундаменти, спорудити павільйон, та написати, що тут був храм, що зараз проводиться робота по його відновленню. Нещодавно ходили чутки, що цей храм нібито відновиться, але поки що це питання залишається відкритим. Був би непоганий варіант зробити своєрідний музей невідновлених храмів України, в якому були б представлені макети храмів, які залишилися лише в пам’яті та про які існують ті чи інші свідчення. Така думка була, але скоріш всього їй доведеться чекати кращих часів.

Що стосується внутрішньої церкви, то є ідея поставити хоча б капличку. Зараз є думка на бані академії поставити купол з хрестом. Там могла б бути і каплиця. Яким чином, думки розходяться, але мова про це йде. Тому треба створити наукову комісію з цього питання, яка б прийняла якесь рішення.

Тим більше, що храм колись був у закладі. Зараз на цьому місці у нас знаходиться актовий зал, в якому проводяться різноманітні масові заходи. Я вважаю, що не слід його знов перетворювати на храм або використовувати почергово, щоб цим самим не принижувати духовність. А окрема каплиця безумовно повинна бути, щоб той, хто бажає, міг її відвідувати.

Бесіду вів прот. Георгій Коваленко

Архиепископ Львовский и Галицкий Августин: «И военные, и священники ходят не на работу, а на службу, получая при этом не зарплату, а жалованье»

Основні аспекти Концепції душпастирської опіки в Збройних силах та інших військових формуваннях України