Основні аспекти Концепції душпастирської опіки в Збройних силах та інших військових формуваннях України

01.01.2003 archive, Вестник №16, Православный взгляд

ОСНОВНІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЇ ДУШПАСТИРСЬКОЇ ОПІКИ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ ТА ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАННЯХ УКРАЇНИ

(проект)

Відділ Української Православної Церкви по взаємодії з Збройними Силами та іншими військовими формуваннями

Вступ.

Конституція України в статті 35 гарантує право на свободу світогляду та віросповідання кожному громадянину. Кожен має право на свободу світогляду та віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безборонно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи та ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я та моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 21 Закону України ’’Про свободу совісті та релігійні організації» наголошує, що командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів.

1. Принципи релігійної діяльності в Збройних Силах України

Спираючись на положення з вище перерахованих законодавчих актів і на норми міжнародного права, релігійна діяльність у ЗС України та інших військових формуваннях базується на наступних принципах:

o Забезпечення права на свободу віросповідання та безборонну релігійну діяльність;

o Невтручання у справи релігійних організацій і міжцерковні відносини;

o Рівність усіх деномінацій, віруючі яких відбувають службу в ЗС України та інших військових формуваннях;

o Вилучення Збройних Сил, інших військових формувань і церков з політичної діяльності;

o Вирішення всіх проблем з позицій відокремлення Церкви від держави.

2. Учасники душпастирської опіки військових

До душпастирювання Збройних Сил України залучаються Церкви та деномінації, які сповідують віру в Бога Животворящого, та віровчення яких визнає Збройний захист Української Держави як не лише громадянський, а й релігійний обов’язок.

З. Призначення душпастирської опіки

Головним призначенням душпастирювання є

- сповіщення військових про таїнство Бога;

- виховання почуття любові до Батьківщини, поваги до загальнонародних і загальнолюдських цінностей культурного та духовного надбання;

- розвиток у воїнів стійких моральних якостей, необхідних для військової служби та подальшої суспільно-корисної діяльності.

Звіряючись з Божим законом, головним завданням душпастирства є:

- проголошення всім людям у погонах Євангелія, прилучення до Святих Тайн і Треб;

- виховання любові до Бога, готовності до самопожертви заради Вітчизни і ближніх;

- формування у військових Божих чеснот (віри, надії, любові) і моральних чеснот (мудрості, поміркованості, мужності і справедливості), нетерпимості до всякого роду гріха — морального зла;

- усвідомлення всіма військовими (як начальниками, так і підлеглими) відповідальності перед Богом за свої вчинки;

- плекання вірності присязі, Бойовому прапорові частини;

- розвиток любові до Батьківщини, послуху керівництву держави та військовому командуванню,

- зміцнення віри у справедливість справи захисту Батьківщини;

- свідоме дотримання дисципліни як основи встановленого Божого порядку;

- розвиток морально-психологічної стійкості в подоланні небезпек і труднощів військової діяльності.

3. Основні форми роботи душпастирів у війську.

Згідно з чинним законодавством та угодами про співпрацю між деномінаціями та Збройними Силами (та іншими військовими формуваннями України), головними формами роботи військових душпастирів є:

- прилучення Свягих Тайн і виконання Треб для вірних своєї Церкви, а також тих, хто з власної волі звертається до душпастиря;

- організація відвідування військовослужбовцями місцевих храмів, розташованих поблизу місць дислокації військових частин;

- узгодження з командуванням частини питань відправлення богослужінь за умови відсутності храму поблизу частини;

- організація та впровадження навчальних програм з основ християнської віри;

- проведення спеціальних програм (антиалкогольної, антинаркотичної, проти самогубств, розлучень, дитячого виховання та ін.);

- робота з сім’ями військовослужбовців;

- відвідування хворих у шпиталях і лікарнях;

- участь у складанні присяги молодим поповненням;

- освячення Бойових Знамен, військової техніки та приміщень;

- опіка над захороненнями воїнів, які загинули під час воєн;

- будівництво нових і відновлення старих храмів, призначених для потреб військових;

- інші завдання, виходячи з реалій життя та специфічних умов діяльності Збройних Сил та інших військових формувань.

6. Вимоги щодо діяльності військових душпастирів та їх призначення.

Священик, для душпастирювання в Збройних Силах та інших військових формуваннях України призначається відповідною духовною владою Церкви свого права — єпископом, відповідальним за душпастирство над військовими (військовий єпископ), або іншою особою з подібними функціями.

Військовим душпастирем може бути:

- Громадянин України, який мав (має) досвід військової служби і відповідну теологічну освіту та практичний досвід приходського священика;

- Не старший 35 років, гідний за станом здоров`я і своїми морально-психологічними якостями виконувати покладені на нього обов`язки.

Священики, залучені до душпастирської роботи у ЗС та інших військових формуваннях України зобов`язані пройти відповідну військову допідготовку при військових навчальних закладах чи частинах (за домовленістю між керівництвом церков та військового командування).

Всі військові душпастирі повинні бути занесені в Реєстр військових священиків.

Доцільним є присутність військового священика (при умові наявності своїх вірних), або можливість виконання своїх обов`язків у кожному батальйоні (на кораблі 2 рангу), або з розрахунку 1 душпастир на 1500 чоловік особового складу.

Термін для перебування на душпастирській роботі 10 років. Не обмежується строк служби для військового єпископа.

До душпастирювання у війську може залучатися і місцевий клір Церкви, працю якого скеровує військовий єпископ. Список місцевих священиків, скерованих до війська також заноситься у Реєстр військових священиків (як додаток).

Військовий єпископ піклується про належну підготовку душпастирів і зобов`язаний проводити щорічні збори під час яких навчати своїх священиків практиці державно-церковних відносин.

Особистий духовний розвиток — важливий фактор для духовного провідника. Всі військові душпастирі відповідальні за свій духовний стан, теологічні знання та віддачу. Вони повинні знаходити можливість піклуватись один про одного, намагатися підтримувати тісні взаємовідносини зі своїми деномінаціями, збагачуючи свої теологічні знання та духовний світ, навчаючись в своїх релігійних навчальних закладах.

У випадку, коли священик буде здійснювати переманювання вірних інших конфесій, або якимсь іншим чином його діяльність призведе до міжконфесійного напруження серед військовослужбовців, він відлучається від душпастирювання в армії.

Душпастир у війську повинен інформувати лише командира військової частини про моральний стан вірних своєї церкви (не розголошуючи при цьому Святої Тайни Сповіді), подавати практичні пропозиції командуванню військових частин і підрозділів щодо забезпечення відповідних умов душпастирювання і задоволення релігійних потреб своїх вірних.

7. Душпастирям забороняється.

Душпастирям у війську забороняється:

- Порушувати релігійну практику інших конфесій;

- Допускати прояви релігійного фанатизму;

- Недостовірно або з негативною емоційністю трактувати віровчення інших конфесій;

- Привносити та поширювати міжконфесійні конфлікти у військовому середовищі;

- Втручатися у військову діяльність частини;

- Брати під сумнів накази та розпорядження командирів і начальників;

- Розголошувати військову таємницю, яка стала їм відома в будь-який спосіб;

- Виконувати будь-які функції у суді чи трибуналі;

- Займатися збором грошей (окрім добровільних пожертв) або бути скарбником;

- Проявляти грубість стосовно військових або змушувати їх до релігійних практик;

- З`являтися серед військових у нетверезому стані;

- Належати або тенденційно виявляти своє відношення до окремих політичних партій та рухів;

- Виконувати будь-яку іншу діяльність, не пов`язану з реалізацією мети військового душпастирства.

8. Координація діяльності військового духовенства.

Координація діяльності військових єпископів різних деномінацій здійснюється відповідним органом Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій, який також веде облік військового духовенства.

Організаційно-штатна структура душпастирської опіки військових, як і обов`язки сторін встановлюються і затверджуються двосторонньою угодою окремої конфесії з Міністерством оборони чи з керівництвом інших збройних формувань України.

Ректор Академії мистецтв Андрій Чебикін: «Ми завжди пам’ятаємо, що знаходимось у приміщенні колишньої духовної семінарії»

В. Колпакова