В. Колпакова

01.01.2003 archive, Вестник №16, Тема номера

Валентина Колпакова, заступник генерального директора з навчальної роботи Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника: «Православна Церква започаткувала літописання і живопис, медицину і музейну справу»

Валентино Михайлівно, як планувались «Могилянські читання», чим вони були цікаві в цьому році?

Цього року традиційні „Могилянські читання» — наукова конференція Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника —були присвячені надзвичайно цікавій темі: стотридцятиріччю з дня заснування Київського церковно-археологічного музею. Це досить-таки могутня установа перш за все за кількістю експонатів та наукових представників — тих людей, які стояли біля його витоків і зробили Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії установою, яка славилася не тільки в тодішній Російській імперії, а й за її межами.

Сто тридцять років для музейної справи в Україні — це багато, оскільки Київський церковно-археологічний музей був першим публічним музеєм у Києві.

Цьогорічна наукова конференція зібрала на своє засідання більше ста двадцяти науковців з України, Росії, Білорусії, Польщі та Сполучених Штатів Америки. На ній зібралися дослідники знаних і видатних наукових інституцій, а також відомих широкому загалу вищих навчальних закладів. Були представлені всі музейні установи України, а також такі організації, як Центральний державний історичний архів, Інститут рукописів НАН України. Теми доповідей були різні і стосувалися не лише історії створення церковно-археологічного музею.

Церковно-археологічний музей був заснований при Київській духовній академії. Так прийнято вважати і так записано в літературі. Але Київський церковно-археологічний музей знаходиться на базі Церковно-археологічного та історичного товариства при КДА. Його творцями були професори і викладачі Духовної академії, а першим засновником і керівником був Петров. Було прийнято рішення про введення курсів церковної археології при вищих духовних навчальних закладах і, як допоміжний інструмент, виданий науковий посібник для того, аби студенти могли бачити і розвиватися. Також були започатковані церковно-археологічні зібрання. Але оскільки біля витоків цієї справи стояли дуже шановані й відомі церковні діячі, то, звичайно, перелік матеріалів, які вони збирали, був надзвичайно широкий. Він стосувався не лише церковної археології. За прийнятим рішенням у церковно-археологічні музеї мали передаватися речі церковного вжитку, які за старістю або за своєю історичною цінністю не могли використовуватися під час богослужінь. Вони зберігалися в різницях храмів, соборів і тепер мали передаватися для подальшого зберігання нащадкам у так званих церковно-археологічних зібраннях.

Згодом була створена широка розгалужена система музеїв і товариств, розкиданих по всій Україні та Російській імперії взагалі.

Чи можемо ми говорити про те, що у нас монахи започатковували і живопис, і літописання, а тепер ще й музейну справу? Чи не буде це з наукової точки зору перебільшенням?

Безперечно, Київський церковно-археологічний музей був першою публічною музейною установою. Але варто відзначити, що і раніше музеї існували при навчальних закладах, при товариствах. Існували також приватні колекції. Ми говоримо про церковно-археологічний музей як про музейну і наукову установу через те, що там велася велика наукова і видавнича діяльність. Спочатку цей він був відкритий лише для вихованців, для науковців, а пізніше вже двері були відкриті для всіх бажаючих.

Яким чином усі раритетні експонати були зібрані докупи?

Усі речі і предмети, які потрапляли до Церковно-археологічного музею, надходили з різних місць. Наприклад, хрест Миколи Святоши був переданий з Києво-Печерської Лаври для зберігання у Національний церковно-археологічний музей. Потім він був повернутий назад. Хрестом Миколи Святоши ми його називаємо тому, що він був віднайдений в стіні Троїцької надбрамної церкви під час реставраційних робіт у 1888 році. Він експонується на багатьох наших виставках.

В цьогорічній експозиції є речі з багатьох інших музеїв. Колись усі ці експонати знаходилися в одних стінах — старому корпусі Духовної академії — і створювали колекцію Київського церковно-археологічного музею. І ось через вісімдесят років вони зібрані і представлені в одному місці — Києво-Печерській Лаврі. Колекція музею була розпорошена не лише по всій Україні і Росії, а далеко за кордоном. Адже в тридцаті роки багато цінностей було відправлено закордон і до цього часу доля багатьох експонатів невідома — чи втрачені вони назавжди й безслідно, чи знаходяться у якійсь приватній колекції.

Відновити музей у тому вигляді, в якому він існував раніше, — питання надзвичайно складне. Неможливо зібрати ті речі, які зберігались у ньому раніше. Експонати, які ми маємо зараз, — це лише невеликі залишки тієї колекції, яка колись знаходилася в музеї. Те, що збереглося в різних музейних, наукових установах, зараз відкрито для людей; воно не сховується в запасниках, а постійно експонується. Наприклад, ті речі, які виставляються зараз (з музею Ханенків, з Російського музею, з музею Національної історії України, з музею коштовностей), зібрані тут.

Чи не збирається музей, згідно Указу Президента, повертати церковні речі до Церкви?

Ще у ХІХ ст. Священним Синодом Російської Православної Церкви була прийнята постанова, згідно з якою історичні високохудожні предмети, які не використовувалися під час служби, передавалися в музеї на зберігання.

Якби не ті музеї (які, до речі, зараз багато хто з діячів хоче представити широкому загалу як інституції, які грабували, забирали в Церкви, створювали свої колекції на пограбованих церковних речах, — стосовно нашого музею цього сказати не можна), хто знає, яка доля спіткала б ці цінні експонати. Слід зазначити, що Києво-Печерський заповідник був створений у 1926 році. А ще в 1922 році на цій землі був заснований музей культів і побуту. Ще о. Климент писав, що необхідно створити при Успенському соборі музей, де можна було б показувати скарби, якими володіє Лавра.

Музейні колекції заповідника не є тими речами, які музей забрав у Лаври. Ці речі були передані на зберігання до музею культів і побуту і лише згодом потрапили до заповідника, а також до інших музеїв України.

Стосовно Указу Президента, то моя особиста думка така: треба каятися у гріхах, які допустили минулі покоління по відношенню до Церкви та священнослужителів. Але одним розчерком пера не можна повернути того, що було не тільки втрачено за ці роки, а свідомо знищено під керівництвом держави. Треба проаналізувати і вибрати, що саме Церкві потрібно з того, що зараз зберігається в музеї.

Що стосується нашого зібрання, то керівництво УПЦ, її Предстоятель Блаженніший Митрополит Володимир, намісник Лаври владика Павел неодноразово були у сховищах музею і дуже дякували за те, що ми зберегли ці речі. Якби не наш заповідник, то ці експонати були б розграбовані або знищені. Треба дякувати музеям за те, що зберегли ці скарби. А також за те, що деякі речі, звісно, не з основного фонду, на прохання релігійних громад (а саме іудейських і православних) музей повернув.

Стосовно того, чи є можливість відновити Церковно-археологічний музей у тому вигляді, в якому він існував — це практично неможливо через те, що багато експонатів безслідно зникли. Можна створити новий церковно-археологічний музей. Але ж треба пам’ятати, що тоді це був перший публічний музей, де студенти могли ознайомитися з надбаннями культури народів світу. А зараз в Україні існує широка розгалужена система інших історичних музеїв. Тому, перед тим, як засновувати новий церковно-археологічний музей, треба подумати, в якому вигляді його створювати.

Беседовал Василий Анисимов

Основні аспекти Концепції душпастирської опіки в Збройних силах та інших військових формуваннях України

Епископ Сумской и Ахтырский Иов: «Господь никогда не насилует волю человека!»