news

Блаженніший Митрополит Онуфрій — про найцінніший духовний спадок преподобного Онуфрія Великого

Предстоятель УПЦ для Інформаційно-просвітницького відділу Української Православної Церкви розповів про свого Небесного покровителя напередодні Дня Ангела

— Ваше Блаженство, щиро вітаємо Вас з Днем тезоіменитства! Розкажіть, будь ласка, про Вашого Небесного покровителя преподобного Онуфрія Великого. Що змінилося у Вашому житті з прийняттям нового імені у постригу?

— Ми не завжди уявляємо, яких випробувань зазнають ті люди, які присвячують усе життя служінню Богові. Одна справа прийти у монастир на два, на три дні, на тиждень або навіть на рік, знаючи, що ти з цього монастиря підеш і зможеш далі вести інший спосіб життя. А інша справа, коли людина обирає шлях на все життя. У цієї людини буде сильна духовна боротьба, сам диявол повстає на таку людину, намагається збити її з шляху. Найчастіше диявол перемагає нас, ми падаємо, розбиваємося, ранимо себе, потім здіймаємось, набуваючи духовного досвіду,  і наступного разу, коли диявол нападає, ми вже в цій спокусі можемо встояти.

Преподобний Онуфрій Великий був одним з тих славних пустельників, які можуть нас навчити цієї духовної боротьби, яку вони пройшли самі. Преподобний Онуфрій усамітнився в дикій і суворій Фіваїдській пустелі Єгипту в IV столітті, за імператорів Констанція і Валента, єретиків-аріанів. Саме в цій пустелі древні подвижники полум’яною молитвою, постом і покаянням боронили святу віру християнську від єресі і неправдивого вчення. У десятирічному віці святий Онуфрій пішов у пустелю, бажаючи наслідувати Святих пророків Ілію та Іоанна Предтечу. Коли він таємно вночі вийшов з монастиря, перед ним з’явився промінь світла, який вказав шлях Онуфрію до місця його пустельних подвигів. Тут Онуфрій Великий знайшов дивного старця-пустельника, з яким він прожив деякий час, навчаючись у нього правилами пустинножительства. Через кілька років старець помер, і святий Онуфрій шістдесят років прожив на самоті.

— Єгипетський подвижник, коли його зустрів монах Пафнутій у пустелі, жив життям рівним ангельському. Перед своєю кончиною старець наказав монахові повернутися до людей і навчити їх пустельному житію, щоб вони в міру своїх сил могли наслідувати його подвиг. 15 століть минуло від періоду земного життя святого, світ змінюється, сьогодні мало хто йде у пустелю, здається, сьогодні неможливо повторити подвиг святих тих часів. Чого може навчити сучасного християнина життя преподобного Онуфрія Великого?

— Людина повинна не тільки вірити в Бога, вона повинна довірити себе Богу. Коли людина ввіряє себе Богові, вона стає на шлях, який веде до істини, на шлях пізнання Бога. Тоді людина починає підкорювати свій розум, свої почуття волі Божій. Так робив преподобний Онуфрій Великий, він змиряв себе перед Богом і саме в цьому полягає найцінніший духовний спадок святого.

Багато скорбот і спокус зазнав він за свій вік, але милість Господня ніколи не покидала його — тому його настанови, його суворе пустельне житіє таке дороге для нас усіх сьогодні, коли знову у суспільстві вирують пристрасті і непорозуміння, коли знову на Святу Церкву падають звинувачення та наклепи. І саме приклад преподобного Онуфрія Великого надихає на ревність у служінні Господу і відданість древнім канонам та уставам Святої Православної Церкви.

— Господь заповів усім нам бути «досконалими, як досконалим є Отець наш Небесний» (Мф. 5, 48). Саме святі подвижники, такі, як преподобний Онуфрій Великий, своїм життям довели, що ці слова можна і потрібно виконувати. Як сучаснику реагувати на те, що все частіше лунають заклики про послаблення постів, скорочення молитовного правила і т.д. Ваше Блаженство, як Ви вважаєте, що сьогодні потрібно в першу чергу нам, християнам, для того, щоб виконати Божий заповіт про прагнення до досконалості?

—  Ми, брати і сестри, повинні навчатись у Cвятих — як правильно будувати своє життя на землі. Земне життя людини – короткий проміжок часу, який має свій початок і кінець. Цей період нам дано на те, щоб ми показали свою вірність Богові, свою любов до Нього і до ближнього, як носія образу Божого. Прояв такої любові буває найрізноманітнішим. Іноді вона вимагає від нас невеликих жертв, а часом цю любов потрібно засвідчити усім своїм життям. Преподобний Онуфрій Великий, як і інші пустельні отці, був готовий до свідчення усім своїм життям.

Від нас Бог не вимагає великих жертв, але очікує єдиного – щоб ми приймали свого ближнього таким, який він є. Не потрібно ставити умов: «Якщо ти станеш кращим, тоді я буду тебе терпіти. Інакше терпіти тебе не зможу». Бог терпить нас усіх, хоча часом ми буваємо дуже грішними, навіть не помічаючи цього за собою. Гріховність людини визначається не її власним баченням, і не тим, що про неї думають інші, а тим моральним станом, в якому вона перебуває. Цей стан бачить в кожній людині тільки Бог.

Завданням кожного із нас під час свого земного життя якраз є – пізнання себе, очищення серця, щоб побачити і себе, і інших такими, якими нас задумав Господь.

25.06.2020 news, Церковь и СМИ