Архієпископ Львівський і Галицький Августин, голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України

Синодальний відділ Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України виконує свою роботу вже протягом семи років. Завданням відділу є забезпечення взаємодії УПЦ з командуванням військових частин, підрозділів, з’єднань, закладів, установ, а також інших структур ЗС України та інших військових формувань, координація і практичне забезпечення пастирської і духовно-просвітницької діяльності Церкви серед військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів, а також осіб, що перебувають у місцях попереднього ув’язнення та відбування покарань. Відділ покликаний забезпечити плідну взаємодію з усіма силовими структурами України, реанімувати багатий досвід душпастирювання православного українського війська.
За час діяльності відділу були підписані угоди про співпрацю Української Православної Церкви з такими державними структурами:
– Державною прикордонною службою;
– Внутрішніми військами МВС України;
– Міністерством з надзвичайних ситуацій;
– Державною податковою службою;
– Державною митною службою;
– Державним департаментом з питань виконання покарань.
Крім того, спільно з іншими конфесіями була підписана “Заява про наміри” з Міністерством внутрішніх справ України.
Співпраця військового відділу з Міністерством оборони України є пріоритетним напрямком роботи, оскільки це міністерство найчисельніше серед силових структур України. Для організації і забезпечення духовно-пастирської роботи з військовиками у кожній єпархії призначені священики, що відповідають за взаємодію з силовими структурами.
Сьогодні приоритетними напрямками роботи, які запроваджує військовий відділ, є наступні:
– проведення релігієзнавчих курсів для курсантів і слухачів військових вузів та інших військовослужбовців;
– катехізаторська робота, бесіди священика з особовим складом підрозділів;
– створення і облаштування церков, молитовних кімнат у військових частинах і підрозділах силових структур, облаштування куточків молитов у народознавчих світлицях військових частин, комплектування їх необхідною літературою, іконами, церковним начинням. Нині військові храми діють переважно у військово-медичних та навчальних закладах – всього понад 20 храмів. У місті Києві нараховується 7 храмів при силових структурах, зокрема при госпіталях Міністерства оборони, МВС. На жаль, так і не розпочалося будівництво церкви при госпіталі СБУ, хоча і було освячене місце під забудову.
– залучення віруючих військовиків до участі у богослужіннях у храмах, котрі територіально знаходяться поруч з військовими частинами;
– проведення за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира щорічних зборів священиків, відповідальних за роботу з військовослужбовцями в єпархіях УПЦ (за участю представників силових структур);
– організація і проведення науково-практичних конференцій за загальною тематикою “Церква і армія: духовність у Збройних силах”, а також участь у міжнародних конференціях і семінарах такого профілю;
– організація і проведення паломництва для курсантів і військовослужбовців до шанованих святинь в Україні і за кордоном;
– видання православного журналу для воїнів “Віра і честь” (засновано у 2001 році), випуск якого тимчасово припинено через відсутність коштів, видання настільних і настінних календарів для військовослужбовців;
– видання і розповсюдження “Молитвослова православного воїна” (уже здійснено 5 видань загальною кількістю 40 000 примірників);
– налагодження співпраці з військовими засобами масової інформації, зокрема регулярні публікації духовно-просвітницького характеру у провідних ЗМІ силових структур;
– щорічне проведення молебнів, участь у присягах, урочистостях, наприклад, у напуттях військових лікарів ВМА на подальшу військово-медичну службу біля мощей прп. Агапіта Печерського, проводах миротворців за кордон для виконання своєї місії;
– регулярне відвідування священнослужителями миротворчих підрозділів у Косово, Сербія, та інших місцях;
– участь священиків у роботі військкоматів під час призовних кампаній на військову службу;
– відзнака та заохочення кращих православних воїнів церковними нагородами: орденами, грамотами Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України, а також грамотами голови Синодального військового відділу.
Зважаючи на те, що Синодальний військовий відділ має труднощі з фінансовим забезпеченням, його штат є мінімально можливим. Певна частина роботи проводиться парафіяльними священиками м. Києва та Київської області, як сказали б цивільні, на громадських засадах. Зокрема, за зв’язки з Державною прикордонною службою відповідальним є протоієрей Василій Заєв. ДПС налічує близько 1000 підрозділів охорони державного кордону. Стосунки з ДПС мають регулярний характер, конструктивні стосунки склалися з відділом виховної роботи центрального апарату. На місцях душпастирська робота налагоджена добре, особливо це стосується Мукачівської, Чернівецької, Львівської та Кримської єпархій.
У Внутрішніх військах МВС України чи не найкраще серед усіх силових структур налагоджена співпраця. Відповідальним за взаємодію з ВВ є протоієрей Сергій Полежаєв. Активно використовується досвід створення військово-польових церков. Так, польовий наметовий храм існує на навчальному полігоні ВВ, що базується під Петрівцями біля Києва. Регулярно розгортаються польові храми під час навчань регіональних командувань ВВ (ТРК) у південному регіоні України. У навчальних зборах ВВ беруть участь священики, що відповідають за взаємодію з ВВ у Луганській, Запорізькій та Кримській єпархіях. Представники Синодального військового відділу двічі у поточному році проводили тижневий курс лекцій для військовослужбовців частини 2260 на теми духовно-морального виховання, а також на тему: „Засудження самогубства як засобу вирішення життєвих проблем”. Керівництво МВС проявляє ініціативу в розвитку співпраці з Церквою. Прикладом цього є проведення катехізаторських курсів у центральному апараті міністерства. В усіх регіонах України сьогодні налагоджена активна співпраця священнослужителів УПЦ з особовим складом МВС.
Синодальний військовий відділ також взаємодіє з Міністерством з надзвичайних ситуацій, однак зараз наші стосунки носять фрагментарний характер. Однією з причин такого стану речей є часта зміна вищого керівництва. Відповідає за взаємодію з МНС протоієрей Сергій Полежаєв. Оскільки особливістю рятувальної служби є вільний вихід із частин дислокації, то співпраця на місцях відбувається у форматі участі службовців МНС у церковному житті місцевих парафій. Священнослужителі супроводжують роботу рятувальників проведенням молебнів, бесід. При навчальних закладах МНС діють, в основному, каплички і молитовні кімнати, наприклад, у Черкасах.
З Державною податковою службою співпраця відбувається на підставі підписаної угоди, відповідальним за зв’язки з податківцями призначено протоієрея Андрія Клюшева – настоятеля храму при Академії податкової служби, що у м. Ірпені. Співпраця з податковою міліцією ведеться за спеціальною програмою. Всього в підрозділах податкової міліції діє 5 храмів.
Взаємодію з Міністерством внутрішніх справ координує відповідальний за зв’язки священик Віталій Приходько, який є настоятелем храму святого Архістратига Михаїла при Національному університеті ВС. У минулому році за сприяння міністра Ю.В. Луценка було започатковано і проведено курси з християнської етики для правоохоронців при Міністерстві ВС України. Працівники відділу також беруть участь в урочистих проводах українських правоохоронців-миротворців до Косово. У поточному році було освячено церкву на честь святого Богоявлення при Навчально-науковому інституті підготовки кадрів оперативних служб міліції при Київському національному університеті внутрішніх справ (настоятель священик Віталій Приходько).
Співробітники Синодального військового відділу активно популяризують знання про християнську мораль і євангельські ідеали серед військовослужбовців строкової служби, а також контрактників, офіцерського корпусу вищої і середньої ланки. Голова відділу бере участь у щорічних міжнародних капеланських конференціях, де висловлює православне бачення щодо розбудови засад військової етики. Відділ щороку проводить збори військового духовенства УПЦ.
Співробітники відділу проводять курси лекцій і факультативні заняття у військових та правоохоронних вищих навчальних закладах, формуючи цим рівень православної культури і духовно-моральний потенціал майбутніх офіцерів. Акцент при цьому робиться на багатстві української християнської історії, на подвигах духу великих полководців — святих князів Київської Русі, славетних козацьких гетьманів і полковників, воєначальників Олександра Суворова, Михаїла Кутузова, Георгія Жукова, святого адмірала Феодора Ушакова.
Пропозиції для підвищення ефективності роботи у ЗС України:
– в учбовий план духовних семінарій і академії ввести постійно діючий курс викладання духовно-пастирської роботи з військовослужбовцями;
– організувати чергування у військовому відділі за графіком настоятелів військових храмів в м. Києві і передмісті;
– вирішити питання постійного фінансування журналу „Віра і честь”, зробити його загальноцерковним виданням;
– більше уваги в єпархіях приділяти душпастирській роботі з військовими, розділити посади єпархіальних відповідальних за роботу з військовослужбовцями і за роботу у закладах Державного департаменту з питань виконання покарань;
– виділяти ресурс для катехізаторської роботи, розповсюдження православної літератури, залучати військовослужбовців до паломницьких поїздок (сьогодні в Україні діє близько 15 вищих військових навчальних закладів Збройних сил України та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів).
Однак прикро, що до сьогоднішнього дня не укладено жодної угоди про співпрацю з Міністерством оборони на відміну від інших військових формувань. Усталені консервативні армійські традиції, потужний апарат колишніх політпрацівників, що залишився у лавах сучасної армії з радянських часів, і сама структура українського війська, яка є найбільш чисельною та розгалуженою, гальмують процес підписання відповідних угод про співпрацю на високому рівні. Замість чітко усталених форм договірних відносин Синодального військового відділу співпраця будується виключно на особистих добрих взаєминах поміж священнослужителями і керівництвом окремих частин на місцях, також завдяки контактам голови відділу з командуванням Збройних сил України. Складнощі виникають при взаємовідносинах з частиною колишніх політпрацівників, які не позбавилися атеїстичних парадигм мислення.
Зрозуміло, найактуальнішою темою на даний період є проведення духовно-пастирської роботи саме у Збройних силах, оскільки її військовослужбовці найчастіше піддають усіляким депресіям та негараздам у зв’язку зі скороченням штату у процесі реорганізації українського війська, адже найтрагічнішим у житті чоловіка може бути та обставина, коли руйнується, перекреслюється або стає непотрібною справа, яку він вибрав як покликання, якій він присвятив своє життя.
Окрім того, відомо, що військовослужбовці, а точніше офіцери і генерали збройних сил, у всьому світі традиційно сприймаються як «найшляхетніша частина» людей у погонах, оскільки вони є захисниками Батьківщини і свого народу.
Напевне, ніхто не стане заперечувати твердженню, що військові – це найздоровіша частина суспільства. Офіцери, як правило, це фізично і психічно здорові чоловіки, що мають добру освіту. Від них, врешті, залежить майбутнє нашої держави, оскільки їх духовно-моральний стан має великий вплив на здоров’я нації в цілому.
Наглядним прикладом впливу військових на суспільство є сприйняття суспільством військових переворотів, хоча б на протязі новітньої історії. Народ сприймав і сприймає такі речі там, де офіцери мають довіру і повагу. А у тих випадках, де офіцерство деградувало, – народ це не підтримував, йшов у партизани чи поголовно підтримував їх.
У будь-якому випадку, жодна віруюча людина (а врешті, навіть невіруюча, але розумна і нормальна, яка є патріотом України і стоїть на державницьких позиціях) не стане виступати проти проведення духовно-пастирської роботи у Збройних силах. Тому приємно бачити, що переважна більшість військових сприймають Православну Церкву як надію та силу, яка має сприяти духовному і моральному оздоровленню суспільства.
Після падіння комунізму з’ясувалося, що найвищий рівень довіри в багатьох країнах колишнього радянського блоку мають такі суттєво різні інститути, як Церква й армія. Цей рівень корелюється з темпами, глибиною й соціальною виправданістю посткомуністичних реформ. Але питання про моделі співробітництва цих інститутів як для всіх пострадянських країн загалом, так і для України зокрема залишається відкритим.
З огляду на тенденції сьогодення і традиції минулого нашого народу є надія, що український воїн повинен бути добрим християнином і добрим фахівцем, свідомим громадянином і патріотом своєї Батьківщини.
Нині офіцер Збройних сил України досконально знає складну бойову техніку і озброєння, фізику, радіоелектроніку, однак має примітивні чи перевернуті поняття про духовне життя. А без таких знань він, поза іншим, не може бути свідомим патріотом своєї Батьківщини, бо головне багатство, яке, у першу чергу, берегли і захищали наші славні предки, – це Православ’я. Ось чому в цій найбільш складній області людського знання, духовній сфері не обійтися без фахівців. І такими фахівцями, у першу чергу, є православні священнослужителі.
На військовій службі на молоду людину лягають особливі навантаження, пов’язані із загальним напруженням ратної праці, різкої зміни обстановки, хибними традиціями, яким в духовному відношенні, по суті, нічого не протистоїть. Тому зло може відчувати себе тут немов на волі. Що створює найсуттєвіші проблеми у військовій службі? На наш погляд, наявність недоліків, негативу, що мають духовний характер, які породжують, продукують злобу, ненависть, жорстокість. А такі речі ніякими засобами, окрім духовних, подолати неможливо.
Без православного духовного досвіду, без поняття про смирення і послух, що є дуже важливим у християнстві, людина не може природним способом сприйняти сувору дійсність казарми і військового строю, і в цьому – зрозуміла причина можливих зривів у армійському житті. І якщо духовно скерувати життя майбутніх воїнів у правильному напрямку, починаючи з обліку допризовників, якщо про це будуть думати як священики, так і працівники військових комісаріатів, а потім і командири, що самі отримали необхідні духовні знання, тоді армійська школа стане для воїна школою самовідданості і мужності, заснованих на любові до ближнього, школою перемоги над собою. А це – школа любові до Батьківщини.
Фактори, які обумовлюють необхідність посилення православного духовного виховання:
1) невпинне зростання кількості віруючих як серед особового складу строкової служби, так і серед офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців служби за контрактом;
2) консерватизм усталених форм і методів роботи з особовим складом;
3) відсутність систематизованого досвіду роботи управлінських ланок з віруючими військовослужбовцями;
4) активне проникнення за іноземної підтримки у суспільство та армійське середовище нетрадиційних для України віровизнань, створення відповідних громадських організацій з числа колишніх та діючих військовослужбовців, сучасні методи ведення роз’яснювальної роботи (інтернет, армійська інформаційна система, друковані видання, поліграфічна продукція). 29 вересня ц.р. бюро держдепартаменту США з питань демократії, прав людини і праці надіслало до американського конгресу документ „Україна: міжнародна доповідь про свободу віросповідання”. У цій доповіді говориться, що протягом 2005 року до України в’їхало 8349 іноземних служителів культу, причому 3500 із них планували здійснювати довгострокову місіонерську діяльність;
5) необхідність використання християнських цінностей у виховній роботі, зокрема, для:
– зміцнення віри у справедливість і святість справи захисту Батьківщини;
– виховання почуття любові до Батьківщини, поваги до вітчизняних цінностей культурного та духовного надбання;
– формування у військовослужбовців Божих чеснот (віри, надії, любові) і моральних чеснот (мудрості, поміркованості, мужності і справедливості), нетерпимості до всякого роду гріха як морального зла;
– плекання вірності присязі, Бойовому прапору частини;
– виховання послуху керівництву держави та військовому командуванню;
– формування стійких моральних якостей, необхідних у військовій службі;
– розвитку морально-психологічної стійкості в подоланні небезпек і труднощів військової діяльності;
– розуміння необхідності свідомого дотримання дисципліни як основи боговстановленого порядку;
– усвідомлення всіма військовими (як начальниками, так і підлеглими) відповідальності перед Богом за свої вчинки;
6) наявність позитивного досвіду ведення душпастирської роботи в умовах виконання бойових завдань (Ірак).
У Статті 21 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” йдеться, що богослужіння та релігійні обряди в госпіталях, місцях попереднього ув’язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії. Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів.
Окремо хочу зупинитися на питанні можливості та своєчасності введення у українському війську та інших військових формуваннях України інституту військового духовенства. Гадаю, що цей процес є таким же важливим, як і питання введення християнської етики у загальноосвітніх школах.
Департаментом гуманітарної політики Міністерства оборони України в кінці минулого — на початку нинішнього року було проведено соціологічне дослідження серед всіх категорій офіцерського складу Збройних сил України, де поряд з іншими питаннями визначалося ставлення цієї категорії військовослужбовців до Церкви загалом і до введення в Збройних силах інституту військових священиків.
Щодо інституту військових священиків думка офіцерського складу є наступною: найбільшу підтримку виказує вищий офіцерський склад – 67%, старший і молодший офіцерський склад – відповідно 60% та 57%. Але є і противники ІВС серед офіцерів ЗС України – 25%. Особливу групу складають ті офіцери, які ще не визначились з вибором – 15%.
Як Ви ставитесь до введення інституту військових священиків (капеланів) у ЗС України?

ОфіцериЗСУ Вищий офіцерський склад Старший офіцерський склад Молодший офіцерський склад
позитивно 35% 40% 34% 35%
скоріше позитивно, ніж негативно 24% 27% 26% 22%
скоріше негативно, ніж позитивно 9% 9% 10% 9%
негативно 16% 9% 15% 17%
важко відповісти 16% 15% 15% 17%
Всього: 100% 100% 100% 100%

Із таблиці видно, що введення інституту військових священиків підтримують, тобто сприймають позитивно, 59% офіцерів ЗС України.
У рейтингу конфесій перше місце займає УПЦ, їй віддають перевагу 71% офіцерів.
Відзначимо, що рейтинги конфесій збігаються як при опитуванні офіцерів за категоріями (вищий, старший, молодший), так і за їх спеціалізацією (командний, інженерно-технічний, гуманітарний), і практично мало відрізняються від рейтингу всього офіцерського корпусу в цілому.
Якої конфесії, на Вашу думку, повинен бути військовий священик (капелан) у військовий частині?

Якої конфесії має бути священик? ОфіцериЗСУ Вищий офіцер-ський склад Старший офіцер-ський склад Молод-ший офіцер-ський склад За складом:
Команд-ний Інж. техніч-ний Гумані-тарний
УПЦ 71% 62% 70% 73% 72% 72% 67%
УПЦ КП 18% 12% 22% 17% 19% 17% 21%
УГКЦ 5% 14% 4% 4% 4% 5% 5%
УАПЦ 3% 7% 1,3% 3% 2% 3% 5,5%
Інші 3% 5% 2,7% 3% 3% 3% 1,5%
ВСЬОГО 100% 100% 100% 100% 100% 100% 100%

21 квітня 2006 року Міністром оборони України була прийнята Директива №Д-25 „Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних сил України”. Цим документом командирам і начальникам визначено наступне:
– за бажанням віруючих військовослужбовців надавати їм у встановленому порядку можливість відвідувати храми, які знаходяться у місці дислокації військової частини, для участі у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів, якщо це не заважає несенню бойового чергування та виконанню службових обов’язків;
– у разі надходження прохання з боку віруючих військовослужбовців запрошувати священнослужителів (представників релігійних організацій) для проведення духовно-релігійних заходів на релігійні свята, які визнані законодавством України як святкові дні, а також за потреби – на інші релігійні свята;
– під час планування роботи та координації діяльності з релігійними організаціями налагодити зв’язок з їх центральними та місцевими структурами і місцевими органами виконавчої влади;
Даною директивою також визначено, що співпраця з представниками релігійних організацій щодо задоволення релігійних потреб військовослужбовців може проводитись у таких формах:
– організація у військових частинах (згідно з планом святкового чи вихідного дня) святкування релігійних свят, проведення богослужінь та інших релігійних обрядів, роз’яснення суті і змісту священних книг, релігійних свят для військовослужбовців та працівників Збройних сил України;
– благословення (поза строєм) військовослужбовців перед виконанням (або після) навчально-бойових та миротворчих завдань;
– отримання військовими бібліотеками релігійної літератури від релігійних організацій;
– публікація в установленому порядку у військових засобах масової інформації привітань і звернень релігійних діячів;
– організація екскурсій особового складу до місць, що мають духовну та культурно-історичну цінність;
– проведення бесід на морально-етичні та патріотичні теми;
– листування з батьками військовослужбовців;
– перегляд відеофільмів на релігійну та військову тематику;
– концерти духовної музики, а також інші заходи, що не суперечать чинному законодавству України.
У своєму виступі не можу уникнути питання про наше ставлення до можливого вступу України в НАТО. Ця тема носить виключно політичний характер. Позиція священнослужителів тут має бути нейтральною. Питання приєднання чи неприєднання до будь-якого військово-політичного блоку повинен вирішувати народ. При цьому більша частина населення України усвідомлює, що історія приписала нам добросусідські відносини з нашим східним сусідом – Росією, адже протягом віків ми (за виключенням Галичини і Закарпаття та інших деяких регіонів сучасної України) жили разом, і сьогодні нас поєднує одна віра, історія та міцні культурні зв’язки.
Мене дехто звинувачував у тому, що наші військові священики несли служіння в Іраку. Нагадую, що я засудив американську агресію проти Іраку у перший день війни, я також виступив проти присутності наших військовослужбовців у цій країні. Багато громадян, зокрема вірні нашої Церкви та інші лідери християнських організацій України, також висловлювались проти присутності наших військових у цій зоні конфлікту. Але Його Блаженство прийняв правильне рішення, щоб ми послали до наших воїнів військового священика, адже пастир повинен бути там, де є його вірні, щоб забезпечувати належну духовно-пастирську опіку тих, хто її потребує.
А приклади були наглядні. Траплялися випадки, що солдати не хотіли виїжджати на неосвяченому БТР. Перед кожним виходом на завдання всі без винятку ставили свічки та звершували молитву. Військовослужбовці, від командира до звичайного солдата, розуміли, зокрема, значення хресного знамення і значення хрестика, який на грудях свідомо носив кожен. Слід узяти до уваги і те, що 95% особового складу миротворчого батальйону в Іраку назвали себе православними. Це серйозні і важливі факти. Сьогодні можу заявити твердо і відповідально одне: благословлятиму роботу священнослужителів у будь-яких місцях, де знаходитимуться наші військові, православні віруючі, що потребуватимуть цього, за винятком, не дай Боже, можливої участі у злочинних акціях.
Таким чином, заходи, що планує Синодальний військовий відділ, спрямовуються на те, щоб загальними зусиллями зі Збройними силами сформувати необхідні умови для відновлення порушених стосунків між Церквою та армією, створити сприятливий ґрунт для повноцінної духовно-пастирської роботи в армії. Робляться певні кроки, щоб Православна Церква, що має значну духовну силу, належно впливала на духовне і моральне життя в армії. Діяльність Синодального військового відділу сприяє відродженню патріотизму і духовно-моральним засадам українських військовослужбовців і правоохоронців. Відділ привертає увагу до почесного ратного служіння, підвищує авторитет і імідж захисника Вітчизни, проводить роботу серед патріотично налаштованої молоді.
Наша позиція однозначна: військовий священик повинен бути і буде там, де він потрібен віруючому солдату і офіцеру.
Звертаючись до військових священиків, нагадаю, що наше служіння у військовому середовищі ми повинні звершувати особливо сумлінно і ревно, не даючи нікому приводу думати, що це є не дуже приємною нашою повинністю, а навпаки, самовідданим виконанням послуху переконувати оточуючих, що духовна опіка солдат і офіцерів для нас – важлива і шляхетна частина служіння. Взагалі, вигляд, поведінка і вчинки військового священика повинні бути не менш, а навіть більш відповідальними, зразковими, ніж звичайного парафіяльного священнослужителя.

Аскетизм як результат паломницької діяльності в Києво-Печерській Лаврі

Олександр Васильев,
завідувач сектору Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника

Традиції християнського паломництва сягають сивої давнини. Вони заглиблені в
перші віки існування Церкви Христової. Деякі з вітчизняних прочан були радо прийняті в місцях, святих для кожного християнина. Надихнувшись високими зразками аскетично-молитовного подвигу, і повернувшись на Батьківщину, вони самі ставали гостинними господарями та доброзичливими вчителями для нових прочан. Ворота Святої Лаври були завжди відчинені для численних богомольців, потребуючих, розради, втішення,поради, душевного і тілесного зцілення.В процесі спілкування прочан між собою, з духівниками, авторитетними старцями, в процесі багатоденних подорожей, відбувався обмін важливою інформацією. Прочани знайомились з культурними надбаннями людства, внутрішньо змінюючись при цьому, і переповідали свої враження іншим, а також переносили літературні, церковно-історичні, художні та інші пам’ятки, розповсюджуючи по величезній території зразки „світу віри христової”.
Паломництво допомагало пілігрімам психологізувати мислення, спрямувати його на пізнання та опанування власною особистістю.
Паломництво спирається на віру у те, що молитва є більш дієвою в особливих місцях, пов’язаних із Богом. Відомо, що юдеї у великі свята щорічно подорожували до Єрусалиму; греки та римляни — до віддалених храмів; германці — до священних гаїв; мусульмани — до Мекки. Практично всі релігійно-культурні спільноти мали свої місця релігійного поклоніння.
В християнському світі паломництва на Святу землю відомі з ІV ст., після прикладу св. рівноапостольної Олени, матері імператора Костянтина, подорож якої, зокрема, призвела до Воздвиження Чесного й Животворячого Хреста Господнього.
Паломництво східно-православних християн на Св.землю почалося одразу після прийняття християнства. Чи не найвідомішим православним паломником став Антипа з Любеча на Чернігівщині. Прийнявши чернечий постриг на Афоні, повернувся на Батьківщину і продовжив своїм молитовним подвигом анахоретську традицію Антонія Великого (Єгипетського,250-біля 355 р.), свого відомого попередника, (Пам’ять Антонія Печерського-10 липня за ст.ст.).
У Несторовому житії преподобного Феодосія Печерського читаємо про юнацьку спробу останнього вирушити подорожувати до Святих місць: „Таємно вийшов із дому свого, не маючи при собі нічого, крім одягу, в якому ходив, та й той був старий. І так пішов разом з іноземцями. Благий же Бог не попустив його лишити країну нашу, оскільки йому ще з черева материнського судилося бути пастирем словесних овець цієї землі, аби, лишившись без пастуха, не спустіла благословенна Богом паша, терном та бур’яном не поросла”1. (Пам’ять прп. Феодосія Печерського — 3 травня за ст.ст.)
У сер. XI ст. у Палестині побував прп.Варлаам, тодішній ігумен Дмитрівського монастиря (1062 р.), а до того — перший старший над 12 чорноризцями печорськими. У слові „Про преставлення бл. Варлаама” (22) читаємо: «Блаженний же Варлаам, син Іоана боярина, ігумен же монастиря св.Димитрія, заснованого христолюбивим князем Ізяславом, вирядився до св. града Єрусалима і, обійшовши там Святі місця, повернувся до свого монастиря. І знову по певнім часі пішов до Константинового місця і тут відвідав усі обителі, й, закупивши потрібне своєму монастиреві, поїхав до рідного краю”2. (Пам’ять прп. Варлаама, ігумена Печерського — 19 листопада за ст.ст.)
Єпископ Преяславський Єфрем також побажав відвідати Святі місця Сходу, аби на власні очі побачити землю, де досягли спасіння св.Отці та вчителі Церкви. Він бажав запалати ще більшою любов’ю та сумлінням до наслідування їх святого життя. Отримавши благословення прп. Антонія, Єфрем вадвідав Костянтинополь і Палестину, обійшов місця східних подвижників, ознайомився з їх життям, склав список статуту монастиря прп. Федора Студита. Хто знає, як би склалося його подальше життя в Лаврі, якби Єфрем не отримав призначення на Переяславську єпископську кафедру. (Пам’ять прп. Єфрема, єпископа Переяславського — 28 січня за ст.ст.)
У феодосієвих (дальніх) печерах Києво-Печерської лаври 737 років перебували нетлінні мощі прп. Єфросіньї Полоцької, настоятельки Спасо-Єфросиньєвого монастиря, дочки Святослава — Георгія Всеволодовича, праонуки Володимира Хрестителя. Бажаючи відвідати Святу землю, Єфросінья (в миру – Предислава) разом із своїм братом Давидом вирушила до Палестини. Там вона молила Господа скінчити свої дні в Єрусалимі. Господь почув її молитви, Єфросинья переселилася до вічної обителі у 1170 р. Її нетлінні мощі були покладені у храмі Богоматері Єрусалимського Феодосієвого монастиря, а після завоювання Єрусалиму Саладіном — перенесені до Києво-Печерської лаври. У 1910 р. на прохання полочан мощі прп. Єфросіньї перенесені на Батьківщину. В Лаврі лишили часточку кисті її правиці. (Пам’ять — 23 травня і 28 серпня за ст.ст.)
З благословення ігумена Св.Афонську гору і Єрусалим відвідав ченець Києво-Печерської лаври прп. Амонзатворник. (Пам’ять — 28 серпня і 4 жовтня). Повернувшись додому в Лавру, зачинився в затворі, і перебував там у стані постійної молитви. Молитва була для нього, як і для інших печерян вмістилищем всього їх духовного життя, або самим духовним життям в русі і дії. Піднесення душі до Бога у відвертих почуттях, глибоке покаяння, палка віра, трепетне благоговіння — спрямовували думку до Бога і забезпечували екзальтований молитовний стан. Адже звичайне життя нерідко першкоджає можливості скористатися порадою ап. Павла: «Безперестанку моліться!» (1 Сол.,5:17). В іншому посланні апостол радить: «А найбіль над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже. Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих». (Еф.,6:16-18). В молитві преподобні печерські досягали третього, найвищого щабля молитви — дієвої молитви без слів, без поклонів і, навіть, без роздумів.*
Суворе подвижницьке життя перших печерських ченців сприяло розвиткові у ревних віруючих аскетичного духа. Це призводило до заснування нових монастирів. У XII ст. у Києві їх було вже до 17, у Чернігові і Переяславі — по 4, в Галичі і Полоцьку — по 3, у Смоленську — 5, у Новгороді — біля 20, біля Новгорода — 10, у Ростові — 2, у Суздалі — 4, у Володимирі — 5.
Аскетизм** печерських ченців співзвучний поглядам великого містика чернечого типу Макарія Великого (Єгипетського (301-391). Спілкування з Богом у Макарія досягається нічим не обмеженою любов’ю.* Усі подвиги та етичні досягнення мають значення тільки тоді, коли закінчуються реальним поєднанням душі з Христом. Гріх входить в природу людини як реальний вплив сатани, майже як фізична сила. Людина має звільнитися від сатанинського, щоб належати Христу-Нареченому. Перш за все, за Макарієм, слід досягнути apaueia — безпристрастності (аскетичне ділання). За цим має відбутися gamoV — одруження між шукаючою Христа душою і самим Христом. Якщо в цій роботі спасенна душа підніметься вгору, то Господь знизойде їй назустріч. Тоді відбувається плодотворення Слова, низходження Його в душу у вигляді Бога Світла. Стадії процесу злиття з Богом у Макарія позначаються як apaueia — безпристрастність, jwtismoV — освіта, apokaluyiV — одкровення, ekstasiV — екстаз, koinwbia — спілкування, enwsiV — єднання, та uewsiV — обоження. В кінці Христос взаєморозчиняється з вірними душами, щоб вони увійшли у Божествену сутність.
Слід звернути увагу і на таке важливе джерело аскетизму печерських подвижників як паламізм** або ісіхазм***. Згідно цих уявлень, в душі має існувати пам’ять про Бога (Богомислення) або молитва. Навіть співання псалмів не повинно заважати душі. Слід перебувати у мовчанні, безперервній молитві та спогляданні. Безслів’я стримує помисли. Після молитви і мовчання наступною сходинкою є споглядання. В кінці наступає несамовитність (шалена пристрість) ecstasiV — екзальтованість, палка пристрасть до Бога. Молитва передає людині гносис, який допомагає відчути істину і можливість духовно священнодіяти, духовно переживати етапи Голгофської жертви. Завдяки цьому людина досягає богоподібності і тісного спілкування з Христом.
Згідно з Григорієм Паламою, у людей не зовсім досвідчених у духовному житті, розум, звернений у внутрішнє, нерідко вибивається назовні .Таким молитовникам дається порада утриматися віл частого дихання, щоб разом з диханням тримати розум в собі. При посилених роздумах дихання відбувається повільно і тихо. Так здійснюється очищення свідомості. Бідність духовна є матір’ю уваги і молитви. Нечуттєва й безгласна душа предстоїть Богу і насолоджується небесним спокоєм. Духовним відчуттям вона сприймає невимовні глаголи і бачить невидиме. І, нарешті, в усіх достойних цілковито входить Бог, і всі святі цілковито входять в Бога.
В перші віки християнства аскети були пісниками й молитовниками. Вони ще не накладали на себе обітниць, як пізніше ченці, але проводили життя у пості і молитві. Приналежність їх до кліру не була обов’язковою .
Християнський аскетизм наближений до єврейських терапевтів. Про них докладно писав Філон Олександрійський (або Філон — Юдей, бл.20 р. до Р.Х.- 50 р. по Р.Х., видатний представник юдейського аелінізму). Євсевій у своїй «Церковній історії» (Кн.2.,ч.17) стверджує думку про те, що пізні терапевти вже були християнами. Як релігійно-аскетична громада терапевти виникли у II ст. До Р.Х. серед олександрійських юдеїв, можливо під впливом олександрійської релігійної філософії. За Філоном, назва uerapeutai походить від дієслова uerapenw — мистецтво лікування, що зцілює душу. Остання зцілюється, якщо поважає ту Істину, яка краща за саме добро. Відважуючись на подвиг благочестя, терапевти роздавали свою власність, полишали своїх близьких, уникали спілкування з тими, хто жив не таким життям, до якого терапевти прагнули. Найулюбленішим місцем їх перебування була пагорбкувата місцевість навколо Мареотидського озера. Багато жінок — терапевтис лишалися дівами. Молились терапевти двічі на день, зранку і ввечері. Вільний час присвячували читанню Священних Писань. Шість днів тижня вони проводили усамітнено — келейно, а в сьомий, який уважали за свято — збиралися разом. Вислуховувалась проповідь найстаршого. Вона закінчувавсь похвальною піснею Богу. Складалась ця пісня самим проповідником. У кінці строф згода виражалася словами «амінь», «аллілуйа» та ін. За вечерю всі сідали у білому одязі. Після вечері всі поділялися на чоловічий і жіночий хори, і співали по черзі в наслідування ізраїльтянам при переході Чорного моря. В цьому проходила ніч. Терапевти утримувалися від їжі і питва до заходу сонця. Світло дня вони присвячували самовдосконаленню в мудрості, і лише незначну частину ночі лишали потребам тілесним. В якості їжи терапевти вживали хліб із сіллю (або розсолом) і запивали джерельною водою.
Терапевтии цінували скромність й уникали погордливості, бо проводили життя любомудре — jilosojon bion.
У часи первісного і раннього християнства у терапевтів спостерігаоться зачатки юдейського гностицизму. Іоанна Предтечу, Анну-пророчицю, учнів євангеліста Марка за способом їх життя можна віднести скоріше до аскетів, ніж до терапевтів. Ориген у трактаті «Проти Цельса» називає аскетами тих, хто не тільки утримувався від вживання в їжу м’яса, але й обходився без їжі 2-3 дні, а також перебував переважну частину дня в богослужінні. Справи милосердя, нехтування звичаями світу, служіння Богу і бідним людям давали право на почесне ім’я — «аскет». Цим ім’ям називали колишнього єпископа Антиохійського Серапіона за часів правління Коммода і мучеників палестинських до їх страждання за Діоклетіана.
В одязі аскетів переважали коричневі та чорні кольори. (Сінезій, Посл.146). Поверх одягу аскети вдягали т.зв. „плаща філософів” pallium . В первісній церкві аскети складали особливу групу вірних на відміну від звичайних прочан. В історії Церкви аскетами були мученики: Лукіан, Петро Палестинський, Памфіл, Селевкій, Іустин, Іоан Єгипетський, Сульпіцій Север, Паулін, Еліодор, Непоціан, Пініан. До аскетів належали св.Отці: Василь Великий, Григорій Богослов(Назіанзін), Іоан Златоуст, Амфілохій Понтійський, Афанасій Великий (Олександрійський), Мартін Турський, св.Антоній Великий (Єгипетський).
Своїм корінням витоки аскетичного спільножительства сягають старозавітних часів, зокрема IX ст. до Р.Х. За Пророком Ієремією, праведники- рехавіти зберегли заповіді предків: «Вина ми не п’ємо, бо Йонадав, син Рехава, наш предок, нам наказав: Не пийте вина ні ви самі, ні діти ваші повіки. Та й домів не будуйте і нічого не сійте, і виноградників не насаджуйте, і не майте їх, а живіте у шатрах поки віку вашого, щоб могли довго прожити на землі, де ви лише приходні! (Ієремія, 35 : 6-7). Бог підтримує стриманість рехавітів: „…не переведеться ніколи потомок, що стоятиме перед моїм обличчям» (Ієремія,35 : 19). Дослідники Старого Завіту вважають родину рехавітів об’єднанням на зразок ордену, чернечого згуртування, Рехавії, споріднені з кеніями, мешкали у горах на крайньому півдні Юдеї як кочівники.
Наведені прояви аскетизму передували його яскравим проявам у вітчизняній православній чернечій аскетичній практиці, зокрема насельників Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.
Православне паломництво ставало наслідком і причиною потягу до самовдосконалення через аскетичний спосіб існування. Відомо, що у середині XII ст. потяг до паломництва був настільки виражений, що церковна влада інколи вдавалася навіть до його стримування. У церковного письменника ігумена Даніїла, який описав Св. землю («Ходження» — 1106-1103рр.) знаходимо несхвальну оцінку паломництву. Він навіть засуджує тих, які у своїх мандрах «возносяться розумом своїм, неначе добро створивши, і погубляють здобутки своєї праці», тоді, як зоставшись вдома можна краще послужити Богові”3. Ще наприкінці ІV ст. деякі з Отців Церкви, як — от Григорій Нисський із міркувань морального характеру виступали проти захоплення паломництвом. Та все ж позитивний погляд на паломництво взяв гору.
У ту, віддалену від нас епоху поавославного паломництва склався тип професійного паломника — «каліки перехожого»*, який відвідував Царград, Афон, Єрусалім, а потім подорожував до вітчизняних святинь. Складність та небезпечність шляхів спонукала паломників до об’єднання у «дружини”. Подорожуючи по багатьох містах і монастирях, «каліки перехожі» сприяли й широкому розповсюдженню християнських легенд та апокрифічної літератури**.
Підвищену цікавість до апокрифів, т.зв. «відречених книг» дослідники пояснюють притаманними цій літературі казково-міфологічними елементами, які фактично відповідали рівню мислення та особливостям свідомості пересічного християнина. Адже міф, багатий образами, подіями, фантастичними елементами збуджував уяву, сприймався емоційно. Така інформація задовольняла потяг до втаємниченого. В такій літературі у казкових рисах оповідалося про створення світу, про зв’язок Адама, Соломона і Христа, про потойбічний світ.
На шляху до Святої землі, зокрема в Болгарії, паломники діставали як перекладні, так і апокрифи місцевого походження.
Серед слов’янських апокрифів відомі т.зв. «Болгарські байки попа Ієремії». Дуалістична легенда про творення світу викладена в апокрифі, відомому під назвою «Сувой Божествених книг» або «Сказання про Тіверіадське море». Цей твір об’єднує кілька версій космологічної легенди.
Із апокрифів про Соломона були найбільш розповсюджені: «Суди Соломона», ”Сказання про царицю Южську (Савську)», «Повість про Соломона і Кітовраса”, а також старозавітні: «Єнох», ”Видіння Ісаї”, «Параліпоменон Ієремії «. 3 апокрифічних Євангелій були відомі : Якова, Фоми та Нікодима. «Євангеліє Якова» (або «Слово на Різдво Христове») наближене до канонічних, але відрізняється більшою увагою до біографії Христа, возвеличує Богородицю. Дослідники апокрифічної літератури припускають можливість читання цієї книги навіть у Церкві, і вважають, що вона мала вплив на церковні піснеспіви та іконопис.
В іншому апокрифі — «Євангелії Фоми” докладно змальоване дитинство Христа. «Євангеліє Никодима» містить подробиці смерті Христа, а також т.зв. «Діяння Пілата”. В останньму, зокрема розповідається про подальшу долю Пілата, який начеб то був страчений кесарем за те, що допустив розп’яття невинної людини — Христа. До апокрифічних євангелій наближені апокрифічні сказання: „Суперечка Христа з дияволом”, „Слово Адама у пеклі до Лазаря”, „Сказання Афродитіана про чудо в Персидській землі”. У „Суперечці Христа з дияволом” останній погрожує Христу увійти до серця Каіафи та знищити Христа. Але переможений Христом диявол просить зглянутися на нього і Христос провіщає йому, що не згубить його до кінця світу. Коли при кінці світу небеса згорнуться як сувой, і земля позжариться як залізо, тоді загине й диявол. Інші апокрифи про Христа містяться у „Збірнику Ієремії”. Відомі твори: „Як Пров Христа братом називав”, „Як Христа в попи ставили”, „Як Христос плуготарив”.
У «Златоструї» (XII ст.) міститься сказання про „Успіння Богородиці”. В іншому апокрифі — «Ходженні Богородиці по муках» зображується пекло, куди Богородицю приводить архангел Михаїл. Цікаво, що серед грішників можна зустріти прибічників Перуна, Велеса, Хорса та Траяна. Богородиця іноді плаче, але частіше схвалює муки грішників: „по дєлом їм буді тако”. В кінці Богородиця молить Бога за грішників, і Той надає їм перепочинок, але лише з Великого четверга до П’ятидесятниці. В іншому творі у «Видінні ап. Павла можна зустріти оповідь про те, як ангел піднімає ап. Павла на третє небо. Звідтіля апостол бачить рай, грішну землю та пекло.
У списках XV — XVI ст. відомі також : „Діяння апостолів Петра і Павла”, ”Діяння Павла і Теклі” (або ”Життя Теклі”). Збереглися також апокрифічні „Діяння Фоми”, „Сказання про Юду”.
Окрему групу складають апокрифи есхатологічного змісту: „Слово св.Івана Богослова про пришестя Господнє”, „Питання Івана Богослова Аврааму” , „Слово Мефодія Патарського”. В останньому апокрифі мовиться про Адама, Немврода, Олександра Македонського. Згідно тексту, коли настане кінець світу — вийдуть із свого ув’язнення зачинені Олександром у горах народи Гога і Магога. До апокрифів цього спрямування належать: „Видіння пророка Ісаї”, а також житія: Св.Андрія Юродивого, Василя Нового.
У творі „Бесіда трьох святителів” у вигляді запитань і відповідей мовиться про творення світу, про долю Адама, про Ноєв ковчег, про людину, про смерть. Відомі також апокрифи про п’ятницю, середу, неділю. Сюди належать: „Слово про 12 п’ятниць”, „Слово св. Пахомія про середу і п’яток”, „Епістолія про неділю”.
До апокрифічної літератури належать т.зв. «удавані молитви, заговори. Найвідомішою є „Молитва св. Сисинія від лихоманки”. В ній мовиться про 12 лихоманок — доньок Ірода: Трясею, Огнею, Жовтею та ін. Відома також „Молитва св. Антипи від зубної болі” .
До т.зв. „житійних” апокрифів належать житія: „Андрія Юродивого”, „Василя Нового”, „ Макарія Римського”, „Св.Агапія”, „Сказання про Георгія – Переможця” , „Сказання про Федора Тірона”, „Ходження Зосими до рах-манів”. Апокрифічні елементи можна зустріти також і в канонічних житіях. (Наприклад, про участь Миколи Чудотворця у Першому Вселенському Нікейському соборі. Адже жоден церковний історик не називає його імені серед 318 Отців Собору).
Ознаки апокрифу має „Послання архієпископа Василя про рай” (І-ша пол. ХІV ст.). В ньому мовиться про новгородців, які у своїх мандрах дісталися високої гори, з вершини якої було чути лікування. При цьому випромінювалося сильне світло без сонця. Людина, яку відправили в розвідку, сплеснувши руками, побігла у сторону лунаючих голосів. З другим „дослідником” сталося те саме. Третього посланця вке прив’язали мотузкою, але довелось притягнути назад мертвим. Стверджувалось, що ця гора й була раєм.
До „відречених книг” належать: „Зоречтець” з астрологічними статтями, „Колядник” з інформацією про те як завбачити стан погоди. У „Громнику” описані прикмети, пов’язані з громом, у „Місячнику” – пов”язані з Місяцем. Відомі також „Волховник”, „Птичник”, „Чаровнік”, „Кафлі”, „Воронограй”, „Куроклик” та ін.
Інформація з апокрифів проникала у „Палеї”, „Азбуковники”, „Фізіологи” та інші книги. Наповнені апокрифічною інформацією: перекладе ний ще у XVI ст.з німецької „Шестокрил” та „Луцидарій”.
Найкраще зберігалася апокрифічна література у старообрядців.
Відомим православним паломником-письменником став новгородський архієпископ Антоній (XII ст.), який, проте, обмежився царгородськими святинями. Біля 1330 р. паломницьку подорож здійснив новгородський чернець Стефан. До нас дійшло його описання царгородських святинь4. До 70-х рр. ХІV ст. належить „Ходження архімандрита Агрефенья обителі Прс. Богородиці”. Воно видане архімандритом Леонідом5. Це друге, після Даніїла описання „ходження” до Єрусалиму. У кінці XIV ст. у Констянтинопіль, Єрусалим і на Афон ходив диякон Ігнатій Смолянин. До складу паломницької літератури XIV ст. належить видана пізніше російською мовою „Беседа о святынях и других достопамятностях Царьграда”6 .
З XV ст. кількість мандрівників збільшується. В описах з’являються подробиці про саму подорож. У 1420 р. здійснив паломництво до Царграду, на Афон та в Єрусалим троїцький ієродиякон Зосима. За „Ксеносом” Зосими з’явилося „Ходження священника Варсонофія до святого граду Єрусалима”. Воно складається з двох оповідань. В першому описується подорож 1456 р. до Єрусалиму з Києва через Белград, Царград, Кіпр, Триполі, Бейрут і Дамаск. В іншому, 1461-1462 рр.- через Белград, Дамієту, Єгипет та Синай7. Варсонофій першим з вітчизняних мандрівників описав Синайську гору. Майже одночасно з Варсонофієм у 1465-1466 роках подорожував купець Василь.8 До пам’яток паломницької літератури належить також „Сказання Єпіфанія — ченця про шлях до Святого міста Єрусалима”9. Проте цей твір являє собою простий перелік міст від Новгорода до Єрусалиму із зазначенням відстані між містами. Авторство твору приписують Єпіфанію Премудрому — учневі Сергія Радонежського.
Із середини XV ст. більша увага приділяється власним вітчизняним православним святиням. Паломники ремствують на утиски „срацин” та „злих арапів” . З’являється уявлення про те, що греки заслабли на віру.
Знов з’являються застереження проти захоплення закордонним паломництвом. Так Єпіфаній Премудрий вихваляє Сергія Радонежського за те, що той „не взиска Царьствующаго града, ні Святия Гори, ілі Ієрусалима, яко же аз окаянний”, але знаходив святість у власному внутрішньому пошуку Бога.
Лише у другій половині ХVІ ст. знов з’являються „ходження”. Опис єрусалимських та синайських святинь купця Василя Познякова (1558-1561 р.), а також „Ходження Трифона Коробейникова” — найбільш розповсюджені твори паломницької літератури цього періоду. В літературі відомі також: „Проскінітарій” Арсенія Суханоца, оповіді Василя Гагари та Іони Маленького.
Можна стверджувати про те, що значна кількість вищезгаданих творів була відома в Києві. Деякі з них могли знаходиться в старій лаврській книгозбірні, яка, на жаль, загинула в полум’ї ніщивної пожежі 1817 р., та у бібліотеках інших київських монастирів.
Чи не найвідомішим православним паломником з Речі Посполитої, який вирішив зостатися на Афоні, став Іван із Судової Вишні під Перемишлем. Про нього знаємо лише те, що освіту Іван отримав в Острожській академії. Якийсь час він, можливо, перебував у Луцьку. Наприкінці XVI ст. Іван Вишенський постригається у ченці і стає анахоретом-пе-черником. В поемі „Іван Вишенський” І.Я.Франко передає душевний стан самітника:
„Хрест — моє добро єдине,
Хрест — одна моя надія,
Хрест — одно моє страждання,
Одинокая Вітчина.
Все,що поза ним,- омана
І чортячая спокуса;
Лиш один тут шлях правдивий
І спасенний — шлях Христа”.
Проте, звістка про Брестську унію спонукала І.Вишенського до активної літературної полеміки. Зокрема, він вдається до ніщивної критики пороків окремих нерадивих представників духівництва: „Да прокляті будут владики, архімандрити і ігумени, которіє монастирє позапустєвалі і фольваркі собє з мест святих почінілі, і самі толко з слуговінамі і пріателмі ся в ніх тєлеснє і скотскі пврєховивают, на мєстах святих лежачі, гроше збирают, с тих доходов, на богомольца Хрістові наданних, дєвкам своїм вєно готуют, сини одєвают, жони украшают,слугі умножают, барви справуют, пріатєлє обогачуют, каріти зіждут, вьзнікі ситиє і єдінообразниє спрягают, роскош свою поганскі ісполняют”10.
Іван Вишенський вважав, що люди в його Батьківщині, від начальних до підвласних,ьвід духовних до мирських — всі покланяються „дияволу – світоуправителю” і тільки смерть, від Бога надіслана, може позбавити від спокус „царства диявола”. Вкладаючи свої слова до уст „диявола-світоуправителя”. І.Вишенський називає „спокуси світу”: Дам ті нинєшнєго вєка славу, роскош і богатство… Єслі хочеш біскупом биті, пад, поклоні мі ся, я тобє дам. Єслі хочеш арцибіскупом биті, поклоні мі ся, я тобє дам, белі хочеш кардіналом биті, пад, поклоні мі ся, я тобє дам. Єслі хочеш папежем биті, пад, поклоні мі ся, я тобє дам… Єслі хочеш войскім подкоморім ілі судією биті, пад, поклоні мі ся, я тобє дам. Єслі хочеш гетманом ілі канцлером биті, пад, поклоні мі ся, я тобє дам, буді досконалий угоднік мой, я тобє дам. Єслі хочеш королєм биті, обєщайся мнє на аферу в гєєнну вечную, я тобє і королєвство дам…”11.
Щоб позбавитися спокус і страстей, необхідно очиститися. Лише так можна дістатися істинного Богопізнання. Перший ступінь очищення — віра в Божественну Трійц.; другий — дотримання встановлених вірою заповідей; третій — хресне відречення душі від світу; четвертий — відмова від власності і звичного стилю життя; п’ятий — досягнення кінцевої нужденності, яка призводить до священства.
Полемізуючи з єзуїтом Петром Скаргою, Іван Вишенський намагається спростувати докор Скарги про те, що начеб-то православ’ю не притаманне „святоплодіє”. Вишенський радить: ”…доступі в Києве в монастир Печерський, а ту же у тєбя дома, в державє корони Польской, не лєніся і виспрашивай о святих оних, чюдотворством мало не равно… от Бога почтенних святим мужем”12.
Б кінці XVI ст. в Західній Україні з’явився Путівник, який був перекладом грецького проскінітарія. Його текст був виданий Петрушевичем А.С. у Львові 1872 р. під назвою „Путник о граде Иерусалиме, составленньый галицко-русским между 1597-1607 гг.”12.
Відомий український богослов Мелетій Смотрицький склав „Apologia peregrinatiey do Kraiow Wschodnych» („Апологію паломництва до східних земель”), видану у Львові у 1628 р. (У перекладі на російську мову „Апологія..” видана єзуїтом Мартиновим 1863 р. у Лейпцигу).
Давній тип паломницького ходження зберігався до XVIII ст. Паломники 17О4 р. ієромонахи Макарій та Сільвестр у своєму „Путівнику” цілі розділи запозичували із праці Трифона Коробейникова14.
Старообрядницький священник Лук’янов, який мандрував у 1710-1711 рр., вже набагато більше ділиться своїми власними спостереженнями і враженнями. Ще одним паломником-письменником першої чверті XVIII ст. став згадуваний в літературі посадський Нечаєв.
Достатньо критичним дослідником Православного Сходу вважається відомий мандрівник Василь Григорович Барський (або Василь Київський, брат відомого українського архітектора Івана Григоровича Барського). Зокрема він детально описав свою подорож до м. Барі в південній Італії, де побачив на власні очі процес (ритуал) збирання мира (єлея) від мощей (часток скелета) у Святих Отця нашого Мир Лікійських Чудотворця, св.Миколая.
Із середини XVIII ст. дійшов до нас опис подорожі інока Мотронінського монастиря Серапіона у І749-1751 рр.
В єкатеринінську добу війни з Турцією ускладнювали подорожі на Схід. З цієї доби відомі записки С.Плєщеєва, який побував у Назареті. Відомі також подробиці подорожі ченців Саровської пустині Ігнатія і Мелетія16.
На початку ХІХ ст. Християнські святині Сходу відвідував Бронніков. Побачили світ „Путевые записки братьев Вешняковых и мядынского купца Михаила Новикова” (Москва, 1813 р.). Анонімні записки Дашкова Д.В. були надруковані 1826 р. („Северные цветы”).
Добре відомий освіченим киянам XIX ст. єпископ чигиринський Порфирій Успенський (1804-1885 рр.) з науковою ціллю 1840 р. прибув до Єрусалиму. У 1845 р. він відвідав Синай і Афон; пізніше став засновником і керівником російської духовної місії в Єрусалимі (1847-1855 рр.). З 1858 по 1861 рр. у період подорожі по Сходу Порфірій Успенський збирав давні рукописи, ікони, церковне начиння. Пізніше частина увійшла до фондів Церковно-археологічного музею при Київській Духовній Академії.
Святу Землю відвідали також відомі російські палестинознавці: Муравйов А.Н., Норов А.С., архімандрит Леонід, Єлісєєв А.В., Філіпов Т.І.
Дослідниками відстежувалася кількісна динаміка паломництв до закордонних християнських святинь. Так, якщо у XVIII ст. кількість паломників з Російської імперії була у межах кількох десятків, то у 1820 р. досягла 200 чол. У 1866 р. зросла до 1098 чол., 1880р.- вже становила 2 тис. чол., а у 1896 р. досягла 4 тис. 352 чол., і надалі збільшувалася.
Половина паломників користувалася „паломницькими книжками” „Православного Палестинського товариства”.
В кордонах колишньої Російської імперії відбувалося і внутрішнє паломництво. Партії богомольців ходили до Троїце-Сергієву лавру, Ростов, Угліч, Кирило-Білозерський монастир, досягали Словецького, Валаамського і Ковенецького монастирів. Прочани покланялися чудотворним іконам і мощам в Задонську, Мгарі, Білгороді, Почаїві, Каплунівці під Охтиркою. Головним центром східноправославного паломництва лишався Київ. У 1805 р. „Другий православний Єрусалим”, Богоспасенний град Київ відвідало не менш як 100 тис. паломників. У 1859 р. Населення Києва складало більше 60 тис. чол. У цей рік тільки Лавра прийняла 80 тис. 130 паломників. В деякі роки ХІХ ст. На постійного мешканця міста припадало по 4-5 а то й більше богомольців.
Небагаті прочани отримували в Лаврі безкоштовне житло на 2 тижні, а також безкоштовну їжу за спільним столом. Так у 1860 р. В лаврському готелі щоденно (партіями по 600 чол.) обідало більше 2 тис. співтрапезників. (При цьому жебраків до подібних трапез не допускали. Їм видавали залишки їжі з поварні). Безоштовно прочан кормили також у Троїцькому монастирі, Китаївській і (Феофанієвій – від Михайлівського золотоверхого монастиря) пустинях.
На протязі ХІХ – поч. ХХ ст. Лаврський готель залишався найбільшим у Києві. „Тут в Лаврі, — писав у 1913 р. Відомий суспільний діяч з Галичини Осип Назарук, — є готель, рівного якому нема у всьому світі: в його приміщеннях може розміститися 25 тис. гостей. Тут є і ресторан, в якому подають виключно пісні страи, навіть без молока”17 .
За свідченням мемуаристів, звичайне обіднє лаврське меню складалося з борщу з грбами, риби та квасу. Згадується також безкоштовний пісний борщ з капустою і чорний хліб. За три копійки можна було купити пирога з кислою капустою, з горохом, з грибами, з кашею.
З особливим благоговенням богомольці їли білий лаврський хліб з просфорного тіста. Благословіння монастирським білим хлібом стало душевним і зворушливим звичаєм старої Лаври.
Особливо багато паломників збиралося по вівторкам біля раки з мощами св. Варвари-Великомучениці в соборі Михайлівського монастиря. У середу – в Успенському соборі Лаври, де при читанні акафіста Богородиці, для благоговійного лобизання перед іконостасом опускався образ чудотворної ікони Успіння Божої Матері. У четвер читався урочистий акафіст на хорах Софійського собор перед чудотворним образом Миколи-Чудотворця (Миколи Мокрого). У п’ятницю читався акафіст перед образом Богородиці у Хрестовозвиженській церкві на Ближніх печерах; а у суботу – у Стетенській церкві (р-н Львівської площі) перед чудотворною іконою Богоматері „Всіх скорботних радості”. З цієї церкви почалося знищення київських храмів в 30-ті роки ХХ століття.
На Юр’їв день багато прочан і киян відвідували богослужіння у Видубицькому монастирі. Влітку богомольці діставалися пароходами Китаївської пустині а також давньої Нікольської пустині на Десні.
У буремному ХХ ст. Паломництво до Святих місць зазнавало злетів і падінь. В пострадянський , постатеїстичний період в сучасній Україні внутрішнє і зовнішнє православне паломництво динамічно розвивається. В Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі цими питаннями опікується паломницький відділ, в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику – екскурсійна служба. Індивідуально і в складі екскурсійних груп прочани мають змогу ознайомитись з життям монастиря, помолитись преподобним Печерським Дальніх (Феодосієвих) та Ближніх печер. Можна прийняти участьу молебні з одяганням шапочки прп. Марка Печерника (Гробокопателя) у храмі Живоносне джерело. Можна прийняти участь у молебні із читанням відповідних акафістів в підземній Феодосієвій церкві . В кінці молебня відбувається помазання єлеєм від св. Мироточивих глав.
Багато киян, а також українських і закордонних православних прочан мають змогу сповідуватися і приймати участь в таїнстві євхристії. Служби Божі проводяться фактично в усіх церквах Лаври за окремим розкладом.
За бажанням можна ознайомитися з виставками церковно-археологічного спрямування, відвідати церкви Нижньої і Верхньої території Лаври. У Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику експонується частина його фондової колекції. На Верхній території діють 4 музеї та окремі художні виставки. Паломництво до місць, осяяних Благодаттю Господнею сприяє зміцненню віри, яку сприйнято разом із святим хрещенням, утвердженню аскетичних ідеалів на противагу культу „золотого тільця”, „мамони”. Адже як і багато столітть тому, сучасний світ продовжує, за словами апостола Іоана, „..лежати у злі”, (І Іоана, 5:19), доки не наповниться по вінця „чаша гріхів людства”, „чаша Божого довготерпіння”.
Знайомство з християнськими святинями (в сенсі християнської освіти) сприяє пом’якшенню людської натури, створюс умови для морального зростання, проявів доброчинності, милосердя, іншими словами, — створює умови для самовдосконалення людини на її тернистому шляху до Бога.

Посилання:
1. Патерик Києво-Печерський /Переклад і коментарі І.Жиленко/.-К., 2001.-С.35.
2.Там само.-С.46.
З.Веневитинов М.А. „Хождение игумена Даниила в Св.Землю”// Летопись занятий археографической комиссии — Вып.7. — СПб., 1884.
4. Сахаров „Сказания русского народа”- СПб., 1849.- Т.2.- Кн.8.
5. „Православнй палестинский сборник”. — СПб., 1896.-Вып.48.
6. Майков Л.Н. „Материалы и исследования по старинной русской литера-туре”. — СПб., 1890. . ..
7. „Православный палестинский сборник”- СПб.,1896.- Вып. 45.
8. Там само.-СПб., 1884.- Вып. 6.
9.Там само.-Вып. 15.
10. Замалєєв А.Ф., 3оц В.А. „Отечественньые мыслители позднего средневековья. /Конец XIV — пер. треть XVII в./ .-К., 1990.- С.130.
11. Там само.- С. 130-131.
12.Там само.- С.132.
13. „Православный палестинский сборник” – СПб., 1890.-Вып. 26.
14. ”Чтения в обществе истории и древностей российских при Московском
университете”. -М., 1873.- Т. З.
15. Там само.
16. „Православный палестинский сборник” — СПб., 1891.-Вып. 36.
17. Цит.за: Макаров А.Н. Малая энциклопедия киевской стариньі.- К., 2002.-С.444.

Протоиерей Дмитрий Смирнов,
председатель синодального отдела РПЦ по взаимодействию с Вооруженными силами и правоохранительными учреждениями Российской Федерации

На сегодняшний день мы имеем очень большое количество проблем и в Украине, и в России в деле церковной миссии среди людей в погонах. Одна из самых главных проблем – проблема т.н. «висящих храмов», которая присуща как для России, так и для Православной Церкви в Украине. Сотни храмов, находясь в военных частях, не имеют никакого статуса, кроме церковного. Туда назначается настоятель. Но по ходу возникают различные бытовые, финансовые, организационные проблемы, как, например: «кто будет платить за электричество?». Храм стоит на территории части, принадлежит министерству обороны, но часто военные отказываются содержать его, говоря, что храм принадлежит верующим. Это сложные вопросы, и даже в Церкви, которая имеет довольно сильный и опытный юридический аппарат, часто не в силах их решить.
Для украинского государства эта проблема усугубляется существованием многих расколов, которые своими действованиями мешают канонической Украинской Православной Церкви помочь людям увидеть свет в конце туннеля богоборческого времени и своим упорством не дают ясно понять, когда они уврачуются. Это в первую очередь должно понять государство, которое и стало инициатором появления раскола и сейчас зачастую своими действованиями не дает Церкви залечить эти глубокие раны на теле Христовом. Государство не хочет учитывать имеющиеся печальные примеры в нашей истории, которая показывает нам, что все расколы во Вселенском Православии на протяжении двух тысяч лет происходили только при поддержке государственных структур. Пример этому – «живоцерковный» раскол, бывший в 20-х годах прошлого столетья, который спровоцировало ОГПУ. Не было бы ОГПУ – не было бы раскола. Церковь сама может себя уврачевать. Подобная ситуация и с УПЦ-КП. Не было бы действий первого президента Украины Леонида Кравчука – не было бы «филаретовского» раскола. Кравчук не понимает церковной канонники, не знает, какую боль он принес всему церковному телу украинского народа.
Неразбериха есть и в области юридических оформлений церковно-государственных отношений. Но нужно и необходимо работать с депутатским корпусом в разных вопросах отношений Церкви и государства, и, в частности, в вопросе окормления Церковью военнослужащих. В Украине и России мы постоянно слышим от государственных мужей слова о необходимости «повышения духовности, поднятия духовности», как будто это какая-то штанга, которую надо все время поднимать. Но еще ни один из них не сказал, что такое духовность и как ее поднимать. А когда поднимается вопрос о введении в школах предмета «основы православной культуры», который бы этому способствовал, все почему-то отнекиваются. А ведь основы православной культуры – это как раз и есть одна из малых возможностей христианского просвещения среди подрастающего поколения, и в армии в том числе. Кто должен это делать? Безусловно, что образованные священники и миряне. Кто должен способствовать этому просвещению? Конечно, государственная власть.
Слово «просвещение» само по себе является церковным термином. И метод просвещения – это в первую очередь Христов свет, который просвещает всех. Поэтому носителем Христовой истины являются учителя церковные, которые должны этот свет истины нести людям и рассказывать, что такое «хорошо», а что «плохо». Возрождать духовность можно только одним способом: надо просвещать, причем просвещать людей молодых, а значит, студентов, членов молодых семей, а в нашем случае военнослужащих. Сейчас нам снова надо катехизировать и крестить нашу Русь. Опять надо все начинать сначала, потому что наш народ был оторван от Церкви и многого сейчас просто не понимает. Для нашего воина стал непонятен истинный смысл таких понятий, как патриотизм, любовь к Родине, честь, положить свою жизнь за свое государство и веру. И вот эту многолетнюю изоляцию от церковного учения можно доказать на простом толковании понятия «светскости государства». Если спросить нашего политического деятеля, то он толкует эти слова как «атеистическое государство». А если привести пример присутствия Церкви в армии стран Европы и мира, нам просто отвечают, что «у нас же светское государство». В этом и есть явное противоречие. К примеру, Турция, США и другие страны мира тоже по своей сути являются светскими государствами, но это не мешает им иметь военных капелланов. Во Франции при всем том, что действующее законодательство запрещает употреблять в армии слово Бог, это не мешает ей иметь у себя такой институт, как институт военных священников. Опять же, говорят, что большинство стран постсоветского простора являются многоконфессиональными странами. Я, например, этого не вижу. На последних военных учениях в России, которые состоялись в Приволжье, духовное окормление армейцев несли восемнадцать православных священников и три мусульманских муллы. Где здесь многоконфессиональность? Кроме этого, у нас ведь официально четыре конфессии. Та же ситуация прослеживается и в Украине, и все многообразие имеющихся сект по своему существу не может претендовать на наименование конфессиями, так как они являются суррогатом нескольких традиционных конфессий, какой-то смесью их религиозных доктрин. По сегодняшнему уставу ЮНЕСКО, если в государстве 60% населения исповедует одну религию, то это моноконфессиональное государство. На территории России и Украины подавляющее большинство исповедует христианство, но почему-то говорят, что мы многоконфессиональные государства.
Какая забота должна быть у православного священника в среде силовых структур? Только одна – возрождение чувства патриотизма и долга по отношению к родному государству. В этом мы сходимся с любым государственным деятелем. Надо показать, а не изобретать или привозить какое-то религиозное учение. У нас есть своя природная религия, ставшая культурообразующим фактором наших народов, за которую в свое время воевали и умирали русские воины времен Киевской Руси, не думая о деньгах или чем-нибудь другом. Вот этот постулат надо развивать и доносить до наших военнослужащих.
Что такое армия? Это самая здоровая психически и физически часть общества. Почему? Туда можно попасть, лишь пройдя определенную медкомиссию. Армия – это и самая образованная часть общества, потому что количество людей с двумя высшими образованиями там выше, чем в другом каком-либо общественном сословии. Поэтому нужно донести до членов этого сословия основы христианской жизни.
Духовенство является хранителем культуры народа и его самоидентичности. Приведем яркий пример необходимости Церкви и духовенства в наших странах. Самый умный народ в мире – это население Израиля. У него самый большой процент в мире людей с высшим образованием. В чем секрет сохранения его от ассимиляции с арабским миром? Государство Израиль людей, изучающих Торру, другими словами, людей культа полностью содержит и охраняет, в том числе и их детей. Именно они сохраняют самоидентичность этого государства. Если их не будет, то евреев как народа больше не будет, и они это осознают. В этом смысле можно сказать, что если Православной Церкви не будет, то украинец перестанет быть украинцем, россиянин – россиянином и т.д. Об этом даже известные писатели говорили. Например, Достоевский русского человека без веры называл проходимцем.
Без религиозной мотивации и верующего воина мы получаем не армию, а простой, немотивированный сбор людей. Подобная ситуация была в эпоху СССР. Коммунистическая мотивация по-своему тоже была религиозна. Коммунизм – это была вера в светлое будущее человечества, и люди верили в это и отдавали свою жизнь за данную идеологию. Но со временем люди поняли, что это все ложно, и поэтому все так быстро рухнуло.
Пройдет немного времени, и наша православная миссия обязательно принесет успех и качественные плоды. А сегодняшняя главная цель для капеллана – это просвещение и воцерковление людей, носящих погоны.
Подготовил Анатолий Чорногор

18.10.2006. КИЕВ. Почетный президент «Трест Киевгорстрой -1 им. Загороднего» Алексей Омельяненко считает протесты против строительства Владимирского храма необоснованными
Так он прокомментировал во время онлайн-конференции на http://for-ua.com/ForUm’e ситуацию со строительством церкви в сквере на пересечении киевских улиц Гончара и Хмельницкого. «Проблема этого проекта в том, что люди недостаточно с ним ознакомлены. А ведь при строительстве часовни не будет снесено ни одно дерево, а будут посажены еще и новые. Количество скамеек увеличится в два раза. То есть сквер никуда не исчезнет, а станет не просто лучше, а гораздо лучше», – отметил почетный председатель «Трест Киевгорстрой -1 им Загороднего» Алексей Омельяненко. По его мнению, заинтересованными в протестах против строительства часовни могут быть люди, «которые преследуют собственные меркантильные интересы, либо отрицательно настроены к Церкви как религиозному институту». «Я не знаю массовых акций протеста против строительства православных храмов, но знаю точно, что с Церковью как Божьим домом всегда боролся тот, кто Богом был низвергнут из рая за гордыню», – продолжил он.
«Могу с уверенностью сказать, что большинство выступает “за” подобное строительство. Ведь именно местные жители обратились к отцу Андрею построить часовню, это прихожане Украинской Православной Церкви. Я лично встречался с представителями жителей, которые выступают «против» застройки церкви. Аргументов два: «негде будет выгуливать собачек» и «уничтожат деревья». Но следует отметить, что ни одно дерево не будет срублено и памятник Зое Космодемьянской будет сохранён. Да, безусловно, среди местных жителей есть противники застройки, но есть и сторонники постройки часовни, которых больше», – сказал Алексей Омельяненко.
По его информации, в прошлом веке это был не сквер, а техническая площадка для разворота трамвая, то есть пустырь. По карте Киева от 1925 года видно, что трамвайные линии проходили по нынешним улицам Гоголевской и Гончара. Поэтому, учитывая технические особенности трамвая, для удобного разворота была создана трамвайная петля. Только после войны трамвайные линии на этих улицах убрали, но незастроенное место осталось.
«Тем не менее, если дело дойдет до суда, то это будет цивилизованным решением этого конфликта. И как законопослушное предприятие мы будем выполнять решение суда», – сказал Алексей Омельяненко.
«ForUm»

24.10.2006. РІВНЕ. Архієпископ Рівненький і Острозький Варфоломій зустрівся з парафіянами, які вже цілий рік охороняють Воскресенський храм міста Острога від захоплення розкольниками-філаретівцями
22 жовтня архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій відвідав Свято-Воскресенський храм міста Острога, щоб зустрітись з парафіянами, які вже цілий рік охороняють будівлю від захоплення розкольниками-філаретівцями.
Рівно рік тому тодішній настоятель храму, порушуючи святенницьку присягу та церковні канони через бажання стати розкольницьким єпископом, перейшов до УПЦ-КП. Він таємно, при підтримці тодішнього екс-губернатора Рівненської області Василя Червонія, перереєстрував православну громаду і обманним шляхом хотів заволодіти Воскресенським храмом. Громада довідалась про зраду лжепастиря і мужньо захистила святиню.
Судові інстанції зволікають з позитивним вирішенням проблеми православної громади, тому віруючі змушені охороняти свій храм від можливого захоплення. Кожного дня ранком до храму приходять люди, щоб заступити для його охорони, а на нічну охорону збирається щодня не менше п’ятнадцяти чоловік.
Архієпископ Варфоломій підтримав захисників с і має надію, що по вірі й молитві парафіян Господь допоможе їм дочекатись справедливості в судових рішеннях.
Кожного недільного чи святкового дня на церковному погості звершується уставне богослужіння. Трагедія ще тісніше згуртувала парафіян навколо рідного храму.

01.11.2006. ЧЕРНІГІВ. Священик Української Православної Церкви спростував через суд неправдиву інформацію про “побиття” представника так званого Київського патріархату
Бахмацький райсуд Чернігівської області у повному обсязі задовольнив позов священика УПЦ Володимира Мисенка до журналіста Олексія Дашевського.
Приводом для позову стала публікація про побиття в районі священика Київського патріархату на сайті „Високого Валу” в Коропському районі.
Священик УПЦ звернувся до суду з позовом на кореспондента “ВВ” з вимогою спростування інформації. У своїй заяві позивач зазначив, що “7 серпня 2006 року був очевидцем події, яка сталася між в.о. благочинного Коропського району „УПЦ КП” та прихожанами Свято-Вознесенської парафії смт Короп. При цьому не було скоєно нападу на в.о. благочинного, працівникам музею ніхто не погрожував”.
Суд задовольнив вимоги позивача.

14.11.2006. МУКАЧЕВЕ. Уніати чинять чергову спробу відібрати у православних храм
До єпископа Мукачівського і Ужгородського Агапіта звернувся настоятель парафії та церковна громада села Зарічеве Перечинського району Закарпатської області. Вони повідомили, що православні мешканці села не можуть зайти в храм для звершення літургії, оскільки греко-католики вже другий тиждень блокують вхід до святині.
Храм в селі Зарічеве заснований 1770 року, освячений 1809 року, століттями в ньому лунала молитва, навіть у комуністичні часи його не закривали. На сьогоднішній день село нараховує близько тисячі дворів, з них 50 дворів, де живуть греко-католики. Хоч у селі невелика кількість уніатів, державна адміністрація прийняла рішення про зведення греко-католицького храму в селі за рахунок держави. Це рішення підтримала православна громада, яка згодилась навіть допомагати в будівництві, але пропозиція була відхилена греко-католиками, натомість вони намагаються відібрати храм у православних.
зважаючи на звернення віруючих села Зарічеве, владика Агапіт прийняв рішення про те, щоб відслужити Літургію в цьому селі і молитовно підтримати православну громаду. Зайти до храму православним вдалося, тому що міліція запобігла провокаціям з боку уніатів. Після Літургії владика виголосив проповідь, в якій, зокрема, підкреслив недопустимість тиску уніатів на православних. Єпископ Агапіт подякував віруючим за стояння у вірі і пообіцяв допомогти жителям села у вирішенні цієї проблеми на рівні обласної державної адміністрації.

Конфликт в Святогорье

25.10.2006. ДОНЕЦЬК. Міський суд Слов`янська задовольнив позовні вимоги Святогорської Свято-Успенської Лаври до народного депутата Валентина Зубова щодо незаконності будівництва, яке він веде на території православної святині
24 жовтня міський суд Слов`янська Донецької області задовольнив позовні вимоги Святогорської Свято-Успенської Лаври до народного депутата Валентина Зубова (Блок Юлії Тимошенко). На запитання УНІАН у суді повідомили, що позовні заяви представників Лаври задоволені в повному обсязі. Тож відповідно до рішення суду, має бути знесений другий поверх, який надбудований над будівлею, що належить депутату. Крім того, мають бути прибрані додаткові опори будівлі, які захоплюють частину території Лаври.
В. Зубов уже заявив, що оскаржить рішення суду. „Мої адвокати вже готують документи, щоб оскаржити це рішення в апеляційному суді”, – зазначив він.
Як повідомлялося, В. Зубов, згідно з рішенням Святогорської міськради, одержав в оренду, а потім у власність землі на території Святогорської Лаври. На початку жовтня цього року В. Зубов продовжував роботи з реконструкції викупленої будівлі на території Святогорської Лаври, незважаючи на рішення Святогорської міськради про відміну раніше ухвалених рішень, пов`язаних із викупом землі і реконструкцією розміщеного на ній приміщення, а також постановою Слов`янського суду про припинення робіт до винесення рішення суду щодо цього конфлікту.
УНІАН

01.11.2006. ДОНЕЦК. Депутат Зубов продолжает строить особняк на территории Святогорской Лавры
Народный депутат Валентин Зубов (Блок Юлии Тимошенко) продолжит строительство двухэтажного особняка, расположенного на территории Святогорской Лавры. Это право ему дал апелляционный суд Донецкой области, состоявшийся 26 октября.
Дело направлено на дорассмотрение
Напомним, что конфликт между народным депутатом, являющимся владельцем этого здания, и Святогорской Лаврой продолжается уже давно. Ведя строительство, Зубов вышел за пределы принадлежащей ему территории и, по словам представителей Лавры, самовольно захватил около 60 квадратных метров земли.
Согласно акту Управления контроля за земельными ресурсами в Донецкой области, при ведении строительства Зубов вышел за границы отведенной ему территории на 54 квадратных метра и еще на 5 квадратных метрах устроил склад стройматериалов. Кроме этого, по мнению Лавры, в ходе строительства Зубов разрушил часть берегоукрепляющей подпорной стены, перепрофилировав ее под фундамент своего строения. Лавра обратилась в Славянский горрайонный суд, и 29 августа суд запретил Зубову вести в этом здании какие-либо работы до полного выяснения спорных земельных проблем.
В ответ на это представители Зубова подали апелляционную жалобу. Они считают, что депутат захватил всего лишь 5,9 квадратных метра земли, ему не принадлежащей (это земля под выносными опорами), а такая незначительная площадь не может быть основанием для того, чтобы запрещать любые работы во всем здании.
Рассмотрев жалобу, апелляционный суд принял решение: судья города Славянска 29 августа нарушила процессуальные нормы рассмотрения дела и приняла решение о запрете проведения какого-либо строительства единолично, а не в составе судейской коллегии. Это дело отправлено на дорассмотрение обратно в Славянский горрайонный суд, а Зубов, таким образом, вновь получил право возводить двухэтажный особняк.
Основной документ был фиктивным?
На этом судебные тяжбы Лавры и депутата Зубова не окончатся. Как сообщал «Восточный проект» 23 октября, Славянский горрайонный суд принял еще одно решение: он потребовал от депутата снести второй этаж и убрать дополнительные опоры здания, захватывающие часть территории Лавры. Валентин Зубов тогда заявил, что он будет оспаривать в апелляционном суде и это решение.
27 октября в Святогорской Лавре побывал корреспондент «Восточного проекта». Здание Зубова по-прежнему было окружено плакатами с призывом освободить захваченную территорию Лавры. В самом здании строительные работы еще не велись.
Представляющий в суде интересы Святогорской лавры игумен Феофан рассказал «Восточному проекту», что Лавра намерена вновь доказать свою правоту. Помимо документов о захвате земли Лавра сейчас располагает и еще одним документом. «Когда мы начали выяснять, каким же образом туристической фирме «Гранд-Тур», принадлежащей
дочери Валентина Зубова, удалось приобрести бывший корпус Славяногорского историко-архитектурного комплекса, мы наткнулись на письмо от 26 ноября 2003 года, – говорит игумен Феофан. – Оно было написано от имени представителя Украинской Православной
Церкви в Верховной Раде протоирея Георгия Сальчука и адресовано Донецкому областному совету профсоюзов (которому на тот момент принадлежал корпус). В письме и содержится просьба передать этот корпус в аренду с правом выкупа турфирме «Гранд-Тур».
Однако протоирей Георгий Сальчук, от имени которого якобы был написан этот документ, заявил, что это письмо он не составлял и не подписывал. Таким образом, письмо, – по сути, основополагающий документ, на основании которого Зубов позже стал собственником здания, – скорее всего, является сфальсифицированным!
Мы обратились в УМВД с просьбой провести проверку подлинности подписи протоиерея Сальчука. Сейчас это дело передано в Донецкую областную прокуратуру».
«Клаптики земли не стоят конфликта»
Комментируя ход конфликта, Сергей Борозенцев, адвокат Валентина Зубова, в интервью изданию «УРА-Информ. Донбасс» заявил, что «запрет любого строительства на территории, принадлежащей Зубову, в данном случае является незаконным». Он не отрицает факта выхода строений Зубова за территорию, ему не принадлежащую, но говорит, что речь идет только о «четырех клаптиках земли на берегу реки, где никто не ходит». Также адвокат считает, что «Лавра – это на века. Как она простояла там века, так и следующие столетия будет стоять».
По словам адвоката, «в этом государстве нужно защищать права всех: как народного депутата, так и простых граждан. Это их неотъемлемое право, гарантированное Конституцией». Поэтому Сергей Борозенцев и выполняет эту работу.
Напомним, что около месяца назад Валентин Зубов, проводя в Краматорске пресс-конференцию, заявил, что он «из Лавры никуда не уйдет», и пригласил журналистов на предстоящее торжественное открытие его здания. По мнению народного депутата, это должно произойти уже скоро – в декабре этого или январе 2007 года.
Олег Кручинин, «Восточный проект»

07.11.2006. ДОНЕЦК. Депутат фракции БЮТ Валентин Зубов не прекращает войну против Святогорской Лавры
6 ноября в Святогорском горотделе милиции были допрошены представители Святогорской Свято-Успенской Лавры и активисты Союза православных граждан Украины.
Как сообщил корреспонденту «УРА-Информ. Донбасс» игумен Феофан, визит в правоохранительные органы был вызван выяснением обстоятельств по заявлению народного депутата фракции БЮТ Валентина Зубова заместителю главы СБУ Ивану Герасимовичу.
5 октября в адрес Герасимовича народный депутат направил заявление и видеоматериалы, свидетельствующие о якобы «провокационных и агрессивных действиях представителей так называемого Союза православных граждан Украины во главе с Валерием Кауровым в г. Святогорье в сентябре 2006г. около строения народного депутата В.С.Зубова с целью вымогательства передачи этого помещения Святогорской Лавре». В своем заявлении народный избранник обращает внимание СБУ на «антизаконные действия религиозных фанатиков, которые подпадают по действия ст. 189 УК Украины («Вымогательство»), и крайне агрессивное их поведение, которое чуть ли не спровоцировало социальное напряжение и неподконтрольные действия со стороны представителей Союза православных граждан Украины и верующих».
Зубов требовал от СБУ применения эффективных методов по наведению социального порядка в г. Святогорске и прекращения «антиконституционных действий со стороны Союза православных граждан Украины во главе с Валерием Кауровым».
Игумен Феофан отметил, что сотрудники МВД опросили основных фигурантов описанных Зубовым событий и не нашли в их действиях подтверждений нарушения закона.
Кроме этого, игумен сообщил, что согласно решению апелляционного суда Донецкой области Славянский горрайонный суд на днях повторно рассмотрел иск Святогорской Свято-Успенской Лавры к народному депутату Зубову. И вынес решение аналогичное первому – запретить Зубову проведение любых строительных работ на объекте до соответствующего судебного решения. Однако если в решении Славянского горрайсуда от 29 августа 2006 года апелляционный суд усмотрел нарушение процессуальных норм рассмотрения дела (судья приняла решение единолично), то при повторном рассмотрении дела окончательный вердикт вынесла судейская коллегия.
Уже имеются определенные сдвиги в проверке, инициированной священнослужителями Святогорской Свято-Успенской Лавры, об использовании Зубовым поддельных документов для совершения незаконной сделки в пользу фирмы своей дочери (ООО «Гранд-Тур») по приобретению корпуса № 40 (здания бывшей монашеской лавки), вокруг которого и разгорелся скандал. В ходе проверки областным управлением СБУ был обнаружен ряд нарушений законодательства. В связи с этим Управление передало документы с сопроводительным письмом в Донецкую областную прокуратуру. Облпрокуратура распорядилась проверить указанные областным СБУ данные Славянской городской прокуратуре, которая, в свою очередь, не обнаружила подтверждений в нарушениях законности сделки. Но Донецкая областная прокуратура все-таки направила документы на рассмотрение в Генеральную прокуратуру Украины, мотивируя это тем, что в деле фигурируют лица, которые находятся под юрисдикцией лишь главной прокуратуры страны.
27 октября Святогорскую Свято-Успенскую Лавру посетил народный депутат от фракции СПУ Василий Волга. По словам игумена Феофана, во время встречи депутат отметил, что в защите Зубова большую роль играет Юлия Тимошенко. И именно благодаря ей Зубов чувствует свою безнаказанность.
Около незаконного, по мнению монахов, объекта Зубова на территории Лавры и по сей день продолжается пикет верующих граждан против произвола народного депутата.
«УРА-Информ, Донбасс»

09.11.2006. ДОНЕЦК. Депутат Зубов опять атакует территорию Святогорской Свято-Успенской Лавры
9 ноября народный депутат фракции БЮТ Валентин Зубов предпринял попытку возобновить запрещенное судом строительство на территории Святогорской Свято-Успенской Лавры. Как сообщил корреспонденту «УРА-Информ. Донбасс» игумен Феофан, утром на территорию незаконного строительства, осуществляемого Зубовым, снова приехали рабочие и попытались продолжить стройку. Рабочие пытались завезти на территорию стройматериалы, но пикетчики Союза православных граждан Украины воспрепятствовали им. В связи с этим строители разгрузили гипсокартон прямо на территории Лавры. Священнослужители были возмущены данными действиями «людей Зубова» и вызвали милицию. Законность своих требований монахи объясняют тем, что существует судебное определении о прекращении строительных работ от 3 ноября 2006 года. Милиция стала на сторону Лавры. Но данное судебное определение очень удивило руководителей стройки, потому что они действовали на основании решения апелляционного суда Донецкой области о пересмотре запрета на ведение строительных работ. Бригадир рабочих также объяснил правоохранителям, что их действия не попадают под определение «строительные работы». По словам бригадира, задачей рабочих было обустроить комнату (обить стены гипсокартоном, провести электричество) для охраны в зимний период. Тем не менее даже на подобные действия должно быть соответствующее решение суда. Начальник Святоргорского горотдела милиции отметил, что полностью воспрепятствовать началу строительных работ милиция не в силах, так как это не входит в ее компетенцию. Этим должны заниматься судебные исполнители.
«УРА-Информ. Донбасс»

У національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику 9 листопада відбулися IV наукові Несторівські студії, присвячені Дню української писемності та мовиТема цьогорічних читань – “Традиції прочанства в українській духовній культурі”. Перед початком наукових студій доповідачі, науковці та студентство київських університетів на знак пошани та з нагоди 950-річчя з дня народження Нестора Літописця поклали квіти до його памятника, що знаходиться біля стін Києво-Печерської Лаври.
Перед початком зібрання до аудиторії звернувся заступник голови Печерської районної у місті Києві державної адміністрації О.Федоренко. Він окреслив надзвичайну цінність Києво-Печерської Лаври для всесвітньої духовної спадщини. Також до учасників студій звернувся генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника заслужений працівник культури Сергій Кролевець.
У цьогорічних студіях взяли участь провідні науковці України.

Протоиерей Георгий Митрофанов, профессор Санкт-Петербургской духовной академии, магистр богословия:
Религиозная тема звучит в нашем кинематографе очень слабо, а церковная вообще не звучит. Пожалуй, только два российских художественных фильма заслуживают в этом смысле серьезного разговора. Это «Мусульманин» Владимира Хотиненко (1995 год) и «Свадьба» Павла Лунгина (2000 год). В «Свадьбе» представитель Церкви, попав на свадебное торжество, выполняет, по сути, все те функции, которые в сознании современного общества призвана выполнять Церковь: он удовлетворяет весьма неразвитые духовные потребности нашего общества, очень хорошо строит отношения со спонсорами и с начальством. Но когда этот священник, следуя стихии всеобщего веселья, становится наконец самим собой, он снимает с себя подрясник, берет в руки гармошку и начинает вместе со своей матушкой горланить похабные песни. То есть священнослужитель предстает перед нами как ряженый, хотя на самом деле это каноничный, благодатный священник. Конечно, это не значит, что все духовенство у нас такое, хотя есть, безусловно, и такие священники. Но в сознании нашего общества священник предстает именно таким, и фильм Лунгина очень ярко это показывает, создает убедительный образ. Поэтому, когда я услышал, что Лунгин снял фильм «Остров», в котором церковная тема является доминирующей и дается в другом ракурсе, нельзя было этим не заинтересоваться.
Лично у меня фильм оставил глубокое, но в то же время двойственное впечатление. Очень сильно показана военная линия в самом начале картины. Мы видим, что любая война – это прежде всего стихия, в которой происходит испытание человека. И воюют не немецкие и советские солдаты, а конкретные люди, оказавшиеся в экстремальной ситуации. В этих условиях любой эпизод может определить всю человеческую судьбу, что и происходит с главным героем. После военной сцены мы переносимся в семидесятые годы, где перед нами возникает полуразрушенный монастырь. Состояние развала и опустошенности в нем особенно подчеркнуто. Это наша страна, наша душа, в которой нет места вере в Бога. Но может ли быть в стране, пережившей страшную войну и годы гонений, благолепная Церковь, благолепная религиозность с блеском риз, колокольным звоном и запахом ладана? Главный герой фильма являет нам образ совсем другой Церкви.
Я член Синодальной комиссии по канонизации, и я очень устал от того, что в народе высшим типом святости зачастую считается юродство. В своеобразном «народном рейтинге» святых именно юродивые занимают первое место! Даже мученики, отдавшие жизнь за Христа, на этом фоне отходят на второй план. Однако юродство главного героя фильма, монаха Анатолия, не совсем обычное. Перед нами кающийся грешник, который идет к Богу церковным путем, но не тем, которым, строя храмы и золотя купола, пытаются идти сегодня многие. Образ кающегося предстает перед нами на фоне реального развала, который происходит в стране, и на фоне других монахов, которые этой разрухи как бы не замечают. И ведь действительно, занимаясь сегодня церковной работой, многие из нас делают вид, будто не было церковного Апокалипсиса XX века. А главный герой, монах Анатолий, как раз олицетворяет другую духовную жизнь, убедительную для жителя России, страны, которая столько пережила.
Но роли оппонентов Анатолия – игумена и иеромонаха – выглядят провальными на фоне образа юродивого старца.
Почему же в «Свадьбе» у Лунгина получился жуткий и в то же время убедительный священник, а в «Острове» лучше всех смотрится юродивый монах Анатолий и столь неприглядно показаны другие насельники обители? Главный герой постоянно эпатирует официальную Церковь, но у меня возникает вопрос: а что может предложить он сам? Иными словами, этот фильм очень легко может вызвать у зрителя ощущение, что некое индивидуальное, харизматическое христианство намного выше традиционной церковности. Безусловно, такой путь свойственен некоторым святым в разные времена, но предлагать его через кинематограф как единственный образец, достойный подражания, – значит, покушаться на устои. И я считаю, что это очень опасный и искусительный ход режиссера. У нас и так слишком многие готовы бежать за первым попавшимся Грабовым только из-за того, что священник на приходе пьет водку. А большинство современных юродивых – это, к сожалению, не Анатолии, а Григории Распутины!

Протоиерей Александр Степанов, главный редактор радио Санкт-Петербургской митрополии «Град Петров»:
После просмотра «Острова» у меня осталось ощущение китча. Что ожидают сейчас от Церкви люди, которые еще не пришли в нее и не живут церковной жизнью? Они ожидают ярких чудес, изгнания бесов и других знамений, целый набор которых мы и видим в фильме. Христос здесь как-то не подразумевается. Не Его ищут в монастыре те, кто туда приезжает, и не Его открывает им старец Анатолий. Так же можно было бы приезжать к экстрасенсу. Меня как священника настораживает такой православный монастырь.
В то же время мне показался интересным образ старца Анатолия. Он показан не благостным светящимся преподобным (пусть даже и юродствующим), а очень реальным, в чем-то страстным, внутренне неуспокоенным, колючим человеком. И в то же время творит чудеса. Возможно ли такое? Автор утверждает, что да. И в основе этого парадокса – сила и глубина покаяния героя. В этом я вижу определенную тонкость сценария и игры Петра Мамонова.

Священник Константин Слепинин:
Главный герой фильма сострадает людям, которые приходят к нему, остро чувствует их горе и стремится помочь им своей молитвой. Но когда по этой молитве совершается чудо, он настаивает на том, чтобы исцелённые приступали к исповеди и Причастию. Это очень важный момент, который меня порадовал; Анатолий не «заменяет собой Христа», а направляет страждущих ко Христу, к Евхаристии.
Большое упущение авторов фильма – то, что не показаны какие-то вехи духовного роста главного героя. Только что это был трясущийся от страха матрос, стреляющий в своего капитана, и буквально тут же мы видим человека незаурядных духовных дарований, чудотворца. У зрителя может возникнуть иллюзия, что такое превращение может произойти очень просто, как бы само по себе. А ведь этому должны были предшествовать годы тяжкого аскетического труда.
Для меня загадка, каким образом этот фильм будет восприниматься широкой аудиторией. Такое количество молитв, церковнославянских выражений, которое звучит с экрана, – для нашего кинематографа неслыханно. Православному зрителю не составит труда понимать церковнославянскую речь, а вот человеку неподготовленному может быть очень трудно.

Иеромонах Нектарий (Соколов):
Можно было бы много говорить о достоинствах и недостатках этого фильма – и уже само по себе это является его достоинством, ведь о совершенно пустой и безвкусной вещи говорить не захочется. И мне кажется, что в оценке фильма предпочтение следовало бы отдать суждениям не священнослужителей, а мирян – для которых он и снимался. Священнослужителю, тем паче знакомому с монастырским укладом, невольно бросятся в глаза неизбежные неточности и недостоверности – в передаче монастырского быта, в поведении героев и их характерах, времени действия фильма. Кроме того, для священника здесь не будет той новизны и неизвестности, которые могут заинтересовать человека «свежего», не слишком вхожего во внутреннюю жизнь монастырей и вообще далекого от этой культуры. Тем не менее нельзя не признать, что фильм «Остров» – явление очень примечательное для кинематографа. Это, наверное, первый фильм, в котором сделана попытка показать современный монастырь «изнутри», причем не просто поместив типичного мятущегося интеллигента 70-х в исторический антураж, как в «Андрее Рублеве», а достаточно органично.
И здесь обнаружилась очень существенная проблема. Проблема самой принципиальной возможности говорить о Православии и тем более – о жизни духовной и жизни монашеской языком художественного кинематографа. За свою историю Православие «воцерковило» различные виды творческой деятельности и искусств. Есть христианская литература, живопись, музыка, отчасти даже театр. Но художественное кино еще очень «молодое» искусство. По ряду вполне понятных причин Православие имело не слишком много возможностей влиять на кинематограф. И для киноискусства Православие – по большей части «terra incognita». Еще не сложилось того «языка», на котором можно рассказывать о нем при помощи кино, нет такого жанра «киноагиографии».
Более того, есть существенные препятствия для этого, диктуемые кино самим по себе, его внутренними законами.
Чтобы человеку было интересно, он должен во время просмотра переживать достаточно сильные эмоции, страсти. А это как раз то, чем должна быть скудна настоящая монашеская жизнь. Очень трудно показать покаяние, молитву, подлинную духовную жизнь – в них мало внешнего, они художественно бледны и невыразительны.
Я однажды пытался пересказать детям в воскресной школе житие преподобного старца Силуана. У меня ничего не вышло – в нем не оказалось ничего внешне яркого, способного заинтересовать ребенка. Можно пойти путем Лескова и превратить монастырь в шарж и собрание околоцерковных анекдотцев. Можно использовать уже почти фольклорный образ сусального «святого старца» (прозорливца, чудотворца, утешителя, целителя и, желательно, еще и юродивого). Можно наполнить повествование патетикой, героикой, чудесами, спецэффектами. Все это ничего не скажет о монашеской жизни как таковой, неизбежно приведет к искажениям, утрированию, неправде.
До сих пор единственным способом говорить о духовных предметах средствами кино была и остается только притча, иносказание. С этими «трудностями перевода» на язык кино столкнулись, похоже, и создатели фильма «Остров», попытавшиеся поднять тему духовной жизни, монашества прямо, без иносказаний. Лично мне далеко не все в этом фильме кажется удачным. Но, наверное, хорошо, что такая попытка была сделана.

Священник Георгий Иоффе, сотрудник миссионерского отдела Петербургской епархии:
В фильме имеется лишь намек на духовный путь отца Анатолия: на протяжении всей картины герой вычерпывает уголь с той самой старой баржи, немой свидетельницы его военного предательства. В течение тридцати с лишним лет он носит этот уголь и сжигает его. В «Острове» есть очень сильные символы и это, безусловно, заслуга режиссера и оператора. Мне очень запомнился эпизод, когда игумен проводит губкой по старой иконе, и на ней проступает лик Христа. Так, через покаяние, в человеке высветляется образ Божий. Очень красиво показана скупая северная природа, которая вызывает у зрителя, знакомого с житиями русских преподобных, образ Северной Фиваиды.
Опять же, контраст между вечно холодным ландшафтом и вечно пылающей топкой котельной передает состояние души отца Анатолия. Однако диссонансом с такой нарочитой эстетичностью звучат надуманные диалоги между главным героем и иеромонахом Иовом. Да и вся линия отношений внутри монастыря очень искусственно стилизована под жанр патерика. Иными словами, фильм воспринимается очень неровным, хотя в нем есть, бесспорно, сильные места. Больше всех, конечно, сопереживает фильму исполнитель главной роли Петр Мамонов. Он очень органичен как человек и играет, как мне показалось, не монаха и прозорливца, а самого себя в заданных авторами обстоятельствах.
Денис Маханько
Журнал «ФОМА»:

Ольга Иваненко

На страницах многих газет и журналов, в основном рекламного характера, по-прежнему рассказывают о своей «волшебной», «чудодейственной» силе маги, целители, эдакие добрые дяди и тети, обладающие якобы уникальным даром. Прорываются колдуны и на телевидение. В Белой Церкви случился небольшой переполох. Оказалось, что на местном телевидении периодически расхваливала свой «целительный дар»… аферистка. Сегодня она в розыске. Милиция расследует все криминальные похождения этой дамы. Нам известно, что одна из последних клиенток шарлатанки вынуждена была продать квартиру и заплатить «спасительнице» 24 тысячи долларов. Таким образом от семьи потерпевшей якобы будет отведена порча.
Наивных и доверчивых людей всегда хватает. Согласно опросам, каждый второй верит в инопланетян, каждый третий — в летающие тарелки, каждый седьмой — в магию и колдовство, 12% — в переселение душ. Все это — область эзотерики (греч. esoterikos — внутренний): тайное, скрытное, предназначенное для особо посвященных. Последние все чаще и становятся жертвами аферистов. А сама эзотерика превратилась в выгоднейший товар с неувядающим спросом. Основной потребитель — больные, обиженные судьбой и ближними. В дело идет все, но прежде всего гипноз, астрология, постановка диагнозов по фотографиям, психографология, предсказание судьбы по почерку, лечебный магнетизм, ликвидация порчи, сглаза, нумерология (диагностика по датам рождения и другим цифрам).
Раскроем ряд малоизвестных эзотерических методов, помогающих войти в безграничное доверие к страждущим.
Телекинез. Требуется вещество, именуемое озокеритом. Его еще называют горным воском или слезами скал. Перед экспериментом им натирают кончики пальцев, потом прикасаются к любому предмету, и между ними образуются тончайшие, совершенно прозрачные волокна — невидимые при определенном освещении. Таким образом удается легко передвигать «на расстоянии» различные легкие предметы, не прикасаясь к ним.
Другие способы: в сигарету или иной предмет вставляется магнитик; в рукав пиджака или под длинные ногти вшивается (закладывается) специальная проволока. На резинке в рукав пиджака прячутся миниатюрные трехзубчатые щипцы. В результате, едва прикоснувшись к руке, «под влиянием телесного магнетизма» сгибаются вилки, ложки и прочие предметы.
Демонстрация невероятной выносливости. Кипит вода в котле над костром. Вода бурлит, идет пар, а в котле некто показывает публике невероятную выносливость. На самом деле в чане — углекислота, а сам чан — с двойным дном. Руки обмазываются спецогнеупорной мазью на основе яичного белка, после чего ими можно спокойно хватать раскаленные угли и металлические полоски, а также опускать пальцы в кипящий свинец.
Стимуляция гипноза. В зале распыляется специальный аэрозоль, действующий на психику присутствующих как наркотик, притупляющий сознание и слегка усыпляющий.
«Нумера» экстрасенсов: «зарядка» энергией крема, газет; рассказы о полетах в космос; операции по… замене душ и телесных свойств; вызов на землю инопланетных фантомов; исцеление по фотографиям, телевизору и даже радио. Один шарлатан ухитрился записать на видеокассету «оживление (со вставанием) мертвого тела». Целый ряд СМИ всерьез освещал эту акцию: «Из мертвого тела выходила энергия, заставляющая его двигаться, а магистр лишь управлял ею», «Его собственная энергия входила в труп, оживляя его». На предложение зарубежных воротил телебизнеса провести эксперимент в иностранном морге маг ответил категорическим отказом, сославшись на запрет церкви. Магу удалось также вызвать на дом долгожителя из Мавзолея. Через медиума тот сообщил, что выставка его тела — архиглупость. Еще сказал, что ему больно, что он всех видит и… «худшее впереди».
Инструментарий экстрасенсов (ходовые товары): целительные камни (3 тыс. минералов), гороскопы, сонники, терапевтические музыкальные инструменты, медитация, йога, контакты с потусторонними силами, гадания, реинкарнация, амулеты, травы, методическая литература. Годовой оборот всей этой продукции — миллионы долларов.
Мошенники часто оплачивают и натаскивают кликушествующую толпу «исцеленных». На автобусе их перевозят с места на место вслед за гастролирующим целителем для демонстрации эффективных методов лечения при большом стечении больных (сеансы устраиваются в кинотеатрах, дворцах культуры и т. п.). Эксплуатируется в основном религиозный экстаз. Лжецелители широко используют известные методы иллюзионистов. При этом колдуны и экстрасенсы нередко психически нездоровы. В процессе контактов с пациентами имеет место «взаимное индуцирование помешательства» — болезненные состояния передаются от экстрасенса к зрителям.
Некто сказал: «Если хочешь стать по-настоящему богатым человеком, создай новую религию». Большинство сект и тому подобных образований — гигантская машина по отниманию денег. Религиозный фанатизм, в какой бы форме он ни проявлялся, в первую очередь лишает людей естественного инстинкта собственника, разрушает психику. Вера религиозно настроенной толпы облегчает задачу «жрецов» и «волшебников».
Еще в древние времена в языческих храмах фигуры обыкновенных статистов проецировались с помощью зеркал на дым курильниц, отчего казались парящими в воздухе. В огонь бросались особые порошки, содержащие наркотики, что усиливало внушаемость и общий ажиотаж.
Поверивший в чудо человек расстается с деньгами необыкновенно легко, лелея разбуженные «пастырем» вожделения, мечты и планы.
«За компанию поверишь и в бога, и в черта». В мунистской церкви даже есть термин: «бомбардировка любовью». Человеку, пришедшему на собрание, без конца говорят, какой он умный, красивый, необычный по сравнению со всеми остальными.
Каждый рискует быть обманутым, когда отказывается (в силу лени, традиций или ситуации) от элементарной проверки квалификации целителя или проповедника. Но выход всегда есть. Если, например, кто-нибудь говорит, что способен вылечить по фото, исцелить неизлечимую болезнь, попросите его выполнить самое элементарное задание — угадать цифру, которую вы написали на клочке бумаги, причем заранее подготовьте такой «тест».
Не кажется ли вообще странным, что маги и прорицатели, нумерологи, вместо того чтобы при помощи своего дара выяснить правильную комбинацию цифр в какой-нибудь лотерее, тратят драгоценное время и способности на решение, казалось бы, не столь выгодных проблем? Что ж, они, может быть, не столь выгодны, зато надежны. Цифры попробуй-ка угадай, а тут — точный верняк. Паства сама несет деньги. Сначала «по предоплате», а позже в рамках регулярных жертвоприношений.
Или такое. В медцентре предлагают за, максимум, 15 минут определить пол зародыша во чреве матери без всяких анализов. На каждую клиентку заводится протокол осмотра: фамилия, имя, отчество, адрес, возраст, национальность, время зачатия, подпись роженицы. Записывают и сведения об отце. Стоит «определение» всего-навсего 100 долларов. Точность гарантируется. Как бы между прочим у клиентки выведывают, кого предпочитают родители. И вот кого хотят, того им и обещают. Мальчика — будет у вас мальчик, девочку — будет у вас девочка. Уже после всей процедуры определения пола в протоколе делается запись «наоборот»: кому обещан мальчик, пишется «дев.», кому девочка — «мальч.».
Если пол угадан верно, никто в медпункт и не придет (разве что с презентом). Если ошибка и кто-то является пошуметь, демонстрируется протокол: смотрите, у нас как раз то, а вам, пардон, медведь на ушко наступил.
А вот еще один прием мошенников. Некая К. начинала зачастую разговор с невинного вопроса типа: «Как пройти в библиотеку?» Обладая редчайшим даром убеждения, она сообщала вдруг собеседнице, что ясно видит: на нее (или на близких родственников) наведена порча. И ей верили. К. говорила: «Я уже 15 лет исцеляю трудящихся почти бесплатно, могу снять любую порчу за 24 часа». Между прочим, замечала: «Не мешало бы освежить все ценное в вашем доме. Очаг должен быть чист, как душа ребенка».
Принесенные ценности и валюту К. заворачивала в платок или разорванную наволочку. Делала пассы и гримасничала. Потом читала Библию, заставляла клиентку грызть свечу и пить «святую воду». Сверток возвращался с советом не разворачивать по крайней мере сутки, чтобы не испортить работу. К. совершала элементарную подмену свертка: она заходила сзади и катала его по спине клиентки. Здесь и совершалась подмена: вместо одного свертка ей передавался другой — со всяким хламом. На снятии порчи за один сеанс К. зарабатывала несколько тысяч долларов, а всего было обмануто 20 человек. Помогало ей «дурить нашего брата» и филигранно отточенное «искусство слова», и способность к мощному гипнотическому воздействию.
Следующий вариант. Очень солидный господин неожиданно ставит вам диагноз прямо на улице: порча. В доказательство предлагается принести из дому на пару минут предметы. Например, три яйца, салфетку, наволочки, золотые украшения, деньги. Сомневающимся объявляет: все ценное, что останется в доме, пойдет… на покупку гроба. Предметы заворачиваются в бумагу (яйцо при этом можно разбить), и вдруг в руках у предсказателя — гадкий червяк (из рукава). Это, мол, порча. Ее выбрасывают, а остальное (в бумаге) возвращается жертве (это уже, конечно, не ценности, а «кукла»). На женщин хорошо действует также параллельное чтение Библии, питие «святой воды» и т. п.
По сведениям масс-медиа, в Киеве действуют сотни гадалок, магов, экстрасенсов, нумерологов и прочих колдунов. А в Москве на этом темном деле зарабатывают около пяти тысяч «спецов». Из них 15% — предсказатели, 30% — съемщики порчи, сглаза, искатели пропавших предметов; 30% — целители. Часть их — надомники, есть «официальные» и полуподпольные, уличные специалисты. Тем не менее большинство этих «педагогов» — специалисты весьма широкого профиля.
В той же Москве работают несколько человек с действительно необычайными, необъяснимыми способностями, даром Божьим — Юрий Горный, Джуна Давиташвили и др. К ним все сказанное выше никакого отношения не имеет.
В сущности, доверчивые наши сограждане, прибегающие к услугам шарлатанов, участвуют в своеобразной игре. На кону — здоровье клиента или животрепещущие его надежды, интересы, а также деньги, порою немалые. Всем этим помыкают и манипулируют наглые и беспредельно самоуверенные «специалисты», иногда невероятно артистичные. Любой шарлатан эксплуатирует прежде всего невежество и доверчивость. Целители-жулики и гипнотизеры-мошенники мастерски владеют искусством отбирания денег.

«Киевские ведомости»

12.10.2006. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир освятив храм на честь преподобних отців Києво-Печерських
11 жовтня у Березанській виправній колонії №95 відбулося освячення храму на честь преподобних отців Києво-Печерських. Чин освячення звершив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у співслужінні архієпископа Львівського і Галицького Августина.
З нагоди цієї події у пенітенціарний заклад прибули голова Державного департаменту з питань виконання покарань Василь Кощинець, заступник голови департаменту Наталія Калашник, мер міста Березань Олексій Пікало.

15.10.2006. КИЇВ. На свято Покрови Божої Матері Блаженніший Митрополит Володимир звершив богослужіння у київських храмах
13 жовтня, напередодні свята Покрови Божої Матері, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир очолив вечірнє богослужіння в Свято-Покровському жіночому монастирі. Йому співслужили керуючий справами УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький Митрофан та намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архієпископ Вишгородський Павел.
14 жовтня святкову Божественну літургію владики відслужили у співслужінні секретаря Київської Митрополії протоієрея Віталія Косовського, ректора КДАіС протоієрея Миколая Забуги та священнослужителів у Свято-Покровському храмі, що на вулиці Мостицькій.
Звертаючись до вірних УПЦ, Блаженніший Митрополит Володимир сказав: «Я поздоровляю всіх з престольним святом, і нехай покров Божої Матері перебуває завжди з вами. Також сердечно хочу привітати настоятеля протоієрея Бориса Удовенка з його ювілеєм – 70-літтям від дня народження”. Блаженніший Владика подарував йому ікону Божої Матері “Касперівську”. Настоятель храму протоієрей Борис Удовенко подякував Блаженнішому Митрополиту Володимиру за те, що він приїхав розділити радість свята Покрови Божої Матері – престольного свята храму.

16.10.2006. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир заклав капсулу в фундамент нового храму на честь святого пророка Іоанна Хрестителя
На свято Покрови Божої Матері Митрополит Київський і всієї України Блаженніший Володимир звершив закладку капсули під будівництво нового храму на честь зачаття святого пророка Іоанна Хрестителя (Святошинське благочиння). На закладці були присутні благочинний Святошинського району протоієрей Віталій Косовський, настоятель храму протоієрей Адам Кучмій, священнослужителі округу. “Шановні отці, брати і сестри!” – звернувся до прихожан Блаженніший Митрополит Володимир. – Тільки що на спільній молитві ми просили у Бога благословення для цього місця, щоб тут було збудовано дім Божий на честь великого Пророка і Хрестителя Господнього Іоанна. Ми віримо, що таке благословення, з ласки Божої, спочило і спочиватиме на цьому місці. Ми молились, щоб Господь простив нам наші гріхи, дав нам сили душевні і тілесні, щоб ми творили Його Заповіді і спасались таким чином, бо прагнення людини – це пізнання, наближення і єднання з Богом. Але це неможливо без храму Божого, який є установою Божественною, на радість і на спасіння нам даною. Через храм Божий ми отримуємо благодать Господню для свого життя. Нехай святий Іоанн Хреститель допомагає вам воздвигнути цей храм, щоб в ньому лунала молитва до небес і горіли лампади і свічі як символ горіння нашого серця перед Богом Всемогутнім. Я поздоровляю вас з цією святою миттю і бажаю, щоб Господь допоміг вам збудувати цей храм на радість, користь і спасіння людей”.

16.10.2006. КИЕВ. Предстоятель УПЦ возглавил воскресную Литургию в Свято-Успенском соборе Киево-Печерской Лавры
15 октября Предстоятель УПЦ Блаженнеший Владимир, Митрополит Киевский и всей Украины, возглавил Божественную литургию в Свято-Успенском соборе. Ему сослужили митрополит Никозский и Цхинвальский Исаия (Грузия), управляющий делами Украинской Православной Церкви архиепископ Переяслав-Хмельницкий Митрофан, наместник Киево-Печерской Лавры архиепископ Вышгородский Павел, ректор КДАиС протоиерей Николай Забуга, духовенство святой обители. Перед богослужением Блаженнейший Митрополит Владимир освятил антиминсы. А во время Божественной литургии совершил рукоположение диакона Петра Чуйко во пресвитеры.

16.10.2006. КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Владимир вручил слепым детям уникальные иконы
15 октября в Свято-Успенском соборе Киево-Печерской Лавры состоялся благотворительный вечер «Поможем детям увидеть Бога кончиками пальцев». Он был приурочен к Международному дню слепых.
В начале благотворительной акции выступил один из организаторов вечера насельник Свято-Успенской Лавры архимандрит Варсонофий.
Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир вручил слепым детям из общественной организации «Мир через касание» подарки – иконы, уникальный рельеф которых дает возможность людям, лишенным зрения, ощутить таинственный и глубокий мир православной иконы. Кроме того, самой организации оказана финансовая помощь. Иконы изготовлены в Санкт-Петербурге. Специалистам удалось разгадать секреты рельефной резьбы, техника которой была известна в древности, но затем утеряна. Иконы были подарены Украинской Православной Церкви.
Продолжением праздничного благотворительного вечера стал концерт молодежного хора Киево-Печерской Лавры под управлением Елены Соловей.

23.10.2006. КИЇВ. Блаженіший Митрополит Володимир очолив Божественну літургію в Успенському соборі
22 жовтня Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, очолив Божественну літургію в Свято-Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Йому співслужили керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Переяслав-Хмельницьким Митрофан та братія Києво-Печерського монастиря. Під час богослужіння були звершені дві хіротонії: диякона Олександра Середюка рукоположено в сан ієрея, а Олександра Чурочкина – в сан диякона.

24.10.2006. КИЕВ. Блаженніший Митрополит Володимир відвідав урок християнської етики у столичній школі
Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир, мер Києва Леонід Черновецький, начальник Головного управління освіти і науки Лілія Гриневич і заступник голови КМДА Віталій Журавський відвідали урок християнської етики у столичній школі № 129. Діти, які зустрічали поважних гостей, вручили Блаженнішому Митрополиту Володимиру та Леоніду Черновецькому почесні відзнаки “Соняшник” – їх носять тільки учні цієї школи.
У свою чергу, Блаженніший Митрополит Володимир на молитовну згадку подарував школі № 129 ікону Божої Матері.
Звертаючись до першокласників, Блаженніший Владика сказав: “Дорогі діти, ми раді вас вітати і бачити за цими партами. Вчіться добре, бо ви майбутнє нашої держави і Церкви. Будьте щасливі, будьте вродливі і радійте від того, що живете і бачите красу оточуючого нас світу. За вірою християн, всю цю красу і нас самих створив Господь Бог, який не залишає дитину впродовж всього її життя. Ми віримо, що з дня в день, з часу в час ви будете дізнаватись більше про Бога, про абсолютне добро і любов, які повинні панувати між усіма людьми. Тож будьте гідними довіри ваших батьків та викладачів”.
У школі гостям розповіли про викладання християнської етики та про те, що дітям сподобались підручники з християнської етики “Дорога Добра” і що батьки підтримали предмет “християнська етика в українській культурі”, який пробуджує тільки світле і добре в серцях дітей.
На невеличкій прес-конференції, організованій після огляду школи, мер Києва Леонід Черновецький сказав: «Мы все знаем, что Украина – Православная страна. На уроках, не затрагивая интересы других религий, мы рассказываем о добре и зле, и это только начало. Будут рождаться новые идеи, и Церковь должна принимать в них участие, рассказывая о нашей православной истории. Ни в одной школе предмет не введен насильно. Мы консультировались с Церковью, которая поддержала нашу позицию. Все родители дали согласие. Ведь известно, что православие и украинская культура – вещи неразделимые. Христианская этика – это хороший предмет, который должен вводиться и в других городах Украины. Предмет «христианская этика в украинской культуре» ведут люди без сана, но Церковь будет проводить семинары и углублять их знания, которыми владеет только она».

27.10.2006. КОНОТОП. Блаженніший Митрополит Володимир здійснив архіпастирський візит до ставропігійного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці Глинської пустині
Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, з 25 по 26 жовтня з архіпастирським візитом перебував у Конотопській і Чернігівській єпархіях.
25 жовтня по дорозі до ставропігійного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці Глинської пустині, що знаходиться біля міста Глухова Сумської області, Блаженніший Митрополит Володимир відвідав історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця” у смт Батурин Бахмацького району. Батурин – пам’ятка козацької доби. На території Державного історико-культурного заповідника „Гетьманська столиця” нині нараховується 42 об’єкти культурної спадщини.
У цей же день за вечірнім богослужінням Блаженніший Митрополит Володимир молився в Глинській пустині, в храмі на честь Іверської ікони Божої Матері, що був побудований в 1999 році.
26 жовтня, в день пам’яті Іверської ікони Божої Матері, Блаженніший Митрополит Володимир очолив Божественну літургію в храмі на честь святого чудотворця Миколая в Глинській пустині. Його Блаженству співслужили єпископ Конотопський і Глухівський Інокентій, намісник святої обителі Різдва Пресвятої Богородиці Глинської пустині єпископ Васильківський Лука, братія монастиря. На молитовну згадку про свій візит Митрополит Володимир подарував для монастиря ікону всіх преподобних Києво-Печерських та побажав, щоб покров Цариці Небесної перебував над святою обителлю та над всіма нами.
Після богослужіння Блаженніший Митрополит Володимир у приміщенні Глухівського міського краєзнавчого музею відкрив хоровий фестиваль “Глинські дзвони”. Звертаючись до його учасників, Блаженніший Владика сказав: “Шановні учасники цього першого фестивалю! Я радий вітати ваше добре починання і хочу побажати, щоб воно знайшло своє продовження. Вслуховуючись в будь-які піснеспіви нашого народу, можна пізнавати його долю. Крім того, можна відповісти на питання, яке цікавить багатьох: чому в Православній Церкві хорові співи не супроводжуються грою на музичних інструментах під час богослужіння, хоча, дійсно, у Старому Завіті сказано, що такі інструменти використовувались? Вслуховуючись у церковні і духовні піснеспіви таких наших великих композиторів, як Березовський і Бортнянський, можна відповісти, що слов’янська душа не потребує ніякого акомпанементу, бо співає своїм серцем і душею – серцем і душею славить Бога. Всі композитори-співвітчизники залишили народу багату спадщину, на якій ми виховуємось. Їхні піснеспіви вносять у нашу душу звуки небесні, які допомагають нам знайти шлях до серця, а через нього і до Бога. Я закликаю Боже благословення на благу справу, щиро вас вітаю і бажаю, щоб такі зустрічі продовжувались і надалі, щоб ми більше розуміли, яку спадщину ми маємо. Бажаю, щоб ми дорожили цією спадщиною як люди, як творіння Боже, про яке ніколи не забуває Господь і яке повинно завжди виправдовувати своє високе покликання”.
Цього ж дня Предстоятель Православної Церкви завітав до Спасо-Преображенського чоловічого монастиря, що в місті Новгород-Сіверський Чернігівської єпархії. Блаженніший Владика поклонився святиням монастиря. На молитовну згадку про візит Предстоятель УПЦ подарував наміснику святої обителі ігумену Володимиру ікону преподобних Києво-Печерських. “Їдучи неподалік, ми не могли не завітати в цю обитель, адже вона мені близька. Я її освячував після капітального ремонту, потім був тут на зустрічі трьох президентів: Росії, України і Білорусії. Віруючим християнам Новгород-Сіверська я бажаю, щоб звеличувались і збільшувались у нашому житті три головні чесноти: віра, надія, любов, а терпіння в нашого народу вистачає, і я думаю, що це допоможе людям стати кращими і добрішими”.
Повертаючись до Києва, Предстоятель УПЦ з неофіційним візитом завітав до Чернігова в Свято-Троїцький кафедральний собор, де вклонився молитвеникам зелі Чернігівської: святителю Феодосію та преподобному Лаврентію, а також вшанував пам’ять митрополита Чернігівського і Ніжинського Антонія.

30.10.2006. ЛУГАНСК. Блаженнейший Митрополит Владимир совершил архипастырский визит в Луганскую епархию
28 октября Блаженнейший Митрополит Владимир прибыл в Луганск. Предстоятеля УПЦ торжественно встретили митрополит Луганский и Старобельский Иоанникий, председатель Луганской областной государственной администрации Александр Антипов, председатель Луганского областного совета Валерий Голенко, другие представители местной власти. Свой визит Блаженнейший Митрополит Владимир начал с посещения Луганской областной государственной администрации и Луганского областного совета, где провел деловую встречу с руководством области, с прессой. Во время встречи основное внимание Блаженнейший Митрополит Владимир уделил проблемам внутрицерковной жизни: «Действительно, большое горе для Украины и Православия представляет нынешний раскол. Мы неоднократно заявляли и заявляем, что готовы встречаться, беседовать, дискутировать, добиваться четких решений, чтобы уврачевать раскол. Мы возобновили диалог с Украинской Автокефальной Православной Церковью (УАПЦ). Мы готовы совершить такие же шаги по отношению к так называемому Киевскому патриархату. Но наше условие как было, так и остается: не может вести переговоры и участвовать в них человек, который предан строжайшему церковному суду. Однако мы надеемся, что рано или поздно Церковь на Украине будет единой».
Председатель Луганской областной государственной администрации Александр Антипов отметил, что раскол в украинском Православии может стать камнем преткновения на пути развития государства, поэтому этот вопрос необходимо решать. «Но мы понимаем, что преодоление раскола относится исключительно к компетенции Церкви и не может разрешаться вразрез с церковными канонами», – сказал А. Антипов. Глава облгосадминистрации заверил, что в отношениях между облгосадминистрацией и Луганским епархиальным управлением и в дальнейшем основополагающими будут принципы совместной работы по духовному возрождению общества.
В завершение встречи губернатор преподнес Блаженнейшему Митрополиту Владимиру икону Божией Матери. Его Блаженство, в свою очередь, подарил губернатору икону Богоматери и православные календари. В тот же день Блаженнейший Митрополит Владимир в сослужении митрополита Луганского и Старобельского Иоанникия и духовенства епархии освятил луганский Свято-Владимирский кафедральный собор и вместе с первыми лицами области совершил чин закладки капсулы под строительство Луганского духовного училища, которое располагается неподалеку от собора. Блаженнейший Владыка обратился к пастве и прихожанам с такими словами: «Я знаю, что трудолюбивый народ Луганщины всегда близок сердцем к Богу и нуждам ближнего. Пусть Господь всех укрепит и ниспошлет на нас Свое небесное благословение, чтобы мы достойно и праведно совершали свою земную жизнь и наследовали Царствие Божие».
Из Луганска Блаженнейший Владыка отправился в Северодонецк, где посетил заседание местного совета директоров, которое ежегодно проходит в октябре во Дворце культуры химиков, и говорил с ними о Законе Божием. Блаженнейший Митрополит Владимир благословил церковными наградами людей, которые помогают Православию в этом городе.
29 октября Предстоятель УПЦ возглавил Божественную литургию в северодонецком Свято-Христорождественском соборе. Его Блаженству сослужил митрополит Луганский и Старобельский Иоанникий со священнослужителями храма.
Митрополит Иоанникий сердечно поблагодарил Блаженнейшего Владимира, Митрополита Киевского и всея Украины, за архипастырский визит в Луганскую епархию и попросил его молитв. Дети Северодонецка подарили Его Блаженству икону святителя и чудотворца Николая, сделанную своими руками.

31.10.2006. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир взяв участь у поминальній акції “Молитва за Перемогу”
Предстоятель УПЦ Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, разом з духовенством взяв участь у поминальній акції «Молитва за Перемогу», що пройшла в Меморіальному комплексі “Національний музей Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років”. Акція була присвячена трьом трагічним датам – 65-річчю початку Великої Вітчизняної війни, оборони Києва та страшних подій у Бабиному Яру.
Блаженніший Митрополит Володимир разом з ветеранами Великої Вітчизняної війни поклав квіти до пам’ятника Герою-визволителю, що в меморіальному комплексі.
Затим служилось молитовне поминання загиблих.
У рамках акції проходила також презентація книги „Церковь в Великой Отечественной войне” ігумені Серафими (Шевчик), настоятельки одеського Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря. Між переглядом воєнних хронік та виступами хору Київських духовних академії і семінарії ветерани війни згадували події воєнних років. Ігуменя Серафима розповіла про роль Церкви у наближенні Перемоги.
Після презентації Блаженніший Митрополит Володимир вручив нагороди ігумені Серафимі і тим, завдяки кому вийшла книга. Видатного літератора та громадського діяча, академіка, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Бориса Олійника Предстоятель УПЦ нагородив орденом Нестора Літописця I ступеня.
Далі Блаженнішому Владиці та шановним гостям показали експонати музею Меморіального комплексу “Національного музею Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років”.
На поминальній акції були присутні ветерани війни, священнослужителі, вихованці Київських духовних шкіл, представники Збройних сил України, студентська та учнівська молодь столиці. Серед присутніх були
В. Гончар – вдова Героя України О. Гончара, академіка, видатного письменника, лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка, учасника оборони Києва; генеральний директор Меморіального комплексу генерал-лейтенант О. Артемов; професор, доктор історичних наук О. Лисенко – зав. відділом історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України; відомий києвознавець Д. Малаков – заступник директора з наукової частини Музею історії міста Києва; відомий співак Ян Табачник.

03.11.2006. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир освятив храм на честь святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова
3 листопада Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, освятив храм на честь святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова в селі Пісківка Бородянського району Київської області. Його Блаженству співслужили благочинний Бородянського округу протоієрей Віктор Талько та духовенство округу.
Блаженніший Митрополит Володимир привітав присутніх з радісною подією і закликав жити в мирі з Богом і самим собою, берегти віру православну і далі розбудовувати й облаштовувати храм. Після проповіді Блаженніший Владика нагородив меценатів, які найбільше допомогли в будівництві храму. Крім того, Блаженніший Митрополит Володимир відвідав храм на честь преподобного Серафима Саровського у селищі Тетерів, яке знаходиться поряд з Пісківкою.

03.11.2006. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир освятив храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці
Предстоятель УПЦ Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, освятив храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці, що збудований в селі Глібівка Вишгородського благочиння. Його Блаженству співслужив благочинний протоієрей Димитрій Денисенко разом зі священнослужителями округу.
Звертаючись до пастви, Блаженніший Владика сказав: “На пам’ять про нашу спільну молитву в цьому храмі я хочу залишити ікону “Собор преподобних Києво-Печерських”. Нехай вони моляться, щоб Господь милував вас їхніми молитвами. Храм Божий, за словами святих отців, – це Небо на землі. Ми покликані до храму Божого заради нашого спасіння. Яка це велич, благодать і велика радість, що з нами невидимо служать небесні сили. Так, як на Небі, оточивши Престол Божий, моляться ангели, так вони моляться в кожному храмі: великому і маленькому, багатому і бідному. Там, де звершується богослужіння, де прикликається ім’я Господнє, там Він невидимо предстоїть зі своїми ангелами і архангелами. Про це свідчать історія і досвід нашої релігії, святі угодники Божі, такі як преподобні Серафим Саровський, Сергій Радонезький та багато інших. Братія монастиря багато разів бачила, як ангели допомагали служити Божественну літургію преподобному Сергію Радонезькому. Преподобний Серафим Саровський під час Літургії бачив Бога, що сходив на небо і благословляв народ, який перебував в Церкві. Преподобні Антоній і Феодосій Києво-Печерські неодноразово під час богослужіння спілкувалися з Пречистою Божою Матір’ю і святими ангелами. І таких прикладів безліч. Як Господь заповів ангелам охороняти й молитися з нами, людьми, так воно є і буде до кінця віку цього.
Отже, храм має велике значення для життя кожного християнина. Тут ми збираємось для молитви, спілкуємось з Богом. А молитва – це дар Божий, даний нам для того, щоб ми спілкувались з Ним і розуміли Волю Його, щоб ми менше грішили, а согрішивши, каялись. Така велика благодать дається храму Божому. Звісно, не всі це розуміють і відчувають. Я зичу, щоб ті, хто переступить поріг цього святого храму, отримали благодать Святого Духа, яка б спасала нас, прощала вільні і невільні гріхи та давала можливість пізнавати Бога і досягати єдності з ним. Хай молитви, які ви підноситимете до Неба, будуть угодні Богові і Господь буде посилати всім благодать і небесне благословення. Благодать Господа нашого Іісуса Христа, любов Бога Отця і Причастя Святого Духа хай будуть з усіма вами”.

05.11.2006. КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Владимир встретил праздник Казанской иконы Божьей Матери в Свято-Вознесенском (Флоровском) монастыре
4 ноября, в день памяти иконы Божией Матери «Казанская», Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея Украины, с архипастырским визитом посетил Флоровский женский монастырь, где возглавил Божественную литургию. Тут находится особо чтимая Казанская икона Божьей Матери. Обращаясь к пастве и прихожанам святой обители, Блаженнейший Владыка поздравил всех со святым днем в честь памяти иконы Пресвятой Богородицы Казанской и пожелал, чтобы покров Царицы Небесной всегда пребывал с ними.

05.10.2006. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир освятив дзвони Казанського храму
4 листопада Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, звершив молебень та чин освячення дзвонів Казанського храму у передмісті столиці – Софіївській Борщагівці. Звертаючись до пастви з повчальним словом, Блаженніший Владика сказав, зокрема: “У Православній Церкві не використовують музичні інструменти, щоб серце і чиста душа були інструментами, які славлять Бога. А ось до дзвонів у нашій Церкві склалося особливе благочестиве ставлення. Сьогодні ми освятили дзвони, щоб вони благовіствували славу Божу, будили людські серця до молитви, до пам’яті про Бога. Нехай вони будять совість у людей і кличуть до храму Божого, до покаяння”.
Блаженніший Владика нагородив церковними орденами і грамотами тих, хто доклав зусилля, щоб для Казанського храму були відлиті дзвони.

06.11.2006. КИЕВ. Предстоятель УПЦ Блаженнейший Митрополит Владимир возглавил Божественную литургию в Свято-Успенском соборе
5 ноября Блаженнейший Митрополит Владимир возглавил Божественную литургию в Свято-Успенском соборе Киево-Печерской Лавры. Его Блаженству сослужили управляющий делами Украинской Православной Церкви архиепископ Переяслав-Хмельницкий Митрофан и братия монастыря. Во время богослужения были совершены две хиротонии: священническая и диаконская.

06.11.2006. КИЇВ. Відбулася робоча зустріч Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира з народним депутатом України Володимиром Стретовичем
Блаженніший Митрополит Володимир мав робочу зустріч з народним депутатом України Володимиром Стретовичем – лідером партії „Християнсько-демократичний союз”. Предстоятель УПЦ і лідер партії обговорювали питання взаємодії Церкви та держави.

08.11.2006. КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Владимир освятил храм в честь преподобномученицы Параскевы
В день памяти великомученика Димитрия Солунского Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Владимир посетил Свято-Благовещенский мужской монастырь в пгт Бортничи, где освятил храм в честь преподобномученицы Параскевы, целительницы очес. Его Блаженству сослужили настоятель святой обители архимандрит Варлаам (Гергель) и священнослужители Киевской епархии. Блаженнейший Владыка также посетил место строительства Свято-Благовещенского собора.
Он поздравил паству и прихожан монастыря со строительством нового храма и освящением церкви в честь преподобномученицы Параскевы. «В каждом храме живет Божья благодать. Так сотворил Господь и так основал Святую Церковь, чтобы после Пятидесятницы в Церкви почивала благодать Святого Духа, которая осеняет, освещает и наставляет нас на путь истины и вечной правды. Не случайно в церковных песнопениях встречаем слова о том, что мы стоим в земном храме, но мним, что стоим в Небесном. В храме мы вместе с двенадцатью апостолами приступаем к Чаше Христовой, вместе с Божьей Матерью и возлюбленным учеником Господним Иоанном Богословом предстоим пред Распятьем Христовым, переживаем, как Иосиф с Никодимом сняли Пречистое Тело Христа и приготовили Его к погребению, вместе с женами-мироносицами спешим идти навстречу Воскресения Христова, давшего нам новую жизнь и благодать. Пусть и ныне в этой обители звучит молитва струн сердечных и душевных, которая будет славить Бога в Троице единосущной и нераздельной».
В память о событии Блаженнейший Митрополит Владимир подарил братии монастыря икону Божьей Матери и наградил меценатов церковными орденами и грамотами. Орденом святого равноапостольного великого князя Владимира II степени награжден глава налоговой администрации г. Киева Игорь Пархоменко. Орденом преподобного Нестора Летописца II степени награждены депутат Дарницкого райсовета г. Киева Николай Кирилюк, депутат Одесского горсовета Вишневская Ирина и директор ЗАТ «Днепровский» Валентин Нешта.
Затем Предстоятель УПЦ вместе с верующими крестным ходом прошел к тому месту, где планируется строительство главного храма обители – Свято-Благовещенского собора. Здесь был отслужен молебен и возлит святой елей на место, где будет строиться собор. Строительство комплекса началось в июне этого года, а завершить планируется к 2010 году. Монастырский комплекс включает в себя собор, братский корпус с церковью преподобной Пелагии Тиносской, трапезную, паломническую гостиницу, библиотеку, воскресную школу, зал собраний, лечебные кабинеты, где врачами будут священнослужители, богадельню, игуменские помещения.

09.11.2006. КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Владимир возглавил торжества, посвященные празднованию памяти преподобного Нестора Летописца
За Божественной литургией в Трапезном храме Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры Предстоятелю Украинской Православной Церкви сослужили управляющий делами УПЦ архиепископ Переяслав-Хмельницкий Митрофан, наместник Киево-Печерской Лавры архиепископ Вышгородский Павел, епископ Васильковский Лука, духовенство Киевских духовных школ. Преподобный Нестор Летописец является небесным покровителем православного студенчества, и в КДАиС день памяти святого является престольным праздником. Блаженнейший Митрополит поздравил ректора, преподавательскую корпорацию и студентов Киевских духовных школ с праздником и пожелал Божьего благословения в трудах на благо Матери Церкви.

13.11.2006. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир звершив чин освячення храму на честь святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова
12 листопада Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, освятив храм на честь святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, який збудували в місті Бровари Київської області. “З ласки Божої ми сьогодні були учасниками святої події. Іоанн Богослов – теплий молитвеник перед своїм Учителем, і ми віримо, що він присутній серед нас і буде завжди молитись Господу за нас”.
На молитовну згадку про освячення храму Блаженніший Митрополит Володимир подарував парафії ікону Всіх преподобних Києво-Печерських і відзначив церковними нагородами тих, хто зводив храм.

13.11.2006. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир удостоєний ордена “За людяність і милосердя”
Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир отримав нагороду від міжнародного благодійного фонду святої Марії – орден “За людяність і милосердя” за доброчинну діяльність та вагомий внесок у відродження духовності та моральних цінностей.
Цей фонд був заснований 13 років тому у храмі на честь священномученика Макарія, митрополита Київського. 24 травня 1994 року була організована перша благодійна акція фонду за участю Предстоятеля УПЦ – “Свято материнства і дитинства”, яка пройшла в кінотеатрі “Київська Русь”. “Наш благодійний фонд займається культурно-мистецькими, духовними акціями, а також підтримує обдарованих дітей, опікуєтеся інвалідами, самотніми людьми похилого віку, школами-інтернатами та дитячими притулками”, – розповіла президент фонду святої Марії Галина Матіко-Бубнова. – Крім того, фонд святої Марії щороку організовує поїздки “Пізнаймо свій рідний край” і “Моя дорога до храму”. У рамках цих проектів ми подорожуємо святими місцями України. Цього року ми побували в Свято-Успенській Почаївській Лаврі, Новгород-Сіверському, на Полтавщині та Львівщині. Таким чином ми даємо можливість людям долучитися до духовних скарбів нашої Батьківщини”.

13.11.2006. ЖИТОМИР. Блаженніший Митрополит Володимир здійснив архіпастирський візит до Свято-Георгіївського Городницького ставропігійного монастир
9-10 листопада Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, з архіпастирським візитом відвідав ставропігійний Свято-Георгіївський Городоцький монастир, що в селі Городниця.
10 листопада Блаженніший Митрополит Володимир у співслужінні намісника архімандрита Олександра (Нестерчука) та духовенства обителі звершив Божественну літургію в Свято-Георгіївському соборі монастиря. Після Літургії служився подячний молебень. По завершенні богослужбових відправ Блаженніший Митрополит Володимир привітав намісника монастиря архімандрита Олександра з днем народження. “Я вітаю отця Олександра з днем народження і зичу йому довгих благословенних років на славу Божу, на славу Святої Церкви та обителі. Хай Господь буде Вам помічником і заступником”, – сказав Блаженніший Владика. Також Його Блаженство поздоровив благодійника монастиря Івана Терещука з 60-річчям і удостоїв його високої церковної нагороди – ордена Нестора Літописця III ступеня.

14.11.2006. ЧЕРНИГОВ. Блаженнейший Митрополит Владимир освятил храм в честь Всех святых, в земле Черниговской просиявших
В день памяти святых бессребреников и чудотворцев Космы и Дамиана Асийских, Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея Украины, совершил архипастырский визит в Чернигов. Здесь Блаженнейший Митрополит Владимир освятил храм в честь Всех святых Черниговских и отслужил в нем Божественную литургию. Его Блаженству сослужили епископ Конотопский и Глуховский Иннокентий, епископ Черниговский и Нежинский Амвросий, епископ Васильковский Лука, священнослужители епархии.
На молитвенную память об освящении храма Блаженнейший Владыка подарил приходу икону всех преподобных Киево-Печерских. «Призывая благословение Божие, хочу пожелать вам, чтобы по молитвам угодников Черниговских Господь даровал нам здравие и вечное спасение», – сказал он. В свою очередь, управляющий Черниговской епархией епископ Амвросий поблагодарил Блаженнейшего за архипастырский визит и за участие в освящении храма Всех святых, в земле Черниговской просиявших.
В этот же день Блаженнейший Владыка посетил Свято-Троицкий кафедральный собор, где молитвенно почтил память святителя Феодосия и преподобного Лаврентия – Черниговских чудотворцев. На могиле усопшего в 2000 году митрополита Черниговского и Нежинского Антония Митрополит Владимир совершил заупокойную службу.

Оксана Радчук

С начала учебного года во многих столичных школах появился новый предмет «Христианская этика в украинской культуре».
Раньше такого урока в школе не было. Интересно, как к нему отнеслись учителя и ученики? Чтобы ответить на этот вопрос, я решила побывать в школах Киева и отправилась по учебным заведениям, где преподается этот предмет. Практически во всех школах Оболонского района столицы мне ответили отказом на просьбу поприсутствовать на уроке, мотивировав это тем, что нужно разрешение районо. А в одной из школ охранники, узнав о цели моего визита, не пустили даже на порог. Но я не стала унывать и продолжила обивать пороги. После долгих поисков истины еще больше запуталась.
Учителя и заучи младших классов (там, кстати, ввели этот предмет) мне говорили, что христианская этика введена как эксперимент, и если я буду присутствовать – это уже открытий урок, к которому нужно готовиться. Правда, я не понимаю, к чему готовиться? Разве учитель не должен быть готов всегда? Тем более если у него через пару минут урок. Или они чего-то боятся, или сомневаются в своих знаниях, или просто в этих школах христианская этика не преподается? Вопросы рождались один за другим. Но где же ответы? А ответы, как ни странно, дали сами ученики, с которыми мне удалось побеседовать на переменке. Они оказались гораздо разговорчивее своих преподавателей.
Так вот, дети рассказали, что этот урок им очень нравится, им на нем объясняют, что такое хорошо и что такое плохо. Прямо как по Маяковскому: „Крошка сын к отцу пришел, И спросила кроха… У меня секретов нет”, – отвечает отец, в отличие от учителей, у которых все покрыто грифом „совершенно секретно”.
Но не может быть тайны в благом деле. И двери школы должны быть распахнуты для тех, кто хочет узнать новое и рассказать об этом людям.
По словам учеников, на уроках самой религии они не касаются. Им очень нравится разрисовывать рабочие тетради и рассматривать учебник по этому предмету – там очень красивые иллюстрации. Но мне хотелось самой побывать на уроке. Ведь лучше один раз увидеть, чем семь раз услышать.
В одной из школ мне таки улыбнулась удача – руководство сразу же согласилось, чтобы я присутствовала на уроке христианской этики. „Но есть маленькое „но”, – предупредила меня директор, урок только раз в неделю, вам придется прийти на следующей неделе”. Я согласилась. Однако, выйдя из школы, подумала: „А не от ворот поворот ли это? Может, от меня таким образом хотели избавиться?” В любом случае нужно подождать.
Ровно через неделю я пришла в школу. Меня встретил завуч младших классов, и мы отправились в кабинет.
”Человек начинается с добра”, – гласит плакат, который висит на доске. Тема урока – „Когда добро побеждает зло». Урок учительница построила в форме беседы с учениками. Все бурно обсуждали и приводили примеры из своей жизни и жизни родителей.
”Твори добро, где только можешь!”, „Уважай родителей!” и „Люби свою родную землю!” Все очень хорошо выстроено и выдержано. Ведь с малого начинается большое. Тем более что все закладывается в детстве. И если ребенок познает истину сначала из уст родителей, потом от учителей, и если сначала семья, а потом школа смогут дать ответы на интересующие детей вопросы, а не оттолкнут, как это часто бывает, – ребенок вырастет отзывчивым искренним человеком. И вряд ли его будут увлекать такие негативные явления, как наркомания и преступность. Потому что там, где посеяно добро, оно даст свои всходы. Главное – заложить зерна добра, чтобы не было у детей негативного восприятия жизни. Чтобы царила любовь к семье, к отчизне. И не будет неприязни, не будет расовой и национальной ненависти. И не останутся люди равнодушными к чужому горю.
В конце урока прозвучала фраза, которая красной нитью прошла через всю беседу, – возлюби ближнего своего!
Прозвучал звонок на переменку. Мне не хотелось, чтобы урок заканчивался. Такая теплая и доверительная атмосфера царила на нем! Но это лично мое мнение. А как же ученики относятся к этому?
Я вместе с ними вышла в коридор и поговорила. Все детки были очень хорошо настроены и наперебой отвечали на мои вопросы.
Уроки им нравятся. По их словам, это один из лучших предметов.
А ведь устами младенца глаголет истина!
Так как это был последний урок, мне еще удалось поговорить с одной мамой, которая пришла забирать сына из школы. Она рассказала, что перед первым сентября всех родителей собрали и проинформировали о том, что введен новый предмет – христианская этика в украинской культуре.
Поначалу некоторые родители, и эта мама в том числе, не были в восторге от нововведения. Но когда посмотрели учебник „Дорога Добра”, сразу же изменили свое мнение. Родителей обрадовало и то, что ни учебники, ни рабочие тетради покупать не нужно – обо всем позаботилось государство.
Но есть среди родителей и недовольные этим предметом. Так, понимая, что их чадам предстоит жить в мире жестокой конкуренции, они считают, что не надо прививать такие ценности, как смирение и терпение.
К тому же мамы девочек (да-да, именно девочек) против, того, что их детей будут воспитывать в страхе Божьем – „жена да убоится мужа своего”…
Это, наверное, в век эмансипации и, так сказать, всеобщего равенства они так думают. Но на самом деде только близорукий человек не видит перспектив в благом намерении.
Газета „CN-Новости”

— Александр, расскажите, пожалуйста, о фестивале.
— Для нас очень существенно, чтобы наши фильмы смотрел светский зритель. На мой взгляд, главная цель православного кино том, чтобы людям, которые по каким-то причинам еще не вошли в церковную ограду, может быть, боятся, стесняются, не знают, как себя вести, рассказать о Православии с радостью, потому что это религия, призывающая к пониманию Истины. Наш фестиваль призван стать торжеством Православия на экране. По-настоящему верующий человек далёк от смущения и грусти. Он более задумчив над своим поведением и состоянием души, а проще говоря, совести. Поэтому православный человек живёт надеждой на прощение, очищение и верит в Промысел Божий. А значит, не должно остаться места унынию, а лишь слезам радости от надежды быть спасённым.
Человек, как и фильм, лишь личным примером праведного поведения и глубоким рассказом о жизни Православия может приблизить ближнего к познанию Истины. Создатели православного кино своими работами очень хотят, чтобы люди это поняли, посмотрев православное кино.
Православные кинематографисты учатся (и этому будет посвящена большая часть фестивального времени) подавать эту информацию современным киноязыком, чтобы мы были приняты миллионами людей, желающими понять веру Православную. К сожалению, православные кинематографисты еще должны учиться снимать фильмы так, чтобы это было интересно и понятно молодежи и людям среднего возраста.

— Какие страны участвуют в фестивале «Покров»?
— Традиционно Украина, Россия, Беларусь. В прошлом году к нам приезжали гости из Румынии и Болгарии, а в этом году должны прибавиться еще Сербия, Польша и Литва. Мы также пригласили гостей из США и Канады, где регулярно показывают православные телепередачи. Нам самим интересны наработки зарубежных режиссеров и авторов, их видение православного кино и телевидения.

— По какому принципу Вы отбираете участников?
— Критерии отбора очевидны. Они указаны и на нашем интернет-сайте. На него мы выставляем информацию о конкурсе и собираем заявки от потенциальных участников. В этом году заявок было подано около восьмидесяти, а отобрали для просмотра мы примерно тридцать фильмов. Номинированы будут пятнадцать из них. У нас, кстати, весьма существенные денежные призы, и победителям будет дана гарантия того, что их работы покажут по Центральному украинскому телевидению. Кроме того, сама атмосфера православного Киева очень способствует вдохновению и созданию новых проектов, для чего, собственно, и был задуман фестиваль «Покров».

— Критерий «православности» фильма каждый понимает по-своему. Каким его видите Вы?
— Если в каждом кадре показывать кресты, купола и батюшек, то есть внешнюю часть православной жизни, — это будет поверхностно и, наверное, не совсем интересно современному зрителю. Или будет адресовано ограниченному кругу людей, которые уже стали людьми церковными. Нашего современника морализаторство и нравоучения возмущают, потому что наша гордость не позволяет прислушиваться к словам ближнего. Если телезрителя с экрана начинают учить жить и тем более сухо говорят о духовных ценностях, без которых, оказывается, жизнь человека лишена вечного смысла, он резонно воспринимает это «в штыки» и продолжает жить по-своему, полагаясь лишь на свои силы. Думаю, что православные фильмы должны затрагивать прежде всего социальную тематику, привлекать внимание к духовно-нравственным проблемам общества, рассказывать о людях, ведущих духовный поиск, об истории Православия и о спасительном значении Церкви. Это кино должно быть добрым и говорить о любви истинной, а не мнимой. Хороший пример дают многие старые советские фильмы, которые, действительно, могут поднять моральный дух, нравственно обновить и возвысить человека, принести успокоение и мобилизовать на добрые дела. Если после просмотра фильма у человека появляется радостный и добрый свет в глазах, то это кино — православное.
Конечно, мы показываем наши фильмы православным батюшкам и выслушиваем их мнение. Бывает, им не нравится музыка, операторская работа, но еще не было случая, чтобы они что-то полностью отвергли.

— Уже существует несколько фестивалей православного кино. Это и «Золотой Витязь» и фестиваль «Радонеж», история которых насчитывает около десятилетия. Не является ли появление нового фестиваля «Покров» на Украине распылением сил?
— Я не буду оценивать труды коллег, с которыми постоянно общаюсь. Между нами возникают дискуссии, но уверен, что мы как православные люди должны поддерживать друг друга, не повторяя тех ошибок, которые уже были сделаны. К сожалению, есть такое явление — некоторые фестивали, позиционирующие себя как православные, в погоне за аудиторией и именитыми участниками показывают фильмы, не вполне соответствующие заявленным критериям. Я могу гарантировать, что на нашем фестивале этого не будет. Пусть число участников будет минимальным, пусть будет не пятьдесят картин, а пять, но это обязательно будут фильмы, основанные на христианских нравственных принципах. Мы не хотим отступать от главной цели — показывать православное кино. Кроме того, мы должны отдавать себе отчет в том, что православное по духу кино не может собирать большую аудиторию. Этого никогда не было и не будет. Преподобный Серафим Саровский говорил: «Спасись сам, и вокруг тебя спасутся тысячи». Масштабность в православном кинематографе не главное, почему я и говорил, что некоторые фестивали в погоне за размахом утрачивают что-то более важное.

— Какие номинации предусмотрены?
— Кинофильмы, телепрограммы и радиопрограммы. В этом году радиопрограмм, к сожалению, очень мало. Не знаю, с чем это связано. То ли с нашим неумением заинтересовать людей участием в фестивале, то ли с тем, что стали меньше создавать православных радиопрограмм. На самом деле теле- и радиопередачи могут жить довольно долго. Сам я уже четвертый год выпускаю авторскую радиопрограмму, и она, скажу без ложной скромности, довольно популярна.
Мы планировали в этом году включить номинацию игровых фильмов, но не нашли, к сожалению, фильмов, соответствующих нашим требованиям хотя бы в части содержания. Везде присутствуют какие-то кадры, которые сделаны для привлечения зрителя, для возбуждения низменных чувств. Мы не имеем права выпускать такое на православный экран. У нас есть задумка, которая, Бог даст, реализуется: сейчас наши авторы пишут сценарии для игровых православных фильмов, уже ведется подготовка к съемке первого из них. Думаю, мы могли бы создавать по три-четыре таких фильма в год.
Я лично знаю многих известных актеров и режиссеров российского и украинского кино, которые с нетерпением ждут приглашений для съёмок в православном кино. Отрадно, что эти люди приходят в Церковь, начинают ощущать себя православными. Неважно, кто из них в каком возрасте пришел в храм, — Бог знает, когда кого призвать. На нашем фестивале будет несколько фильмов, озвученных известными актерами… Есть немало молодых, но очень известных и популярных киноактеров, которые считают себя верующими людьми. Эти артисты могут привлечь зрителей к экрану не только потому, что люди им верят, а и потому, что быть лукавым или неискренним в таком кино нельзя и опасно! Если актеры такого масштаба сыграют в кино, которое по духу будет православным, то это будет иметь огромное воспитательное значение.

Беседовала Ольга Кирьянова
«Православие. RU.»