РІВНЕ. Храм у Птичі – ЖИВИЙ!

19.05.2016 news, Летопись епархий

У свою чергову щотижневу поїздку до багатостраждального села Птича Дубенського району Рівненської області мене запросив протоієрей Василь Начев, керівник Соціального відділу при Рівненській єпархії УПЦ. Мовляв, підтримка журналіста для людей, котрі більше двох років потерпають від жорстоких нападок із боку місцевих засобів масової інформації, буде так само корисною, як і спілкування зі священиком. На пропозицію панотця пристала охоче, бо неодноразово зустрічалася з тими, хто впевнено відстоює Православ’я в умовах жорсткого цькування. Птичанські віряни, скажу я вам, люди абсолютно непересічні, привітні і надзвичайно гостинні, тому з нетерпінням чекала запланованої зустрічі, утім, аж ніяк не сподівалася, що Господь подарує мені особливу втіху, від якої спочатку перехопить дух, а далі плакатиму, мов дитина.

Близько 6 вечора на подвір’я до настоятеля храму Миколи Сисонюка стали сходитися віряни. Втомлені, бо весняна пора: на полі купа роботи та й біля церкви щодобово нести варту, що тут й казати, справа непроста. Молодички клопочуться, що відколи настали польові роботи, нікому у церкву йти ночувати, хочеться після тяжкої праці вдома відпочити. Вже й «капешники», – так називають тут тих, хто розколов релігійну громаду, – чергування закинули, бо зілля засіло; зрідка їх можна побачити на цвинтарі, хіба вряди-годи заглянуть, проїжджаючи повз. Чоловіки, котрі топчуться біля паркану мимохідь зауважують, що відтепер змінити людей у храмі можна без зусиль, перешкод для цього з боку опонентів немає. І розповідають, що сьогодні вільно заходили в церкву всі охочі, щоправда, залишився ночувати тільки дядько Іван.

Зметикувавши, що у мене з’явилась унікальна можливість побачити храм, про який так багато чула, але жодного разу у ньому не була, запитала дозволу селян увійти до середини. Телефонний дзвінок одного з чоловіків до дядька Івана відкрив понівечені двері Свято-Успенської церкви. А далі… Далі у мене та мого супутника у цій подорожі отця Василя перехопило дух. У храмі пахло свіжими та духмяними квітами. Навколо усе сяяло чистотою. У біле мереживо дбайливо прибрані ікони та аналої. Пасхальний настрій тут простежувався у кожному куточку. Церква, що два роки знаходиться в облозі в очікуванні Богослужінь та вірян, котрі будуть на них сходитися, жива, наповнена неймовірною благодаттю, пахощами та турботою про неї. Від побаченого у мене виступили сльози, серце шалено стукотіло. Зі мною просльозився і дядько Іван. Зауважив – набридло жити у постійному очікуванні, не справедливо тримати святиню під облогою та забороняти молитися тим, хто бажає цього від усієї душі.

Із храму вийшла з посмішкою, хотілося обійняти всіх, хто чекав на мене та священика біля стін церкви, і сказати: люди, які ж ви прекрасні!!! Які ви невтомні та дбайливі!!!

Валентина Ілліна

ХМЕЛЬНИЦКИЙ. В епархии молились о любви, единстве и согласии в семьях

ХУСТ. Відбулось престольне свято у колачавському монастирі