ЛУЦЬК. Освячено пам’ятний хрест на місці трагічної загибелі митрополита Олексія (Громадського)

26.08.2014 Летопись епархий

ГОЛГОФА МИТРОПОЛИТА ОЛЕКСІЯ

Напевне цей пам’ятник міг бути тільки такий: високий хрест із чорного каменю в оточенні молоденьких хвойних дерев обабіч пожвавленої дороги на Кременець, Почаїв і Тернопіль. Невеличкий меморіальний комплекс вражає своєю довершеністю і буде, без сумніву, місцем поклоніння багатьох людей. Він змушує зупинитися тут, підійти до хреста. І прочитати напис: “Христос воскресе! Високопреосвященійшому митрополиту Волинському і Кременецькому Алексію (Громадському), убієному 7 травня 1943 року. Вдячна і вірна волинська і кременецька паства”. Нічого іншого, крім розп’яття, і не могло бути зображено на цьому пам’ятному хресті. Саме життя митрополита Олексія є своєрідною його Голгофою за православну віру.
Освячення пам’ятного хреста на місці загибелі митрополита Олексія відбулося у день, коли Православна Церква відзначає одне з двунадесятих свят: Преображення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Панахиду служили три владики: митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій, митрополит Почаївський Володимир і архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій. У служінні взяли участь священики з усієї округи, Волинську єпархію з благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта представляв протоієрей Валентин Марчук, голова єпархіального інформаційно-просвітницького відділу. Були сестрички із Кременецького Богоявленського монастиря, бо встановлення пам’ятного хреста на місці загибелі митрополита Олексія – це давня мрія намісниці обителі матушки Маріоніли та черниць. Після панахиди і водосвятного молебню у монастирі владики відслужили літію біля раки з мощами митрополита. Його і було поховано після загибелі у 1943 році саме на монастирському кладовищі. У 1959 богоборча влада почала боротьбу і з кладовищем. Його хотіли зрівняти з землею, тому православні люди, аби не було наруги над митрополитом-мучеником, викопали нетлінні, як виявилося, мощі і перепоховали їх на кладовищі за монастирськими стінами. І вже у липні 2009 року з благословення блаженнішого митрополита Володимира мощі митрополита Олексія перенесли у храм Іоанна Предтечі біля дзвіниці кременецького монастиря.
Митрополит Олексій був главою Української автономної православної церкви в юрисдикції Московського патріархату, митрополитом Волинським і Житомирським, екзархом України (з 25 листопада 1941 року). Його земне життя і служіння Господу та вірним Церкви припало на дуже непростий час. У часи Другої світової війни 26 православних священиків було вбито за їхню вірність вірі лише у невеличкому територіальному трикутнику Рівне – Кременець – Луцьк. Зі смертю митрополита Олексія, про що пишуть окремі дослідники, зникла не бажана для тодішньої німецької окупаційної влади можливість створити єдину православну церкву в Україні. На те, що окупанти таки були зацікавлені у його усуненні, свідчать і обставини загибелі митрополита. Його викликав у Луцьк німецький генера-комісар, який надав для цього свою машину, але вперше – без охорони… А загін УПА, який начебто полював за машинами німців, щоб здобути зброю, через “фатальну помилку” розстріляв автомобіль з митрополитом та його супутниками: протоієреєм Федором, перекладачем Марком та водієм Олександром… Митрополит стікав кров’ю, а селяни з навколишніх сіл побоялися дати підводу, аби завезти його до лікаря…
Місце трагічної загибелі митрополита-мученика нині знаходиться на межі двох областей: Рівненської та Тернопільської. Спорудженням пам’ятного хреста з благословення правлячого архієрея опікувався протоієрей Георгій Казмірук, настоятель храму Живоносного джерела Божої Матері на Божій горі біля Кременця. Він каже, що зведено хрест за пожертви віруючих людей, які з Божої ласки і самі зголошувалися для цієї богоугодної справи.
– Ми нині торжествуємо правду Божу, – сказав у своїй проповіді після панахиди на місці загибелі мученика за православну віру раба Божого Олексія митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій.
І напрочуд багато людей зійшлося на панахиду та освячення хреста. З малесенькими дітками (навіть у колясках), дуже багато молоді. Люди їхали велосипедами, підводами, добиралися навіть з віддалених хуторів, а легкові автомашини та автобуси розтяглися вздовж дороги на кілометри. Жертовний подвиг митрополита-мученика донині є прикладом для вірних Православної Церкви. Місцеві люди розказують, що з покоління у покоління передаються розповіді про нього.

Наталія МАЛІМОН

ЛУЦЬК. 20 тон продуктів та 25.000 грн для армії України зібрали священики Волинської єпархії

КРИВОЙ РОГ. Благочинный Центрального городского округа молитвенно отметил 25-летие иерейской хиротонии