Прот. Анатолій Затовський. Впровадження православних духовних цінностей в структуру державної освіти України

01.07.2004 archive, Вестник №34, Тема номера

ВПРОВАДЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ В СТРУКТУРУ ДЕРЖАВНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Протоієрей Анатолій Затовський,
голова Всеукраїнського православного
педагогічного товариства
ВАЖЛИВІСТЬ ТА НАГАЛЬНІСТЬ ДУХОВНОЇ ПРОСВІТИ
Сучасна суспільна, духовна і економічна ситуація в Україні потребує об’єднання зусиль держави, суспільства і церкви для розв’язання насущних завдань по оздоровленню нашого життя. Особливо це стосується справи освіти та виховання.
Ефективність шкільної освіти та виховання, а також стан фізичного і психічного здоров’я дітей і підлітків викликає велике занепокоєння. Тривожить і те, що діти й підлітки часто потрапляють в соціально неблагополучні обставини життя і спілкування, що призводить до зростання соціальної й криміногенної напруженості.
В умовах, коли діти перебувають під сильним впливом ЗМІ, чужої музичної, кіно- та іншої культури, особливо важливим є залучення дітей до традиційних духовних, національних і культурно-етичних цінностей.
Все наше суспільство, а особливо молодше покоління все більш і більш потребує таких якостей як доброта, людяність, чуйність, терпіння, смирення, відповідальність, порядність. Відомо, що в таїнстві Хрещення під впливом благодаті Божої змінюється фізична і духовна сутність людини. Але потім вона лише поступово отримує образ і подобу Божу в процесі виховання та навчання, в якому беруть участь родина, школа, Церква, суспільство, держава та багато інших суспільних інститутів.
Слід нагадати загальновідому істину: головне призначення школи полягає в одухотворенні, гуманізації підростаючих поколінь, в розкритті істинно людських здібностей і якостей, в залученні їх до вищих духовно-моральних цінностей.
Чи справляється сьогодні наша система освіти з цим своїм призначенням? Слід визнати, що ні. Як уже траплялося в нашій історії, під впливом кризи останніх років духовна серцевина освіти — виховання — принесена в жертву прагматичним інтересам. При всіх принадах нинішньої реформи освіти, всі вони нас віддаляють від духовності. Cлід визнати, що сповідання віри є наріжним каменем для відродження і процвітання України. Воно складається із тих духовних цінностей моралі, котрі єдині як для Євангелія, так і для конституції багатьох сучасних держав. І першочергове завдання сьогодні полягає в тому, щоб стверджувати духовні, моральні цінності в наших школах.
Посилаючи дітей до школи, ми повинні бути впевнені в їх безпеці — фізичній і моральній. Але варто переглянути сучасні підручники, щоб в цьому засумніватися. Ось підручник для 8–9 класу «Біологія людини» (автори М.Н. Шатабура, Р.Ю. Матяш, В.О. Мотузний, Київ, 1997). Тема «Розмноження та індивідуальний розвиток» присвячена сексуальним стосункам, контрацепції дітей. І вчитель закликає дітей відкинути сором, совість і при всіх розповідати про те, що є особисте та інтимне. Це замість того, щоб виховувати в дітях скромність, цнотливість, сором’язливість.
У підручнику «Історія України», 9 клас (В.Г. Сарбей) є розділ про масонство, яке має багатовікову історію. Але в усі часи це була заборонена для суспільства тема: глибоко законспірована, таємна організація, що приймає в свої ряди світових олігархів, банкірів та сильних світу цього. Багато лож масонів — це звичайні сатаністи. Як павутинням, ця таємна організація оплутала весь світ. А в підручнику масонство виголошується як визвольний рух, і дітям намагаються привити повагу і любов до масонів і взагалі до революціонерів. Але ж Православна Церква завжди була проти насилля, а революція — це незаконний захват влади, це злочин перед Богом і перед людьми.
Чого навчають автори таких підручників?
Зараз важливо поставити вірний діагноз нашій освіті. А це зробив наш земляк видатний педагог К.Д. Ушинський, який у 1860 р. в статті «О нравственном элементе в русском воспитании» писав, що «нехристиянська педагогіка — річ немислима, це потвора без голови» (тв. в 11 т., т. 2, стор. 452). Наш народ, наша освіта спробували сім десятиліть проіснувати без Бога. Оті плоди атеїстичного виховання дітей ми й пожинаємо тепер.
Зараз усім нам, як блудному сину, треба повертатися до Отця Небесного, переосмислювати, які цінності в нашому житті вічні, а які тимчасові. Духовний вакуум, примусово створений в минулі десятиліття, сьогодні поступово заповнюється, і люди кинулися до активних пошуків сенсу буття. Забувши свої духовні та національні традиції, багато хто звертає свій погляд на захід, намагаючись там знайти еталон суспільного і духовного життя. І Захід протягує нам руку допомоги, зобов’язуючи нас іти чужим шляхом. Всіма можливими способами — через ЗМІ, в сфері освіти, духовності, мистецтва, в політиці, за допомогою прозелітичних місій нам нав’язують західний стиль життя, західний світогляд.
Зі всіх континентів земної кулі до нас ринули представники сотень сект, що іменують себе «церквою», котрі стверджують, що вони і лише вони знають шлях до істини. Наш народ, наша молодь, виховані в дусі атеїзму, забули, що наші предки ще зовсім недавно (2–3 покоління тому) були глибоко віруючими — православними.
В 1988 р. ми святкували не лише 1000-ліття Хрещення Русі, але й 1000-літній ювілей освіти на Русі. Бо ж разом з архієреями, священиками з Візантії прийшли до нас і вчителі. Як сказано в «Повісті временних літ», святий рівноапостольний князь Володимир зразу ж після прийняття Хрещення видав указ, згідно з яким священики одбирали кмітливих і здібних дітей та віддавали їх до шкіл, що були засновані при монастирях та великих соборах.
В середині ХVІ ст. архідиякон Павло Алепський, супроводжуючи Антиохійського патріарха Макарія в Москву, так описав свої враження про Україну. «По всій землі козаків ми побачили чудову, рису, що вразила нас: всі вони, включаючи жінок та дітей, знають грамоту, порядок церковного богослужіння та піснеспіви. Навіть дітей-сиріт священики не залишають на вулиці, але піклуються про них та навчають грамоті».
Так свідчить історія, та іншими є нині реалії буття. Церква, держава, система освіти повинні допомогти нашій молоді знайти себе в Православ’ї. Офіційно у нас проголошено світський характер школи, але ж школа повинна відкрити дітям, який слід залишило Православ’я в культурі та історії нашого народу. Є рівність релігій перед законом, що ні в якому разі не означає тотожності релігій перед культурою, перед історією людства, тим більше перед культурою та історією Київської Русі. Зрозуміло, що вклад Православ’я в українську культуру, в становлення літератури, мови, етики не порівняти з вкладом сучасних християн-протестантів. Держава, школа повинні бути зацікавлені в тому, щоб діти не були іноземцями в своїй державі. Ми повинні по-православному розглядати історію християнського мистецтва, церковної архітектури. Ми повинні постійно нагадувати нашим дітям, що запорізькі козаки захищали не просто свою землю, свій народ, але й свою віру — православну, свою Церкву — православну.
Ми повинні відкрити нашим дітям, що цвіт і гордість українського народу — митрополити Іларіон, Петро Могила і Дмитро Туптало (Ростовський), Тарас Шевченко і Григорій Сковорода, Костянтин Ушинський і Микола Пирогов, Іван Котляревський і Микола Гоголь — були православними.
Ми повинні донести до свідомості дітей, що Православ’я є суттєвою частиною духовного життя суспільства, невід’ємною часткою нашої державності.
СПІВПРАЦЯ ОРГАНІВ ОСВІТИ І ЦЕРКВИ
Якими повинні бути спільні дії органів освіти і церкви?
У духовно-освітній спадщині нашого народу перлинами сяють: «Повчання Володимира Мономаха дітям», «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, творчість Петра Могили та П. Юркевича, спадщина Києво-Могилянської академії, народна педагогіка К. Ушинського, С. Русова та інших.
Сьогодні, як зазначив міністр освіти і науки В. Кремінь, «час освіти, яка полягає лише у пізнанні світу, закінчився. Пізнання себе, свого «я», своїх прагнень і можливостей для самовизначення та кращої реалізації своїх сил — нове гідне гуманізму завдання освіти — і навчання і виховання».
Тому необхідно, щоб система цінностей сучасного молодого покоління спиралась на такий світогляд, в основі якого були б духовні й моральні орієнтири. Такі орієнтири дає нам Православ’я, саме завдяки йому ми сформувались як народ, тому погодьмося, що наше молоде покоління повинне знати про це. Історично склалося, що для нашого народу Православ’я — це і культура і етика (моральні принципи), історія і література.
Традиційність і динамічність, історичність і перспектива, толерантність і принциповість — ось ті риси, що закладені у Православ’ї і це говорить про ту безумовну користь, яку принесе викладання Основ Православ’я у нашій країні.
Не даючи можливості нашим дітям пити від животворящого джерела, даного Самим Богом, залишивши їх робити самим вибір, коли вони не розуміють правильності цього вибору, ми дуже завинимо перед Богом і нашими дітьми.
Голова Верховної Ради України академік Національної академії наук України В.М. Литвин у статті «Свято перемоги життя» пише: «Релігійна духовність українців була визначною рисою нашого характеру на всіх етапах історичного розвитку… Духовність — це піднесення особистості над біологічним існуванням, її ціннісне звеличення. В той же час це забезпечення моральності суспільства, його здорового розвитку… Майже двадцять століть тому відбулася повна перемога добра над злом, перемога Божа. Тепер же залишається отримати її кожному з нас» (Голос України, 2004, 10 квітня, ст. 2).
І в цій благородній справі велику допомогу людині можуть надати знання про традиційну для України православну культуру. Тому викладати в школах «Основи православної культури України» предмет не тільки можливо, а й вкрай потрібно.
Як серед керівників держави, так і працівників освіти є розуміння важливості духовних цінностей у вихованні молодого покоління.
За словами голови Головного управління освіти й науки м. Києва Б. Жебровського, «Оскільки ми повертаємо суспільство до релігії, відбудовуючи храми, маємо відновлювати й духовні цінності».
Згідно з Концепцією загальної середньої освіти в Україні, школа є «основним соціальним інститутом, що робить вирішальний внесок у… забезпечення духовного здоров’я нації».
На необхідність роботи з впровадження духовно-моральних цінностей у навчально-виховний процес вказано в Указі Президента України Л.Д. Кучми від 21 березня 2002 р. «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій» (№279/2002), в якому зазначено: «Міністерству освіти і науки України, Держкомітету України у справах релігій разом з Академією педагогічних наук України за участю церков і релігійних організацій розробити пропозиції щодо впровадження духовно-моральних цінностей у навчально-виховний процес».
Отже, щоб система освіти базувалась на основі православних цінностей, потрібен тісний зв’язок між представниками державних органів управління освітою, педагогами і Православною Церквою.
Присутність Церкви в системі державної освіти ні в якому разі не порушує її світського характеру.
У Конституції України сказано: «… враховуючи глибоку духовно-моральну кризу в нашій державі, національна школа покликана забезпечити наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу провідним змістом, який би допоміг педагогам виховати високодуховну й високоморальну особистість…» (ст. 53).
Конституція проголосила, що Україна є суверенною, незалежною правовою державою. Реальний суверенітет — це втілення в життя прав народу, його волі йти обраним ним самим шляхом, який він вважає найкращим, якщо в законі на це немає конкретної заборони.
То чому ж не надати дитині інформацію про ту релігію, яка є основою моралі й культури нашого народу. Втрата юним поколінням духовно-моральних основ нації веде взагалі до забуття традицій свого народу, його історії, культури.
Конституція України визнає дитину як найвищу соціальну цінність і покладає обов’язки виховання та навчання на батьків та заклади освіти, тому метою виховання є розвиток духовної особистості.
А оскільки Україна має багату православну традицію впродовж багатьох століть, то майбутнє нашої держави залежить у великій мірі від православного виховання.
Сьогодні можна почути голоси на користь створення та впровадження у школах України начебто позаконфесійної, а іншими словами «позавіронавчальної» програми, яка б давала уяву про основні моральні сентенції, загальні для всіх релігій та віросповідань, задовольняючи тим самим будь-яку релігійну та культурологічну систему. Навіщо об’єднувати в один предмет алгебру та фізкультуру?
Така концепція — атеїстична. Цей підхід є досить небезпечним, оскільки, базуючись на суто теоретичному викладенні, він призводить до вихолощування самої суті духовного виховання, що полягає в наданні дитині певних світоглядних орієнтирів, які, завдяки їхньому глибинному, особистісному сприйняттю, могли б у подальшому служити орієнтиром в житті. За словами професора О.Вишневського: «Моральна поведінка — це не лише знання правил моралі, а й прийняття їх, життя, відповідне до них, віра в них, готовність їх відстоювати».
Саме цю функцію «оживотворення» моральних норм, прикладення їх до реального життя і покликана виконувати релігія. Не буває духовності «взагалі як такої», у відриві від певної релігійної системи. Всі ж намагання створити моральну систему, яка була б дієвою, але при цьому не базувалася на жодній з існуючих релігій, призводитимуть до створення ще однієї, нової релігії. Глибокий аналіз цьому явищу дав видатний український педагог Г.І. Ващенко на прикладах морально-виховної системи колишнього СРСР і фашистської Німеччини.
Заглиблюючись в українську народну культуру, з’ясовуючи феноменальність цього явища, не можна не враховувати, перш за все того, що саме Православ’я сформувало історію та культуру України. Воно стоїть біля витоків нашої державності, з ним пов’язаний перший вихід України на світову арену як рівноправної, визнаної в світі держави. Православ’я відіграло виключну роль в життєвому устрої нашої держави, суспільства, сім’ї, людини, нашої духовності та моралі. Православні християнські ідеї лягли в основу формування вітчизняної філософської системи, якій немає аналогів в світі.
Звертаючи увагу на глибокі православні традиції в історії України, варто зазначити, що Православ’я не втратило своєї актуальності і донині. Як ніяка інша релігія, воно тісно пов’язане з демократичним устроєм, адже філософія православного християнства визнає гідність людини і рівність всіх людей перед Богом. Воно дає змогу узгоджувати матеріальне і духовне в людині, тим самим воно не лише не заперечує активної діяльності кожної людини на благо держави, а й заохочує її. Однією з провідних цінностей Православ’я завжди був глибинний патріотизм, вірність земній Батьківщині. За словами проф. Г. Ващенка, релігійність і патріотизм — головні джерела традиційного виховання українських дітей від часі Київської Русі. Служіння Богові і Батьківщині — дві абсолютні цінності українського народу.
Ми багато років були позбавлені релігійного виховання. Повна відсутність релігійних знань на фоні пошуку світоглядної альтернативи привело до незахищеності по відношенню до будь-якої релігійної проповіді. Саме ця ситуація привела до нестримного зростання захоплення окультизмом, теософією, магією. Жахливо, коли немає ніякої боротьби, ніякого порівняння, ніяких знань, а людина вибирає перше, що трапилося на шляху лише тому, що вона з кимсь зустрілася і за цим кимсь пішла. Цю спокусу треба відвернути, і саме через освіту.
Адже завдяки релігійній безграмотності, завдяки державному потуранню, нездатності самоорганізуватись і поставити активний засув руйнуванню, проникають в наші заклади освіти розтліваючі програми статевого виховання, програми нейролінгвістичного програмування, педагогічні системи, засновані на оккультній філософії (як приклад, вальдорофська педагогіка антропософа Рудольфа Штайнера, яка отримала державну підтримку), валеологічні програми тощо, а також всілякі західні, здебільшого американські, програми сучасного виховання.
Прагнучи стати демократичним суспільством, чи готові ми прийняти всі його постулати? В багатьох країнах релігійна освіта розглядається як суттєва основа виховання моральних норм і рис характеру і входить складовою частиною в систему освітніх програм державних закладів освіти.
Європейський досвід багатьох країн, зокрема Німеччини, Швеції, Греції, Румунії, Литви, Росії, Білорусії, Фінляндії, де загальна освіта за законом є світською, показує, що впровадження в шкільну освіту предметів, зміст яких має елементи релігійного, а зокрема християнського, віровчення і світогляду — обов’язково відбувається через партнерські стосунки, діалог, консенсус держави і традиційних церков цих країн.
На жаль, сьогодні засоби масової інформації охоче і частіше говорять про чаклунство, навіть в освітянських виданнях друкуються астрологічні вигадки, а проблем християнської, православної освіти майже не торкаються.
Традиційні християнська освіта і мораль — національне надбання українського народу, і вони мають знайти гідне місце у державній системі освіти. А вибирати, кому вірити і чи вірити взагалі, дітям в майбутньому доведеться самим, але їх вибір буде усвідомленим.
Віру нав’язати неможливо. З позиції богослов’я віра — дар Божий, з позиції філософії — діяння свободи. Але образ і зміст віри мають бути доступні для зростаючої самосвідомості. І це вже зрозуміло багатьом. Серед громадян почав формуватися соціальний запит на цілісну, орієнтовану на християнські цінності освіту, до того ж таку, яка вбирала б у себе, а не заперечувала зміст світської наукової освіти.
Світськість державної освіти не буде порушена, якщо богословське знання не буде переходити межі знання, але воно буде виконувати свою функцію дисципліни мислення, тільки якщо дотримається свого статусу саме знання, а не просто популярних відомостей.
КОНЦЕПЦІЯ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
· в школі богословське знання повинно входити складовою органічною частиною в культурологічний і гуманітарний модулі освітніх програм,
· зв’язок богослужіння і богословського знання повинні бути явно показані дітям, але питання про участь в молитві, богослужінні повинно вирішуватися не в школі, а в родині і проводитися в храмі,
Підґрунтям для взаємодії науково-гуманістичної і духовно-релігійної культур є такі компоненти освітнього простору:
· пошук і ствердження в масовій свідомості загальних начал між істинами науки і догматами релігії,
· формування у молодого покоління духовно-моральних ідеалів добра, свободи, істини, любові, справедливості, краси, віри,
· викриття новітніх форм світського ідолопоклонства та псевдорелігійного віровчення,
· розробка релігієзнавчого компонента у викладанні гуманітарного, наукового і технологічного циклів,
· релігійне просвітництво, впровадження в державних навчальних закладах варіативних релігійно орієнтованих курсів,
· вдосконалення викладання релігієзнавства в контексті історії вітчизняної та світової культури.
Світська культура в системі освіти може вирішувати завдання освіти молодих громадян відносно цілей Церкви, її принципів, особливостей поведінки в храмі. Це завдання може бути здійснено при взаємодії вчителів зі священиками. Проповідник, священик сильний своєю вірою, богословськими знаннями, а також знанням правил поведінки згідно з канонами Церкви. Вчитель незамінний в розумінні типології дітей, їх ціннісних орієнтацій і психології, відповідальності перед державою за їх освіту.
У вищезазначеному Указі Президента України сказано, що пропозиції щодо впровадження духовно-моральних цінностей у навчально-виховний процес повинні розроблятися за участю Церков. І ми вважаємо необхідним наголосити, що офіційні представники найбільшої церкви в Україні —Української Православної Церкви, мають бути залучені до цієї роботи.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Всеукраїнське Православне педагогічне товариство на виконання п. 2 Указу Президента України № 279 від 21.03.2002 року «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу СРСР стосовно порушених прав церков та релігійних організацій» пропонує:
1. Утвердити в системі освіти християнські духовні цінності і моральні якості, як такі, що є основою нашої культури й моральності, джерелом усіх досягнень українського народу впродовж його тисячолітньої історії.
2. Визначити головним змістом докорінного перегляду освітньо-виховної стратегії принципове збільшення її виховної складової. Школа повинна бути передусім виховною інституцією, яка формує цінності особи і тільки разом із цим дає знання.
3. Переглянути зміст терміну «світська освіта», привести його у відповідність до європейських стандартів. Світоглядна нейтральність держави не означає нейтральності стосовно моральних цінностей.
4. Християнській моралі відвести місце як одному із головних предметів в освітньо-виховному процесі української школи.
5. Впровадити в держстандарт загальної середньої і вищої освіти компонент православної культури, що включатиме у варіативну частину учбових планів предмет «Православна культура України».
6. За погодженням з традиційними конфесіями України створити спільні державно-церковні загальноукраїнську та регіональні комісії, в яких офіційні представники Православної Церкви та традиційних для України конфесій матимуть рівноправні повноваження з представниками державних установ, з метою:
а) розробки, вивчення, затвердження і впровадження експериментально апробованих варіативних релігійно-орієнтованих навчально-виховних програм і підручників
б) підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів
в) здійснення аналізу сучасних тенденцій в освіті, експертної оцінки державних навчальних програм на предмет відсутності в них окультних знань, толерантного відношення до традиційних релігійних віровчень.
7. Внести зміни і доповнення в чинне законодавство України, яке регулює функціонування та розвиток системи освіти в Україні, з метою надання можливостей для створення і діяльності православно-орієнтованих та на приватній основі релігійних навчальних закладів, впровадження в державні навчальні заклади православно-орієнтованих курсів.
8. Розробити порядок ліцензування, атестації та акредитації релігійно-орієнтованих та релігійних навчальних закладів.
9. Впровадити підготовку і перепідготовку педагогічних кадрів на базі інститутів післядипломної освіти, залучаючи до співробітництва зі сторони Православної Церкви офіційно-затверджених нею для цієї роботи офіційно затверджених представників.
Враховуючи вищесказане, можна стверджувати, що знання основ православної християнської культури і етики і є та підвалина, яка дасть можливість вибудувати систему істинних духовних цінностей у житті наших дітей, ставлення їх до світу та розуміння себе у цьому світі.

Митрополит Днепропетровский и Павлоградский Ириней. Трагические юбилеи Церкви

Иеромонах Киприан(Ященко): «Без Бога невозможно создать ничего красивого. Без Бога можно создать только безобразие»