Валентин Волинець. Коментар правознавця

01.01.2002 archive, Вестник №4, Тема номера

КОМЕНТАР ПРАВОЗНАВЦЯ

Прокоментувати незрозумілі та образливі для православних віруючих висловлювання урядовця на «гарячій лінії» прес-служба УПЦ попросила адвоката Київської митрополії УПЦ п. Валентина Волинця.

Валентине Феодосієвичу, прокоментуйте, будь ласка, останню позицію уряду України відносно релігійних проблем, яку висловив на «гарячій лінії» уряду голова Держкомрелігій України В.Д.Бондаренко 15 грудня 2001 р.

Мова йде про людину, яку я давно знаю і з якою на протязі багатьох років співпрацюю. Цією людиною є голова Держкомрелігій України пан Віктор Бондаренко. На урядовій телефонній «гарячій лінії» він припустився багатьох некоректних висловлювань не тільки на адресу визнаної й шанованої світовим Православ’ям нашої Української Православної Церкви, але й на адресу інших конфесій. Я не припускаю того, що освітній рівень доктора філософських наук, який є у В. Бондаренка, не дозволяє йому адекватно розуміти положення нині діючої Конституції України, за якими Церква відділена від держави, і що, відповідно Конституції України, «проблема створення єдиної помісної православної церкви» є проблемою лише самої Церкви та її віруючих, а не державних органів.
Тим більше, що готується нова редакція Закону України «Про свободу совісті», за якою держава зобов’язується поважати внутрішні інституційні настанови, а також канонічне право церков. Тому такі висловлювання, що держава або тим більше уряд, мають свою окрему точку зору на структуру Православ’я в Україні, ще й яка не узгоджується з церковно-правовими засадами, для високого урядовця, що взявся озвучити на «гарячій лінії» політику держави у стосунках із Церквою, є неприпустимі. З цього приводу виникають такі прості питання: чому держава тоді, наприклад, із багатьох існуючих профспілкових структур, а їх існує на сьогодні кілька десятків — профспілки гірників, підприємців, працівників культури, освітян і т. д., не намагається створити одну єдину «державну» профспілку? А проблеми «об’єднання» чи «приєднання» у якусь структуру багатомільйонної православної пастви хіба не є проблемою самих віруючих, кліру, єпископату.
Я думаю, що Віктор Бондаренко усвідомлює, які негативні наслідки можуть бути від такої спроби штучно створити в Україні єдину Помісну Православну Церкву. Не треба, як у народі кажуть, двічі наступати на ті ж самі граблі. Бо спроба створити у 1992 році штучне утворення — так звану УАПЦ-КП привело до того, що православних юрисдикцій нині вже маємо п’ять і ще більшу напругу та протистояння у міжцерковних стосунках. Невже В. Бондаренко забув, як тоді розвивались події, коли на парафіях брат ішов проти брата, батько проти сина, діти проти матерів. Я впевнений, що на сьогодні повторення подібної ситуації спровокує ще більшу трагедію, ніж у 1992 році. Спроби ж сьогодні повторити ситуацію 1992 року загрожують наслідками, які важко передбачити. Ми вже маємо інформацію, що православні парафії в Україні, які створені за національною ознакою, — грецькі, болгарські, румунські при спробі штучно створити помісну церкву готові перейти у підпорядкування закордонним національним патріархатам. Тому ще треба перевірити, чи насправді уряд уповноважував Бондаренка робити від його імені уряду такі не зовсім коректні заяви.
Я думаю, що, крім того, В.Д.Бондаренко знайомий зі службовою запискою від 29 жовтня 1993 р. за № 5-116, яку написав віце-прем’єр М.Жулинський Президенту України Л. Кравчуку, після свого візиту до Вселенського Патріарха Варфоломія І. В цій записці, якраз концептуально обгрунтовані питання можливості створення помісної Православної Церкви в Україні. Зокрема, там говориться, що головною передумовою для цього є забезпечення єдності всіх православних в Україні, згуртування їх біля однієї визнаної ієрархії. Тільки після цього може йти мова про надання такій Церкві незалежності. За словами Вселенського Патріарха, це абсолютно дві різні проблеми — подолання розколу у православній спільноті й надання автокефалії Церкві. Але, на його думку, годі й мріяти про єдність в українському православ’ї, поки існує така не визнана ніким у світі структура, як Київський Патріархат. І тим більше такі процеси повинні відбуватись при повазі державних структур до внутрішнього устрою Церкви, що випливає з міжнародних угод, які Україна зобов’язалась дотримуватись. Так історично склалося, що матерньою Церквою для Української Православної Церкви є Руська Православна Церква і, згідно з внутрішніми настановами Церкви та канонами, лише вона може надати автокефалію українській церкві, яку можуть визнати всі інші помісні церкви.
Таким чином, підсумовуючи все мною сказане, держава по відношенню до Церкви повинна займати лише одну принципову позицію — сприяти і не заважати тому, щоб віруючі самі могли розібратися у своїх внутрішньоцерковних проблемах. Щоб спочатку миряни, клір, єпископат знайшли шляхи для порозуміння, а потім, якщо це стане необхідним і можливим, ставили питання про автокефалію.

Як Ви ставитесь до вживання терміну «духовний атрибут держави» стосовно Церкви, як його вживає п. В. Бондаренко?

Ніщо не заважає В.Бондаренку чи самому, чи під егідою Держкомрелігій створити такий «духовний атрибут», як він сам його розуміє й спробувати продемонструвати його міжнародній спільноті, але Церква ніколи не була якимось атрибутом або гвинтиком у державному механізмі, на який можна комусь натиснути, і він повернеться, як йому потрібно. Такі порівняння абсолютно некоректні.

Чи маємо право ми, віруючі громадяни, вимагати пояснень і вибачення від уряду за те, що на прямій телефонній лінії поважний чиновник порівняв Церкву з більярдними кулями, які покотяться в лузу, якщо задати їм правильний напрям?

Перш за все уряд повинен оприлюднити офіційний документ стосовно державної політики уряду у релігійній сфері. Ми живемо в епоху гласності, тому всі документи, які стосуються долі мільйонів віруючих громадян, повинні бути опубліковані. Свобода совісті — це одна с фундаментальних свобод демократичної держави, і ми маємо право вимагати оприлюднення такого документа, якщо він існує, або спростування всього того, що наговорив п. Віктор Бондаренко на «гарячій лінії».

Я згоден з вами, що перш за все керівництво уряду України повинно було подумати, які давати відповіді на прямій лінії, від імені вищого виконавчого органу держави по такій делікатній темі, якою є релігійна політика й міжконфесійні стосунки. Цим виступом завдано великої шкоди іміджу уряду у питаннях релігійно-гуманітарної сфери. І, звичайно, уряд загалом повинен вибачитися перед усіма віруючими України.

Розмову вів Дмитро Поляков.

50 — летие автокефалии Православной Церкви Чешских земель и Словакии

Виктор Медведчук: «Из всех существующих в Украине православных юрисдикций единственной законной и канонической является Украинская Православная Церковь»