Ліщинська О. Аналіз чинників виникнення тотальної психологічної залежності

01.07.2004 archive, Вестник №34, События

АНАЛІЗ ЧИННИКІВ ВИНИКНЕННЯ ТОТАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

Ліщинська О.А.

Останнім часом усе частіше ми зіштовхуємося з явищами психологічної залежності в повсякденному житті. Наркоманія й алкоголізм уже стали класичними проблемами нашого суспільства. Втеча від реальності за допомогою комп’ютерних ігор і Інтернету набирає свої обороти. Велику популярність отримують нетрадиційні релігії і духовні практики, фанатичну відданість жадає від своїх послідовників багаторівневий маркетинг. Але найбільшу небезпеку несе діяльність тоталітарних сект.
Залежність — одне з базових переживань людини, що займає важливе місце в її психічному житті. У рамках психічної норми існують різноманітні форми залежності батьків і дітей, подружжя, членів команди в бізнесі і спорті, учнів і вчителів.
Проте, коли ця якість досягає патологічних розмірів, людина втрачає спроможність до критичного мислення, співвідносить своє життя з цінностями однієї авторитетної особистості або групи людей, руйнує значимі дотепер сімейні і соціальні зв’язки.
У пошуках відповіді на питання, яким чином доросла, розумна, освічена людина стає тотально залежною, ми дійшли до висновку, що на виникнення тотальної психологічної залежності впливають як мінімум такі групи чинників:
— чинники індивідуальності (ослаблене Я)
— чинники середовища (інформаційні забруднення)
— чинники навмисного впливу (деструктивний контроль свідомості)
Приступимо до аналізу перерахованих чинників.
Розглянемо докладніше умови індивідуального розвитку, що впливають на можливість виникнення тотальної психологічної залежності на різних етапах онтогенезу.
Психоаналітики вважають, що головним у залежному поводженні є не імпульс до саморуйнування, а дефіцит адекватної інтерналізації батьківських фігур і, як наслідок, порушення спроможності до самозахисту.
К. Хорні бачить причини базисної тривоги у дітей у прямому або непрямому підпорядкуванні, байдужності, хитливому поводженні, відсутності уваги до індивідуальних потреб дитини, відсутність керівництва, приниження, хиба справжнього тепла. А головне, це відчуття дитиною схованого ханжества серед навколишніх його людей: його почуття, що любов батьків, християнське милосердя, чесність, шляхетність тощо можуть бути тільки удаваністю.
Крайніми, екстремальними формами відносин між батьках і дітьми є депривація і симбіоз, в одному випадку батьки ігнорують дитину і позбавляють її своєї любові, а в другому — батьки поглинають дитину своєю увагою, опікою та контролем. На думку С.В. Ільїної, як депривація, так і симбіоз не тільки здійснюють виключно шкідливий вплив на образ Я та картину світу дитини, а й створюють психологічну базу, особливу перцептивну готовність для різних форм вторгнення: фізіологічного, сексуального, психологічного.
Кожен раз, коли дитина жертвує своїми насущними потребами, почуттями, світоглядом в угоду очікуванням, страхам, або педагогічним принципам батьків, має місце психологічне насильство
Перераховані чинники ведуть дитину до пошуку правди і захисту поза рідним домом, а це значно підвищує ризик того, що дитина потрапить під деструктивний вплив.
У дитинстві на виникнення тпз може вплинути некомпетентне поводження батьків, їхнє незнання психологічних особливостей дітей, їхнє бажання зробити або дуже зручну для себе дитину, або дуже щасливу. Звичайно, це виявляється як гіперопіка з придушенням будь-якої ініціативи та вольової регуляції дитини. Іноді у виді вседозволеності, що взагалі не припускає формування в дитини спроможності до вольових дій.
Сформований у дитинстві синдром залежності, який характеризується повною відкритістю меж індивідуальності, маніпулятивним стилем стосунків, ненаситною афіліативною потребою вимагає об’єкт задоволення та знаходить його часто в особі лідера тоталітарної секти.
У зрілому віці людина теж не захищена від виникнення психологічної залежності. Коли вона робить свій власний вибір, вона тривожиться, сумнівається в собі і в інших.
Поведінка дорослої людини визначається цілим рядом специфічних психологічних потреб:
— у служінні і керівництві (З. Фромм);
— в аффіліації і у владі (Х. Хекхаузен);
— потреби в безпеці, у приналежності, у повазі, самовираженні (А. Маслоу);
— в уяві, судженні і символізації (С. Мадди).
При задоволені зазначених вище потреб важко виробити критерії істини. Доведена до гіпертрофованих розмірів комбінація з перерахованих потреб виступає одним із психічних механізмів тотальної психологічної залежності. Прагнення людини реалізувати зазначені потреби може призвести її в духовну традицію або духовну практику, де вона зможе наситити свій духовний голод. Або в тоталітарну секту, лідери котрої прекрасно маніпулюють зазначеними потребами людини.
Протягом усього життя в людини появляються кумири, авторитети. Це може бути улюблений вчитель, улюблений письменник, лідер молодіжної групи, професіонал, філософ, мудрець. Кумир, як правило, відображує актуальні задачі особистісного розвитку фаната. Але по мірі розв’язання особистих задач кумир втрачає своє значення в житті людини. На арену виходить нове захоплення і нова авторитетна особистість. Це в нормальних умовах.
У патологічних умовах людина визнає лише свого кумира, втрачає себе, живе не своїм життям, а розігрує чужу їй роль.
Аналіз психотерапевтичної практики та відповідної літератури приводить до впевненості, що без впливу зацікавлених осіб тотальна психологічна залежність не виникає. Існують методи деструктивного контролю свідомості, за допомогою яких відбувається індокринація .
Класичною стала модель Р.Дж. Ліфтона «подвоєння особистості», яка пояснює, як відбувається індокринація. Відповідно до Ліфтона, подвоєння полягає в поділі системи власного я на дві незалежно функціонуючі цілісності. Справа в тому, що поведінка, яка винагороджується тоталітарною групою, настільки відрізняється від старого Я, що звичайного психологічного захисту недостатньо для життєвого функціонування. Таким чином, усі думки, переконання, дії, почуття і ролі, пов’язані з перебуванням у деструктивному культі, організуються в незалежну систему, «часткове Я», що цілком узгоджується з вимогами даної групи, але відбувається це не за вільним вибором особистості, а як інстинктивна реакція самозбереження в майже нестерпних психологічних умовах.
Филип Зимбардо пропонує соціально-психологічну модель «обернення за допомогою переконання». Відповідно до цієї моделі члени культу занурені в групу і заохочуються до дій, що деіндивідуалізують індивіда, змушують відчути силу групи.
Конвей і Зигельман висунули гіпотезу про те, що культове обернення є результатом розрахованого маніпулювання інформацією, яке веде до інформаційного перевантаження. Вони запропонували докази і того, що культи підвищують уразливість у відношенні інформаційного перевантаження шляхом маніпулювання навколишнім середовищем новачка: несподівані зміни в дієті, що включають зменшення кількості протеїну, недостатність сну, ізоляція і переїзд у незнайоме місце, постійна емоційна і фізіологічна стимуляція; запрограмовані «дитячі» соціальні контакти.
Медитація й інші подібні до гіпнотичних методики, застосовувані культами, викликають дезорієнтацію «узагальненої орієнтації в реальності», що, відповідно до думки багатьох колишніх культистів, спричиняє розлад розумових процесів.
Специфіку сучасної соціальної ситуації існування людини визначають чинники інформаційного суспільства:
— існування сучасної людини в інформаційно щільному середовищі: агресія мас-медіа і множина слабко контрольованих контактів, обвал проблем, таких як екологічна, демографічна, сексуальна;
— атавізми тоталітарного режиму в масовій свідомості населення, готовність до рабського, слухняного поводження;
— психологічна необізнаність населення як передумова безумовної податливості фаховому сугестивному тиску зацікавлених осіб;
— неможливість приховати фахові секрети від нечистих на руку ділків (за гроші кожен бажаючий одержує дані про сучасні ефективні
психотехнології);
— відсутність реально діючих соціальних інститутів психогігієни та психопрофілактики.
У зв’язку з перерахованими факторами виникає питання про інформаційно-психологічну безпеку особистості.
До соціально-психологічних чинників, що роблять безпосередній вплив на інформаційно-психологічну безпеку особистості, Г.В. Ложкін відносить: деформацію системи норм; неадекватну оцінку національних, культурних та історичних традицій; появу нових засобів впливу на свідомість; деструктивну роль нетрадиційних конфесій; ослаблення найважливіших соціокультурних інститутів держави — науки, освіти, культури; відсутність сформованих психологічних механізмів захисту від маніпулятивних впливів у переважної частини всіх прошарків населення.
З усього сказаного випливає, що нова інформаційна епоха та загальні процеси демократизації в нашому суспільстві вимагають нових підходів до безпеки життєдіяльності людини, а саме: розробка нових методів психологічної допомоги, спрямованих на подолання тотальної психологічної та культової залежності, розробка профілактичних мір у вихованні дітей, юридична оцінка таких явищ, як психічна агресія, психологічне насильство та деструктивний контроль свідомості.

01.07.2004.ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. Архієпископ Хмельницький і Шепетівський Антоній привітав Голову Хмельницької Облради Анатолія Овчарука

М.В. Реуцкий. Тоталитарные секты: механизм рекрутирования