18.05.2007. ПОЛТАВА. Старовиний храм обастного центру відсвяткував своє престольне свято

18.05.2007 Летопись епархий

Справжньою окрасою житлового масиву Половки в Полтаві є древня будівля Вознесенської церкви, відреставрованої нещодавно. І сьогодні, у день Вознесіння Господнього цей храм відзначає своє престольне свято. Цього дня чисельні прочани прийшли до цієї старовинної церкви розділити святкову радість, і за Божественною літургією піднести свої молитви до Господа. Після Євангельського читання проповідь виголосив прес-секретар єпархії ігумен Філарет (Звєрєв). По завершенні Літургії навколо храма був звершений хресний хід.

Довідка:

ВОЗНЕСЕНСЬКА ЦЕРКВА. Чимало довелося пережити цьому храмові, адже його історія – і давня, і незвичайна. Письмові ж джерела про цю святиню, як правило, дореволюційні і небагатослівні.. Вознесенську церкву було збудовано в 1762 році на кошти Полтавського полковника Івана Черняка, тодішнього власника села Пушкарівка (саме на місці цього поселення на околиці Полтави нині розташований міський мікрорайон Половки). Але зводили цей храм не на голому місці і не відразу. Спочатку слід згадати іншу місцеву топографічну назву – полтавське урочище Мазурівка, в якому з благословення Преосвященного Лазаря (Барановича), архієпископа Чернігівського і Новгородського, і з дозволу полтавських міських старшин та посполитого люду, черниці (вихідці з Подільської України) придбали землю і заснували на ній дівочий монастир. За назвою монастирської Покровської трапезної церкви обитель отримала назву – Покровський Полтавський дівочий монастир. Діяв він у Полтаві до 1721 року. В названому році Полтавський полковник Іван Черняк, з благословення Преосвященного Кирила (Шумлянського), єпископа Переяславського, та з дозволу малоросійського гетьмана Івана Скоропадського, переніс Покровський Полтавський монастир на придбану ним землю – в уже згадану Пушкарівку, яка була тоді розташована за три версти від Полтави. До речі, це село заснував знаменитий козацький Полтавський полковник Мартин Пушкар; спочатку воно належало до другої полкової сотні, а потім – до Полтавського повіту. Полковник Черняк своїм коштом відбудував обитель, яка до того часу мала, очевидно, лише дерев’яні будівлі, – і аж до 1762 року (коли в монастирі на новому місці збудували першу муровану церкву – Вознесенську) обитель називалася Покровським Пушкарівським дівочим монастирем. Отже, соборна мурована (цегляна) Вознесенська церква була споруджена лише через 41 рік після перенесення обителі на нове місце. Після зведення цієї церкви монастир ще раз змінив назву – відтоді він, за назвою головного храму, став Вознесенським. До речі, в тому ж 1762-му поряд з новозведеною церквою збудували ще й двоярусну дерев’яну дзвіницю. В історичних джерелах зберігся опис цих церковних споруд станом на 1910 рік: “Будівля Вознесенского храму належить до рідкісного типу однокупольних церков з центричною композицією, тобто тетраконхових. Характерною особливістю цього типу храмових споруд є те, що центральне приміщення храму, яке завершується барабаном центральної глави, з чотирьох боків замикається напівкруглими екседрами, з яких східна служить алтарною частиною, західна – притвором. Такі церкви зазвичай будувалися одноверхими. Виник цей тип храмів дуже давно, – до речі, відомі приклади церков з подібною структурою приміщень ще з ранньо-християнського періоду. Вознесенська церква – унікальна пам’ятка монументальної будівельної архітектури XVIII століття, належить до другого (пізнього) етапу розвитку архітектури Українського Відродження. Це єдиний на Полтавщині зразок класичного безбаштового тетраконха (без виділеного в об’ємах центрального четверика). Характерною особливістю інтер’єра пам’ятки є відсутність переходу від прямокутного абрису в плані підкупольного простору до овального світлового барабану за допомогою парусів та наявність в нижній частині барабана 35 голосникових отворів”. До речі, щодо Пушкарівського Вознесенського монастиря, з яким пов’язане народження і доля Вознесенської духовної перлини. У 1786 році, під час правління Катерини II, обитель було залишено владою на власному кошті, і аж до початку XIX століття вона існувала у такому стані. До 1805 року в ній ще лишалося 22 черниці, але згодом монастир було скасовано, а Вознесенська церква отримала статус парафіяльної. Відтоді монастирські споруди повільно руйнувалися і розбиралися. Відомо, приміром, що в 1810 році було розібрано Георгіївську церкву, а трапезну поруч – у 1823-му. У нотатках про Полтавську губернію від 1852 року згадується про останки цієї чернечої обителі – у вигляді мурованої церкви на честь Вознесіння Господнього та розташованого поруч цвинтаря, на якому (цікавий історичний факт!) похована дочка Генерального судді Василія Леонтійовича Кочубея Мотрона, яка була останньою нещасливою любов’ю гетьмана Івана Мазепи і закінчила своє життя черницею Пушкарівського Вознесенського монастиря під іменем Марія. Як свідчать деякі джерела, могила оспіваної Александром Пушкіним Кочубеївни була знищена в 30-х роках XX століття, і тоді ж, вочевидь, завершилося розтягнення всіх основних монастирських будівель. Отож лишилася тільки церква – покинута, в аварійному стані: склепіння провалені, кладка стін руйнувалася. В останні десятиліття XX століття руйнації святині сприяли… місцеві альпіністи, які використовували колишній Вознесенський храм для тренувань. “Пам’ятник… потребує термінової реставрації,” – так писав у 1989 році київський часопис “Пам’ятники України”. Хвалити Бога, Вознесенська церква, хоч і постраждала від вітрів часу і безгосподарності, все ж збереглася, уникнула кардинальних переробок і до нашого часу майже цілком зберегла свою просторово-планову структуру. Нині храм відроджено.
Прес-служба Полтавської єпархії

18.05.2007. КИЇВ. Співробітник Синодального відділуу справах молоді взяв участь у роботі генеральної Асамблеї YMCA Європи

18.05.2007. КИЇВ. На Першому Національному вийде авторська програма Лариси Побережник «Благовісник»