Олена Вдовина. Паломництво як випробування Іншим

01.12.2006 archive, Вестник №63, События

Паломництво як випробування Іншим

Олена Вдовина

Людина не може не мислити антропоцентрично, а отже, завжди ставить себе у центр власної картини світу. Відтак, «я» і «своє» завжди кращі, ніж «він/вона» і «чуже». Ці розрізнення «свого» як позитивного і «чужого» як негативного характерні не тільки для архаїчної свідомості, відображеної у міфах та інших давніх культурних пластах, а й для сучасної буденної свідомості, і робота культури, власне, значною мірою полягає саме в тім, щоб навчити людину долати такі стереотипи. Цій меті сприяють як певні вчення, так і деякі ситуації чи події. Зокрема, такою ситуацією переосмислення значення «свого» й «чужого» є паломництво, або проща.
Ми звернемося до найбільш раннього в українській літературі тексту, в якому зафіксована проща до Єрусалиму, – «Житье и хоженье Данила Русьскыя земли игумена» (далі вживатимемо коротку назву пам’ятки – «Хоженье») . Починаючи з ХІХ ст., цей твір привертав увагу багатьох дослідників, проте сприйняття Іншого (іншого простору, іншої людини тощо) автором «Хоженья» як актуальне питання сучасних дискусій, здається, не часто опинялася в полі зору дослідників. Слід особливо відзначити роботи Б. Данціга, О. Толочка та Ю. Завгороднього .
Так, О. Толочко вважає, що «іноземець – завжди носій злого начала» . Ю. Завгородній, наводячи цитату саме з «Хоженья», заперечує такий категоричний висновок, вказуючи на те, що не всі чужинці сприймалися негативно . Нам видається, що суперечності у висновках шановних дослідників немає, оскільки Ю. Завгородній каже про фактичний рівень міжлюдських стосунків, тоді як О. Толочко веде мову про рівень ментальних установок, і якщо в свідомості людини чужинець є носієм злого начала, це означає, що коли він навіть і робить щось добре, то це радше виняток, а не правило.
У такому контексті паломництво як досвід неминучого контакту з Іншим надзвичайно цікавий з огляду на кілька моментів. По-перше, паломництво здійснюється до святих (тобто кращих) місць, і таке сприйняття сакрального простору до певної міри руйнує опозицію «своє» – «чуже» як «позитивне» – «негативне». По-друге, проща неодмінно передбачає не просто контакт з Іншим, який міг би бути простим неприйняттям, а співіснування з Іншим як чимсь неуникненним. Тим самим, проща передбачає засвоєння Іншого, адже для того, щоб досягнути мети паломництва, потрібно мирно співіснувати з Іншим у процесі подорожі (зрештою, це вимога звичайного християнського способу життя), а для цього потрібно те Інше до певної міри «зробити своїм». Отже, поглянемо на текст «Хоженья» під кутом зору того, як ігумен Данило «засвоює» інший простір, інших людей тощо. У даному разі, ми намагалися в нумерації пунктів відтворити певну ієрархію, проте не наполягаємо на ній.
Першим, хто робить певний простір близьким для представника середньовічної християнської культури, – це Бог. Відтак, благословенна Богом земля сприймається ігуменом Данилом як максимально позитивна, тоді як прокляте місце (скажімо, Мертве море) – однозначно негативне. Ось як описує давньоруський автор землю обітовану: «И ныне по истинне есть земля та Богомъ обетованна и благословена есть отъ Бога всемъ добромъ: пшеницею, и виномъ, и масломъ, и всякимъ овощомъ обилна есть зело, и скотомъ умножена есть; и овци бо и скоти дважди ражаются летомъ; и пчелами увезло ту есть въ камении по горамъ темъ краснымъ; суть же и виногради мнози по пригориемъ темъ, и древеса много овощная стоять бесчисла, масличие, смокви, и рожци, и яблони, и черешни, инородия и всякий овощь ту есть; и есть овощ-етъ лучи и болий всехъ овощий, сущихъ на земли подъ небесемъ несть такого овоща нигдеже. И воды добры суть въ месте томъ и всемъ здрави и есть место то и красотою и всемъ добромъ неисказанна есть земля та около Феврона» .
Освячують, а тим самим і роблять простір близьким паломникові пророки, апостоли, святі, мученики. Текст «Хоженья» рясніє згадками про них при описі окремих пунктів подорожі. Так, наприклад, у нарисі «О пути в Иерусалим» ігумен Данило зазначає: «И противу тому острову [Тенет. – О. В.] на брезе град велик был именем Троада, и ту есть Павел апостол проходил и научилъ ту страну всю и крестил. А отъ Тенеда острова до Метании острова верст 100; и ту лежит святый митрополит Мелетинский. А отъ Мелентинии до Ахия острова верст 100; и ту лежит святый мученик Исидор. И въ том острове ражается мастика и вино доброе и овощь всякий» . До речі, останнє речення засвідчує також, що святі й мученики сприймалися як такі, що змінюють не тільки сакральні, а й фізичні та біологічні виміри місцевості.
Наближає певний простір до читача і той факт, що там колись перебували його співвітчизники. Зокрема, у нарисі «О Патме острове» є така згадка: «Таже Родъ островъ, великъ и богатъ всемъ вельми. И въ томъ острове былъ Олегъ князь русскый 2 лете и 2 зиме» .
Можливо, найбільш очевидним способом «засвоєння» чужої місцевості, на який вказував, наприклад, О. Толочко у згаданій статті, є порівняння зі своєю, близькою й знайомою територією. Щоб землякам було зрозуміло, яким є славнозвісний Йордан, ігумен Данило описує його так: «Всемъ же есть подобенъ Иорданъ къ реце Сновьстей, и вшире, и в глубле, и лукаво течетъ и быстро велми, яко же Сновъ река. Вглубле же есть 4 сажень среди самое купели, яко же измерихъ и искусихъ самъ собою, ибо пребродихъ на ону страну Иордана, много походихомъ по брегу его; вшире же есть Иорданъ яко же есть Сновъ на устии» . Цікаво, що давньоруський ігумен не просто з виду порівнює Йордан зі знайомою для нього рікою, а відважується сам виміряти його глибину, тобто безпосередньо вступити в контакт з Іншим. Власне, контакт важливий і в спілкуванні з іншими людьми.
Абсолютно іншими для ігумена Данила є «сарацини» (араби), частково до інших належать «фрязи» (латинники). Проте навіть сарацини не всі зображаються негативно, що вже підмічено дослідниками (наприклад, Б. Данцігом та Ю. Завгороднім). У нарисі «О гробе Лотове, иже въ Сигоре» розповідається про село, де сарацини мешкають разом із християнами (очевидно, мирно). Відтак, ігумен Данило згадує такий випадок: «И ту, опочивше добре нощь ту, и заутра вставше рано, идохомъ къ Вифлеему. Старейшина бо сарациньский самъ со оружиемъ проводи ны олне до Вифлеема и та места вся тоже ны проводилъ; а лапь не дойти до техъ местъ, поганыхъ ради: туда бо ходять снози сарацини и разбивають въ горахъ техъ» . Що ж стосується фрягів, то давньоруський паломник сприймає їх як відмінних, але все ж християн, тобто своїх, які також беруть участь у прощі до Єрусалиму та урочистому богослужінні напередодні Великодня. Його зауваження на кшталт «…а фряжьскаа каньдила повешена бяху горе, а отъ техъ ни едино же възгореся» або «… латина же въ велицемъ олтари начаша верещати свойскы» сприймаються як добрий народний гумор.
Таким чином, у процесі паломництва закономірно відбувається «засвоєння» Іншого. Цей процес нелегкий для будь-якої людини, тому вигнання, мандри і навіть паломництва на певних етапах культури вважалися покаранням, покутою, необхідною частиною аскези. Отже, Інше – це завжди духовне випробування для людини, особливо під час прощі, сенс якої полягає не стільки в досягненні кінцевого пункту, скільки у внутрішніх змінах, у набутті духовного досвіду, неодмінною частиною якого є засвоєння Іншого як вміння побачити речі з іншого боку. Здається, ігумен Данило досягнув мети паломництва…

————————————————————
1 Нами використаний адаптований давньоруський текст «Хоженья» за виданням: Книга хожений. Записки русских путешественников ХI – XV вв. – М.: «Советская Россия», 1984. – С. 27 – 79.
2 Данциг Б. М. Ближний Восток в русской науке и литературе (Дооктябрьский период). – М.: «Наука», 1973. – С. 10; Толочко О. П. Образ «чужинця» в картині світу домонгольської Русі // Mediaevalia Ucrainica. Ментальність та історія ідей. – К., 1992. – Т. 1. – С. 26 – 46; Завгородній Ю. Ю. Ігумен Данило – давньоруський взірець паломницького досвіду // Давньоруські любомудри / В. Горський, О. Вдовина, Ю. Завгородній, О. Киричок. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – С. 151.
3 Толочко О. П. Зазнач. праця. – С. 36.
4 Завгородній Ю. Ю. Зазнач. праця. – С. 151.
5 Житье и хоженье Данила Русьскыя земли игумена. – Зазнач. вид. – С. 53.
6 Житье и хоженье Данила Русьскыя земли игумена. – Зазнач. вид. – С. 29.
7 Там само. – С. 30.
8 Там само. – С. 42.
9 Там само. – С. 56.
10 Житье и хоженье Данила Русьскыя земли игумена. – Зазнач. вид. – С. 74.
11 Там само. – С. 76.

Богдана Александрова. Лжесвященника, собиравшего деньги, сдали в милицию

Митрополит Донецкий и Мариупольский Иларион: «Если мы хотим возродить духовность, то её нужно возрождать всем миром»