НІКОСІЯ. Ієрарх Кіпрської Православної Церкви: Ми не можемо визнати нерукоположенного розкольника Епіфанія

У цьому листі владика Никифор говорить про те, що з одного боку він був не проти канонічної автокефалії УПЦ, але «вірив, що це все відбудеться не в поспіху і як-небудь, але спокійно і з увагою, відповідно до православної традиції, священних канонів та взагалі церковного номоканонічного права Святішої Православної Церкви…. Однак, все це відбулося не демократично, не синодально, але самочинно і волюнтаристськи». Далі йдеться про те, що патріарх Варфоломій визнав відлучення, накладене на Філарета і його послідовників, та підтвердив це визнання у 2016 році на зустрічі з патріархом Кирилом на передсоборній нараді Предстоятелів Православних Церков. Також він пообіцяв, що буде уникати надання автокефалії в односторонньому порядку Церкві в Україні, і в той же час він невиправдано зважився на проголошення автокефалії цієї Церкви. Більш того, і це дуже сумно, що він же після 20-ти років, незважаючи на письмову свою згоду з накладеними заборонами на розкольників, відновив їх у сані.

«На мою смиренну думку, це діяння є антиканонічним, оскільки, згідно зі священними канонами будь-яке покарання чи відлучення або позбавлення сану знімається тільки тим, хто його наклав, за умови, звичайно ж, попереднього діяльного каяття останнього. Крім того, тільки православний Московський Патріархат, який наклав відлучення і позбавлення сану, має номоканонічну юрисдикцію і номоканонічне право відновити і повернути в лоно Православної Церкви відпалих. Але, на мій погляд, інша серйозна помилка Вселенського патріарха полягає ще і в зневажливому ігноруванні Онуфрія, митрополита єдиної загальновизнаної Православної Церкви України, а також замість цього визнання в якості митрополита Київського і всієї України якогось неканонічно рукоположеного, що не має хіротонії, Епіфанія, і надання йому Синодального Томосу про автокефалію, а також співслужіння з ним», — пише владика Никифор.

Далі митрополит Кікський звертається до Синоду Кіпрської Церкви:

«Підсумовуючи, з жалем хочу підкреслити, що надання Вселенським Патріархом Варфоломієм автокефального статусу Церкві розкольницької групи Філарета і Епіфанія не тільки не зцілило існуючий розкол в Православній Церкві України, а навпаки небезпечно поглибило і погіршило, тому що сьогодні після надання синодального Томосу про Автокефалію ми маємо трагічний феномен, коли в Україні існує одна канонічна Православна Церква на чолі з Митрополитом Онуфрієм, і одна розкольницька на чолі з відлученими Філаретом і Епіфанієм. Крім того, явна небезпека полягає в тому, що вже протягом трьох років існує військове протистояння православного українського народу, яке переростає в релігійне протистояння і виникає ще більша небезпека, що незцілений український церковний розкол переросте, як про це вже говорять багато, на Тіло всього Вселенського Православ’я і з усим тим, що трагічно він за собою несе».

Митрополит Никифор наголошує: «після всього сказаного, я переконаний, що ми не можемо, як Священний Синод Кіпрської Церкви, визнавати, розкольника Епіфанія, який не має канонічної хіротонії, як канонічного митрополита Київського і всієї України. Більш того, з точки зору канонів, не дозволено мати євхаристійне спілкування зі схизматиками і нерукоположенними».

Владика пропонує Синоду не ставати на одну зі сторін: «приймати позицію за один або за інший патріархат, тобто ані за Константинопольський Патріархат, ані за Московський Патріархат, і це потрібно робити для того, щоб не втратити можливу посередницьку роль Кіпрської Церкви для знаходження канонічного рішення».

Більше того, митрополит Кікській боїться, щоб випадково «слов’янські Православні Церкви не стали на бік Православного Патріархату Московського, а грекомовні на сторону Вселенського Патріархату, тому що тоді розкол буде увічнений для більшої радості ворогів Вселенського Православ’я».

Окрім того Кіпрський ієрарх виступає з пропозицією скликати, якщо не Всеправославний Собор, то Зібрання Предстоятелів, щоб знайти канонічне рішення всієї цієї проблеми, у відповідності зі священними канонами та традицією Православної Церкви.

Він висловлює надію, що Кіпрська Церква може зіграти роль посередника і миротворця для втілення в життя запропонованих рішень.