Базилевич Віктор Дмитрович. ЕТАПИ ТВОРЧОЇ ЕВОЛЮЦІЇ О. СЕРГІЯ БУЛГАКОВА: ПОЛІТЕКОНОМІЯ–ФІЛОСОФІЯ–БОГОСЛОВ’Я

01.04.2011 archive, top, Вестник №115, Расколы, ереси, секты

С.М.Булгаков з його «нелінійним» баченням багатомірності людини вважав, що економіка наскрізь «культурна», а господарська діяльність значною мірою невіддільна від духовного життя, і тому народне господарство вимагає духовного здоров’я народу.
Базилевич Віктор Дмитрович, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, декан економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри економічної теорії

Форум, присвячений 140-річчю з дня народження видатного мислителя ХХ століття – доктора політекономії, доктора богослов’я протоієрея Сергія Булгакова, продовжує традицію вивчення його творчої спадщини в стінах Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яку було започатковано в 2004 році на економічному факультеті всеукраїнською науково-практичною конференцією «Філософія господарства» С. М. Булгакова: на шляху до нової парадигми політекономії». Результатом проведеної роботи стало видання в серії «Славетні постаті» фундаментальної колективної монографії «С. Булгаков. Розмисли» (обсягом 56,5 д.а.), частину якої склала антологія робіт С. М. Булгакова, присвячених проблемам політекономії та філософії господарства.
Міжнародна наукова конференція «Спадщина Сергія Булгакова в сучасному соціогуманітарному дискурсі» є новим кроком в осмисленні життя та творчості мислителя. Не тільки через те, що вона об’єднала фахівців тих напрямів гуманітарної думки, де внесок Сергія Булгакова був вагомим і неординарним – політекономів, філософів, богословів, але й тому, що серед її співорганізаторів були й усі ті інституції, де в різний час працював учений, – Київський та Московський університети, приват-доцентом і професором яких він був, і Паризький Свято-Сергієвський Православний Богословський Інститут, на посту декана якого він перебував з моменту його заснування в 1925 році.
Сергій Миколайович Булгаков народився 16 (28) червня 1871 року в місті Лівни Орловської губернії. Його батько був православним священиком, як і предки упродовж шести поколінь. Згідно з сімейною традицією він закінчив духовне училище і вступив до духовної семінарії. Однак в 1888 році він полишає семінарію через захоплення соціалістичними, а згодом марксистськими ідеями. В 1890 році С. Булгаков вступає на юридичний факультет Московського університету, після закінчення якого у 1894 році він був залишений на кафедрі політекономії і статистики для підготовки до професорського звання. Протягом 1899–1900 років працює над магістерською дисертацією «Капіталізм і землеробство» в Німеччині, Франції та Англії, яку захищає в 1901 році в Московському університеті.
Київський період (1901–1906 рр.) починається з його обрання на посаду ординарного професора політичної економії Київського Політехнічного інституту. Треба зазначити, що київський період був надзвичайно важливим в інтелектуальному та духовному зростанні С.Булгакова. У цей час ним багато було переосмислено, багато визначено. Саме тоді С.Булгаков переживає духовну кризу – глибоке розчарування в марксистському соціально-економічному вчені зокрема і в матеріалістичному світогляді загалом. Не залишаючи професорської кафедри в Київському Політехнічному інституті, він стає в 1903 році приват-доцентом Імператорського університету Святого Володимира, де читає «Критичний курс до економічної науки з бесідами» (1903–1904рр.) і «Критичний вступ до політекономії» (1904–1905рр.). Саме в ці роки відбувається остаточний відхід С.М.Булгакова від марксистсько-матеріалістичних дослідницьких установок і здійснюється поворот до ідеалістичного, а згодом – християнського бачення всесвіту, історії і суспільних відносин. Цей радикальний поворот знайшов відображення у низці праць мислителя, що увійшли до збірки під назвою «Від марксизму до ідеалізму» (1903 р.). У Києві Булгаков зустрічає революцію 1905–1907 рр., і його співчутливе ставлення до ліберальних ідей змінюється неприйняттям політичного радикалізму. Прагнення навернути інтелігенцію до християнства знайшло прояв у спробі видання в квітні 1906 року разом з В. Лашнюковим та О. Глінкою (Волзьким) щоденної газети «Народ» (вийшло всього вісім номерів, після чого газету було заборонено). Її авторами були Микола Бердяєв, Микола Лосський, кн. Євген Трубецький, Павло Флоренський та інші відомі діячі релігійно-філософського відродження початку ХХ століття.
В 1906 році С. М. Булгаков переїжджає до Москви і незабаром обирається депутатом ІІ Державної Думи як позапартійний християнський соціаліст. За період роботи Думи (з 20 лютого по 2 червня 1907 р.) він дев’ять разів піднімався на трибуну, марно намагаючись внести християнські принципи в політичне протистояння, що розколювало суспільство.
Кульмінаційним виявом його громадянської позиції стає участь разом з М.О.Бердяєвим, П.Б.Струве, С.Л.Франком та іншими відомими мислителями у знаковому збірнику «Віхи» (1909), який сколихнув громадськість, підвівши сумні підсумки революції 1905–1907 рр. і попередивши про можливість ще більших потрясінь у майбутньому. Самому Булгакову належала ключова стаття збірника – «Героїзм і подвижництво», в якій він піддав критиці матеріалістично-позитивістський світогляд інтелігенції, її народопоклонство і політичний радикалізм, висунувши на противагу їм ідеал християнського подвижництва. Водночас він не полишає викладацької діяльності, працюючи професором Московського комерційного інституту, а з 1917 року – Московського університету. Саме в Московський період мислитель створює дві свої найбільш відомі філософські праці – «Філософія господарства» і «Світло Невечірнє». «Філософія господарства», захищена в 1912 р. в Московському університеті як докторська дисертація з політичної економії, була спробою релігійного осмислення економічної сфери. В цій роботі С.М.Булгаковим була вперше викладена софіологічна концепція, яка згодом стане предметом гострих дискусій в філософських і богословських колах.
Революційні події 1917 року співпадають з завершенням його духовної еволюції. В 1917 році він обирається членом Всеросійського Помісного Собору Руської Православної Церкви, де близько співпрацює з святителем Тихоном, Патріархом Московським і всія Русі. 5 червня 1918 року, в день Св. Духа, його було рукоположено в ієрея. Це стає приводом для негайного звільнення з посади професора Московського університету.
В 1918 році отець Сергій Булгаков від’їздить з Москви в Крим, звідки, заарештований наприкінці 1922 року, він разом із сім’єю (окрім старшого сина Федора (1902–1991), якого залишили в СРСР як заручника) був проти своєї волі висланий за кордон. С.М.Булгаков підписав документ, в якому зазначалося, що у разі повернення на батьківщину його буде розстріляно. В Криму написанням двох фундаментальних робіт – «Трагедія філософії (Філософія і догмат)» і «Філософія імені», завершується філософський період його творчості.
В січні 1923 року отець Сергій із сім’єю прибуває до Константинополя, а в травні того ж року переїздить до Праги, де займає посаду професора церковного права і богослов’я на юридичному факультеті Руського Наукового Інституту. В 1925 році він приїздить до Парижа, де з моменту заснування Свято-Сергієвського Православного Богословського інституту стає його деканом і очолює кафедру догматичного богослов’я, перебуваючи на цих посадах до самої смерті. Тут у Парижі протікає надзвичайно плідний богословський період його творчості. Ще в Празі він пише свою першу богословську книгу «Святі Петро та Іоанн. Два першоапостоли», а в Парижі створює дві богословські трилогії. Основною темою цих богословських творів залишається вчення про Софію-Премудрість Божу, яке в попередні десятиліття було лейтмотивом булгаківської метафізики.
Отець Сергій Булгаков помер 13 липня 1944 року в Парижі і був похований на російському православному кладовищі Сент-Женевьєв-де-Буа поряд з найвидатнішими діячами російської еміграції.
Такий загалом короткий нарис життя і творчості Сергія Булгакова. Тепер я хочу більш детально зупинитись на першому етапі творчості мислителя, характерним для якого є не лише розширення предметного поля його досліджень, які з вивчення вузько економічних проблем розширюються до постановки гранично загальних питань про сенс і межі господарської діяльності людини, сформульованих в концепції філософії господарства, але й еволюція його світогляду від матеріалізму до ідеалізму, а згодом – до християнського теоцентризму.
Цей етап починається з публікацій С. М. Булгакова, витриманих в дусі марксистського вчення, – статей «Про закономірність соціальних явищ» (1896), «Закон причинності і свобода людських дій» (1897) і книги «Про ринки при капіталістичному виробництві» (1897). В останній праці, написаній з позицій «легального марксизму», автор підводить підсумки полеміки між народниками і «легальними марксистами» про роль зовнішніх ринків в розвитку капіталізму в країнах, що вступили на цей шлях із значним запізненням в порівнянні з країнами класичного капіталізму. С.Булгаков аргументовано доводив, що проблема зовнішніх ринків не є критичною для розвитку капіталізму в Росії, оскільки логіка останнього така, що веде до створення внутрішнього ринку, достатнього за обсягом для реалізації виробленої продукції.
Наступна робота – «Капіталізм і землеробство» (1901), результат його дворічного стажування в Європі, була захищена ним як магістерська дисертація. Вибір теми був зумовлений переважно аграрним характером російської економіки і необхідністю чітко окреслити перспективи її капіталістичної трансформації, враховуючи історичний досвід західних країн. Починаючи це дослідження, С. М. Булгаков керувався висновком К.Маркса про Англію як класичний приклад розвитку капіталізму в сільському господарстві. Однак в процесі аналізу і узагальнення величезного масиву фактичного матеріалу, пов’язаного з капіталістичними змінами в аграрному секторі Англії, Німеччини, Франції, США, він несподівано для себе зрозумів, що теза К.Маркса була хибною. Умови Англії, де земля належала великим власникам – лендлордам, що здавали її в оренду фермерам, які використовували найману працю безземельних пролетарів, були виключенням, не характерним для інших країн. На противагу Марксу, який вважав, що сімейне селянське господарство неминуче буде витіснене в процесі капіталістичного розвитку, Булгаков дійшов висновку, що технічний і економічний прогрес в невеликих селянських господарствах є беззаперечним фактом, що ґрунтується на статистичних даних. В 20-х роках ХХ століття ці результати, що піддавали сумніву аграрну теорію Маркса, знайшли підтвердження в роботах О. В. Чаянова, де було сформульовано закони розвитку трудового селянського господарства на основі аналізу вітчизняної статистики.
Слід зазначити, що вже на початку своєї наукової діяльності, коли С.М.Булгаков займався дослідженням суто економічних проблем, він був схильний до універсальних узагальнень, прагнув вийти за межі вузькоспеціалізованого предмету, стосувалося це питання про ринки чи про тенденції капіталістичних перетворень у землеробстві. Ці роздуми завершились написанням низки статей, що увійшли до збірки «Від марксизму до ідеалізму». Вони дають змогу простежити, як зростає невдоволення С.М.Булгакова обмеженістю матеріалістичних установок марксизму, для якого люди були практично лише носіями певних суспільних відносин і виробничих функцій, а не розглядались як живі унікальні особистості з таким розумінням сенсу буття, яке відкриває для них перспективу вічності. Ці зміни у світогляді вченого відбуваються саме в київський період (1901–1906 рр.) і співпадають з різким загостренням ідейних і соціальних суперечностей тогочасного суспільства, що призвели до російської революції 1905–1907 рр. Для С. М. Булгакова стає очевидним, що саме духовна деградація людини була головною причиною соціально-економічних і політичних проблем тогочасного суспільства, що народногосподарський і суспільний організм втрачає життєздатність в моменти духовної кризи тих, хто його утворює.
Ці роздуми спонукали його до критичного переосмислення окремих методологічних засад класичної школи політичної економії, до усвідомлення світоглядних причин її обмеженості. Вагомим кроком у цьому напрямку стає доповідь С. М. Булгакова «Народне господарство і релігійна особистість», прочитана ним 8 березня 1909 року на засіданні Московського Релігійно-філософського товариства ім. Володимира Соловйова. Вона починається з досить нетрадиційного, як для професора політичної економії, твердження, а саме – з критики основних постулатів, на яких базується класичний напрямок цієї науки. Головним об’єктом булгаківської критики стає фундаментальний смітіанський концепт «економічної людини». Булгаков впевнено заявляє, що, коли ставиться знак рівності між живою людиною і абстракцією «економічної людини», висновки політичної економії виявляються хибними. Народне господарство, в тому числі й світове, є певною мірою закономірно функціонуючим механізмом, але «воно не є і ніколи не може бути тільки механізмом, як і особистість не є всього лиш розрахунковою лінійкою інтересів, а живим творчим началом» [1, 114], – доводить С.Булгаков.
Треба зазначити, що С.М. Булгаков не заперечує модель «економічної людини» як різновид наукової абстракції, методологічної умовності, певного спрощення з метою більш ефективного дослідження складної соціально-господарської реальності. «Політична економія робить тут те, що робить будь-яка наука: для того, щоб щось пізнати, забуває про все інше, – зазначає Булгаков. – Помилка починається тільки тоді, коли забувають про всю умовність цього прийому, коли «практичну» стилізацію приймають за справжню дійсність і замість живих людей підставляють ці методологічні привиди» [1, 113]. Протестуючи проти цих абстрактних «привидів», Булгаков зазначає, що категорія «homo economicus» відтворює лише одну, хоч і важливу, сторону життя людини в історії, і забувати про інші її грані є неприпустимим прикладом механізації життя живої неповторної особистості.
Тому недивно, що С.М. Булгаков дуже високо оцінює праці свого німецького сучасника Макса Вебера, який на відміну від представників англійської школи стверджував, що капіталізм не є безпосередньо породженням «економічних людей», а сформувався в лоні релігійно-світоглядної «оболонки» протестантизму, зазнавши особливого впливу таких конфесій, як кальвінізм і пуританізм. Таким чином, С.М.Булгаков з його «нелінійним» баченням багатомірності людини (так само, як і М.Вебер та В.Зомбарт) вважав, що економіка наскрізь «культурна», а господарська діяльність значною мірою невіддільна від духовного життя, і тому народне господарство вимагає духовного здоров’я народу. Еволюція С. М. Булгакова від марксистсько-позитивістського світосприйняття до ідеалізму не була стрімкою і мала свої етапи, один з яких можна охарактеризувати як етичний ідеалізм, що мав за теоретичний підсумок праці , які увійшли до збірок «Від марксизму до ідеалізму» (1903) і «Два гради. Дослідження про природу суспільних ідеалів» (1911).
Творчий шлях С. М. Булгакова в 1900–1912 рр. є класичним прикладом невпинного заглиблення в онтологічне підгрунтя господарських процесів, виходу на богословсько-метафізичний рівень ідеалізму, здійсненого в двох найвизначніших роботах 1910-х рр. – «Філософія господарства» і «Світло Невечірнє».
В дуже насиченому філософським змістом четвертому розділі «Філософії господарства», зокрема у розділі «Про трансцендентальний суб’єкт господарства», С. М. Булгаков проводить ідею, що всі одиничні господарські акти, які здійснюються в різних місцях в різний час різними суб’єктами є єдиною і взаємопов’язаною діяльністю, соборним суб’єктом якої виступає весь рід людський.
Поставивши запитання, як можлива людська творчість в господарстві, Булгаков приходить до висновку, що творчість потребує двох передумов: 1) наявності творчого задуму, свободи волевиявлення; 2) наявності могутності, спроможності виконання задуму. Для виконання першої передумови потрібна особистість – свобода волевиявлення. Що стосується другої передумови, то, розкриваючи її, мислитель ставить і намагається вирішити проблему, актуальну для всіх господарських епох – питання про об’єктивні межі господарських можливостей людини. Спираючись на християнське віровчення, він визначає онтологічні межі, що за будь-яких умов нездоланні для господарюючого суб’єкта.
Що стосується першої передумови господарської творчості, тобто відповіді на питання, звідки беруться в свідомості людини творчі задуми, які згодом цілеспрямовано втілюються в господарській діяльності (моделі, технології і т.п.), то він знаходить їхнє онтологічне «коріння» в софійній основі Всесвіту, в Світовій Душі, метафізичним центром якої є людство, ідея людини.
Вчений вважає, що здатність людини свідомо, планомірно, творчо працювати – найяскравіший прояв її свободи. Труд людства, розглянутий як взаємопов’язане ціле, і є історія як синтез свободи і необхідності. Булгаков наполягає, що в реальному житті ми завжди маємо справу з фактами синтезу свободи і необхідності, в той час як «сама свобода волі залишається трансцендентною, недоступною для наукового досвіду, що знає лише події, факти, які вже звершилися. В вольовому акті, в рішенні, що приймається під тиском об’єкта, але суб’єктивно, звершується акт єдності суб’єкт-об’єкта, їхнє ототожнення, яким взагалі є життя, і воно не піддається раціональному визначенню» [2, 859]. Всі ці розмисли дають можливість С.М.Булгакову розширити поле економічної науки: він вводить таку категорією, як дух господарства [2, 860]. Принципова позиція мислителя полягає в тому, що «господарство, яке розглядається як творчість, є і психологічним феноменом, або, точніше кажучи, господарство є явищем духовного життя тою самою мірою, що і всі інші сторони людської діяльності і труда» [2, 860].
Філософсько-господарські ідеї С. М. Булгакова були початком формування його софіологічної концепції, що набула подальшого розвитку в філософських і богословських роботах, написаних після «Філософії господарства», і привела вченого до суперечливих, нерідко неправомірних тлумачень категорій творіння, гріхопадіння, свободи і зла. Однак це предмет дослідження не стільки економістів-теоретиків, скільки філософів і богословів.
1. Булгаков С. Н. Народное хазяйство и религиозная личность // Сергей Булгаков. Два града. Исследования о природе общественных идеалов. –С.-Пб.: Изд-во РХГУ, 1997.
2. Булгаков С. Н. Философия хозяйства // С. Булгаков. Розмисли. Творча спадщина у контексті ХХI століття / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006.

Святейший Патриарх Кирилл. Солидарность и социальная ответственность

Архиепископ Иоанн: «К пустому колодцу люди не ходят»