Архієпископ Августин. У Церкві ніколи і нічого не забувається

01.08.2010 archive, Вестник №107, Даты

Годовщина начала Великой Отечественной
(Звернення голови Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами архієпископа Августина до ветеранів з нагоди річниці початку Великої Вітчизняної війни)

Архієпископ Львівський і Галицький Августин
Шановні ветерани Великої Вітчизняної війни, діти війни!
Ранок 22 червня 1941 року увійшов в історію як страшний і тривожний. Мирний сон мільйонів людей порушив несподіваний сигнал про початок Великої Вітчизняної війни. У цю страшну мить обірвався не лише сон. Обірвалося повсякденне життя багатьох людей. Майже кожна родина втратила годувальника, діти залишилися без батьків, батьки втратили дітей. Це були не просто проводи. Це можна назвати прощанням зі своїми рідними та близькими.
Наші батьки, діди та прадіди відчували ще більшу тугу. Сум за Батьківщиною та родиною доповнювали страх і небезпеку перед жорстоким і безжальним ворогом – фашистами, які знищували все на своєму шляху.
У кожного з червоноармійців було велике бажання не просто повернутися до своїх осель, але повернутися з перемогою.
Страшно навіть уявити, що було на серці у тих славетних воїнів. Особливо ці відчуття загострювалися, коли на очах гинули однополчани, коли найближчі товариші отримували тяжкі поранення та потрапляли до ворожого полону.
Виживаючи в кровопролитних боях, вони бачили спустошені міста та села, зруйновані будівлі, розгублених місцевих жителів. Але не встигали надовго зупинити на цьому свій погляд, тому що лунав наступний наказ командування: «Вирушаємо далі…!» А далі було те ж саме. І так чотири довгих спустошуючих років.
Коли я бачу сивочолих, немічних на сьогодні дідусів і бабусь, груди яких прикрашають ордени „Червоної Зірки”, медалі за відвагу, особливо «За взяття Берліна», з мого серця виривається наступне: «Низький синовній уклін вам, дорогі воїни, за ваш подвиг і за чисте мирне небо над моєю головою!»
У такі зворушливі моменти у серці кожного з нас спалахує відчуття глибокої вдячності за те, що ми є на світі, і за все, що отримали у своєму житті.
Шановні ветерани Великої Вітчизняної війни!
У Церкві ніколи і нічого не забувається. Бог бачить все. Був Він і з вами тоді, у ті далекі складні сорокові, поруч з вами та вашими рідними Він перебуває і сьогодні. Православна Церква вважає ваш ратний подвиг священним, а тому молиться за вас завжди, особливо в дні, що пов’язані з війною.
Щороку 22 червня військові священики Української Православної Церкви відправляють у своїх храмах молебні за ваше здоров’я, благополуччя і спасіння. Служать панахиди за тими, хто не повернувся з фронту, або, зустрівши вже багато Днів Перемоги, не дожив до наших днів.
Окремо хочу звернутися до тих, кого в суспільстві називають дітьми війни. Мова йде не тільки про те, що у відносно маленькому віці ви допомагали захисникам нашої Вітчизни, наскільки це здатна зробити дитина. Це знають усі. І немає такої людини, яка б не оцінила це.
Зрозуміло, день початку Великої Вітчизняної війни – це не свято, це час жалоби. Але, попри всі негаразди та проблеми, я вітаю усіх вас із Перемогою над німецько-фашистськими загарбниками. Бажаю Божої допомоги та розуміння з боку дітей і внуків і взагалі сучасної молоді!
Низький вам уклін і щира вдячність!

Наталья Сагань. Полуостров семьи – полуостров любви

Протоієрей Діонісій Мартишин.Священик Павло Бочков. Церковна єдність як суспільний і політичний феномен: богословський аналіз