Заява прес-служби єпархії стосовно факту побиття архієрея Української Православної Церкви
Заява прес-служби єпархії стосовно факту побиття архієрея Української Православної Церкви, захоплення храму та спричинення тілесних ушкоджень громадянам України
1. Щодо переходу релігійної громади Київського патріархату до конфесії Української Православної Церкви
6 лютого 2010 року колишні члени релігійної громади Київського патріархату с. Росоша прийняли рішення про перехід до іншої конфесії – Української Православної Церкви під предстоятельством Митрополита Володимира (Сабодана) .
На підставі протоколу парафіяльних зборів та інших документів, поданих ними у відділ у справах релігій Вінницької обласної державної адміністрації, було здійснено реєстрацію статуту в новій редакції, на підтвердження чого релігійній громаді було видано свідоцтво про його реєстрацію від 01 березня 2010 року.
Вказане вище рішення про зміну канонічної підпорядкованості було прийняте відповідно до статті 8 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” 06 лютого 2010 року повноважними членами парафіяльних зборів релігійної громади. Вказане рішення не скасоване та є чинним. Рішення про перехід релігійної громади до іншої конфесії неодноразово обговорювалось територіальною громадою села, більшість членів якої підтримали перехід релігійної громади до конфесії Української Православної Церкви – біля 800 осіб (відповідно до списків підписів, які подавались до обласної державної адміністрації). Представники іншої конфесії – Київського патріархату – зібрали 250 підписів мешканців села, із яких згодом 150 осіб відкликали свої підписи письмово, вказавши, що проти переходу релігійної громади вони підписались, будучи введеними в оману представниками Київського патріархату.
Будівництво храму фактично здійснювалось за рахунок грошових коштів, матеріальних пожертвувань громадян – членів релігійної громади Української Православної Церкви.
2. Щодо побиття людей – віруючих Української православної Церкви
Представники Київського патріархату, діючи без підтримки жителів села, спираючись на місцевих мешканців села у кількості близько 15 чоловік та залучивши до діяльності по захопленню храму осіб, які не є мешканцями с. Росоша, не бажаючи змиритися із рішенням громади та з втратою приходу, вчинили протиправні дії щодо силового штурму храму та його захоплення, протягом якого віруючим Української Православної Церкви було спричинено тілесні ушкодження. Так, у неділю, 25 січня 2010 року, знаючи про запланований приїзд до храму архієрея Української Православної Церкви архієпископа Тульчинського і Брацлавського Іонафана, представники Київського патріархату – перед проведенням Літургії у храмі – зламали вхідні двері, зламали замок на решітці вхідних дверей, увірвались до храму, побили священика та витягли його за волосся з храму, побили прихожан літнього віку – громадян Телюк Лідію Йосипівну (75 років), Рудик Ніну Денисівну (76 років), Бойко Павліну Дмитрівну (інвалід другої групи, 75 років), Гайдайчук Лідію Вікторівну (66 років), Паламарчук Галину Тимофіївну (54 роки), Шумник Ніну Миколаївну (60 років), Присяжнюк Валентину Володимирівну (63 роки).
Побиття літніх осіб вчиняли молоді особи чоловічої статі у рясах – священики Київського патріархату. Внаслідок побиття літньої людини – Присяжнюк Валентини Володимирівни – їй було зламано ключицю та нанесено удар в область голови.
3. Щодо побиття архієрея Української Православної Церкви
Близько 12.30 до приміщення церкви приїхав архієпископ Тульчинський і Брацлавський Іонафан, приїзд якого був запланований раніше. Увійшовши на територію церкви, владика Іонафан попрямував зразу до входу в храм, але, дійшовши до людей у рясах з Київського патріархату, не зміг увійти до храму, його почали заштовхувати представники Київського патріархату, а громадянин Лавриненко В. вдарив його двічі ногою у живіт.
4. Щодо підпалу будівлі церкви
Особи, які захопили храм: Супрун Олена, Мазуренко Надія, Гарбузюк Євгенія, Кравценюк Ніна, адвокат Сніжана Чубенко – залишились у приміщенні храму – і в момент, коли віруючі Української Православної Церкви намагались наблизитись до дверей храму – за сигналом священика Київського патріархату Миколи Мельника, який вигукнув „Пожар!”, – підпалили майно храму, при цьому для розпалювання використали предмети релігійного призначення – молитвослови, граматки.
5. Щодо розпалювання релігійної та національної ворожнечі
Дії по захопленню храму супроводжувались активними та агресивними діями із приниження національних та релігійних почуттів громадян у зв`язку із їх належністю до Української Православної Церкви, яка входить до складу Руської Православної Церкви:
– так, у суботу перед проведенням Літургії у поштову скриньку священика о. Павла було вкинуто друкований матеріал із віршами, зміст яких спрямований на розпалювання національної ворожнечі по відношенню до Російської Федерації;
– при захопленні храму активістка проведення дій адвокат Сніжана Чубенко та інші особи за її ініціативою вигукували „Геть московських злодіїв!”, „Московським злодіям ганьба!”;
– при протистоянні віруючих біля дверей храму прибічники Київського патріархату скандували „Москві ганьба!”;
– у момент приїзду владики Іонафана під час його спілкування із віруючими прибічники Київського патріархату в присутності мешканців села, членів релігійної громади Української Православної Церкви скандували „Геть московських попів!”;
– під час публічного виступу владики Іонафана перед входом до храму священики Київського патріархату навмисно перекрикували його слова співами, чим безпосередньо принижували національну честь та гідність, ображали почуття громадян – віруючих Української Православної Церкви.
Відповідно до статті 161 Кримінального кодексу України визнаються злочином умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
6. Щодо бездіяльності міліції
Прихожани Української Православної Церкви викликали міліція була о 08.15, безпосередньо на початку захоплення храму і до того моменту, коли двері та огорожа були зламані, коли були побиті люди. Ала співробітники міліції прибули на місце лише через півтори години після виклику (09.30-10.00), коли будівля храму вже була захоплена. Після прибуття на місце співробітники міліції не здійснили жодних дій щодо відновлення становища, яке існувало до моменту захоплення, не затримали жодної особи з боку загарбників.
Більш того, безпосередньо на співробітника міліції був вчинений напад з боку В. Лавриненка – активіста розкольників, який наніс дільничному міліціонеру удар. У цей момент В. Лавриненко був повалений на землю іншим співробітником міліції. Але навіть після цього В. Лавриненко не був затриманий і зміг вдарити архієпископа Української Православної Церкви (відповідно до подій, описаних у пункті 3 цієї заяви).
У присутності співробітників органів внутрішніх справ лунали викрики „Геть московського попа!” по відношенню до архієрея Української Православної Церкви. При цьому жодна із осіб, які вигукували вказані репліки, не була затримана для отримання пояснень і з`ясування підстав для порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого статтею 161 КК України.
7. Щодо незаконних дій органів внутрішніх справ
Заступник начальника обласного управління внутрішніх справ із громадської безпеки та інші представники МВС, що прибулі на місце подій, вивчивши ситуацію, почали брати пояснення у всіх осіб, які заявили про нанесення їм тілесних ушкоджень, але не спромоглися вчинити дії щодо звільнення приміщення храму та повернення віруючим Української Православної Церкви їх майна – як самої будівлі храму, так і грошових коштів, предметів релігійного призначення тощо, які залишились у храмі. Натомість представники міліції опечатали вхідні двері в храм печатками, поставивши на них свої підписи, чим позбавили громадян Української Православної Церкви можливості звершувати богослужіння в храмі.
Відповідно до частини 3 статті 397 Цивільного кодексу України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено судом.
Таким чином, органам внутрішніх справ було відомо, що приміщення храму до моменту захоплення перебувало у правомірному володінні релігійної громади Української Православної Церкви.
Ситуація в с. Росоша попередньо була відома начальнику управління громадської безпеки головного управління МВС України у Вінницькій області Лисому В.Г., який брав участь у роботі робочої групи щодо вивчення питання навколо використання культової споруди храму Димитрія Солунського у с. Стадниця та с. Росоша.
Релігійна громада Київського патріархату двічі зверталась до судових органів – Липовецького районного суду Вінницької області, який ухвалою від 18 березня 2010 року відмовив у прийнятті позовної заяви релігійної громади Київського патріархату у зв`язку із непідсудністю справи суду загальної юрисдикції, та до господарського суду Вінницької області, який ухвалою від 14 квітня 2010 року також повернув заяву без розгляду у зв`язку із її необґрунтованістю доказами.
Відповідно, органи внутрішніх справ, які були повідомлені про усі обставини конфлікту, мали врахувати:
– положення статті 180 Кримінального кодексу України, згідно із якою злочином є незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд. Представники Київського патріархату незаконно зірвали проведення богослужіння в храмі – Літургії, а також зірвали молитовне спілкування архієрея Української Православної Церкви із паствою;
– положення статті 293 Кримінального кодексу України , відповідно до якої злочином визнається організація групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації (релігійної громади Української Православної Церкви), а також активна участь у таких діях;
– положення статті 295 Кримінального кодексу України , відповідно до якої злочином визнаються публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту;
– положення статті 296 Кримінального кодексу України, відповідно до якої злочином визнається хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом;
– положення статті 194 Кримінального кодексу України, відповідно до якої злочином визнається умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах;
– положення частини 2 статті 342 Кримінального кодексу України, відповідно до якої злочином визнається опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку;
– положення пункту 2 статті 10 Закону України „Про міліцію”, відповідно до якої міліція зобов`язана зупиняти та припиняти злочинні дії.
8. Щодо стимулювання міліцією дій захоплювачів
Представники органів внутрішній справ були повідомлені про усі обставини конфлікту і мали можливість:
– затримати захоплювачів та доставити їх у відділ міліції для отримання пояснень та вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку;
– маючи достовірні відомості про обставини перереєстрації релігійної громади у іншу конфесію та про належність храму релігійній громаді Української Православної Церкви, – відкрити замкнені захоплювачами двері храму та вивести їх із будівлі, доставити до відділу міліції для отримання пояснень;
– забезпечити затримання особливо активних організаторів захоплення – В. Лавриненка, який особисто напав на дільничного міліції та вдарив його, побив особисто архієрея, священика та літніх громадян – віруючих Української Православної Церкви, та його дружини – адвоката Чубенко Сніжани, яка особисто замкнулась у захопленому храмі разом із іншими особами та брала участь у розпалюванні національної та релігійної ворожнечі.
Таким чином, саме внаслідок бездіяльності органів внутрішніх справ, яким були відомі усі наміри захоплювачів та представники яких були очевидцями злочинних дій, – було допущено захоплення будівлі храму.
9. Щодо ініціаторів розпалювання релігійної ворожнечі, побиття людей та захоплення храму
13.01.2010 року на адресу Президента України, обласної ради, обласної адміністрації громадською організацією „Вінницька крайова організація „Українського православного братства святого апостола Андрія Первозванного” було направлено звернення, у якому його керівник В. Лавриненко вказав: „Братство св. ап. Андрія Первозванного буде діяти адекватно…Тим більше, що у мене, як голови братства, є більша і краща практика як захоплювати храми, ніж у влади разом із представниками іноземного Патріархату. Чого тільки коштує розроблена та втілена мною операція по захопленню на початку 90-х років резиденції Єпископа Іноземного Патріархату – Агафангела. Якщо Вінницька влада прагне саме такого сценарію – я їй знову його гарантую. Але це може призвести до нестабільності не лише у Вінницькій області, але і в цілому у нашій державі…”
Таким чином, представникам правоохоронних органів було відомо про ініціаторів захоплення будівлі храму – В. Лавриненка та його дружину адвоката С. Чубенко.
У зв’язку з вище викладеним представники громади УПЦ Святого Димитрія Солунського УПЦ звертаються до керівництва Української держави і області та до правоохоронних органів з проханням захистити їх.
Прес-служба Вінницької єпархії
29.04.2010. ВІННИЦЯ. Підпал церкви не був «випадковим», як про це пишуть деякі ЗМІ, а заздалегідь спланованим протиправним вчинком Київського патріархату
На сайті www.gazeta.ua 25 квітня з’явилася інформація про міжконфесійний конфлікт у селі Росоша Липовецького району. У матеріалі під назвою «Православні КП і МП побились через будівлю церкви» зокрема містилася інформація про те, що у Росоші «під час богослужіння сталась сутичка, яка переросла у випадковий підпал церкви». Чи то редакція сайту не володіла повною інформацією, чи то намагалася висловитись «політкоректно», щоб до неї не було претензій з боку підпалювачів, але інформація, подана у зазначеному матеріалі, не відповідає дійсності. Прес-служба Вінницької єпархії має відеозапис, на якому один з ініціаторів підпалу, голова релігійного братства Київського патріархату В. Лавриненко погрожує , що тільки-но до храму приїде архієпископ Іонафан, храм буде підпалений. На питання, чи не жаль йому храму Божого, В. Лавриненко відповів категоричним: «Ні, не жалко», а причину назвав таку: «Щоб не дістався ворогам», маючи на увазі, очевидно, тих мешканців Росоші, які будували цей храм і стояли цього дня перед ним, прийшовши на службу Божу, яку зірвали прибічники Київського патріархату. А щодо підпалу, то він був здійснений під безпосереднім керівництвом адвоката Вінницької єпархії Київського патріархату і громадянської дружини В. Лавриненка – Сніжани Чубенко, яка перебувала всередині храму святого Димитрія Солунського.
Прес-служба Вінницької єпархії
А. Запорожец. Маги и экстрасенсы грозят уйти в подполье
01.06.2010. КИЕВ. Епископы Иосиф и Кирилл встретились с представителями Верного Казачества