Ірина Костенко. Побиття православних у Росоші

01.06.2010 archive, Вестник №105, Нарушения прав верующих

Раскольничьи беззакония на Виннитчине

Зранку 25 квітня під час Літургії у храм Святого Димитрія Солунського, що в селі Росоша Липовецького району на Вінниччині, зламавши двері і решітку, зайшли 12 священиків та близько 20 прихильників Київського патріархату. Вони вимагали, аби настоятель протоієрей Павло Кучерук залишив храм.
„Я тут настоятель з лютого цього року, — каже „священик” Степан, який очолює громаду Київського патріархату з сусіднього села Кожанка. – Мене призначили, тому маю тут служити”.
„Наш отець Павло відмовився покинути храм, тоді ці „батюшки” почали виволікати його за волосся з храму, – говорить місцева прихожанка 60-річна Ніна Шумник. – Ми стали на захист. То мене почав мене бити ногами сожитель їхньої юристки Віталій Лавриненко, у бік вдарив, аж дух перехопило. Галині Юрченко лоба розбили, Ользі Бойко обличчя до крові роздерли. А Валентина Присяжнюк, їй 63 роки, вже в лікарні зі зламаною ключицею. Батюшки у неділю мають у своїх церквах молитися. Чого вони престол залишили і приїхали нас бити?”
Силою вигнавши вірян УПЦ з храму, Олена Супрун, Надія Мазуренко, Євгенія Гарбузюк, Ніна Проценюк разом з юристом єпархії Сніжаною Чубенко залишились у приміщенні. Їх закрив на замок зовні отець Степан. Решта вірян КП і їхні священики стали перед дверима церкви.
У січні 2010 року настоятель храму отець Павло Кучерук вирішив перейти з підпорядкування Київського патріархату В лоно канонічної Української Православної Церкви. Частина вірян (у документах фігурують підписи понад 825 жителів села) його підтримала. Решта — близько 100 чоловік – вирішили залишитись у Київському патріархаті. Обидві сторони доводять, що храм має належати їм, бо вони його будували.
„Є в селі одна руська церква, а ми собі строїли українську церкву. І хочемо щоб по-українськи там правилось. А ми нічого по тому церковнослов’янському не понімаємо, – говорить місцева мешканка Лідія Пуздерко (о. Павло, перейшовши до УПЦ, продовжує служити українською – Ред.).
„Я сприяв в селі об‘єднанню церкви під юрисдикцією Блаженнішого Митрополита Володимира. У селі є 20 людей, які підтримують націоналістичну точку зору, а церква не може бути націоналістичною, вона Божа, – говорить Павло. Він 16 років був благочинним Липовецького району, коли служив у Київському патріархату. – Я чекав, що після візиту Вселенського Патріарха Варфоломія у 2009 році буде об’єднання церков. Все сподівався, але цього не сталося. Тому я вирішив перейти в лоно канонічної церкви. Адже Київського патріархату не визнають у жодній країні світу. Наші прихожани їздять у монастирі, а їх там не приймають, бо вони розкольники, записки вони не можуть подати, бо з Київського патріархату.
До церкви під’їжджає архієпископ Тульчинський і Брацлавский УПЦ Іонафан. Віруючи простеляють йому під ноги тюльпани і нарциси. Зустрічають з короваєм. Співають „Христос Воскрес!” Він прямує до дверей храму. На ґанку священики КП міцніше стикають руки. Жінки кричать: „Люди, вставайте! Не пускаємо московських попів!”
Починається бійка. Владику намагаються захистити священики.
„Ви знаєте, мене захищали навіть священики з Київського патріархату, просили своїх колег не розпускати руки, – розповідає опісля владика Іонафан. – Там вже було незрозуміло, хто де. Але ми намагалися не допустити побоїща”.
Раптом з-за дверей храму повалив темний дим.
„Вони спалюють себе! – почали кричати люди на вулиці. – Несіть хутко воду! Викликайте пожежних”.
Правоохоронці попросили отця Степана, який закрив своїх прихожан. аби він відкрив двері, щоб потушити пожежу. Як виявилось, жінки, що забарикадувалися, підпалили поминальні книжки віруючих просто біля дверей. Кидали у вогонь молитовники. Вогонь перекинувся на скатертину і синтетичну доріжку. Коли у храмі не стало чим дихати, жінки вибили скляне вікно. Двері храму відкрили, але решітку залишили. Через решітку правоохоронці залили вогонь.
За 10 хвилин одночасно приїхали пожежники та спецпідрозділ міліції „Титан”. Правоохоронці відтіснили людей з ґанку, оточили його і дали можливість пожежним обстежити церкву. Одразу було прийняте рішення — не продовжувати протистояння, а опечатати храм, вирішення справи доручити суду. Він має визначити, кому має належати храм. Храм забили п’ятьма гвіздками, і міліція опечатала двері. Зараз храм охороняють правоохоронці з Липовця. „Мені дуже боляче, бо це наші брати і сестри, — говорить владика Іонафан. – Після цих бійок ми поговорили з тими священиками, всі вони нормальні люди, так, трохи емоційні, але це наші брати, з якими можна говорити. Ми всі стали жертвами політичної афери. Бо вже 18 років не працює в державі закон. Особливо це відчутно у сфері релігії. І мені дуже боляче. Я вірю, що український суд вирішить справу”.

01.06.2010. СЕВАСТОПОЛЬ. Отслужен благодарственный молебен в день 45-й годовщины воинского подразделения

Игорь Стокалич. Для кого Победа, а для кого «наша трагедія»