Ігумен Арсеній Бочкарь. Досвід Ужгородської української богословської академії в світлій доповіді Святійшого Патріарха Московського Кирила

01.02.2010 archive, Вестник №101, Официальная хроника

Ігумен Арсеній Бочкарь, проректор з богословської науково-дослідної роботи УУБА та КаУ,
кандидат богослов’я, в. о. доцента

Досвід Ужгородської української богословської академії
імені святих Кирила і Мефодія Української Православної Церкви в світлій доповіді Святійшого Патріарха Московського Кирила

«Ми переформатовуємо й перебудовуємо богословську освіту так, щоб майбутні пастирі одержували знання й необхідну кваліфікацію, щоб вони могли пояснити людям, для чого кожному з нас потрібне життя в Церкві, наскільки важливо для кожного віруючого відчувати свою причетність Богу».
Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви

13 листопада 2009 року, в храмі Христа Спасителя міста Москви, під головуванням Святійшого Патріарха Московського Кирила відбулася всецерковна нарада ректорів духовних навчальних закладів РПЦ. Під час цього засідання було обговорено чимало різних тем, що стосуються живих проблем духовної освіти у Православній Церкві. Зокрема, Патріархом була чітко визначена позиція про необхідність державної акредитації для всіх без винятку духовних Академій та Семінарій, як це було визначено ще на Архієрейському Соборі 2004 р. Також Святійший Кирило наголосив: «Ми повинні враховувати, що побажання мати акредитацію призведе нас до необхідності якимось чином узгодити існуючу в Церкві систему з Болонською системою» [1]. Під час своєї доповіді Патріарх розкрив основні пріоритети напрямів діяльності, що стоять перед духовними навчальними закладами: перехід на Болонську кредитно-модульну систему освіти, запровадження нових в системі вищої духовної освіти і науки освітньо-кваліфікаційних рівнів (бакалаврів та магістрів) і наукових ступенів (докторів богослов’я та докторів філософії), розробка нових навчальних програм і сучасних методичних посібників по предметах та впровадження новітніх технологій.
При цьому Святійший Патріарх Московський Кирило наголосив: «Хочу ще раз нагадати, що, у відповідності з рішеннями Архієрейського Собору 2004 року, акредитація закладів духовної освіти перейшла зі сфери дискусії до сфери завдань, що потребують свого неухильного виконання. Ми ці дискусії закінчили і зараз, після Собору 2004 року, ідемо цим шляхом» [1]. У зв’язку з такими пріоритетами, які поставив перед системою духовної освіти Святійший Кирило, слід зазначити, що в Україні вже існує такий досвід та духовний навчальний заклад, який успішно вже впродовж восьми років впроваджує в життя все те, до чого зараз закликав Патріарх. Мова йде про створену з благословіння Його Блаженства, Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви, Ужгородську українську богословську академію імені святих Кирила і Мефодія, яка з самого початку свого існування (січень 2002 року), одразу запровадила в своїй духовно-навчально-науково-виховній діяльності передовий досвід як духовних вітчизняних шкіл, так і вищих світських навчальних закладів освіти в Україні на основі міжнародних стандартів Болонського процесу в освітньо-науковому просторі.
Міжнародний (європейський) Болонський освітній процес – це нова методологічна система організації в наданні студентам знань, їхньої перевірки, співвідношення навчальних програм та критеріїв оцінювання, уніфікація освітніх кваліфікаційних рівнів (кваліфікацій) випускників та уніфікація наукових ступенів і вчених звань. Серед останніх міжнародних документів, які говорять про цю систему, слід зазначити Лондонську конференцію 2007 року, на якій «були визначені пріоритети на 2009 р. та стратегічна мета перетворення Болонського процесу в Єдиний Простір Вищої Освіти після 2010 р.» [2, 189]. Болонський процес впроваджує європейську кредитно-трансферну систему (eng. European Credit Transfer System – скор. ECTS), яка передбачає перехід зі старої системи освіти на систему модулів та кредитів. «Кредити ECTS – це швидше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навантаження займає навчальна дисципліна в закладі чи факультеті, який призначає кредити. У ECTS навчальне навантаження на один навчальний рік становить 60 кредитів, і, як правило, 30 кредитів за семестр» [3, 5]. Кожний кредит – це 36 годин аудиторних (лекційних та семінарських) та позааудиторних (самостійних та індивідуальних) занять. Відповідно до цих вимог в основу викладання кожного предмета закладаються завдання лекційного та семінарського матеріалу, а також завдання для самостійної та індивідуальної роботи студентів. Для прикладу наведемо в таблиці основні порівняльні дані між діючою вітчизняною системою оцінки знань і кредитно-модульною, починаючи з найнижчого рівня:

Рівні знань Система оцінювання

Вимоги до знань та навичок студента

ECTS Кіл-ть балів
Початковий – “незадовільно”
(0 – 1 – 2) FX 1 – 32 Студент не знає основних понять предмета не відповідає на запитання викладача, не орієнтується у термінології та не має жодних практичних навичок щодо пройденого матеріалу, допускає грубі помилки. Не вміє користуватися довідковою літературою.
F 33 – 49 Студент виконує завдання менше як наполовину, не відповідає на запитання, не розуміє сутності завдань, допускає грубі помилки, не володіє спеціальною термінологією. Погано користується довідковою літературою та має дуже слабкі навички щодо самостійного вивчення матеріалу.
Середній (достатньо) – “задовільно” (3) E 50 – 64 Студент нечітко володіє термінологією, допускає змішування понять, неправильно виконує практичні завдання. Студент відчуває труднощі при характеристиці термінів та понять предмета, має слабкі практичні навички. Припускається значної кількості змістовних помилок, неточностей.
Середній (задовільно) – “задовільно” (+3) D 65 — 74 Студент нечітко формулює поняття, слабо володіє термінологією, допускає змішування понять, не зовсім правильно виконує практичні завдання (проте виконане завдання досягає своєї мети). Студент відчуває труднощі при класифікації та визначенні категорій предмета, плутає дати та події, персоналії, історичних процесів, їх характер і зміст, не володіє визначеннями. Погано орієнтується у матеріалі.
Базовий – “добре” (4) C 75 – 82 Студент чітко володіє поняттями предмета, термінологією, грамотно і послідовно викладає матеріал, виконує практичні завдання і відповідає на запитання.
Студент відчуває деякі труднощі при систематизації матеріалу, не має достатніх навичок для швидкого розв’язання ситуативних та практичних завдань, однак дає правильний аналіз історичним подіям.
Можливе допущення 1 — 3 помилок, які впливають на кінцевий результат відповіді.
Базовий (дуже добре) – “добре” (+ 4) B 83 — 89 Студент чітко і вільно володіє термінологією, грамотно і послідовно виконує практичні завдання і ґрунтовно відповідає на запитання. Студент практично не відчуває труднощів при систематизації матеріалу, однак не має достатніх навичок для швидкого розв’язання ситуативних та практичних завдань.
Можливе допущення окремих помилок, що суттєво не впливають на виконання завдання та відповідь в цілому.
Високий – відмінно (5) A 90 – 100 Студент чітко усвідомлює суть питання, вільно володіє термінологією, логічно, мотивовано і точно виконує теоретичні завдання, знаходить основне у матеріалі, грамотно і послідовно виконує практичні завдання. При розв’язанні ситуативних та практичних завдань усвідомлює суть питання та швидко дає відповідь.
Здатний використовувати одержані знання у своїй практичній діяльності.

З перших днів своєї духовно-освітньої та наукової діяльності Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія, дала старт навчальному процесу за Болонською системою і стала першим та єдиним духовним навчальним закладом Української Православної Церкви, який зміг не тільки започаткувати в системі духовної освіти (через створення духовно-навчально-наукового комплексу «Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія (вищий духовний навчальний заклад УПЦ) – Карпатський університет імені Августина Волошина (вищий навчальний заклад МОН України») питання про державне ліцензування і акредитацію, але й зробити все можливе для здійснення цієї мети. Поряд із загальнообов’язковими для духовних шкіл богословськими предметами до навчальної програми були включені дисципліни з філософії, історії, філології, психології, педагогіки, інформатики тощо, що згідно з державним стандартом є обов’язковими до вивчення у вищій школі за галуззю знань «Гуманітарні науки». Студенти академії одержали можливість різностороннього і поглибленого вивчення не тільки богословських, але й цілого ряду гуманітарних предметів. Поряд з цим викладачами були підготовлені перші в Україні індивідуальні навчальні плани, робочі навчальні програми та навчально-методичні комплекси (т.зв. «методички») з богословських дисциплін для духовної школи.
З самого початку в академії було введено двоступеневу систему підготовки богословів з вищою духовною освітою (бакалавра – базова вища освіта та магістр – повна вища освіта). На перехід в найкоротший період саме на таку освітньо-кваліфікаційну систему підготовки богословів з вищою духовною освітою для всіх духовних шкіл Руської Православної Церкви націлив Святійший Патріарх Московський Кирило на всецерковній нараді ректорів 13 грудня ц.р., де він, зокрема, зазначив: «Ми могли би зробити чотирирічне навчання в семінарії достатнім для одержання ступеня бакалавра – до речі, в нас навчання в семінарії завжди було чотирирічним. Можна було би зробити, щоби всі семінарії, залежно від їхнього рівня, мали право присуджувати ступінь бакалавра» [1]. Аналогів подібному поділу, окрім Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія, і досі немає в жодному духовному навчальному закладі Української Православної Церкви, хоча це є однією з найперших вимог до ліцензування акредитованих державою вищих навчальних закладів.
Та, якщо з започаткуванням бакалаврату в академії не виникало жодних питань, то з магістратурою прийшлося впроваджувати різні програми та підходи, аби визначити, скільки років вона має бути – 1 чи 2. Зрештою стало зрозуміло, що богословська магістратура при стаціонарному навчанні не може бути менше двох років. Подібне бачення проблематики висвітлюється і в словах Патріарха Кирила: «Мені здається, що магістерський курс повинен включати один чи два роки. Я думаю, що тут треба дуже добре попрацювати Навчальному комітету та подумати над тим, чи можна за один рік дати магістерську підготовку; якщо не можна за рік, тоді за два роки» [1]. Досвід ужгородських богословів Української Православної Церкви вже практично довів правоту цих слів Патріарха.
Але й цього зовсім недостатньо було для того, щоби дипломи духовних шкіл визнавались державою або студенти Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія змогли отримати ще й світську освіту (оскільки згідно з законодавством України про вищу освіту духовні навчальні заклади релігійних організацій не підлягають державному ліцензуванню і акредитації). У зв’язку з цим у березні – квітні 2006 року, з благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви, Українську богословську академію імені святих Кирила і Мефодія, на базі якої було створено Ужгородську українську богословську академію імені святих Кирила і Мефодія, як вищий духовний навчальний заклад УПЦ (рішення Священного Синоду УПЦ від 29 грудня 2003 року, журнал № 33), було реорганізовано в Карпатський університет імені Августина Волошина, який успішно пройшов ліцензування та акредитацію в Міністерстві освіти і науки України. А відповідно вже на базі академії та університету з благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира було створено перший в Україні духовно-навчально-науковий комплекс Української Православної Церкви – «Ужгородська Українська Богословська Академія імені святих Кирила і Мефодія (вищий духовний навчальний заклад УПЦ) – Карпатський університет імені Августина Волошина (приватний вищий навчальний заклад системи МОН України)». Скорочена назва: ДННК «УУБА – КаУ».
Відповідно тепер кожний випускник академії одночасно отримує два дипломи: церковний по лінії Української Православної Церкви про вищу духовну освіту як студент УУБА, та світський по лінії Міністерства освіти та науки України про вищу світську освіту як студент КаУ.
Створення такого духовно-навчально-наукового комплексу є вагомим та стратегічно важливим внеском Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви, ректора, професорсько-викладацької корпорації та студентів Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія в розвиток української православної вищої духовної освіти початку XXI століття, бо подібного єднання духовної та світської освіти ще не було не тільки в Україні, а й на всьому пострадянському просторі. При реалізації такого проекту утворилося незвичайне явище: викладачі академії та викладачі університету не тільки не змагаються за першість в гегемонії над душами та умами студентів у поширенні особистої влади, а, навпаки, роблять єдину для всіх справу навчання студентів та виховання їх у поєднанні духовності та патріотизму.
Також слід зазначити, що, як правило, всі проректори (відповідно до напряму своєї діяльності) є проректорами як в академії, так і в університеті (бо ці два освітньо-наукові заклади не існують окремо, а утворюють єдиний комплекс). Більше того, ключові посади в академії та університеті обов’язково займають люди з вищою богословською (духовною) освітою та, як правило, в духовному сані. Відповідно і наукові дослідження кожної з кафедр, в першу чергу, базуються на основі православного святоотцівського віровчення. З вищесказаного можна побачити, що створений духовно-навчально-науковий комплекс успішно впроваджує саме християнський підхід до освіти. Так, наприклад, 30 червня 2007 року відбувся успішний захист першого проректора КаУ Артьомової М. Г. на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі освіти на тему дисертаційного дослідження: «Концептуальні засади створення моделі духовно-навчально-наукового комплексу «Ужгородська Українська Богословська Академія імені святих Кирила і Мефодія – Карпатський університет імені Августина Волошина» в умовах виникнення глобальної цивілізаційної суперсистеми, збереження макрохристиянського світу, розвитку православної цивілізації (філософсько-історичний, соціально-культорологічний, управлінський аспекти)». У цій роботі зазначається: «у межах суспільної мегасистеми цілісної системи освіти України є доцільним і закономірним створення філософських проекцій трансферної моделі духовно-навчально-наукового комплексу «Ужгородська Українська Богословська академія імені святих Кирила і Мефодія – Карпатський університет імені Августина Волошина» як центру духовного просвітництва, місіонерської роботи серед різних соціальних, різновікових груп населення; гуманізації, гуманітаризації якісної вищої освіти, утвердження національних і світових морально-етичних цінностей, демократичного врядування і культури миру, мобільності професорсько-викладацького складу, студентів, розробки і апробації гнучкого навчання впродовж життя, здійснення наукової діяльності та міжнародного співробітництва в геопросторі Макрохристиянського світу, Православної цивілізації» [4, 37].
Під час виступу ректора, професора протоієрея Віктора Бедь на пленарному засіданні перших Покровських міжнародних просвітницьких читань Української Православної Церкви, які проводилися 16 жовтня 2007 року в м. Києві під головуванням Високопреосвященнійшого Архієпископа Полтавського та Миргородського Филипа, було запропоновано наступну систему класифікації духовних навчальних закладів УПЦ з метою їх гармонізації із сучасною світською системою вищої освіти з урахуванням вимог Болонського процесу, а відтак для подальшого взаємовизнання дипломів духовних шкіл та світських вищих навчальних закладів державної освіти: «Щоб зберегти існуючу систему духовних навчальних закладів без руйнування багатовікового досвіду розвитку духовних шкіл … та одночасно адаптувати їх до загальнозрозумілої системи світської освіти, можливо є доцільним запозичити існуючу градацію освітньо-кваліфікаційних рівнів у галузі вищої освіти і для духовних навчальних закладів УПЦ з наступним поділом на:
духовні училища, які б проводили підготовку молодших спеціалістів з терміном навчання 2-3 роки та правом подальшого зарахування на 3-4 курси вищих духовних навчальних закладів (семінарій, академій);
духовні семінарії, які б проводили підготовку бакалаврів (базова вища духовна освіта) з терміном навчання 4-5 років та правом подальшого зарахування на 5-й (1-й магістратури) курс вищого навчального закладу (академії);
духовні академії, які б проводили підготовку магістрів (повна вища духовна освіта) з терміном навчання з першого курсу 6 років, а на базі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра – 2 роки та правом подальшого зарахування в докторантуру (по старому аспірантуру) з терміном навчання від 2-х до 4-х років» [3, 7].

Саме такий підхід до традиції духовних шкіл зазначено і в доповіді Святійшого Патріарха: «Можна було б зробити, щоб усі семінарії, в незалежності від їхнього рівня, мали право присуджувати ступінь бакалавра. І в рамках цієї програми бакалавра слід забезпечити підготовку нашого духовенства – виходить, кожний священик буде мати, принаймні, ступінь бакалавра. Для людей, які бажають учитися далі, – ступінь магістра … у найбільш розвинутих семінаріях (у нас є перелік таких семінарій, де дуже хороший рівень навчання), навчальний курс був би розрахований на одержання ступеня магістра. Це означає: якщо студент закінчив зі ступенем бакалавра семінарію, у якій немає магістерського курсу, у нього з’являється можливість одержати магістерський диплом в іншій семінарії. Не обов’язково в Москві й не обов’язково в Санкт-Петербурзі – у тій, яка ближче, але яка має цей магістерський курс. Таких семінарій, звичайно, у нас буде небагато – п’ять-шість, може бути, в самий найближчий час … Академії в нас будуть відігравати роль сучасних аспірантур» [1]. Фактично, це повністю співпадає з тим проектом, який ще з 2002 року з благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви успішно реалізовано в Ужгородській українській богословській академії імені святих Кирилоа і Мефодія.
Подібне одностайне бачення Святійшого Патріарха Московського Кирила, Блаженнійшого Митрополита Володимира та богословів Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія можна прослідкувати і в питанні про докторантуру. Святійший Кирило наголосив: «Болонська система не має спеціаліста і не має кандидата, вона має звання бакалавра, магістра й доктора … Тому ми повинні орієнтуватися на три ступені: ступінь бакалавра, ступінь магістра та ступінь доктора» [1]. Як уже раніше зазначалося, Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія є єдиним духовним навчальним закладом Української Православної Церкви, де, з благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира саме і готуються бакалаври богослов’я та магістри богослов’я. Стосовно докторантури (аспірантури) – та ж сама ситуація: при академії діє докторантура (аспірантура), в якій здобувачі можуть одержати належний ступінь доктора богослов’я, доктора філософії та найвищий ступінь – доктора богословських наук. При цьому захисти є відкритими, тобто відбуваються прилюдно. Таке проведення захистів має два аспекти: об’єктивний та виховний. Об’єктивність полягає в тому, що будь-яка особа (незалежно від того, чи є вона викладачем чи студентом, науковцем чи сторонньою особою) може бути присутньою на захистах наукових дисертацій і брати в цьому процесі участь. При цьому, автореферат докторанта, з зазначенням дати, часу та місця проведення захисту, заздалегідь розсилається керівництву Церкви, відповідним Синодальним установам та всім провідним духовним та світським навчальним закладам. Інформація про майбутній захист дисертаційних досліджень заздалегідь висвітлюється на сайті www.uuba.org.ua. Другий, виховний, аспект полягає в тому, що на всіх захистах присутні не тільки науковці, а й студенти академії, які можуть бачити процедуру захисту наукових робіт, приймати і ній участь та відчувати дух наукової полеміки. Тож, коли підійде їхня черга захищати вже власні дослідження в магістратурі або в докторантурі, студенти набудуть вірогідних практичних знань та навиків прилюдного захисту наукових робіт.
На сьогодні докторантура академії вже перестала бути суто українською. В докторантурі УУБА навчаються та успішно захистились докторанти (аспіранти) з України, Білорусії, Росії, Греції, Латвії, США. Зокрема, серед Єпископату науковий ступень доктора богослов’я чи доктора філософії в Ужгородській українській богословській академії здобули: архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський, Голова Відділу у справах молоді Української Православної Церкви Гурій (Кузьменко); архієпископ Сарненський і Поліський Анатолій (Гладкий); архієпископ Полтавський і Миргородський, Голова місіонерського відділу Української Православної Церкви Филип (Осадченко); архієпископ Костромський і Галічський, Голова відділу в справах молоді РПЦ Олександр (Могильов); єпископ Переяслав-Хмельницький, в.о. Голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви Олександр (Драбинко); єпископ Макарівський, Голова Відділу релігійної освіти і катехізації Української Православної Церкви Іларій (Шишковський); єпископ Зарайський, Голова Синодального відділу релігійної освіти та катехізації РПЦ Меркурій (Іванов) та інші. Таким чином, менш ніж за десять років свого існування докторантура Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія Української Православної Церкви успішно стала провідною науково-богословською установою міжнародного рівня.
Стосовно напрямків ліцензування та акредитації та вирішення проблеми взаємовизнання дипломів між Церквою та державою Предстоятелем РПЦ на вищезазначеній нараді ректорів духовних шкіл було сказано наступне: «Ми будемо звертати на це особливу увагу: кожна духовна школа повинна буде пройти й ліцензування, й акредитацію з боку Навчального комітету, після чого тільки й можливе звернення до державних органів за отриманням акредитації» [1]. Така задача вирішена в Ужгороді, а саме:
у вересні-жовтні 2007 року академія та університет пройшли сертифікацію щодо здійснення освітньої діяльності і стали одними з перших у Західному регіоні України членами Міжнародної освітньої організації з центром у м. Лондоні, через сертифікацію в якій дипломи випускників УУБА та КаУ визнаються в країнах Європейського Союзу;
Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія за досягнення в духовно-моральному вихованні й просвітницьку діяльність серед молоді у 2007 році нагороджена премією «Віднайдене покоління», відзначену Святійшим Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм ІІ;
Нині університет офіційно ліцензовано та акредитовано МОН України за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра та магістра за спеціальністю «Богослов’я (Теологія)»;
у липні-серпні 2008 року навчальна програма в університеті за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра з філософії приведена у відповідність до навчальної програми з напрямку підготовки «Богослов’я (Теологія)» академії, що дало можливість в умовах відсутності єдиного державного стандарту з «Богослов’я (Теології)» впровадити на практиці в життя наказ Міністерства освіти і науки України від 29 квітня 2002 року про внесення до переліку напрямків та спеціальностей підготовки осіб з вищою освітою зі спеціальності «Богослов’я (Теологія)» (для ліцензування з цього напрямку спеціалістами академії та університету було розроблено ексклюзивну навчальну програму, комісію з розробки якої очолив Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви).
Говорячи 13 листопада 2009 року про основні напрямки діяльності Навчального комітету РПЦ, Предстоятель, зокрема, наголосив на необхідності в подальшому посилити «навчально-методичну функцію, включаючи розробку єдиних стандартів, навчальних програм, принципів виховної роботи, підручників, посібників, методик» [1]. Висловлена Патріархом позиція ще раніше була «взята до озброєння» УУБА. Так, під час доповіді на міжнародній науково-практичній конференції «Духовна та світська освіта: історія взаємин – сучасність – перспективи», що була організована Київською Духовною Академією 21 – 22 жовтня 2009 року, мною було висловлено думку: «Стосовно переходу на нову систему освіти необхідно розробити єдині для всіх навчальних закладів Церкви вимоги до викладання предметів. Наприклад, викладання Догматичного богослов’я в Семінаріях повинно бути однаковим. Реалії життя говорять про те, що коли студент поступає в магістратуру Ужгородської української богословської академії або в Київську Духовну Академію після закінчення інших семінарій, то він стикається з проблемою різного рівня підготовки з того чи іншого предмету … З метою запобігання такій проблемі було б доцільно при Учбовому Комітеті УПЦ створити міжвузівську комісію, яка б розробила єдиний стандарт для викладення основних богословських дисциплін, зокрема для: догматичного богослов’я, літургійного богослов’я, історії Української Православної Церкви, а також Старого та Нового Завітів» [5, 4].
Серед особливостей впровадження Болонського процесу є питання щодо організації самостійної роботи студентів під час аудиторних, та позааудиторних занять. Таке ж бачення освітньо-виховного процесу студентів духовних навчальних закладів висловив і Святійший Патріарх Московський Кирило: «Велике значення має в духовній освіті самостійна робота: вона прищеплює самостійність, відповідальність та, звичайно, розвиває творче мислення» [1]. Внутрішньоакадемічне життя студентів організовується у відповідності до внутрішнього розпорядку, який, за поданням ректора, письмово благословляється Блаженнійшим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем Української Православної Церкви. На відміну від вихованців інших духовних навчальних закладів, студенти УУБА мають достатньо вільного часу: після закінчення занять (не пізніше 14. 00), протягом навчального тижня студент має вільний час до вечірніх молитов, які починаються в 22. 00. Цей час він/вона (бо в академії навчаються як чоловіки, так і жінки, в залежності від спеціальності) може присвятити вивченню пройденого матеріалу, самопідготовці в бібліотеці, інтернет-класі, або в келії, займатись спортом, культурно відпочивати, або вирішувати будь-які особисті питання. Серед «традиційних» послухів у студентів академії є тільки чергування в приймальні ректора, чергування на кухні, чергування в гуртожитку та богослужбова практика (акафісти та служби). Останні відносяться до загальнообов’язкових, в той час, як усі інші за графіком чергувань – для всіх студентів без виключення. Єдиний час, коли студенти залучаються до господарських робіт по академії – з 10. 00 до 12. 00 у суботу: прибирають у приміщеннях та на подвір’ї академії або гуртожитку і т. п. Після обіду до 18. 00 суботи і зранку в неділю студенти моляться під час храмового богослужіння, а після Божественної Літургії так само мають вільний час. Таким чином, впродовж навчального року в академії всі сили вихованців спрямовуються саме на розвиток їх розумових, інтелектуальних та духовних здібностей,
Однією з ключових тем, які були підняті під час всецерковної наради 13 грудня 2009 року Святішим Патріархом Кирилом, було і питання щодо переосмислення відносин між вихователями та вихованцями духовних навчальних закладів: «Велике значення має сьогодні саме виховна робота. Неможливо мислити виховну роботу виключно в негативному, заборонно-обмежувальному ключі. Це теж важливий та необхідний елемент виховання, але не основний, і тим більше не самодостатній. Ми повинні розвивати сьогодні позитивний бік виховної роботи: прищеплювати любов до молитви, до аскетичної практики … Ми постійно говоримо в наших духовних школах про послухи. Але чи не стоїть за цим приховане бажання дістати цілком слухняних та заляканих людей, нездатних заперечити начальству ні в якій ситуації?.. Ми повинні виховувати не рабів і не бунтарів, але вільних та одночасно відповідальних людей» [1]. Проблема такого роду в Ужгородській академії була вирішена ще з самого початку її існування. Зокрема, ми виходимо з того, що інспекторська служба – це не каральний орган академії, який тільки тим і займається, що відслідковує особисте життя студентів. Головне завдання інспекторської служби УУБА це допомога студенту в вирішенні поточних питань, а також контроль за якісними виконанням студентами розпорядку дня та навчального процесу. В академії повністю відсутній деструктивний тотальний контроль за особистим життям студентів. При цьому це не призводить до втрати студентами почуття необхідності дотримуватись внутрішнього розпорядку та дисципліни. Таким чином, серед студентів закладаються моральні основи істинного поняття про свободу, яка, за визначенням Патріарха, «не означає розпутності – свобода має бути, насамперед, свободою внутрішньою, свободою у Христі» [1]. Питаннями відчуття внутрішньої свободи та обов’язку серед студентів опікується духівник академії, доцент протоієрей Іоанн Моланич, який є одним з найстарших та найповажніших священиків на Закарпатті.
Таким чином, менше, ніж за десять років свого існування, Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія успішно впровадила процес переходу на Болонський процес. Це дає можливість її студентами здобувати не тільки вищу духовну, але й вищу світську освіту, що дозволяє випускникам академії вільно відчувати себе в державі та мати змогу проповідувати слово Боже в дитячих садках, школах та вищих навчальних закладах. Такі здобутки УУБА були високо оцінені Учбовим комітетом при Священному Синоді Української Православної Церкви. Зокрема, в подячному листі на ім’я ректора від 10 листопада 2009 р (№ 507), архієпископ Бориспільський, вікарій Київської Митрополії, голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ, ректор Київської Духовної Академії, кандидат богослов’я, професор Високопреосвященнійший Антоній (Паканич) наголосив: «Ваше Високопреподобіє! Ознайомившись зі звітом про діяльність Ужгородської Української Богословської Академії ім. свв. Кирила і Мефодія за 2008/2009 навчальний рік, хочу подякувати Вам та всьому викладацькому колективу за проведену клопітку роботу. Прагнення очолюваного Вами навчального закладу поєднати в собі церковні та світські навчальні стандарти є позитивним досвідом, котрий має бути врахованим при проведенні реформи духовної освіти. Нехай Божа допомога укріплює Вас у подальших трудах на духовній освітянській ниві». Ця висока оцінка єпископа Церкви є відображенням щоденної праці ректора та професорсько-викладацького складу академії.
На завершення хочу навести слова заступника завідувача кафедри історії Церкви, практичного богослов’я та церковного музичного мистецтва академії та університету Товтин Н. І.: «Християнство принесло на наші землі Мудрість, Віру, Надію, Любов – християнські цінності, які знайшли відгук у серці народу. Завдяки християнству серед людей укорінилося почуття родини, роду, родинності, що вилилися згодом в українську філософію серця, яка є визначальною рисою українського менталітету, а також ідею моральної відповідальності людини перед Богом та всіма людьми. Християнська етика в єдності з літургійним євхаристичним життям замість теорії дає практичну можливість екзистенційного оновлення людини, спасіння життя від занепаду й смерті» [6, 13]. Для УУБА це означає створення усіх можливих умов для подальшого впровадження сучасної богословської освіти завдяки якісному поєднанню досвіду минулого (стара система духовної освіти) з перспективою майбутнього (Болонський процес). А для Української Православної Церкви все це стало воістину рівноапостольним трудом Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви, ректора професора, протоієрея Віктора Бедь та професорсько-викладацького складу Ужгородської української богословської академії імені святих Кирилоа і Мефодія.

P.S.: Усе, що стосується переходу церковної освіти на Болонську систему, Патріарх Кирило підтвердив і під час Архієрейської наради 2 лютого 2010 р. у м. Москві, зазначивши: «Конструктивне партнерство зі вказаними освітніми системами можливе при узгодженні принципів організації духовної освіти з так званою Болонською системою, на яку перейшли європейські … вузи. Наслідком цього стане, зрештою, вирішення проблеми визнання державою нашої богословської освіти, а також створення умов для підвищення цього рівня» [7].
Література
Доклад Святейшего Патриарха Кирилла на совещании ректоров духовных учебных заведений Русской Православной Церкви// http://www.patriarchia.ru/db/text/934945.html.
Мінєнкова Н. Болонський процес – нова філософія Вищої Освіти в Європі: яким бути українському контексту реформ?//Освіта регіону №2, 2009. С. 188 – 192.
Бедь В., прот. Проблеми розвитку богословської освіти в духовних навчальних закладах Української Православної Церкви в умовах запровадження Болонського процесу в освітньому просторі України (доповідь на пленарному засіданні перших Покровських міжнародних просвітницьких читаннях 16 жовтня 2007 року, м. Київ). – 11 с.
Артьомова М. «Концептуальні засади створення моделі Духовно-навчально-наукового комплексу «Ужгородська Українська Богословська Академія імені святих Кирилоа і Мефодія – Карпатський університет імені Августина Волошина» в умовах виникнення глобальної цивілізаційної суперсистеми, збереження макрохристиянського світу, розвитку православної цивілізації (філософсько-історичний, соціально-культорологічний, управлінський аспекти)». Автореферат на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі освіти. – Ужгород, 2007. – 38 с.
Арсеній Бочкарь, ієром. Можливі засоби світської акредитації духовних навчальних закладів Української Православної Церкви (доповідь на науково-практичній конференції «Духовна та світська освіта: історія взаємин – сучасність – перспективи» 22 жовтня 2009 року). – 7 с.
Товтин Н. Феномен християнства та візантійських джерел в українській православній музиці (доповідь на 2 міжнародних Покровських просвітницьких читаннях 21 жовтня 2009 року). – 17 с.
Доклад Святейшего Патриарха Кирилла на Архиерейском cовещании 2 февраля 2010 года//http://www.patriarchia.ru/db/text/1061651.html.

01.02.2010. МОСКВА. Состоялось торжественное закрытие XVIII Международных Рождественских образовательных чтений

29.01.2010. БЕЛГРАД. Новый Сербский патриарх указал на лицемерие мирового сообщества по отношению к косовским сербам