Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

Конференция «Пересопницкое Евангелие -святыня украинского народа»

В столичном Доме учителя состоялась научно-практическая конференция «Пересопницкое Евангелие ― святыня украинского народа», посвященная факсимильному изданию памятника, осуществленному УПЦ и НАНУ.
Форум открыл Блаженнейший Митрополит Владимир, он благословил присутствующих и поблагодарил всех, «кто трудился над этим выдающимся делом ради славы Украины и нашего народа». Затем слово взял президент Национальной академии наук Украины Борис Патон, который отметил, что факсимильное издание сделает Евангелие доступным для широкого круга читателей. Национальная библиотека имени В.И. Вернадского сохраняет в своих фондах уникальные для истории украинского Православия рукописи и другие материалы, в том числе касающиеся деятельности известной Киево-Могилянской академии. Это открывает широкие перспективы для общих издательских проектов Украинской Православной Церкви и НАН Украины.
Затем состоялось торжественное вручение президенту НАНУ экземпляра Пересопницкого Евангелия. Дополнительным подарком Предстоятеля Украинской Православной Церкви отечественной науке стали 100 тыс. грн., переведенные на счет Национальной библиотеки имени В.И. Вернадского для разработки и практического воплощения технологий по сохранению древних рукописей и старопечатных книг. В ответ Борис Патон подарил Блаженнейшему Митрополиту Владимиру экземпляр только что изданного Национального атласа Украины, который содержит свыше ста карт.
Сертификаты на получение дарственных экземпляров Пересопницкого Евангелия были переданы Институту украинского языка НАНУ, Институту украинской литературы имени Тараса Шевченко НАНУ, Национальному историко-географическому заповеднику «Переяслав», Музею гетманства, Национальному музею литературы, Национальному Киево-Печерскому историко-культурному заповеднику, Музею украинского книгопечатания, а также Всеукраинской ассоциации музеев. Почетные сертификаты получили благодетели, меценаты и научные сотрудники, которые принимали участие в работе над факсимильным изданием Пересопницкого Евангелия.
На конференции выступили академик Николай Жулинский и глава Синодального отдела УПЦ «Церковь и культура» игуменья Серафима (Шевчик), которая подчеркнула особую духовную роль книгоиздательского дела: «Книга дает человеку воодушевление, силу, дух. В наше время, когда перед Украиной разворачиваются разные духовные векторы, одни из которых ведут на Восток, другие ― на Запад, остальные ― еще куда-то, мы не должны терять из поля зрения главнейший вектор ― Евангелие. Факсимильное издание Пересопницкого Евангелия призвано оказывать содействие этому. Слава Богу, современные государственные мужи понимают христианское призвание нашей страны. Недавно состоялась презентация Пересопницкого Евангелия в Великобритании, и теперь один его экземпляр постоянно будет находиться рядом с известной археологической ценностью ― Синайской Библией V ст., которую в свое время отыскал епископ Чигиринский Порфирий (Успенский)».
Игуменья Серафима (Шевчик) предложила собравшимся в Доме учителя посетить выставку «Сокровища духовности», на которой представлены раритетные и антикварные книжные издания из личной коллекции Блаженнейшего Митрополита Владимира.
Основательным было выступление доктора исторических наук, директора Института археологии НАНУ академика Петра Толочко «Исторический контекст появления Пересопницкого Евангелия». С докладами выступили ректор Киевской духовной академии епископ Бориспольский Антоний, доцент Киевской духовной академии протоиерей Василий Заев, историки, языковеды и литературоведы.
Иван Верстюк

Історичний контекст Пересопницького Євангелія

Академик Петро Толочко

На перший погляд, для феномену Пересопницького Євангелія важко знайти широкий історичний контекст. На світ воно з’явилося у невеличкому провінційному містечку Волині – Пересопниці. Його авторами були скромні ченці, які не належали до кола відомих духовних просвітителів чи богословів. Напевно, їхні імена так би і лишилися невідомі для нащадків, коли б вони не залишили в рукопису свої автографи. Інших подібних праць вони не створили, і складається враження, що перед нами унікальне і цілком спонтанне явище, і ми маємо завдячувати винятково творчій ініціативі Григорія Пересопницького і Михайла Саноцького.
При уважному ознайомленні з самим Євангелієм і обставинами створення можна дійти висновку, що його поява була обумовлена не лише внутрішнім, але й європейським історичним розвитком. Навряд чи доводиться сумніватися, що автори перекладу, як і їхні покровителі-благодійники, перебували під сильним впливом європейського реформаційного руху, започаткованого Мартіном Лютером. Звичайно, суть реформації зводиться до релігійних перетворень у дусі протестантизму, зорієнтованому не на Священне Передання, а на Священне Писання. Насправді ж зміст цього руху був значно ширший. Він полягав також у реформуванні освіти, мови, музики, в усуненні мовного бар’єру між Священним Писанням і простими людьми. 3 цією метою Мартін Лютер у 1534 р. переклав Біблію на німецьку мову, чим, по суті, започаткував загальнонімецьку літературну мову.
На слов’янських землях подібним реформатором був Франціск Скорина – відомий білоруський першодрукар і просвітитель. Впродовж 1517-1525 рр. він видав на тодішній руській мові Псалтир, Біблію, Апостол. Книги були ілюстровані мініатюрами, заставками, ініціалами, орнаментами. У кожній із них він вміщав свої передмови, післямови, примітки, глоси. За словами Ф. Скорини, основна мета цих видань – «людям посполитьімь руського язика кь пожитку» – зробити їх доступними для широкого загалу, або для освіти «своєї братії Русі». Книги Ф. Скорини мали вплив на раннє українське друкарство – Івана Федорова і його учнів, а також і на мову староукраїнських рукописів, у тому числі і Пересопницького Євангелія.
Ми не знаємо, яку освіту отримали Григорій Пересопницький і Михайло Саноцький, але, судячи із якості перекладу і приписок, вона булла достатньо високою, як на той час. За віком вони, принаймні Григорій, котрий молив Бога, щоб Той сподобив його побачити закінчення своєї праці, були молодшими сучасниками і Мартіна Лютера, і Франціска Скорини. Отже, цілком ймовірно, добре знали їхні ідеї. Що стосується Скорини, то напевне знали і його переклади. Пояснювальні слова Пересопницького Євангелія є не чим іншим, як парафразом цитованого вище вислову Скорини. Григорій Пересопницький і Михайло Саноцький зробили свій переклад «для лепшего вьіразумления люду христианского посполитого». Безперечно, крім зовнішніх впливів, автори мали і внутрішні спонукальні мотиви для виконання такої роботи. Ці мотиви – в обставинах існування Руської православної церкви в умовах польсько-католицького засилля на Україні. Це були часи правління польського короля Сигізмунда II Августа – останнього представника Ягелонської династії. Він відзначався особливим старанням на ниві полонізації українців і особливо української шляхти. При вступі на престол дав клятву полякам, що жодному малоросіянину некатолику не буде давати місця ні в уряді, ні в сенаті. У таких умовах багато хто із руської шляхти змушений був переходити в римо-католицьку віру. Серед перезваних опиняться князі Острозькі, Вишневецькі, Корецькі, Заславські та ін. Цей процес набере особливої масовості після Люблінської унії 1569 р., а до цього принаймні частина української шляхти ще намагалася пам’ятати своє руське походження, свою православну віру і, в міру можливості, захищати прабатьківські духовні і культурні цінності.
За свідченням авторів перекладу Пересопницького Євангелія, вони, як і Ф. Скорина, виконали цю роботу винятково в інтересах «люду посполитого руського». Зробили переклад із «мови болгарської на мову руську» для «лепшего вьіразумления». Як вважав П.І. Житецький, тим самим перекладачі дали можливість руським людям захищати православну віру не лише силою зброї, але й силою слова.
Підтримали їх у цьому патріотичному пориві представники української шляхти, зокрема княгині Заславська і Гольшанська, а також князь Іван Федорович Черторийський. Названі князівські роди знаходилися у близьких родинних зв’язках між собою. Як свідчить Литовська метрика, Пересопниця була віддана князю Черторийському «на мешкання і виховання матце своей до живота ее, которая мала в черницьі поити». Згідно з М. Максимовичем, перший із роду князів Черторийських – Федір Михайлович, отримавши у володіння Пересопницю, побудував у ній православний монастир. У часи, коли там трудилися Григорій і Михайло, його утримували сини Федора («а теперь сьінове его оньїй монастьірь держат»). Відомо також, що ще один Черторийський – Олександр Федорович і його дружина Марія були донаторами Знаменського монастиря, який знаходився поблизу Володимира. У ньому, як свідчить писемне джерело, був зроблений список Номоканона «з росказаніемь и повеленіемь» названих вельможних доброчинців.
Говорячи про стадіально близькі чи аналогічні до Пересопницького Євангелія явища, слід мати на увазі, що на східнослов’янському православному ґрунті вони мали місце і в попередні часи. Про це ми дізнаємося, зокрема, із приписки Сидка Молчанова у переписаному ним у 1431 р. Требнику кінця XIV ст. У ній говориться, що «Сій служебникь переписа от греческихь книгь на рускій язьік рукою своєю Кіпріань сміреньїй митрополит Кієвский и всєя Руси». Із подібних приписок самого Кіпріана довідуємося, що він перекладав із грецької на мову руську богослужбові книги в Студійському Константинопольському монастирі у 1387 р., коли чекав на патріарше благословення перед поїздкою до Києва і Москви. Таких книг було щонайменше чотири: Требник (в 3-х екземплярах), Ліствица Св. Іоанна, Псалтир, Твори св. Діонісія Ареопагіта.
У 1552 р. учень Максима Грека, чернець Ніл Курлятєв, у передмові до перекладу свого Псалтирі із грецької на слов’янську мову, висловив невдоволення перекладом Кіпріана. Оскільки він, як стверджував Курлятєв, не знав добре «нашої слов’янської мови, то вносив до неї сербські і болгарські слова і змінював їх не по нашому правопису». Пізніші знавці Священного Писання не знаходили у перекладах Кіпріана суттєвих відступів від канонічних норм, але сам зміст богословських дискусій щодо цього свідчить, що перекладацька традиція в усі часи живилася ідеєю її доступності для широкого загалу. Звичайно, при максимальному збереженні канонічності перекладу.
Коли Павло Житецький готував дослідження про Пересопницьке Євангеліє до друку, несподівано з’ясувалося, що в Житомирі знаходилася його пізніша копія, виготовлена у 1571 р. Про це Житецькому повідомив отець Миколай Трипольський. У додатках до матеріалів третього Археологічного з’їзду вміщений уривок із Євангелія від Луки, котрий дав підстави Житецькому стверджувати, що копія повніше і природніше відбивала фонетичний бік народної мови. На жаль, із короткої замітки П. Житецького не можна зробити висновок про те, чи був «Житомирський» рукопис повною копією Пересопницького Євангелія, чи тільки копією перекладу. У подальшому ця тема, наскільки мені відомо, не здобула дослідницького продовження.