Звернення з нагоди 15-річчя історичного Харківського Архієрейського Собору

01.03.2007 archive, Вестник №66, Официальная хроника

ОФИЦИАЛЬНАЯ ХРОНИКА

24.01.2007. КИЇВ. Відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви
Під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви. У процесі роботи розглядалися важливі питання, які стоять перед Українською Православною Церквою і стосуються як внутрішнього устрою УПЦ, так і її взаємодії з суспільством і владою. Зокрема, було прийняте Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви з нагоди 15-річчя історичного Харківського Архієрейського Собору.
Священний Синод також заслухав інформацію Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, про заснування орденів Української Православної Церкви Святої праведної Анни, Святої великомучениці Єкатерини та ювілейної медалі „15-річчя Харківського Собору”. Було прийняте рішення затвердити представлені ескізи орденів та ювілейної медалі.
Важливою подією у церковному житті стало благословення Синодом проведення реформи духовної освіти в Київській духовній академії та семінарії. Ректором Таврійської духовної семінарії призначено митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря.
Синод також затвердив персональний склад Комісії по канонізації святих при Священному Синоді УПЦ, яку очолює архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем.
Не залишилися поза увагою Синоду і кадрові питання. Зокрема, єпископат Української Православної Церкви збільшився на трьох нових єпископів.
Єпископом Макіївським, вікарієм Донецької єпархії, затверджено клірика Донецької єпархії архімандрита Варнаву (Філатова).
Єпископом Дрогобицьким, вікарієм Львівської єпархії, став ігумен Гліб (Диня), насельник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.
Єпископом Горлівським і Слав’янським затверджено клірика Донецької єпархії архімандрита Митрофана (Нікітіна), при цьому митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, тимчасово керуючого Горлівською єпархією, було звільнено від управління Горлівською єпархією. У зв’язку з цим Синод вирішив адміністративно підпорядкувати Свято-Успенську Святогірську Лавру Донецькій єпархії, а єпископа Святогірського Арсенія, вікарія Горлівської єпархії, призначив вікарієм Донецької єпархії.
Поповнилась Церква і новими монастирями. Священний Синод благословив
відкриття Свято-Єлисаветинського чоловічого монастиря в Кіровограді, його намісником затверджено архімандрита Мануїла (Заднепряного).
Відкрито Свято-Николо-Тихвінський жіночий монастир у Києві, настоятелькою затверджено монахиню Татіану (Алтарцеву) з возведенням в сан ігумені.
Також Синод благословив відкриття Свято-Покровського Балтсько-Феодосіївського чоловічого монастиря в м. Балта Одеської області, намісником затверджено архімандрита Віктора (Бикова).
Відкрито жіночий монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері в с. Чоповичі Малинського району Житомирської області, настоятелькою затверджено монахиню Єкатерину (Смичок).
На засіданні Синоду були розглянуті інші питання внутрішнього життя Церкви.

Звернення з нагоди 15-річчя історичного Харківського Архієрейського Собору
Улюблені у Христі Преосвященні архіпастирі, пастирі, чесне чернецтво, брати і сестри!
Дякуючи Богові за Його великі милості, які Він являв і являє нашій Святій Церкві протягом її історичного буття на українській землі, ми з почуттям особливого духовного піднесення відзначаємо в цьому році 15-ту річницю Харківського Архієрейського Собору 1992 року. Ця визначна історична подія в новітній історії нашої Церкви стала поворотним етапом її буття в нових соціально-політичних умовах.
Аналізуючи події, які стали причиною його скликання, та події, які відбулися в післясоборний період на протязі 15 років, ми ще раз переконуємось в силі пророчих слів Христа Спасителя: „… побудую Я Церкву Мою, і ворота пекла не подолають її” (Мф. 16, 18). Звільнившись від пут тоталітарно-атеїстичного режиму, Церква нарешті отримала можливість вільно виконувати свою спасительну місію на українській землі. Але зміна соціально-політичного устрою в Україні принесла з собою нові випробування для Церкви. Зростання опозиційних та національно-шовіністичних настроїв в суспільстві стали причиною відродження уніатства і появи „автокефального руху”. Помісний Собор Руської Православної Церкви 1990 року з огляду на ситуацію, що склалася в церковному житті України, прийняв рішення про перетворення українського Екзархату в Українську Православну Церкву та надання їй прав широкої самостійності при збережені канонічної єдності з Московським Патріархатом та Вселенським Православ’ям. Це давало можливість Церкві вільно розвиватися та уникнути розколу.
Однак неадекватна оцінка ситуації тодішнім митрополитом Київським і всієї України, його амбіції, тиск з боку державної влади та певних політичних сил стали причиною розколу українського Православ’я. Знехтувавши церковними правилами і законами, порушивши архієрейську клятву перед Хрестом і Євангелієм, він проявив непокору соборному голосу Церкви, чим поклав початок розділенню єдиновірного і єдиноправного українського народу. Цей крок був продиктований не актуальністю бажання автокефалії віруючим народом, а намаганням діяти в руслі офіційної державної політики.
У такій складній ситуації в м. Житомирі відбулась нарада представників духовенства, монастирів, православних братств і мирян з метою вирішення вищезгаданих проблем.
Харківський Собор у 1992 року зберіг вірність єпископату та віруючих УПЦ спасительній православній вірі, Володимировому хрещенню Русі у святій Київській купелі. Собор зберіг єдність народу Божого зі Вселенським Православ’ям навколо єдиної Чаші Христової, відстояв та зберіг принцип соборності Українського Православ’я.
У важких обставинах, в яких опинилась Українська Православна Церква, її Предстоятелем, Митрополитом Київським і всієї України, Собор одностайно обрав сина української землі митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира (Сабодана). З обранням його привітали Предстоятелі всіх Помісних Православних Церков світу. Рішення Собору з радістю були сприйняті православним народом, який побачив в них початок ери релігійної свободи в Україні.
У той же час Президія Верховної Ради України своїм рішенням від 16.06.1992 року прийняла антиконституційну заяву про „незаконність” Харківського Архієрейського Собору УПЦ. У зв’язку з втручанням державної інституції у внутрішні справи Церкви вказане рішення стало грубим порушенням Закону України „Про свободу совісті і релігійні організації”. Воно послужило спокусою для деякої частини віруючих. Негативні наслідки цієї заяви тяжіють над державно-церковними відносинами і до цього часу.
Незважаючи на минулі негаразди, Українська Православна Церква успішно розвивається у своєму служінні Богу та українському народові, вона є домінуючою конфесією в Україні, до якої належить більшість наших співвітчизників.
Оцінюючи роль Харківського Собору, ми сьогодні дякуємо Богові за можливість вільно вирішувати проблеми церковного життя. Разом з апостолом Павлом ми наголошуємо: „Благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб усі ви говорили одне, і не було між вами розділення, а щоб ви з’єднані були в одному розумінні та в одній душі” (1 Кор. 1, 10).
В усьому світі православні християни різними мовами, але єдиними устами вимовляють Символ віри, сповідують віру в „Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву”, а також навчають, що Церквою Христовою є зібрання народу Божого у Христі, об’єднаних вірою, таїнствами та церковною ієрархією.
Улюблені у Христі браття і сестри! Ми діти одного Бога і одного народу України. Свята Церква чекає на повернення своїх чад до єдності у Христі. „Бо ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні Начала, ні Сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, що в Христі Іісусі, Господі нашому” (Рим. 8, 38-39)”.

Открытие памятника священномученику Василию

01.03.2007. КИЕВ. Мэр столицы Киева намерен возрождать в столице православные храмы