Архієпископ Сарненський и Поліський Анатолій: “Налагодження співпраці влади і Церкви – першочергове завдання для Поліського регіону”

01.02.2007 archive, Вестник №65, Интервью

Архієпископ Сарненський и Поліський Анатолій: “Налагодження співпраці влади і Церкви – першочергове завдання для Поліського регіону”

– Владико, цього року виповнюється 25 років Вашого священицького служіння. Розкажіть про свій життєвий і пастирський шлях.
– У тому, що я став священиком, велику роль відіграв протоієрей Миколай Фадєєв, який був священиком Свято-Володимирського собору у Києві. Він сприяв моєму вступу до Ленінградської духовної семінарії. Я також дуже вдячний протоієрею Іоанну Черкашину, священику Іоанну Чернієнку, які були кліриками цього собору. Біля них пройшло моє становлення, тут я прийняв рішення здобувати духовну освіту, а до цього, до речі, я хотів подавати документи до медичного університету. Коли я поступив в семінарію відразу на другий курс, мене взяв до себе в іподиякони митрополит Ленінградський і Новгородський Антоній (Мельников), потім я став його келейником. У нього я протягом семи років ніс свій послух і навчався. Митрополит Антоній зіграв велику роль у моєму житті тоді, коли наставляв мене, коли попереджав про гоніння богоборчої влади. Він сприяв моєму становленню: звершував мою дияконську хіротонію в академічному храмі на честь Іоанна Богослова, рукополагав у Свято-Александро-Невській Лаврі в сан священика. Владика Антоній пропонував мені залишитися в Ленінградській єпархії, але я вважав, що мушу повернутися в Україну. Я був упевнений, що українська земля – найбільш благодатна і на ній я повинен нести свій послух. По поверненні на Батьківщину я був призначений у Свято-Маріє-Магдалинівський храм у Білій Церкві. Там я був настоятелем і благочинним Білоцерківського округу. Потім – настоятелем Свято-Михайлівського храму у місті Обухів і очолював благочиння Обухівського, Миронівського, Кагарлицького, Богуславського районів.
Після цього за благословенням Блаженнішого Митрополита Володимира я прийняв чернечий постриг з іменем Анатолій у Києво-Печерській Лаврі. Постриг наді мною звершував намісник Лаври, нині архієпископ Миколаївський і Вознесенський Питирим. Згодом я виконував обов’язки секретаря Київської Митрополії. Це були тяжкі часи – 1991-92 роки. Тоді Блаженніший Митрополит Володимир тільки-но приїхав у Київську Митрополію, і ми фактично відновлювали її. Тут пройшло моє становлення, і за пропозицією Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, та за рішенням Священного Синоду я був призначений на Рівненсько-Острозьку кафедру керуючим єпархією. То також були нелегкі часи. Президентом на той час був Леонід Кравчук, який всіляко насаджував “Київський патріархат”. Місцева влада, на догоду президенту, хотіла скрізь відкрити розкольницькі приходи. Було дуже важко, але за мого управління єпархією було припинено захоплення храмів, до того ж було організовано п’ять нових монастирів, відкрито духовне училище. Я особисто їздив по парафіях, виступав перед людьми, врозумляв їх не піддаватись омані розколу.
Згодом за рішенням Священного Синоду УПЦ я був переведений у Глухівську єпархію. Тут я виступив з ініціативою перенести єпархіальне управління з Глухова в місто Конотоп, адже воно має 110 тисяч населення, а Глухів – лише 30 тисяч. За час мого керування Конотопською єпархією жодна парафія не відійшла до розкольників.
Коли за рішенням Синоду було поставлене питання про розділення Рівненської єпархії і утворення нової, Сарненської, я був переведений у Поліський край. Це був 1999 рік. Там не було єпархіального управління, кафедральний собор був у стані розбудови. На сьогоднішній день ми можемо дякувати Богу за те, що кафедральний собор розписаний, що функціонує більше ста зареєстрованих громад, багато з них мають свої храми. Я горджусь тим, що у нас за сім років жодна громада не перейшла в розкол, хоча за цим і тяжкий труд.

– Владико, у кінці минулого року відбулася зустріч Президента Віктора Ющенка з єпископатом Української Православної Церкви. Які питання єпархіального життя підняли Ви перед главою держави?
– На зустрічі з Президентом піднімалися різні питання життя Української Православної Церкви. Керуючі єпархіями, насамперед, говорили про взаємовідносини Церкви і місцевої влади, адже в деяких регіонах голови державних адміністрацій налаштовані не зовсім толерантно до канонічної Церкви, перешкоджають її пастирській діяльності. Я, як керуючий Сарненською єпархією, говорив Президенту, зокрема, про те, що голова Сарненської райдержадміністрації Василь Багній веде наступ на Православну Церкву, загострює ситуацію в регіоні, підтримуючи необґрунтовані судові позови до православних громад. Я сказав Президенту, що налагодження співпраці влади і Церкви – першочергове завдання для Поліського регіону. Адже коли губернатором Рівненської області був Василь Червоній, гонитель Православ’я, ми не могли вирішити жодного церковного питання, як на рівні обласних, так і районних рад. Також існує проблема, що відділ у справах релігій при Рівненській обласній державній адміністрації очолює священик “Київського патріархату”, якого поставив Василь Червоній. Це загострює проблеми і перешкоджає реєстрації православних громад. Президент висловив стурбованість таким станом справ і пообіцяв виправити ситуацію. Зокрема, він запропонував архієпископу Рівненському і Острозькому Варфоломію і мені, керуючому Сарненською єпархією, зустрітися з Віктором Балогою, головою Секретаріату Президента, для того, щоб обговорити проблеми в регіоні в присутності губернатора Рівненщини Віктора Матчука.

– Про що йшла мова на зустрічі в Секретаріаті Президента?
– Нам дали надію, що священик “Київського патріархату” буде звільнений з посади керівника відділу у справах релігії при Рівненській обласній державній адміністрації. Крім того, нас запевнили, що будуть проведені зустрічі з главами держадміністрацій Поліського регіону, де буде йти мова про врегулювання відносин Церкви і місцевої влади.

– Ваше архіпастирське служіння почалося в 1993 році. Як, на Ваш погляд, за цей час змінилося становище Церкви? Не в Києві, а в глибинці, в регіонах..
– На жаль, і сьогодні Церкві в західних регіонах дуже важко. Ми стали заручниками обставин, які тут склалися. На цих територіях люди розділені. До того ж в західних областях активно діють уніати, “Київський патріархат”, протестанти. Якщо говорити про Сарненську єпархію, то тут в кожному селі є протестантський молитовний будинок. Але, незважаючи ні на що, наша єпархія живе і розвивається.

– Новини з Вашої єпархії ще минулого року нагадували фронтові баталії: свавілля розкольників, яке допускала місцева влада, захоплення храмів. Чи змінилося що-небудь після того, як був звільнений з посади губернатора затятий філаретівець Червоній?
– Сьогодні губернатором призначений Віктор Матчук. На жаль, він жодного разу не зустрічався з духовенством та не запрошував мене ні до своєї адміністрації, ні на святкування державних свят. Можна сказати, що обласна державна адміністрація ще не співпрацює з єпархіальним управлінням. Проте я сподіваюсь, що після зустрічі в Секретаріаті Президента ми зустрінемось з губернатором і, можливо, будемо не тільки співпрацювати, а й потоваришуємо.

– Згідно з соціологічним опитуванням, у своїй більшості громадяни України вважають себе православними. Чому ж у нас розповсюджені усілякі секти? Як Ви протидієте їм у Сарненській єпархії?
– Сьогодні ми відкрили при більше ніж ста храмах недільні школи, де священики проводять антисектантську роботу. На території Рівненської області – в місті Острозі – є філія Києво-Могилянської академії. Багато наших молодих священиків навчаються в цій академії на державному факультеті релігієзнавства, і вони всі вже мають право викладати предмет “Основи християнської етики” в школах. Хоча, за часів Червонія, нам було дуже тяжко проводити таку місію, чинилися всілякі перешкоди. Ми сподіваємось, що при новому губернаторі цього не буде. Хочу підкреслити, що поліські діти сприймають священика з повагою, адже все-таки у нас збереглася православна самобутність. Є і такий унікальний випадок у селі Карпилівка Рокитнівського району: православний священик Василій Іваничко викладає християнську етику в школі, хоча 90 відсотків населення цього села – протестанти. За нього проголосували і вчителі, і жителі села.

– Незважаючи на всі труднощі, в єпархії будується багато храмів. Розкажіть, що вже побудовано, які плани храмового будівництва?
– Більше ста храмів вже побудовано і більше двадцяти – у стадії будівництва. Вся біда в тому, що не вистачає коштів, адже у нас бідний регіон. Тут ліси та пісок. На території семи районів у нас немає жодного заводу чи фабрики. Села на межі вимирання. Дійсно, нам тяжко, але ми будуємо храми.

– Чи присутнє життя Церкви в світських ЗМІ Вашої єпархії?
– На Сарненщині, наприклад, щоб опублікувати у світських ЗМІ звернення владики, необхідно зробити оплату, як за рекламу. Така настанова місцевих органів влади. Я роблю те, що можу, – благословляю священиків давати в районні газети інформацію до кожного православного свята.

– Кажуть, що від майбутнього треба очікувати тільки хорошого. Владика, які Ваші плани щодо розвитку церковного життя в Сарненській єпархії?
– Ми будуємо єпархіальне управління, закінчуємо побудову двох кафедральних соборів. Маємо надію, що церковне життя в нашому регіоні буде налагоджуватись.

Бесіду вів Максим Брусніка

Блаженнейший Митрополит Владимир: « То, что посылается от Бога, всегда благоприятно»

Президент Украины Виктор Ющенко: «Государство должно дышать двумя легкими: и светским, и духовным»