Архієпископ Львівський і Галицький Августин. Духовно-пастирська опіка військовослужбовців: стан і перспективи

01.12.2006 archive, Вестник №63, События

Духовно-пастирська опіка військовослужбовців: стан і перспективи

Архієпископ Львівський і Галицький Августин, голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України

Синодальний відділ Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України виконує свою роботу вже протягом семи років. Завданням відділу є забезпечення взаємодії УПЦ з командуванням військових частин, підрозділів, з’єднань, закладів, установ, а також інших структур ЗС України та інших військових формувань, координація і практичне забезпечення пастирської і духовно-просвітницької діяльності Церкви серед військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів, а також осіб, що перебувають у місцях попереднього ув’язнення та відбування покарань. Відділ покликаний забезпечити плідну взаємодію з усіма силовими структурами України, реанімувати багатий досвід душпастирювання православного українського війська.
За час діяльності відділу були підписані угоди про співпрацю Української Православної Церкви з такими державними структурами:
– Державною прикордонною службою;
– Внутрішніми військами МВС України;
– Міністерством з надзвичайних ситуацій;
– Державною податковою службою;
– Державною митною службою;
– Державним департаментом з питань виконання покарань.
Крім того, спільно з іншими конфесіями була підписана “Заява про наміри” з Міністерством внутрішніх справ України.
Співпраця військового відділу з Міністерством оборони України є пріоритетним напрямком роботи, оскільки це міністерство найчисельніше серед силових структур України. Для організації і забезпечення духовно-пастирської роботи з військовиками у кожній єпархії призначені священики, що відповідають за взаємодію з силовими структурами.
Сьогодні приоритетними напрямками роботи, які запроваджує військовий відділ, є наступні:
– проведення релігієзнавчих курсів для курсантів і слухачів військових вузів та інших військовослужбовців;
– катехізаторська робота, бесіди священика з особовим складом підрозділів;
– створення і облаштування церков, молитовних кімнат у військових частинах і підрозділах силових структур, облаштування куточків молитов у народознавчих світлицях військових частин, комплектування їх необхідною літературою, іконами, церковним начинням. Нині військові храми діють переважно у військово-медичних та навчальних закладах – всього понад 20 храмів. У місті Києві нараховується 7 храмів при силових структурах, зокрема при госпіталях Міністерства оборони, МВС. На жаль, так і не розпочалося будівництво церкви при госпіталі СБУ, хоча і було освячене місце під забудову.
– залучення віруючих військовиків до участі у богослужіннях у храмах, котрі територіально знаходяться поруч з військовими частинами;
– проведення за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира щорічних зборів священиків, відповідальних за роботу з військовослужбовцями в єпархіях УПЦ (за участю представників силових структур);
– організація і проведення науково-практичних конференцій за загальною тематикою “Церква і армія: духовність у Збройних силах”, а також участь у міжнародних конференціях і семінарах такого профілю;
– організація і проведення паломництва для курсантів і військовослужбовців до шанованих святинь в Україні і за кордоном;
– видання православного журналу для воїнів “Віра і честь” (засновано у 2001 році), випуск якого тимчасово припинено через відсутність коштів, видання настільних і настінних календарів для військовослужбовців;
– видання і розповсюдження “Молитвослова православного воїна” (уже здійснено 5 видань загальною кількістю 40 000 примірників);
– налагодження співпраці з військовими засобами масової інформації, зокрема регулярні публікації духовно-просвітницького характеру у провідних ЗМІ силових структур;
– щорічне проведення молебнів, участь у присягах, урочистостях, наприклад, у напуттях військових лікарів ВМА на подальшу військово-медичну службу біля мощей прп. Агапіта Печерського, проводах миротворців за кордон для виконання своєї місії;
– регулярне відвідування священнослужителями миротворчих підрозділів у Косово, Сербія, та інших місцях;
– участь священиків у роботі військкоматів під час призовних кампаній на військову службу;
– відзнака та заохочення кращих православних воїнів церковними нагородами: орденами, грамотами Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України, а також грамотами голови Синодального військового відділу.
Зважаючи на те, що Синодальний військовий відділ має труднощі з фінансовим забезпеченням, його штат є мінімально можливим. Певна частина роботи проводиться парафіяльними священиками м. Києва та Київської області, як сказали б цивільні, на громадських засадах. Зокрема, за зв’язки з Державною прикордонною службою відповідальним є протоієрей Василій Заєв. ДПС налічує близько 1000 підрозділів охорони державного кордону. Стосунки з ДПС мають регулярний характер, конструктивні стосунки склалися з відділом виховної роботи центрального апарату. На місцях душпастирська робота налагоджена добре, особливо це стосується Мукачівської, Чернівецької, Львівської та Кримської єпархій.
У Внутрішніх військах МВС України чи не найкраще серед усіх силових структур налагоджена співпраця. Відповідальним за взаємодію з ВВ є протоієрей Сергій Полежаєв. Активно використовується досвід створення військово-польових церков. Так, польовий наметовий храм існує на навчальному полігоні ВВ, що базується під Петрівцями біля Києва. Регулярно розгортаються польові храми під час навчань регіональних командувань ВВ (ТРК) у південному регіоні України. У навчальних зборах ВВ беруть участь священики, що відповідають за взаємодію з ВВ у Луганській, Запорізькій та Кримській єпархіях. Представники Синодального військового відділу двічі у поточному році проводили тижневий курс лекцій для військовослужбовців частини 2260 на теми духовно-морального виховання, а також на тему: „Засудження самогубства як засобу вирішення життєвих проблем”. Керівництво МВС проявляє ініціативу в розвитку співпраці з Церквою. Прикладом цього є проведення катехізаторських курсів у центральному апараті міністерства. В усіх регіонах України сьогодні налагоджена активна співпраця священнослужителів УПЦ з особовим складом МВС.
Синодальний військовий відділ також взаємодіє з Міністерством з надзвичайних ситуацій, однак зараз наші стосунки носять фрагментарний характер. Однією з причин такого стану речей є часта зміна вищого керівництва. Відповідає за взаємодію з МНС протоієрей Сергій Полежаєв. Оскільки особливістю рятувальної служби є вільний вихід із частин дислокації, то співпраця на місцях відбувається у форматі участі службовців МНС у церковному житті місцевих парафій. Священнослужителі супроводжують роботу рятувальників проведенням молебнів, бесід. При навчальних закладах МНС діють, в основному, каплички і молитовні кімнати, наприклад, у Черкасах.
З Державною податковою службою співпраця відбувається на підставі підписаної угоди, відповідальним за зв’язки з податківцями призначено протоієрея Андрія Клюшева – настоятеля храму при Академії податкової служби, що у м. Ірпені. Співпраця з податковою міліцією ведеться за спеціальною програмою. Всього в підрозділах податкової міліції діє 5 храмів.
Взаємодію з Міністерством внутрішніх справ координує відповідальний за зв’язки священик Віталій Приходько, який є настоятелем храму святого Архістратига Михаїла при Національному університеті ВС. У минулому році за сприяння міністра Ю.В. Луценка було започатковано і проведено курси з християнської етики для правоохоронців при Міністерстві ВС України. Працівники відділу також беруть участь в урочистих проводах українських правоохоронців-миротворців до Косово. У поточному році було освячено церкву на честь святого Богоявлення при Навчально-науковому інституті підготовки кадрів оперативних служб міліції при Київському національному університеті внутрішніх справ (настоятель священик Віталій Приходько).
Співробітники Синодального військового відділу активно популяризують знання про християнську мораль і євангельські ідеали серед військовослужбовців строкової служби, а також контрактників, офіцерського корпусу вищої і середньої ланки. Голова відділу бере участь у щорічних міжнародних капеланських конференціях, де висловлює православне бачення щодо розбудови засад військової етики. Відділ щороку проводить збори військового духовенства УПЦ.
Співробітники відділу проводять курси лекцій і факультативні заняття у військових та правоохоронних вищих навчальних закладах, формуючи цим рівень православної культури і духовно-моральний потенціал майбутніх офіцерів. Акцент при цьому робиться на багатстві української християнської історії, на подвигах духу великих полководців — святих князів Київської Русі, славетних козацьких гетьманів і полковників, воєначальників Олександра Суворова, Михаїла Кутузова, Георгія Жукова, святого адмірала Феодора Ушакова.
Пропозиції для підвищення ефективності роботи у ЗС України:
– в учбовий план духовних семінарій і академії ввести постійно діючий курс викладання духовно-пастирської роботи з військовослужбовцями;
– організувати чергування у військовому відділі за графіком настоятелів військових храмів в м. Києві і передмісті;
– вирішити питання постійного фінансування журналу „Віра і честь”, зробити його загальноцерковним виданням;
– більше уваги в єпархіях приділяти душпастирській роботі з військовими, розділити посади єпархіальних відповідальних за роботу з військовослужбовцями і за роботу у закладах Державного департаменту з питань виконання покарань;
– виділяти ресурс для катехізаторської роботи, розповсюдження православної літератури, залучати військовослужбовців до паломницьких поїздок (сьогодні в Україні діє близько 15 вищих військових навчальних закладів Збройних сил України та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів).
Однак прикро, що до сьогоднішнього дня не укладено жодної угоди про співпрацю з Міністерством оборони на відміну від інших військових формувань. Усталені консервативні армійські традиції, потужний апарат колишніх політпрацівників, що залишився у лавах сучасної армії з радянських часів, і сама структура українського війська, яка є найбільш чисельною та розгалуженою, гальмують процес підписання відповідних угод про співпрацю на високому рівні. Замість чітко усталених форм договірних відносин Синодального військового відділу співпраця будується виключно на особистих добрих взаєминах поміж священнослужителями і керівництвом окремих частин на місцях, також завдяки контактам голови відділу з командуванням Збройних сил України. Складнощі виникають при взаємовідносинах з частиною колишніх політпрацівників, які не позбавилися атеїстичних парадигм мислення.
Зрозуміло, найактуальнішою темою на даний період є проведення духовно-пастирської роботи саме у Збройних силах, оскільки її військовослужбовці найчастіше піддають усіляким депресіям та негараздам у зв’язку зі скороченням штату у процесі реорганізації українського війська, адже найтрагічнішим у житті чоловіка може бути та обставина, коли руйнується, перекреслюється або стає непотрібною справа, яку він вибрав як покликання, якій він присвятив своє життя.
Окрім того, відомо, що військовослужбовці, а точніше офіцери і генерали збройних сил, у всьому світі традиційно сприймаються як «найшляхетніша частина» людей у погонах, оскільки вони є захисниками Батьківщини і свого народу.
Напевне, ніхто не стане заперечувати твердженню, що військові – це найздоровіша частина суспільства. Офіцери, як правило, це фізично і психічно здорові чоловіки, що мають добру освіту. Від них, врешті, залежить майбутнє нашої держави, оскільки їх духовно-моральний стан має великий вплив на здоров’я нації в цілому.
Наглядним прикладом впливу військових на суспільство є сприйняття суспільством військових переворотів, хоча б на протязі новітньої історії. Народ сприймав і сприймає такі речі там, де офіцери мають довіру і повагу. А у тих випадках, де офіцерство деградувало, – народ це не підтримував, йшов у партизани чи поголовно підтримував їх.
У будь-якому випадку, жодна віруюча людина (а врешті, навіть невіруюча, але розумна і нормальна, яка є патріотом України і стоїть на державницьких позиціях) не стане виступати проти проведення духовно-пастирської роботи у Збройних силах. Тому приємно бачити, що переважна більшість військових сприймають Православну Церкву як надію та силу, яка має сприяти духовному і моральному оздоровленню суспільства.
Після падіння комунізму з’ясувалося, що найвищий рівень довіри в багатьох країнах колишнього радянського блоку мають такі суттєво різні інститути, як Церква й армія. Цей рівень корелюється з темпами, глибиною й соціальною виправданістю посткомуністичних реформ. Але питання про моделі співробітництва цих інститутів як для всіх пострадянських країн загалом, так і для України зокрема залишається відкритим.
З огляду на тенденції сьогодення і традиції минулого нашого народу є надія, що український воїн повинен бути добрим християнином і добрим фахівцем, свідомим громадянином і патріотом своєї Батьківщини.
Нині офіцер Збройних сил України досконально знає складну бойову техніку і озброєння, фізику, радіоелектроніку, однак має примітивні чи перевернуті поняття про духовне життя. А без таких знань він, поза іншим, не може бути свідомим патріотом своєї Батьківщини, бо головне багатство, яке, у першу чергу, берегли і захищали наші славні предки, – це Православ’я. Ось чому в цій найбільш складній області людського знання, духовній сфері не обійтися без фахівців. І такими фахівцями, у першу чергу, є православні священнослужителі.
На військовій службі на молоду людину лягають особливі навантаження, пов’язані із загальним напруженням ратної праці, різкої зміни обстановки, хибними традиціями, яким в духовному відношенні, по суті, нічого не протистоїть. Тому зло може відчувати себе тут немов на волі. Що створює найсуттєвіші проблеми у військовій службі? На наш погляд, наявність недоліків, негативу, що мають духовний характер, які породжують, продукують злобу, ненависть, жорстокість. А такі речі ніякими засобами, окрім духовних, подолати неможливо.
Без православного духовного досвіду, без поняття про смирення і послух, що є дуже важливим у християнстві, людина не може природним способом сприйняти сувору дійсність казарми і військового строю, і в цьому – зрозуміла причина можливих зривів у армійському житті. І якщо духовно скерувати життя майбутніх воїнів у правильному напрямку, починаючи з обліку допризовників, якщо про це будуть думати як священики, так і працівники військових комісаріатів, а потім і командири, що самі отримали необхідні духовні знання, тоді армійська школа стане для воїна школою самовідданості і мужності, заснованих на любові до ближнього, школою перемоги над собою. А це – школа любові до Батьківщини.
Фактори, які обумовлюють необхідність посилення православного духовного виховання:
1) невпинне зростання кількості віруючих як серед особового складу строкової служби, так і серед офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців служби за контрактом;
2) консерватизм усталених форм і методів роботи з особовим складом;
3) відсутність систематизованого досвіду роботи управлінських ланок з віруючими військовослужбовцями;
4) активне проникнення за іноземної підтримки у суспільство та армійське середовище нетрадиційних для України віровизнань, створення відповідних громадських організацій з числа колишніх та діючих військовослужбовців, сучасні методи ведення роз’яснювальної роботи (інтернет, армійська інформаційна система, друковані видання, поліграфічна продукція). 29 вересня ц.р. бюро держдепартаменту США з питань демократії, прав людини і праці надіслало до американського конгресу документ „Україна: міжнародна доповідь про свободу віросповідання”. У цій доповіді говориться, що протягом 2005 року до України в’їхало 8349 іноземних служителів культу, причому 3500 із них планували здійснювати довгострокову місіонерську діяльність;
5) необхідність використання християнських цінностей у виховній роботі, зокрема, для:
– зміцнення віри у справедливість і святість справи захисту Батьківщини;
– виховання почуття любові до Батьківщини, поваги до вітчизняних цінностей культурного та духовного надбання;
– формування у військовослужбовців Божих чеснот (віри, надії, любові) і моральних чеснот (мудрості, поміркованості, мужності і справедливості), нетерпимості до всякого роду гріха як морального зла;
– плекання вірності присязі, Бойовому прапору частини;
– виховання послуху керівництву держави та військовому командуванню;
– формування стійких моральних якостей, необхідних у військовій службі;
– розвитку морально-психологічної стійкості в подоланні небезпек і труднощів військової діяльності;
– розуміння необхідності свідомого дотримання дисципліни як основи боговстановленого порядку;
– усвідомлення всіма військовими (як начальниками, так і підлеглими) відповідальності перед Богом за свої вчинки;
6) наявність позитивного досвіду ведення душпастирської роботи в умовах виконання бойових завдань (Ірак).
У Статті 21 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” йдеться, що богослужіння та релігійні обряди в госпіталях, місцях попереднього ув’язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії. Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів.
Окремо хочу зупинитися на питанні можливості та своєчасності введення у українському війську та інших військових формуваннях України інституту військового духовенства. Гадаю, що цей процес є таким же важливим, як і питання введення християнської етики у загальноосвітніх школах.
Департаментом гуманітарної політики Міністерства оборони України в кінці минулого — на початку нинішнього року було проведено соціологічне дослідження серед всіх категорій офіцерського складу Збройних сил України, де поряд з іншими питаннями визначалося ставлення цієї категорії військовослужбовців до Церкви загалом і до введення в Збройних силах інституту військових священиків.
Щодо інституту військових священиків думка офіцерського складу є наступною: найбільшу підтримку виказує вищий офіцерський склад – 67%, старший і молодший офіцерський склад – відповідно 60% та 57%. Але є і противники ІВС серед офіцерів ЗС України – 25%. Особливу групу складають ті офіцери, які ще не визначились з вибором – 15%.
Як Ви ставитесь до введення інституту військових священиків (капеланів) у ЗС України?

ОфіцериЗСУ Вищий офіцерський склад Старший офіцерський склад Молодший офіцерський склад
позитивно 35% 40% 34% 35%
скоріше позитивно, ніж негативно 24% 27% 26% 22%
скоріше негативно, ніж позитивно 9% 9% 10% 9%
негативно 16% 9% 15% 17%
важко відповісти 16% 15% 15% 17%
Всього: 100% 100% 100% 100%

Із таблиці видно, що введення інституту військових священиків підтримують, тобто сприймають позитивно, 59% офіцерів ЗС України.
У рейтингу конфесій перше місце займає УПЦ, їй віддають перевагу 71% офіцерів.
Відзначимо, що рейтинги конфесій збігаються як при опитуванні офіцерів за категоріями (вищий, старший, молодший), так і за їх спеціалізацією (командний, інженерно-технічний, гуманітарний), і практично мало відрізняються від рейтингу всього офіцерського корпусу в цілому.
Якої конфесії, на Вашу думку, повинен бути військовий священик (капелан) у військовий частині?

Якої конфесії має бути священик? ОфіцериЗСУ Вищий офіцер-ський склад Старший офіцер-ський склад Молод-ший офіцер-ський склад За складом:
Команд-ний Інж. техніч-ний Гумані-тарний
УПЦ 71% 62% 70% 73% 72% 72% 67%
УПЦ КП 18% 12% 22% 17% 19% 17% 21%
УГКЦ 5% 14% 4% 4% 4% 5% 5%
УАПЦ 3% 7% 1,3% 3% 2% 3% 5,5%
Інші 3% 5% 2,7% 3% 3% 3% 1,5%
ВСЬОГО 100% 100% 100% 100% 100% 100% 100%

21 квітня 2006 року Міністром оборони України була прийнята Директива №Д-25 „Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних сил України”. Цим документом командирам і начальникам визначено наступне:
– за бажанням віруючих військовослужбовців надавати їм у встановленому порядку можливість відвідувати храми, які знаходяться у місці дислокації військової частини, для участі у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів, якщо це не заважає несенню бойового чергування та виконанню службових обов’язків;
– у разі надходження прохання з боку віруючих військовослужбовців запрошувати священнослужителів (представників релігійних організацій) для проведення духовно-релігійних заходів на релігійні свята, які визнані законодавством України як святкові дні, а також за потреби – на інші релігійні свята;
– під час планування роботи та координації діяльності з релігійними організаціями налагодити зв’язок з їх центральними та місцевими структурами і місцевими органами виконавчої влади;
Даною директивою також визначено, що співпраця з представниками релігійних організацій щодо задоволення релігійних потреб військовослужбовців може проводитись у таких формах:
– організація у військових частинах (згідно з планом святкового чи вихідного дня) святкування релігійних свят, проведення богослужінь та інших релігійних обрядів, роз’яснення суті і змісту священних книг, релігійних свят для військовослужбовців та працівників Збройних сил України;
– благословення (поза строєм) військовослужбовців перед виконанням (або після) навчально-бойових та миротворчих завдань;
– отримання військовими бібліотеками релігійної літератури від релігійних організацій;
– публікація в установленому порядку у військових засобах масової інформації привітань і звернень релігійних діячів;
– організація екскурсій особового складу до місць, що мають духовну та культурно-історичну цінність;
– проведення бесід на морально-етичні та патріотичні теми;
– листування з батьками військовослужбовців;
– перегляд відеофільмів на релігійну та військову тематику;
– концерти духовної музики, а також інші заходи, що не суперечать чинному законодавству України.
У своєму виступі не можу уникнути питання про наше ставлення до можливого вступу України в НАТО. Ця тема носить виключно політичний характер. Позиція священнослужителів тут має бути нейтральною. Питання приєднання чи неприєднання до будь-якого військово-політичного блоку повинен вирішувати народ. При цьому більша частина населення України усвідомлює, що історія приписала нам добросусідські відносини з нашим східним сусідом – Росією, адже протягом віків ми (за виключенням Галичини і Закарпаття та інших деяких регіонів сучасної України) жили разом, і сьогодні нас поєднує одна віра, історія та міцні культурні зв’язки.
Мене дехто звинувачував у тому, що наші військові священики несли служіння в Іраку. Нагадую, що я засудив американську агресію проти Іраку у перший день війни, я також виступив проти присутності наших військовослужбовців у цій країні. Багато громадян, зокрема вірні нашої Церкви та інші лідери християнських організацій України, також висловлювались проти присутності наших військових у цій зоні конфлікту. Але Його Блаженство прийняв правильне рішення, щоб ми послали до наших воїнів військового священика, адже пастир повинен бути там, де є його вірні, щоб забезпечувати належну духовно-пастирську опіку тих, хто її потребує.
А приклади були наглядні. Траплялися випадки, що солдати не хотіли виїжджати на неосвяченому БТР. Перед кожним виходом на завдання всі без винятку ставили свічки та звершували молитву. Військовослужбовці, від командира до звичайного солдата, розуміли, зокрема, значення хресного знамення і значення хрестика, який на грудях свідомо носив кожен. Слід узяти до уваги і те, що 95% особового складу миротворчого батальйону в Іраку назвали себе православними. Це серйозні і важливі факти. Сьогодні можу заявити твердо і відповідально одне: благословлятиму роботу священнослужителів у будь-яких місцях, де знаходитимуться наші військові, православні віруючі, що потребуватимуть цього, за винятком, не дай Боже, можливої участі у злочинних акціях.
Таким чином, заходи, що планує Синодальний військовий відділ, спрямовуються на те, щоб загальними зусиллями зі Збройними силами сформувати необхідні умови для відновлення порушених стосунків між Церквою та армією, створити сприятливий ґрунт для повноцінної духовно-пастирської роботи в армії. Робляться певні кроки, щоб Православна Церква, що має значну духовну силу, належно впливала на духовне і моральне життя в армії. Діяльність Синодального військового відділу сприяє відродженню патріотизму і духовно-моральним засадам українських військовослужбовців і правоохоронців. Відділ привертає увагу до почесного ратного служіння, підвищує авторитет і імідж захисника Вітчизни, проводить роботу серед патріотично налаштованої молоді.
Наша позиція однозначна: військовий священик повинен бути і буде там, де він потрібен віруючому солдату і офіцеру.
Звертаючись до військових священиків, нагадаю, що наше служіння у військовому середовищі ми повинні звершувати особливо сумлінно і ревно, не даючи нікому приводу думати, що це є не дуже приємною нашою повинністю, а навпаки, самовідданим виконанням послуху переконувати оточуючих, що духовна опіка солдат і офіцерів для нас – важлива і шляхетна частина служіння. Взагалі, вигляд, поведінка і вчинки військового священика повинні бути не менш, а навіть більш відповідальними, зразковими, ніж звичайного парафіяльного священнослужителя.

04.12.2006. ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ. Архієпископ Симеон відвідав будинок-інтернат для дітей-інвалідів

Олександр Васильев. Аскетизм як результат паломницької діяльності в Києво-Печерській Лаврі