Юрій Бойко, народний депутат, голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі:

01.09.2005 archive, Вестник №48, Церковь и власть

Юрій Бойко, народний депутат, голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі: «Бог повинен бути у душі, а не у рекламі шампуню».

– Пане Юрію, поки що про комісію, яку ви очолюєте, відомо досить мало. З чим це пов’язано, адже простір для роботи у неї є, мораль, здається, вже не тільки захищати, а й рятувати треба?
– Справа в тому, що закон про захист суспільної моралі був прийнятий тільки в 2003 році, положення про експертну комісію Кабінет міністрів ухвалив у листопаді 2004 року, а зареєстрована вона була взагалі тільки у лютому 2005. До цього вона існувала фактично лише на папері, її очолював Дмитро Табачник, а якщо говорити про склад комісії – то це були чиновники різних рівнів, тоді як для захисту моралі потрібні насамперед відомі і авторитетні у суспільстві люди: діячі культури, лікарі, вчені.

– Які головні завдання покладені на комісію?
– Ми повинні займатися ліцензуванням аудіо, відео, друкованої продукції, видовищних заходів, що містять елементи або пропаганду культу насильства, жорстокості, порнографії. Окрім того, на комісію покладено завдання аналізувати процеси і тенденції, що відбуваються в сфері моралі та розробляти відповідні рекомендації для органів державної влади та місцевого самоврядування. Звісно, ми не дублюватимемо діяльність Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, не слід також думати і боятися, що це буде ще один репресивний орган, але вже у сфері моралі, така собі міні-інквізиція. Просто захист моралі дійсно на часі, це розуміє влада, це відчувають усі, кому небайдужа доля країни та майбутнє наших дітей.

– Що ж, почнемо підніматися по сходах, що ведуть вниз, тобто спробуємо побачити, де ж мораль вже під загрозою?
– Починати треба з повсякденних явищ, з того, до чого ми вже звикли і навіть не помічаємо загрози для людських душ. Звернімо погляд, наприклад, на рекламу. Впродовж трьох років я, як народний депутат, намагався ініціювати зміни до закону про рекламу, мої законопроекти знаходяться у Верховній Раді. Про те, що це нагальне питання, свідчить, наприклад, і недавнє звернення до влади Всеукраїнської Ради Церков. У ньому йдеться, зокрема, про необхідність заборони реклами алкоголю та тютюну. Це необхідно зробити, Росія, наприклад, вже вжила такі заходи. Коли зараз на телебаченні у денний час у нас транслюється так звана реклама торгових марок алкогольних напоїв, то я хочу сказати, що насправді йде нав’язування аморального способу життя. Зовсім молоді люди у цих роликах навіюють споживачам реклами думку, що інакше і жити не можна, а на Дніпро треба йти лише задля того, щоб випити там ящик пива з такою ж назвою. Реклама несе також інші прояви зневаги до загальнолюдських, релігійних цінностей. Наприклад, хіба це не блюзнірство, коли у нашій християнській країні під час Великого посту в містах на білбордах рекламуються бутерброди з м’ясом. Або візьміть рекламу білизни чи особистих засобів гігієни у метро, на громадському транспорті. Це порушення загальнолюдських етичних норм, ніколи в традиції народу про такі речі не кричали на перехрестях. А недавно трапилась мені газетна реклама послуг гувернанток, причому зображена ця сама гувернантка була майже оголеною. То кого ж пропонують рекламодавці своїм клієнтам – виховательку чи повію?
Я розумію, є інтереси виробників, інтереси бізнесу, та не треба забувати, що культура і релігія – це система певних табу, які не раз рятували світ. А коли в рекламі шампуню дівчинка, занепокоєна станом свого волосся, піднімає голову, каже “о Боже”, і тут голос із хмарки її заспокоює: не бійся, у тебе є такий гарний засіб для миття – це вже взагалі на рівні святотатства. Бог повинен бути у душі, а не у рекламі шампуню. Також недопустимо у світській рекламі перефразовувати чи цитувати уривки з Біблії, це призводить до їх прямого перекручення.
Мене також дуже турбують розважальні програми для молоді. Там тільки і мови, що про секс, а кохання їх авторами і героями сприймається як щось атавістичне. У багатьох музичних програмах шокують і тексти пісень, і назви колективів. Це просто глум над людськими почуттями. Наприклад, одяг, стиль і тематика творів такої відомої групи як “ВіаГра” підходить для клубних вечірок, а не для багатомільйонної телеаудиторії.
Не можу не сказати кілька слів про телесеріали. Звісно, не всі вони погані, в деяких закладена є мораль, але більшість – примітив, варіації на тему, хто кого вбив і хто від кого завагітнів. Таке враження, що всі в цих фільмах божевільні, що там взагалі немає нормальних людей.
Я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли: я не чиновник, який хоче все заборонити і перекреслити. Просто у суспільстві ніколи не можна переходити загальнолюдські моральні межі.

– Що ще непокоїть вас у телевізійному просторі?
– Можливо, комусь це може видатись дивним, але мене не влаштовує зміст новин. Так, вони повинні бути об’єктивними, чесними, але завжди потрібен баланс позитиву і негативу. На жаль, часто їхній зміст обмежується таким рядом: теракти, пожежа, аварії і на закінчення бійки у Верховній Раді або інші політичні баталії. Все, на цьому життя закінчується. Та не таке безпросвітне наше буття, не обмежується воно тільки насильством та агресією!

– Яка роль літератури у нашому суспільстві. Вона спроможна впливати на мораль?
– На жаль, у літературі зараз серйозна криза. Надто багато графоманії, справді талановитий поет чи прозаїк дуже часто не може видати свою книжку через відсутність необхідних коштів. Та й люди живуть у такому ритмі, з такими проблемами, що не мають змоги читати серйозну літературу. Читається те, що не вимагає душевних зусиль, переживань, співчуття. Цінується гострий сюжет, щось смажене. Пам’ятаєте, раніше навіть у громадському транспорті читали високу літературу, а зараз в основному переглядають пресу, яку називають жовтою. Я знову повертаюсь до думки, що суспільству, як ніколи, потрібен позитив. Колись люди виховувалися на святцях – житіях святих. Навіть насильство там завжди було поборене терпимістю віри. Ось і зараз потрібні ідеали – не нав’язані, а народжені життям, а також талантом того ж письменника.

– Які закони, на вашу думку, треба прийняти для оздоровлення суспільства?
– Знаєте, насправді у нас не криза суспільної моралі, а криза у середовищі тих людей, що перебувають при владі і думають лише про своє збагачення. Тому, нехай це звучить парадоксально, я почав би з ухвалення кодексу державного службовця. Якщо ми йдемо до церкви, то хочемо бачити священика глибоко духовною людиною, якщо йдемо до органу державної влади, то хочемо побачити державного службовця чесним, чуйним, наділеним розумінням наших проблем та бажанням і можливістю їх вирішити.

– Слово Церкви в усі часи мало велику вагу. Яка сьогодні її роль в утвердженні моральних цінностей і якої допомоги з боку держави потребує вона сама?
– Що стосується самої Церкви… Я був в Америці, не хочу вихваляти цю країну, але до церкви і до священика там є відповідне шанобливе ставлення з боку держави. Там розуміють, що церква – це та інституція, яка дає стабільність, сіє добро, дає гарантії морального і фізичного здоров’я нації. У нас же досить часто Церква є прохачем перед владою. Церкві все ще іноді з великими труднощами передають те, що їй належало. Адже вона мала не тільки храми, а й приміщення для освітньої та соціальної роботи. Навіть у Києво –Печерській Лаврі скільки ще споруд не повернуто безпосередньо Церкві! Окрім того, Церква повинна мати можливість широко висловити свою позицію через засоби масової інформації. Зараз потрібно не просто давати інформацію про те чи інше релігійне свято або транслювати богослужіння по телебаченню, а доносити слово віри до найширших мас.
Церква повинна мати початкові та середні школи з відповідною державною акредитацією, де окрім загальноосвітніх дисциплін дітей будуть виховувати за християнськими принципами. Необхідно також надати державне фінансування реабілітаційним медичним закладам при церквах, ця соціальна місія вкрай необхідна. До речі, мої законопроекти щодо шкіл та лікувальних закладів знаходяться зараз у Верховній Раді.

– У зв’язку з цим, як ви ставитесь до ідеї викладання “Етики віри” у загальноосвітніх школах?
– Я почав би таку роботу з підготовки спеціалістів для викладання цього предмету у вищій школі. Викладач повинен бути релігієзнавцем, філософом, богословом, а не вчителем трудового навчання, якого просто “довантажили” годинами. З відповідною достойною зарплатою. Не варто, щоб викладачем був священик, адже, ніде правди діти, у такому випадку можливі міжконфесійні проблеми. Та і часу у священника не завжди буде вистачати на роботу у школі.

– Тепер практичне питання. Якщо виникають проблеми з захистом суспільної моралі, де знайти очолювану вами комісію?
– На жаль, у комісії поки що немає свого приміщення. Вона зареєстрована на територія Софійського заповідника, юридична адреса – Володимирська, 24. Але там немає жодного вільного приміщення, та, власне, я і не хотів би, щоб ми порушували спокій святині. А то, знаєте, як жартома запитала мене директор заповідника: “То ви що, завезете до собору апаратуру та й будете порнофільми переглядати?” А якщо серйозно, то зараз Кабінет міністрів вирішує питання з нашим розміщенням.

– Пане Юрію, як ваша комісія планує співпрацювати з Українською Православною Церквою?
– У моєму виборчому окрузі більшість парафій належить до УПЦ. Я знаю, як зараз тяжко виживати сільським священикам, залишаючись при цьому взірцями служіння Богу та людям. Православні парафії були і залишаються осередками моралі та духовності. Я давно знайомий та глибоко поважаю Блаженнішого Владику Володимира, багатьох ієрархів УПЦ, тому переконаний, що у Православної Церкви і нашої комісії однакові погляди на кризові явища у сфері моралі, тому і вирішувати ці проблеми ми будемо разом.

Бесіду вів Сергій Кондратенко

Бывший руководитель Отдела внешних церковных сношений УПЦ-КП архимандрит Викентий : «По благословению и с ведома Филарета, я занимался размещением не 350, а 500 миллионов долларов, и не в США, а в Европе»

01.09.2005. КІРОВОГРАД. У День Знань священики благословили учнів і студентів