Архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій. Острозька твердиня

01.11.2004 archive, Вестник №38, Юбилеи

Острозька твердиня

Варфоломій,
архієпископ Рівненський і Острозький

Свято-Богоявленський кафедральний собор м. Острога сповнений духовної благодаті. Він відродився із забуття і прикликає віруючих під своє склепіння для молитви й духовного преображення.

Історія собору
Серед широких ланів, густих змішаних лісів, на високих пагор-бах південної Волині широко розкинулось місто Острог. З південно-східної сторони тихоплинна річка Вілія, яка трохи далі на схід впа-дає в річку Горинь, розділяє місто на дві частини — Старе і Нове мі-сто.
Походження назви міста, як і сама його давня історія, за-ховане від нас у сивій давнині. Хто і коли заснував місто, невідомо. Одна із версій, яку найчастіше приводять історики, розповідає, що назва міста походить від цілої гряди пагорбів Волин-ської височини, які проходять через місто, починаючи від села Межиріч, через передмістя Більмаж і, спускаючись до річки Вілії, роблять гострий кут або, як говорили наші предки, «острий рог». «Острий рог» з часом трансформувався у «острог».
Вперше писемна згадка про місто Острог зустрічається під 1100 роком, коли гродненський князь Давид Ігорович, згідно рішення кня-зівської ради, яка проходила у містечку Вятичеві, отримав у спадок місто Острог. Пізніше воно як удільне князівське міс-то перейшло до князів Турських і Пінських. У XIV столітті місто Острог підпадає під владу Литви, а з 1569 року, після Люблінської унії, — під польську окупацію.
Як засвідчує історія, Острозький князь Данило Васильович вперше споруджує в місті Острозі кам’яне укріплення. Чимало зусиль до спорудження оборонних укріплень доклав і святий князь Федір, син князя Данила Васильовича. Але особливо піклувався про обо-рону міста від спустошливих набігів татар та зазіхань поль-ської шляхти син святого князя Федора Острозького Василь Красний. З метою захисту своїх володінь князь Василій укріплює міста Заславль, Дубно і особливо Острог. Він оточує місто земляними валами, кам’я-ними стінами і вежами.
Князь Василій Красний здобув собі славу не тільки воїна і будівничого, але й проявив себе на дипломатичному поприщі. Так, він вміло провів роботу при виборі у Вільно князя Свидригайла на Великолитовське кня-зювання. За словами польського історика Стебельського, князь Василій, як поборник відокремлення Литви від Польщі, у 1448 році на Люб-лінському сеймі настояв перед польським королем Казимиром на прийнятті Конституції, згідно якої Польща признавала Литву і Русь рівними со-бі та повернула Литві Поділля і Волинь.
Більшість вітчизняних і польських істориків приписують саме князю Василію Красному будівництво в 1453 році величного Богоявленського собору на Замковій горі в місті Острозі та Василівської церкви в са-мому місті. Одночасно князя Василія вважають засновником Дерманського Свято-Троїцького монастиря.
За твердженням істориків, князь Василій Красний помер у тому ж 1453 році, завершивши будівництво Богоявленського собору, і спо-чатку був похований у Богоявленському соборі, а пізніше його внук Ко-стянтин Іванович переніс останки до Києва та похоронив їх у Києво-Печерській Лаврі.
На архітектурі Богоявленського собору позначився вплив традицій давньоруського мистецтва. План собору близький до планів давньоруських чотирьохстовпних трьохапсидних хрестокупольних храмів. Чотири опор-них стовпи, розміщені по діагоналях центрального квадрату, розділяють об’єм храму на три нефи і надають йому вигляд рівноконечного хреста. Найвищий купол розміщується на перехрещенні центрального нефа і тран-септа, а бокові куполи — над камерами, утвореними в міжрукав’ях про-сторового хреста. П’ять куполів храму символізують Христа та чотирьох євангелістів. У 1521 році князь Костянтин Іванович Острозький включив церкву в систему оборонних стін Замкової гори. Тоді на потовщені пів-нічній стіні храму були влаштовані критий обхід-галерея, ніші для фальконетів та амбразури для гармат. Над амбразурами були вкладені 4 кам’яні плити з висіченими на них слов’янським, латинським, грецьким та вірменським написами «1521 року». Церква Богоявлення була кафедраль-ним собором, а також родовою усипальницею князів Острозьких. У кінці ХVI на початку XVII століття священиком церкви був один з найвизнач-ніших діячів Острозької академії Даміан Наливайко.
Як було вище сказано, більшість вітчиз-няних істориків рахує, що Богоявленський собор в м. Острозі був побудований у 1453 році. Наведе-мо думку доктора архітектури П.А. Ричкова: «Про час спорудження храму Богоявлення, на жаль, немає жодних прямих документальних свідчень, що спричинило суттєві розбіжності в дотеперішній історіографії стосовно цього питання. Всі вони зводять-ся до двох основних версій.
Перша версія бере початок від Ігнатія Стебельського, ченця ва-силіанського ордену, автора відомої «Генеалогії княжат на Острогу Ос-трозьких», вперше виданої у Вільні в 1783 році. Не наводячи жодних доку-ментальних підтверджень, а користуючись, вочевидь, історичними переказами, І. Стебельський пов’язує будівництво «мурованого» храму Богояв-лення з ім’ям Василя Федоровича (Красного), який, окрім того, «нема-ло замків і фортець оборонних побудував». У подальшому ця версія без-застережно була сприйнята багатьма авторами: у 1847 р. — Я. Перлштейном, у 1864 р. — Л. Рафальським, у 1876 р. — М. Максимовичем, у 1889 р. — М.Теодоровичем, у 1896 р. — А. Ярушевичем та багатьма іншими дослідни-ками XIX століття. Отже, «м’яка» гіпотеза Стебельського з часом набула на-стільки значного поширення, що перетворилася на своєрідну аксіому. Завдяки численним реплікам вона живе ще й у новітньому українському архітектурознавстві, зокрема в працях Г. Логвина, О. Годованюк та інших.
Проте згодом поряд з гіпотезою І. Стебельського з’явилася версія більш пізнього датування Богоявленського храму, яка пов’язує його спорудження з ім’ям онука Василя Красного князя Костянтина Іва-новича, а це означає, що різниця в часі становить майже сто років. Вперше ця версія набула досить розгорненого обґрунтування у дослід-женні краківського мистецтвознавця В. Лущкевича, опублікованому в 1886 році (100). Висновки Лущкевича ґрунтувалися переважно на натурному обстеженні пам’ятки та на конструктивних і стилістичних порівняннях з тогочасними будівлями Литви й Польщі. І якщо Я. Перлштейн та його наступники трактували знайдену на руїнах дату «1521» як фіксацію ча-су прибудови до храму північної оборонної стіни, то Лущкевич пояснює її як «замір перебудови князем Костянтином всього замку, а її почат-ком було спорудження церкви». Водночас таке пояснення не заперечувало існування набагато давнішого дерев’яного храму-поперед-ника приблизно на тому самому місці замкової території.
Згодом висновок Лущкевича підтримали такі відомі дослід-никами, як Ст. Кардашевич , К. Молендзинський, Я. Гофман та ін. Вже в сучасну добу українські дослідники-острогіани теж стали на бік другої версії.
Не вдаючись до детального зіставлення всіх історичних фактів на користь спорудження Богоявленської церкви саме Костянтином Івановичем, слід, на нашу думку, наголосити на трьох визначальних обставинах: по-перше, матеріальні можливості фундатора щодо забезпечення не-обхідних видатків на спорудження такої дуже витратної будівлі (ні бать-ко, ні дід Костянтина Івановича такими можливостями не диспонували, адже саме йому належить головна заслуга створення належних економічних підвалин дому Острозьких);
по-друге, зовсім не випадкова поява силуету п’ятибаневого хра-му на родинній печатці лише в 1526 році; по-третє, майже семирічне (1500-1507 рр.) перебування Костянти-на Івановича в московському «полоні», де він не міг не бачити і як людина глибоких православних переконань не оцінити архітектурних но-вацій у забудові московського Кремля в кінці ХV — на початку ХVI століть, храмів Успіння (1475-1479 рр.), Благовіщення (1484-1489 рр.) та особ-ливо Архангельського собору (1505-1508 рр.), задуманого московським царем Іваном Ш як великокнязівська усипальня.
Спорудження Архангельського собору італійцем Алевізом Новим Кос-тянтин Острозький міг спостерігати на власні очі. І хоча невдовзі його втеча з Московії засвідчила, м’яко кажучи, відсутність будь-яких симпатій до тамтешньої влади, велична архітектура нових московських церков не могла не надихнути православного волинського князя на спорудження чогось подібного у своєму родинному Острозі. Тим більше, що становище Православної Церкви у Великому князівстві Литовському зов-сім не було таким непохитним, як у Москві. Тому будівництво нового острозького собору було дуже дієвим виявом її підтримки.
Доречно зауважити також, що на тлі тогочасного литовсько-москов-ського протистояння кореляція архітектурної спадщини литовського ге-тьмана Костянтина Івановича в Острозі і великого князя Василя Івано-вича в Москві не видається безпідставною. Поширена в той час тради-ція ставити нові храми та монастирі в ознаменування великих ратних перемог вилилася, наприклад, у заснування поблизу Москви Ново-Дівочого монастиря на честь взяття Смоленська, знову-таки з п’ятибаневим Смоленським собором (1525 p.). Очевидно, що великі воєнні здобутки К.І. Острозького, особливо 1514 р. під Оршею та 1527 р. на Ольшаниці, теж могли спонукати його до аналогічних богоугодних справ.
Така передісторія появи Богоявленської церкви видається більш реалістичною, ніж існуючі пояснення її спорудження як свідомої спро-би прямого відродження давньоруської храмобудівної традиції. Дійсно, ця пам’ятка значною мірою запозичує давньоруський об’ємно-просторовий устрій п’ятиверхого хрещато-баневого храму, але, найімовірніше, за посередництвом тогочасного московського досвіду або, принаймні, під значним його впливом.
Версія П.А. Ричкова заслуговує на увагу, хоча «визначальні обста-вини», на які він посилається, далеко не переконливі і їх легко мо-жна спростувати. Крім того, думка польського дослідника-мистецтвознавця В. Лущкевича про час будівництва Богоявленського собору в Острозі у 1521 році не є категоричною, а всього-на-всього його припу-щенням, оскільки він переслідував іншу мету — віднайти польський вплив на будівництво собору. Та якщо взяти до уваги, що Богоявленський собор був побудований у 1453 році князем Василем Красним, то в цей час сильного польського впливу на будівництво храмів на Воли-ні ще не було. Виходячи з цього, залишимо встановлення точної дати побудови Богоявленського собору в м. Острозі для майбутніх дослідни-ків та істориків.

Крізь смуту віків
З часу свого будівництва Богоявленський собор слугував дру-гою кафедрою православних єпископів Волині, які носили титул «Луцький і Острозький». І хоча основна кафедра знаходилась у місті Луцьку, ар-хієреї час від часу перебували в Острозі, вирішували церковні спра-ви, звершували богослужіння в Богоявленському соборі.
Реальна загроза для Богоявленського собору постала у 1539 ро-ці. Син Костянтина Івановича Острозького Ілля був одружений на фа-натичній католичці Беаті Костелецькій, і вона вимагала передачі Богоявленського собору католикам. Тиск на князя з боку дружини був настільки вели-кий, що князь Ілля Костянтинович у 1539 році, щоб зняти цю напругу, віддав католикам під костел Пречистенську (Успенську) церкву, збу-довану ще святим князем Федором Острозьким. Загроза передачі Бого-явленського собору католикам постала у 1540 році, коли князь Ілля Костянтинович Острозький раптово помирає. Але княгиня Беата Костелецька не зуміла здійснити свій намір, оскільки брат князя Іллі Костянтин-Василь Костянтинович Острозький (здебільшого його називають Костянтином Костянтиновичем), незважаючи на свій молодий вік, вступив в обширне володіння князів Острозьких. Князь Костянтин Костянтинович Острозький як ревний поборник Православної віри особливу увагу при-діляв Богоявленському собору. Тому в часи його князювання собор відзначався особливою красою і «благолепием».
Князь Костянтин Костянтинович Острозький, ревний за-хисник Православної віри, дожив до глибокої старості і упокоївся в Бозі 23 лютого 1608 року на 81 році життя. Ще раніше, 2 грудня 1603 року, помер син князя Костянтина Олександр Острозький, який був опорою батька і міцною надією православних. Православна Церква в Україні і в Литві понесла велику втрату.
Внучка князя Костянтина Костянтиновича — Анна Олександрівна, ви-ходячи заміж за гетьмана Ходкевича, свідомо прийняла католицьку ві-ру з іменем Алоїза і стала ревною поборницею унії та латинства. У своїй ді-яльності на користь католиків Анна-Алоїза Ходкевич була наскільки активною, що у 1636 році вона відібрала Богоявленський собор у православних. Ось як про цю подію свідчать історики… «По народному преданию, поводом к закрытию этого храма послужи-ло следующее событие. В светлый день пасхи прихожане во множестве собрались к храму и, за недостатком в нем места, расположились с куличами и яйцами на площади и на подъемном мосту, перекинутом че-рез ров, отделяющий замок от города. В это время из замка выехала в карете кн. Анна-Алоиза, направлявшаяся также на богослужение в ие-зуитский костел. Увидев густую толпу народа, княгиня приказала раз-гонять его бичами и двинулась прямо на приготовленные народом к освящению куличи и яйца. Народ и без того негодовал на княгиню Ан-ну за отступничество от православной веры; но тут чаша терпения переполнилась, и оскорбленные поруганием пасхальных принадлежностей и побоями, прихожане начали бросать в карету яйца, одним из кото-рых был выбит у княгини глаз. Анна-Алоиза не простила нанесенного ей оскорбления и вызвала в Острог королевский трибунал, который приговорил многих мещан к казни; Анна-Алоиза пощадила, впрочем, осу-жденных и ограничилась изгнанием православного духовенства из сво-их владений и прекращением богослужения в православных церквах. На-родное сказание добавляет, что иезуиты, опасаясь передачи Богоявлен-ской церкви какому-либо католическому монашескому ордену в ущерб им самим, предали анафеме как церковь, так и того, кто бы пожелал возстановить в ней богослужение».
Як бачимо, єзуїти, побоюючись, що з часом Богоявленський со-бор може бути переданий комусь іншому, оголосили йому анафему. Собор було закрито, доступ до храму віруючим був забо-ронений. Без використання за призначенням собор почав руйнуватись. Особливо він постраждав у 1648 році під час визвольної війни укра-їнського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Як гадають, поляки, побоюючись, що храмом знову можуть заволодіти право-славні, підпалили соборну покрівлю. Без покрівлі Богоявленський собор поступово перетворився на руїну.
У 1795 році після Третього поділу Польщі Волинь увійшла до скла-ду Російської імперії. Богоявленський собор в Острозі, незважаючи на те, що довгий час в місті перебувала кафедра Волинських архієреїв, знаходився в руїнах. Пізніше, коли у Волинській єпархії було утворе-но Острозьке вікаріатство, єпископи Острозькі проживали поза містом Острогом — у Житомирі, у Кременці та Дерманському монастирі, оскільки Богоявленський собор знаходився в руїнах.
У 1892 році готувались до ювілею — 900-ліття Хрещення Русі та 900-ліття Пра-вослав’я на Волині. Згідно «высочай-шего соизволения» було прийнято рішення відновити державним коштом Богоявленський собор в Острозі. Руїни собору були в такому жалюгід-ному стані, що їх прийшлось розібрати. Залишили тільки північну стіну, яка була цілком надійною. Реставраційні роботи про-водились у 1886-1891 рр. під керівництвом архітектора Базілевського. У відновленому Богоявленському соборі облаштували два пре-столи. Головний престол було урочисто освячено 13 жовтня 1891 року на честь Богоявлення Господнього, а лівий, боковий, — 17 жовтня 1891 року на честь пре-подобного Федора, князя Острозького. У 1905 році за проектом інженера-архітектора Павловського була збу-дована окрема велична дзвіниця. У 1906 році Богоявленський собор був розписаний і прикрашений художніми орнаментами. Неодноразово у ньому звершували богослужіння єпископи Острозькі.
У атеїстичному 1963 році Богоявленський собор було закрито і передано в користування Острозькому кра-єзнавчому музею. Віруючі змушені були задовольняти свої релігійні потреби у Воскресенському храмі у Новому місті.
Згодом у соборі влаштували музей атеїзму. Розписи і ікони забілили вапном з розчиненим клеєм. Через де-який час собор всередині покрився цвіллю і темною пліснявою. Але заради справедливості необхідно сказати, що у 80-ті роки ХХ століття на Богоявленському соборі як на визначному пам’ятнику архітектури державним коштом було позолочено куполи, реставровано іко-ностас.
У грудні 1989 року влада повернула Богоявленський собор релігій-ній громаді Української Православної Церкви. З січня 1990 року Високопреосвященніший Варлаам, архієпископ Волинський і Рівненський, урочисто освятив собор, і в ньому почалось ре-гулярне богослужіння. Настоятелем храму було призначено протоієрея Ростислава Трепачука, випускника Московської духовної академії, кандидата богослов’я. Пізніше до храму було призначено другим священиком протоієрея Владислава Бащука та протодиякона Ві-талія Лещенка. 10 квітня 1990 року Волинсько-Рівненська єпархія була розділе-на на Волинську і Рівненську. Рівненським архіпастирям було надано ти-тул «Рівненський і Острозький». Богоявленський собор в Острозі знову стає кафедральним, а в 1993 році через міжконфесійні конфлікти його вилучено з користування релігійною громадою. Віруючі змушені були молитись на церковному подвір’ї. За право користування собо-ром було проведено цілу низку судових засідань. 21 листопада 1994 року Богоявленський собор було повернуто православним, і в ньому бу-ло відновлено регулярне богослужіння.
У 2000 році в Богоявленському соборі було звершено урочисте богослужіння та освячено пам’ятний хрест з нагоди ювілею — 2000-ліття Різдва Христового.
З часу повернення Богоявленського собору віруючим у ньому неод-норазово бували високі гості. У жовтні 2000 року святиню відвідали Президент України Леонід Кучма і Предстоятель Укра-їнської Православної Церкви Блаженніший Володимир, Митрополит Ки-ївський і всієї України.
Покладаючись на волю Божу, настоятель храму протоієрей Рости-слав Трепачук разом зі своїми парафіянами твердо вірять, що у тако-го древнього і водночас оновленого Богоявленського собору ще буде написана не одна славна сторінка його історії.

Соборні святині
На Волині і зокрема в місті Острозі особливо вшановується препо-добний Федір, князь Острозький. Дата його народження губиться в сивій давнині, але відомо, що його рід бере свій початок від святого рівно-апостольного князя Володимира, просвітителя Русі. Відомо, що в 1386 році, після смерті батька князя Данила, він отримує у спадок мі-ста Острог, Заславль, Корець та прилеглі до них землі. Місто Острог він робить своєю князівською резиденцією, тому тут він прикладає най-більше зусиль по розбудові міста.
У житті преподобного Федора Острозького був час, коли він спіль-но із польським королем Ягайлом виступає проти німецьких рицарів-хрестоносців під час битви під Грюнвальдом у 1410 році. Повернувшись з походу, князь Федір, у подяку Богоматері за благополучне повернення пі-сля грізної війни, будує в місті Острозі Пречистенську церкву.
У 1422 році, після смерті чеського короля В’ячеслава, коли розпо-чалась боротьба за королівський престол, князь Федір разом із п’яти-тисячним загоном волинської дружини бере участь у боротьбі на сто-роні чехів. Повернувшись через чотири роки на Волинь, князь Федір в 1432 році захищає свої землі від зазіхань польського короля Ягайла і примушує останнього захистити законом права православних на Волині. Допомагав князь Федір і литовському князю Свидригайлу в його бороть-бі з прихильниками польських інтересів.
У 1438 році святий князь захищає свої володіння від набігів татар. Коли в 1440 році польським королем стає молодший син Ягайла Казимір, князю Федору дістаються міста Дубно і Володимир, і він стає влас-ником обширної території на Волині та Поділлі. Але все це разом із князівською могутністю і славою преподобний князь Федір після 1441 року залишає своїм нащадкам, а сам разом зі своєю дружиною, княгинею Агафією, бажає прийняти чернечий постриг. Княгиня Агафія, у чернецт-ві Агрипина, поселяється в одному із дівочих монастирів у Києві, а князь Федір, в чернецтві Феодосій, поселяється в монастирі Києво-Пе-черському. Проводячи своє земне життя в смиренні й молитві, преподоб-ний Федір ніс духовний подвиг до кінця своїх днів. Як гадають церков-ні історики і зокрема С.М. Соловйов, преподобний князь Федір прожив більше ста десяти років, і його блаженна кончина настала в 1483 ро-ці. Похований святий князь в Дальніх печерах, де його нетлінні мо-щі почивають до наших днів. На думку церковних істориків, преподоб-ний князь Федір під час свого перебування в Києво-Печерському монастирі був рукопокладений в ієрейський сан.
Києво-Печерський пом’яник XV-XVI століть пише про князя Федора: «Він покинув спокуси цього світу та княжу славу і прийняв святе монашество. Він ревно подвизався для спасіння аж до своєї смерті», а давній кондак додає про Федора-Феодосія, що він мав, вже монахом, «смиренний послух та безмовне життя».
Промислом Божим було уготовано, що в 1907 році нетлінні мощі преподобного князя Федора Острозького були перекладені в нову домо-вину. На прохання архієпископа Волинського і Житомирського Антонія (Храповицького), для духовної втіхи і підтримки віруючих міста Остро-га і його округи стару дубову гробницю-домовину було передано до відбудованого Богоявленського собору. На кришку домовини була зроб-лена ікона преподобного князя Федора, ніби лежачого в домовині, в повний зріст і вкладена в складені навхрест руки часточка його свя-тих мощей.
12 травня 1907 року рака-гробниця преподобного Федора, князя Острозького, була доставлена до залізничної станції Мізоч, а звідси уже хресним ходом через села була принесена 17 травня до Богоявленського собору м. Острога. Для православних віруючих Волині це була справжня духов-на втіха — бачити раку преподобного князя Федора з часточкою його святих мощей у своєму Богоявленському соборі.
У роки атеїстичної агресії твердиня Православної віри — Богоявленський собор — був закритий і перетворений на музей атеїзму. Доступ віруючих до святої раки преподобного князя був заборонений. Але коли в 1988 році святкувався ювілей 1000-ліття Хрещення Русі, рака-гробниця преподобного князя Федора була повернута віруючим і перенесена у Воскресенську церкву м. Острога.
І ось знову 17 травня 1990 року, рівно через 83 роки, рака-гроб-ниця преподобного князя Федора Острозького урочисто переноситься до Богоявленського собору, тепер уже як кафедрального. З нагоди такої події до міста прибув архієпископ Рівненський і Острозький Іриней. Він очолив багатотисячний хресний хід з ракою преподобного і звер-шив у Богоявленському соборі Божественну літургію. Рака-гробниця преподобного князя Федора установлена з лівої сторони при стіні, і кожен віруючий має вільний доступ до неї. Особливо вшановують пам’ять святого князя Федора в день його окремого церковного поми-нання — 24 серпня за новим стилем. У цей день рака-гробниця препо-добного князя виноситься на середину храму, і звершується святкова всеношна та Божественна літургія. Під час хресного ходу духовенство обносить тричі раку-гробницю навколо Богоявленського собору. Прославити преподобного і помолитись до нього в цей день збирається на Замкову гору декілька тисяч віруючих.
У кафедральному соборі, крім раки-гробниці, зна-ходиться ікона преподобного князя Федора Острозького і бічний приділ (окремий вівтар) в пам’ять преподобного, де періодично звершується богослужіння. Коли в 1990 році в Богоявленському соборі було відновлено бого-служіння, то першочерговою задачею настоятеля храму протоієрея Рос-тислава Трепачука та церковної ради було упорядкування храму всере-дині. На прохання настоятеля, відома художниця Лідія Спаська, яка про-живала в Острозі, написала в 1990 році ікону «Покладення до гробу Христа Спасителя». Ікона була написана масляними фарбами на плиті ДСП і вміщена в старий соборний кіот. Як зауважили соборні парафіяни, 8 січня 2000 року з’явились крапельки роси. На них спочат-ку не звернули особливої уваги, оскільки вважали, що це просте ви-паровування, яке створюється через холодні соборні стіни, а людей на свято було багато. Але парафіяни стали свідками, що росянисті крапельки не випарувались, а, зібравшись разом, збігали донизу двома смугами. Коли до них дотор-кнулись папірцем, то побачили, що крапельки маслянисті.
Архієпископа Рівненський і Острозький Варфоломій направив єпархіальну комісію з п’яти священнослужителів для огляду святої ікони. Єпархіальна комісія на чолі з протоієреєм Миколаєм Молісом, оглянувши детально ікону, визнала факт її мироточення. Лідія Спаська також оглянула святу ікону і констатувала факт мироточення, сказавши що лики святих на іконі стали якимись іншими: «какими они стали лучезарными и светлыми!»
Дивна новина швидко облетіла всю округу. До Богоявленського ка-федрального собору почали приїжджати паломники як із Рівненщини, так і з Хмельницької, Тернопільської, Волинської та інших областей. Сьогодні ікона майже не мироточить, та православні віруючі оточують її особливою любов’ю та пошаною.
Парафіяни Богоявленського собору особливою шаною оточують ікону Богоматері «Предвозвестительница», або, як ще її називають, «Зографська-Акафістна». Ця свята ікона прославилась у Зографському мона-стирі на Святій Горі Афон в ХІІІ столітті. Як говорить церковне передання, в Зографському монастирі, в затворі, проводив своє життя один старець, який по декілька разів на день прочитував акафіст до Божої Матері. Одного разу він почув від ікони Богоматері повеління йти до монастиря і сповістити настоятеля і братію про загрозу від ворогів, які вже недалеко від монастиря. Дізнавшись про небезпеку, частина монастирської братії заховалась в горах, а 26 ченців разом із нас-тоятелем і старцем закрились в монастирській вежі. Невдовзі до мо-настиря увірвались вороги. Це були латиняни-католики, котрі стали схиляти братію до прийняття католицької віри і повного підпорядку-вання Римському папі. Коли від братії латиняни отримали категорич-ну відмову, вони обклали вежу хмизом і підпалили. Монастирська братія прийняла мучеництво за тверде стояння в право-славній вірі. Ця подія відбулась 10/23 жовтня 1274 року. Ікону Бого-матері після пожежі знайшли неушкодженою. Братія, повернувшись до святої обителі, відродила мона-стир і особливою увагою та пошаною оточила ікону Богоматері, вважа-ючи її чудодійною. Біля ікони Богоматері постійно відбувались зці-лення від різних недугів.
У 1905 році братія Зографського болгарського монастиря на Афоні, на знак щирої подяки Росії за вікову підтримку Болгарії у її прагненні до незалежності від турецького іга та бажаючи молитов-но підтримати православних волинян, які довгий час знаходились під тиском католиків, подарували ікону Богоматері «Предвозвестительница» Богоявленському собору м. Острога. Жителі міста урочисто зу-стріли ікону Богоматері, вона була встановлена в кіоті на центральній колоні зліва.
Коли у часи атеїстичної пропаганди Богоявленський собор був закритий, ікона Богоматері забрали до місцевого краєзнавчого музею. З часу відкриття собору в 1990 році ікона Богоматері «Пред-возвестительница» була повернута до храму і поставлена на поперед-нє місце.
Прославлення ікони Богоматері «Предвозвестительница» звершу-ється 23 жовтня за новим стилем.
У храмі знаходиться також Почаївська ікона Богоматері, яка, за традицією волинських храмів та Свято-Успенської Почаївської Лаври, вміщена у верхній частині іконостасу і опускається для покло-ніння віруючих в урочисті святкові дні.

550-річчя Острозького Свято-Богоявленського собору

Доклад митрополита Донецкого и Мариупольского Илариона на торжественной академии по случаю предоставления Свято-Успенскому Святогорскому монастырю статуса Лавры

01.11.2004. КИЕВ. Митрополит Киевский и всея Украины Владимир в канун выборов призвал не разжигать междоусобные конфликты и избрать президента-объединителя