Україна Православна

...

Официальный сайт Украинской Православной Церкви

Архієпископ Переяслав-Хмельницький Митрофан: «Ми не можемо робити церковний амвон трибуною для політичної агітації»

Архиєпископ Переяслав-Хмельницький Митрофан: «Ми не можемо робити церковний амвон трибуною для політичної агітації»
Беседа архиепископа Митрофана на «Общественном радио»

Микола Вересень: Добрий вечір! Це — Громадське радіо. Мене називають — Микола Вересень. І ми починаємо нашу розмову. Насправді ми її продовжуємо. Тому що починаючи з червня принаймні по вівторках ми приділяємо значну увагу церковним проблемам. Передовсім проблемам церкви і держави, яка готується до виборів.
І це наша перша зустріч в момент, коли відкрилася передвиборча компанія, за чотири місяці до першого туру виборів. І може пам’ятають слухачі чи читачі, що ми говорили з Київським патріархатом, говорили з греко-католицькою церквою, і тепер до нас погодився прийти владика Митрофан. Хто він такий? Це — керуючий справами Української православної церкви, вікарій Київської митрополії, архієпископ Переяслав–Хмельницький.
У нас традиційні розмови, вони починаються, безперечно з виборів, так би мовити, з усього, що навколо цих виборів відбувається, а закінчується, як правило, тим фактом, що церков в Україні багато, інколи вони миряться, інколи сваряться, і як дати цьому ради.
Отже, владико Митрофан, перше питання. Соціологічні дослідження Центру Разумкова показують, що багато віруючих визнають вплив релігійних організацій на свої політичні переконання. Таких людей є сім відсотків українського електорату, або близько двох з половиною мільйонів. Яка участь чи не участь, яка позиція вашої церкви щодо цих виборів, які насуваються невпинно, невблаганно на Україну.

Митрофан: Зараз почався період передвиборної кампанії, коли зголошуються кандидати, які представляють різні політичні партії, різні думки на ті проблеми, які сьогодні існують у нашому суспільстві, і звичайно, багато сьогодні звертаються до церкви, як церква буде відноситись до виборів, яку буде брати участь, чи буде когось конкретно підтримувати з тих кандидатів, які зголосилися брати участь у передвиборній кампанії. Позиція нашої церкви однозначна – церква це є організм, який включає в себе людей, незалежно від мови, національності, тих чи інших політичних уподобань. До церкви приходять люди, які в першу чергу думають про спасіння своєї душі, в одній і тій самій церкві можуть знаходитися і люди, які мають протилежні політичні погляди, і саме тут якраз потрібно проявити церковну і пастирську мудрість. Церква наголошує, звертаючись до своїх вірних, напередодні виборів, щоб люди зробили той вибір, який буде слугувати лише добру Україні и добру нашого народу, щоб на чолі нашої держави стала та людина, яка буде продовжувати обраний курс розбудови нашої незалежної держави. Що стосуєтьcя віруючих людей, то для нас надзвичайно важливо, як буде втілюватися у життя принцип свободи совісті і як президент буде гарантувати виконання саме Конституційних прав віруючих. Це основні критерії по яких віруючі люди будуть віддавати свої голоси за того чи іншого кандидата.

Микола Вересень: Яка може очікувати доля, припустимо, якогось священика, в селі, містечку, який почне закликати голосувати за того чи іншого кандидата?

Митрофан: Що стосується якраз таких моментів, коли хтось із священиків візьме на себе таку відповідальність і буде прямо агітувати, перетворювати церковний амвон у якусь агітаційну трибуну, то це безперечно категорично забороняється, тому що ми не можемо робити церковний амвон трибуною для якоїсь політичної агітації. Люди повинні зробити вибір самі. Сьогодні, дякувати Богу, засоби масової інформації детально викладають позиції, програми того чи іншого кандидата у президенти і я впевнений, що в наших людей буде достатньо мудрості і розуму для того, щоб вибрати достойного кандидата, який буде захищати їх інтереси — і політичні, і суспільні, і релігійні.

Микола Вересень: Ходять чутки, є такі розмови, чи преса пише, що буцімто один з кандидатів, прем’єр Янукович, має більш тісні, скажімо так, стосунки саме з Українською православною церквою Московського патріархату. І чи це не дасться взнаки якось в продовж кампанії. Чи ви не боїтесь, що можуть виникнути якісь не дуже правильні, з церковної точки зору, позиції, чи ви не боїтесь звинувачень на вашу адресу, що ви підтримуєте Януковича?

Митрофан: Я сказав, що саме наша офіційна позиція не залежно від симпатій чи антипатій до нашої церкви , чи буде це нині чинний прем’єр – міністр Янукович, чи це буде інший – ми абсолютно не будемо конкретизувати. Звичайно, Віктор Федорович Янукович довгий час працював в Донецькій обласній держадміністрації, був головою. Ви знаєте, що більшість православних віруючих цього регіону належать саме до Української православної церкви. Так чи інакше, він допомагав нашим парафіям, з його допомогою відбудовувалися, старі, будувалися нові храми. Спасибі йому. До речі, значну допомогу він надав для нової Лаври — Святогорської. Це дуже позитивні моменти, народ оцінить, але з церковних амвонів, ми не можемо агітувати ні за кого.
Микола Вересень: Що там за проблема навколо Феофанії? Кажуть наче, ніби, там буде жити і буде дача пана Януковича і там буде дача, чи якесь місце, де буде відпочивати чи може жити Володимир, предстоятель вашої церкви. Кажуть: “Ну якщо вони сусіди, то вони мабуть великі друзі”. Я знаю, що якесь будівництво ведеться там в районі Феофанії але я не переконаний, що саме таке будівництво і пов’язане воно з тим, що там будуть жити два таких сусіди. Я скажу вам відверто, що в мене в батька там дача недалеко, то мені цікаво теж знати, хто в мене буде сусідом?

Митрофан: Я можу сказати, що це плітки, я не знаю, які дачі будуються зараз в цій місцевості для Віктора Федоровича Януковича, але що стосується Феофанії, то зараз там існує жіночий монастир. Крім того, недавно, в минулому році весною, були передані будівлі, які використтовувала Академія Наук України, і які колись належали монастирю. Ці будівлі сьогодні повернуті, там проводяться ремонті роботи, але ні про яку резиденцію для митрополита Володимира, предстоятеля нашої церкви не було мовию. Дивно, хто вигадує ці плітки?

Микола Вересень: Журналісти, журналісти, вони завжди щось вигадують.

Митрофан: Сьогодні у Блаженнішого є резиденція у Лаврі, і ні про яку заміську резиденцію поки що мови не йде. Ну якщо говорити так, то, до речі, там поруч є лікарня в Феофанії недалеко. Великі люди там лікуються, відпочивають, так що це плітки чистої води. Навіть якщо і буде відділяти якась огорожа дачу Януковича від монастиря, то це ще не значить, що тут є щось спільне – прокопані підземні ходи, по яких будуть спілкуватися люди. Я думаю. Що це просто плітки і більше нічого.

Микола Вересень: А як здоров’я Блаженнішого Володимира? Бо дуже багато говориться, що він не є цілком здоровим — ну він, безперечно старша людина, йому не 35 років, щоб стрибати, але дуже багато таких розмов іде, що він не так часто з’являється перед людьми, мало дає прес-конференцій, мало спілкується – і відтак – виходить, що він може не дуже здоровий. Ви можете щось підтвердити чи спростувати ?

Митрофан: Наш Блаженніший діяльний і відповідно до свого віку здоровий. Він регулярно очолює служби Божі в Києві та інших містах. Постійно відвідує єпархії, монастирі та парафії УПЦ, очолює роботу Священного Синоду та Синодальних відділів, конференції та з’їзди, виступає по телебаченню, приймаэ народ. Владика часто буває, особливо в період Різдвяних або Великодніх свят, в Почаєві на Волині, де знаходиться Ставропігійний монастир і освячує парафії, новозбудовані храми в різних єпархіях України.
Нещодавно наш Предстоятель відвідав Святу гору Афон й відправив там декілька богослужінь. Блаженніший побував в Єрусалимі, де зустрічався з православним Єрусалимським патріархом Іринієм – про це можна прочитати на наших сайтах. Прес-служба Української Православної Церкви дає інформацію дуже об’єктивно і вчасно відносно подорожей і відвідин Предстоятеля УПЦ. Дякую про турботу за здоров’я його Блаженства.

Микола Вересень: Дай Боже. Я хотів би, щоб ви поділилися своїми думками щодо таких перспектив. Чи ви вважаєте, що це правильний шлях – єдина помісна церква, і якщо це правильний шлях — що заважає йти цим шляхом, я не кажу, що цей шлях швидкий – що завтра в середу, чи ви зможете якось домовитися, але просто може треба вже мати якийсь вектор – куди йти, куди рухатися.

Митрофан: Говорять сьогодні багато про створення помісної церкви і потрібно сказати, що сама ідея створення помісної церкви вийшла від політиків. І сьогодні для мене самого важко зрозуміти, який сенс вони вкладають у слово “помісна церква”. Тому що помісна церква, вже існує в Україні від початку хрещення Русі святим князем Володимиром. Вони самі не можуть дати відповідь на це питання. Існує проблема – сьогодні православна церква розколота. Є Українська Православна Церква, є два розкольницьких угруповання, Київський патріархат, і Українська автокефальна церква. Коли йдеться про єдність православної церкви, це інша справа, але коли говорять про помісну церкву, то тут чи так чи інакше мають на увазі і греко-католицьку церкву.

Микола Вересень: Давайте спочатку розберемося, щоб для слухачів і читачів було зрозуміло, де знаходяться стосунки вашої церкви з тими церквами, які ви назвали, розкольницькими, тобто Київським патріархатом і Автокефалією? Йде якийсь діалог, є якісь там думки, бодай в напрямку якогось діалогу чи може з кимось нема діалогу, а з кимось є. Тобто, як це виглядає?

Митрофан: Потрібно сказати, що у нас немає сьогодні діалогу і не може бути з Київським патріархатом. Саме така наша позиція для декого видається надзвичайно радикальною. Чому ми не сприймаємо Київського патріархату, як такого. В нас на це є відповідні причини. Адже нинішній глава Київського патріархату пан Філарет Денисенко був Київським митрополитом, отримував і свячення і освіту в Руській православній церкві, був одним із відомих ієрархів, але вийшло так, коли Україна здобувала свою незалежність, він не став Патріархом у Москві і вирішив, що можна зробити щось подібне в Україні, теж оголосити її незалежність, так як було оголошено незалежну державу. Проголошення незалежної церкви було зроблено тодішнім митрополитом Філаретом всупереч церковним законам. Церковні закони – канони передбачають жорстку відповідальність за їх порушення, аж до відлучення людини із церкви або проголошення анафеми. Саме так вчинив тодішній митрополит Філарет, за що він і був притягнутий до церковної відповідальності, до дисциплінарних покарань. Його неодноразово викликали на Собор для того, щоб вияснити обставини. Коли була проголошена незалежність, її відразу не сприйняли. Філарет був переконаний, що державна влада підтримає цей рух, і за короткий час церква отримає свою незалежність, або автокефалію. Але він забув, що це вже був інший час – люди вже не боялися висловлювати свої думки, і утворився розкол – якщо незначна частина віруючих була за автокефалію, то більша частина проти. Саме тоді, владні структури намагалися повернути, навернути віруючих, парафії до автокефалії. Це були криваві роки. Для того, щоб вилікувати розкол, існує єдиний шлях. Ті, які відійшли від церкви, повинні повернутися в її лоно через покаяння. Коли ми так говоримо – це не подобається нашим опонентам. Нас звинувачують в тому, що ми зациклилися на якихось канонах, що ми вимагаємо покаяння перед Москвою, і це для них неприйнятно. Не перед Москвою треба каятися, а в першу чергу перед Богом, і перед тими канонами, які були порушені. Якщо в державі буде порушуватись Конституція, то в ній запанує безлад, хаос, безпорядок. Це сьогодні спостерігається у розкольників. Ті люди, які відійшли від Церкви, порушивши канони, повинні принести покаяння перед Богом. Коли буде єдина думка всього віруючого народу, не окремої якоїсь людини, не окремої групи людей, не окремої партії, що потрібна автокефалія, потрібна незалежність, тоді можна робити вже якісь конкретні кроки в цьому напрямку, а поки що в нас немає такої єдності. Якщо ідея автокефалії сприймається в західних регіонах України, вона не сприймається категорично в центральних, східних, в південних регіонах. Що ми будемо мати, якщо ми зараз проголосимо автокефалію? Виникне ще один розкол, й буде ще більше непорозумінь в церковному житті.
Хочу ще додати відносно діалогу. Такий діалог вівся саме з Українською автокефальною православною церквою. У 97 — 98 роках були створені за спільною згодою комісії. Від нашої церкви її очолював нинішній митрополит Дніпропетровський Іриней відбулося декілька засідань, що проходили в нашій Київській духовній академії. На жаль, в автокефальній церкві почався новий розкол, тому переговорний процес був зупинений.

Микола Вересень: Владико, а скажіть таке. У вас, згідно з вашими відповідями, значить, щодо Київського патріархату, у вас не виникає сумнів, ви кажете — все, вони мають повернутися в лоно церкви, і потім разом ми всі будемо міряти пульс народних уподобань, і якщо народ скаже — ми все ж таки хочемо автокефалію — добре – ми це зробимо, але коли ми кажемо про Українську автокефальну церкву, то ви кажете, що ми ходили з ним на переговори і просто їхні внутрішні непорозуміння, чи тертя чи розкол призвели до призупинення цих переговорів. В чому різниця вашого ставлення – тут ви йшли на переговори і спокійно про це говорите, тут ви кажете – ні, ми не можемо іти, тому що порушені канони, а дійсно ніхто не буде говорити з тими, хто порушує закони.

Митрофан: Я зрозумів ваше питання. Справа в тому, що теперішній глава Київського патріархату пан Денисенко позбавлений церквою всіх священницьких достоїнств, прав, і він сьогодні для нашої церкви являється не “патріархом” – стороною для переговорів, а мирянином Української православної церкви. Він виріс в Руській православній церкві, отримав освіту, дияконські, священицькі, єпископські свячення. І коли він повернувся спиною до цієї церкви, яка йому фактично дала все, порушив важливі життєві канонічні норми церковного життя і устрою, продовжував свою розкольницьку діяльність – церква змушена була просто звернутися до крайної міри покарання – він був анафематствований. Згідно з церковними канонами ми не маємо права не лише молитися, а навіть спілкуватися з ним на побутовому рівні. А тому він сьогодні не є для нас стороною для переговорів і не може бути.

Микола Вересень: А от автокефальна ситуація, чому ви до них пішли все ж на переговори, створили комісію, чому автокефалія, Українська автокефальна церква, чому ви з нею пішли на переговори?

Митрофан: Тому що з автокефальної церкви ніхто не був анафемаствований. Хоча ми не визнаємо сьогодні їхніх свячень, але вони можуть бути стороною для переговорів. Так само, як ми сьогодні спілкуємося, допустимо, з протестантами на якомусь такому рівні дискусійному, можемо з ними сидіти за одним столом, коли йдеться про якісь такі спільні справи, як то соціальні служіння, і таке інше. То з “Київським Патріархатом” ми не можемо мати ніякого діалогу, тим більше, що канонічні правила дуже строго забороняють спілкування з людиною, яка предана анафемі, тому що передається анафема і до тих, хто з нею спілкується. І це надзвичайно суттєвий момент.

Микола Вересень: Ходили розмови і навіть інформація з більш — менш офіційних джерел, що греко – католики просили в Папи Патріархії. Папа не дав, сказав, що з часом там може, може колись це станеться. То ось в цьому випадку як ви ставитесь до можливості оголошення Патріархії греко- католицької.

Митрофан: Теж дуже важливе і складне запитання. Офіційно Ватикан дав свою відповідь, що не настав час, коли можна проголосити Патріархат Української греко-католицької церкви. Чому ми проти надання статусу Патріархату для цієї церкви? Якщо надавати статус Патріархату в країні, де існує вже церква, де є церковні структури, то це означає, що паралельний Патріархат являється якби запереченням тієї благодаті, яку має зараз православна церква. Надання статусу Патріархату суперечить, по-перше, рішенням Другого Ватиканського Собору де ясно сказано, що унія не являється засобом церковної єдності. Це був невдалий засіб в історії поєднати церкви, і сьогодні як показує історія, він крім ворожнечі, крім розбрату не приніс для народу нічого. По–друге, це суперечить тим заявам, римського папи, який говорить, що Східна церква і Західна церква – це як би дві легені, які повинні разом дихати. Проголошенням патріархату заперечуються ці слова. Якщо ми сьогодні — церкви-сестри, так нас називає Римський папа, то тоді для чого на території церкви-сестри встановлювати патріархат, який буде причиною наших дальшіших непорозумінь. На цю тему дуже яскраво висловилися предстоятелі всіх помісних православних церков на чолі з святішим Константинопольським патріархом Варфоломієм, який у листі до Папи Римського Івана Павла ІІ описав до чого може призвести встановлення патріархату для греко – католиків в Україні. Цей акт положить кінець всякому богословському діалогу з римо-католицькою церквою. Як ви знаєте, екуменічний рух сьогодні знаходиться в стані кризи, до нього відносяться скептично. Встановлення приведе богословський діалог між католицькою і православною церквами у глухий кут. Тому, у своєму листі Константинопольський патріарх Варфоломій застеріг Папу у тому, що це може пошкодити нашим взаємовідносинам. Тим більше, що подібні проблеми хвилюють також і інші православні церкви.

Микола Вересень: Ще хотів би вас запитати, оскільки ми вже про ці проблеми заговорили, я думаю, що може я не зовсім за адресою до вас, але думаю, що це безперечно обговорюєте. Папа Римський їздить багато по світу і так би мовити з таких значних держав, значних країн, великих країн, він ніколи не був в Росії. І там, значить, хвилі так ідуть, то ніби ось приїде, потім – ніколи не приїде, то приїде. Починаються чутки на рівні того, що ніби президент Росії запрошує, а Олексій не запрошує… Де зараз знаходяться ці переговори, чи взагалі вони ведуться, чи можливий цей візит?

Митрофан: На тему візиту Папи Римського до Москви говорилося багато. Зараз ця тема стихла, але позиція залишається тою, що і була. Дійсно, на адресу Папи Римського були надіслані запрошення приїхати до Москви, відвідати Росію. Але державне керівництво, президент Росії, звернувся до офіційних представників Ватикану узгодити це питання з Руською Православною Церквою, тому що не можна ігнорувати думки її Предстоятеля Святійшого Патріарха Олексія. Цей візит має подвійне значення. Це як і візит глави держави, так і візит глави церкви. А для того щоб він міг би якось слугувати для добра народів, то його потрібно узгодити з Московською Патріархією. Чому сьогодні Московська патріархія не бачить можливості приїзду Папи Римського до Росії? Тому що існує багато проблем міжконфесіональних відносин в Росії. В першу чергу це факт того, що католицька церква на території Росії займається прозелітизмом – тобто переманює у своє лоно віруючих, які належали або належать до Руської православної церкви. Чому ми говоримо про прозелітизм? Адже нам говорять, просто католицька церква виконує свою місію духовно окормляє тих людей, які вважають себе католиками, чому ви забороняєте? Насправді справа виглядає зовсім інакше – наприклад – можна привести факт, що мав місце у Нижньому Новгороді. Там були спроби заснувати один із орденів Римо-католицької церкви. І для того, щоб заснувати цей орден – там фактично не було місцевих людей, які б могли створили монашеську общину, і зареєструвати її. Для заснування ордену були викликані із Польщі декілька католицьких монахів й для того, щоб проводити прозелітську діяльність. Це викликає настороження зі сторони Руської православної церкви. І таких випадків є досить багато, коли гуманітарну або іншу допомогу намагаються надати за те, що людина стане членом католицької церкви. І таких випадків багато. Всі ці проблеми не вирішені, крім того, ще потрібно згадати й ту ситуацію, яка сьогодні склалася у західних регіонах України з парафіями Української православної церкви…

Микола Вересень: А що там сталося? Можете навести якийсь приклад?

Митрофан: Наприклад, до цього часу не виділена земельна ділянка для побудови православного храму у місті Львові. На весь Львів існує тільки один невеличкий храм, де збираються тисячі людей. Наша громада у Львові надзвичайно велика — там декілька тисяч віруючих нашої церкви, крім того, цей храм здавна носить назву “руський”. Там завжди богослужіння відправлялися на церковнослов’янській мові, і більшість російськомовного населення відвідувало церкву. Але крім того сюди на молитву приходить україномовне населення, общини, яке б хотіло мати свій храм, де б вони могли молитися українською мовою, чи слов’янською з вимовою, як заведено на Галичині. Керуючий Львівською єпархією архієпископ Августин звертався до місцевої влади виділити ділянку, для того, щоб ми могли самі побудувати цей храм. Без всякої допомоги. Під різними причинами, ця справа до цього часу з місця не зрушила. Тіж проблеми існують в Тернопільській, Івано-Франківській єпархіях та інших областях західної України.

Микола Вересень: Владико, у мене таке питання – досить може складне, але слава Богу, воно вже набуває філософських якихось рис, а таких прикладних, як це було може 10 років тому, а більше того, там після Другої Світової Війни. На тій території, там де входить тепер Львів, жили собі спокійно греко- католики. Колись може їх там не було – до 1596 року, і потім прийшла радянська влада і в них забрали там щось — я думаю багато чого забрали. І греко-католики перетворилися на катакомбенну церкву. Якщо можна вживати такі слова. Потім настали інші часи — і тепер, значить, у православних забрали. І як знайти порозуміння в цих питаннях, тому що якщо з боку, і не занурюватися в церковні проблеми, в духовність всіх цих проблем, поки — “Ну я тобі завинив — я тобі маю повернути”. “Ти мене образив — значить я тебе ображу”, оскільки тебе там вигнали, послали на заслання — то тепер — ага! – раз так то так. То як вийти з ситуації, коли дійсно багато людей вважають , що як це можна, ми собі жили, в 46 році забрали в нас і це, і це. А тепер ми його хочемо забрати назад – а нам, а Російська православна церква – дайте нам шмат землі, щоб ми побудували свою церкву. А ми не дамо. І, тобто, логіка людська така звичайна – вона існує в цьому. Щоб ви могли сказати на такі слова?

Митрофан: Я вважаю, що така логіка хибна. Тому що, якщо ми живемо у демократичній державі, де поважаються закони, де існує рівне ставлення до різних віровизнань, то мабуть потрібно зважати на проблеми тих віруючих, які залишилися православними, не перейшли на католицизм. Їм, мабуть, також треба дати можливість вільно виконувати свої обряди, належачи до канонічної Української православної церкви. Ми ж сьогодні вже не претендуємо ні на Собор святого Юра, ні на інші храми, які знаходяться в руках греко-католиків – вони їх відібрали, силою.

Микола Вересень: В 46 році теж не без допомоги Червоної армії і міліції, там теж якось було не зовсім…

Митрофан: Там трошки інша справа, тим не менше людям давали можливість молитися у своїх храмах, ці храми залишилися, які вони були, греко–католики назад собі їх відібрали. Але ж потрібно дати щось і православним. Що стосується якраз поділу цих храмів, то справа ж виглядає трошки інакше. Коли саме йшла боротьба за ці храми, й вирішували, яка конфесія буде користовуватися ними, чи греко-католики, чи православні, була створено комісія для того, щоб якось більш – менш чесно поділити церкви, щоб запобігати кровопролиттям, які мали тоді місце. В комісію входили представники Руської православної церкви, Українського екзархату, зі сторони Ватикану були представники греко–католицької церкви. І коли постало питання – давайте шляхом голосування, якщо в одному селі є два храми, то поділити порівну – один храм нехай належить греко–католикам, другий – православним. Якщо більшість людей хочуть залишатися греко-католиками – віддати їм храм, для православних виділити або приміщення, або дати землю для побудови. Коли така пропозиція була внесена, то офіційно демонстративно ці переговори зірвали представники греко-католицької церкви, покійний тодішній митрополит Володимир Стернюк. Він просто–на просто вийшов із зали засідань, і після цього почалися захоплення храмів по всій Західній Україні. А тому православні залишилися без нічого. Місцева влада зобов’язана принаймні надати або якісь приміщення, або хоча би виділити землю. Ми просимо дати можливість спокійно відправляти богослужіння, молитися і не зачіпати один одного.

Микола Вересень: Може ми поговоримо про певний дуалізм. І це таке релігійно-політичне питання, чи як там його назвати. Може я намагаюся поєднати непоєднуване. Україна стала незалежною, ну вже стала, то нічого з тим не зробиш, і відповідно – вона якимось чином розбудовується, односно в Україні існує Українська православна церква, яка є автономна, але не є автокефальна, тобто церква, до якої ви належите, яку багато хто називає Московський патріархат, Українська православна церква Московського патріархату. І в тому, на мою думку, якийсь дуалізм. Тобто священики мають українські паспорти, наскільки я розумію – є ж паспорти у священиків, вони ж не можуть бути без паспортів – і там намальований тризуб, і вони є громадянами, вони можуть ходити голосувати, можуть не ходити, це вже так – свобода совісті також. А з іншого боку – їхнє начальство – я може так неправильно висловлююсь в дефініціях – знаходиться в іншій державі і завжди є підозра – що от ну вони ж може, що з ними можна мати справи, якщо вони не самостійні, як їм там що скажуть, те вони і зроблять. І оцей дуалізм, я думаю, що ваша церква досить в такому стані розмірковувань і критика на вашу адресу саме з цього приводу — я не буду вживати брудних слів – там п’ята колона, які часто в засобах масової інформації вживаються, але дуалізм існує, з одного боку це українські громадяни, вони служать українському суспільству, українським мирянам, а з іншого боку вони часто мають звіряти свої годинники — говорячи світською мовою, — з тим, що скаже Москва чи Московська патріархія. Як ви можете прокоментувати чи вийти з цього дуалізму?

Митрофан: Що можна сказати? Це просто політизація церковного життя. Адже в нас існують, крім нашої церкви, інші релігійні об’єднання, секти, які мають свої центри теж по цілому світі – і в Америці, і в Канаді, і в інших країнах. Навіть взяти ту саму греко-католицьку церкву, чи Римо-католицьку церкву. Московська патріархія – це не держава в державі, це церква в першу чергу, тоді коли Ватикан — це держава. Чомусь ніхто не говорить по те, що греко–католики послушні громадяни цієї держави, не говорять про той факт, що сам кардинал Гузар, глава греко-католиків, має чомусь американське громадянство. У нас митрополит Володимир має українське громадянство, і ті священики, які обслуговують парафії, єпископат нашої церкви, це всі українці, мають українські паспорти і являються повноправними громадянами нашої незалежної держави. Те, що ми маємо зв’язок з Московською патріархією, не має якогось політичного забарвлення. Ми маємо зв’язки і з іншими православними. Ми не автокефальна церква, але ми маємо права широкої автономії. У нас свій синод, який вирішує всі внутрішні питання нашого церковного життя, формує, так би мовити, політику по відношенню до тих чи інших подій і питань – політичного, соціального і морального життя нашої країни. Ми не залежимо сьогодні, в політичному плані від Москви, тому що там ситуація сьогодні трошки одна, в нас сьогодні інша. Єдиний зв’язок з Московською патріархією –духовно-канонічний. Він проявляється в тому, що ми поминаємо, проголошуємо ім’я патріарха за нашими богослужіннями. Більше ні в чому. Обрання митрополита, поставлення нових єпископів, відкриття нових єпархій, навчальних закладів – це все наша внутрішня справа.

Микола Вересень: Ну просто я думаю, що чому така підозра є, тому що Ватикан я можу обійти так може за годину — менше пішки навколо Ватикану, якщо я почну обходити Росію пішки, то я думаю, що ми з вами зустрінемо наступного разу років десь так через десять. І якщо я не замерзну десь там на Півночі і мене не з’їдять якісь там ведмеді.

Митрофан: Про Ватикан можу сказати так. Це – міні держава, вона має досить сильний вплив на ті великі держави, які були історично завжди католицькими. Тут важко сказати, чий вплив більший, чи Московський, чи Ватикану на інші держави, які теж можуть представляти загрозу для національних інтересів України…

Микола Вересень: Владико, інколи виникає така думка, що Московська патріархія просто відчуває якусь слабкість в собі, що вона боїться Ватикану, бо там навіть якісь закони були запровадженні, дуже таке насторожене ставлення до Папи Римського. Інколи виникає така думка, що російський патріархат в якійсь облозі – чи він так себе відчуває, що навколо вороги, чи це думка правильна чи ні – бо нема контактів – таке якесь враження. Насторожено ставлення до світу з боку Московського патріархату. То може, те, що я кажу – це не правда – може мені так здається чи тим людям, які мені це кажуть так здається ?

Митрофан: Московська патріархія сьогодні відкрита для всіх. Наші приходи, парафії Московської патріархії є по цілому світі й добрі відносини зберігаються з практично усіма державами. Представники цих держав, навіть на вищому рівні, прибувають до Москви, зустрічаються з патріархом, тут немає ніяких проблем. А те, що існує настороженість, то це по відношенню до діяльності римо-католицької церкви. Нам говорять, що ваша церква – сестра, ми з вами хочемо продовжувати добрі стосунки, вести якийсь діалог, але на практиці виходить зовсім інакше. Я вже наводив приклад в Нижньому Новгороді, подібна тенденція яскраво виражена в Сибіру. Потрібно сказати, що майже весь єпископат й духовенство римо-католицької церкви – іноземні громадяни. Це або поляки, або литовці, і, звичайно, в будь-якої людини природньо виникає ряд питань, з якою ціллю це робиться? Чому не висвячують із своїх, чому росіяни в римо-католицькій церкві в Росії в меншості?

Микола Вересень: Це був Владика Митрофан, керуючий справами Української православної церкви Московського патріархату, вікарій Київської митрополії, архієпископ Переяслав — Хмельницький. Ми поговорили з ним і ми дякуємо за те, що ви до нас прийшли, відповіли, я сподіваюся, для слухачів і читачів буде цікаво і були цікаві ці відповіді. Я, Микола Вересень, прощаюся з вами і сподіваюся, що наступного разу ми зустрінемося з кимсь ще з релігійних діячів. На все добре! Успіхів!