Житіє святителя Афанасія, патріарха Цареградського, Лубенського чудотворця

01.07.2004 archive, Вестник №34, Юбилеи

350-летие преставления святителя Афанасия Цареградского, Лубеннского чудотворца

15.05.2004. ПОЛТАВА. ПРАВОСЛАВНЫЕ ОТМЕТИЛИ 350-ЛЕТИЕ СО ДНЯ ПРЕСТАВЛЕНИЯ СВЯТИТЕЛЯ АФАНАСИЯ ЦАРЕГРАДСКОГО
Торжества по случаю 350-летия преставления святителя Лубенского Афанасия, патриарха Цареградского, прошли в Спасо-Преображенском Мгарском монастыре. Божественную литургию в обители совершил ее священноархимандрит епископ Полтавский и Кременчугский Филипп в сослужении многочисленного духовенства. За Литургией молитвенно пели два хора: монастырский, под управлением священноинока Анатолия (Пономаренко), и хор Миссионерского духовного училища (г. Комсомольск) под управлением Ольги Настеки.
Братия в священном сане по случаю юбилея за усердное служение Церкви Христовой была удостоена архиерейских наград. На казначея обители иеромонаха Серапиона (Медведева), помощника эконома иеромонаха Гедеона (Гайдука) и регента иеромонаха Макария (Билиневича) были возложены наперсные кресты. Наперсного креста удостоен также и. о. наместника Потоцкого Антоние-Феодосиевского монастыря (бывшего скита Мгарской обители) иеромонах Венедикт (Малета).
Церковные награды были вручены и наиболее усердным клирикам Лубенского благочиния. По благословению Предстоятеля Украинской Православной Церкви Митрополита Киевского и всея Украины Владимира священник Игорь Солдатский был возведен в сан протоиерея. Священник Борис Кондрат награжден наперсным крестом, а священник Анатолий Вавин камилавкой.
После Литургии состоялся крестный ход и возглашены уставные многолетия.
За богослужением молились представители государственной власти и руководители промышленных предприятий Лубенского, Кременчугского, Чернухинского, других районов Полтавщины. Преосвященный епископ Филипп имел беседу с руководством районов и представителями директорского корпуса.
Пресс-служба Полтавской епархии
16.05.2004. ХАРЬКОВ. СОСТОЯЛИСЬ ТОРЖЕСТВА ПО СЛУЧАЮ 350-ЛЕТИЯ СО ДНЯ КОНЧИНЫ СВЯТИТЕЛЯ АФАНАСИЯ, ПАТРИАРХА ЦАРЕГРАДСКОГО, ЛУБЕНСКОГО ЧУДОТВОРЦА
В Благовещенском кафедральном соборе г. Харькова при стечении большого количества верующих состоялось праздничное богослужение в честь святителя Афанасия, патриарха Цареградского, Лубенского чудотворца. Торжественную Божественную литургию возглавил митрополит Харьковский и Богодуховский Никодим. Ему сослужили митрополит Днепропетровский и Павлоградский Ириней, викарий Харьковской епархии епископ Изюмский Онуфрий и сонм священников из Харьковской и других епархий Украинской Православной Церкви.
Владыка Никодим обратился к собравшимся со словом, в котором поздравил всех с праздником и призвал стоять на страже праотеческой православной веры в полноте вселенского Православия.
Промыслительно совпадение двух знаменательных дат: 350-летия основания города Харькова и дня кончины святителя Афанасия. Святитель Афанасий, будучи вынужден искать помощи и покровительства на нашей земле, сам стал ее покровителем и заступником, стал благодатным и непоколебимым основанием города Харькова, надеждой и благодатной помощью как харьковчанам, так и всем, кто с верой и любовью приходит к его многоцелебным мощам.

ЖИТІЄ СВЯТИТЕЛЯ АФАНАСІЯ, ПАТРІАРХА ЦАРЕГРАДСЬКОГО, ЛУБЕНСЬКОГО ЧУДОТВОРЦЯ

Скупі рядки історичних документів розповідають нам про хресний путь Лубенського чудотворця і долю його останків.
Святитель Афанасій III Пателарій, патріарх Цареградський, в миру Алексій, грек за походженням, народився в 1597 (за іншим джерелом –– у 1560-ому) році на острові Кріт в благочестивій і знатній родині. Батьки дали своєму синові, який мав неабиякі розумові здібності, добре християнське виховання і чудову на той час освіту. Юнак мав усі підстави розраховувати на славну кар’єру при дворі великого візира. Проте світське життя було не до душі Алексію. Його приваблювало життя християнських подвижників. Тому після смерті батька у 1623 році в одному з Солунських монастирів він прийняв постриг у рясофор з ім’ям Ананія. Через деякий час подвижник вирушив на Афонську Гору, де був послушником у трапезній монастиря Есфігмен. Потім він здійснив паломництво до Єрусалима, відвідав Палестинські обителі і в одній з них прийняв іночеський постриг з іменем Афанасій.
Після повернення в Солунь Афанасій був висвячений у сан священика і поширював Христове вчення серед валахів та молдаван, для яких з грецької на їхні мови переклав Псалтир. Інколи святитель ішов на Афонську Гору для молитовного усамітнення і за Божим благословенням на пастирські труди. Святість його життя і високе благочестя стали відомі за межами Солунської області. Його натхненні проповіді і тлумачення Святого Письма збирали багато слухачів. Стійкість у Православ’ї, благочестя і піклування про паству завжди вирізняли Афанасія.
Своїми неабиякими здібностями і духовними дарами він привернув увагу патріарха Константинопольського Кирила І (Лукаріса) (1621–1623), який призначив подвижника проповідником при патріаршій кафедрі. Незабаром святий Афанасій був посвячений у єпископський сан і поставлений митрополитом Солуні.
В той час Патріарха Кирила (Лукаріса) було обмовлено перед султаном і ув’язнено на острові Тенедос. 25 березня 1634 року, в день Благовіщення Пресвятої Богородиці, святителя Афанасія було обрано на патріарший престол. На первосвятительській кафедрі патріарх Афанасій продовжив боротьбу проти єретиків, єзуїтів і мусульман. Але пробув святитель на патріаршому престолі близько 40 днів –– підступами ворогів Православ’я його було знято, а на кафедру повернули Кирила І.
Святитель вирушив на Афон, де певний час подвизався в самоті. Потім його вдруге поставили патріархом, але через рік знову скинули, після чого він повернувся в місто Солунь і підтримував постійний зв’язок з Афоном.
Через нестерпні переслідування мусульманами православних християн святителеві Афанасію доводилося неодноразово (з 1633 по 1643 рік) надсилати до російського царя Михайла Феодоровича (1613 — 1645) прохання про дарування милостині Константинопольській Церкві, яка бідувала. Коли перебування в Солуні стало для святителя неможливим, він змушений був поїхати в Молдавію –– під захист господаря Василія Лукула. Він оселився в обителі святителя Миколая поблизу Галаца, звідки постійно звертав свій погляд до Афонської Гори, часто відвідував її, сподіваючись там закінчити своє життя. Проте Промисел Божий розсудив інакше.
Після мученицької кончини патріарха Кирила І (Лукаріса) 26 травня 1652 року святитель Афанасій знову був зведений на Вселенську кафедру. Але пробув він на ній усього 15 днів, тому що мусульманам і католикам не подобався цей проповідник Православної віри. Нелегкі часи переживала тоді Константинопольська Церква. Постійні переслідування іновірців, убогість і нестачі –– ось така спадщина дісталася новому патріарху.
Під час останнього богослужіння він виголосив проповідь, у якій викрив папські претензії на верховенство у Вселенській Церкві і сумнівне апостольське наступництво.
Переслідуваний мусульманами та єзуїтами, фізично ослаблений, він передав управління Константинопольською Церквою митрополитові Лаврійському Паїсію і пішов до Молдавії, де в місті Галаці одержав від господаря в управління монастир святителя Миколая.
У цю важку годину святитель Афанасій III отримав підтримку Православної Церкви на Русі. Знаючи глибоку віру і чуйність руського народу, святитель Афанасій у січні 1653 року вирушив у подорож до Росії. Шлях його проходив через розорену визвольною війною Україну. Зробивши короткочасну зупинку в Путивлі, Афанасій наприкінці січня відвідав також Чигирин, де його гостинно зустрів Богдан Хмельницький. Від нього патріарх отримав особисте доручення до російського царя Алексія Михайловича.
На початку квітня Афанасій прибув до столиці Російської держави. Він з великими почестями був прийнятий патріархом Никоном (1652–1658), ієрархами Церкви, царем Олексієм Михайловичем і православним народом. Отримавши щедру милостиню на потреби монастиря, патріарх Афанасій у грудні 1653 року вирушив назад до Галаца.
Його шлях знову пролягав через Україну. Одне з джерел свідчить, що святитель Афанасій брав участь у Переяславській раді, після чого був гостем гетьмана Богдана Хмельницького.
У лютому 1654 року Патріарх Афанасій тяжко занедужав і змушений був зупинитися у Мгарському Спасо-Преображенському монастирі поблизу міста Лубен.
25 лютого на лубенській землі його гостинно зустріла монастирська братія на чолі з ігуменом Петронієм (Левовичем). Перекази свідчать, що коли ігумен підійшов під патріарше благословення, то змучений важкою хворобою Афанасій вимовив: «Бажає душа моя в цьому монастирі грішне тіло поховати».
Бажання його здійснилося 5 квітня 1654 року. Передчуваючи наближення кончини, святитель склав заповіт і відійшов до Бога. Ігумен Петроній, братія монастиря і почет Патріарха поховали його в храмі під амвоном, біля церковних воріт, у сидячому положенні, як і належить східним патріархам. Древні документи свідчать: «На нього було одягнено архієрейське облачення, у руку вкладено посох. Його посадили в крісло і з кріслом, сидячого, помістили в кам’яний склеп».
Коли через 8 років гробницю святителя Афанасія розкрили, то побачили тіло нетлінним, лише на правій руці, яка тримала посох, не було усіх пальців. Священний одяг із його тіла упав і зітлів, крісло згнило. Цілими залишилися тільки палиця і посох.
1 лютого 1662 року було здійснено соборний чин канонізації святителя Афанасія, патріарха Цареградського, Лубенського чудотворця. Встановлено святкування його пам’яті –– 2/15 травня, в день пам’яті святителя Афанасія Великого, патріарха Олександрійського.
Нетлінні мощі Цареградського патріарха шануються багатьма віруючими. Слава про цілющу силу Афанасія Сидячого поширилася далеко за межі Лубенщини. Тисячі людей йшли до Мгарського монастиря з надією і вірою.
Ось як описував тодішній чернець Памфіл свою юність: «Монастир стояв на горі в лісі. Внизу під горою блискучою змійкою бігла Сула. Повз зелені хутірці тягся Ромоданівський шлях. У монастирі були мощі Афанасія Сидячого, і на поклоніння до цих мощей щодня йшли юрби людей. Афанасій сидів у соборі в позолоченій гробниці. Десятки років сидить Афанасій, і достатньо одного доторку до його нетлінного тіла, щоб зцілитися від лютих хвороб. Про це свідчать десятки людей, натовпи прочан, які приходять сюди за сотні верст».
Так продовжувалося до приходу більшовиків до влади. У 1922 році в Лубнах, як і в усій Українській Радянській республіці, почалося вилучення церковних цінностей. Спочатку воно відбувалося порівняно спокійно. Та ось із Харкова приїхав нарком на прізвище Середа з листом від Георгія Петровського з вимогою вилучити і раку Афанасія Сидячого (адже була вона з чистого срібла і важила 4 пуди 10 фунтів). Тоді населення Лубен й інших районів Полтавщини прийшли до монастиря. Десятки тисяч людей оточили собор і не давали комісарам наблизитися до мощей святого. Церковна служба йшла цілодобово, священики змінювали один одного через кожні 3–4 години.
Народ прибував щодня. Агітаторів не слухали. Тоді влада вирішила розпочати в районі монастиря військові навчання. Сюди нагнали до 3000 солдат і курсантів. Навколо монастиря відбувалися маневри з кулеметною й артилерійською стріляниною, лементами «ура». Але результати такого методу були незначні –– служби продовжувалися, народ не розходився.
Виручили комісарів жнива, що наближалися. Стала достигати пшениця, і поступово віруючі на конях і волах роз’їхалися по домівках. Протягом трьох днів звільнилися усі входи і виходи з монастиря. Ченці самі переклали мощі в дерев’яну труну. А срібну раку комісари відвезли до Харкова. Туди ж згодом було перенесено і мощі святителя.
Сьогодні мощі Афанасія Лубенського почивають у Благовіщенському кафедральному соборі міста Харкова.

350-летие преставления святителя Афанасия Лубенского

Валентин Петров, преподаватель академии имени Ю.Гагарина: «Самой настоящей глупостью, запущенной в прессу, были слова, приписанные Гагарину, о том, что в космосе он Бога не видел»

Ольга Янушкявичене: «Православная культура имеет так много ценностей, что рассуждать над тем, нужно ли все это, вообще странно»