Епископ Житомирский и Новоград-Волынский Гурий:

01.06.2004 archive, Вестник №33, Тема номера

«БУТИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ ІСТИННИМИ СВІДКАМИ ПРАВДИ БОЖОЇ»

Доповідь єпископа Житомирського і Новоград-Волинського Гурія,
голови Синодального відділу УПЦ у справах молоді,
на II з’їзді православної молоді України

Ваше Блаженство, Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, всечесні отці, братгя і сестри!
Ми зібрались у першопрестольному граді Києві, на берегах Дніпра, який став хрещальною купіллю братських слов’янських народів, щоб разом обговорити наші проблеми, поділитися досвідом, розглянути перспективу подальшого молодіжного служіння Української Православної Церкви і прийняти відповідні рішення. Не варто повторювати відомі істини про необхідність і користь молодіжного служіння Церкви. Настав час для сумісної роботи, яка дасть, з Божою допомогою, хороші результати. Нагадаю, яку велику увагу надає священноначалля Церкви сучасній молоді. Досить сказати, що саме створення Синодального відділу у справах молоді — це в історії Церкви дещо нове. Адже якщо в попередні часи цілеспрямованої координації в роботі з молоддю не було взагалі з огляду на те, що в дореволюційній Росії покладались на виховання, а в радянський період такої можливості Церкві не надавала світська влада, то зараз ми з усією чіткістю усвідомлюємо, що молодіжний рух у Церкві є яскравим свідченням перед секулярним суспільством, що Православ’я не вироджується у маргінальну, музейну релігію, а з усією жвавістю переживається юними громадянами нашої країни.
Необхідність створення Синодального відділу у справах молоді продиктована тією надією, яку священноначалля покладає на православну молодь — молодь духовну, діяльну, думаючу і небайдужу до тих проблем, які виникають у суспільстві , а отже, в Церкві. Православна молодь має допомогти своїм неуцерковленим ровесникам знайти Христа — Шлях, Істину і Життя.
Завдання Церкви полягає не в тому, щоб відмежувати вас від сучасного світу і помістити в якийсь ізольований церковний світ. Завдання Церкви полягає в тому, щоб навчити вас бути в сучасному світі істинними свідками правди Божої. Молоді люди намагаються уцерковлятись, вчитися жити справжнім церковним життям. I Церква покликана допомогти їм у цьому. Але молодій людині властиве цілісне сприйняття дійсності. Її християнство не може обмежуватися огорожею храму і тільки участю у богослужінні. Вона шукає спілкування, шукає пізнання, навчання і служіння. Іноді навіть подвигу служіння. Хай духовенство заохочує високі поривання юних душ у служінні людині, рідному селу чи місту, екології, культурі, спорту — до гармонії земного і небесного в людській особистості. Світ сьогодні стає все більш дисгармонійним, і якщо православна молодь не внесе в нього духовний і творчий елемент свого життя, то хто ж тоді це зробить?
Православ’я не обмежує творчих можливостей людини, а допомагає і освячує всяку людську діяльність, спрямовану на добро. 3 однієї сторони, молода людина прагне до зростання й діяльності, а з другої — вона доступна спокусам і принадам цього світу. Позиція молодої людини зажди активна й діяльна. Але справжній зміст знаходить лише та діяльність, яка спрямована на служіння Богу і своїм ближнім.
Сам Господь Ісус Христос говорить своїм учням: «Син Людський не для того прийшов, щоб йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою…» (Мк. 10, 45). Молодь, яка знайшла істинні духовні орієнтири, у своєму житті вже не буде уподібнюватися натовпу. В особистості православного юнака чи юнки гармонійно поєднуються індивідуальність і колективізм.
Православна Церква виявляє справжню зацікавленість у долі молодих людей і потребу в кожній людині як в особистості, вільно шукаючій Христа. «Весь закон в одному слові полягає: люби ближнього свого, як самого себе» (Гал. 5, 14). Православна Церква здатна дати людині вищу можливість спілкування — євхаристичне спілкування. Православна Церква здатна наситити буття людини справжнім змістом. Молоді люди, які вже знайшли Православ’я, повинні зрозуміти свою відповідальність за долю своїх ровесників. Це вища мета молодіжного служіння — апостолат православної молоді. Апостоли також могли, пізнавши Христа, Його вчення, прийнявши Його благодать, замкнутися в своїй радості, і світ нічого б не взнав про свого Спасителя, але вони принесли цю Благу Звістку всьому людству. Вам же, молодим віруючим Православної Церкви, прикладом свого доброчесного життя, своїм вагомим словом, своїм добрим товариством доведеться свідчити перед своїми невіруючими, індиферентними неуцерковленими ровесниками. Це іноді невдячна і, на перший погляд, в малій мірі радісна праця. Але якщо ми кинемо їх на складних шляхах життя, то уподібнимося тому невдячному і лінивому рабу із притчі Христової про таланти.
Слід констатувати, що молодіжний рух в Українській Православній Церкві ще не має всеохоплюючої і достатньої інтенсивності. Ми маємо тільки окремі осередки цього руху, розосереджені по єпархіях і приходах, часто між ними немає зв’язку і кожний є самозамкнутою одиницею. Чим можна пояснити слабкий розвиток молодіжного руху у нас в Україні? У західних країнах релігійні молодіжні організації ведуть більш інтенсивну діяльність, дякуючи, можливо, кращому матеріальному становищу. Але нам слід вести свою діяльність не від ситості своєї, а від необхідності поєднати істину Православ’я з енергією молодості. Багато молодих людей дійсно здатні до жертовного служіння ближньому, здатні любити і віддавати, а не вести споживацький спосіб життя. Вони готові віддавати свої сили і час для такого служіння, але куди їм прийти, де можна зайнятися діяльним служінням? Цим користуються тоталітарні секти, заманюючи у свої сіті таку молодь. Хіба мало на вулицях хлопців і дівчат, які збирають кошти для сектантських ватажків, лжехристів і лжепророків? Напевно, колись ці хлопці й дівчата переступали церковний поріг, але поряд чи то не виявилося людини, яка б помітила їх запал і направила їх, чи то ми надто зайнятті своїми проблемами і нам нема справи до свого ближнього. Ініціатива — ось чого ми чекаємо сьогодні від думаючої, віруючої уцерковленої молоді. Православна молодь не повинна чекати, що за неї будуть вирішувати й діяти священики та архієреї. Окремі питання організації можуть вирішуватися самою молоддю. Ми вас можемо тільки благословити, підказати, порадити, але діяти повинні саме ви.
Хочу зупинитися на вузлових проблемах, які винесені на обговорення нашого форуму.
1. Православна молода сім’я в сучасному суспільстві.
Ця тематика недаремне поставлена на перше мысце. У секулярному суспільстві, де стираються межі між гріхом і праведністю, між спотворенням і нормою, православна молода сім’я повинна стати тим надійним фундаментом, який утримує суспільство від остаточного падіння в безодню аморальності й тотального розтління. Але сім’ю неможливо ізолювати від сучасного світу. Духовенство має усвідомити свою відповідальність перед молодими сім’ями — своїми прихожанами. Проблема в тому, що в сучасній практиці духівництва нема єдиної системи підходу до молодої сім’ї. Одні духівники не в міру суворі й ригористичні, а інші, навпаки, допускають надмірний лібералізм. Все це несе розлад в молоді сім’ї. Багато проблем молодих сімей вирішувались би швидше і безболісніше, якби не було повної ізоляції однієї сім’ї від іншої. Проблема у відсутності спілкування. Можна для надання допомоги створювати комітети молодих православних сімей, маючи в такому комітеті духівника. Для молоді важливий і пошук супутників і супутниць життя. В Інтернеті існують сайти православних знайомств. На все, звичайно, Божа воля, та іноді така служба може домогти людині створити міцну православну сім’ю.
2. Соціальне служіння православної молоді.
Соціальне служіння можна розуміти по-різному. Не обов’язково під цим мається на увазі виключно матеріальна допомога. Допомога без любові позбавляє її сакраментального змісту і перетворює в гуманітарну акцію. Потрібно не просто чимось допомогти людині, але, перш за все, відчувати любов або хоча б жаль до тієї людини, яка має потребу в допомозі. Що ж православна молодь може привнести в соціальне служіння? Це створення ініціативних груп опіки над хворими і ув’язненими — конкретне виконання євангельських заповідей Христа. Це може бути ініціативна група при приході, яка опікає інвалідів і престарілих.
3. Православне свідчення серед ровесників.
Мені можуть заперечити, що цим повинен займатися місіонерській відділ, а не молодіжний. На це я відповім так: одна справа, коли в молодіжне середовище приходить місіонер, інша справа, коли про Бога говорить твій товариш чи однокурсник. На певній стадії молодим людям властиве почуття колективу, навіть обмеженого клану, куди доступ ревниво охороняється і де «чужих» не люблять. Тому вони більше будуть довіряти своєму ровеснику, ніж дорослому місіонеру. I не зважаючи на знання взагалі, більшим авторитетом буде користуватися особистий приклад доброти, співчуття, вірності та інших чеснот. Проповідь Православ’я не повинна бути агресивною і нав’язливою, як нав’язують свою ідеологію сектанти. Свідчення про православну віру має бути плодом діяльної любові і вірного розуміння людської свободи. Чи буде створена якась координаційна рада по роботі серед ровесників, чи це буде індивідуальною справою — вирішувати вам.
4. Організація православного руху слідопитів ( скаутів).
Я глибоко впевнений у тому, що така організація сьогодні необхідна. Лише широка і професійно організована робота з молоддю, закріплена на міцній духовній основі, допоможе нам врятувати становище у сфері молодіжної політики. Ми втомилися нарікати на катастрофічне падіння моралі в молодіжному середовищі. Молодь — це наше майбутнє. Що буде в ній посіяне, те в майбутньому пожне все суспільство. Згадаємо слова Священного Писання: «Хто сіє скупо, той скупо і пожне, а хто сіє щедро, той щедро і пожне» ( 2 Кор. 9, 6). Від нас залежить, чи стануть молоді люди оплотом у державному і церковному будівництві, чи виявляться причиною деструктивних явищ. Ми усвідомлюємо, що співпраця скаутських організацій і Православної Церкви поки ще не налагоджена. Скаутські організації розрізнені, і нема поки що ніякої інфраструктури для створення православних скаутських загонів. Не так просто в кожній єпархії знайти священика, здатного всім серцем проникнутися ідеалами скаутингу і віддати себе цій справі. На мій погляд, майбутні священики — духовні керівники скаутів * повинні вирости в середовищі сучасних скаутських загонів. Образ юного розвідника, що любить Батьківщину, чесного, доброго, чуйного молодого чоловіка, духовно і фізично загартованого, приверне до себе все нові й нові серця.
5. Молодь і фізичне виховання.
Я не буду знову і знову починати апологію прийнятності православними віруючими фізичного виховання і занять спортом для підтримки в потрібній формі свого стану здоров’я. Скажу лише, що деякі ревносні не по розуму миряни і духовенство вважають, що все фізичне виховання слід обмежити земними поклонами. Вкрай ідеалізуючи ХІХ століття, вони не знають, що в гімназіях, ліцеях і інших учбових закладах того часу проводились заняття по гімнастиці, верховій їзді, фехтуванню, бігу, плаванню і т. д. Християнству чуже гностичне гребування тілом. Своїм втіленням Христос показав людське тіло рівночесним душі, і подібно до того, як душу ми виховуємо чеснотами, тіло також необхідно зміцнювати і вправляти.
6. Світська культура і православна молодь.
У Соціальній концепції Церкви говориться: «Світська культура здатна бути носителькою благовістя. Це особливо важливо у тих випадках, коли вплив християнства в суспільстві слабне чи коли світська влада вступає у відверту боротьбу з Церквою. Так в роки державного атеїзму російська класична література, поезія, живопис і музика ставали для багатьох ледве чи не єдиним джерелом релігійних знань. Культурні традиції допомагають збереженню і примноженню духовної спадщини в стрімко змінюваному світі. Це стосується різних видів творчості: літератури, живопису, музики, архітектури, театру, кіно. Для проповіді Христа придатні будь-які творчі стилі, якщо намір художника є дійсно благочестивим і якщо він зберігає вірність Господу». Разом з цим слід констатувати факт, що сьогодні під егідою «культури» часто виступає не справжня світська культура, а культура постмодернізму, чи субкультура. I саме ця неправдива (не істинна) культура, а не справжня, сприймається молодим поколінням. Сприймається субкультура не вдумливо і не критично. Але її стануть сприймати інакше, якщо показати справжній деструктивний її вплив. Навіть відношення до справжньої світської культури не повинно заходити далеко. Та ж Соціальна концепція говорить: «Есхатологічна направленість не дозволяє християнину повністю ототожнювати своє життя зі світом культури, «бо не маємо тут постійного града, але шукаємо майбутнього» (Евр. 13, 14). Християнин може працювати і жити в цьому світі, але не мусить бути повністю поглинутий земною діяльністю. Церква нагадує людям культури, що їх покликання — обновляти душі людей, в тому числі і власні, відновлюючи спотворений гріхом образ Божий».
Отже, ті, які будуть працювати в цьому напрямку, повинні подумати, як слід донести до людей справжнє православне ставлення до культури і як через культуру і вірне розуміння її прийти до віри в Бога і до праведного життя. Це може бути звернення чи брошура. Ми не можемо захищати свою самобутню культуру від західної субкультури з автомати в руках, наша зброя — це слово. Тому не варто мовчати. Не лише старі мусять захищати у своїй країні рідну культуру, виховану на ґрунті Православ’я, а в першу чергу — молодь, оскільки вам, вашим дітям та внукам жити в цій країні.
7. Організація і діяльність молодіжних братств.
Такі братства можуть існувати як в межах приходу, так і в межах міста, єпархії чи навіть всієї країни. Братства організовуються студентами, молодими прихожанами та іншими ініціативними православними молодими людьми. Діяльність їх може бути самою різноманітною, але мета — це завжди віра в Бога, допомога Церкві, згуртованість, любов, духовне зростання, зміцнення миру. Головною перешкодою в організації таких братств є, на мою думку, не відсутність матеріальних засобів, а наша погана звичка дистанціонуватися один від одного. Молоді люди в Православ’ї найчастіше вкрай індивідуалізовані і недовірливі, вони замикаються у своєму особистому духовному житті, не залишаючи місця для ближнього. Подумаємо про нашу відповідальність перед майбутнім країни і наступними поколіннями християн. Не можна залишатися пасивним і байдужим в житті Церкви. Для того щоб ідеї й завдання православного молодіжного руху втілились у життя, необхідна чітка організація цієї діяльності. Ті, які будуть працювати в даній секції, могли б розробити чіткі методичні правила організації молодіжних братств на всіх рівнях. Більше того, ті організації, представники яких присутні на сьогоднішньому з’їзді, хай складуть список за такими параметрами: назва молодіжної організації, єпархія і прихід, до яких належить організація, а також адреса, телефон, е-мейл і адреса сайту, якщо є.
8. Молодь і силові структури.
Під силовими структурами слід розуміти структури, які входять у відомства міністерств оборони, внутрішніх справ, юстиції, а також Служба безпеки і Податкова служба. Відношення молоді до цього всього можна вибудувати в такій класифікації: молодь, яка вже служить чи працює в цих відомствах; молодь, яка має неприємності чи конфлікт з цими відомствами; і молодь, готова допомагати і співпрацювати з цими структурами. В Соціальній концепції Церкви говориться: «Профілактика злочинності можлива, перш за все, через виховання й освіту, спрямовані на зміцнення в суспільстві істинних духовних і моральних цінностей. У цій справі Православна Церква покликана до активної взаємодії зі школою, засобами масової інформації, правоохоронними органами. При відсутності в народі позитивного морального ідеалу ніякі засоби примусу, залякування чи покарання не зможуть зупинити злої волі. Саме тому кращою формою запобігання порушень закону є проповідь чесного і достойного способу життя, особливо в середовищі дітей та юнацтва. Пильну увагу при цьому потрібно надавати особам, які входять у так звані групи ризику чи вже здійснили перші правопорушення. До таких людей має бути звернене особливе пастирське і просвітительське піклування. Православні священнослужителі і миряни покликані брати участь і в переборенні соціальних причин злочинності, турбуючись про справедливий устрій держави та економіки, про професійну й життєву реалізацію кожного члена суспільства». Тому я закликаю учасників даної секції виробити концепцію взаємовідносин православних молодіжних організацій України з силовими структурами, де слід врахувати специфіку кожної із трьох груп, про які я говорив вище.
9. Православ’я і ресурси мас-медіа.
Життя нормального суспільства неможливе без інформації. Інформацією сьогодні заповнене все. Дякуючи сучасним засобам комунікації, люди можуть більше дізнатись про Православ’я. Та знання ще не передбачають морального переродження і початку духовного самовдосконалення. Разом з тим інформація — це перш за все слово, а слова не завжди несуть добро, частіше вони несуть зло. Тому справа не в самій інформації, а знову-таки — у гріховній людській волі. У Соціальній концепції говориться: «В ході взаємовідносин Церкви і світських засобів масової інформації можуть виникати ускладнення і навіть серйозні конфлікти. Проблеми, зокрема, бувають породжені неточною чи спотвореною інформацією про церковне життя, розміщенням її в невідповідному контексті, змішуванням особистої позиції автора чи цитованої особи із загальноцерковною позицією. Стосунки Церкви і світських ЗМІ іноді також затьмарюються з вини самих священнослужителів і мирян, наприклад, у випадках невиправданої відмови журналістам у доступі до інформації, болючої реакції на правильну і коректну критику. Подібні запитання повинні вирішуватися в дусі мирного діалогу з метою усунення непорозумінь і продовження співпраці. У той же час виникають і більш глибокі принципові конфлікти між Церквою і світськими ЗМІ. Це буває у випадках хули імені Божого, інших проявів блюзнірства, систематичного свідомого спотворення інформації про церковне життя, свідомого наклепу на Церкву і її служителів. У випадку виникнення таких конфліктів вища церковна влада (у відношенні до центральних ЗМІ) чи єпархіальний Преосвященний (у відношенні до регіональних і місцевих ЗМІ) можуть, при відповідному переродженні і після як мінімум однієї спроби вступити у переговори, розпочати наступні дії: припинити стосунки з відповідними ЗМІ чи журналістом; закликати віруючих бойкотувати даний ЗМІ; звернутися в органи державної влади для розв’язання конфлікту; піддати канонічним заборонам винних у гріховних діях, якщо вони є православними християнами. Вище перераховані дії повинні бути документально зафіксовані, про них слід повідомляти паству і суспільство в цілому». А яку ж роль має у всьому цьому відігравати православна молодь? Як мені здається, безпосередню й найактивнішу. Це і православна журналістика, і співробітництво зі світськими ЗМІ і створення інтернет-сайтів і т. п. Тут також необхідно виробити чітку концепцію.
На закінчення хочу ще раз нагадати про ту велику відповідальність, яка лежить на всіх нас. Церква сьогодні стоїть на порозі уніфікації свого культурного значення з іншими конфесіями, багато хто сьогодні пробує нівелювати заслуги Православ’я перед історією. Церква цього не боїться, так як з нами Господь наш Ісус Христос — Глава Церкви. 3 нами благодать Святого Духа. Церква переживала ще й гірші часи. Та ми не можемо пасивно чекати, а повинні нести свідчення істини й любові в безбожний світ. Нехай усім нам допоможе Господь!

Церковь и молодежь

Выступление народного депутата Украины Андрея Деркача

Сергей Баршай. Обзор событий за май