БЕРДЯНСЬК. Жити в Церкві. Православне Приазов’я — інтерв’ю архієпископа Єфрема

 — Владико, якось Ви згадували, що коли отримали благословення керувати Бердянською єпархією, Вас здивувало, що в єпархії всі стародавні церкви були зруйновані, і священикам доводиться служити в пристосованих приміщеннях, кімнатках. А як сьогодні Ви б описали православне Приазов’я? Що змінилося докорінно, а що, можливо, дещо змінило Вас?

— Коли я прибув в Приазов’я, то дійсно був здивований, в якому стані духовність. Цьому, звичайно, передувала історична спадщина, яку запорізький край пережив за часів безбожництва. Краєзнавці розповідають, що в 30-і роки минулого століття існував план щодо руйнації храмів та знищення духовенства, але були навіть такі керівники, які цей план намагалися перевиконати, і цьому є підтведжуючі документи.

Бердянську єпархію, яка об’єднує 11 районів Запорізької області, також не оминув каток безбожжя, і вцілілими залишилися менше 10 старовинних храмів, які були наполовину зруйнованими. Мої попередники-архієреї багато доклали зусиль для відновлення старих та будівництва нових храмів на відродження духовності і Православ’я.

Милістю Божою, працею священиків, парафіян та благодійників, процес відродження триває. За час мого перебування на кафедрі повністю вдалося відновити і закінчити розписи храмів, що є пам’ятниками архітектури України; збудовані та освячені нові храми; освячена унікальна і єдина у світі на глибині 840 метрів каплиця великомучениці Варвари. У містах та селах освячуються місця під будівництво нових храмів. Вдалося прикрасити мозаїчними фресками кафедральний собор, побудувати будинок недільної школи, відкрити швацьку майстерню для потреб духовенства, реконструювати та закінчити капітальний ремонт єпархіального управління.

Проведення та прийом високих конференцій та круглих столів: молодіжних, капеланів, священників з тюремного служіння, сімейного відділу та ін., —стало звичайним для нас явищем.

Важливим, для духовного життя єпархії, стало прославлення в 2015 році чудодійного образу Божої Матері «Триручиця — Бердянська», а 2017 року освячено місце під будівництво нового кафедрального собору на честь святого образу Богородиці. Святкові торжества очолював Предстоятель Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій.

Для більш дієвого та плідного церковного служіння були призначені молоді та енергійні благочинні та керівники єпархіальних відділів, котрі здібні до самовідданої праці на ниві духовного вдосконалення Божого винограднику.

Все пригадати та описати у форматі публікації складно, одне можу сказати, що наш край дуже мальовничий, люди добрі, у більшості своїй всім серцем переживають за свої храми, чим можуть, стараються допомогти священикові, тому й Бердянська єпархія динамічно розвивається.

Особисто в мене кардинально змінився погляд на життя та служіння сільського духовенства. Якщо в Закарпатті я бачив повні сільські храми під час архієрейського богослужіння, то коли відвідую сільські храми нашої єпархії, бачу, що свято тільки для релігійної громади.

Сільські батюшки, у яких малочисельні громади, нерідко, щоб забезпечити життєдіяльність храму, працюють на землі, вигодовують худобу. Приємно, що не опускають рук, і власним прикладом ведуть ввірене їм стадо Христове до спасіння.

— В єпархії стрімко розвивається православний «молодіжний» рух, місіонерство. Як в єпархії ведеться робота з представниками молоді, які проблеми доводиться вирішувати? Як, на Вашу думку, можна розтормошити молодь, щоб люди самі прагнули воцерковлення?

— Бердянськ — студентське місто, де є вищі навчальні заклади і коледжі, професійно-технічні училища, тому для нас є пріоритетом молодіжне служіння. За прикладом столичного Свято-Троїцького Іонінського монастиря, проводяться молодіжні чаювання, так звані, «молодіжки», в музеях міста організовуються тематичні зустрічі зі старшокласниками і студентами. В єпархії є своя молодіжна волонтерська організація «Молодість не байдужа — Бердянськ». Саме цей рух і об’єднує навколо себе молодих людей.

Коли почалися бойові дії на Сході України, Бердянськ виявився містом, яке збільшилося від кількості вимушених переселенців. Церква не залишалася осторонь. Разом з єпархією працювали і наші молоді волонтери, студенти, старшокласники, молоді сім’ї і ті, хто зрідка відвідував храм. Вони сортували і роздавали речі, продукти. Передавали допомогу в «Червоний Хрест», формували списки для роздачі допомоги.

Коли нам спільно з Синодальним відділом у справах молоді вдалося вивезти та розмістити у Бердянську дітей із Слов’янська, в якому тоді проходили бойові дії, наші волонтери старалися допомогти і проводили різні антистресові тренінги. Це дуже об’єднало молодих людей і багато хто з них стали церковними. Беручи участь в координаційних радах роботи з вимушеними переселенцями при Міській Раді, молодь завжди вникала в ситуацію, що склалася, пропонувала свої бачення рішень тих або інших проблем, за що отримувала і відзнаки. Молоді люди хочуть бути корисними Церкві, суспільству, і ми повинні їм допомогти реалізувати себе.

Я розумію, те що ми робимо — «крапля в морі». Англійське прислів’я говорить: «Не виховуй дітей, все одно вони будуть схожі на тебе. Виховуй себе». Я твердо переконаний, що воцерковлення розпочинається з сім’ї.

Дитина дивиться на своїх батьків, які ходять до храму, дотримуються постів, моляться вдома, допомагають ближньому, піклуються про батьків, поважають старших, керуються у своєму житті Словом Божим, — і згодом вже молода людина будуватиме на цих принципах власне життя. Кожна сім’я, яка хоче виховати своє чадо духовно здоровим, працелюбним, корисним суспільству, повинна познайомити його з Богом, що надалі допоможе йому зростати в подобі Божій. Тоді торсати нікого не доведеться, а молоді люди самі намагатимуться скоріше воцерковитися.

— Наприкінці жовтня молодь проводитиме так званий «хеллоувін», який традиційно святкується в англомовних країнах, а його історія почалася на території сучасних Великобританії та Північної Ірландії. Хоча щороку Церква нагадує, що це свято суперечить Православній вірі, його популярність лише зростає серед підлітків і молоді, які говорять, що сприймають «хеллоуін» як маскарад. Владико, яке ставлення Церкви і особисто Ваше до «хеллоуіна»? Як взагалі потрібно ставитись до атрибутики «хеллоувіна», чи дійсно він просто «маскарад»?

— Дійсно, святкування «хеллоувіну» не відповідає Християнській вірі. Негативно до цього «свята» ставиться не тільки Православна Церква. Такий погляд Церкви заснований не на нашому «мракобіссі» або «відсталості», а на богодухновенній мудрості церковного вчення та здатності Церкви реально сприймати духовні явища. Це «свято» явно пов’язано з язичницькою релігією. Воно бере свій початок у віруваннях древніх кельтів, в яких було «свято Самайн», що святкувалося одночасно всіма народами Британських островів. Цей день міцно асоціювався зі смертю і надприродним. У сучасному світі «хеллоувін» набув деякого комерційного відтінку і вважається мало не «веселим дитячим святом». Можна почути думку, що «хеллоувін» — це просто гра, можливість для дітей весело провести час. Але очевидно, що не все так безневинно…

З одного боку, дітям всіх народів в будь-якій країні властиві пустощі. Вони люблять розповідати страшні історії, вбиратися «привидами», необразливо лякати оточуючих. Гарбуз зі свічкою, який зараз зветься «світильником Джека», — знак «хеллоувіну», був відомий багатьом хлопцям ще до того, як стало набирати обертів це «свято».

Але, з іншого боку, впадає в очі те, що це нове святкування має свою атрибутику та символіку. А символ — це те, що завжди набагато більше, ніж просто якесь матеріальне явище. Через символи людина спілкується з духовною реальністю. І через атрибути «хеллоувіну» легко можна стикнутися зі світом демонів. Адже основними темами «хеллоувіну» є окультизм, монстри, зло та смерть. На мій погляд, це зовсім не веселі теми. Завдяки жартівливому характеру «свята» з’являється легковажне ставлення до цих небезпечних речей. Демони і нечисті духи не можуть нікому дати нічого доброго, тому що їх природа — ненависть до творіння Божого і безглузде зло.

Тому, «граючи» зі злом, людина завжди програє. Та і до смерті християнство ставиться з повагою, як до переходу у вічність і очікування Воскресіння. Хіба доречно, пам’ятаючи про це, жартома вбиратися «мерцями», щоб повеселитися?

Християнська духовність несе мир людині. Вона позбавляє душі від страху. Ми вважаємо, що духи, з якими ми хочемо вступити у зв’язок, — світлі ангели, послані від Бога, щоб захищати людей, зберігати їх спокій, вести до вічного спасіння. Тому можна з упевненістю стверджувати, що спрямованість «хеллоувіну» протилежна християнській духовності. У нас достатньо своїх, церковних, традицій, які вчать молодь правильно сприймати духовний світ і приводять до істинної радості.

— Що потрібно знати про англомовний «хеллоувін» українським батькам, щоб донести це до своїх дітей, що варто знати самій молоді?

— Викликає неабиякий подив той факт, що зараз ми часто забуваємо свої народні та християнські порядки. Найчастіше те, що приходить звідкись ззовні, сприймається, як щось нове і цікаве. Ми іноді бездумно сприймаємо чужі нам встановлення, відкидаючи цілі скарби мудрості і духовності, які наш народ дбайливо зберігав століттями.

Нашим українським батькам потрібно намагатися не тільки захистити майбутнє нашого народу — наших дітей від бездуховності, а й докласти всіх зусиль для того, щоб відродити в молодому поколінні наші, українські традиції. А наші народні звичаї майже завжди зберігають у собі саме християнські цінності.

Наприклад, багато століть з особливим благоговінням в нашому народі взимку відзначається свято святителя й чудотворця Миколая. Ніхто, напевно, не буде сперечатися з тим, що казковий персонаж «дід Мороз» бере початок із цієї традиції. В день пам’яті святого батьки розповідають дітям про житіє й чудеса святителя, про його щедрість і милосердя до нужденних. У нагадування про це даруються подарунки. У різних місцях України існують й інші схожі духовні звичаї. Звісно, не можна не згадати ще одну нашу давню традицію, пов’язану зі священної історією. Це — костюмовані дії, пов’язані зі святкуванням Різдва Христового. З давніх-давен, для більш живих спогадів про ті священні події, влаштовувалися вертепи, в дні свят люди вітали один одного з Різдвом, славили Христа, співали святкові піснеспіви. При цьому діти переодягалися в пастушків, які, за словами Євангелія, були на полі під час Різдва, у волхвів, які принесли дари Богомовляті, в ангелів, які співали славу Богові.

Ясно, що це за духом протилежно «хеллоувіну», коли люди вбираються нечистю і лякають один одного. Тому дорослим необхідно прагнути жити церковним життям, самим знати благочестиві традиції свого народу, бути їх носіями, і тоді вони без зусиль зможуть передати цей духовний скарб і своїм дітям.

— Владико, які б Ви дали поради вірянам і священнослужителям: чим керуватися в цьому житті, що є першочерговим, а що є другорядним?

— Як нам каже Святе Письмо, «шукайте найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мф. 6:33). Тому першочерговим для кожної людини є турбота про спасіння своєї душі. Для реалізації нашої мети потрібно виконати багато завдань: відкрити для себе прекрасний світ духовного життя, навчитися любити Бога та ближнього, бути милосердними та самовідданим.

У ці тяжкі часи випробування на міцність нашої віри нам треба всім згуртуватися біля нашого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія

Всіляко його підтримувати та у спільній молитві просити Всевишнього надати нашому Архіпастирю міцності та наснаги вести нас до Горнього Єрусалиму.