Паʼмяті протоієрея Петра Влодека : «Я – священик, і відповідаю перед Богом за моральний стан суспільства»

12.10.2018 news, Страницы истории

Отець Петро Влодек народився 10 січня 1924 року в селі Оженин Острозького району Рівненської області у сім’ї вчителя. Батьки були набожні і виховували своїх п’ятьох дітей у любові до Бога. Батько Афанасій Влодек був псаломщиком у сільській церкві, діти співали у церковному хорі, старший брат Іван теж згодом став священиком. У 7 років малий Петро вперше пішов з мамою та іншими селянами на прощу до Почаєва, витримавши шлях понад 100 км. У рідному селі хлопець закінчив 5 класів середньої школи. Останні два роки навчався у селі Хорів за 7 кілометрів від Оженина, пішки долаючи цю відстань двічі на день.

У 1942 році вступив на пастирські курси при Почаївській Лаврі. З наближенням фронту у 1943 році вийшов наказ німецького військового командування вивезти усіх студентів на примусові роботи до Німеччини, тому хлопців розпустили. Петро Влодек переписав у старшокурсників усі конспекти, продовжив навчання вдома й успішно склав екзамени на право священства.

На Водохреще 19 січня 1944 року в село увійшли радянські війська, і 20-річного юнака мобілізували на фронт.

Про труднощі, жахіття війни, каліцтва, біль та смерть отець Петро говорив дуже стримано, казав тільки, що на фронті щиро молився щодня, і Бог його беріг. Траплялось, що випадкова зустріч чи нав’язлива думка, до якої дослухався, рятували його від вірної смерті. Постановив собі: якщо виживе, присвятить життя Богові. Пройшов пішки усю східну Європу, дійшов до Берліна, брав участь в історичній зустрічі на Ельбі, повернувся з війни живим та неушкодженим. Свої переживання і роздуми виливав у віршах, правдивих і зворушливих.

Після повернення з фронту, 1946 рік

Вірш написаний на Великдень 1945 р., олівцем дописано: «Це мій другий Великдень на         фронті»

У 1946 р. Петро Влодек вступив до Волинської духовної семінарії. Знання, одержані на пастирських курсах, дозволили йому бути зарахованим відразу у третій, найстарший на той час, клас. У 1948 році майбутній пастир на відмінно закінчив семінарію з характеристикою «дуже працелюбний і у праці наполегливий; сила волі, наполегливість та витримка – головні риси його характеру». У тому ж році вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у 1952 році кандидатом богослов’я. Навчальним комітетом РПЦ був направлений у Волинську духовну семінарію викладачем церковної історії.

Ректор семінарії о. М. Тучемський з викладачами

Викладачі ВДС: Петро Влодек, о. Никодим Єрмолатій, о. Миколай Сагайдаковський

22 січня 1953 року Петро Влодек обвінчався у Свято-Димитрівській церкві села Красносілля Рівненської області з Ольгою Березицькою, з якою разом виросли і разом співали у хорі Оженинської Свято-Михайлівської церкви. Вінчання відбулось пізно ввечері, лише при двох свідках. У ЗАГС оформили шлюб через півроку, коли Ольга отримала диплом Львівського медінституту, бо одруження з викладачем семінарії навряд чи дозволило б їй успішно завершити навчання.

25 лютого 1956 року єпископом Волинським і Рівненським Палладієм Петро Влодек був рукопокладений у сан диякона, а наступного дня – у священика.

Грамота, видана єпископом Волинським і Рівненським Паладієм, що засвідчує, що «Влодек Петр Афенасьевич на степень иерейства нами рукоположен и благословен» та містить настанови для його пастирського служіння

Протоієрей Петро Влодек, як і більшість викладачів семінарії, звершував богослужіння у Луцькому Свято-Троїцькому соборі. Виконував обов’язки інспектора семінарії, а у 1962 році став її ректором. Це були тяжкі для Церкви часи. На той момент уже було закрито три семінарії, загроза закриття нависла і над ВДС. Проте влада намагалась створити видимість того, що семінарії закриває сама Церква. Тривалий час наполегливо «радили і рекомендували» ректору припинити діяльність семінарії, викликали навіть матушку Ольгу і вмовляли вплинути на чоловіка. Після спілкування з Петром Влодеком уповноважений у справах релігії визнав, що така тактика не спрацює. Ректора він характеризував так: «За характером світосприйняття глибоко релігійний і віруючий. Як ректор володіє адміністративними якостями, інтереси семінарії для нього вище за все … Достатньо розвинутий і грамотний». Врешті-решт різними «законними» методами кілька років поспіль не давали здійснити набір студентів. Хлопців, які їхали на екзамени, затримувала міліція наче б то «за хуліганство», випускала після екзаменів, викладачів та абітурієнтів військкомати на той час забирали на комісії, паспортисти створювали проблеми з припискою… Так під тиском влади у 1964 році Волинська духовна семінарія була «приєднана до Одеської».  Отець Петро пізніше згадував: «Ці роки були найстрашнішими у моєму житті. Я просто висох, знайомі казали: «ти схожий на ’’чахоточного’’». Проблеми зі здоров’ям давалися взнаки ще десятки років потому.

Викладачі семінарії з єпископом Панкратієм. Вгорі зліва направо: Ігор Колобов, Іван Шиманський, І.Й. Блюм, о. Никодим Єрмолатій, ієромонах Феодосій, о. Олексій Вислоцький, Василь Алтунін, Валентин Негода, В.Я.Заміховський. Нижній ряд зліва направо: о. Даміан Ясенчук, о. Олексій Соколовський, ієромонах Мефодій, єп. Панкратій, о. Петро Влодек, о. Миколай Вінцукевич, о. Миколай Сагайдаковський

У серпні 1964 року єпископ Волинський і Рівненський Мефодій призначив протоієрея Петра Влодека настоятелем Свято-Троїцького собору в Луцьку. За роки служіння протоієрея Петра були повністю оновлені потемнілі фрески і розписи верхнього собору. Для цього отець Петро запросив відому художницю-іконописця Лідію Спаську. Жінка довго не згоджувалася, бо мала поважний вік, і їй важко було працювати на високих риштуваннях. Проте після неодноразового наполегливого вмовляння отця Петра погодилась взятись за роботу. Собор засяяв благодатним теплим світлом… А на подвір’ї напередодні великих свят світло ввечері вимикали навмисне, щоб вчителі, яких примушували стояти перед брамою і «виловлювати» своїх учнів, не могли їх впізнати.

У 1970 році протоієрей Петро був відряджений до Берліну і призначений ключарем Свято-Воскресенського кафедрального собору у Західному Берліні, а також завідувачем канцелярії Середньоєвропейського Екзархату. На той час у Західному Берліні мешкало багато росіян і українців, які втекли туди після революції та під час ІІ світової війни. У Берліні було три православних храми (два у Західному і один у Східному), у яких молилися не тільки переселенці і їх родини, але і православні німці. Значна частина прихожан уже не розуміла ні російської, ні старослов’янської мови, тому богослужіння частково відправлялись німецькою. Отець Петро володів кількома мовами, проте німецької майже не знав. Щоденно по кілька годин займався з донькою місцевого священика-переселенця, аж поки одного разу не сказав, що він уже може не тільки промовляти німецькі слова молитви, але і думкою молитися німецькою.

О. Петро з матушкою Ольгою на святковому прийомі у Середньоєвропейському Екзархаті

Богослужіння у домовому храмі Середньоєвропейського Екзархату (Берлін-Карлсхорст)

Свято-Воскресенський Кафедральний собор у Західному Берліні, де о. Петро служив у 1970-1976 роках

Після повернення на батьківщину з 1977 по 1979 рік, за розпорядженням  екзарха України митрополита Філарета (Денисенка), виконував обов’язки керуючого справами Українського екзархату та настоятеля Свято-Володимирського кафедрального собору у Києві. Щодня священик приймав десятки відвідувачів з усієї України, які зверталися в Екзархат зі своїми бідами: місцева влада не дозволяла ремонтувати храми, котрі перебували в аварійному стані, перегороджували церковні подвір’я, щоб не звершувалися хресні ходи, монахів не приписували в монастирі, всіляко утискали священиків… Отець Петро сприймав усе це близько до серця і був дуже засмучений, бо не завжди вдавалось допомогти.

У 1979 році отець Петро з матушкою вирушив у Канаду, де пастир опікувався шістьма парафіями навколо Едмонтону, провінція Альберта. Цей регіон був найбільш густо заселений вихідцями із Західної України: галичанами, волинянами, лемками. Вони створювали свої поселення на необжитих землях і будували православні храми. Отець Петро відправляв богослужіння, матушка часто була регентом хору, навіть вивчила англійською мовою церковні піснеспіви, бо богослужіння були двомовними. При церквах діяли недільні школи, і священик проводив там заняття. Навчав основ православної віри, розповідав про українські православні народні звичаї. Діти, які ніколи не бачили батьківщини своїх дідусів і бабусь, вивчали українську мову і пісні, ставили вертепи. Важко сказати, хто мав від таких занять більше задоволення: чи діти і їх батьки, чи сам викладач, бо в Україні тоді про недільні школи при церквах годі було мріяти.

Не довго вдалося отцю Петру, повернувшись з-за океану, пожити у рідній хаті і помолитися у Свято-Троїцькому соборі. У1989 році влада дозволила відкрити Київську духовну семінарію і протоієрея Петра Влодека призначили її ректором. Отець Петро згадував, що відкрито семінарію було тільки на папері. Передані корпуси потребували капітального ремонту, один довелось розібрати і збудувати заново. Не було ані викладачів, ані підручників, ані бібліотеки, ані спальні для студентів, ані їдальні. Але з допомогою ченців поступово облаштували побут, викладачі писали конспекти, вихованці кілька місяців ходили допомагати у бібліотеку ім. Вернадського, за що отримали книги, ще й стелажі. Так поступово налагодили навчання. За спогадами отця Петра, два роки, проведені у Київській семінарії, були найщасливішими у його житті.

Проповідь перед студентами

У 1991 році отця Петра Влодека направили до Луцька відновлювати Волинську духовну семінарію. Одночасно він започаткував при Свято-Троїцькому соборі недільну школу, де навчав кілька десятків дітей Закону Божого, а Марія Вислоцька розучувала колядки і піснеспіви. Через рік влада передала собор і семінарію прихильникам Київського Патріархату з усім майном, бібліотекою, підручниками, конспектами. Кілька місяців семінарія УПЦ тіснилася у приміщенні сторожки Покровської церкви. Там проводились по черзі заняття, там і обідали. І уже втретє довелось отцю Петру налагоджувати життя духовної школи у теперішньому приміщенні по вул. Драгоманова. За підтримки владики Ніфонта та духовенства, з допомогою вірян, які приносили до семінарії харчі, посуд, меблі, постіль і усе необхідне, вдалося повністю відновити навчальний процес. І не тільки в семінарії, але також і в недільній школі, де ректор багато років сам проводив заняття. Він дуже любив дітей, тішився спілкуванню з ними. Казав на проповідях: «Коли нас не стане, хтось має зайняти наше місце у храмі».

Семінарію відвідав митрополит Володимир (Сабодан)

Богослужіння на подвір’ї семінарського храму. Трійця, 2001 рік

Молебень з нагоди початку навчального 2006 року

День ангела отця Петра

Виступ на меморіалі Вічної слави у Луцьку. 9 травня 2010 року

Після 1989 року, коли з’явилась можливість вільно сповідувати релігію, люди потягнулись до віри, храми наповнились людьми. Священиків стали запрошувати у школи, садочки, на зустрічі і дискусії. Отець Петро і в Києві, і в Луцьку часто брав участь у таких заходах. Виявилося, що більшість людей не знає азів Православ’я, а ті, що вперше прийшли до церкви, не розуміють богослужіння. Постала потреба у духовній літературі і українських перекладах молитовників та окремих богослужбових текстів. Перші двомовні молитовники отець Петро видав ще у Києві, згодом, опікуючись Волинською семінарією у Луцьку, багато сил і часу присвятив впорядкуванню та виданню підручників і посібників для семінаристів та учнів недільних шкіл. Його книга для недільних шкіл та сім’ї «Закон Божий» виявилася першим україномовним підручником, де викладені основи православної віри, церковної історії та історії Православної Церкви на Україні, історії Старого та Нового Завіту, а також описані устрій храмів та церковні богослужіння.

За свою багаторічну працю і служіння протоієрей Петро Влодек нагороджений орденами і медалями: військовими, церковними та світськими, йому було присвоєне звання Почесного громадянина Волині. Але найбільшою подякою для отця Петра Влодека нехай стануть молитви за нього тих, у чиїх душах він посіяв і зростив зерна віри та любові.

ЛУЦЬК. Керуючий Волинською єпархією взяв участь у зустрічі з головою Волинської ОДА

ОЛЕКСАНДРІЯ. Єпископ Боголєп освятив храм у селі Протопопівка