Декларация о правах и достоинстве человека

01.06.2006 archive, Вестник №57, Тема номера

Декларация о правах и достоинстве человека

“Декларація про права і гідність людини” стала головним богословським документом, напрацьованим Православною Церквою у сучасності. У преамбулі декларації висловлене занепокоєння тим, що нині світ переживає переломний момент своєї історії і стоїть перед загрозою конфлікту цивілізацій, які по-різному сприймають людину і її призначення. Це викликало гострі дискусії у колах православних богословів і громадських діячів, адже по своїй суті декларація стала відповіддю Православної Церкви на виклики сучасного ліберального світогляду, що утвердився у західному світі. Цей документ, на думку багатьох, буде покладений в основу діалогу православної цивілізації з сучасним секулярним суспільством.
Документ проаналізували ієрархи та богослови, які причетні до душпастирської опіки православних вірних у західному світі і несуть послух у сфері взаємовідносин Церкви і держави. Він був прийнятий Руським народним собором.

Декларация о правах и достоинстве человека

Человек как образ Божий имеет особую ценность, которая не может быть отнята. Она должна уважаться каждым из нас, обществом и государством. Совершая добро, личность приобретает достоинство. Таким образом, мы различаем ценность и достоинство личности. Ценность — это то, что дано, достоинство — это то, что приобретается.
Вечный нравственный закон имеет в душе человека твердую основу, не зависящую от культуры, национальности, жизненных обстоятельств. Эта основа заложена Творцом в человеческую природу и проявляется в совести. Однако голос совести может быть заглушен грехом. Именно поэтому различению добра и зла призвана содействовать религиозная традиция, имеющая своим Первоисточником Бога.
Мы различаем две свободы: внутреннюю свободу от зла и свободу нравственного выбора. Свобода от зла является самоценной. Свобода же выбора приобретает ценность, а личность — достоинство, когда человек выбирает добро. Наоборот, свобода выбора ведет к саморазрушению и наносит урон достоинству человека, когда тот избирает зло.
Права человека имеют основанием ценность личности и должны быть направлены на реализацию ее достоинства. Именно поэтому содержание прав человека не может не быть связано с нравственностью. Отрыв этих прав от нравственности означает их профанацию, ибо безнравственного достоинства не бывает.
Мы — за право на жизнь и против «права» на смерть, за право на созидание и против «права» на разрушение. Мы признаем права и свободы человека в той мере, в какой они помогают восхождению личности к добру, охраняют ее от внутреннего и внешнего зла, позволяют ей положительно реализоваться в обществе. В этом свете нами уважаются не только гражданские, политические права и свободы, но также социальные, экономические и культурные права.
Права и свободы неразрывно связаны с обязанностями и ответственностью человека. Личность, реализуя свои интересы, призвана соотносить их с интересами ближнего, семьи, местной общины, народа, всего человечества.
Существуют ценности, которые стоят не ниже прав человека. Это такие ценности, как вера, нравственность, святыни, Отечество. Когда эти ценности и реализация прав человека вступают в противоречие, общество, государство и закон должны гармонично сочетать то и другое. Нельзя допускать ситуаций, при которых осуществление прав человека подавляло бы веру и нравственную традицию, приводило бы к оскорблению религиозных и национальных чувств, почитаемых святынь, угрожало бы существованию Отечества. Опасным видится и «изобретение» таких «прав», которые узаконивают поведение, осуждаемое традиционной моралью и всеми историческими религиями.
Мы отвергаем политику двойных стандартов в области прав человека, а также попытки использовать эти права для продвижения политических, идеологических, военных и экономических интересов, для навязывания определенного государственного и общественного строя.
Мы готовы к сотрудничеству с государством и со всеми благонамеренными силами в деле обеспечения прав человека. Особыми областями такого сотрудничества должны стать сохранение прав наций и этнических групп на их религию, язык и культуру, отстаивание свободы вероисповедания и права верующих на свой образ жизни, противостояние преступлениям на национальной и религиозной почве, защита личности от произвола властей и работодателей, попечение о правах военнослужащих, охрана прав ребенка, забота о людях, находящихся в местах заключения и социальных учреждениях, защита жертв деструктивных сект, недопущение тотального контроля над частной жизнью и убеждениями человека, противодействие вовлечению людей в преступность, коррупцию, работорговлю, проституцию, наркоманию, игроманию.
Мы стремимся к диалогу с людьми разных вер и взглядов по вопросам прав человека и их места в иерархии ценностей. Сегодня такой диалог, как ничто другое, поможет избежать конфликта цивилизаций, достичь мирного сочетания на планете различных мировоззрений, культур, правовых и политических систем. От того, насколько людям удастся решить эту задачу, зависит их будущее.

Комментарии

Архієпископ Берлінський і Німецький Феофан (Галінський): “Було прийнято багато документів, але головне, що під час дискусій ми намагались з’ясувати, де знаходиться наша православна цивілізація східного слов’янства, і визначитись з її ставленням до ліберальних американських і західноєвропейських цивілізацій і відношенням до тих процесів, що відбуваються у країнах колишнього Радянського Союзу. Що це нам дасть, я не знаю і не хочу пророкувати, щоб не стати поганим пророком, але, гадаю, дуже позитивним кроком стало прийняття “Декларації про права та гідність людини”.
Я вже понад тридцять років перебуваю поза межами України і хочу сказати, що для нашої діаспори, яка мешкає у країнах західної Європи і хоче зберегти свою православну, культурну ідентичність — це велика підтримка і дійсно сучасна вагома православна відповідь на виклики часу. Питання прав людини для декого на Заході являється чимось абсолютно священним і, як не раз підкреслювалось на Соборі, зловживання цими правами іноді переступають межі кримінального кодексу. Кордон моїх прав — початок прав іншої людини чи суспільства в цілому, а у цьому полі усе дозволено, і багатьом дуже важко найти мірило, яке б визначало межі дозволеного, якщо немає моральних цінностей, які б не тільки стримували людину, а й стимулювали розвиток її духовного життя.
Я не хочу відштовхуватись від якогось негативу, але усім сьогодні слід визнати, що моральна сила підтримує нас у житті. Людина, яка живе у європейській уседозволеності, повинна знати слово Церкви, і ми за те, щоб людина удосконалювалась через свою духовність. У церковній декларації ми говорили не про права, що дозволяють усе, а про ті права, які підкреслюють гідність людини як “вінця Божого творіння”. Ми носимо у собі образ Всевишнього і повинні старатись жити праведно.
Для нас на Заході гостро стоїть проблема про виховання у школах. Достатеве виховання, яке є у західнонімецьких школах, для багатьох батьків несумісне з поняттям про мораль, чистоту і нормальний розвиток дитини. Подібні питання не так легко вирішити.
Цей документ — відповідь Церкви, яка не хоче нав’язати свій погляд як закон для усього суспільства. Кожна держава має свої закони, і вона повинна шанувати інтереси усіх людей. Вона є виразником інтересів усіх людей, але дуже добре, коли буде почутий і наш православний голос. Декларація не направлена проти когось конкретно, особливо проти світських правозахисників, як дехто заявляє. Ми, віруючі, хочемо показати, як ми розуміємо права і гідність людини.
У Німеччині серед вихідців з колишнього соціалістичного табору й наших земляків документ буде неодмінно обговорений і викличе зацікавленість у вірних, буде мати народну силу, адже це є своєрідна основа для дискусії як усередині Церкви, так і для діалогу Церкви з суспільством. Гадаю, буде цікавою і критика декларації, можливо, вона покаже ті моменти, які ми не врахували.

Диякон Сергій Говорун, референт глави Відділу зовнішніх церковних зносин РПЦ: “Прийняття “Декларації про права і гідність людини” — дуже важлива подія, оскільки Церква заявила готовність робити те, що їй притаманно було завжди, — займатися захистом людини у її психосоматичній цілісності, як сукупності тіла і душі. У наш час діяльність правозахисництва була монополізована деякими прошарками суспільства, і ніхто із богословів не каже, що це була погана чи непотрібна справа. Інша річ, що це не завжди співпадало із принципами християнства, при тому, що християнство, власне, і породило правозахисництво як таке.
Церква завжди виконувала правозахисні функції і містила форми правозахисної організації. Достатньо згадати період мучеників у перших століттях християнства, коли апологети виступили на захист християнських мучеників і Церкви першими у античному світі. Вони поставили питання про захист прав людини, свободи совісті, і, таким чином, правозахисництво отримало перший поштовх саме у християнському середовищі. Згадаймо святителів Миколая Чудотворця чи Іоанна Златоуста. Коли детально розглянемо житіє будь-якого православного святого, ми завжди знайдемо елемент турботи про людину та її земне буття, яке безпосередньо навіть не пов’язане з внутрішньою складовою її духовного життя. В історії сучасного періоду усім відоме “печалування” з боку Церкви і ієрархів за тих людей, які страждали від непродуманих дій з боку державних структур чи землевласників.
Святіший Патріарх Алексій сказав, що віруючі у радянські часи мали досвід захисту прав людини. Коли, використовуючи атеїстичні гоніння, держава ігнорувала право людини на свободу совісті, Церква це право захищала. Багато людей, які сьогодні очолюють правозахисницький рух, свого часу також виборювали право людини на свободу совісті, право Церкви на буття та право її турботи про людину. Це і є тисячолітня традиція правозахисництва, яка у різні століття називалась різними словами.
Ми, на жаль, багато забули, і коли ми повернулись до даного питання, то зійшлися на думці, що Церква не відкриває щось нове, лише відновлює християнські традиції. Важливо те, що сьогодні під правозахисницьку діяльність закладено богословське підґрунтя, оскільки ми вважаємо, що кожен конкретний індивідуум і його Богом дана цінність повинна захищатися і поважатися державою, суспільством та іншими людьми, оскільки кожна людина є створеною за “образом і подобою” Божою і за неї постраждав Христос.
Згадаймо думки декотрих православних богословів, які вказували, що Христос втілився і перетерпів страждання не за усе людство, не за якусь окрему групу людей, а за кожну конкретну людину, і кожна особистість має ціну в очах Божих. Ми на цьому настоюємо, і це є основою для того, щоб сьогодні Церква сказала, що вона має право і можливість і повинна захищати права та гідність людини, виходячи з того, що людина є духовно-моральною істотою. Церква дивиться на людину не тільки як на суб’єкт громадянських чи суспільних прав, але як на творіння Боже. Коли ми кажемо про захист прав людини, то акцентуємо увагу на тому, що людина — істота, що складається із душі, тіла і духа, що поєднує у собі природне та надприродне. Тому Церква вказує на необхідність захисту не тільки фізичних, але й духовних, метафізичних прав, які випливають із концепції людини у світлі православної антропології.
Ці думки закладені у декларацію, яка була прийнята на форумі. У майбутньому буде проведена велика екзегетична робота над документом, і ми очікуємо, що ближчим часом з’являться нові богословські тексти і надалі богословська думка Церкви буде сфокусована на тому, щоб інтерпретувати погляди, які були висловлені сьогодні, чіткіше розкрити богословське підґрунтя декларації.
Це допоможе світу зрозуміти, що християни не проти прав людини, не проти її гідності, навпаки, християнство — єдине джерело для вірного автентичного усвідомлення того, чим є людина, в чому полягають її права і як Церква може допомогти їх захистити”.

Підготував Володимир Свистун

28.04.2006. МОСКВА. Александр Солженицын солидарен с позицией Православной Церкви в отношении прав человека
Известный писатель, Нобелевский лауреат Александр Солженицын разделяет взгляд Русской Православной Церкви на концепцию прав человека.
“Митрополит Кирилл на X Всемирном русском народном соборе справедливо указал, что «реализация свобод не должна угрожать существованию Отечества, ни оскорблять религиозные и национальные чувства». Что святыни — это ценности никак не ниже «прав человека», — заявил А. Солженицын в интервью, которое публикует в пятницу газета «Московские новости»
По его словам, безграничные «права человека» — это то, что «уже было у нашего пещерного предка: ничто ему не запрещало отнять мясную добычу у соседа или прикончить его дубиной».
Писатель отметил, что сегодня нас не призывают защищать «обязанности человека» и «даже призывать к самоограничению считается нелепым и смешным». «А между тем только самоограничение, самостеснение дает нравственный и надежный выход из любых конфликтов», — цитирует слова А. Солженицына «Интерфакс».
Отвечая на вопрос о конфликте цивилизаций, писатель согласился, что он имеет место и представляет собой противостояние стран третьего мира и т.н. «золотого миллиарда». По его словам, мусульманские страны используют обмирщение Запада «как удобную мишень». «Эта торжествующая секулярность и вызывает наибольшее негодование в мусульманских странах», — заключил А. Солженицын.
Он также выразил мнение, что присоединение России к евроатлантическому альянсу, «который ведет пропаганду и насильственное внедрение в разные части планеты идеологии и форм сегодняшней западной демократии, привело бы не к расширению, а к упадку христианской цивилизации».

Олександр Яровий. Битва за нашу історію

Хроника служения Предстоятеля УПЦ, апрель-май