Митрополит Антоній: Наші священики на Донбасі об’єднують людей

06.12.2017 news, top, Церковь и СМИ

Про церковні суперечки і служіння УПЦ на окупованому Донбасі.

У місті Коломия Івано-Франківської області розгорівся гучний скандал навколо Благовіщенського храму, в якому служать священики УПЦ. Представники УГКЦ звинувачують УПЦ в навмисному руйнуванні храму, який є пам’яткою архітектури національного значення. Аргументи на захист УПЦ, позицію Церкви щодо заборони її капеланів у Нацгвардії, а також думку з приводу того, чому УПЦ не потребує приставки МП, в інтерв’ю “Апострофу” висловив керівник справами Української Православної Церкви Митрополит АНТОНІЙ (ПАКАНИЧ).

– На всю країну розгорівся скандал навколо Благовіщенського храму в Коломиї. Представники УГКЦ запевняють, що між ними і УПЦ була домовленість про те, що після будівництва іншого храму УПЦ покине Благовіщенську церкву. У Івано-Франківській єпархії запевняють, що жодні домовленості з іншими конфесіями не мали юридичної сили, оскільки храм належить державі. Але ж це не означає, що не могло бути негласної домовленості. Або її не було взагалі ні в яких формах?

– Судячи з того, що мені з цього приводу повідомляли з Івано-Франківської єпархії, наші священики, які служать в Коломиї, нічого не чули про таку домовленість. Якщо вона дійсно мала місце, то її слід було б як-небудь закріпити письмово. Але при цьому хотів би також зазначити, що УГКЦ має в Коломиї понад 20 храмів, а УПЦ – тільки два, один з яких вони у нас і забрали. Як би там не було, усі спірні питання в цьому випадку можна було б вирішувати шляхом переговорів, діалогу, спілкування, а не шляхом рейдерського захоплення храму, із зухвалим порушенням законів.

– Як ви вважаєте, а чому взагалі скандал навколо храму в Коломиї розгорівся саме зараз, адже його передали УПЦ ще в 90-х роках.

– Думаю, цьому сприяла ситуація, що склалася в нашому суспільстві й у країні в цілому. Очевидно, що цією ситуацією користуються люди з яскраво вираженими радикальними і націоналістичними настроями. Примітно, що саме керівництво УГКЦ хоч і в м’якій формі, але дало зрозуміти, що не підтримує дій своїх так званих капеланів у Коломиї, бо за кілька днів після першої спроби захоплення нашого храму, яка мала місце 4 червня поточного року, керівництво УГКЦ, якщо вірити в його щирість, заявило, що не прагне захоплювати храми інших конфесій. Також, беручи до уваги останнє інтерв’ю на цю тему предстоятеля УГКЦ архієпископа Святослава (Шевчука), можна зробити висновок (якщо я його правильно зрозумів), що УГКЦ не підтримує такі дії своїх священиків, але вплинути на них не може. А це в цьому трактуванні може означати, що скандал навколо храму в Коломиї був спровокований радикальними націоналістичними організаціями, які використовують уніатських священиків. Не виключаю, що за цим можуть стояти якісь політичні сили, яким вигідно, використовуючи штучні скандали навколо Церкви, ще більше дестабілізувати суспільство. При цьому думаю, що УГКЦ могла б зробити набагато більше для того, щоб втихомирити своїх радикальних священиків, ніж розписуватися у власній безпорадності.

– Але ж УГКЦ звинувачує УПЦ у навмисному руйнуванні Благовіщенського храму, щоб на його місці побудувати новий, мовляв, розписи на стінах забили фанерою, розбита кам’яна скульптура, будівля храму прогнила і скоро впаде… Як ви можете відповісти на ці звинувачення? Храм дійсно знаходиться в занедбаному стані?

– Це відверта неправда. По-перше, тому, що цей храм знаходиться на балансі держави, отже, згідно із законодавством України, його ремонт повинен проводитися за рахунок тієї організації, на балансі якої він перебуває. По-друге, земля під цим храмом, який є пам’яткою архітектури, знову-таки, згідно із законодавством України, не може бути передана у власність жодної релігійної громади під будівництво іншого храму. Тому це звинувачення, яке настільки емоційно прозвучало з вуст греко-католицьких кліриків, просто абсурдне. Проблеми з утриманням храму дійсно є, але православна громада, наскільки мені відомо, намагалася за свій власний рахунок підтримувати храм у належному стані, не змінюючи його архітектурних особливостей. Крім того, я взагалі не схильний довіряти фантазіям людей, які грубо зневажили закони країни, а також нахабно виправдовують своє беззаконня “дивом” (маю на увазі їхні фантазії про те, що нібито знайшли храм відкритим, чому вони туди увійшли, називаючи це “дивом”).

– Що можете сказати про так звані “скандальні знахідки” всередині Благовіщенського храму? Наприклад, представники УГКЦ стверджують, що там було знайдено листи, що підтверджують зв’язок УПЦ із комуністами, “ікону з чорним ангелом”, ікону Миколи II, ікону з “голим Ющенком в пекельному вогні”.

– Як мені повідомили з Івано-Франківської єпархії нашої Церкви, картина Страшного суду (а це не ікона, а саме картина), на якій клірики УГКЦ побачили “голого Ющенка”, написана коломийським художником. З художником з цього питання зв’язувалися представники нашої єпархії, і він розповів, що ніякого наміру зображати на своїй картині екс-президента України в нього не було. Зрозуміло, ніхто не застрахований від фантазерів, які готові бачити те, чого немає.

– А “чорний ангел” і Микола II?

– Що стосується “чорного ангела” на картині Страшного суду, то це цілком допустиме зображення, яке є навіть у розписах Володимирського собору в Києві, які робив відомий живописець Віктор Васнецов. Цей “чорний ангел” є символом Божого суду й справедливості, оскільки тримає в одній руці сувій з написаними добрими і злими справами людей, а в іншій – ваги, символ справедливості. У Євангелії говориться, що ангели на Страшному суді відокремлять праведників від грішників. Я бачив в інтернеті фотографії цієї картини Страшного суду з храму в Коломиї, і вона дуже схожа на аналогічні розписі Володимирського собору. Можу припустити, що коломийський художник просто взяв їх за взірець. Тому представникам радикального греко-католицького духовенства хотілося б порадити, замість того, щоб збурювати людей, порушувати закони країни, бігати на мітинги, організовувати “духовні майдани”, частіше читати Євангеліє, вивчати богослов’я, розширювати культурний діапазон, а ще краще – церковне мистецтво, перш ніж публічно говорити всяку нісенітницю. Адже нікому зі смертних не минути зустрічі з “чорним ангелом”.

Щодо зображення Миколи ІІ, це канонізований святий, якого шанують у всьому православному світі, і його ікона – явище суто релігійного, а не політичного порядку.

– Чи згодні ви з тим твердженням, що на Західній Україні, зокрема через війну на Донбасі, у самого населення є запит на “видворення” УПЦ або, принаймні, скорочення парафій? Чи це політичні заяви, які не мають нічого спільного з реальною позицією віруючих?

– Я не згоден з першим твердженням, але згоден з тим, що цей “запит” йде не знизу, а саме зверху. Він формується ЗМІ та загальною інформаційною пропагандою, яка спрямована проти нашої Церкви. З боку народу такого запиту просто не існує. Я часто їжджу до єпархій в різних регіонах нашої країни і можу це засвідчити. Однак радикальні настрої навмисно підігріваються за допомогою окремих недобросовісних ЗМІ, а також недружньо налаштованих стосовно нас конфесій, а саме – УПЦ КП і певною мірою деякими представниками УГКЦ.

– А якщо брати останні два роки. Скільки парафій УПЦ втратила на території України? Чи були випадки, коли храми УПЦ КП чи інших конфесій переходили під юрисдикцію УПЦ?

– На території України останнім часом в інші конфесії, зокрема в Київський патріархат, від нас перейшло близько 9 парафій. При цьому близько 43 було захоплено – із застосуванням сили, з порушенням законодавства. Суди, до яких ми звертаємося, повертають ці храми нам, але їх рішення далеко не завжди виконуються. Також зафіксовано один випадок, коли один священик УПЦ КП в Центральній Україні, перейшов у нашу Церкву.

– УПЦ часто звинувачують у практиці використання “тітушок” для захисту спірних храмів. Силова практика відстоювання своєї позиції в реальності існує? Наприклад, залучення груп підтримки?

– По-перше, ми – потерпіла сторона, ми чужих храмів не захоплюємо, у нас захоплюють. По-друге, захоплення наших храмів, як правило, ініціюють клірики УПЦ КП, і роблять це за підтримки “Правого сектору” та інших воєнізованих радикально-націоналістичних організацій. Зі свого боку, ми завжди намагаємося вирішувати ці питання мирно, але в разі, якщо це не виходить, закон не забороняє одновірцям з інших парафій допомагати своїм братам за вірою відстоювати їхні права. Наголошую, ми не захоплюємо чужі храми, але люди з інших сіл збираються, іноді їх збирає місцевий священик, щоб допомогти одновірцям у тому чи іншому селі відстояти храм. Тому це не “тітушки”, а сусіди, яких місцеві добре знають і які можуть допомогти захистити храм від захоплення. Якщо у нас забирають храми силою за допомогою привезених людей, то чому ми не можемо їх відстояти за допомогою наших одновірців, в умовах, коли поліція не діє і силові структури не виконують свої прямі обов’язки?

– До речі, про поліцію. Як ви ставитеся до заборони капеланів УПЦ в Нацгвардії?

– Негативно. Оскільки в Національній гвардії служать віруючі й нашої Церкви. Якщо слідувати такій логіці та бути послідовним, то тоді не варто брати на службу в Нацгвардію віруючих нашої Церкви, а вони – громадяни нашої країни. У кожної людини в демократичній державі є свої релігійні права та потреби, і визначати спосіб реалізації та задоволення своїх релігійних потреб вільна сама людина, в цьому разі – солдат або військовослужбовець, що сам визначає, який священик йому потрібен. Це право людини, закріплене законами. Оскільки є в Нацгвардії віруючі УПЦ, значить, там повинні бути і священики УПЦ.

– Днями поліція відкрила кримінальні провадження за фактом безладів у Борисполі під час Хресної ходи в 2016 році. Сподіваєтеся на об’єктивне розслідування справ, беручи до уваги факт заборони капеланів УПЦ в Нацгвардії?

– У вашому питанні є частина відповіді. Але вважаю, що всі подібні справи в нашій державі повинні вирішуватися на підставі законів, а не особистих, регіональних та інших симпатій у підтримці тієї чи іншої конфесії. Ми – держава, яка заявляє, що йде в Європу, а в Європейському союзі принцип верховенства права і закону дотримується досить скрупульозно.

– А як вважаєте, чому взагалі Хресна хода 2016 року викликала такий ажіотаж у ЗМІ та серед політиків? Адже в цьому році вона знову відбулася, і подібного ажіотажу і нагнітання обстановки не було.

– Іноді саме час дає відповіді на питання. І ви справедливо зауважили цю особливість, провівши порівняння між Хресними ходами в 2016 і 2017 роках. Вважаю, що торішня інформаційна істерія навколо нашої Хресної ходи була викликана політичними мотивами та маніпуляціями в окремих ЗМІ. Чомусь деякі політичні сили, особливо речники УПЦ КП, почали нагнітати істерію в пресі, закликати до того, щоб зупинити “навалу московського патріархату” на Київ, звинувачувати в тому, що ці люди йдуть у Київ нібито для того, щоб поміняти владу. Коли ж Хресна хода вже підійшла до столиці, ті самі спікери стали лицемірно закликати до толерантності, ненасильства. Усе це – маніпуляції суспільною свідомістю, яка в той час була особливо збурена війною на сході країни.

У той же час спікери нашої Церкви неодноразово заявляли, що це все – брехня і неправда, підкреслюючи, що люди йдуть у Київ з молитвою про мир, вони помоляться за мир в Україні й ніякого нового Майдану робити не будуть, і дійсно цього не сталося. Тому мені б дуже хотілося, щоб суспільство дослухалося до слів самої Церкви і не слухало тих, хто говорить про Церкву, не належачи до неї.

– Деякі політики пропонують внести зміни до статуту УПЦ, щоб на рівні офіційних документів до назви УПЦ було додано приставку МП. Нібито без такої приставки парафіяни обманюються і не завжди розуміють, у храми якої конфесії ходять. На ваш погляд, така приставка доречна?

– Українська Православна Церква отримала свій статус у 1990 році, коли грамотою Святішого Патріарха Алексія II Український екзархат Російської Православної Церкви був перетворений на Українську Православну Церкву. Саме під такою назвою – Українська Православна Церква – ми зареєстровані в державі, і люди знають, куди вони йдуть. Тобто та Православна Церква, яка виникла у нас ще з часу Хрещення Київської Русі в 988 році, як була, так і залишилася, тільки був змінений її статус.

Так, у нас є канонічний зв’язок з Московським Патріархатом, а через нього – і з усім православним світом, на відміну від невизнаних і неканонічних УПЦ КП і УАПЦ. У зв’язку з тим, що наша Українська Православна Церква в 1990 році вже була зареєстрована, Філарет (нинішній глава УПЦ КП), створюючи у 1992 році абсолютно нову конфесію, а саме УПЦ Київського Патріархату, був змушений під час реєстрації своєї релігійної структури додати приставку “Київський Патріархат”, щоб не дублювати назву УПЦ, яка на той час вже існувала в юридичному полі України. Таким чином, відповідаючи на ваше питання, вважаю, що добавка МП недоречна, тому що наші люди знають, куди вони ходять, і, більш того, у храмах вони чують ім’я предстоятеля – Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, яке поминається під час кожного богослужіння. А за іменем глави Церкви легко визначити і саму Церкву.

– Священнослужителі УПЦ – єдина християнська конфесія, яка продовжує служити на підконтрольних територіях Донбасу. У яких умовах проходить це служіння? У чому труднощі?

– Дійсно, єпархії Української Православної Церкви залишилися єдиними структурами, які присутні на Донбасі по обидві сторони лінії розмежування. Низка наших священиків служить на кількох парафіях, одні з яких знаходяться на підконтрольних, а інші – на непідконтрольних Україні територіях. І цей факт визнають навіть місцеві державні чиновники, які працюють у цих областях. Вони прямо говорять нашим священикам, що “ви залишилися єдиною сполучною ланкою з тими непідконтрольними територіями”. “Ми, – продовжують вони, – не можемо туди поїхати, а ви – можете”.

Головна проблема – це, звичайно ж, війна. Як наслідок, розруха, бідність, злидні. А також проблема в тому, що люди дуже розділені. Наші священики там, на Сході України, та й не тільки там, принципово не говорять про політику, не вступають у політичні диспути, а несуть своє священицьке служіння, не розділяючи людей на “правих” і “винуватих”. Вони реально об’єднують людей, а якщо людей, то і країну.

– Як ставитеся до заяв окремих політиків, наприклад, Іллі Ківи, про те, що УПЦ потрібно вигнати з Києво-Печерської лаври і “повернути її народу”?

– Києво-Печерська Лавра від самого свого заснування належить народу. Віруючі Української Православної Церкви теж є народом України. Не треба ділити народ. Вважаю, що особливо тим людям, які наділені владою або мають яку-небудь вагу в політиці чи в суспільстві, потрібно обережно висловлюватися на ці теми.

– Минулого року генпрокурор Юрій Луценко активно піарився на розслідуванні “відсторонення від посади покійного Митрополита Володимира”. На допит був викликаний навіть Предстоятель УПЦ. Наразі ГПУ продовжує викликати на допити священнослужителів УПЦ чи все затихло?

– Спеціально за цим процесом не стежу, вважаючи його політично вмотивованим. Ініціатори, мабуть, вважали, що революційні емоції зможуть вплинути на єпископів УПЦ, щоб надати своїм вигадкам вид правдоподібності. Однак у Священному Писанні ми читаємо, що брехня – не вічна, вічною може бути тільки правда: “Уста правдиві стоятимуть вічно, а брехливий язик лиш на мить”.

Впевнений, що в Генеральній прокуратурі працюють не просто професіонали своєї справи, але люди, що прислухаються до голосу свого сумління, люди, для яких правда і закон є життєвим пріоритетом, адже, за словами святого царя і псалмоспівця Давида, тільки “той, у якого руки не винуваті і серце чисте… отримає благословення від Господа і милість від Бога, свого Спасителя”. Стосовно ж тих, хто продовжує упиратися у брехні і наклепі, ми просимо Бога словами того ж самого пророка Давида: “Суди їм, Боже, нехай відпадуть від думок своїх”.

Артур Гор

КИЕВ. На спикера УПЦ после пресс-конференции напали «активисты Майдана»

МОСКВА. В епархии молитвенно почтили память Святейшего Патриарха Алексия II