Звернення Собору до духовенства і віруючих Греко-католицької церкви в Західних областях України

01.03.2006 archive, Вестник №54, Тема номера

ЗВЕРНЕННЯ СОБОРУ
ДО ДУХОВЕНСТВА І ВІРУЮЧИХ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ.

Собор греко-католицького духовенства, скликаний Ініціативною групою по возз’єднанню греко-католицької Церкви з православною Церквою, що відбувся 8, 9 і 10 березня у Львові, в кафедрі св. Юра, вирішив зліквідувати Берестейську унію з 1596 р., відірватися від Рима і возз’єднатися з нашою батьківською православною Церквою. Це той Собор подає до відома всім греко-католицьким галицьким священикам та вірним і закликає всіх Вас піти його слідами. Нехай не буде роздору в нашому народі з приводу повороту до віри і Церкви наших предків уже від Володимира Великого. Унія, накинена нашим предкам 1596 р., спричинила жахливий віковий роздор у нашому народі, бо інакше й не могло бути, тому що унія була в організмі нашого народу чужим тілом. яке мало розсадити і зліквідувати наш нарід. Православіє для нас рідне, своє від віків, воно в історії найсильніше об’єднувало наш нарід і тепер веде воно нас до єдино можливої єдності.
Хто поважно може подумати, щоб наша галицька Церква могла накинути всій Україні і всій Русі польсько-римську точку зору на всю історію Христової Церкви? Унія — це, власне, польсько-римська точка зору на історію Христової Церкви. А що в тій історії вміщається і історія Русі впродовж другого тисячоліття, то та «точка зору» не є теоретична, але якнайбільш конкретна і жива. Унія з Римом і з Польщею у вірі, вже в своїй засаді, мусить осуджувати, ненавидіти й виклинати з історії України і всієї Русі (і всієї східної, Церкви) все те, що Рим і традиційна польська ментальність ненавидять і виклинають.
Невже Україна і вся Русь можуть прийняти це становище за своє? Це було б самогубство, якого ще світ не бачив: заперечення своєї тисячолітньої великої історії, відречення від серця і від розуму своїх батьків, віддання їх на безчестя, добровільне поневолення свого духа — а все те на користь вічних, органічних ворогів усієї Русі, які впродовж усієї історії до того змагали, щоб «на Русі не було Русі». Ось відси й ясно, чому унія за 350 літ, відколи існує, нічого не доробилась і нічого не могла доробитися. Чи ж могла Русь захоплюватися давніми уніятами, які виховувалися за старої Польщі? Це ж були златинщені і ополячені ренегати, в яких було серце вороже Русі в найбільших своїх глибинах, бо релігія охоплює найбільші глибини серця. Їх змагання й аспірації були виповідженням перманентної, безперервної війни всій православній Русі, за інтенціями пап («Сподіваюся, мої русини, що ви навернете Схід», — папа Урбан VIII). І мусіла наступити вікова борня, яка мусіла скінчитися ліквідацією унії.
Справді, та рештка унії, яка опинилася під Австрією, поволі скинула з себе національного польського духа, на тому полі прочистилася, але чи наскрізь? Унія, яка б наскрізь очистилася від римсько-польських поглядів і аспірацій, мусить цілком порвати зв’язки з Римом, мусить перестати бути унією з Римом.
Унія з Римом, щонайменше, в суто-церковній історії мусить іти за римсько-польськими поглядами, оцінками і претензіями. Але й цього досить, щоб піддержувати в нашому народі вічний роздор і вічну ворожнечу. Уніати мусять бачити всю правду і спасіння в Римі, мусять уважати Йосафата Кунцевича за свого святого провідника (а він же ж «патрон Польщі»); митрополита Йосифа Сімашка (що зліквідував унію 1839 р. в Росії) вважають за нечесного апостата; о. Наумовича (якого переслідувала Австрія, тому що він виступав проти унії і перейшов на православіє) вважають за зрадника і апостата і т. д. А православні дивляться на те все зовсім іншими очима. Отже, хто кого переможе? Чи горстка запеклих уніатів «католиків» переможе всю православну Русь? Та на тому, що ми досі сказали, ще не кінець. Уніатські погляди самим уніатам шкодять, обезсилють їх і розкладають. Наприклад, о. Наумович — це християнський популярний письменник на світову міру, під оглядом боротьби з пияцтвом він, мабуть, найкращий популярний письменник на всьому світі, а в уніатській Церкві він проскрибований, тому що він раз-у-раз захвалює православіє, як нашу батьківську віру. Так уніати, засвоївши собі римські погляди й тенденції, самі себе зубожують, відриваються від своїх власних духовних скарбів. Те зубожування простягається на щораз ширші терени, залежно від того, як хто вміє логічно «по-уніатському» думати. Уніат, який послідовно думає, бере християнську віру у нашому народі за свою тільки від 1596 р. (від початків унії); всі історичні протиуніатські відрухи в нашому народі вважає за «не свої»; до Росії відноситься з релігійною ненавистю, тому що вона зліквідувала унію; між уніатами розрізняє справжніх «католиків» і зрадників і т. д. Значить, такий послідовний уніат відкидає ввесь український нарід, як «не-свій», а за свій уважає тільки групку «справжніх католиків» в українському народі і бажає витворити новий український нарід — «католицький», папський. Очевидно, на тому тлі нема і не може бути порозуміння між уніатами: одні тягнуть вліво, другі вправо, а треті стоять на місці (щоб тільки вдержатись при унії). І мусять появлятися великі латинізатори (як єпископ Григорій Хомишин), які все зло бачать у грецькій Церкві, все грецьке вважають за сміття, як і той польський автор «Проекту на знішченє Русі», що бажав вигубити «вшельке забобони грецке», тобто всю грецьку Церкву. Таким способом уніатська Церква сама собою розкладається, в кожній єпархії є інша віра, інші обряди, інші церковні ідеали. А навіть у тій самій єпархії все зміняється, коли настане новий єпископ. Єпископ Хомишин добре замітив, що ми завжди остаємося в «пливкому стані», завжди тільки «родимось», а не можемо «народитися». Він уявляв собі, що це тому так, що ми не є «справжніми католиками», тобто римлянами. Але ми від себе докинемо: забувають уніати, що вся проблема унії вже вирішена її 350-літньою історією в нашому народі. Унія, як штучний римський твір, могла животіти тільки під кормигою римсько-католицьких держав, а в православному світі вона не може жити. Сильний організм сам усуває з себе чуже тіло. Скажуть загорільці-уніати, що для Божої правди треба й життя віддати, а що, ніби, в Римі вся Христова правда і все право, тому ми маємо й далі служити Римові, без огляду на його історичні помилки і несправедливості (бо це людське). Невже, дійсно, в Римі вся Христова правда і всє Христове право? Коли так, то чому вселенські (дійсно вселенські) Собори з І тисячоліття нічого про те не знали і не казали? А вони мали нагоду раз-у-раз зустрічатися з самохвальствами пап, ніби їм сам Христос Господь (через апостола Петра) віддав верховну власть над усією Церквою. Все таки, ті вселенські Собори видали тільки такі канони, що римський єпископ має «першенство почесті», тому що він є єпископом престольного міста Риму (а не тому, ніби він є наслідником ап. Петра). Римська Церква навчає, що вселенські Собори є непомильні, отже, як ті перші вселенські Собори могли помилятися в розумінні конституції Церкви, яку своїми очима оглядали, а не помилятися в тонких догматичних справах? В римській науці про Церкву не шукайте логіки, шукайте тільки тенденції, щоб Рим покорив собі увесь світ. Досить мук і страждань, що їх Рим з цією метою накинув усім народам, — а нашому народові не на останньому місці.
Браття, схаменіться! Жертвами мільйонів наших братів ми визволені, і вже ми не безмовні невільники. Визволиться й від римського поневолення духа, від тієї рештки польщини, яка ще у вас залишилася! Не марнуйте своїх сил і сил народу для реалізації помилених ідей! Якщо православна Церква не є правдива, то ні одна християнська Церква не може бути правдива, бо православна Церква є первісною Церквою християнського Сходу і Заходу, з неї всі інші Церкви вийшли.
В умовах, коли увесь український нарід, завдяки героїчним перемогам братськи об’єднаних в СРСР волелюбних народів і дійсно народної Червоної Армії, від Тиси через Карпати і від Сяну до Дону і від Пінських боліт до Чорного моря, з’єднався в одній Великій Соборній Українській Державі, закликаємо Вас усіх, священиків і вірних, щоб Ви послухали нашого голосу і прийняли наше вирішення: від нинішнього дня ми належимо до св. Православної Церкви, яка є Церквою наших батьків, історичною Церквою всього українського народу і всіх найближчих нам народів по крові. А Господь Бог певно поблагословить наше велике діло. Амінь.
За дорученням Собору, на якому було присутніх 216 делегатів-священиків від усіх трьох наших єпархій і всіх деканатів,

Президія Собору:
Митрофорний протоієрей, доктор Гавріїл Костельник.
Єпископ Станиславський Антоній (Пельвецький).
Єпископ Дрогобицький Михаїл (Мельник).

Олег Гавриш. Приглашение в секту, или об опасности псевдохристианских культов

Привітальна телеграма від Собору Патріаршому Єкзарху України, Митрополиту Київському і Галицькому Йоану