КІРОВОГРАД. Відбулась Всеукраїнська конференція «Соціальне служіння Православної Церкви на теренах України»

У зв’язку з цим, з благословення керуючого Кіровоградською єпархією Української Православної Церкви архієпископа Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа, 19 травня 2016 р. відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція «Соціальне служіння Православної Церкви на теренах України: історія, практика, стан і перспективи». Кіровоградська єпархія Української Православної Церкви разом з ПВНЗ «Кіровоградський інститут державного та муніципального управління Класичного приватного університету» стали співорганізаторами заходу зустрічі науковців, практиків та духовенства.
Основні тематичні напрями конференції:
1. Філософсько-богословські аспекти соціального служіння.
2. Милосердя та благодійність в історії України: актуальність досвіду в сьогоденні.
3. Сучасні практики соціальної роботи: проблеми і перспективи.
4. Соціальне служіння в освітньому середовищі: психолого-соціальна робота, духовно-моральне виховання й просвітництво.
5. Молодіжне соціальне служіння.
У пленарному засіданні конференції було зачитане вітальне слово Високопреосвященішого архієпископа Іоасафа та з доповідями виступили:
Протоієрей Владислав Діханов – голова Синодального відділу Української Православної Церкви соціально-гуманітарних питань, в. о. голови Синодального відділу благодійності і соціального служіння Української Православної Церкви;
Литвин І. І. – директор ПВНЗ «Кіровоградський інститут державного та муніципального управління Класичного приватного університету», кандидат юридичних наук, доцент;
Василенко О. М. – заступник генерального директора лікарні святого Луки м. Кіровограда;
Сябренко Г. П. – головний лікар Кіровоградського обласного госпіталю, кандидат медичних наук;
Барно О. М. – професор ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький педагогічний університет ім. Г. Сковороди», академік Міжнародної академії з креативної педагогіки, доктор педагогічних наук;
Шишова І. О. – доцент кафедри практичної психології Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка, кандидат педагогічних наук;
Ієрей Віталій Ігнатьєв – завідувач кафедри гуманітарних та економічних дисциплін ПВНЗ «Кіровоградський інститут державного та муніципального управління Класичного приватного університету», кандидат філософських наук, доцент.
На секційних засіданнях участь взяли представники громадськості, науковці, викладачі, студенти, духовенство. Кожному учаснику конференції підготовлено та видано збірник доповідей, відео- та фотодокументи на електронних носіях в PDF форматі. За результатами конференції підготовлено і прийнято резолюцію:

РЕЗОЛЮЦІЯ
Всеукраїнської науково-практичної конференції
«Соціальне служіння Православної Церкви на теренах України: історія, практика, стан і перспективи»
19 травня 2016 року

Зміни в суспільному житті України ознаменовані здобуттям державної незалежності, початком ідентифікації Православної Церкви як невід’ємного чинника в розвитку духовно-моральних цінностей та налагодженням державно-конфесійних відносин, вони стали вагомим кроком у всебічному сприянні владою інтеграції православного духовенства в суспільне життя держави. За досить короткий час відбулася переорієнтація свідомості мільйонів людей на світоглядні і морально-етичні цінності, котрі раніше відкидалися офіційною загальнообов’язковою ідеологією.
Починаючи ще з 1990-х рр., розробивши свою соціальну концепцію, Православна Церква почала активно займатися роботою з молоддю. Рушійним чинником у цьому слугувала вагома присутність Церкви в сучасних, знакових для держави громадських, політичних, культурних процесах і те, що авторитет в суспільстві духовенства і довіри до нього порівняно з іншими інститутами українського соціуму за останнє десятиріччя значно зріс.
Сьогодні в Українській Православній Церкві поступово вводиться посада парафіяльного соціального працівника. Для того, щоб вона не була формальністю, але реально допомагала реалізації церковної благодійності в сучасних умовах, православний соціальний працівник повинен знати, як вирішуються соціальні проблеми в державі, розбиратися в чинній законодавчій базі, мати уявлення про форми роботи з різними цільовими аудиторіями і т. д. У зв’язку з цим надзвичайно важливим стає співпраця Церкви і всіх тих, хто займається соціальною роботою в державних установах, в громадських організаціях, в рамках добровольчого руху.
Заслухавши і обговоривши доповіді, представлені на конференції, її учасники схвалили наступні рекомендації:
1. На основі співпраці державних органів, громадських рухів, вищих навчальних закладів, єпархіальних соціальних відділів і безпосередніх учасників соціального процесу організувати навчальні курси з метою:
– створення інформаційної карти соціальної діяльності в м. Кіровограді;
– налагодити координацію соціального служіння на рівні благочинь.
2. Зібрати розширене засідання учасників церковної соціальної діяльності для визначення обсягу тієї допомоги, яку Церква зможе надати державним соціальним та медичним закладам і нужденним людям.
3. На рівні єпархіальної адміністрації сформувати підкомісії за наступними напрямками соціальної діяльності із залученням активних мирян:
1) по служінню хворим і інвалідам;
2) по роботі з дітьми, які залишились без піклування батьків;
3.) по роботі в сфері інклюзивної освіти;
3) по роботі з бездомними біженцями і переселенцями;
4) по роботі з ув’язненими;
5) по роботі з наркоманами і тими, що страждають алкоголізмом;
6) по служінню нужденним і старим.
4. Формувати в засобах масової інформації інтелектуальний та освітянський комунікаційний простір, в якому буде розвиватись діалог церковного кліру з державними і громадськими осередками соціальної роботи. Одночасно активність соціальних служб Церкви в медіасфері в жодному разі не повинна полягати у приверненні уваги суспільства до самих себе будь-якою ціною та у створенні якомога більшої кількості інформаційних приводів сумнівної якості. Соціальне служіння Церкви, направлене на вчинення добрих справ, в рівній мірі повинно також поєднуватись і з пророчими діями в ім’я справедливості.
5. Особливу увагу необхідно приділити дитям з особливими освітніми потребами. Необхідно знайти взаємодію Церкви з освітніми програмами з метою:
– планування, яке передбачає створення індивідуальної програми супроводу дитини з особливими потребами і затвердження його з фахівцями, що працюють з дитиною;
– надання духовної та психологічної допомоги батькам, педагогам, родичам, друзям дитини щодо створення умов, необхідних дитині з особливими потребами для її повноцінного, здорового способу життя та успішного оволодіння навчальними програмами з урахуванням її фізичних та психічних можливостей, надання консультативної допомоги іншим фахівцям, які працюють з дитиною;
– духовна та соціально-педагогічна допомога сім’ї в процесі соціалізації дитини, покращенню і нормалізації життя родини, а також виробленню нової концепції діяльності всіх спеціалістів, причетних до виховання дітей з особливими потребами.
6. В сфері громадських організацій:
– пропагувати волонтерську діяльність серед учнівської молоді міста для надання допомоги сім’ям, які виховують дітей з особливими потребами;
– налагодити спільну співпрацю молодіжного парламенту дітей міста Кіровограда, громадських і християнських організацій для надання допомоги дітям з особливими потребами та їхнім батькам;
– розвивати соціальні проекти розвитку самостійності молоді з метою організації колективної соціальної співпраці, патріотизму, поваги до історії, православної традиції та збереженню християнських цінностей;
-налагоджувати співпрацю з громадськими та молодіжними організаціями, органами місцевого самоврядування.
7. З метою активізації обміну теоретичних пошуків та практичного досвіду між церковними та освітніми осередками науково-практичні конференції проводити систематично.