— Ваше Преосвященство, світ бореться з невиліковною хворобою СНІДом різними способами, які з цих методів боротьби з погляду християнства дійсно ефективні?

— Якщо уважно розглянути Закон України Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки, то стає очевидним, що в ньому дійсно є дуже багато позитивних зрушень і починань, щодо боротьби з цією проблемою. Але на наш погляд, ця боротьба направлена більше на наслідки, чим на причини. Наприклад, багато говориться про шкоду наркотиків, які, доречі, в ін’єкційній формі, являються однією з головних причин розповсюдження ВІЛ-інфекції. Створюються реабілітаційні центри, розробляються програми для наркоманів і т.д. Це все дійсно потрібно. Але, в той же час, в людей працездатного і репродуктивного віку є неофіційний, але вільний доступ до наркотиків, завдяки чому в геометричній прогресії розповсюджується епідемія ВІЛ-інфекції в Україні, яка на сьогоднішній день займає одне з найвищих показників в Європі. Що, в свою чергу, створює, без перебільшення, загрозу національної безпеки України, про що говориться в самому Законі. Тобто боротьба з наслідками наркоторговлі переважає над боротьбою з тіньовими схемами самої наркоторгівлі.

Другим важливим чинником розповсюдження інфекції являється занепад суспільної моралі. Але він є найголовнішим і стосується проблеми наркотиків, в тому числі. Церква, яка є носієм цієї моралі, стоїть чомусь на останньому місці серед організаційних заходів, щодо боротьби з небезпечною епідемією. Хоча опираючись тільки на християнські цінності, можливо знищити цю проблему не тільки в Україні, а й в усьому світі. І це не утопія. Боротьба з гріхом і перемога над ним – це щоденна реальність християнина, де людина дійсно перемагає, якщо бореться з гріхом постом, молитвою і відповідною аскезою свого життя.

З іншого боку, сама суспільна мораль значно міняє свої орієнтири, які на сьогодні мало нагадують християнські. Майже не панацеєю вважаються одноразові протизаплідні засоби вітчизняного виробництва, в той час, як Церква наполягає на відсутності всяких статевих контактів між людьми, які не мають шлюбних відносин. Бо це являється гріхом перелюбу, який є одним з найтяжчих серед усіх гріхів і з яким найважче боротися. Не кажучи вже про гомосексуальні зв’язки та інші прояви гріха перелюбу. Математика проста: чим більше позашлюбних зв’язків, тим більша ймовірність поширення хвороби, яка займає, зазвичай, певний прошарок суспільства. Ліквідація тільки одного цього чинника відчутно змінила б діаграму розвитку епідемії в наш час.

Але потрібно пам’ятати, що кожен гріх має і свою матеріальну, фізичну складову. Саме тому, імунна система страждає не тільки через те, що вірус вражає імунні клітини, а і тому, що її важкий стан, імунодефіцит (СНІД), являється відзеркаленням духовного життя людини. Це спостерігається, доречі, і при інших гріховних станах: депресії та глибокій скорботі, які завжди йдуть поряд з цією хворобою. Таким чином, відбувається комбінація різних пошкоджуючих чинників, які вражають імунну систему людини.

Церква пропонує і закликає боротися з гріхом перелюбу на рівні тільки однієї гріховної думки, а деякі прояви цього гріха з точки зору сучасної суспільної моралі, гріхом не являються, більше того, цьому навчають вже за шкільною партою. В цьому і є корінь цієї проблеми в нашому суспільстві. І виходить так, що ЗМІ, з одного боку, включені в Програму боротьби ВІЛ/СНІДом на рівні профілактики цієї проблеми, а з іншої сторони, саме через них гріх перелюбу в усій його повноті настирливо входить в свідомість людини, а через це і в саме серце, яке, з точки зору християнської аскетики, являється центром духовного життя християнина.

Більш прагматично це проявляється в тому, що саме поза шлюбом люди інфікують один одного, вступаючи у випадкові статеві контакти з іншими людьми. Більше це стосується, звісно, молодих людей не в шлюбі, які духовно спотворені сучасним пропагуванням гріха перелюбу. І, доречі, традиційні засоби безпеки, які широко пропагуються, не являються 100% гарантією того, що людина не захворіє. Так як і те, що інфікований чоловік не завжди інфікує свою законну дружину, а матір – дитину.

Кожен гріх завжди має свої негативні духовні та фізичні наслідки, тому неможливо їх уникнути сучасному суспільству якимись технічними чи науковими засобами. Гріх завжди проявить себе. Духовні закони об’єктивні і діють завжди, саме тому зневага ними виражається в такій широкій суспільній проблемі сьогодення. І ми бачимо, що епідемія ніби технічно стабілізується, але докорінно проблема не вирішується. Гріх зцілюється тільки щирим каяттям людини, як відносно здорової, так і хворої на ВІЛ/СНІД. Таких випадків чимало в церковному житті.

Тому, говорячи про те, що є ефективним в боротьбі, звісно, освітня програма та поширення її в ЗМІ, але тільки така, яка відповідає засадам християнської моралі, а не якоїсь іншої; противірусна терапія та інші заходи медичної корекції цієї проблеми в гострий та віддалений періоди хвороби, а також супутніх та опортуністичних захворювань; міждисциплінарний підхід із залученням різних фахових працівників: педагогів, психологів, представників соціального захисту населення тощо. Але все таки на першому місці стоїть духовний чинник і пов’язаний з ним гріх, який спотворює життя нашого суспільства не тільки з точки зору цієї проблеми. Більше того, вже на сьогоднішній день можна говорити не тільки про епідемію ВІЛ-інфікованих, а взагалі про епідемію гріха. Саме він є первинним в будь-якій проблемі суспільства. З іншого боку, є надія, що все зміниться на краще, якщо духовна складова стане загальнодержавною на всіх рівнях профілактики та лікувальних заходів. Святі отці вчать, що Благодать, а разом з нею дуже часто і здоров’я, потрібно відшуковувати тим шляхом, яким людина його втратила.

— Що ж робити тим людям, які все ж опинилися в скрутній ситуації і живуть з хворобою, яка поступово їх вбиває?

— Звісно, застосовувати всі необхідні засоби в лікувальному арсеналі сучасної медичної науки, соціальної та психологічної підтримки.

Окрім того, варто нагадати про те, що Церква завжди піклувалась і опікується такими людьми — це її задача і функція в суспільстві. І, не дивлячись на те, що бувають не поодинокі випадки зцілення від хвороби або ж значного покращення стану людини, Церква націлена на те, щоб дати відчути на власному досвіді віру, надію, каяття, Вічне життя та Бога ще тут на землі, особливо, перед лицем незворотньої смерті. І, дійсно, навіть коли людина і помирає, церковнослужителя все одно втішають глибинні переміни в житті невиліковно хворого, яка пізнала Бога та переосмислила своє життя. Бо не зважаючи на фізичну смерть, людина народжується у Вічне життя.

Церква, яку часто порівнюють з лікарнею, закликає до всього різноманіття благодатних Таїнств, які зцілюють або полегшують життя хворої людини, готують до мирної кончини. В Церкві людина зустрічає і пізнає того Лікаря, з яким хвороба стає в радість і без якого, навіть і здоров’я не миле. Саме тому, з духовної точки зору, людина може бути на вигляд здоровою та успішною, а всередині духовно мертвою. Хворі люди, які переоцінювали своє життя, дуже добре відчувають цю просту Євангельську істину. Більше того, вони навіть дякують за хворобу, завдяки якій пізнали Бога. Радість і благодатні плоди цього пізнання не можуть затьмаритися хворобою, а також знівелюватися цілком природнім бажанням бути здоровим. Але для цього потрібна духовна опіка і спостереження духівника, який навчить і завжди підтримає. Господь не може не допомогти, якщо навіть люди, і ті, допомагають. Часто самі хворі стають підтримкою для таких, які тільки почали жити з цією хворобою. Дуже важливо бути поряд з такими людьми, не дати їм впасти у відчай та зневіру, гріхи, які часто шкодять і нам, відносно здоровим. Але в стані такої хвороби, вони значно сильніше шкодять духовності людини. Щодо самої людини, то їй потрібно бути максимально уважною до тих різних гріховних думок, які з’являються в свідомості і всіляко перемагати їх невеличкою молитвою з самого початку їх появи. Така коротенька розмова з Богом вже через кілька хвилин приносить свої очікувані плоди.

Об’єктивно, Господь Своїми стражданнями та смертю переміг гріх та його прояви в усьому його різноманітті. Тому немає такого гріха, який не прощається та хвороби, яка не полегшується або не виліковується. Це ж саме стосується ВІЛ-інфекції та СНІДу, оскільки Господь завжди незмінний у Своїй Любові та допомозі людству, заради якого зійшов на землю. Але часто ця Любов не діє там, де сама людина, нажаль, не хоче отримати таке зцілення.

— Не секрет, що ВІЛ-інфіковані люди стають, якщо не повністю, то частково ізольованими від інших. Про що суспільству, родичам, друзям варто пам’ятати, будуючи відносини з хворими?

— Можливо ситуація, коли людину вважають ізгоєм в суспільстві, дещо перебільшена. Навпаки, якщо це родичі або дуже близькі люди, то вони все ж роблять для них можливе аби допомогти хворій людині, намагаються бути поряд. Особливо, коли хвороба має швидко прогресуючий характер.

З іншого боку, є фактор лікарської таємниці, коли сторонні просто не знають про те, що поряд біля них може бути вірусоносій. Про цю таємницю знають тільки дуже близькі люди. Звичайно, бувають і такі, які бояться контактувати з хворим, переживаючи за власне здоров’я. Оскільки, це, насамперед, родичі та найближче оточення, варто провести роз’яснювальну бесіду в сім’ї та з самою хворою людиною.

Але в основному, хворий підсвідомо самоізолюється від суспільства. Сама хвороба, особливо з блискавичним перебігом, робить свої корективи і занурює людину в дещо ізольовані рамки лікувального процесу і зовсім нового життя. Бувають, нажаль, і інші випадки, коли вірусоносій, знаючи про хворобу свідомо вступає в статеві контакти зі здоровою людиною, не інформуючи її про свою хворобу. В таких випадках заражена людина або навіть кілька людей, можуть померти значно швидше, ніж сам вірусоносій. Маю такий негативний приклад в своїй практиці.

Друзям, родичам та взагалі суспільству потрібно пам’ятати лише про головне, щоб саме гріх, який, в основному, призводить до таких жахливих наслідків був відсутній у їхньому житті. Що в сучасному суспільстві є невідповідність та величезний розрив між темпами поширення епідемії гріха та всіма іншими допоміжними медичними та соціальними заходами, щодо ліквідації цієї та інших побічних проблем в житті нашого народу. І всі наші зусилля, яких чимало, нагадують сумнозвісну «боротьбу з вітряками». Програма, про яку згадувалось вище була націлена на 2009-2013 роки і на сьогоднішній день на кінець 2015 р. ми бачимо, що вона не дала відчутних очікуванних результатів. Потрібно дбати, щоб про цю інформацію дізналося якомога більше людей, щоб хворі люди були оточені любов’ю, а не якоюсь зневагою та осудом. Ну і звичайно, пам’ятати про елементарні засоби особистої безпеки в повсякденному побуті.