ПОЛТАВА. У прес-центрі «Новини Полтавщини» відбулась прес-конференція митрополита Филипа

28.07.2014 Церковь и СМИ

Митрополит Полтавський і Миргородський Филип провів прес-конференцію у інформагенції «Новини Полтавщини».
Відкрив спілкування з мас-медіа Олег Миколайович Пувстовгар, начальник управління у справах преси та інформації Полтавської облдержадміністрації. Він представив журналістам Владику Филипа, та повідомив, що зустріч проходить у рамках програми «Єдина Країна».
У прес-конференції приймали участь представники багатьох міських та обласних ЗМІ.

Розпочинаючи розмову з журналістами, владика зазначив, що Українська Православна Церква завжди була, є і буде зі своїм народом і в радості, і в лиху годину. Нині ж і суспільство, і Церква переживають складні часи. Найнагальнішими владика-митрополит назвав два аспекти:

—5 липня відійшов до Господа Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Це для нас велика втрата, тому що Блаженніший був не тільки Предстоятелем, а й батьком для віруючих, і з будь-яких питань до нього можна було приїхати, поспілкуватися, поставити запитання і отримати батьківську, архієрейську, мудру, філософську відповідь і пораду. Ми молимося, щоб Господь упокоїв Блаженнішого оселях праведних, де немає ні скорботи, ні печалі, ні зітхання, а життя безкінечне.

Турбує і печалить Церкву ситуація в нашій державі. Україна завжди була символом миру, а тепер на сході ллється братська кров. Ми намагаємося зарадити кровопролиттю, допомогти молитовно всім нам, а матеріально тим людям, які в обставинах війни опинилися у скрутному становищі. Як це виходить, оцінить Господь і суспільство.

Далі Владика відповідав на запитання журналістів полтавських засобів масової інформації.

— Полтавська єпархія Української Православної Церкви приймає на благодійній основі у православних дитячих таборах «Орлятко» в Карлівці й «Псьол» у Яреськах Шишацького району дітей зі східних областей. Скільки дітей відпочиває у цих таборах?

— Спочатку через вкрай важку ситуацію на сході країни ми не думали відкривати табори — заради безпеки дітей. Але у зв’язку з тим, що із зони бойових дій почали прибувати біженці, в останні дні червня вирішили табори відкрити. В першу зміну заїхало 70 дітей, до десяти — зі сходу країни, їхні рідні не придбавали путівок, цих дітей ми забезпечуємо всім необхідним своїм коштом. На другу зміну приїжджають близько ста дітей зі сходу. Вони мають можливість відпочивати в наших таборах до кінця їх роботи. Дуже хочемо вірити, що ці діти повернуться до нормального життя і з 1 вересня підуть до своїх шкіл.

—Яка Ваша позиція щодо військових дій на сході держави?

— Щодо будь-якої агресії позиція Української Православної Церкви чітко визначена — і про це було звернення Блаженнішого Митрополита Володимира, Священного Синоду. Були і послання Митрополита Полтавського. Ми засуджуємо будь-яку агресію. Двадцять два роки тому Україна отримала незалежність без жодної краплі крові, і завданням було зберегти мир і суверенітет.

Що стосується рішучих дій України на сході, то я не можу цього коментувати, тому що точка зору єпископа може бути тільки в площині церковної діяльності, я не можу закликати вбивати, бомбити і стріляти. Я можу тільки молитися, щоб не лилася людська кров. А які рішення приймає держава… Це рішення держави. Ми виступаємо за мир і суверенітет.

—Чому немає інформації про надання допомоги українській армії, хоча створено відповідний фонд?

— Фонд допомоги Збройним силам України створено при єпархії. Наші приходи або на моє прохання, або з власного бажання перераховують у фонд кошти. Ми купували плащ-палатки для працівників полтавської міліції, які перебувають у зоні бойових дій, заправляли машини, які доставляли гуманітарні вантажі. Хочу наголосити: це винятково гуманітарна допомога. Ми не купуємо зброї — патронів і гармат.

Крім того, я скликав збори благочинних, до яких звернувся з проханням у кожному приході вивчити ситуацію з біженцями зі сходу — чи є такі, якщо є, то де перебувають, просив, щоб священики з ними поспілкувалися, почули, в чому люди мають потребу, і надали можливу адресну допомогу — не на чиїсь фантазії, а конкретній людині на конкретні потреби.

Є в нас і благодійний фонд «Благо», який збирає одежу, речі й допомагає всім нужденним.

А чому не говоримо про це? Не добре бути такими, як фарисей із Євангельської притчі, який хвалив себе перед Богом — що й милостиню дає, й інші правильні справи робить… Треба спішити робити добро, але не кричати про це.

—Владико, яку діяльну пораду Ви можете дати людям, які через важку ситуацію в країні перебувають у стані розгубленості?

— Ми повинні робити все від нас залежне для виправлення ситуації. І водночас треба більше надії покладати на Бога. Ми ж звертаємося до Нього тільки тоді, коли нам дуже погано. А щоб було усім добре, хтось це добро повинен нести у світ, випромінювати тепло, світло, добро, радість. Однак людина спроможна на це тільки тоді, коли відчуває внутрішню гармонію, коли в її серці мир і любов. Треба шукати мир у своєму серці. Як говорив Серафим Саровський: спасися сам, і навколо тебе спасуться тисячі. А для цього треба більше надії покладати на Бога, звертатися до Нього в молитві. Молитва — це не мантра і не профанація. Це спілкування з Богом. І молитву, що йде від чистого серця, Господь чує, і тоді люди отримують реальну допомогу. Але це особистий досвід Богоспілкування. Як і віра.

—Одним із завдань Православної Церкви є її просвітницька місія, в тому числі і за допомогою курсу християнської етики в загальноосвітніх школах. Як просувається викладання предметів курсу і чи відбудуться цього року Покровські читання, які щороку організовує Синодальний відділ освіти, катехізації і місіонерства для вчителів християнської етики?

—Через ситуацію на сході важко навіть про щось говорити. Ми вимушені були відмінити низку конференцій і тепер маємо переформувати свою діяльність. Впровадження курсу християнської етики просувається нелегко. Яка ситуація буде з 1 вересня? Сподіваюся, що покращиться. Ми отримали грифи міністерства освіти на нові програми, тепер маємо програми для 4–9 класів. Міністерство освіти і науки, молоді і спорту займає конструктивну позицію. У попередні часи начебто все було добре, але міністерство скорочувало наші курси з незрозумілих причин. На словах — «будь ласка», але на ділі писали такі накази… Наприклад, з цього року в 6 класі вже мало не бути нашого предмету відповідно до наказу Дмитра Табачника. Чому — я не знаю. Думаю, тепер його буде відновлено. Держава повинна бути зацікавлена в тому, щоб виховувати гідних громадян. Ми ж прагнемо навчити дітей не тільки основам віри, а й тому, щоб знали своє коріння, свої традиції, свою культуру. Щоб діти росли патріотами і хорошими людьми.

—Де й коли обиратимуть Предстоятеля Української Православної Церкви?

— Рішенням Священного Синоду Архієрейський Собор Української Православної Церкви скликано на 13 серпня. Предстоятелем Церкви може бути обраний будь-хто з єпископів. Спочатку буде визначено кандидатури, потім відбудеться голосування. Собор відбудеться в Києво-Печерській Лаврі, а не в Херсонесі, як фантазує дехто. І нікого нізвідкіля не пришлють…— запевнив Владика Филип.

—Як Ви ставитеся до перспективи створення єдиної помісної Церкви в Україні?

— Питання помісної Церкви важливе. В суспільстві існує багато точок зору щодо нього. Але якщо ретельно розібратися, то фактично помісна Православна Церква в Україні існує — це Українська Православна Церква. Це було визнано і на Всеправославній нараді в Константинополі на початку березня цього року. Помісна — тобто по місцю, на теренах України.

Так, є інші конфесії: Українська Православна Церква Київського Патріарху, Українська Автокефальна Православна Церква. Вони закликають нас до об’єднання. Але треба розуміти головне. Українська Православна Церква перебуває в молитовно-канонічній єдності з Вселенським Православ’ям — з усіма світовими Православними Церквами. Тобто визнана всіма Православними Церквами. Це дуже добре. І єпископ або священик нашої Церкви може приїхати до будь-якої країни і співслужити в православному храмі — і в Константинопольському Патріархаті, і на Святій Землі… Взимку я був у Америці, служив в Автокефальній Американській Православній Церкві.

Інші конфесії існують у юридичній площині України, але перебувають поза межами канонічної єдності. На жаль. Це наша велика біда, наш біль. Тому ми за те, щоб була єдина Церква, щоб ми всі разом могли молитися за народ, за державу, за мир. Це хороша ідея сама по собі. Але якщо ми зараз порушимо питання про возз’єднання з Київським Патріархатом, тоді Українська Православна Церква виходить із канонічної площини і потрапляє в неканонічну, бо Київський Патріархат не визнає жодна Православна Церква в світі. Для України це буде надбання чи втрата? Я вважаю, що втрата. Тому найкращий і реальний шлях, підтриманий на Всеправославній нараді, — це єднання на канонічній основі, і ми закликаємо наших братів до цього. З цією метою створено комісію при Священному Синоді Української Православної Церкви і при Священному Синоді Української Православної Церкви Київського Патріархату. Вони мають напрацювати так звану дорожню карту — шлях, що крок за кроком треба долати в цьому напрямку. Стихійні об’єднання до хорошого не призводять. Помісні автокефальні церкви не утворюються з допомогою шашки, будьонівки. Є певний канонічний шлях. Він непростий і нешвидкий. Комісії створені, існує намір обох сторін. А як буде подолано цей шлях, залежить від Церков. І коротшим цей шлях може бути тільки в тому випадку, якщо державні структури не втручатимуться, не намагатимуться прискорювати або гальмувати процес. Церква відділена від держави. Віруючі люди між собою домовляться самі. Треба мати терпіння, розум, взаємну любов, щоб врешті-решт прийти до цього вожделенного результату.

—Напередодні святкування на честь Горбанівської ікони Божої Матері розкажіть, будь ласка, чому віруючі так шанують образ?

— На початку XVIII століття в Горбанівці було знайдено ікону, на тому місці забило джерело. Ікону помістили в місцевому храмі, минали роки, і люди помітили, що після молитов перед цим образом відбувалося багато надзвичайних подій, які Православна Церква називає чудесами. Тобто це події, що виходять за рамки хімічних, фізичних, біологічних законів природи. Скажімо, з Євангелія ми знаємо, що Господь дав зір сліпому, воскресив мертвого… Кожен такий випадок — це чудо. І було багато чудес біля Горбанівської ікони, після чого ікона була об’явлена Церквою чудотворною. Народ ішов до неї. У нас як буває? Як тривога, так і до Бога. Якби не отримували просимого, то й не ходили б. Але ходили, тому що отримували. Ікона перебувала спочатку в Горбанівському храмі, його зруйнували в 1930-тих роках. Ікону переховували віруючі, а після війни перенесли в Преображенський кафедральний собор, та його зруйнували в 1961 році. Тепер ця ікона в Макаріївському кафедральному соборі. Написана вона на металі. Дещо пошкоджена — такою була знайдена ще в Горбанівці.

Зараз почали говорити про те, що десь знайдено ще якусь Горбанівську ікону. У цьому нічого дивного немає, бо з чудотворних ікон писали списки. У нас, для прикладу, в кожному храмі є Козельщинська ікона Божої Матері, але чудотворна ікона, оригінал, — в монастирі у Козельщині. Або дуже шанують віруючі Почаївську ікону, і вона теж є в багатьох храмах. До речі, в Полтаві список з неї перебуває у храмі Віри, Надії, Любові, й 5 серпня ми урочисто святкуємо. Але чудотворна Почаївська ікона знаходиться в Почаївській Лаврі в Тернопільській області. Так само Казанську ікону, знайдену в Казані в XVI столітті, маємо в кожному храмі. Але чудотворна Казанська тільки одна. Або ще такий приклад. Кілька років тому в Полтаву привозили ікону «Всецариця» з Ватопедського монастиря на Афоні, до неї найчастіше звертаються при онкологічних хворобах. Списків з неї в Україні чимало. У нас — в Андріївському храмі. Тим більше не дивує, що з Горбанівської ікони, шанованої на Полтавщині, могли бути списки. Але чудотворна ікона впродовж багатьох десятиліть перебуває в Макаріївському соборі.

—Скільки храмів на Полтавщині відновлено? І на якому етапі відродження Великобудищанського монастиря?

— Не маю такої статистики, щоб сказати, скільки було відновлено храмів. Але наведу інші дані. На кінець 1950-х років на Полтавщині було 550 діючих храмів. Не обов’язково типових, після війни відкривали чимало молитовних будинків у пристосованих приміщеннях. При Хрущові залишилося 56 приходів, інші закрили. І на початок перебудови було стільки ж. Нині зареєстровано близько 500 приходів Української Православної Церкви на Полтавщині, їх поділено між двома єпархіями — Полтавською і Миргородською та Кременчуцькою і Лубенською. Будується чимало типових храмів. А якщо люди будують, значить, Православ’я витребуване в суспільстві. Ми можемо свідчити про те, що з кожним роком до Церкви приходить усе більше людей. Колись у храмах стояли самі старенькі, тепер багато людей середнього віку, молоді. Помітний поворот суспільства до православної віри. Наше завдання — дати суспільству гідні відповіді на запитання, що виникають.

Про Великобудищанський монастир. До революції він був досить великим, у 1923 році його знищили: сестер вигнали, в спорудах влаштували сільськогосподарську кооперацію, ПТУ — воно й нині там. А обитель своєрідно існувала певний час при Матвіївському скиту в Котелевському районі як парафія. Там служив відомий на Полтавщині священик — ігумен Іоанн (Котляревський). У 1961 році скит закрили й знищили — зрівняли з землею. Те місце поросло лісом. Минулого року 30 липня ми вперше за багато десятиліть ходили туди хресним ходом, відслужили там Божественну Літургію. Як Бог дасть, плануємо і цього року.

А монастир зараз відновлено. Нам повернули два корпуси. Щоденно відбуваються в монастирі богослужіння. Монастир приймає всіх, хто хоче помолитися, попрацювати. Обитель у стані відновлення, але процес це важкий. Крушити, нищити легше, ніж будувати. Але сподіваємося, віримо, і Господь нашої віри не посоромить.

Закликаю на всіх Боже благословення.

АФОН. Представники Синодального військового відділу УПЦ помолилися на Святій Горі Афон за мир в Україні

ПОЛТАВА. У Духовно-просвітницькому центрі єпархії відбулося зібрання єпархіальної ради