60-летие Великой Победы

01.06.2005 archive, Вестник №45, События

60-летие Великой Победы

Слово Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Київського і всієї України Володимира з нагоди 60-ої річниці Перемоги

Дорогі ветерани, браття і сестри!

Сьогодні ми згадуємо захисників нашої Батьківщини від ворога під час Великої Вітчизняної війни. В усіх храмах Української Православної Церкви у ці пам’ятні дні особливо моляться за упокій їхніх душ в оселях праведних, ллється молитва про здоров’я живих ветеранів.
Війна — це завжди трагедія, завжди скорбота, сльози і біль серця про тих наших близьких, яких вона забрала з собою. Страшною була війна, що отримала назву Другої світової, і страшну ціну за перемогу у ній заплатив наш народ. У скорботні роки Господь побачив у нашому народі покаянне звернення до Нього, почув ті полум’яні молитви, які йшли від тисяч православних сердець віруючих людей. Молилися ті, для кого віра була єдиною опорою в житті. Але, що найважливіше, молилися й ті, хто, здавалося, зовсім втратив пам’ять про Бога, відійшов від Нього, думалося, вже назавжди. Незвичайна скорбота змусила людей згадати про Того, Хто ніколи не нехтує навіть найменшим людським стражданням.
Завжди Церква надихала своїм молитовним подвигом, організовувала збори пожертвувань, навіть участь у ратному подвигу. І коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, Православна Церква не залишилася осторонь свого народу.
Невдачі в перші місяці війни змусили Сталіна звернутися до духовної скарбниці призабутої Матері-Церкви за підтримкою. Атеїстична ідеологія виявилася нездатною протистояти „фашистській силі темній». 22 червня 1941 року Патріарший місцеблюститель митрополит Сергій одним із перших виступив по радіо зі зверненням до співвітчизників, у якому зазначив, що наша Церква завжди розділяла долю народу, вона благословляє небесним благословенням і майбутній всенародний подвиг.
Голос Православної Церкви був почутий. Влада не могла відмовитися від її підтримки як від єдиного громадського інституту, збереженого з давніх історичних часів. 7 листопада, приймаючи парад військ, що йшли на фронт, Сталін закликав їх дотримуватися прикладів мужності Олександра Невського, Димитрія Донського, Кузьми Мініна, Дмитрія Пожарського, Олександра Суворова, Михайла Кутузова. Почалася справжня священна війна.
Наш народ згадав, що він має тисячолітню історію, яку не можна так просто безкарно відкинути у попелищі революції і братовбивчих війн. Інакше з’являється зовнішній ворог, страшний і жорстокий у своєму прагненні знищити народ з його вірою, історією, культурою. Тому в найтяжких випробуваннях війни було закладено повернення народу до православної віри, а також спокуту злочинів часів революції, громадянської війни, колективізації та п’ятирічок безбожжя.
Церква організувала збір пожертвувань на перемогу. На ці кошти була створена танкова колона імені св. Димитрія Донського, віруючі взяли участь у збиранні коштів на сибірську ескадрилью „За Батьківщину!”. На фронтах служили полкові священики. Тоді часто можна було побачити священнослужителя у військовій шинелі, поверх якої була надіта єпитрахиль. Митрополит Київський Миколай (Ярушевич) був залучений до списку Надзвичайної Державної Комісії встановлення й розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх спільників.
У наші дні, через 60 років по закінченні війни, від нас — і сучасників, і онуків, і правнуків, і від тих, хто з молитовним зверненням до Бога подвигом, працею переміг у війні, від нашої вірності Богу, відданості Святій Православній Церкві залежить сьогодення й майбутнє нашої країни, залежить і виправдання тієї жертви, яку принесли воїни, що загинули на полі бою в роки Великої Вітчизняної війни.
Пом’янемо ж усіх співвітчизників — наших ближніх, що за віру і Батьківщину життя своє поклали, а своїми справами стараймося бути гідними їх ратних подвигів.

01.06.2005. СУМИ. Відреставровано список Пряжевської ікони Божої Матері

01.06.2005. СИМФЕРОПОЛЬ. Открыта мемориальная доска основателю Таврической духовной семинарии