Олександр ЯРОВИЙ. БОГ НЕ МОЖЕ… НЕ БУТИ

01.12.2010 archive, Вестник №111, Расколы, ереси, секты

Олександр ЯРОВИЙ,
кандидат філологічних наук
З атеїстом полемізувати ніколи не пізно і завжди доречно. Це – «заблуждєніє» без терміну давності, і зникне, воно, мабуть, лише із закінченням земної історії… Слова Діонісія Ареопагіта «Бог – є Сущий, і не може не бути» найперше спадають на думку, коли читаєш домисли переконаних безбожників. І що їм Бог «заважає?» Але хочеться їм висловитися – наче в добу закриття церков не наговорилися… Штурмують видання. Хочуть переконати інших, що жити власною порожнечею – добре. Жити безглуздо? Це найлегше, хоч і найстрашніше. Але атеїст цього не розуміє…
У тижневику «2000» за 26.11.2010 (блок «Свобода слова») прочитав лист такого собі громадянина, який підписався іменем чи псевдонімом «Я.І.Русь» – із Дніпропетровщини. Лист цього пана має назву «Атеист – носитель человеческой интеллигентности». Багато його положень дивують. Автор погоджується з тим, що… «смысл жизни заключается в том, что нет смысла жизни». І далі пише: «Человек рождается по желанию, или не по желанию своих родителей. Прожив жизнь и оставив после себя след, или не оставив никакого следа, уходит из жизни. Так распорядилась природа…» З атеїстом полемізувати ніколи не пізно. Доводьте мені що хочете – твердо переконаний: атеїст живе невідомо для чого. Він визнає, що займається тимчасовим у тимчасовому світі. І ніякого кінцевого результату численні покоління не лишають: було та й загуло…
Колись Михайло Ломоносов називав наклепниками тих, хто намагався запровадити «вражду между Божьей дщерью – натурой (себто природою. – О.Я.) и между невестой Христовой – церковью».
Проблема безвір’я не нова. Пан Я.І.Русь, якщо його справді так звати, просто не розуміє, що атеїзму, як такого, насправді не існує. Існує, так би мовити, віра в безвір’я. Віра в обмежені людські знання, віра в якусь абстрактну «природу», що самоорганізовується, віра у виплоди власного обмеженого розуму. Колись святитель Ігнатій (Брянчанинов) писав про подібних шукачів «істин без Бога» : як вони намагаються шукати закони у світобудові, виникнення і розвиток якої — приписують випадку? Як може бути закон, правило у хаотичному й випадковому? От вам і справді: самоутворення колосально складного Всесвіту (від мікробів до метагалактик) — як самоутворення словника після вибуху в типографії…
А все від неправильного розуміння і Біблії, й сутності релігії, і від нерозуміння власної душі, власної потреби Бога. Ходячи манівцями, людина втрапляє у хитромудрі сплетіння власних розумувань. Церква говорить про те, що це – підступи диявола, та, власне кажучи, не відкидав його існування і Юнг, вважаючи дияволом весь комплекс хибних уявлень людини. Релігія – це відновлення зв’язку людини з Богом. Через гріхопадіння людини входить зло в людську душу: от звідки вся наша зіпсованість. Псується, передусім, людська воля — той богоданий інструмент, який наближає нас до образу Божого.
Якщо міркувати так, як автор, з яким полемізуємо, то взагалі стає незрозумілим: який зміст нашого існування? Яка різниця між великим вченим-гуманістом, між героєм, який рятує тисячі життів – і бандитом, грабіжником, негідником? Який сенс плекати в собі людське, працювати для когось, якщо можна просто тонути в болоті аморального бруду? Після могили, мовляв, нічого нема («Человек – ком грязи, за гробом ничего нет», – як іронічно формулював ще в ХІХ столітті свт. Феофан Затворник погляди-«заблуждения» подібних «вільнодумців»).
Дорогенькі мої, зараз, як пишуть православні публіцисти, вже треба думати не над питанням: чи Бог є?.. (на тому світі ми всі переконаємося — хто з радістю і з підтвердженою надією, хто із розчаруванням і, на жаль, уже з невиправленим відчаєм). Треба вже ставити питання: чи є людина?(!) Бо без релігійної норми, виявляється, «все можна». Ви подивіться, як навіть за останні чверть століття здеградувала мораль на планеті. І тривати це довго не може… Чи відомо вам, що уряд Швейцарії недавно розпочав програму… з продажу дитячих презервативів, щоб підходили на 12-14 років? А поширення гомосексуальних шлюбів?! А засилля порнографії не тільки в Інтернеті, а взагалі в будь-яких сферах так званої вже культури? Таки ж і правду казали святі: «Якщо людина втратить образ Божий, то втратить і людський, і скотиться до тваринного» Це ми зараз і маємо – те, чого і «скотам несмысленным» не снилося. Але тварини ні при чому, вони не є образом Божим, вони – тільки для обслуговування світу, де має панувати людина, що рухає своє життя згідно до божественних законів.
Такі великі вчені як Кеплер, Ломоносов, Пирогов були істинно віруючими людьми. Фізіолог Павлов, якого не посміли зачепити навіть більшовики за його релігійність, був старостою храму і хрестився на кожну церковну баню!
Я скажу просто: без Бога не існує в людському житті радості, хоча наш лукавий, одурений дияволом (чи «хибними уявленнями», коли хочете, чи депресіями і власним безглуздям…), розум вишукує в релігії, зокрема в християнстві (іще зокрема, в Православ’ї), тільки щось «тяжке», аскетичне, обмежувальне, «неудобоносимое»… Дорогенькі, всякий канон – це те, що дисциплінує і шліфує. Тому скульптура без канону – це просто брила; картина без канону – це мазанина; душа без канону – це здобуток зла. Іще в перші віки християнства православний автор Тертуліан писав: «душа людська за природою – християнка». От вам і пояснення, чому бувають радісні, світлі, «неземні» моменти в душах атеїстів, і невіруючих, і навіть найзапекліших злочинців… То відгук Божого духу, який є в нас від народження, бо «Світло істинне» просвітлює кожну людину, яка приходить в світ, як знаємо ми із Євангелія від Іоанна (1:9). Але з роками, з десятиліттями, при замуленні душі всім тілесним, злом і неправдою – це світло все гасне, гасне, гасне… І коли сатанинська гординя охопить навіть талановитого мислителя, наприклад — тоді ми бачимо такий плачевний фінал, як у Ф. Ніцше. Він починав із прикликання диявола зі своїми друзями за п’яненькими нічними посиденьками в студентські роки, а закінчив тим, що в божевільні розмазував власний кал, приставляв ріжки до лоба й мекав. Як тут не згадати відомий анекдот 60-х років про напис у нью-йоркському сабвеї (метро): «Бог помер. Ніцше. — Ніцше помер. Бог.» І повірте, що на місце Ніцше можна поставити ім’я кожного атеїста! Останнє слово все одно буде за Богом.
І чому багато хто не розуміє, що з Богом жити не важко, а легко? «Бремя мое легко…» І як жити, вважаючи, що нема верховного Судді й Воздаятеля? Та Він – є. Навіть якщо ім’я Бога офіційно не згадувалося — в Радянській країні, але скільки ж було подвигів, бойових і трудових, скільки великодушності, скільки взаємодопомоги поміж людьми, яка була працелюбність, мораль і висота духу! Наш народ в корені своєму – православний, Божий народ. І саме тому, гадаємо, треба доводити хибність подібних позицій. На порожнечі і «збудувати» можна тільки порожнечу.
Так, переконання – це особиста спрaва автора, як він сам пише. Хочеться йому бути тільки перегноєм після закінчення свого земного існування, то – будь-ласка. Але нам, людям, які вірять, хочеться бути співробітниками Божими і тут, і ТАМ, у тих обширах, які кардинально відрізняються від земних, але які чує наша душа, відчувають серце і дух, а не логіка. Рай не побачиш в телескопи, хоч одне «не заважає» іншому.
Для людини є природною радість. Життя позбавлене сенсу існування, якщо людину завтра не чекає щось радісніше, ніж сьогодні. Це прекрасно знав радянський педагог Макаренко. Його педагогічна система була заснована на так званій «оптимістичній гіпотезі». Тобто: учня треба було запевнити у власних силах, дати йому перспективу існування, показати йому «завтрашню радість». Це, повторимо, було навіть в атеїстичній державі.
А почитайте класичну статтю М.Гоголя «Христианин идет вперед». Він каже, що найбільші уми людства із часом старіли, дряхліли, губили гнучкість свого мислення, втрачали потяг до творчості, власне кажучи, буттєво зникали. І продовжує — подивіться хоч би на найвідоміших святих! Тут навпаки: чимдалі в земному житті, чим ближче до закінчення тимчасового існування — вони більш просвітлювалися і несли з собою світло, яке просвітлювало багатьох. Подивіться на ікони Серафима Садовського. Гляньте на фото подвижників ХХ століття, ті фото, які часто передували іконам. Це були люди недалекі від нас часом і місцем, — як преподобні Кукша Одеський, Лаврентій Чернігівський, Амфілохій Почаївський… Яка одухотвореність! І яка любов до людей, і до всього живого! До збереження, захисту, покращення Життя! Істинно – «делатели вертограда Господня», робітники Божої ниви, співтворці Творця.
Нам би, деяким так званим християнам, «нерадивим», несумлінним, що по букві дотримуємося вчення, а духу часто зрікаємося, — можна повчитися морально-звичаєвій принциповості хоча б у тих же народів Середньої Азії. В ісламі не можна уявити, щоб жінка зважилась на аборт, або, тим більше, на кілька. Якщо в неї тяжке економічне становище, то там скинеться вся «умма» (община) й «гуртом» утримуватимуть цю дитину. Та й взагалі, це міф, що жінки сьогодні через матеріальну скруту зважуються на переривання вагітності. Подивіться, багатодітність процвітає якраз у тих країнах, які не можуть похвалитися великим багатством у своїх суспільствах. Втім, що на це скажуть премудрі атеїсти та інші прагматики? «Це тому, що вони безкультурні», не знають «як воно, і що воно», темні в питаннях, пардон, «планування приросту». А може, навпаки? Нинішня содомсько-життєненависницька культура не отруїла в їхніх душах те Боже, що вкладено первосущим Світлом, яке просвітлило їх до народження, як «всяку людину, що приходить у світ», за Іоанном Богословом?
Там, де голос Бога у душах людських – там правда і добро. Там, де голос ворога Божого – там зло, обман, вічна колотнеча і зведення рахунків. І в кінцевому результаті – загибель всіх і вся, найперше гинуть любов, правда, милосердя. Якби ж то жили ми по Христових заповідях в родинах, державі, у владних структурах, у світі нашому…
Пан Я.І.Русь даремно так ідеалізує «непорушні» здобутки науки. Вона, мовляв, володіє істиною. А як же хрестоматійна назва «атом», що означає… «неподільний»! А згадайте відомий курйоз, коли французька Академія наук у XVIII ст. оголосила падіння метеоритів «вигадкою неграмотних селян», мовляв, з неба не можуть падати камені!
«Теорія великого вибуху» чи дарвінізм — гіпотези, які абсолютно, як-то кажуть, «вилами по воді писані». Доказів нема! Непросто заперечити Біблію – тим більше, коли вона… незаперечна – якщо вірно розуміти її символічну мову. Дні творіння можна розуміти як періоди – і що тут суперечить науковому світогляду? Тіло живиться киснем, водою. їжею, але невже це не дає місця існуванню безсмертної сутності в ньому — душі?
Як казав видатний лікар-хірург і святий православної Церкви святитель Лука Войно-Ясенецький (автор багатьох праць із хірургії, лауреат Сталінської премії і водночас багаторічний політв’язень) в полеміці із безбожниками 20-х років: «Я робив не одну трепанацію черепа… Мозок бачив, а розуму не видно» ( Це на «переможний» «аргумент»: «Бога ніхто не бачив»). А хто з нас бачив Древній Рим, наприклад? Його теж не було?.. Але ж вірять… Тобто: вірять навіть атеїсти. Вірять у свої власні положення. А ми – в Господні, дані через пророків та апостолів.
Атеїсти хочуть, розрізавши серце, знайти, де там любов, в мозку відшукати думку… Але не знаходячи, вони наступним кроком роблять заперечення і розуму, і любові, і так приходять до постмодернізму: «І ти – ніщо, і я – ніщо, і все – ніщо» — ось його гасло. Невідомо навіть, для чого ж і тинятися по цьому похмурому, безрадісному світові — хіба в надії, що колись він завершиться прірвою-вічністю, нічим? «Уколоться, и упасть на дно колодца?..» Еге, дорогенькі, не завершиться! Бо вічність не буде «нічим», вона є або блаженно-свята, або похмуро-стражденна. Її голос (один чи другий) кожна душа, залежно від свого духовного труду й відповідно, устрою, чує ще тут…
Просто смішні визначення дописувача: «Я бы определил понятие «атеист» как носитель широкой образованности, человечной интеллигентности. Быть атеистом труднее, чем верующим…» Не знаєш, чого в цьому судженні більше – обмеженості чи надутої гордині. Яка ж це «человечность» і для чого вона потрібна, і де вона візьметься, якщо атеїстові ніщо не загрожує ані вічними муками, ані обіцяє вічного блаженства? Для чого йому робити добро ближнім, якщо в нього немає душі? А якщо йому приємно робити добро ближнім, значить, у нього є душа, яка це відчуває? Так само, як є в нього тіло, якому приємно з’їсти щось смачне?
А яке, вибачайте на слові, топорне судження: «я могу понять рядовых верующих, особенно когда они – малограмотны. Малограмотными часто бывают люди, имеющими диплом о высшем образовании…»
Це давній, улюблений прийом усіх атеїстів — протиставляти знання і віру, які, за ти же Ломоносовим, «в распрю прийти не могут». Питається: і чим їм, таким вченим, заважає віра? Чи не можна конструювати ядерний реактор і при тому жити за заповідями? Хіба не можна досліджувати глибини космосу чи світового океану, і при тому славити мудрість Божу та радіти, що твої відкриття слугують людям, що твоя діяльність є посильним внеском у благо людське, що вона – боговгодна?
В Євангелії сказано, що тому, хто спокусить «одного з малих сих» (себто віруючих, але ще не твердих у вірі)… – то такому суб’єктові краще було б, аби його із млиновим жорном на шиї вкинули у воду. Бо його розплата у вічності – ще страшніша. Не вдовольнившись своєю смертю заживо, такий тягне до загибелі ще когось. Набагато важче посіяти зерна віри і добра у нашому розтлінному суспільстві, ніж їх витоптати і випалити ядучим цинізмом власної отруєної душі. Конституційних прав «свободи совісті» ніхто не заперечує. Але за якими то «конституціями» судитимуть на тому світі? Без сумніву, не за складеними людьми.
Саме тому і йде до суїциду нинішній світ: бо в ньому набагато більше людей, схильних до цього духовного самовбивства — до зради Бога як Генератора добра. А наш, з дозволу сказати співрозмовник, чудується: чому, якщо Бог створив світ за сім тисяч років, — чому відразу не створив… вогнепальну зброю, військові кораблі, ракети, атомні бомби, а для мирного життя – холодильники, телевізори, Інтернет?.. Н-да…
Бог дав людині розум і, підкреслимо, вільну волю, і подарував можливість вибирати між добром і злом. А куди схиляється воля нашого опонента, якщо він пише такі речі, як ця замітка? Кому вона допоможе, пояснить, освітить дорогу? Кого розрадить? Ні, тільки отруїть безрадісним сумнівом і холодом самотньої (без люблячого Батька) загубленості.
Я розумію, що тижневик «2000» має бути плюралістичною трибуною, де висвітлюються найширші погляди. Будемо вважати нормальним, що є в суспільстві можливість для такої полеміки. Як свідчить давня істина: жоден віруючий не переконає атеїста, що Бог є, і жоден атеїст не переконає щиро віруючого в відсутності Бога.
Як висновок скажу одне: мені з Богом жити легше, світліше і радісніше. Я живу не марно. Так живуть мільйони і мільярди людей на планеті. Вони мають свою віру, свою релігійну аксіологію – систему цінностей, свою радість від життя.
Із закінченням цього життя, мене чекає життя нове. А пан Я.І.Русь хай замислиться, З КИМ вічно(так-так, вічно!) буде він, — як щодня замислююсь я та мільйони православних. Страшно прожити тут у темряві безвір’я і безрадісності, не вміючи читати Велику Книгу – цей прекрасний світ, створений для нас Господом Богом. (Але вміння читати треба самому собі, з Божою допомогою, тренувати в душі).
Просто страшно і тут протинятися безглуздо, — як писав Тарас Шевченко, «гнилою колодою по світу валятись», — і там опинитися віч-на-віч, назавжди із холодом і темрявою. Не дай Боже нам вибрати вічну пітьму! Господь від наших полемік не постраждає, але життя людське нам дається тільки один раз, це – незаперечно. І хотілося б, щоб автор цієї замітки хоч наприкінці життя поміркував: жити безглуздо, без сенсу, як випадковий «вибрик» абстрактної природи, це – найпростіше! Значно складніше, але й почесніше бути Людиною – образом Божим. І вийшовши від Бога, до Бога ж, збагаченим і очищеним, за плодами трудів своїх вдячно повернутися.
А завершити хочемо розлогою, але змістовною цитатою із видатного богослова й талановитого духовного письменника ХХ століття, який, після часу атеїстичного панування в Югославії вже святими мощами повернувся на свою Батьківщину Сербію — святителя Миколая Сербського. Тут нічого не можна скоротити… Із листа: «Твій чоловік – атеїст, а твоє життя – пекло. Його безбожжя породжує в ньому найгірше, що може бути в людині: злобу, гнів, жорстокосердість, підлість. Мерзоту і гріх. Не людина, не тварина, а подоба людська і подоба тварини, що керована таємничим духом зла. Він одержимий ідеями «культури», на яких був вихований ще в школі, – культура замість Бога! Що лишається тобі, сестро? Молитися Єдиному, Який може допомогти тобі. Ніхто більше не допоможе тобі, навіть якщо ти збереш консиліум із кращих європейських лікарів, навіть коли ти покличеш парламент і академію наук, — ні міжнародна спільнота, ні армії всіх країн – ніщо не допоможе тобі. Безумний залишиться безумним, маніяк – маніяком, а подоба – подобою. Тільки Создатель його може йому допомогти, тобто Той, Якому він, нещасний черв’як дощовий, оголосив війну. Тільки Він може спасти його, якщо ти умилостивиш Його своєю молитвою і жертвою».
А ще можна порадити авторові почитати притчу Андерсена «Злий князь». Вона займає менше двох сторінок. Князь, який хотів завоювати весь світ і пішов у наступ навіть на Бога, був переможений маленьким комариком. На таких висилати армії ангелів – занадто. В ангелів, у святих, у рабів Божих є багато інших справ: допомагати знедоленим і творити Добро. На це в нинішньому світі треба справді небесних потужностей. Де їх узяти атеїсту? А нам – дає Бог.